Эдуардович Руслан : другие произведения.

З волi шахiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:



  
   - Глава 1 -
  
  Щось мокре, але разюче неприємне методично з тихим прицмокуванням капало рядовому Саймону на обличчя. Солдат, поступово приходячи до тями, розплющив очi i спробував пiдвестися з твердого трав'яного килима. На ньому вiн пролежав невiдомо, скiльки часу, i, можливо, ще стiльки ж пролежить. Нарештi з третьої спроби йому вдалося пiдвестися. Сiвши, вiн притулився до стовбура дерева, i спробував усвiдомити, що все-таки з ним сталося. У дико головi шумiло й клюкало. Багатоголосний дзвiн iмпровiзованих дзвiночкiв не давав зосередитися на думках, що розпливалися колами. Оглянувши прим'яте мiсце лежанки, Саймон помiтив вимазану червоною глиною гвинтiвку м16 i iнстинктивно потягнувся до неї. Розiрванi фрагменти епiзодiв пам'ятi, що пливуть, стали поступово зливатися воєдино, нiби хитромудра головоломка. поступово вiдтворюючи подiї останнiх двох днiв. Так. Вони з сержантом здорово нажерлися... Пам'ятаю. Що потiм?... нiчна тривога, бiганина, тряска у вантажiвцi. Було таке... Потiм?... Не пам'ятаю... Село, безладна стрiлянина, ворожi гелiкоптери раптово i чорт знає звiдки, вiдступ до лiсу... Наче я вже був тверезий... Фiгура сержанта попереду... Яскравi спалахи . Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". бiганина, тряска у вантажiвцi. Було таке... Потiм?... Не пам'ятаю... Село, безладна стрiлянина, ворожi гелiкоптери раптово i чорт знає звiдки, вiдступ до лiсу... Наче я вже був тверезий... Фiгура сержанта попереду... Яскравi спалахи . Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". бiганина, тряска у вантажiвцi. Було таке... Потiм?... Не пам'ятаю... Село, безладна стрiлянина, ворожi гелiкоптери раптово i чорт знає звiдки, вiдступ до лiсу... Наче я вже був тверезий... Фiгура сержанта попереду... Яскравi спалахи . Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене". Пострiли... Саймон наморщив чоло. Потiм?... Темрява... О боже! Вивчаючи околицi вiдсутнiм поглядом, вiн випадково наткнувся на розпростерте тiло в закривавленiй гiмнастерцi, що лежали неподалiк... Нi. Сержант... Йому здалося, що в головi у нього прозвучав голос товариша, що лежав без руху... "Так! Ти, сволота, був настiльки п'яний, що не змiг до ладу прикрити мене".
  Тут же прийшовши до тями, Саймон наскiльки мiг швидко пiдповз до свого командира. Пульс був вiдсутнiй, камуфляж був рясно пропитаний кров'ю у багатьох мiсцях. Куля, i не одна назавжди застрягли в м'якому тiлi близького друга. Саймон спробував перевернути тiло, що в нього вийшло важко. Пiд ним, на свiй подив, вiн знайшов пiдлозi розбиту мобiльну рацiю.
  - Дощовий хробак, кокон. Це дощовий хробак! Дайте вiдповiдь кокон!...- майже впавши в панiку, Саймон кричав у мiкрофон, безрезультатно намагаючись викликати базу. Тiльки тихий трiск ефiрних перешкод i тиша були йому вiдповiддю.
  - Дощовий хробак, кокон, як чуєте? Прийом! - Трiск, шипiння i нiчого бiльше. Тiльки зараз остаточно прийшов до тями Саймон помiтив, що неподалiк поряд з воронкою вiд розриву снаряда лежало вбитими ще кiлька його бойових товаришiв.
  - Матiр вашу! Це дощовий хробак! База, дайте вiдповiдь! Усi мертвi! Повторюю. УСЕ! - Саймон видав нестямний зойк i штовхнув ногою рацiю. З боку узлiсся почувся шум двигуна, що наближається.
  Солдат взяв себе в руки i спотикаючись на незмiцнiлих ногах кинувся у бiк звукiв. Похапцем прихоплюючи з собою бiнокль, що валявся на травi. Добiгши до невеликої лiсової височини i знайшовши перше зручне для огляду мiсце, що трапилося, став вдивлятися в бiк насторожуючого звуку. Крiзь ранковий туман, розрiзнити об'єкт, що наближається, було дуже важко. Але звикнувши око розiбрав у далекiй технiцi знайомi риси.
  Радянський легкий БМП, злiтаючи до неба гусеницями бруд i мокру вiд роси траву, повним ходом рухався у його напрямi. Серце застукало частiше й сильнiше, нiби збираючись покинути межi грудної клiтки. Саймон не на жарт розхвилювався i мiцнiше схопився за гвинтiвку. Наче в нiй був його порятунок. Без страху вiн поступово втиснувся в мокру траву. Звук мотора перестав бурчати iнтенсивно, а незабаром i зовсiм затих. Бойовий транспорт зупинився, i з нього швидко та чiтко стали вивантажуватися солдати супротивника. Розтягнувшись у лiнiю, вони неквапливо рушили до лiсу, нiби там їм нiщо не загрожувало. Саймон припав до своєї брудної зброї i став цiлитись, розраховуючи на вiдкритiй мiсцевостi вистрiлити, немов у тирi. Часто дихаючи, але гладив пальцем спусковий гачок. Потiм наважившись натиснув на нього. Пролунав шовчок, але пострiлу не було. Осiчка. Чорт! Солдати були вже так близько, що, здавалося, можуть бачити його. Вiн коли Саймон, нашвидкуруч почистивши затвор, захотiв вистрiлити, то в останнiй момент передумав. У будь-якому разi вiн труп, якщо зробить бодай один пострiл. Розумнiше було й не пробувати. Вiн на мить уявив, що було б, якби його брудна гвинтiвка не дала осiчки, i подумки подякував її конструкторовi. Потрiбно було йти i якнайшвидше. Але куди? Потрiбно було йти i якнайшвидше. Але куди? Потрiбно було йти i якнайшвидше. Але куди?
  Повернувшись до тiла сержанта, Саймон, пригнiчуючи в собi думку про мародерство, тремтячими руками дiстав з його сумки зiм'яту, пробиту кулею карту мiсцевостi. Дрiбно її переглянувши, вiн зрозумiв, що це те, що йому потрiбне i запхнув мокрий папiр за пазуху. Потiм, не довго думаючи, вiн захопив i саму сумку. Найближчий населений пункт був за кiлька кiлометрiв на пiвнiч. За швидкими пiдрахунками в умi, рухаючись по узлiссi, вiн повинен, неодмiнно на нього натраплять. Але узлiсся лiсу майже вiдкрите мiсце. Страх гнав його в саму хащу. Саймон не знав, чи потрiбно йому взагалi у населений пункт. Що вiн хотiв там знайти, зовсiм не уявляв, але й залишатися на мiсцi не збирався. На жаль, все виявилося не так просто. Незабаром у втiшнiй частiше почулися звуки росiйської мови та нецензурна лайка. Її було легко запам'ятати, провiвши кiлька мiсяцiв на цьому проклятом островi. Саймон несподiвано для себе виявився майже оточеним з усiх бокiв. Тепер єдиним безпечним шляхом до вiдступу залишилася небезпечна галявина лiсу. Востаннє, оглянувши понiвеченi тiла вбитих товаришiв, вiн негайно рушив у дорогу. Пригинаючись, Саймон швидко перебiгав вiд куща до куща. Тут вони росли в достатку, чого було достатньо для прихованого пересування. Страх не вiдпускав його, а адреналiн у кровi надавав швидкiсть його дiям.
  Саймон бiг щосили, настiльки швидко, наскiльки вистачало дихання. Зупинявся, намагаючись заспокоїти серце, що стукало в шаленому ритмi, i знову бiг, спотикаючись i падаючи. Кров стукала в скронях з силою ковальського молота, серце починало колоти, не витримуючи такого великого навантаження. Дзвiн у вухах заглушав не лише спiв птахiв, а й шаруд його крокiв. Нарештi Саймон, повнiстю вибившись iз сил, звалився на землю, скочуючи пiд найближчий кущ. Небо ходило ходуном. Рiзнокольоровi кола та чорнi мушки в очах танцювали невтомно, створюючи враження галюцинацiї. Трохи вiдсапавшись, вiн став поступово приходити до тями i озирнувся. Голоси за спиною давно стихли, навiть звук бойової машини перетворився на вiддалене дзижчання, змiшуючись зi стрекотiнням коникiв. Саймон, вiдновивши збите дихання, змусив тiло повзти на вiдкрите мiсце. Дiставши бiнокль iз сумки, вiн з побоюванням озирнувся. Не помiтивши загрози i заспокоївшись, Саймон влаштувався зручнiше пiд густими гiлками ялини, що схилилася, i почав розглядати околицi. Десь за кiлометр вiд нього знаходився цей населений пункт. Отже, вiн не схибив у виборi напрямку руху. Адже часом товаришi асто пiдсмiювалися з його дезорiєнтацiї в просторi. Хоча нiхто не гарантував, що це не той населений пункт, який вiн визначив за картою. Оглянувши пiдступи до села, Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на ньому. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Десь за кiлометр вiд нього знаходився цей населений пункт. Отже, вiн не схибив у виборi напрямку руху. Адже часом товаришi асто пiдсмiювалися з його дезорiєнтацiї в просторi. Хоча нiхто не гарантував, що це не той населений пункт, який вiн визначив за картою. Оглянувши пiдступи до села, Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на ньому. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Десь за кiлометр вiд нього знаходився цей населений пункт. Отже, вiн не схибив у виборi напрямку руху. Адже часом товаришi асто пiдсмiювалися з його дезорiєнтацiї в просторi. Хоча нiхто не гарантував, що це не той населений пункт, який вiн визначив за картою. Оглянувши пiдступи до села, Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на ньому. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на нiй. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села. Саймон помiтив армiйську вантажiвку i цiлком сконцентрував свою увагу на нiй. Дорогою його супроводжував легкий джип iз офiцерами. Процесiя не поспiшаючи, рухалася у бiк села.
  - Свої... - прошепотiв висохлими губами Саймон, дiзнаючись про тип технiки, що використовується вiйськами пiвнiчноатлантичного альянсу. Зрадiвши зустрiчi, вiн скочив на ноги i рвонувся бiгти по схилу до будiвель, що виднiлися попереду. Але раптом з-за бугра на зустрiч машинам вирулила ще одна вантажiвка, це була радянська "Урал" з високим кузовом, затягнутим камуфляжним брезентом. Саймон вiд несподiванки спiткнувся на мiсцi, i за iнерцiєю пролетiвши ще кiлька метрiв, уткнувся обличчям у бруд зораного поля. Начебто почувши команду "замри", вiн боявся навiть пiдняти голову. Такий дивний розвиток подiй вводив його в повну оману. З чого це раптом двi ворогуючi сторони спокiйно зустрiчаються однiєю дорогою. Подолавши зацiпенiння, вiн обережно дiстав, бiнокль, що виявився неймовiрно корисним, i нашвидкуруч почистивши заляпане скло.
  Вантажiвки, навпроти одного не заглушаючи мотор, застигли в десятцi метрiв, джип пригальмував трохи позаду. Вiдкинулися стулки та з армiйської вантажiвки повалили солдати пiвнiчноатлантичного альянсу у чорних беретах. Вони швидко вишикувалися в шеренгу навпроти, неприродного "Уралу", що просiв на заднiй мiст. Застиглi колеса, глибоко поринули в бруд розмитої дощем дороги. Iз джипа не поспiшаючи, вилiз офiцер. Його чорного кольору мундир сильно видiлявся на тлi камуфляжу збудованих солдатiв. Озирнувшись на всi боки i потягнувшись, вiн неквапливо закурив. Зробивши пару затяжок, розкутою ходою попрямував у бiк осiлої вантажної машини. Саймон, який продовжував розглядати те, що вiдбувається в бiнокль, нiяк не мiг пригадати, де вiн уже бачив цей пiдроздiл. З "Уралу" вилiзли троє. Збiльшивши наближення, вiн дiзнався у яких представникiв опору. Простiше кажучи партизанiв, якi пiдтримують антиокупацiйнi сили альянсу на цiй землi. Їхнi загони формувалися хаотично з мiсцевих жителiв, не особливо задоволених присутнiстю радянських вiйськ. Часто цi гуртки "умiлi руки" дiяли розрiзнено i завдавали силам антикомунiстичної коалiцiї багато клопоту. Данi банд формування були непогано озброєнi i мали непогане екiпiрування, що поставляється прямо з Європи. Тому, часто втручаючись у операцiї, що проводяться альянсом, намагаючись проявити iнiцiативу, чим тiльки збивали з пантелику американську вiйськову розвiдку. "Бандити", так їх називали всi - i поради та янкi. Саймон продовжуючи спостереження, з цiкавiстю стежив, що цi "любителi" придумали цього разу. В принципi вiн уже спокiйно мiг покинути свiй мокрий притулок.
  Пiсля недовгої розмови з ватажком чорний офiцер i представник партизанiв потиснули один одному руки i розiйшлися назад до своїх машин. Зробивши кiлька крокiв у напрямку шеренги пiхотинцiв, офiцер рiзко вихопив табельну зброю з кобури, розвернувшись, влучно вистрiлив, який нiчого не пiдозрює i безтурботно йде спiврозмовнику в потилицю. Пiднявши руки до неба, нещасний одразу впав униз обличчям, пускаючи кривавi мiхури. З боку "бандитiв" тут же пролунали автоматнi черги, але партизани, що залишилися, були буквально зметенi шквальним вогнем, готовою до бою шеренгою чорних беретiв. Забризкуючи своєю кров'ю дверi i пробиваемое кулями скла "Уралу", горе "бандити" неприродно здригалися при кожному новому попаданнi. Нарештi настала мертва тиша. Саймоновi здалося, що вiн навiть чує рiвномiрне шипiння стволiв автоматiв, що охолоджуються, в руках убивць. Вiн похолов вiд жаху, втискаючись у бруд. Але цiкавiсть цього разу перемогла страх i вiн, впившись посинiли вiд холоду кiсточками пальцiв у бiнокль, продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Вiн похолов вiд жаху, втискаючись у бруд. Але цiкавiсть цього разу перемогла страх i вiн, впившись посинiли вiд холоду кiсточками пальцiв у бiнокль, продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Вiн похолов вiд жаху, втискаючись у бруд. Але цiкавiсть цього разу перемогла страх i вiн, впившись посинiли вiд холоду кiсточками пальцiв у бiнокль, продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. продовжував стежити за подiями. Чорнi берети швидко занурили трупи у вантажiвки. Офiцер же викуривши ще пару цигарок, не поспiшаючи, сiв у джип. Вже за кiлька хвилин обидвi машини вiддалялися у пiвнiчно-захiдному напрямку, виляючи по колiї сiльської дороги, туди, звiдки й прибули. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому. Своєрiдно викрадений "Урал" слiдував за ними назад, перiодично буксуючи i залишаючи за собою глибокий слiд на дорозi, бiльше схожiй на грязьову ванну. Село не подавало ознак життя. Очевидно, цей населений пункт не тiльки був безлюдний, вiн був покинутий багато рокiв тому.
  Саймон досi нiяк не мiг прийти до тями. Вiн не вiрив своїм очам. Не хотiв вiрити у те, що бачив. Усього, що сталося на дорозi, не могло статися! Вiйська альянсу пiдтримували партизанiв у боротьбi. Iнодi виникало пекуче бажання надiрвати їм дупу, але не в такiй же формi! Вони мали спiльну мету - витiснити росiян з острова i вiдновити мир, порядок i демократiю, у якому вiн не особливо вiрив. I ось воно - яскраве пiдтвердження чуток. Природне пояснення такого недружнього ставлення жителiв сiл до нав'язаних "визволителiв". Визволителям душi вiд тлiнного тiла! I вiн ЦЕ бачив на власнi очi. Термiново треба було дiстатися тимчасового табору його бригади. За всiма розрахунками по практично розмоклiй картi, залишалося пройти багато, а ще десять з гаком кiлометрiв, i вiн буде вдома. Важлива iнформацiя про те, що сталося тут, надавало йому вiдчуття власної значущостi. I зараз вiн подвiйно вiдчув, що повинен неодмiнно дiстатися своїх живих. Повiдомити про це свавiлля серед спецiальних пiдроздiлiв командиру. Саймон iнтуїтивно знав, що все, що сталося, могло бути санкцiонованою акцiєю, але йому не хотiлося вiрити в особливий цинiзм командування. Нарештi, пiднявшись iз землi, вiльною рукою вiн спробував обтруситись, але липка земляна маса, лише розмазалася по вимоклiй гiмнастерцi та камуфляжних штанах. На що перетворилися черевики, було страшно дивитися. Вiд тяжкостi глини, що прилипла на них, на пересування доводилося витрачати бiльше зусиль. Наскiльки було можливо швидкими i короткими перебiжками Саймон швидко рушив в обхiд мертвого села, до перелiска, що манить попереду.
  Саймон напружився в останньому ривку, сподiваючись добiгти до перелiску ранiше, нiж гелiкоптери, немов шулiки, виникнуть у нього над головою. Падати в бруд обличчям йому набридло, але в момент, коли лiтаючi фортецi, розриваючи на шматки залишки туману, виникли над ним, Саймону нiчого не залишалося як, не зменшуючи швидкостi, скотився в придорожню канаву, роздираючи собi в кров обличчя i руки. Над головою промайнули двi вертушки, обдавши потоком гарячого повiтря. Вiдпльовуючи i злизуючи кров з розбитих губ, Саймон пiдняв забиту голову. Вдалинi виднiлися темнi, майже помiтнi точки вантажiвок. Вiн тильною, менш брудною стороною долонi стер з лиця, що заливає очi пiт i бруд. Потiм взяв потрiсканий при падiннi бiнокль. Вертольоти, немов яструби на полюваннi, метнулися в бiк колони, що вiддалялася, як до своєї жертви.
  Солдати, швидко вискочивши з вантажiвок, пiд кулеметним дощем вертолiтних гармат, бiгли до лiсу. На землi вже лежало кiлька нерухомих тiл i в панiцi поранений офiцер. Неподалiк, димлячись чорним димом, валявся розбитий у брязкiт джип. Палала охоплена полум'ям армiйська вантажiвка, з величезними отворами по бортах. Але найдивовижнiше було те, що iнший вантажний автомобiль, мабуть, завантажений чимось цiнним, залишався неушкодженим. Саймон настiльки захопився спостереженням, що мало сам не виявився легкою здобиччю всюдисущого супротивника. Недалеко вiд нього, вниз по дорозi, почулося вже знайоме ревiння двигуна. Бiгти було пiзно. Раптом, всього за кiлька метрiв вiд нього, зминаючи кущi та ламаючи деревця, вирулила бойова машина пiхоти супротивника. Скреготка гусеницями, завмерла, не припиняючи гуркотiти мотором, що зменшив оберти. Саймон одеревiв i подумки почав проклинати себе за необережнiсть i безтурботнiсть. Зовсiм недавно не бажаючи мати нiчого спiльного з брудом солдатiв, тепер усiм серцем бажав стати схожим на це єдине укриття. Дорогою, в напрямку розбитих вантажiвок, поливаючи бризками з глини та чорнозему вдячного Саймона, проїхало ще двi машини. Саме БМП мабуть, нiкуди бiльше рухатися не збиралося. Лише кiлька разiв давши оглушливу чергу з великокалiберного кулемета в слiд вiдступає, остаточно затихло. проїхало ще двi машини. Саме БМП мабуть, нiкуди бiльше рухатися не збиралося. Лише кiлька разiв давши оглушливу чергу з великокалiберного кулемета в слiд вiдступає, остаточно затихло. проїхало ще двi машини. Саме БМП мабуть, нiкуди бiльше рухатися не збиралося. Лише кiлька разiв давши оглушливу чергу з великокалiберного кулемета в слiд вiдступає, остаточно затихло.
  - Васю, а Васю, ти тiльки подивися, як цi лохи ноги роблять, - долинула до Саймона незнайома мова. Вiн не зрозумiв нi слова, намагаючись сильнiше втискатися у смердючу жижу. Бракувало ще того, щоб власник голосу став вивчати околицi. Вiд страху Саймон майже дихав.
  - Справдi цiкаве видовище. Ти вчора подивився б, що було.
   - Та я чув вiд тебе це вже кiлька разiв.
  - ... Черепаха прийом, це грифон, ми свою роботу виконали, йдемо на базу. Ваше завдання вiдконвоювати ведмежат та мед у район Д2С80.
  - Васю, млинець, запиши. У мене руки зайнятi.
  - ... Вас зрозумiв, грифон. Виконую. Кiнець зв'язку - Ось чорт! Тримай лист! Здує ... Чорт ...
  Знайомий теплий порив вiтру, обдав продроглого в канавi Саймона. Вертольоти, намагаючись, зайвий раз не привертати увагу радарiв, пройшли над ними на польотi.
  Вихор вщух так само раптово, як i виник. Перед лицем Саймона, плавно погойдуючись з боку на бiк, опустився аркуш паперу, i став поступово просочуватися водою. Пересiчний вiд страху був близький до втрати свiдомостi, подумки прощаючись iз життям.
  - Блiн, я бруду не полезу! Стьопка, у тебе гарна пам'ять! Ти запам'ятав координати?
  - Начебто так. Ми, з лейтенантом, здається, туди кiлька разiв моталися.
  Знову надривно заревiв двигун, i БМП знову заскреготавши гусеницями, розвернувшись, став вiддалятися. Саймон нiяк не мiг прийти до тями i боявся поворухнутися. Втративши рахунок часу, вiн пролежав у канавi, доки сонце не стало припiкати занадто сильно, i сморiд канави став зовсiм зводити з розуму. Трохи осмiлiвши, вiн пiдвiвся i присiв. Саймон здогадався, що на ньому записанi якiсь важливi координати невiдомого йому мiсця. Вiн, не довго думаючи, швидко i акуратно склав i засунув листок у кишеню. Оглянувши околицi вкотре, вiн крадькома, виповз iз свого псевдо укриття на дорогу. Звiривши напрям до табору за свiдченнями компаса, вирiшив продовжувати свiй несподiвано перерваний шлях. Зайвий раз, перестрахуючись, Саймон вирiшив не вставати з землi. поки не досягне укриття. Продовжуючи свiй шлях по-пластунськи, вiн намагався вiдвернути себе вiд думок про те, що було у тому цiнному "Уралi". Але цiкавiсть не давала йому спокою. Страх, який перемагає невтримне бажання все знати, змушував його думати про самозбереження, не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. що було у тому цiнному "Уралi". Але цiкавiсть не давала йому спокою. Страх, який перемагає невтримне бажання все знати, змушував його думати про самозбереження, не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. що було у тому цiнному "Уралi". Але цiкавiсть не давала йому спокою. Страх, який перемагає невтримне бажання все знати, змушував його думати про самозбереження, не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись. не пiдпускаючи органiзм на гарматний пострiл до рокової вантажiвки. Головне зараз - повiльно, але живим та неушкодженим дiстатися до табору. А там за нього думатимуть тi, хто все за нього вирiшить. Але коли пiсля останнього огляду мiсця, що сталося в бiнокль, вiн не виявив загадкової машини на мiсцi, цiкавiсть просто полилася через край. Але здоровий глузд пiдказав, краще всi дослiдження залишити на потiм. Втомленому й брудному Саймону i цього разу довелося неохоче з ним погодитись.
  
  - Роздiл 2 -
  
  Через кiлька годин, дiставшись рятiвного укриття лiсу, Саймон дозволив собi, нарештi, розслабитися. Табiр був уже поруч, перебуваючи майже на узлiссi, протилежнiй його частинi. Вiн був добре укрiплений та замаскований. Це пояснювало те, чому вiн ще не разу не зазнавав атаки радянських вiйськ спецiального призначення. Намагаючись сильно не шумiти трiском сухих гiлок пiд ногами, Саймон не поспiшаючи, пересувався мiж широколистими i хвойними деревами. Вiн уже не втiк. Його тiло, ледве пересуваючи втомленi вiд постiйних навантажень, онiмiлi ноги, мрiяло лише про вiдпочинок. Як чудово було зараз, скорiше дiстатися до табору, i зробивши останнiй кидок до намету взводу, впасти на лiжко. Забути на мить все, що сталося з ним, забуваючи глибоким сном без сновидiнь. Вiн був у станi заснути пiд першим же пiдходящим кущем, але вiдчуваючи,
  Що ж було у тому "Уралi"? Вогник цiкавостi знову ожив. Нiби ця якiсть жила само собою поза стомленою головою господаря. Якщо ця завантажена машина так знадобилася "нашим" та росiйським? Саймон вiдразу пiймав себе на думцi, що не вiдчуває особливих симпатiй до жодної зi сторiн. I як же так вийшло, що їх усiх перестрiляли? Наведення? Чи той самий iнформатор? I що це за загадковий пiдроздiл у чорних беретах? А може, вся справа не у вантажiвцi, а в його вантажi? Купа нероздiлених питань. Дiставши з кишенi акуратно складений лист i карту з-за пазухи, Саймон не сповiльнюючи крок, почав шукати вказане мiсце. Якщо це координати, то вiн знайде це мiсце на картi. Добре вода не завдала значної шкоди картi, бо давно б залишилися лише однi вологi клаптики. Отже, мiсце з вiдповiдними координатами знаходилося, на межi територiї, контрольованої радянськими вiйськами, десь за двадцять кiлометрiв у пiвденно-захiдному напрямку вiд мiсця нападу на конвой. Звичайно, враховуючи те, що вiн правильно сприймав орiєнтири. Мiсцевiсть за всiма позначками на картi досить лiсиста i горбиста. А такi мiсця зазвичай дуже зручнi, якщо хочеш щось сховати вiд стороннiх очей. Треба обов'язково доповiсти про все докладно, а якщо пощастить, напроситься, на участь у мiсiї. Стоп. Навiщо йому це все треба? Ледве сам врятував свою шкуру, коли бiльшiсть товаришiв гниють у лiсi. Нi. Досить з нього молодого авантюризму. Медаль все одно не дадуть. Але iнтуїцiя пiдказувала Саймону, що саме туди росiяни могли вiдтранспортувати загадковий "вантаж", а iнтерес дiзнатися все докладнiше просто розпирав зсередини. Ну i в кого ж у нього така якiсть ризикованої любознайки. До добра точно не доведе, але напевно в тому була вся краса.
  У глибокiй задумi Саймон запхав карту назад i порвав листок. Вiн не мiг дозволити собi просто так викинути його у лiсi. Та й нехай, що його нiхто не знайде. Та й нехай, що мало хто зможе зрозумiти розмитi символи. Порвавши папiр на клаптики, вiн позбавляв невiдомих навiть найменшої нагоди скористатися нагодою. Вiн запам'ятав усе, i не сумнiваючись у своїй феноменальнiй пам'ятi, не потребував зайвих доказiв, доказiв, та й просто брудних i мокрих папiрцiв, що засмiчували кишенi.
  Нарештi, мiж деревами з'явилися першi мiшки з пiском, що позначали межу табору. Втiшний Саймон з останнiх сил кинувся тiкати, радiючи, що вмiння орiєнтуватися по картi його не пiдвело. Але найбiльше вiн був радий, що нарештi знайшов своїх. Пiдбiгаючи до табору, його вiдвiдало дивне почуття небезпеки. Щось тут було не так. Це насторожило його, змушуючи зменшити запал. Саймон, розбитий, брудний i втомлений, був готовий проклясти свою iнтуїцiю, яка не раз рятувала йому життя. Вiн завмер, прислухаючись до тривожних сигналiв змученого органiзму. Все навколо було дивно тихо, пiдозрiло тихо, навiть для добре замаскованого табору. У звичайний день це мiсце нагадувало мурашник, що тихо кишить, а зараз не вистачало навiть елементарних деталей. Не було видно навiть вартових. Повiльною ходою Саймон порiвнявся з першим наметом. Зломовна тиша, натягувала нерви струною. Дiставшись до центру табору, вiн не побачив по дорозi жодної живої душi. I водночас табiр не виглядав покинутим. Занадто багато обладнання та спорядження залишилося навколо. Раптом Саймон вiдзначив ще одну важливу деталь. Навiть птахи, що так дзвiнко спiвали в гущавинi лiсу, тут мовчали. Не чутно було навiть комах. Вiн попрямував до добре замаскованого командного бункера. Поруч iз входом, за баком для дощової води, валявся чийсь камуфляж. Але не це привернуло увагу Саймона, хоч i насторожило ще бiльше. Вiн увiйшов усередину чорного примiщення. На iмпровiзованiй пiдлозi з дощок, що щiльно лежали один до одного, лежав формений одяг, такий самий, як був на ньому самому. Тiльки ось вона лежала якось неприродно дивно. Сорочка щiльно прилягала до штанiв, а трохи нижче. Нижче на землi валялися черевики з туго зав'язаними шнурками! Все навколо було всипано якимось бiлим порошком, що нагадав Саймоновi попiл, що залишається пiсля кремацiї. Неприємний спогад про те, як у дитинствi йому довелося випадково влiзти в посудину з прахом бабусi, i по дуростi спробувати його на смак, яскраво спалахнуло в його пам'ятi. Вiн був настiльки молодий, що спочатку не зрозумiв, що накоїв, але коли мати влаштувала йому розбiр польотiв, пояснюючи, що це таке насправдi, його нудило до кiнця тижня при однiй тiльки думцi про те, що вiн зробив. Ком пiдступив до горла, змушуючи Саймона кiлька разiв проковтнути слину. Продовживши огляд, вiн знайшов гвинтiвку М4, що лежала неподалiк. Ще бiльше вразила недокурена сигарета, що стирчала з найбiльшого горбика цього бiлого попелу. Мурашки, що супроводжуються легким тремтiнням, пробiгли по тiлу Саймона з нiг до самої верхiвки. Волосся на макiвцi стало дибки вiд здогаду. Що за чортiвня тут вiдбувається? Вiн озирнувся, помiчаючи навколо все бiльше i бiльше подiбних купок бiлого попелу i розкиданого на ньому екiпiрування, яке колись належало реальним людям. Страх, схожий на страх темряви у дитинствi, охопив усю його сутнiсть. Що тут сталося? У головi раптово прокручувалися рiзнi мiстичнi сценарiї можливих подiй. На ньому позначалося надмiрне захоплення фантастикою та iншою бульварною лiтературою подiбного роду. Вiн i не помiтив, як швидко себе залякав, згадуючи про прибульцiв з комiксiв та жахливих лiсових примар з романiв Стiвена Кiнга. Саймон мало не бiгцем увiрвався в сусiднє примiщення, де зазвичай розмiшався весь склад штабу i остовпiв прямо на порозi. На столах, на стiльцях, на пiдлозi - скрiзь, був цей дивний i лякаючий бiлий попiл, що покривав унiформу, що лежала в найнесподiванiших варiантах, колись можливо належала її власникам. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. покриває унiформу, що лежала в найнесподiванiших випадках, колись можливо належала її власникам. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. покриває унiформу, що лежала в найнесподiванiших випадках, колись можливо належала її власникам. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. Саймон у повнiй розгубленостi, пiдiйшов до столу з розкладеними картами мiсцевостi i взяв у руки одну з гiмнастерок, що валялися там. Бiлий порошок цiвками посипався з рукавiв i отворiв застебнутих гудзикiв, збiльшуючи, немов пагорби пiсочного годинника, мiнiатюрнiше дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. немов пагорби пiсочного годинника мiнiатюрнiшi за дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу. немов пагорби пiсочного годинника мiнiатюрнiшi за дюни на табельному Вальтерi, в закритiй кобурi. Саймон намацав два металевi жетони - такi самi, як висiли в нього на шиї. Iм'я, позивний, група кровi, рiк народження. Пiднявши жетони до свiтла, Саймон похолов вiд жаху. "Джек Пiтерсон..." говорив напис обох жетонiв. Власником виявився командир їхньої бригади, який, можливо, лежав тепер на столi купкою бiлого попелу.
  Сидячи на стiльцi i склянiшим поглядом розглядаючи купу зiбраних особистих жетонiв, акуратно розкладених ним на столi, Саймон нiяк не мiг прийти до тями. Пiднiсши свою долоню на свiт вiн помiтив як пальцi трясуться великим тремтiнням. Страшенно хотiлося курити, хоч вiн i покiнчив iз цiєю шкiдливою звичкою два роки тому. Що тут таки сталося? Вiн намагався викинути з голови всi неправдоподiбнi та фантастичнi версiї, але вони настирливо поверталися знову, пiдходячи бiльше нiж будь-якi iншi рацiональнi спроби пояснення. Осмислення ситуацiї на давало йому спокiй. Тi ж самi думки, немов рядок, що бiжить, на електронному табло бейсбольного матчу, пробiгали в його свiдомостi знову i знову. Нарештi вона завмерла, висвiчуючись одним яскравим усвiдомленням. Одне було ясно без сумнiву. Всi тi, кого вiн протягом останнього року вважав своїми друзями та єдиними, на кого вiн мiг покластися, у наповненому небезпеками свiтi - були мертвi. Вони просто зникли. Випарувалися! Умертвленi невiдомим i незрозумiлим способом. Але основний факт смертi залишався незаперечним фактом. Сльози страху самотностi та жалю виступили на очах, але Саймон стримався. Вiн уже не пацан, щоб ревти. Йому треба брати себе до рук i щось робити. У того, що сталося, напевно був свiй винуватець, i цей мiстер "Хтось" неодмiнно повинен був вiдповiсти за те, що сталося. I йому, єдиному, хто залишився живим, необхiдно з'ясувати правду i донести... Хм, куди? По перше. Шукати винних можна було вiчно, а Саймон не пiдходив на роль детектива. По-друге. Зараз руба стояло питання - чи не безпечно йому самому залишатися в цьому помiченому смертю мiсцi? Необхiдно якнайшвидше зв'язатися з командуванням сил альянсу на островi i якнайшвидше викликати сюди фахiвцiв. Вони в поєднаннi з хлопцями з розвiдки зможуть розiбратися, що до чого, без марних iдей про тарiлки, що лiтають.
  Саймон рвонувся до стацiонарної радiостанцiї, спробувавши її увiмкнути. Пiсля кiлькох невдалих спроб до нього дiйшло, що немає електрики. Невезiння тривало. Кiлька хвилин у розгубленостi походивши по кiмнатi, до нього дiйшло, що можливо генератор став непридатним або просто заглух. Потрiбно було знайти його та знову запустити. Пiднявши з пiдлоги кинуту гвинтiвку, Саймон попрямував до виходу, по дорозi розглядаючи сплетiння дротiв на наявнiсть можливого урвища. Вiн намагався не наступати на бiлий порох, що лежав купками. Все-таки це зовсiм недавно були ще живi люди зi своїми цiнностями та прагненнями.
  Сонячнi променi все ще проникали крiзь густу крону лiсу, висвiтлюючи мiсце безлюдне. Настав вечiр. Ставало моторошно. Саймон донедавна не вiрив у примар, але зараз вiн уже не знав, у що вiрити, а у що нi. По землi потягнулися довгi тiнi, якi вiдкидали дерева. Червонi вiдблиски вранiшнього сонця, крiзь крону, весело заграли на лобовому склi прикритою маскувальною мережею технiки. Раптовий блиск на височинi, недалеко вiд намету медпункту, сонячним зайчиком на мить заслiпив Саймона. Солдат iнстинктивно кинувся набiк, i це врятувало йому життя. Куля вибила зi стiни бункера пристойний шматок бетону. Пересiчний, майже не дихаючи, причаївся за рогом будiвлi, намагаючись не потрапити в прицiл невiдомого снайпера. Термiново треба було щось зробити. Пострiл. Куля увiйшла в землю за сантиметр вiд його черевика. Гад! Черевик означає, йому видно i ця сволота вирiшила зi мною пограти. Саймон розв'язав шнурок i, намагаючись не особливо рухати черевиком, витяг ногу, залишаючи частину взуття в полi видимостi снайпера. Вiн сподiвався на якийсь час прикувати увагу ворога до його укриття.
  Дiяти швидко Саймона навчили ще у навчаннi. Вiн, залишивши своє взуття, швидко кинувся в обхiд снайпера, збираючись зайти зi спини. Вiн сподiвався, що встигне до того, як ворог помiняє позицiю, зрозумiвши його хитрощi. Не шкодуючи шкiри обличчя i невiдомо у що перетворилася унiформи, Саймон ламанувся через кущi, по дорозi кидаючи гвинтiвку, що сповiльнює його стрiмкий рух. Поступово обходячи табiр по дузi, вiн стрiмко наближався до помiченої позицiї, де й мав бути стрiлець. Часто, але рiвномiрно видихаючи через рот, Саймон намагався не звертати уваги на ниючi суглоби та болючi м'язи. У цi моменти рядовий був схожий на хижака, який напав на слiд своєї жертви. Хоча спочатку жертвою мав стати вiн сам. Ось вiн гад! Саймон не уповiльнюючи руху, як дикий звiр вискочив iз кущiв, з тваринним криком накидаючись на спину зосередженого солдата, що лежав до нього. В останню мить стрiлець спробував розвернутися i вiдбити раптову атаку, але тут же отримав нищiвний удар у щелепу. Випустивши з рук зброю, вiн упав обличчям униз. Саймон, швидким стусаном вiдкинув гвинтiвку до кущiв. Потiм накинувся на спину поваленого супротивника, беручи шию в мiцне захоплення. Пiдiм'ятий Снайпер вп'явся руками в кiльце, що зiмкнулося навколо його шиї, в спробi розтиснути вже намертво змiцнiле сплетiння рук. Саймон ричачи вiд задоволення, лише посилив тиск на свою жертву. Раптом стрiлець смикнувся, i Саймон, уже впевнений у своїй перемозi, не чекаючи рiзкого ривка, зiсковзнув убiк, стаючи вразливим для удару. Здоров'яний удар лiктя у сонячне сплетiння змусив його похитнутись i вiдпустити переможну хватку. В очах рiзко потемнiло. Вiн став задихатися, i намагаючись уникнути повторного удару, вiдкотитися до кущiв. Противник скочив на ноги. У променях вранiшнього сонця блиснуло лезо ножа. Раптом стрiлець, готовий до реваншу, завмер. Вiд несподiванки, гублячи холодну зброю. З тiнi кущiв гримнув пострiл його власної гвинтiвки, потiм здалося замучене, брудне, але посмiхнене обличчя Саймона. Раптом усмiшка змiнилася здивуванням та нерозумiнням.
   - Бред, це ти?.. - Видихнув Саймон, дiзнавшись у снайперi свого товариша по службi.
   - Я ... - видавив Бред i, тримаючись за живiт, звалився на землю.
  
   - Роздiл 3 -
  
  Саймон прокинувся вiд сну пiд ранок. Ранковi яскравi сонячнi промiнчики свiтили прямо в очi. Невмiло, але акуратно перев'язаний, Бред викликав лише жалiсть, лежачи поряд. Саймон не був професiйним медбратом, але першу допомогу умiв. Спiвробiтник був все ще непритомний, але дихав рiвномiрно i тихо. Минулого вечора, закiнчивши пiвгодинну перев'язку, Саймон так i заснув поруч iз носилками медпункту, на якi вiн з останнiх сил затяг Бреда. Намагаючись якомога точнiше дотримуватися iнструкцiї поводження з пораненими, вiн розташував свого товариша з усiма можливими зручностями. Дивне вiдчуття завiтало до нього, коли вiн накладав черговий бинт. Нещодавно вiн був готовий убити цю людину, а тепер старанно рятує їй життя. На щастя пораненого кровi було мало, що навело Саймона на думку про небезпеку поранення. Це звичайно не заспокоїло його повнiстю, але вiн просто не мiг боротися зi втомою та купою питань та неясностей у головi. Закiнчивши перев'язку, вiн буквально вiдключився до самого ранку увi снi без сновидiнь.
  Саймон пiдвiвся i вийшов iз медичного намету, з усмiшкою зустрiчаючи ранкове сонце. Воно пестило шкiру своїм теплом. Все, що сталося вчора, здавалося повним маренням i страшним сном. А сьогоднi життя починалося наче з чистого аркуша. Блакитне небо без жодної хмаринки наповнювало його гарним настроєм, але птахи, як i ранiше, партизанський мовчали. Сон - надзвичайно корисна та лiкувальна рiч. Вiн вiдчував себе бадьоро i в якомусь сенсi навiть безтурботно, доки не озирнувся довкола. Темнi та моторошнi фрагменти вчорашнього дня стали спливати в пам'ятi, занурюючи Саймона в тугу. У таборi треба було навести лад, налагодити подачу електрики, i, зрештою, знайти щось їстiвне. Всiм цим вiн i зайнявся, вирiшивши не чекати пробудження пошарпаного ним Бреда.
  Пересiчний Бред був iз нечисленного пiдроздiлу снайперiв, що входить до бригади Саймона, i був вiдряджений до них у табiр зовсiм недавно. Як усi новачки, на новому мiсцi, вiн намагався завести якнайбiльше друзiв, що не особливо подобалося ветеранам, якi вважали його персону занудною та настирливою. Саймон не був знайомий з ним особисто, вiн просто бачив його перiодично то тут-то там i звичайно ж чув, що ходили по табору смiшнi iсторiї про нього. Швидше за все, Бред знав про Саймона стiльки ж. В результатi їх ближчого знайомства один лежав у перев'язувальнiй, а другий не припиняв терзати себе докорами совiстi.
  Пiсля пiвгодинної метушнi по табору, а так само переодягання i вмивання, Саймон упорядкував електрику i радiостанцiю. Пiсля чого рясно напхавши себе вмiстом сухих пайкiв, без здивування помiтивши, що апетит за цi днi вiн нагуляв собi просто звiрячий. Нарештi вiн наївся так, що вiдчув себе людиною. Вирiшив вiдкласти зв'язок зi штабом i спершу поговорити з Бредом. Саймон, трохи втомлений, але, як i ранiше, бадьорий пiсля холодного душу з дощової води, заглянув у медичний намет. Його товариш уже прийшов до тями i каламутними очима оглянув свого доглядальницю.
  - I як же так вийшло, що я опинився у твоєму прицiлi? - Вiдразу запитав Саймон, уважно дивлячись на пораненого.
  - ...Я вирiшив, що ти не свiй - ось i все. Зараз хоч на людину схожий, а тодi як чорт брудний був... Бред закашлявся - Хто ж знав те? - I вiн з сумним виглядом вказав на поранення.
  Вiн був, швидше за все, правий. Вчора Саймон напевно, навiть в упор, розглядаючи себе в не змiг би дiзнатися про вiдображення. Але байдужа простота пояснення Бреда йому не сподобалося.
  - Добре, Бред. Ти хоч знаєш, що тут сталося? - Саймона обдало легкими мурашками. Його руки похолонули i зволожилися. Десь у глибинi душi вiн зовсiм не хотiв знати правди i хотiв геть-чисто викреслити зi своєї пам'ятi подiї вчорашнього дня.
  - Не знаю... - Бред здавався спантеличеним. - Я був на завданнi, коли це сталося. Повернувшись, я був вражений не менше за твiй. ... Чорт, рана болить. Ти мене вже перев'язував?
  Саймон заметушився, дiставаючи чистi бинти. Щось тут було не так, але каша думок у головi i перiодичне охання Бреда не давали зосередитися. У процесi нудної замiни бинтiв, при якiй Бред кiлька разiв невдоволено зiтхав, Саймон коротко розповiв, що трапилося з ним i показав карту, подiлившись своїми пiдозрами та припущеннями. Як тiльки вiн закiнчив, важкий тягар знання впав з його плечей. Начебто роздiливши ношу, вiн вiдчув себе набагато краще.
  - То що ти збираєшся робити? - спитав Бред.
  - Зв'яжуся зi штабом... - розгублено вiдповiв Саймон i запитливо глянув на нього. Поранений, розслабившись, поклав голову на мiшок, який служив йому подушкою. Його спокiй не вписувалося в загальну картинку того, що вiдбувається. I вiд цього Саймоновi стало якось не по собi.
  - Давно настав час, що ж ти до цього тягнув? - поцiкавився Бред.
  - Та хотiв скласти повну картину, думав ти допоможеш з доповiддю. Але, як бачу, вiд тебе i толку - спочатку стрiляєш, а потiм знаєшся хто був у прицiлi. - спробував уїдливо виразити Саймон i встав швидко вийшов з намету. Щось насторожувало його. Iнтуїцiя передбачала лихо, але вiн намагався гнати поганi думки iнше.
  
   - Роздiл 4 -
  
  Безпристрасне шипiння з навушникiв, означало кiнець ефiру зв'язку. Пiсля кiлькох миттєвостей скакання по радiо-каналах i клацань тумблера, Саймон все ж таки вийшло зв'язатися з основними силами альянсу. У результатi живої п'ятнадцятихвилинної бесiди, вiн, нарештi, був запевнений, що в їхнiй район буде вислано пошуково-рятувальну групу, яку вiн мав зустрiти i проводити в табiр для подальшого розслiдування.
  Ще раз, вiдвiдавши Бреда, який виявив бажання забути сном до прибуття групи, Саймону нiчого не залишалося, як одному попрямувати на мiсце зустрiчi. Благо воно було не так вже й далеко. Безпосередньо в таборi вертолiт сiсти не мiг через численнi дерева, що заважали. Захопивши гвинтiвку, вiн вирушив у дорогу. Треба було подолати порослий невисокими берiзками пагорб i вийти на вiдкриту галявину. Справа плюва, але обережнiсть не завадить нiколи, тому вiн пiшов не безпосередньо, а в обхiд. Намагаючись уважнiше оглянути околицi.
  Сонце стояло вже високо, i нагрiте повiтря було теплим i задушливим. Як тiльки вiн покинув межi табору, Саймон почув переливний спiв птахiв. Пернатi спiвали та щебетали над головою, створюючи приємну на слух какофонiю. Неприємно дивно. Рiзниця наявностi та вiдсутнiсть тваринного свiту за межами табору i в ньому самому насторожувала, але вже не дивувала. Тут природа всюди тiшила око. Гучний шелест, i запах зеленого листя мiг привести в себе будь-кого, i Саймон поспiшив насолодитися новим припливом бадьоростi та енергiї. Йому подобалося вiдчувати себе частиною навколишньої природи. Мабуть, це була його єдина вiдрада серед постiйних стрiлянин i безглуздих мiсiй, значення яких вiн не завжди розумiв. Хоча зараз було зовсiм iнакше. Це надавало вiдчуттям Саймона особливу гостроту i змушувало постiйно бути напоготовi.
  Поляна була досить простора навiть для посадки кiлькох вертольотiв класу "Чорний яструб". Цi вертольоти були напевно найпопулярнiшим у вiйськах пiвнiчноатлантичного альянсу засобом пересування. Саймон не довго думаючи, прилiг у тiнi шумливих берiз i почав чекати, з цiкавiстю спостерiгаючи за метушливим життям усiляких комашок на зеленому трав'яному килимi. По небу пропливло кiлька хмар, лише на мить сонце, що загороджують. Саймон, умиротворений спокоєм i життєвiстю природи, що оточував його, починав спати. Щоб зовсiм не заснути, вiн, подумки наспiвуючи рiзнi дурнi пiсеньки, колупав сухою довгою травинкою в зубах. I все ж, сам того не бажаючи, приспаний монотонним цвiркотiнням коникiв, вiн заснув.
  Гучний шум у небi порушив денний сон рядового. Висунувшись зi свого укриття, Саймон побачив два вертольоти, що обережно лiниво спускаються з небес прямо на галявину. Потужнi потоки повiтря сильно коливали траву, надаючи квiтучiй галявинi ефекту штормливого моря. Саймон, солодко потягнувшись, продовжив спостереження. За вчорашнiй день швидко розвинене почуття обережностi, пiдказувало йому, що i коли треба робити. А зараз воно пiдказувало йому не поспiшати i залишатися на своєму мiсцi.
  "Чорнi яструби" закiнчили висадку десанту. День був спекотний, але невтомно Саймон, що стежив за висадкою, раптом вiдчув, як кров холоне в його жилах. На галявинi швидко розосереджувалися два загони тих самих чорних беретiв. Нi, цим хлопцям вiн нiколи не довiрить навiть життя сусiдського собаки. Цiкавих рятувальникiв йому надiслали. Вiн розсмiявся б, якби все не було так сумно. Не бракувало, що вiн зовсiм недавно бачив, як працюють цi хлопцi. Бiгти вiд них i якнайдалi. Це єдиний вихiд! Значить, комусь у штабi не вигiдно мати небажаних свiдкiв безчинств i аномальних явищ. Рильце в гармату напевно не в одного офiцера. Невже це настiльки серйозно, якщо вони зважилися на такий крок? Виходить, все, чого йому залишалося очiкувати замiсть медалей, що мрiялися, за вiдвагу - це непомiтний запис в особистiй справi: "зник у бою". Нi, так просто я цю справу не залишу i живим не здаватися в руки катiв не збираюся. Хоча новоприбулим мабуть не було великої рiзницi, як вони його дiстануть.
  - Пересiчний Саймон, прошу Вас, не змушуйте вас шукати. Виходьте iз пiднятими руками. - пролунав з динамiка ввiчливий, але командний голос.
  Сумнiвiв немає. Та чого не пощастило так раптово стати жертвою обставин. Остання надiя потрапити додому, до своїх, впала як пiсочний замок, пiд пiдошвою армiйського черевика. Адже вiн ще такий молодий i зовсiм не хоче вмирати. Треба було забирати ноги якнайшвидше. Куди? Розбереться по ходу. А як же Бред? Адже тепер вiн у такiй самiй небезпецi. Треба якнайшвидше забрати його з табору, поки що є час. Саймон не бiг, вiн майже летiв, перескакуючи через купи та кущi. Табiр був близько, часу залишалося лiченi хвилини. Йти з пораненим буде дуже складно, але iншого виходу вiн поки що не бачив. Своїх у бiдi вiн не кидав нiколи.
   Кулею, проходячи через табiр до медичного намету, вiн на повнiй швидкостi увiрвався в нього, спотикаючись i перевертаючи все навколо.
  - Бред, прокинься! Нам треба йти! Чорнi берети прибутку для зачистки! Нiяк iнакше! Їм не потрiбнi свiдки, а я ще хочу жити. - Саймон у панiцi хапав усе, що траплялося пiд руку, i пхав це в сумку, що висiла через плече. Розбиратися, що було потрiбно, а що нi, просто не було часу.
  - На жаль, Саймоне, але тобi доведеться залишитися тут. - холодна фраза Бреда пронизала його нiби нiж. Остовпiвши i повiльно розвернувшись, вiн пiдняв голову, щоб подивитися на Бреда.
  Чорне дуло пiстолета було направлене йому прямо в груди. Бред лише спiвчутливо посмiхався. - Вибач...так треба.
  Пролунав пострiл. Гарячий струмiнь повiтря обдав жаром обличчя Саймона. Груди пересмикнуло. Нестерпний бiль блискавкою пройшов наскрiзь, як гарячий нiж крiзь олiю. Саймон похитнувся i, втративши рiвновагу, немов пiдкошений колос, звалився на землю, пiдминаючи пiд собою i забризкаючи своєю кров'ю зiбранi ним речi. Думки змiшалися, тiло бiльше не корилося... "...я був на завданнi, коли ЦЕ сталося..." кривавим туманом пропливла в головi Саймона, та дивна фраза Бреда... Але сенс її вже не був важливий. Свiдомiсть, спалахнувши, нiби лампочка, що перегорає, ще пару разiв, повнiстю покинула його.
  
   ЧАСТИНА ДРУГА
  
   "Причина всiх бiд"
  
   - Роздiл 5 -
  
  Полковник Федоров у задумi стояв бiля широкого оглядового вiкна свого кабiнету, спостерiгаючи за розкопками, що проводилися внизу. Його кабiнет знаходився пiд товщею гiрської породи на п'ятисотметровiй глибинi у стiнi однiєї з дивних печер, як сказали б археологи, штучного походження. Тут також було обладнано тимчасову вiйськову базу радянських збройних сил та наукову лабораторiю. На поверхнi також був добре укрiплений у горах табiр. Розкопки вже тривали близько двох мiсяцiв, але все, що їм траплялося - це купа непотрiбного мотлоху, що пакується i вiдправляється в пiдземну лабораторiю. Знайдене зовсiм не було схоже на те, що знайшла група мiсцевих рудокопiв ще до прибуття вiйськ. Першi три знахiдки настiльки вразили генералiв, що на острiв, який давним-давно всiма забув i живе на правах дружнього союзу держави, негайно було перекинуто вiйська. Почалася груба окупацiя з усiма наслiдками. Зачищали район. Лiквiдувалися всi свiдки - робiтники рудних шахт, у мiсцях яких i було розпочато першi розкопки, адмiнiстрацiя, навколишнi поселення - всi, хто мав бодай найменше вiдношення до цього багатого рудої регiону та прихованої в ньому таємницi. Звичайно, це викликало величезну ненависть у мiсцевого населення. Дружня країна раптово забула про стару дружбу, i змилувалася про допомогу у свiтової спiльноти. Утворилося народне ополчення, партизани, перiодично давав себе знати збройними нападами на армiйськi конвої та невеликi, побудованi нашвидкуруч, бази. Подiбнi безчинства вiдбувалися по всiй територiї острова. Спочатку цi комаринi укуси не становили великого занепокоєння, але згодом, удари, що завдавалися бандитами, ставали все помiтнiшими i вiдчутнiшими. Напевно ополчення ставало органiзованiшим i пiдживлюваним ззовнi, вiчними капiталiстичними противниками радянського союзу. Звичайно, явна присутнiсть радянських вiйськ, що нашвидкуруч окупували країну, вже не було таємницею. Все сталося швидко, тому що ставки були дуже високi. Свiтова громадськiсть всiляко намагалася засунути носа в те, що вiдбувається. Цим носом були журналiсти, але пiсля їх "випадкових" численних смертей на острiв, пiд виглядом гуманiтарної допомоги бiдним, сунулися вiйська пiвнiчноатлантичного альянсу. Янки швидко пронюхали, що справа пахне бiльш нiж простою окупацiєю з присвоєнням рудного багатства регiону, i постаралися якнайшвидше вiдiслати всi союзнi вiйська альянсу: спочатку взяли участь в операцiї назад на батькiвщину, залишаючись єдиними претендентами на великий секрет порад. Пiсля прибуття американцiв справи пiшли навперейми. Спочатку майже всi з призвiдникiв-генералiв, чи незадоволенi подальшим поглибленням безрезультатних розкопок, злякавшись перед свiтовим тиском, просто зреклися проведення операцiї. Хоча з'єднання Федорова так вже нарило стiльки, що дослiдницької роботи iнститутам країни вистачило б рокiв на п'ятдесят уперед. Потiм американцi, якi донедавна сидiли на своїх базах, почали активно завдавати пiдлих ударiв по радянських з'єднаннях. Захiднi засоби iнформацiї як би не навмисне вiдразу забули про проблеми маленької країни на островi. Явний вплив янкi, хоча вiн i був вигiдним усiм. Зрештою розгорiлася справжнiсiнька вiйна. З тiєю рiзницею, що про неї нiхто за межами острова не знав, а хто знав довго не жили. Про це успiшно дбали розвiдки зацiкавлених сторiн. Бандформування, зрозумiвши, нарештi, що "кинули" свої ж стали шкодити всiм. А вчора, при транспортуваннi однiєї з тих трьох знахiдок з мiсця випробування на пiдземну базу, вчинили напад на радянський конвой i вiдбили вантажiвку. Полковник не раз повторював начальству, що на даний момент будь-якi пересування конвоїв за межами зони карантину, а тим бiльше випробування в бойових умовах - небезпечнi, але, мабуть, у когось були свої плани. В результатi вони втратили агрегат номер один i половини супроводу. Єдине, що втiшало, так це те, що результати випробування перевершили всi очiкування. Дивно було також те, що вченi взагалi розiбралися з управлiнням невiдомого виду зброї. Звичайно, Федоров не звик упокорюватися з помилками командування, тому з раннього ранку район нападу прочiсувався вiйськами у пошуках невгамовних партизанiв. Не в жодному разi не можна було допустити передачу агрегату американцям.
   Полковник вiдiйшов вiд вiкна i вмостився в крiслi, пiдсуваючи переговорний пристрiй.
  - Черговий, як там справи iз пошуком? З'ясуйте та доповiсти. - наказав вiн.
  - Є. - коротко пролунало у вiдповiдь.
  Федоров вiдкинувся у крiслi й заплющив очi. Рев працюючих екскаваторiв i скрип вагонеток, що так сильно дратував начальство, що вiдвiдує його, глухо долинали з-за скла. Iнодi чулася нецензурна лайка сержантiв, i методичне тюкання лопат. Але це не заважало полковнику. Вiн напружено чекав повiдомлення чергового, гадаючи, якими новини будуть цього разу. Адже вiн посилав запит iз точною перiодичнiстю - кожнi пiвгодини. Федоров постiйно порiвнював iнтонацiї в голосi чергового, який чим далi, тим з меншим ентузiазмом i бiльшою дратiвливiстю в голосi повiдомляв обстановку. За останнi шiсть годин так нiчого й не змiнилося. Так. Час хлопця списувати на поверхню або в робочу бригаду, лопатою працювати. У штабi потрiбнi не люди, тут потрiбнi невтомно працюючi машини, що з холоднiстю виконують будь-якi накази, що не сумнiваються в доцiльностi рiшень начальства. Найбiльше пiд цей опис пiдходив капiтан Стеклов. Завдяки йому полковник мiг бути на всi сто впевнений, що будь-який наказ буде виконано вчасно. На даний момент капiтан знаходився десь унизу - спостерiгав за роботою бригад. Федоров закурив, роздивляючись гудзики на кителi. Щось черговий довго...
  - Товаришу полковнику, пошукова група доповiла, що в районi пошукiв засiченi американцi. Командир загону вважає, що вони конвоюють нашу вантажiвку.
  "Чорт! Дiсталися ж чорти. Не можна дозволити їм умикнути наше добро." Полковник вiд хвилювання аж упустив на пiдлогу недокурену сигарету.
   - Черговий, прямий зв'язок, швидко!
   Клацнув динамiк.
   - Товаришу полковник, повiдомляє лейтенант...
  - ...Так лейтенант, - поспiшив перебити його Федоров. - Нема часу на розмови. Негайно висилайте в район вертольоти та броню. Будь-що вiдбийте вантажiвку. За виконанням доповiсти.
   - Так точно!
  Полковник вiдкинувся в крiслi, витираючи спiтнiлi долонi. Якщо все пройде гладко, американцi i не дiзнаються, що було в них у руках. Головне, щоби все вдалося. Сигарета мирно згасла на пiдлозi.
  
  Пiсля того як операцiя була закiнчена, Полковник дозволив собi кiлька годин сну i зараз, бадьорий i в доброму настрої, сидiв зi своїм улюбленим крiслом, пускаючи кiльця сигаретного диму в стелю.
  "Отже, пiсля невеликої сутички американцям довелося нести ноги" - розмiрковував Федоров, розвалившись у крiслi зi склянкою мiнеральної води "Боржомi" в руцi. Його оточував сизий їдкий туманом накуреної димової завiси. Вiн наказав тимчасово вiдправити вантаж на базу, що добре охороняється, про яку за даними розвiдки янкi навiть не пiдозрювали, при цьому, вирiшивши приховати, цей факт вiд командування. Полковник не хотiв ризикувати. Далеке транспортування, прямо до мiсця розкопок, на даний момент привернула б багато уваги у партизанiв, а недалекогляднi генерали напевно стали б наполягати на тому, щоб вантаж був якнайшвидше доставлений на пiдземну базу, i знову пошкодили б спiльнiй справi. треба особисто простежити за транспортуванням" - вирiшив Федоров i рiзко вставши, став застiбати кiтель. Настав вечiр. За часом вантаж мав бути на мiсцi. Тому вилiтати можна було зараз.
  - Черговий, виклич менi Стеклова. - жваво кинув вiн у мiкрофон. - Iдея хоч на якийсь час вилiзти зi свого пiдземного лiгва i розiм'ятися вселяла ентузiазм. - Та й з донькою бачуся заодно. Вiд цiєї думки полковник аж посмiхнувся, не помiчаючи увiйшов як хижак сiмейства котячих Стеклова. Вiн дивно подивився на усмiшку командира. Федоров миттєво змiнився на обличчi.
  - Капiтан Стеклов прибув на ваше розпорядження. - Витягнувшись вiдрапортував капiтан.
  - Вiльно Стеклов. Ситуацiя така. Я ненадовго, максимум на добу, покину базу, а ти простеж, щоб тут все було тихо й до ладу. Ах да. I приготуй все до зустрiчi конвою. Я повернусь iз ним. Зустрiнеш нас особисто. А зараз розпорядись, щоб пiдготували гелiкоптер, бажано не транспортний. Теж щоб усi тихо зробили. Я не хочу, щоб хтось думав, що залишав базу. Якщо хтось питатиме, менi нездужає, i я сплю. Є питання?
   - Нi, товаришу полковнику.
   - Тодi приступай.
  Клацнувши пiдборами, Стеклов зник за дверима. Через деякий час Федоров, переодягнувшись у камуфляж, пiшов за ним, навмисне виклавши всi цигарки з кишень. Дочка не любила бачити його курцям, а вiн нiяк не мiг утриматися, якщо погана звичка лежала в кишенi. Капiтан зустрiв його внизу i провiв до запасного службового лiфта.
  Пiднявшись на поверхню, полковник попрямував у бiк вертолiтного майданчика, на якому вже стояв пiдготовлений до зльоту МI, i пiлот щось пожовуючи, заворожено спостерiгав за заходом сонця. Погода була чудова. Сонце сiдало, швидко занурюючи околицi до темряви. На високогiр'ї це видовище просто заворожувало, але у Федорова були значно важливiшi справи. Навколо не було жодної душi. Стеклов постарався на славу. Забравшись на мiсце стрiльця, полковник наказав на злiт. Вертолiт плавно вiдiрвався вiд землi, залишаючи далеко внизу вогнi бази, що горiли в сутiнках.
  
   - Роздiл 6 -
  
  - Батьку, ти знову димив як паровоз? - не вгамовувалась єдина дочка полковника Федорова. Вона, не випускаючи батька з обiймiв пiсля вiтання, усiм своїм виглядом наполягала, щоб батько визнав себе винним у зловживаннi цигарками.
  - Iра, я викурив парочку перед вiдльотом сюди, ти ж знаєш, яка нервова у мене робота. - намагався виправдатися Полковник, намагаючись не дивитись у проникливi блакитнi очi доньки.
  - Тату, ти настiльки ними смерднув, що твоє виправдання не доречне. - Нарештi суворо заявила його дочка i рiзко вiдвернувшись, повернулася на своє робоче мiсце - за пульт чергового оператора.
  Полковник залишився стояти позаду, не знаючи, що й сказати на своє виправдання. Його дочка - Iрина Федорова - була єдиною його дитиною, а також єдиною рiдною людиною. Її мати померла пiд час пологiв, теща з тестем зреклися вiд нього, вважаючи його винним у смертi їхньої дочки. А оскiльки сам Полковник вирiс у дитбудинку, не знаючи нi свого батька, не матерi, раптово залишившись на самотi з донькою на руках, вiн не знав, як її виховати. В результатi, Iрина - виросла серед суворого клiмату армiйського життя i постiйних переїздiв з мiсця на мiсце - не схильна до впливу громадянки, повнiстю пiшла характером у батька i перейняла вiд нього всi найкращi його якостi досвiдченого командира, попутно намагаючись викорiнити шкiдливi звички батька в ньому самому. Пiсля звичайної школи для дiтей вiйськових Iрина, за допомогою батька, вступила до вiйськової академiї. Вона була єдиною дiвчиною на курсi, яка успiшно вiдшивала всiх, у кого в головi було не лише навчання. Вона, одна з небагатьох, блискуче закiнчила навчання в цьому закладi спартанського типу, i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. у кого в головi було не лише навчання. Вона, одна з небагатьох, блискуче закiнчила навчання в цьому закладi спартанського типу, i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. у кого в головi було не лише навчання. Вона, одна з небагатьох, блискуче закiнчила навчання в цьому закладi спартанського типу, i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. i нiтрохи не втративши своєї жiночностi, вийшла у свiт. Пiсля присвоєння Iринi звання лейтенанта, полковник Федоров, скориставшись своїми численними зв'язками, наполiг на тому, щоб її перевели до нього у частину. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою. Вiн завжди стежив за тим, щоб донька була поруч, i завдяки своєму великому впливу мiг це зробити без особливих зусиль. Iрина не знала про те, наскiльки її люблячий батько намагався тримати своє дитя якомога ближче до себе. Будь-яке нове призначення та переклад iз частини до частини вона сприймала як належне, хоча iнодi це й здавалося їй дивним. Вона не прив'язувалася до мiсця i була повнiстю поглинута роботою.
   - Отже, тату, як я розумiю, ти примчав сюди не для того, щоб тiльки побачитися зi мною - Не обертаючись, знову почала Iрина
  - Швидше за все, рiч у тому вантажi, який був у повнiй секретностi доставлений сюди. Чи не так? - Вона розгорнула крiсло до батька, i схрестивши руки на грудях, суворо подивилася на нього.
  - Ну, дiвчинко моя... - почав, було, Федоров, але холодним поглядом блакитних очей зрозумiв, що сюсюкання тiльки приведе до нового пориву гнiву з боку доньки. - Так. Я прибув саме через цей "вантаж", який доставили зовсiм не секретно, якщо навiть ти про це знаєш. Але як би там не було, я так само сильно хотiв побачити i тебе, тому що з нашої останньої зустрiчi минуло не багато, не мало, а цiлих три мiсяцi.
   - Добре, тату, хоч цього разу не став менi брехати, - суворий вираз Iрини змiнилося усмiшкою, - Ти хоч би сiв би, - i вона махнула в бiк стiльця в кутку.
  Потоптавшись трохи, полковник посунув стiлець ближче i обережно сiв на нього, автоматично потягнувшись у кишеню за цигарками, якi вiн виклав у своєму кабiнетi. Помiтивши цей рух, Iрина з усмiшкою подивилася йому в очi, i за мить обидва розсмiялися.
  Минуло достатньо часу, поки батько i донька вiд душi наговорилися i обсмiяли своє начальство, зовсiм не торкаючись теми перебування вiйськ на островi. Саме тодi, коли полковник закiнчував черговий анекдот, у дверi постукали.
  - Увiйдiть, - холодним тоном кинула Iрина. У принципi їй як оператору систем протиповiтряної оборони нiхто не мiг заважати. Звичайно, крiм крайнiх випадкiв.
   У дверях з'явився молодий лейтенант, i вiддавши честь, голодним поглядом витрiщився на Iрину, на що вона вiдповiла йому таким, що бiдолаха став дивитись тiльки на полковника.
  - Товаришу, полковнику, капiтану Лосєву негайно бажає вас бачити. Просив передати, що надзвичайно важливо.
  Батько та дочка переглянулися. Ще не разу, нiхто так просто не мiг переривати їх вiд розмови.
  - Гаразд, доню, пiду перевiрю, що там у них горить. Ще зайду. - сказав полковник, пiдводячись.
  - Добре, тiльки дивися не забудь, як завжди. Моя змiна закiнчується о третiй ночi, май на увазi.
  Коли лейтенант i полковник вийшли з операторської, молодий офiцер мало не бiгом помчав коридором, змушуючи тим самим Федорова додати кроку. Вискочивши в такому темпi в темряву i пройшовши склади, вертолiтний майданчик i бараки, вони, освiтлюванi свiтлом прожекторiв, пiдбiгли до штабного намету. На зустрiч уже йшов стривожений Лосєв.
  - Товаришу полковнику, - почав капiтан, вiддавши честь i кивком голови дозволивши лейтенантовi пiти. - З вами хоче говорити, якийсь Бред, принаймнi, нам вiн не назвався, з'ясували по жетонах. Патруль знайшов його пораненого у лiсi. Добровiльно здався i вiдразу зажадав зв'язку з вами, причому вiдмiнною росiйською мовою, що дивно для американського солдата.
  Полковник Федоров насторожився. Вiн уже давно не отримував жодних звiсток вiд "Бреда", запровадженого ним агента. А тепер зустрiти його на засекреченiй базi, та ще й пораненого не вiщувало нiчого доброго.
  - Капiтане, всiх у рушницi. Тривога до подальшого розпорядження. Приготуйте конвой до виїзду. Де полонений?
  Лосєв, приголомшений такими змiнами, лише безмовно махнув у бiк намету, потiм прийшов до тями i вiддав честь втiк за кутом сипу накази праворуч i лiворуч. У бараках завила сирена тривоги, оголошуючи надривним виттям нiчну темряву.
  Бред стояв у наручниках, пiдпертий з бокiв двома амбалами зi спецназу. Вигляд у нього був бiльш нiж пошарпаний, якщо не сказати що жалюгiдний. Клачками висiла розiрвана в кiлькох мiсцях гiмнастерка. Пiд нею виднiлися бруднi закривавленi бинти. Обличчя виражало загнанiсть та втому. По синця пiд очима, було видно, що вiн не спав як мiнiмум нiч. Побачивши полковника, Бред лише слабо смикнувся в його бiк. Громили стиснули його сильнiше, на що вiн лише застогнав.
  - За нього ми знайшли тiльки це. - Старшина, якого ранiше не було видно за спинами спецназiвцiв, пiднiс полковнику вкритий брудом "Вальтер".
  - Повернiть його власниковi i залиште нас самих, старшина. - Спокiйним голосом промовив полковник. У нього накопичилося чимало запитань до Бреда, а на його погляд полковник зрозумiв, що розмова має вiдбуватися без стороннiх.
   - Але, товаришу Полковнику... - почав, старшина.
  - Виконуйте! - гаркнув Федоров. - I старшину як вiтром здуло. За ним намет покинули i спецназiвцi, радiючи можливостi вислизнути з очей начальства.
  - Отже, яким чином Олексiй ти опинився тут у такому виглядi i без попередження? Це ще нiчого, якщо не зважати на той факт, що вiд тебе за останнi два тижнi не було жодного шифрування. - спитав Федоров, нервово намагаючись знайти в кишенi цигарки.
  - Все дуже просто, Полковнику, i водночас складно, - загадкою почав "Бред", з незрозумiлою в його становищi бридливiстю кладучи пiстолет на стiл. - Все пiшло не за планом. Пiсля прибуття, я був вiдправлений, не в ту частину, практично на передову. А далi б я до розповiв вам потiм, оскiльки перебуваючи тут ми наражаємо себе i "вантаж" великої небезпеки. - Серйозно вiдповiв Олексiй, видiляючи слово "вантаж" з награним пошепки в голосi.
  - Що тобi вiдомо? - насторожився полковник, спираючись i нервово стукаючи кiсточками пальцiв по поверхнi столу.
  - Нiчого, крiм того, що розташування всього, чого б ви не ховали на цiй базi, вiдомо всiм. Ну червоною мiрою американцi точно про це вже знають. - намагаючись вигладити спокiйним, вiдповiв Олексiй, i як на пiдтвердження його слiв вдалинi пролунав розрив снаряда.
  - Наскiльки все серйозно? - рiзко спитав полковник.
  - Думаю настiльки, що вам необхiдно евакуювати базу, тому що пiдкрiплення не пiдiйде вчасно, а гарнiзону вистачить лише на тимчасове стримування натиску ворога. - серйозно вiдповiв Олексiй, неохоче беручи зi столу "Вальтер" i засовуючи за пояс. - Останнiм часом на острови прибуло чимало американських вiйськ, тож думаю нам мало не здасться. Марнославнi янкi не люблять коли їм втирають нiс...
   У намет увiрвався Лосєв, i косо глянувши на "Бреда", що наводить себе в порядок, доповiв:
  - Товаришу Полковнику, на пiвденному схилi помiченi танки супротивника, з пiвночi радари засiкли ланки вертольотiв, що швидко наближалися. Ймовiрно три "Кобри" та два "Чорнi яструби". На захiдному пагорбi наш патруль вступив у вогневий контакт iз супротивником i вiдступає до бази. Пiдмога буде лише за годину.
   Федоров кинув погляд на Олексiя, на що той лише розвiв руками, всiм виглядом висловлюючи "я ж казав"
  - Капiтан пiдгонiть вантажiвки до схiдних ворiт. Видiлiть усi можливi сили для супроводу i приведiть до мене одного з цих лабораторних щурiв, якi вцiлiли пiсля нападу на конвой. Наскiльки знаю уцiлiлi, були у вас. Також викличте до мене мою дочку.
  - Є! - Лосєв зник у ночi, освiтлюванiй загравою розривiв i трасних черг.
  - Що ж, Олексiю, давно ми так не вляпувалися. - з цими словами полковник узяв зi стелажу АК i вставивши рiжок пересмикнув затвор.
  
  Федоров нервувався, вiн не був упевнений у правильностi свого рiшення використовувати агрегат... На карту було поставлено багато i шанси були малi, хоча надiя все ж таки залишалася. Через п'ять хвилин, що здалися полковнику цiлою вiчнiстю, перед ним сутулившись, у пом'ятому одязi та розбитих окулярах, оглядаючи присутнiх бiгаючим розсiяним поглядом стояв низькорослий чоловiк, один з уцiлiлих пiсля нападу на конвой учених.
  - Що ви можете запропонувати? - гаркнув на нього полковник, змусивши людину здригнутися.
  - У ситуацiї, що склалася, - тремтячим сиплим голосом почав учений. - Буквально нiчого. Випробування було проведено успiшно. Дiйснiсть поля перевершила, всi очiкування та пiддослiднi були зметенi буквально за кiлька секунд.
  - Лiкарю, ближче до справи! - перервав його технiчнi подробицi Федоров.
  Зам'явшись, учений опустив очi - ...Але ми не зможемо контролювати поле, що створюється апаратом, на такiй великiй територiї як ця база. Це може спричинити те, що ми знищимо своїх же... - майже шепочучи, закiнчив учений i боязко спiдлоба глянув на Олексiя, який залишався у пошарпанiй формi морського пiхотинця США.
   Полковнику захотiлося кинути мiцне слiвце, але вiн стримався, бо в наметi стало на одну персону бiльше.
  - Ну нарештi то! Дочко, ми негайно залишаємо базу. Тут залишатися небезпечно i немає сенсу.
  - Батьку, це моя частина i я не збираюся бiгти як щур з тоне кор. Автоматнi черги зовнi вже лунали не перестаючи. Грубим басом заговорив стацiонарний кулемет.
  - Доню, це мiй тобi наказ як старшого за званням! Олексiй прикрий нас i цього доходягу. Вантажiвки стоять бiля схiдної брами. Усе! Пiшли. Швидко! - скомандував полковник i покинув намет, тягнучи за руку остовпiлу дочку. Вчений не змусив довго чекати i ковзнув слiдом.
  Заграва розривiв та автоматних черг перетворювала нiч на вогненний хаос. Видавши останню чергу в розривi гранати замовк кулемет. Схопившись за голову з вежi, впав битий кулею вартовий. У захiдному напрямку повз їхню бiжучу компанiю пронеслися спецназiвцi, на ходу розстрiлюючи обойми по наступному через проломи в огорожi противнику. З пiвдня на повному ходу зносячи загороду, вломився перший танк "Абрамс", вiдразу отримавши снаряд РПГ прямо по гусеницях i нахилившись, врiзався стволом зброї в будiвлю казарм. Пролунав зойк i, стрiляючий уткнувся обличчям у бруд битий кулею, що здався в поломi, солдата, а той у свою чергу був вiдкинутий назад розривом вдало кинутої гранати i надовго затих у кущах. У небi, повнiстю витративши ракетний боєкомплект, на автоматичних гарматах велася дуель останнього пошарпаного МI i "Кобри", що насiдала на нього, мстила за товариша, що лежав унизу купою палаючий викручений метал. На узлiссi, на фонi полум'я збитого вертольота, велася рукопашна. Спецназiвцi, тi, що залишилися вiд патруля, майстерно пiдсiвали на багнети морську пiхоту, що настала, але i їхнi ряди повiльно, але вiрно рiдшали. З ножем у спинi впав широкоплечий старшина, мертвою хваткою затиснувши зламану шию ворога. Поранений у ногу сержант розмахнувся для удару прикладом, але отримавши кулю в груди, тремтячи впав на сиру, липку вiд кровi траву. З кущiв, методично розстрiлявши обойму до кiнця i не зробивши жодного зайвого пострiлу, затих на пагорбi молодий офiцер, убитий кулею свого захiдного колеги. Капiтан Лосєв пiдтягнувши резерв, все ще продовжував утримувати периметр,
  Перебiжками, досягнувши вантажiвок, Федоров зазначив, що їх залишилося лише три. Iншi два, покоренi догоряли осторонь знесенi ракетами гелiкоптерiв. Супроводження не залишилося, довкола лежали тiльки обгорiлi трупи солдатiв i притиснутий уламками лейтенант. Знайшовши потрiбну вантажiвку з агрегатом, полковник допомiг усiм забратися в кабiну i переконавшись, що Олексiй на повному ходу бiжить до них, залiз на мiсце водiя, не вiдразу помiтивши дивного виразу на обличчi доньки. Федоров завiв машину, кидаючи автомат на сидiння. Холодний стовбур уперся йому в потилицю.
  - Don't move!, - пролунав хрипкий голос за спиною. Полковник зрозумiв, гра програна i чинити опiр марно. На спальному мiсцi водiя сидiв ворог, тримаючи його та доньку пiд прицiлом двох пiстолетiв. Вчений втиснувся в сидiння i, здавалося, вже помер вiд страху. Тут до вантажiвки пiдбiг Олексiй, i нiчого не пiдозрюючи, обiжнявши машину з боку кузова, вiдчинив дверцята водiя.
   - Полковнику, я залiзу в кузов, як стукну, можете починати рухатись... - Недоговорив Олексiй, помiтив, нарештi, у кабiнi стороннього, i рiзко вихопивши "Вальтер", спробував прицiлитися.
  - Нi, Бреде, третього шансу в тебе не буде. - пролунав з кабiни знайомий голос чистою англiйською. Прогримiв пострiл, на мить оглушивши Федорова. Полум'я обпалило волосся, але куля призначалася не йому.
   - Lets move!
  Вантажiвка, з ревом буксуючи, рвонула з мiсця, залишаючи забризкане брудом тiло "Бреда-Олексiя" позаду. Тонкий струмок кровi сочився з отвору в лобi, заливаючи повнi здивування, заскленi очi.
  На повнiй швидкостi протаранивши схiднi ворота бази, якi вже нiхто не охороняв i мало не збив, двох морських пiхотинцiв, що позiхали, вантажiвка помчала вниз по дорозi поливається слiдом лайками i чергами з автоматичних гвинтiвок. Федоров був чудовим водiєм, а приставлений до його потилицi пiстолет надавав бiльшої впевненостi в тому, що вiн робив, не шкодуючи машини, мчачи в нiч розбитою лiсовою дорогою, геть вiд бази, що палала в ночi. Вiн ясно розумiв, що людина, яка взяла їх своїми заручниками, не мала друзiв не серед захисникiв не серед нападникiв.
  Темрява лiсу розрiзалася свiтлом фар, що стрибав на вибоїнах вантажiвки. Вiдiйшовши на безпечну вiдстань "незнайомець" попросив скинути швидкiсть.
  - Повернiть до лiсу, полковнику. - вказав незнайомець, перервавши роздуми Федорова.
  - Слухайте, чому б вам не вiдпустити цих людей? - запитав вiн, розумiючи його банальнiсть.
  - Тому що, полковнику, i ви i я розумiємо, що це неможливо. Зупинiться тут.
   Федоров зупинив машину на узлiссi, з якого тут же вибiгли партизани i оточили машину, стовбурами автоматiв переконуючи, що треба вийти.
  Так i вчинивши, Федоров жадiбно втягнув лiсове повiтря i поправляючи кiтель озирнувся на дочку. Тiльки зараз вiн усвiдомив, що в запалi втечi вiн втратив свiй кашкет. Iрина ж виглядала все також незворушно i продовжувала мовчки стежити за тим, що вiдбувається, перебуваючи вiддалiк вiд батька. Тiльки зараз полковник отримав можливiсть краще розглянути їх викрадача. Їм виявився молодий чоловiк у формi пiхотинця США, такої ж обдертою та закривавленою, як i на безжально вбитому Олексiю. Обличчя було змученим i брудним, заросле густою щетиною. Засунувши за пояс свою зброю, вiн пiдiйшов до командира бандитiв, i вони зникли за вантажiвкою, рiзкими кроками розлякуючи цвiркунiв у високiй лiсовiй травi. До Федорова, пiдштовхуючи стволами автоматiв, пiдвели його доньку та вченого, який боїться навiть пiдняти погляд на провiдникiв.
  - Батьку, що з нами буде? - шепочучи, спитала Iрина. У її голосi почулися нотки занепокоєння.
  - Не знаю, напевно, але думаю, ми їм ще потрiбнi. Принаймнi цей хлопець нас би вбив ще там. - розминаючи ногу, що занiмiла, вiдповiв Федоров.
  На цьому їхня розмова була перервана американцями. Федоров твердо для себе вирiшив, що цей хлопець саме американець i найiмовiрнiше навiть дезертир.
  - Отже, полковнику, зараз ми вирушимо прямо у ваше пiдземне лiгво. А ви забезпечите нам безперешкодний проїзд. - Поставив ультиматум "незнайомець" - Мої друзi запевняють, що всiм тут заправляєте саме ви.
   - Чому ви вирiшили, що я готовий до спiвпрацi?
  - Дуже просто, - вiдповiв "незнайомець" i кивнув головою у бiк Iрини. - Мої друзi знають про вас чимало, полковнику Федоров.
   Полковник опустив очi й зi злiстю в голосi спитав.
   - Добре, що я маю робити...?
  
  Через пiвгодини конвой, що складається з трьох машин, заповнених переодягненими у форму радянських солдатiв, повстанцями рушив у напрямку до найукрiпленiшої та найтаємнiшої бази на островi. Агрегат знаходився у провiднiй вантажiвцi, а в кабiнi, як i ранiше, зiбралася стара компанiя з єдиною рiзницею. "Незнайомець" сидiв за кермом, а на спальному мiсцi лежав один iз повстанцiв, тримаючи на мушцi трiйцю в особi полковника Федорова, його доньки та кволого заляканого вченого. Нiч також приховувала пересування партизанiв, i вони поспiшали подолати весь шлях до свiтанку.
  До самої бази шлях був без перешкод та ексцесiв iз незначними зупинками на блок постах. Командири патрулiв, побачивши полковника, i звiряючи його зовнiшнiсть з наявною фотографiєю, лише вiддавали честь, i подальший рух продовжувався без зайвих питань та перевiрок. На особу був чудово виконаний капiтаном Стекловим наказ. Проблем на шляху конвою не виникало. Полковник виявився заручником своєї ж непередбачливостi та створеної таємностi, поставивши на кiн ще й життя єдиної дочки. Зрештою, в далинi, з'явилися вогнi та знайомi силуети будiвель та охоронних вишок. Федоров внутрiшньо напружився. Вiдчувши це, Iрина лише взяла його руку в свою, намагаючись хоч якось заспокоїти батька.
  Вже свiтало, коли перша вантажiвка загальмувала бiля ворiт бази. На небi не було жодної хмаринки, i свiтло зiрок починало поступово блiднути. Солдат-вартовий, який зупинив їх, попросив почекати i зник у примiщеннi контрольно-пропускного пункту. "Незнайомець" нервувався, намагаючись якомога глибше приховати це i здаватися безтурботним, насвистуючи улюблений мотив i не вiдриваючи погляду вiд вартових на вишках, що стирчали всюди. Незабаром дверi КПП вiдчинилися, i до вантажiвки пiдiйшов капiтан Стеклов, на ходу вiддаючи честь.
  - Проблеми дорогою, товаришу полковнику? - загадкою спитав Стеклов.
   Федоров зрозумiв що це його шанс, але, згадавши про небезпеку дочцi, яка загрожує його, i не впевненiсть у тому, що справдi перебуває в кабiнi ворог не знає росiйської мови, лише вiдповiв.
   - Немає проблем, капiтане.
  Скло розумно кивнув i махнув рукою вартовому. Ворота, гуркотячи, вiд'їхали вбiк, звiльняючи проїзд, i колона рушила вперед, минаючи периметр огорожi та смугу мiнного поля.
  - Якою є процедура проходу на пiдземну базу? - Запитав "незнайомець", вже не приховуючи своєї нервозностi.
  - Треба попрямувати туди, до вантажного лiфта i пiсля навантаження всiм залишити машини. - Збрехав Федоров вказуючи у бiк вантажного лiфта, напевно знаючи, що таке грубе порушення процедури буде помiчено. Вiн усiєю душею сподiвався на тямущiсть капiтана Стеклова.
   Але "незнайомець" не зачув каверзи i безпосередньо направив машину до лiфтiв, а напарник, що лежав ззаду, тим часом по рацiї передав вказiвки, що слiдували за ними слiдом машин.
  Нарештi всi машини заїхали на величезний витяг i лже солдати покинули машини, розмiстившись на платформi. Вони iнстинктивно намагалися перебувати якнайдалi вiд входу. Пiдйомник був великим ангаром з високою стелею i платформою здатною прийняти до п'яти машин одночасно. Полковник, вийшовши з машини, взяв дочку за руку i непомiтно потягнув її за собою у бiк найближчого укриття. Благо "незнайомця" було вiдвернено, вiдповiдаючи на запитання бандита. Але тут сталося те, чого нiхто не розраховував. Вчений, що до цього стояв тихо i майже непомiтно, виявився найближче до виходу i з криками рвонувся з пiдйомника в його бiк, розмахуючи руками, намагаючись привернути увагу вартових на вежах. гаркнув автомат. I прошитий чергою в упор, бiдолаха впав так i не досягнувши виходу, завмерши в калюжi своєї кровi. " переносила дуло бiля пiдборiддя. "Незнайомець" сильнiше притиснувся спиною до вантажiвки, вiддаючи команди близьким до панiки бандитам, що задерли голови вгору i крутилися на мiсцi.
   Всi були на взводi, i будь-яка необережна дiя могла призвести до бiйнi.
  - Полковнику, ви розумiєте ситуацiю, накажiть вашим людям увiмкнути пiдйомник! - крикнув "незнайомець"
   - Скло, робiть, як каже ця людина, i не заважайте їх пересуванню - втомлено видихнув Федоров, розумiючи, що вибiр у нього не багатий.
   Через хвилину пiдйомник нарештi почав досить швидкий рух униз, але нiхто так i не зрушив зi своїх мiсць.
  - Що ви задумали, шалене? - запитав полковник, звертаючись до "незнайомця". - Ви ж не вийдiть живим.
  - Я збираюся допомогти цим людям позбавитися вашої присутностi на островах, а за одне i тих, хто прийшов за вами. Я їм зобов'язаний життям i тому готовий його втратити тут, але тiльки-но виконаю своє завдання.
  - Хмм... почервонiшою мiрою ви знаєте, на що йдете. - хмикнув полковник, не вiдводячи погляду зi своєї доньки, на що та лише поглядом спробувала показати, що з нею все гаразд.
  Нарештi пiдйомник зупинився i броньованi стулки, що закривають прохiд на пiдземну базу, роз'їхалися в сторони, вiдкриваючи перед прибульцями величезнi склепiння освiтленої штучним свiтлом печери. "Незнайомець" силою заштовхнув дiвчину в кабiну вантажiвки, на яку спирався, i сiвши поруч наказав одному з повстанцiв сiсти за кермо.
  - Полковнику, а ось вам доведеться прогулятися у свiтлi фар. Ведiть нас до центру розкопок. - крикнув вiн iз кабiни.
  Повстанцi вишикувалися з обох бокiв вантажiвки i обережно озираючись, рушили вперед разом з повiльно рухомою машиною, як тiльки Федоров кульгав почав рух, добре видимий у свiтлi фар вантажiвки. Шлях був вiльний. Капiтан Стеклов знову ж таки бездоганно виконував наказ.
   Пройшовши кiлька сотень метрiв, Федоров зупинився посеред величезної зали з металевими стiнами, списаними всiлякими письменами, невiдомого походження, над якими так довго безуспiшно билися вченi.
  - Ми на мiсцi. - вигукнув полковник, повертаючись обличчям до кабiни вантажiвки, i прикриваючи рукою обличчя вiд слiпучого свiтла фар.
  - Чудово. Гей, Чеслове, це справдi те мiсце? - з кабiни гукнув "незнайомець" лiтнього повстанця, що йде неподалiк.
   - Саме воно, якщо менi не зраджує пам'ять, будь воно прокляте.
   - Тодi починайте вивантаження та пiдготовку.
  Федоров занепокоївся. До нього почав доходити задум цього безумця. За iнших обставин вiн ризикнув би особисто зупинити зухвальця, але заручницею була його дочка. Його єдина рiдна людина у цьому повному ненавистi свiтi.
  - Ви ж нас усiх занапастите, нiщо не витримає дезiнтеграцiйного поля! - вигукнув вiн.
  - У цьому вся суть, полковнику. Ми поставимо крапку там, де все i почалося, назавжди поховавши причину навколишнього безумства.
  - Та ви самi шаленi! Ми всi загинемо, не встигнувши усвiдомити, що вiдбувається!
   - Значить така наша доля... - закiнчив марна розмова "незнайомець", вилазячи з кабiни i витягаючи дiвчину за собою, намагаючись не опускати зброї.
  Раптом пiдземний свiт, що оточував їх, поринув у тьмяну темряву. Залишалося лише свiтло фар вантажiвки, i то не надовго. По стiнах забiгали променi лазерних прицiлiв i пролунали першi прицiльнi пострiли. У брязкiт розбитi першими влученнями фари не залишили повстанцям останньої надiї на хоч трохи прицiлювання. Почався хаос i безладна автоматна стрiлянина по навколишнiх стiнах. У вiдповiдь лунали лише короткi черги з наступними вигуками, хрипами та звуками тiл, що падали на землю. Федоров закотився пiд вантажiвку, намагаючись не нарватися на шалену кулю, якi свистiли навколо у величезнiй кiлькостi. Цього разу Стеклов перевершив самого себе, подумав вiн, щиро бажаючи, що з дочкою нiчого не трапиться.
  Кулi градом стукали по бортах вантажiвки, навколо рясно запахло кров'ю. Незабаром пролунала остання черга i останнiй вигук, що випав за борт вантажiвки однiєї з названих гостей. Увiмкнулися прожектори, висвiтлюючи мiсце бiйнi, вiдкриваючи погляду полковника жахливе видовище, що лежали покотом, зрешечених кулями партизанiв, що надовго застигли серед пилу цих древнiх печер, що так i не виконали своєї зловiсної мiсiї. Вiн вилiз з-пiд вантажiвки i озирнувся в пошуках дочки, але її нiде не було, так само як i цього дивного "незнайомця". Навколо лише безладно лежали закривавленi трупи. Гидко засмоктало пiд ложечкою. З усiх бокiв до нього зi своїх схованок спускався спецназ, знiмаючи прилади нiчного бачення.
  - Полковнику! - пролунав знайомий крик за спиною, що змусив Федорова здригнутися i рiзко обернутися. - Ви перемогли цей невеликий загiн, полковнику, але програли "вiйну", хочете ви цього чи нi.
  Забруднений кров'ю, весь у пилюцi, з прострiленою в кiлькох мiсцях ногою неподалiк стояв "незнайомець", все ще тримаючи за пояс його дочку i притискаючи до її скронi пiстолет. Iрина на перший погляд не була поранена, але зараз явний страх позначився на її очах. Вона благально дивилася на батька, щосили стримуючи себе.
  - Ви забули про дистанцiйний пульт активування, полковнику. I зараз я закiнчу почате.
  Несподiвано з-за його спини вискочив, що весь час стояв у тiнi Стеклов намагаючись збити янки, що зарвався, з нiг, але ворог виявився не так простий, i, випустивши Iрину, вiдступив на крок, давши капiтановi зiткнутися з нею. Вiдiпхнувши дiвчину в бiк, Скло за iнерцiєю вiдлетiв до стiни. Пролунали два короткi пострiли i капiтан, сiпнувшись, сповз на землю, хапаючись руками за виступи гранiтних плит. Потiм бiдолаха завмер у пилу, в останнiй агонiї, хапаючи жменi пилу широкими долонями.
  - Прощайте, полковнику! - промовив Саймон, натиснувши на кнопку дистанцiйного пульта, лише на мить, випередивши спецназiвця, який натиснув на курок.
  
   ЧАСТИНА ТРЕТЯ
  
   "За межею розумiння"
  
   - Роздiл 7 -
  
  ...Саймон, Саймон, йди додому, вечеря вже готова, - кликав свiтловолосого хлопчика лагiдний голос матерi... Саймон у рожевому туманi обволiкаючим свiдомiсть спостерiгав з боку фрагменти свого життя, що проносяться нiби як при перемотуваннi вiдеоплiвки - нескiнченною низкою кадрiв, викликаючи в ньому то злiсть то радiсть, то гiркоту розчарування, то трiумф перемоги, нiжнiсть, ненависть та решту нескiнченних почуттiв, якi тiльки може випробувати людина за своє життя... Майнула кiмната повна iграшок, акуратно розставлених по книжкових полицях солдатикiв i зiбраних моделей вiйськової технiки - улюбленого хобi Саймона - пiдлiтка. Ось його випускний клас. I знову вiн вiдчув бiль розбитого в кров носа пiсля чергової бiйки з темним, як нiч, негром Мартiном - дворовим "авторитетом". Його перше кохання та дурнi зiзнання на лавцi у парку, невмiлi поцiлунки, перша зрада та перше розчарування. Коледж, славна дiвчина на iм'я Стейсi, яка не давала йому спокою нескiнченним потоком любовних листiв. Раптова смерть батька та вбите горем обличчя матерi. Переїзд до Вашингтона. Перша робота, службовий роман та успiшний злiт кар'єри. Нескiнченна низка облич дiвчат i пива друзiв. Передчасна смерть в автокатастрофi найближчої людини - матерi. Наступнi запої та усвiдомлення нестерпної самотностi. Передчасна смерть в автокатастрофi найближчої людини - матерi. Наступнi запої та усвiдомлення нестерпної самотностi. Передчасна смерть в автокатастрофi найближчої людини - матерi. Наступнi запої та усвiдомлення нестерпної самотностi.
  Зневага оточуючих, вiйськкомат, навчальний табiр, знущання сержантiв i "дiдiв", потiм тi ж самi знущання, але вже його над новачками. Секретне завдання, договiр, острiв. Першi бої, безглуздiсть смертей i всюдисущий запах смертi, рiдiючi ряди друзiв, розчинення риси мiж сном i дiйснiстю, життям i смертю, сенсом i безглуздям, нескiнченнi мiсiї та їх виконання, пересування, будинки, що горять, i дiти, що плачуть. Свiдомiсть Саймона зiщулювалася, але кривавi, сповненi руйнувань картини боїв, атак, що захлинулися, i трупiв повалених ворогiв. Застиглi особи, що лежать у чужiй кровi, вбитих товаришiв, покручена технiка i не залишає вiдчуття всiєї гидоти подiй, що вiдбуваються на тлi яскравого розмаїття вражаюче красивої i незайманої природи. Цих вiчнозелених лiсiв, чистих озер та безхмарної блакитностi неба. Як у сповiльненiй зйомцi пропливли кадри останнiх подiй. Нiчна тривога. Лiс i тiла солдатiв, що нерухомо лежали. Нескiнченний бiг, що розтягнувся на вiчнiсть, бажанням невидимого садиста-оператора, змушуючи Саймона знову повною силою вiдчувати страх перед неминучою загибеллю. Проблиски надiї на порятунок та несподiване усвiдомлення всього бруду вiйни. Невiдома i жахлива смерть товаришiв у таборi. Зрадник Бред, холодна темрява смертельної завiси. Свiдомiсть забилася в панiцi, але раптом холодну темряву змiнило свiтло. Епiзоди продовжилися, але цього разу все було набагато чiткiше та яскравiше. Його врятували. Порятунок прийшов несподiвано. Навколо нього стояли люди. Тi самi бандити - партизани, яких всi ставилися з такою зневагою. Рани не було, як i шрамiв. В очах оточуючих до нього було лише спiвчуття, темний провал, i ось вiн сидить за столом, оточений польовими командирами, що оповiдають йому iсторiю та причину вторгнення на острiв. Демонстрацiя чудес пристосувань, знайдених глибоко у шахтах на початок iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! що розповiдають йому iсторiю та причину вторгнення на острiв. Демонстрацiя чудес пристосувань, знайдених глибоко у шахтах на початок iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! що розповiдають йому iсторiю та причину вторгнення на острiв. Демонстрацiя чудес пристосувань, знайдених глибоко у шахтах на початок iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! знайденi глибоко в шахтах до початку iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! знайденi глибоко в шахтах до початку iнвазiї. За допомогою одного з них i було врятовано йому життя. I нарештi, його смiлива пропозицiя добровiльно пiти на вiрну смерть, але покласти край нескiнченним смертям та сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! але покласти край нескiнченним смертям i сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! але покласти край нескiнченним смертям i сльозам матерiв. Низка подiй знову прискорилася. За одну мить скопом кольорових вiдблискiв пронiсся втiлюваний ними план, сповiльнюючись на моментi ключової розв'язки та активацiї апарату. За ним ганялися без винятку на цьому проклятом островi, хоча вiн був лише маленькою крихтою всього того, що таїли у своїх надрах вiковi гори. Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя! Яскравий спалах осяяв свiдомiсть Саймона, i кинув його глибоко в порожнечу. На змiну свiтла прийшла темрява та холод. Чи це смерть? Нi, це нове життя!
  
   - Роздiл 8 -
  
  - Ви щось плутаєте, Шановний, теоретично неможливо, щоб знайденi нами люди були з цiєї зовсiм дикої та молодої планети. - Вже бита година продовжувала наполягати на своєму Старший Секретар, нервово крокуючи кабiнетом з боку в бiк. По дорозi вiн кинув на Керiвника Проекту недовiрливi погляди з-пiд широких брiв.
  - Шановний, мiй друже. Я не можу не погодитися з вами, що сам факт їхньої появи тут незбагненний, але те, що ви бачили за стiною, заперечує всi науковi теорiї в цiлому, - з тим самим незворушним спокоєм продовжував затверджувати Керiвник Проекту. Усмiшка, в очах не залишала погляд, що супроводжував Старшого Секретаря, що йде за ним позаду з кута в кут. Вчений часом, за звичкою, погладжував сиве волосся на потилицi. - До того ж, за останнiми даними, отриманими з лабораторiї, виникає пiдозра, що вони не лише з цiєї планети, але не з нашого часу...
  Старший Секретар завмер вiд почутого, кумедно опускаючи, пiдняту для чергового кроку ногу. Потiм уважно подивився на Керiвника Проекту своїм чорним, сповненим неймовiрного подиву поглядом. Було видно, що вiд такої несподiваної новини вiн на додачу до свого подиву втратив дар мови, а його щелепа кумедно висунулась уперед.
   - Так так, друже мiй, - таким же батьковим тоном продовжив Керiвник, - а також пiсля проведених мною додаткових тестiв було встановлено, що нашi так званi "прибульцi" до всього мають зовсiм вiдмiнну вiд нашої генетичну структуру, що в принципi було ще виявлено при первинному скануваннi.
  - Я зобов'язаний негайно повiдомити Раду, - рiзко перебив її Секретар "вiдмерзнувши" i активно набираючи код прямого просторового зв'язку на мiнi-пультi, закрiпленому на лiвому зап'ястi. Повiтря перед ним затремтiло, i в просторi мiж Керiвником i Секретарем виникла постать Глави Ради.
  - Отже, як я зрозумiв, у вас щось справдi гаряче Секретар, якщо ви примудряєтеся витягнути мене по прямому та ще й закритому каналу. - м'яко заговорив Глава Ради, нiби ненароком пропускаючи головний титул, з метою охолодити Секретаря, який його викликав.
   Старший Секретар, не подавши виду на те непробачне скорочення його повного титулу, почав, так само не звертаючи уваги на єхидну усмiшку Керiвника Проекту, що вiдбувся, що сталося.
  - Шановний Главе Ради, я викликав вас не заради свого задоволення, а набагато з бiльш важливої причини, тому раджу вам тимчасово перенестися до нас, тому що надiйшли приголомшливi результати тестiв знайденим "людям", якi поки що пiдтримуються у несвiдомому станi. Далi iз ситуацiєю вас ознайомить Керiвник Проекту. Вiн зараз у вас за спиною. - Старший Секретар простягнув руку, вказуючи на приголомшеного Керiвника, у якого одразу вiдпало бажання посмiхатися.
  Зображення Глави Ради набуло бiльш чiтких обрисiв i обернулося у бiк Керiвника Проекту. Секретар схрестив руки на грудях, зручнiше розташовуючи голографiчний проектор, вбудований у зап'ястi.
  - Що ж я слухаю вас, Керiвник Проекту. Вашi звiти завжди уважно вивчаються Радою i нещодавнi знахiдки на територiї експерименту цiкавлять нас не менше, але на жаль у мене немає часу, щоб вислухати вас, тому постарайтеся бути коротким - лише факти.
   Керiвник Проекту взяв себе в руки та розпочав.
  - Отже, коротко так коротко. Два обороти планети тому патруль дослiдницької станцiї "Вегата" пiд контролем Старшого Офiцера виявив чотири тiла гуманоїдiв. Три з них подавали ознаки життя, i на моє розпорядження, в несвiдомому станi були доставленi сюди в центр "Верти", для вивчення. При зовнiшньому дослiдженнi гуманоїдiв нас вразили структура м'язiв i особлива розвиненiсть структури тiла, яка, як вам вiдомо, властива лише кастi "солдат". Чим далi ми заглиблювалися в дослiдження, тим бiльше шукали нового i дивовижного. При скануваннi черепної коробки ми виявили у прибульцiв розвинений мозок високого рiвня, що вiдразу вiдкидало теорiю про належнiсть їх до касти "солдат" з нижчим рiвнем iнтелектуального розвитку... - Керiвник проекту зробив паузу.
   Глава Ради зацiкавлено пiдняв брову.
  - Керiвник Проекту, Ви приховали цей факт у своєму першому звiтi. Але, на мою думку я здогадуюсь чому. Прошу, продовжуйте. Думаю, порада зможе мене почекати.
  - Так ви маєте рацiю, Главе Ради, я зробив це саме через мiркування безпеки, особливо з огляду на можливiсть перехоплення послання у наш важкий час. Отже, як ви розумiєте, я опинився на порозi вiдкриття того, над чим у повнiй секретностi група мого проекту вже билася досить довго, на цiй усiм забутiй планетi. А саме створення касти "унiверсального солдата", якому не потрiбнi ментальнi командири. Ось чому я викликав Секретаря Ради з проханням особисто прибути до нас на станцiю. Але це ще не все. Якщо дозвольте, я покажу вам щось.
  Керiвник Проекту вiдвернувся вiд зображення Глави Ради i, зробивши кiлька манiпуляцiй на пультi, вiдiйшов убiк. У серединi примiщення виник екран, затремтiвши в повiтрi набуваючи форми та матерiальностi. Керiвник Проекту не поспiшаючи, продовжив:
   - Що ж, шановний Главе Ради, я думаю, ви бачите те, що й спантеличило мене...
  - Але ж цього не може бути! - Секретар Ради мало не зiрвався з мiсця, i голографiя Глави здригнулася, але вчасно схаменувся i смирно замовк.
   - Керiвник Проекту, - серйозно дивлячись на екран, почав радник, - чи не хочете ви сказати, що нашi гостi, не тiльки є винятком iз усталеної столiттями кастової структури людства, але згiдно з наданими графiками аналiзу, ще є прибульцями з iншого часу, що фактично неможливо?
  - Саме так, Голова Ради i за тiєю структурою, що перед вами, можна припустити, що нашi пiддослiднi не хтось iнший як гостi з далекого майбутнього. I це також пiдтверджує аналiз предметiв, знайдених поруч iз ними... - екран раптом погас. Зв'язок перервався. Тихiше мiсця, мабуть, було не знайти на всiй дослiдницькiй станцiї.
  
   - Роздiл 9 -
  
  ...Бiла пляма ставала все яскравiшою i яскравiшою, поступово набуваючи чiткостi та осмисленостi. Де вiн? Почуття поступово поверталися до нього. В'язкi, як кисiль, думки починали текти рiвномiрнiше, шикуючись у логiчнi ланцюжки. Перше що вiн усвiдомив, це вже знайома бiла пляма. Мозок напрочуд швидко його охарактеризував - стеля. Вiн уже майже прийшов до тями, вiдчуваючи руки i ноги. Все, як i ранiше, було на мiсцi. Повернулась пам'ять. Несподiваним потоком низка яскравих фрагментiв минулого промайнула у свiдомостi, змушуючи, замружиться вiд емоцiй, що наринули.
  "Боже! Краще не намагатися у всьому розiбратися", - подумав Саймон, намагаючись загнати спогади в темний куточок опухлої голови. Сили наповнювали його тiло. Потужна гаряча пульсуюча хвиля пiднiмалася вiд п'ят, мобiлiзуючи всi кiнцiвки, що оживали. "Вiдчуття як у батареї, що заряджається", - майнуло в головi у Саймона, хоча вiн i не знав, як вiдчувають себе акумуляторнi батареї. Усмiхнувшись своєму зауваженню, вiн розслабився, не чинячи опiр наростаючому приємному вiдчуттю. Поверхня, на якiй вiн лежав, була плоскою, але надзвичайно зручною. Саймон також вiдзначив, що i одяг нiкуди не зникла i вiн так само мерзенно пахнув потiм. Сорочка подерта i вся в багряних плямах кровi. Згадавши поранення, вiн стрепенувся i сiв. Кульових отворiв на нозi не залишилося i слiду.
  Через пiв години вiн уже бадьоро ходив з кута в кут своєю невеликою бiлою кiмнаткою чотири на чотири. Свiтло лилося невiдомо звiдки, але було ясно, як ясним сонячним днем. Можливо, свiтилися самi стiни, але й цим Саймон не забивав собi голову. Надто багато дивного i незрозумiлого сталося за останнi днi, тепер ще й оточувало його. У момент чергового обходу, його зацiкавили дверi, якi, мабуть, служили єдиним входом i виходом звiдси. Спочатку вiн побоювався до неї наблизитися i перевiрити, чи закрита вона, але потiм, коли минуло ще приблизно пiвчвертi години безцiльного шарахань по камерi, вiн нарештi зважився i пiдiйшов до неї. Не знайшовши жодних ручок i замкiв або навiть натякiв на них, Саймон натиснув на дверi. Вона звичайно не пiддалася. Вiн пiдпер дверi плечем i став штовхати - дверi навiть не ворухнулися.
  - Та що ти за погань така! Як тебе вiдкрити? Як тiльки вiн подумав про це, дверi, наче знущаючись, з тихим свистом вiд'їхали вбiк, вiдкриваючи темний прорiз. Саймон вiдскочив вiд несподiванки, побоюючись зiткнутися з тими, хто входить, але нiхто з темряви коридору так i не з'явився. Обережно пiдiбравшись до утвореного отвору, вiн визирнув у отвiр. Довгий коридор висвiтлювався м'яким свiтлом. Чулося дивне тихе гудiння. У коридорi не було душi. Саймон недовго вагався. Сидiти в порожнiй кiмнатi йому дуже набридло, а повний енергiї органiзм жадав дiй. Швидко вискочив у коридор, вiн пригнувся i не поспiшаючи, рушив у бiк свiтлiшої його частини. Уявлення, куди йти не було нiякого, залишалося, як i в минулi часи покладатися тiльки на свою iнтуїцiю. Тут сталося несподiване. Минаючи черговi зачиненi дверi. Їх було повно вздовж неосвiтленої стiни, Саймон був збитий з нiг i практично повалений дiвчиною на пiдлогу. Вона буквально випала з отвору, що раптово вiдкрився, i опинилася на ньому. Несподiвано та приємно. Вона була здивована не менше за нього i рiзко вiдскочила вбiк. У тьмяному свiтлi коридору Саймон пiзнав дочку полковника.
  
  Iрина не очiкувала, що, навалюючись на дверi з думкою вийти, перешкода просто пiдло зникне, а вона вилетить у темний отвiр, збиваючи з нiг цього "незнайомця". З вини цього мерзотника пiд кулями полегло стiльки добрих людей. Вiдскочивши убiк, вона розгубилася, справдi не знаючи, що робити далi. Вона хотiла i придушити, гада на мiсцi i дiзнатися в нього, що ж сталося. Здивовано вибираючи, що ж зробити в першу чергу, дiвчина помiтила на увазi, що i той був не в кращому становищi, ошелешено i злякано витрiщаючись на неї. Щось усерединi пiдказало їй, що краще не затягувати з вивченням стiн, валяючись у коридорi, що вiдкрився. Iра, придушуючи в собi бажання, придушити цього слимака, взяла себе в руки поманила вже настiльки знайомого i "близького" серцю незнайомця назад у своє примiщення. Вiн не зволiкав. Дверi незатишно зачинилися за ними. У поглядах обох не було нiчого, крiм неприхованої цiкавостi.
  - То де ми? - обурено почала вона англiйською.
  - Я думав, це ви менi дасте вiдповiдь. - парирував вiн, обережно дивлячись на свою колишню заручницю.
  Iрина бачила в жестах цiєї людини лише повну розгубленiсть та пiдозрiлiсть до неї самої. Вiн справдi нiчого не знав, або майстерно втiлювався. Зробивши такий висновок, вона вирiшила розрядити атмосферу. У будь-якому випадку вони були майже в однiй тарiлцi.
  - Думаю, настав час знайомиться. Мене звуть Iра, а вас? - Iрина, остаточно придушивши в собi неприязнь до цiєї людини, простягла йому руку у дружньому жестi.
  Американець, побоюючись несподiваного залому, а то й перелому руки, з недовiрою та нерозумiнням глянув на простягнуту руку. Але потiм через силу подолав себе i свiй страх, розумiючи схожiсть їх становища. А в ньому мета для розбрату не могло бути.
  - Дуже приємно. А я Саймон Мальт, мiс, - вiдповiв вiн.
  
  Незабаром вони вже обоє, обережно оглядаючись, рухалися коридором у напрямку свiтла. Вiдкриття про принцип вiдчинення дверей допомагало їм неодноразово. Дверi вiдчинялися, тiльки варто подумати про це. Управлiння думкою механiзмом замкiв, було незбагненно для розумiння обивателя, але цiлком зрозумiле для любителя фантастики. Вiдчуття, що вони потрапили на знiмальний майданчик фантастичного фiльму, не покидала не на мить. I водночас кожного їх займали бiльш приземленi думки.
  Iрина думала i про батька. Вона не знала, що сталося з ним на той момент спалаху, i тому дуже переживала. Якщо вона та її екс-викрадач вижили, що стало з рештою i де вони?
  Нарештi отвiр заповнений свiтлом було досягнуто. Їхнiм поглядам представилося велике примiщення, заставлене купою рiзноманiтного незрозумiлого обладнання. Вони були на другому поверсi, на невеликому балкончику обiзнаними вниз сходинками. В iншому кiнцi був великий прохiд. У ньому по стiйцi смирно стояли двоє людей у дивнiй унiформi та захисних панцирах, що нагадують бронежилети. Вони причаїлися, розглядаючи цих громiв, як раптом над ними пролунав рiзкий металевий голос, що щось нагадав гавкiт собаки. Дiвчина i Саймон вiдразу здригнулися i обернулися, мало не зiткнувшись лобами. Душа пiшла в п'яти вiд почутого i вiд можливого зiткнення. Iрина одразу пiрнула назад у темряву коридору. Саймон помiтивши пiд стелею щось схоже на динамiк трохи заспокоївся. Ця штуковина, судячи з iнтонацiї, мовила, здавалося про щось надзвичайно важливе але зовсiм не зрозумiле. Мова не була схожа не на один коли-небудь чутний ним. Саймон помiтив, як заблимали червонi лампочки, вбудованi в пiдлогу, i громили, закутi в броню, зрушили з мiсця, неквапливо прямуючи до їхньої драбини. Брокаючи зброєю невiдомої йому моделi, вони не вселяли довiри, i тим бiльше бажання кинеться до них у обiйми. Вiн стрибнув назад у отвiр, хапаючи за руку Iрину, i, не зупиняючись, потяг її за собою. Вона швидко збагнула, в чому справа i не примушувала себе тягти насильно. Минаючи кiлька поворотiв, не вивчених перед цим, вони навмання пiрнули в один iз наступних, швидко проносячись мiж товстими акварiумами великого розмiру та країною форми. Їхнє рожеве свiчення вражало своєю барвистiстю. Саймоновi здалося, що краєм ока вiн побачив в одному з них людину. Але часу на милування красою та докладнiше вивчення просто не було. За ними, можливо, вже була органiзована погоня. Iрина мчала по п'ятах, впевнена в тому, що Саймон знає куди йти, коли той у свою чергу абсолютно без розбору мчав, куди очi дивляться, зовсiм не уявляючи, куди їхня безладна втеча може привести. Щось пiдказувало їм, що рух, що виник у тому залi, стався через їхню пропажу. Потрiбно було якнайшвидше знайти затишне мiстечко i на якийсь час затихнути. Пересуваючись швидко, вiн необережно вийшов на чергове перехрестя коридорiв. Iрина, за цей час, встигнувши висмикнути руку, трохи вiдстала, намагаючись перепочити. коли той у свою чергу абсолютно без розбору мчав, куди очi дивляться, зовсiм не уявляючи, куди їхня безладна втеча може привести. Щось пiдказувало їм, що рух, що виник у тому залi, стався через їхню пропажу. Потрiбно було якнайшвидше знайти затишне мiстечко i на якийсь час затихнути. Пересуваючись швидко, вiн необережно вийшов на чергове перехрестя коридорiв. Iрина, за цей час, встигнувши висмикнути руку, трохи вiдстала, намагаючись перепочити. коли той у свою чергу абсолютно без розбору мчав, куди очi дивляться, зовсiм не уявляючи, куди їхня безладна втеча може привести. Щось пiдказувало їм, що рух, що виник у тому залi, стався через їхню пропажу. Потрiбно було якнайшвидше знайти затишне мiстечко i на якийсь час затихнути. Пересуваючись швидко, вiн необережно вийшов на чергове перехрестя коридорiв. Iрина, за цей час, встигнувши висмикнути руку, трохи вiдстала, намагаючись перепочити.
  - Альт! - рiзко вигукнув один iз господарiв цього мiсця, спрямовуючи на нього стовбур чогось дуже грiзного та солiдного. Його приятель, побачивши Саймона, тут же вийшов з iншого боку коридора. Iрина причаїлася за рогом. Її вони не встигли побачити.
  Пересiчний завмер. Усмiхаючись, вiн оглядав патрульних, i, як належить у таких випадках, пiдняв руки вгору. Дивнi хлопцi в унiформi зеленого кольору. Хто вони й звiдки? Може це розлюченi господарi, того приладу неземного походження, яким йому довелося лякати у пiдземнiй печерi. Уся ситуацiя ставала зовсiм не кумедною. Добре, що за останнi днi вiн встиг зазнати стiльки, що щось нове навряд чи могло його здивувати. Один з патрульних попрямував до нього, забираючи зброю в кобуру i замахуючись на нього, хлистим. Саймон рiзко метнувся убiк, перехоплюючи кисть кривдника. Рiзко смикнувши її на себе i в бiк, вiн ледве встиг вiдсторонитися з дороги тiла, що вже летiв по iнерцiї, приголомшеного i неабияк здивованого супротивника. Ця несподiвана втрата рiвноваги була для нього справжнiм сюрпризом. Його товариш, вiдкривши рот вiд подиву, не встиг зреагувати на те, що вiдбувається досить швидко, i був збитий з нiг тiлом, що летить. Запiзно вдавив курок зброї, вiн вистрiлив у стелю. Пролунав короткий пострiл. Виникла дiрка над головою димлячись, заiскрилася, наповнюючи коридор їдким запахом диму. Iрина, освоївшись у ситуацiї, не змусила себе довго чекати. Пiдскочивши до незнайомцiв, дiвчина точними ударами в незахищенi мiсця на шиї, в момент вирубала обох. Саймон здивовано повiв бровою, дивуючись її блискавичним, чiтко вiдпрацьованим рухам. Пiсля чого вони поспiшно зайнялися обшуком оглушеного супротивника, вилучаючи все, що на їх погляд могло стати в нагодi. Iрина витягла з кобури одного з лежачих зброю, що чимось нагадує пiстолет. Саймон же озброївся хлистом. Запiзно вдавив курок зброї, вiн вистрiлив у стелю. Пролунав короткий пострiл. Виникла дiрка над головою димлячись, заiскрилася, наповнюючи коридор їдким запахом диму. Iрина, освоївшись у ситуацiї, не змусила себе довго чекати. Пiдскочивши до незнайомцiв, дiвчина точними ударами в незахищенi мiсця на шиї, в момент вирубала обох. Саймон здивовано повiв бровою, дивуючись її блискавичним, чiтко вiдпрацьованим рухам. Пiсля чого вони поспiшно зайнялися обшуком оглушеного супротивника, вилучаючи все, що на їх погляд могло стати в нагодi. Iрина витягла з кобури одного з лежачих зброю, що чимось нагадує пiстолет. Саймон же озброївся хлистом. Запiзно вдавив курок зброї, вiн вистрiлив у стелю. Пролунав короткий пострiл. Виникла дiрка над головою димлячись, заiскрилася, наповнюючи коридор їдким запахом диму. Iрина, освоївшись у ситуацiї, не змусила себе довго чекати. Пiдскочивши до незнайомцiв, дiвчина точними ударами в незахищенi мiсця на шиї, в момент вирубала обох. Саймон здивовано повiв бровою, дивуючись її блискавичним, чiтко вiдпрацьованим рухам. Пiсля чого вони поспiшно зайнялися обшуком оглушеного супротивника, вилучаючи все, що на їх погляд могло стати в нагодi. Iрина витягла з кобури одного з лежачих зброю, що чимось нагадує пiстолет. Саймон же озброївся хлистом. не змусила на себе довго чекати. Пiдскочивши до незнайомцiв, дiвчина точними ударами в незахищенi мiсця на шиї, в момент вирубала обох. Саймон здивовано повiв бровою, дивуючись її блискавичним, чiтко вiдпрацьованим рухам. Пiсля чого вони поспiшно зайнялися обшуком оглушеного супротивника, вилучаючи все, що на їх погляд могло стати в нагодi. Iрина витягла з кобури одного з лежачих зброю, що чимось нагадує пiстолет. Саймон же озброївся хлистом. не змусила на себе довго чекати. Пiдскочивши до незнайомцiв, дiвчина точними ударами в незахищенi мiсця на шиї, в момент вирубала обох. Саймон здивовано повiв бровою, дивуючись її блискавичним, чiтко вiдпрацьованим рухам. Пiсля чого вони поспiшно зайнялися обшуком оглушеного супротивника, вилучаючи все, що на їх погляд могло стати в нагодi. Iрина витягла з кобури одного з лежачих зброю, що чимось нагадує пiстолет. Саймон же озброївся хлистом. чимось нагадує пiстолет. Саймон же озброївся хлистом. чимось нагадує пiстолет. Саймон же озброївся хлистом.
  Раптом у глибинi коридорiв, що примикали, почувся гучний шум ходи численних нiг. Переглянувшись, Iрина i Саймон спритно ковзнули в найближчi дверi, що вiдчинилися за її уявним наказом. Влетiвши в кiмнату, озброєнi до зубiв, вони були готовi до всього, але на щастя для власникiв вона була порожня. Дверi зачинилися. Примiщення являло собою чиєсь житло. Всюди безладно валялися рiзнi папери i речi схожi на предмети домашнього побуту. У дальньому кутку було ложе, таке саме, як i те, на якому прокинувся Саймон. Воно було трохи прикрите покривалом. Заслон навпаки, перегороджував вхiд у стiнну шафу з великим вибором одягу невiдомого крою та матерiалу.
  - Повiр менi Iра, але з нами справдi вiдбувається щось незвичне. Я вiдчуваю себе героєм фантастичної трагiкомедiї, чи взагалi сплю. Не можу пояснити нiчого, з чим ми встигли зiткнутися за сьогоднi. I, чорт забирай, я не знаю, що нам робити далi.
  - Думаю, нам слiд вибратися звiдси. На свiже повiтря, так би мовити... - кинула через плече Iрина, перериваючи все у шафi.
  - Так, але чи сподобається нам те, що ми там побачимо? - задумливо промимрив Саймон, не торкаючись речей, розглядаючи вмiст ящика невеликої прибудови бiля лiжка.
  - Може, просто не варто брати в голову, Саймон. Вiдвернися трохи... - попросила вона, скидаючи закривавлену сорочку та спiдницю, поспiшно примiряючи щось iз трофеїв знайдених у шафi. Саймон сумлiнно вiдвернувся, миттєво усвiдомлюючи, що стiна перед ним не що iнше, як звичайне дзеркало. Цей факт вiн вирiшив приховати, i лише тихо насолодився виглядом стрункої постатi дiвчини, що стояла спиною до нього.
  Iрина застебнула на собi комбiнезон. Вiн припав їй якраз, або сам стягнувся на нiй автоматично, пiдганяючи необхiдний розмiр. Саймон був уже готовий вiрити все i чекати всього, що могла придумати його хвора фантазiя.
  - Тихо! - шикнув вiн Iринi i позадкував до шафи. - Закинь цi шмотки в шафу, раз вони тобi не потрiбнi.
  Iрина слухняно виконала наказ i взяла до рук зброю. За дверима чулися крики незрозумiлою мовою i невгамовний тупiт нiг.
  - Лiзь у шафу... - пiдштовхнула Саймона Iрина. I сама пiшла за ним, подумки вiддаючи наказ дверей зачинитися.
  Стало темно. Десь зi стелi дуло свiже повiтря. Шафа добре провiтрювалася, але при цьому двом тiлам у ньому було дуже тiсно. Саймон вiдчув, як Iрина у своєму новому тубiльному одязi щiльно притулилася до нього попкою. У головi закрутилося безлiч стороннiх думок, що не сприяють ситуацiї, нижче за пояс виникли вiдповiднi позиви.
  - Принаймнi це не зеленi чоловiчки, як пишуть у журналах. - хихикнула Iрина, вiдчуваючи реакцiю чоловiка i намагаючись перевести мовчазну тему на щось вiдчужене. Хтось зайшов до кiмнати. Почулося шарудiння в паперах i нервове бурмотiння. Саймон зручнiше стиснув у руках батiг, намагаючись iнтенсивнiше думати про небезпеку, але екстрим ситуацiї заводив його ще бiльше. Пролунав крик iз коридору i людина вибiгла з кiмнати. Дверi з шипiнням зачинилися за ним. Iрина i Саймон ще деякий час тихо чекали в шафi, прислухаючись до звукiв зовнi i свого дихання, що частiшає. Нарештi Саймон не витримав напруги нижче пояса i вiддав уявний наказ дверей вiдчинитися. Iрина, не чекаючи зникнення опори, спiткнулася та еротично випала на пiдлогу. Саймон усмiхнувшись i вибачившись за витiвку, допомiг їй пiдвестися.
  
   - Роздiл 10 -
  
  Густi сутiнки спускалися над долиною. Дикi крики в джунглях ставали дедалi частiше. На полювання виходили нiчнi хижаки, методично вистежуючи жертви. Червоний захiд сонця вiщував ранкову бурю чи зливу.
  - Доповiдає командир Патруля Дельта, - щiльно притиснувши до вуха передавач, почав Патрульний Третього Рангу, Зеленої Зони станцiї "Вегата". - Обхiд периметра завершено, iнфрачервоне сканування зони аномалiї завершено, якихось видимих змiн з моменту доставки об'єктiв не вiдбулося. Група чекає на подальший наказ.
  Передавач пискнув - повiдомлення пiшло. Командир патруля, крiзь пластикове забрало шолома, задумливо оглянув чисте нiчне небо, сповнене зоряного сяйва дивовижної краси. Потiм подумки торкнувся кожного з шести довiрених йому солдатiв, вiдчуваючи внутрiшнi моральнi статки кожного i посилаючи бадьорi iмпульси. Бiйцi заворушилися i щiльнiше кiльцем зiмкнулися навколо командира, скануючи обрiй у всiх напрямках. Схил, на якому розташовувалась, остання точка патрулювання, був мальовничий, але небезпечно вiдкритий. Рiдкiсна рослиннiсть не закривала огляд, i мiсце було вдалим наглядовим пунктом, але вiдповiдно будь-який, що знаходився тут, мiг бути вiдмiнною мiшенню для ворога. Вбивча, приваблива краса. I нiхто не може їй вiдмовити. Благо їх станцiя була далеко вiд вiйськових дiй, що ведуться, тому тут можна було ходити досить спокiйно. Не тiльки станцiя, а й вся планета була вдалинi вiд того безладу, що твориться у всесвiтi. Тут вiдбувалося щось важливе для майбутнього всього людства. I зараз його загону було доручено це майбутнє охороняти.
  - Патруль Дельта, це станцiя "Вегата". У нас ситуацiя. Негайно повертайтесь на базу. - пролунало у вусi командира. Стислiсть повiдомлення насторожила його. Черговий офiцер не спромiгся повнiстю використати його позивний, що перераховує його повний ранговий статус. Такого нiколи не траплялося. Уникнення титулу вважалося образою. Природно, титул солдатiв молодшого рангу не хвилював. Вони мали лише свiй порядковий номер, але командира це зачепило. Вiн зовсiм недавно отримав своє звання та призначення, тому трепетно ставився до будь-яких дрiбниць. Раз так - значить у них справдi щось серйозне, закiнчив мiркування Командир Патруля.
  - Пiдроздiл, ми повертаємось на базу. Два ведучi, Два замикають, по два на флангах, - випалив вiн iз внутрiшнього зв'язку, одночасно посилаючи необхiднi думки солдатам. Цi натренованi живi машини вмiли тiльки виконувати накази. Вони були грiзною зброєю в умiлих руках, вiрнiше, пiд досвiдченим ментальним контролем їхнього тактичного командира.
  Солдати миттєво виконали наказ, прикриваючи командира з усiх бокiв. Група швидко рушила назад по схилу пагорба до контурiв будiвель дослiдницької станцiї, що виднiлися в темрявi.
  Вони бiгом досягла периметра бази, на той момент раптовий спалах осяяв усi будiвлi комплексу, солдати пригнулися i сповiльнили рух. Пролунав вибух. Клуби пластику i металу, що випаровуються, пiднялися до неба. Заверещала запiзнiла сирена бойової тривоги, i рiзко гаркнули зенiтнi гармати, безладно палячи по приземлюваних чорних силуетах десантних шатлiв ворога. Командир патруля бачив їх лише у навчальних матерiалах у училищi. З комплексу баракiв безладно повалили солдати, вiдразу спаленi спалаху вибуху разом зi своїм командиром. З-за рогу радарної вежi на повному ходу вилетiв обiйнятий вогнем ховертанк, який встиг вiдстрiляти боєзапас перед тим, як його пiдбили. Протаранивши огорожу, вiн вибухнув у густих джунглях, що оточували комплекс, розлякуючи низку нiчних птахiв. Полум'я перекинулося на навколишню флору.
  - Патруль Дельта, контролю "Вегати". Що вiдбувається? Чекаю на наказ. - по вовчi озираючись на всi боки, прокричав у передавач командир, попутно вiдводячи свою групу в тiнь будiвлi станцiї. Вiн наказав своїм хлопцям зайняти позицiї за цистернами з водою за двадцять крокiв вiд головного входу.
  Його не спромоглися на вiдповiдь, пiд час як розриви навколо ставали частiше, ближче, яскравiше i потужнiше. Знищивши всi системи протиповiтряної оборони, над станцiєю безкарно кружляв ворожий штурмовик. Єдиним протиповiтряним щитом залишилися самi захисники станцiї, озброєнi ракетами середньої дальностi. Безсило пихнувши дюзами, впав ворожий шатл, що заходить на посадку, давлячи пiд собою групу солдатiв, що невмiло збили його. Клуби пилу та пiску вихором закружляли в повiтрi, поступово осiдаючи. У люки, що вiдкрилися, повалили чорнi силуети загарбникiв, на ходу, поодинцi вiдстрiлюючи, розрiзнених i безладно палючих на всi боки захисникiв, що вийшли з-пiд контролю своїх командирiв i вже не намагаються знайти притулку.
  - Вогонь! - гаркнув Командир Патруля Дельта, намагаючись взяти пiд свiй контроль розрiзненi сили захисникiв.
  Одночасний прицiльний залп семи автоматичних гвинтiвок на шматки розiрвав броню першої вони наступних загарбникiв, змушуючи десантникiв, що слiдували за ними, вiдстрiлюючись, шукати притулку серед розкиданих уламкiв радара. Сховавшись там, вони нi на хвилину не переставали шукати можливостi вразити патруль, що сидить у засiдцi.
  Черговим сюрпризом були чотириногi низькi сiрi тварюки, що в незлiченнiй кiлькостi повалили з другого шатла, що безперешкодно приземлився. Один з командирiв, що вижили при першому ударi з повiтря, силою волi об'єднав таки розрiзнених солдатiв рiзних пiдроздiлiв. Разом вони спробували щiльним загороджувальним вогнем загнати цих тварин назад, залишаючи на пiску гору розгорнутих шматками м'яса на коротких лапках. Незабаром їхня спроба захлинулась у цьому кривавому мiсивi. Б'ються на землi, поваленi i роздиранi на шматки зубами хижакiв, захисники марно намагалися вiдбитися вiдiрваними залишками рук i нiг.
  - Вiдступаємо всередину станцiї! Двоє прикривайте!
  Командир Патруля зигзагом метнувся до броньованих дверей станцiї, пiд новi акорди розривiв за спиною. Вогненна буря вибухової хвилi накрила тих двох, що залишилися прикривати, перетворюючи їхнi тiла та броню на пил. Четверо солдатiв, що залишилися, щiльним вогнем прикривали його, холоднокровно вiдступаючи парами по флангах. Вони, не щадили не своїх не ворога. Краєм ока Командир встиг помiтити, як на лiнiю їхнього вогню вибiг, очманiлий безконтрольний солдат, в одну мить, втративши голову. Тiло забилося в конвульсiях, обiгрiваючи пiсок кров'ю.
  Досягнувши громiздких стiн станцiї, Командир особистим кодом вiдчинив дверi i наказав тим, хто прикриває, швидше вiдступати пiд навiс стiн. Пригорнувшись до прицiлу, вiн одну за одною, акуратно, як у тирi вкладав скачучих з усiх бокiв тварин. Число зарядiв гвинтiвки неминуче наближалося до нуля, оберненим рахунком вiдображаючись на електронному табло. Це не могло продовжуватися вiчно. Двоє iз залишкiв його патруля вже досягли входу i стали пiдтримувати його вогнем. Залишилося ще два, тiкають щосили до дверей. Один iз них спiткнувся i затих, уткнувшись у землю, з розгорнутою розривом точного пострiлу спиною. Командир Дельти вiдразу влучним пострiлом зняв снайпера. Другий, майже досягнувши дверей, похитнувся i впав, тягнучи за собою решту вiдстрiленої ноги, залишаючи за собою липкий кривавий слiд на пiску. Командир, що не звик кидати своїх у бою, недовго думаючи, взяв гвинтiвку в лiву руку i вискочив з укриття, рiзко вхопивши пораненого за шкiрку правою. Щосили вiн потягнув його до входу в станцiю. Рiзкий бiль вiдкинув його вперед. Пензлик правої руки залишився тримати пораненого. Вiн з криком нестерпного болю, прямо з колiна випустив залишок зарядiв у бiк тих, хто стрiляв. Гвинтiвку заклинило. Наступне влучення в груди вiдкинуло його прямо до нiг, що стояли в нього за спиною солдатiв. Вони, згiдно з останнiм наказом, продовжували вести загороджувальний вогонь, не пiдпускаючи ворога. Останнiм, що бачив тяжко поранений Командир останнього Патруля, була вогненна куля розриву, що розмазувала по стiнках кишки останньої лiнiї оборони станцiї "Вегата". Рiзкий бiль вiдкинув його вперед. Пензлик правої руки залишився тримати пораненого. Вiн з криком нестерпного болю, прямо з колiна випустив залишок зарядiв у бiк тих, хто стрiляв. Гвинтiвку заклинило. Наступне влучення в груди вiдкинуло його прямо до нiг, що стояли в нього за спиною солдатiв. Вони, згiдно з останнiм наказом, продовжували вести загороджувальний вогонь, не пiдпускаючи ворога. Останнiм, що бачив тяжко поранений Командир останнього Патруля, була вогненна куля розриву, що розмазувала по стiнках кишки останньої лiнiї оборони станцiї "Вегата". Рiзкий бiль вiдкинув його вперед. Пензлик правої руки залишився тримати пораненого. Вiн з криком нестерпного болю, прямо з колiна випустив залишок зарядiв у бiк тих, хто стрiляв. Гвинтiвку заклинило. Наступне влучення в груди вiдкинуло його прямо до нiг, що стояли в нього за спиною солдатiв. Вони, згiдно з останнiм наказом, продовжували вести загороджувальний вогонь, не пiдпускаючи ворога. Останнiм, що бачив тяжко поранений Командир останнього Патруля, була вогненна куля розриву, що розмазувала по стiнках кишки останньої лiнiї оборони станцiї "Вегата". продовжували вести загороджувальний вогонь, не пiдпускаючи ворога. Останнiм, що бачив тяжко поранений Командир останнього Патруля, була вогненна куля розриву, що розмазувала по стiнках кишки останньої лiнiї оборони станцiї "Вегата". продовжували вести загороджувальний вогонь, не пiдпускаючи ворога. Останнiм, що бачив тяжко поранений Командир останнього Патруля, була вогненна куля розриву, що розмазувала по стiнках кишки останньої лiнiї оборони станцiї "Вегата".
  
   - Роздiл 11 -
  
  - Не кажiть менi, що ви не можете їх знайти! - бризкаючи слиною, розлючено кричав у передавач Старший Секретар. - Вам взагалi нiчого довiрити не можна! Надiшлiть бiльше своїх людей. Вiдчепiть район станцiї. Перевiряйте кожне примiщення! Оголосiть нарештi тривогу!
  Старший Секретар був лютий. Двоє пiддослiдних утекли. А керiвник Проекту лише глузливо усмiхався.
  - Вiд чого вам, Шановний, власне весело? - ледве стримуючи себе, запитав Старший Секретар. - це ж ваша заслуга, що вони були помiщенi в звичайну камеру - карцер для солдатiв, якi не мають здiбностей цiлеспрямовано мислити. Треба було посадити їх пiд механiчний замок, i нарештi приставити охорону. А тепер цi двоє тиняються, чорт знає де, невiдомо з якими цiлями в їхньому аж нiяк не примiтивному мозку. - Старший Секретар ледь не верещав на останньому словi.
  - Шановний Старший Секретар, - спокiйно почав Керiвник Проекту, - я не хвилююся лише з кiлькох причин. Перша - у мене не було можливостi замкнути їх та приставити охорону. Вiйськовi цiлком у вашiй юрисдикцiї, i власне, для ув'язнення не було мiсця. Друге - нiхто не припускав, що вони так виявлять себе. I останнє - а куди їм власне бiгти? До того ж ця ситуацiя дозволить вивчити їхнi манери поведiнки та провести досвiд. Сподiваюся, ви знайомi з методом "спостереження"
  Старший Секретар лише злiсно хмикнув i вiдвернувся до екрану монiтора, що перiодично миготить, вiдразу загорiлося три вiкна виклику. Старший Секретар поспiхом помилився клавiшею i вiдкрив одразу все. Виправляти помилку не став. Одночасно з'явилися проекцiї трьох офiцерiв рiзних служб: Безпеки, Зв'язку та Орбiтального контролю.
  - Доповiдайте! - не знiяковiвши, зло буркнув Старший Секретар.
  - Старший Секретарю, на орбiту вийшло кiлька бойових кораблiв ворога класу "крейсер". - доповiв офiцер Орбiтального контролю, змусивши Старшого Секретаря вiдсахнутися вiд екрану, а Керiвника Проекту перестати посмiхатися. - Вони iнтенсивно висаджують десант.
  - ...пiддослiднi нейтралiзували наш патруль у "неон секторi" станцiї та втекли. - доповiв офiцер Безпеки - чекаю на подальшi вказiвки. Вiд цiєї новини Старший Секретар кинув злiсний обпалюючий погляд на Керiвника Проекту - Це ви такi експерименти ставити задумали? Вiн не сподiвався, що його пiддослiднi здатнi на таке.
  - ....доповiдає, офiцер Зв'язку. Щойно було втрачено зв'язок iз дослiдницькою станцiєю "Вегата" на пiвднi. Вiдновлення зв'язку неможливе. - Остання новина повнiстю добила керiвникiв, що стояли в кабiнетi. Старший Секретар втратив мову, а Керiвник Проекту зрозумiв, що все остаточно вийшло з-пiд його контролю, i це може коштувати йому голови.
   - Почати негайну евакуацiю станцiї... - впалим голосом прошепотiв Старший Секретар - А також пiдготувати станцiю до оборони.
   Пiсля того як екран погас, Секретар безсило впав у крiсло, i незважаючи на Керiвника Проекту, прогарчав
  - Забирайте свого останнього функцiонуючого пiддослiдного та евакуюйтеся поки що є можливiсть. Ця станцiя, швидше за все, приречена, так що цей єдиний екземпляр, якщо вашi дослiдження вiрнi, може врятувати проект, а також по можливостi ваше життя. Побачте його!
  Останнi слова вiн адресував офiцеру та двом озброєним до зубiв охоронцям, закутим у зелену броню. Вони, як собаки, пiдкорялися ментальним командам командира. Тепер йому залишилося лише постаратися зберегти холоднокровнiсть пiд час останньої оборони станцiї та швидкої евакуацiї всього, що ще можна врятувати. Вiн подумки залишив режим полiтика i ковзнув у бойовий режим. На обличчi вiдобразилася суворiсть, i вiн розслабившись у крiслi, ментально торкнувся кожного з офiцерiв станцiї. Тi дружним хором вiдгукнулися у вiдповiдь. Крикливого i непосидючого Старшого Секретаря неможливо було впiзнати. Тепер це був бойовий центр захисту станцiї i, власне, остання надiя, тих хто в гарячковому поспiху вже вантажився на кораблi та човники в посадкових доках.
  
   - Роздiл 12 -
  
  Першi удари застали Саймона та Iрину десь у глибинi складських примiщень, серед нескiнченної павутини коридорiв станцiї. Звичайно, вони не знали, де знаходяться, i зовсiм не пiдозрювали, в який бiк рухаються. Їхня мета була знайти вихiд. I до нього вони були готовi пробитися за всяку цiну. Iрина, як i ранiше, думала про батька. Що з ним трапилося i де вiн, вона не знала i не починала про це розмову з Саймоном - ворогом, що в бiдi несподiвано став союзником. Спершу вона хотiла запропонувати пошукати його. Але вiдмовилася вiд цiєї дурної витiвки, бо чудово розумiла, що вони самi себе не знайшли б у цiй низцi ворожих коридорiв, плюс нiхто не гарантував того, що батько взагалi був десь тут.
  Саймона взагалi не хвилювало нiчого, що стосувалося його самого. Вiн вiдкидав будь-яку думку про те, як вiн опинився в ворожому свiтi, що оточував його, i як до всього iншого в ньому опинилася ця симпатична росiйська дiвчина. Адже зовсiм недавно вiн був готовий її пристрелити заради досягнення своєї мети. Зараз же намагався захистити, будь-що. Вiн дивувався собi i гнав цi думки подалi.
  Примiщення складiв, що їх оточувало, було добре освiтлене. Всюди у правильному порядку розмiщувалися контейнери. Навколо не було душi. I найдивовижнiше, нiде не було камер стеження. Саймон протягом усього шляху не переставав дивуватися цьому, але це лише бiльше насторожувало. Може у господарiв значно просунутiшi технологiї. Тому все одно намагалися триматися темних вiдрiзкiв численних переходiв. Хтозна, як за ними можуть стежити. По дорозi сюди Саймон та Iрина ще кiлька разiв зустрiчалися з патрулем, але їх мабуть або не помiчали, або чомусь втратили всiлякий iнтерес.
   Першi розриви i струс стiн, пiд надривне виття сирен ввели Саймона в подив.
  - Що вiдбувається? - спитав вiн уголос, ставлячи запитання швидше за Iрину.
  - Саймоне, а тобi не здається що, нам краще цього не знати. - Iрину те, що сталося на дивина, зовсiм не хвилювало.
  - Адже це мабуть авiа-удар. Причому, досить сильний. Що це може означати? I хто?
  - Саймоне, тобi, що своїх питань не вистачає, що ти вигадуєш новi? Краще давай вивчимо вмiст того контейнера. - роздратовано запропонувала Iрина, вже попрямуєш до найбiльшої металевої скриньки.
  "Вона має рацiю. Навiщо менi зайвi проблеми?" - подумав Саймон i наздогнав дiвчину, яка вже пiдбирала до замку контейнера "позиченi" бiля одного з вирубаних патрульних картки. - "Дивно, навiщо їй взагалi знадобилося туди лiзти..." Думки його були перерванi потужнiшим розривом, вiд якого стiни заходили ходуном, а свiтло стiн втратило яскравiсть. Вiн почав пульсувати, неабияк дiючи йому на нерви.
   - Iрино, поясни, чим вiн тебе привабив?
  - На контейнерi той самий знак як на цiй картцi. - була вiдповiдь, i Iрану нарештi вставила в роз'єм замку, що шукала.
   - Ох, вже цi жiнки...
  Стулки контейнера роз'їхалися убiк. I їхньому погляду представилася картина з кiлькох рядiв рожевих акварiумiв, якi Саймон бачив ранiше.
  - Господи! Це ж нiщо iнше, як людськi iнкубатори! - Уражена Iрина зупинилася в розгубленостi.
  Крiзь каламутну рожеву рiдину виднiлися тiльця немовлят, обмотаних безлiччю трубок i дротiв. Саймон все, що вiдбувається в черговий раз нагадало страшний сон на вербу. Вiн потягнувся рукою до комiрця, намагаючись його звiльнити, але зрозумiв, що це лише рефлекс, коли шуканого на мiсцi не було.
  Раптом почали пiднiматися великi ворота наприкiнцi зали, що служили головним входом на склад. Також з шумом почали розсуватися, щойно помiченi Саймоном стулки на стелi.
  - Боже, Iро, ховаємося! - Вiн застрибнув усередину, вiдкритого контейнера, захоплюючи приголомшену дiвчину за собою.
  З верху, палаючи вогняними спалахами, до них спускався найнатуральнiший космiчний корабель. Начебто скопiйований з фантастичних тiлi новелiв про зорянi вiйни. Крiзь оглушливий рев двигунiв, вiн крикнув Iринi закривати стулки контейнера зсередини, але та не чула його, а лише злякавшись, з вiдкритим ротом дивилася вгору на корабель, що сiдав. Пiдскочивши до неї, Саймон вихопив з рук карту i засунув у прорiз замку. Стулки зачинилися. Їхнє нове сховище занурилося в непроглядну темряву, освiтлювану лише рожевою тьмянiстю iнкубаторiв.
  
  Керiвник Проекту, пiдштовхуваний охоронцями, бiг коридорами орбiтального бомбардування станцiї, що стрясається в розривах. Командир охорони бiг попереду, вибираючи найбезпечнiшi дiлянки для пересування. Верхнi рiвнi станцiї вже були зруйнованi i їдкий дим, що кружляв усюди, не давав вiльно дихати. Пробиратися через безформнi завали сталевих балок та кабелiв проводки було нестерпно складно. На жаль, це був найкоротший, хоча й небезпечний шлях до елеваторiв на нижнi рiвнi, де всюди точилася евакуацiя. Керiвник Проекту трохи опритомнiвши вiд пережитого шоку, взяв себе в руки i вивiльнивши зап'ястя iз залiзної хватки солдатiв, наздогнав командира.
  - Командир, передайте, щоб розпочали навантаження "зразкiв" iз вантажного сектора. Ми не повиннi допустити, щоб вони дiсталися вороговi. Ось емблеми контейнерiв, що пiдлягають завантаженню. - З цими словами Керiвник Проекту показав, що з увагою завмерлий на мить Командировi Охорони. Той у свою чергу витягнув пристрiй, що сканує, i швидко просканував протягнутi картки.
  - Командир Патруля Дi-Зельта, подбайте про убезпечення навантаження Дослiдницького Корабля 089 у вантажному секторi нижнього рiвня. Завантаженню пiдлягають наступнi контейнери, емблеми яких зараз вам пересилаю. - швидко i монотонно випалив у передавач Командир Охорони, потiм, отримавши пiдтвердження, перейшов на iнший канал i так само чiтко наказав. - Командировi Дослiдницького Корабля 089, наказую стартувати та почати рух у вантажний сектор нижнього рiвня та бути готовими до швидкого завантаження.
  - Все буде в порядку Керiвник Проекту, тепер нам слiд досягти вантажного сектора вчасно. - впевненим тоном запевнив вiн в очiкуваннi Керiвника Проекту, який стояв поруч, знову затисненого мiж охоронцями.
  Бiй, який зовсiм недавно зав'язався в небi над "Вертою", за лiченi хвилини перекинувся на саму дослiдницьку станцiю. Система протиповiтряної оборони була в мить пригнiчена переважаючими силами супротивника, який тут же почав iнтенсивну висадку десанту. Блискучi на сонцi чорнi десантнi шати все частiше безпечно досягали, покрученої розривами ракет, поверхнi багаторiвневої станцiї, що займає в дикiй мiсцевiй пустелi кiлька квадратних кiлометрiв. Стартуюче з шахт то тут-то там евакуацiйнi кораблi на величезнiй швидкостi проносилися через створену в повiтрi темну блокаду, але щастило не всiм. Багато хто, не встигнувши ухилитися вiд зiткнення з загарбником, що заходить на посадку, стикалися, i обидва кораблi палаючим вихором падали розносячи в одночаснiй детонацiї все навколо. Зносячи вибуховою хвилею загони станцiї, що наступають по викрученiй поверхнi станцiї, десантникiв, одягнених у чорну броню. Iншi досягали орбiти планети, i не встигаючи пiрнути в пiдпростiр ставали чудовою мiшенню для грiзно завислих крейсерiв - уособлення всiєї сили противника. Цi кораблi майже вдвiчi перевищували розмiри атакованої станцiї. Наземнi знаряддя, що залишилися, все ще продовжували огризатися полум'ям гармат по нескiнченнiй хвилi кораблiв, що знижувалися. При вдалому попаданнi вони, перетворюючи їх на вогнянi кулi. При невдалому, самi ставали мiшенню. Але це вже не було настiльки актуально - основний бiй уже вiвся в коридорах верхнiх рiвнiв станцiї. i не встигаючи пiрнути в пiдпростiр ставали чудовою мiшенню для грiзно завислих крейсерiв - уособлення всiєї сили противника. Цi кораблi майже вдвiчi перевищували розмiри атакованої станцiї. Наземнi знаряддя, що залишилися, все ще продовжували огризатися полум'ям гармат по нескiнченнiй хвилi кораблiв, що знижувалися. При вдалому попаданнi вони, перетворюючи їх на вогнянi кулi. При невдалому, самi ставали мiшенню. Але це вже не було настiльки актуально - основний бiй уже вiвся в коридорах верхнiх рiвнiв станцiї. i не встигаючи пiрнути в пiдпростiр ставали чудовою мiшенню для грiзно завислих крейсерiв - уособлення всiєї сили противника. Цi кораблi майже вдвiчi перевищували розмiри атакованої станцiї. Наземнi знаряддя, що залишилися, все ще продовжували огризатися полум'ям гармат по нескiнченнiй хвилi кораблiв, що знижувалися. При вдалому попаданнi вони, перетворюючи їх на вогнянi кулi. При невдалому, самi ставали мiшенню. Але це вже не було настiльки актуально - основний бiй уже вiвся в коридорах верхнiх рiвнiв станцiї. самi ставали мiшенню. Але це вже не було настiльки актуально - основний бiй уже вiвся в коридорах верхнiх рiвнiв станцiї. самi ставали мiшенню. Але це вже не було настiльки актуально - основний бiй уже вiвся в коридорах верхнiх рiвнiв станцiї.
  Намагаючись уникати наповнених пострiлами та криками коридорiв, Командир Охорони намагався прорватися до елеваторiв, що ведуть на нижнi рiвнi станцiї. Компанiя з двох незворушних, готових до всього охоронцiв i несмiливого вченого, слiдувала за п'ятами. Але їм не щастило. Очевидно метою загарбникiв були саме елеватори, якi давали можливiсть вiльно пересуватися по всiх рiвнях величезної станцiї, що свiдчило про хорошу поiнформованiсть супротивника. Минаючи черговий коридор, що веде до спускових шахт, загiн натрапив на спiшно сконструйованi барикади та загiн захисникiв станцiї. Командир Охорони пiд акорди розривiв та пострiлiв поспiшно привiтав старшого офiцера захисникiв. Вони вже були добряче пом'ятi. З пiдроздiлу в десять солдатiв залишилося тiльки четверо, плюс двоє поранених, що стiкали кров'ю, лежачи на пiдлозi. З темряви завалiв широкого коридору миготiли спалахи пострiлiв, поки що рiдкiсних наступаючих, на що стрiлець захисникiв огризався iнтенсивним полум'ям пострiлiв зi стацiонарної гармати, що супроводжувалися наступним глухим бухканням у глибинi коридору. Вибухи на мить висвiтлювали стiни вогняними вiдблисками. Сизий отруйний дим i жар не давав вiльно дихати, а респiратори солдатiв працювали на межi потужностi. Пiдлога була завалена трупами, закутими в чорну броню вперемiш iз тiлами захисникiв у покорененiй бронi темно-зеленого кольору. Керiвник проекту закашлявся i був негайно забезпечений кисневою маскою. Кивнувши на знак подяки, вiн сiв на пiдлогу поряд iз пораненими. супроводжуються наступним глухим бухканням у глибинi коридору. Вибухи на мить висвiтлювали стiни вогняними вiдблисками. Сизий отруйний дим i жар не давав вiльно дихати, а респiратори солдатiв працювали на межi потужностi. Пiдлога була завалена трупами, закутими в чорну броню вперемiш iз тiлами захисникiв у покорененiй бронi темно-зеленого кольору. Керiвник проекту закашлявся i був негайно забезпечений кисневою маскою. Кивнувши на знак подяки, вiн сiв на пiдлогу поряд iз пораненими. супроводжуються наступним глухим бухканням у глибинi коридору. Вибухи на мить висвiтлювали стiни вогняними вiдблисками. Сизий отруйний дим i жар не давав вiльно дихати, а респiратори солдатiв працювали на межi потужностi. Пiдлога була завалена трупами, закутими в чорну броню вперемiш iз тiлами захисникiв у покорененiй бронi темно-зеленого кольору. Керiвник проекту закашлявся i був негайно забезпечений кисневою маскою. Кивнувши на знак подяки, вiн сiв на пiдлогу поряд iз пораненими. Керiвник проекту закашлявся i був негайно забезпечений кисневою маскою. Кивнувши на знак подяки, вiн сiв на пiдлогу поряд iз пораненими. Керiвник проекту закашлявся i був негайно забезпечений кисневою маскою. Кивнувши на знак подяки, вiн сiв на пiдлогу поряд iз пораненими.
  - ... елеватор прямо у нас за спиною, Командир Охорони. Поки що атаки були не iнтенсивнi, оскiльки нас прикривав гурт Три-Аль. Три хвилини тому я втратив з їхнiм командиром контакт. Можливо, зараз розпочнеться черговий штурм. Тому виконуйте свiй наказ. Ви тут уже нiчим не поможете. - холоднокровно вiдрапортував молодий лейтенант гурту Два-Аль. - Ми вас прикриємо. Наскiльки менi вiдомо, на нижнiх рiвнях поки що спокiйно.
  - Добре, Лейтенанте Два-Аль. Ми пройдемо далi. Порада оцiнить вашу самовiдданнiсть. - з повагою сказав Командир Охорони, махаючи охоронцям, що вiдпочивають на пiдлозi. Вони спершись на поспiшно зведену стiну барикади, пiдтримували пiд руки Керiвника Проекту. Офiцер швидким помахом вказав на дверi вiльного елеватора. Думковий наказ був зрозумiлий солдатам i вони, пiдхопивши Керiвника Проекту, практично понесли його до дверей, що вiдкриваються, чекаючого елеватора. Як по командi за спиною пролунали частi пострiли, i тiло одного iз захисникiв, що обгорiло, впало на пiдлогу окремо вiд його голови.
  - Поспiшайте! - прикрикнув їм услiд командир захисникiв. Це було останнє, що долинуло до Командира Охорони, що спостерiгав як у глибинi темного коридору, замиготiли спалахи частих пострiлiв, а заряди рикошетом застукали по стулок дверей елеватора. Платформа почала рухатися, швидко несучи з собою втiкачiв i густий запах смертi з верхнiх рiвнiв.
  Внизу вже закiнчувалося завантаження їх корабля, срiблястим носом, що дивиться в чорноту вiдкритої шахти над ним - єдиним шляхом порятунку технiкiв i солдатiв, що знов внизу низили. Вiн був готовий до старту.
  Заблокувавши механiзм елеватора, командир твердим кроком попрямував до вантажної платформи, подумки праворуч i лiворуч роздаючи короткi вказiвки слухняним i вiрним солдатам. Керiвник Проекту, який досi не вiдпускав з рук кисневої маски, перетягується двома громилами, слiдував за п'ятами. Солдати оточили платформу корабля, обiймаючи обороннi позицiї.
   Швидко опинившись усерединi корабля, Керiвник Проекту, нарештi, прийшов до тями i вiдкинувши убiк маску, запитав, що вивчає показання приладiв вантажного вiдсiку Командира Охорони.
   - Командир, я сподiваюся, що ми не маємо намiру зволiкати з злетом.
  - Ви маєте рацiю, Керiвник Проекту, - навiть не озираючись iз легкою iронiєю в голосi, холодно вiдповiв Командир Охорони. - Ось тiльки завантажимо останнiй контейнер iз вашого вантажу... Не турбуйтеся. Зразок номер три знаходиться на кораблi в непритомному станi.
  - Спасибi, Командире... - тихо вiдповiв Керiвник Проекту, розумiючи, що якби не було зразка на кораблi, пiсля прибуття та доповiдi порадi, йому б не залишалося жодних шансiв на збереження життя. Не все ще втрачено. Рада мала оцiнити його багаторiчну роботу зi створення "унiверсального" солдата. I вiн щиро на це сподiвався, в глибинi душi розумiючи, що все одно на його кар'єрi було поставлено жирний хрест.
   Зовнi пролунав потужний вибух, i затрiщали кулемети.
  - Вiдступаємо в корабель! - крикнув Командир Охорони, пiдкрiплюючи фразу уявним наказом, що змушує солдатiв прикриваючи один одного поступово вiдступати пiд захист дрiбнокалiберних гармат корабля, що вже били по десанту, що прорвався, супротивника. Ворог таки змiг спуститися по шахтi блокованого елеватора. У кривавому серпанку розривiв не було ясно, де свiй, а де чужий i Командир, вирiшивши не ризикувати, натиснув кнопку на механiзмi, що пiднiмає вантажну платформу. Думками, пiдганяючи солдатiв, що бiжать i чiпляються за нього, вiн щиро сподiвався, що багато хто з них вцiлiє. Командир розумiв, що встигнуть не всi. Тому, коли платформа увiйшла в пази i герметично закрилася, вiн сумно вiддав уявний наказ, що залишився зовнi. Битися до останнього патрона. Сам вiн рятував вантаж, i його совiсть була чиста.
  - Пiлот, Злiт! - Видихнув вiн у мiкрофон, займаючи останнє вiльне протиперевантажувальне крiсло у вiдсiку. Вiдiгнавши похмурi думки, суворо подивився на Керiвника Проекту, що розгублено сидiв навпроти. Наче це вiн був винен у тому, що загинуло так багато людей, але розумiв, що насправдi це було не так.
  Корабель рiзко рвонув угору, розриваючи блискучою стрiлою темряву злiтної шахти, спалюючи у вогненному вихорi всiх, кому не пощастило залишитися на злiтному майданчику. Протиобомбовi стулки шахти бiльше не загрожували небу та зоряних зiр. Корабель, пройшовши всi яруси багатошарової станцiї, виринув у синяву неба, маневруючи мiж десантними шатлами супротивника, що заходили на посадку. Пiлот добре знав свою справу, i пiдтверджуючи свiй професiоналiзм, майстерно виринаючи з "чорних" хмар незлiченної кiлькостi десантних кораблiв. Прорвавшись, вiн на граничних навантаженнях спрямував корабель на орбiту. Повiтря стиснуло в легенях навiть бувалих космодесантникiв, якi зручно розпласталися у своїх протиперевантажувальних крiслах. Але не один з них нiколи б не уявив собi, як можна випробувати тi ж самi навантаження,
  
   ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
  
   "Природний вiдбiр"
  
   - Роздiл 13 -
  
  Черговий яскравий спалах у темрявi космосу, що грiзно навис над блакитною планетою, позначав лише одне - ще один корабель, що бiжить з планети жертви на мить перетворювався на маленьке сонце, забираючи у своєму вихорi десятки життiв. Деякi кораблi проривали блокаду, несучи до зiрок, але з кожним новим моментом життя, число щасливчикiв ставало назад пропорцiйним ядерним кулям, що спалахували в темрявi. Кiльце блокади навколо планети змикалося, а ескадрильї чорних штурмовикiв перехоплювачiв дедалi частiше опинялися у потрiбному мiсцi, у потрiбний момент знищення чергового втiкача. На шанобливiй вiдстанi, в декiлькох парсеках вiд мiсця битви, бiльше схожого на раптове руйнування мурашника, з пiдпростору виходили кораблi, що не визначаються радарами. Вiльнi мисливцi, всiх мас та розмальовок. Вони як голоднi собаки чекали моменту, коли господар закiнчить трапезу i кине їм обгладжувати довгоочiкуванi кiстки - все те небагато, що залишалося вiд зруйнованих кораблiв. Як цi бестiї так швидко виходили на мiсце битв, нiхто не знав i не намагався з'ясувати. Вони завжди приходили пiзнiше i не заважали проведеним операцiям, мовчки, ширяючи на межi видимостi радарiв.
  Роздуми командира ланки перервала "нова жертва", що швидко наближається. Вкотре на заляпаному екранi радара спалахнула червона точка, визначена як бойовий транспорт корвету. Цi кораблi були бiльш нiж невиннi.
  - Хлопцi, приступимо! - гаркнув вiн по внутрiшньому зв'язку, знаючи, що всi чотири пiлоти ланки зрозумiли, що вiд них вимагалося, отримавши уявне пiдтвердження. Почалося перегрупування, утворюючи X-видну побудову зi штурмовикiв-перехоплювачiв. Вони займали позицiї прямо на траєкторiї корабля противника, що рветься на них. - Захоплення! Вогонь!
  Всi п'ять випустили десять самонавiдних смертей на зустрiч корвету, що мчить. Автоматична система захисту не пiдвела "жертву". Сiм ракет було розпорошено чергою знарядь протиракетного захисту. Командир, який не очiкував такої системи захисту у даного класу корабля, нервово зморщився i опустив захисне забрало шолома. Треба було виправляти помилку.
  - Побудова куля! - пролунав у динамiках нервовий голос командира. Пiлоти безмовно, борючись iз перевантаженнями, що виникли поблизу планети, заходилися виконувати команду. Вони спритно вели машини з траєкторiї неураженого транспорту, а так само помчали за ним, що щасливо обiйшли загороджувальний вогонь своїх же ракет. Завданням було оточити жертву з усiх бокiв. Пiлот - новачок не встиг вчасно зреагувати на наказ командира, i невдало вiдводячи свою новеньку машину вбiк, опинився на шляху, що переслiдує корвет ракети. Легка броня та захисне поле штурмовика-перехоплювача не витримала. Беззвучний спалах, на мить висвiтлив екрани всiх кораблiв. Вибухова хвиля поглинула двi iз трьох ракет. Командир i три перехоплювача, що залишилися, незворушно продовжили переслiдування, ухиляючись вiд уламкiв товариша, що летять по безладних траєкторiях.
  - Перебудова у шеренгу! - гаркнув Командир, намагаючись вирiвняти рештки ланки, чудово бачачи на екранах яскравi вогнi двигунiв, що виходив за межi блокади корабля. Вiн не мiг припустити: щоб той пiшов. За обставин, що втратилися, втративши одну з машин i не знищивши мету, вiн пiсля повернення на крейсер мiг позбутися всього, що мав. Помилки не прощалися, i решта пiлотiв його ланки чудово це розумiли, без команди вiдкриваючи залп з усiх бортових знарядь незахищеними двигунами втiкача. Вiн неминуче наближався до невидимої межi, де закiнчувалося кiльце блокади. Потужнi двигуни корвету пiд ударами переслiдувачiв втратили сорок вiдсоткiв своєї потужностi, сповiльнюючи втечу. Командир, спiтнiвши, стежив за транспортом, що йде за лiнiю блокади, i переслiдує його останньою ракетою. У безсилому мовчаннi чотири машини завмерли на самому кордонi позначеної командувачем невидимої лiнiї. Пiд страхом порушення наказу, не в силах бiльше переслiдувати втiкача, що вiддалявся. Яскравий спалах ракети, що нарештi наздогнав уповiльнений транспорт, осяяв космос. Бортовий комп'ютер Командира ланки пiдтвердив поразку мети. Вiн повiдомив про повну нефункцiональнiсть двигунiв обертається навколо своєї осi абсолютно безпорадного суденця. Втiкач був знешкоджений - завдання, цiною втрати одного винищувача було виконано. Хоч i не зi спокiйною совiстю, але можна було повернутись на базовий крейсер для поповнення складу групи. Тепер утiкачами займуться всюдисущi стерв'ятники космосу - вiльнi мисливцi, а це зовсiм не хвилювало командира ланки. не в силах бiльше переслiдувати втiкача, що вiддалявся. Яскравий спалах ракети, що нарештi наздогнав уповiльнений транспорт, осяяв космос. Бортовий комп'ютер Командира ланки пiдтвердив поразку мети. Вiн повiдомив про повну нефункцiональнiсть двигунiв обертається навколо своєї осi абсолютно безпорадного суденця. Втiкач був знешкоджений - завдання, цiною втрати одного винищувача було виконано. Хоч i не зi спокiйною совiстю, але можна було повернутись на базовий крейсер для поповнення складу групи. Тепер утiкачами займуться всюдисущi стерв'ятники космосу - вiльнi мисливцi, а це зовсiм не хвилювало командира ланки. не в силах бiльше переслiдувати втiкача, що вiддалявся. Яскравий спалах ракети, що нарештi наздогнав уповiльнений транспорт, осяяв космос. Бортовий комп'ютер Командира ланки пiдтвердив поразку мети. Вiн повiдомив про повну нефункцiональнiсть двигунiв обертається навколо своєї осi абсолютно безпорадного суденця. Втiкач був знешкоджений - завдання, цiною втрати одного винищувача було виконано. Хоч i не зi спокiйною совiстю, але можна було повернутись на базовий крейсер для поповнення складу групи. Тепер утiкачами займуться всюдисущi стерв'ятники космосу - вiльнi мисливцi, а це зовсiм не хвилювало командира ланки. Вiн повiдомив про повну нефункцiональнiсть двигунiв обертається навколо своєї осi абсолютно безпорадного суденця. Втiкач був знешкоджений - завдання, цiною втрати одного винищувача було виконано. Хоч i не зi спокiйною совiстю, але можна було повернутись на базовий крейсер для поповнення складу групи. Тепер утiкачами займуться всюдисущi стерв'ятники космосу - вiльнi мисливцi, а це зовсiм не хвилювало командира ланки. Вiн повiдомив про повну нефункцiональнiсть двигунiв обертається навколо своєї осi абсолютно безпорадного суденця. Втiкач був знешкоджений - завдання, цiною втрати одного винищувача було виконано. Хоч i не зi спокiйною совiстю, але можна було повернутись на базовий крейсер для поповнення складу групи. Тепер утiкачами займуться всюдисущi стерв'ятники космосу - вiльнi мисливцi, а це зовсiм не хвилювало командира ланки.
  
  Втративши свiдомiсть при зльотi, Саймон прокинувся вiд iнтенсивної вiбрацiї всерединi контейнера. Iрина без почуттiв лежала поряд. Вiн у розгубленостi завмер над нею, не знаючи як краще вчинити, але тут вона повiльно розплющила очi. Саймон допомiг їй пiдвестися. Контейнер сильно трясло. Щось усерединi пiдказувало, що треба вибиратися назовнi.
   - Щось не так, - почала Iрина, похитуючись, дiстаючи картку-ключ i вставляючи її у приймальню щiлину замку.
  Дверi, що замкнули їх усерединi, легко вiд'їхали убiк. До цього iзольованi стiнами контейнера звуки сирен та спалахи аварiйних ламп пiд стелею, потоком обрушилися на них, вселяючи ще бiльший занепокоєння. Вiбрацiя тривала - то посилюючись, то слабшаючи.
  - Де ми, чорт забирай? - запитав Саймон, iнстинктивно задкуючи назад у контейнер. - Це не що iнше, як тривога i скоєне не те мiсце, де ми увiйшли до цiєї скриньки.
  - Точно не там де були... - з iронiєю в голосi вiдповiла Iрина, притулившись до блаженної стiни i беручись за голову.
  Вiбрацiя припинилася, на мить увiмкнулося нормальне освiтлення, що дало Саймону швидко озирнутися i почати почуватися затишнiше, як раптом сильний вибух поряд, кинув його прямо на протилежну стiну. Збита з нiг Iрина, впавши, вiдкотилася в контейнер i затихла. Свiтло згасло, змiнившись iнтенсивними червоними вiдблисками. Стулки контейнера з шумом зачинилися, знову на мить вiдкрилися i потiм з шипом зачинилися, повнiстю блокуючи вхiд. Пiдлога пiшла з-пiд нiг. Саймона закружляло i пiдкинуло до стелi. Вiн не вiдчув своєї ваги, i незграбно закрутившись у невагомостi, сильно вдарився головою об кут, що летить йому на зустрiч незакрiпленого потертого ящика. Останнє, що вiн побачив, були кульки кровi, що лiниво стартують у простiр з кiнчика його носа. Свiдомiсть знову пiдло покинула його.
  
  Вiн не розумiв, що дiялося з ним. Вiн не знав, хто вiн такий i звiдки, крiм того, що прокинувся в примiщеннi з бiлими стiнами. Вiн не усвiдомлював своїх цiлей, прагнень та призначення. Пiзнання свiту навколо вiдбувалося крiзь iмлу. Свiт як величезна головоломка, мозаїка хаотичного набору навколишнiх речей та розкиданих у свiдомостi значень. Його, як i багатьох подiбних до нього, абсолютно оголених i безпорадних, що висять один за одним на нехитрих пристосуваннях, що охоплюють кожного пахвами i навколо пояса, ривками просували вперед нескiнченно довгим бiлим коридором. Пiдтримуванi на певнiй вiдстанi вiд пiдлоги, їхнi тiла були чiтко зафiксованi позицiї, що дозволяє їм бачити лише голi спини один одного. Вiн не знав, куди його несло, а туман у головi не давав i жодної можливостi зосередитись на будь-якiй думцi. З кожною новою зупинкою конвеєра попереду лунали чиїсь бiльш яснi вигуки болю. I з кожним новим рухом уперед вiн вiдчував усерединi зростаючий тваринний страх. Ось напружився i скрикнув висить перед ним. Конвеєр рвонувся вперед i... Вiн зiщулився. Раптом з отвору, що вiдкрився в отворi, блиснуло два променi i завмерши на лiвому передплiччi i правому боцi грудей, швидким рухом спалило три цифри i двi лiтери. Вiн скрикнув вiд болю опiку, вiдчувши запах паленої шкiри якраз у той момент, коли конвеєр рушив уперед. Яскраве свiтло вдарило в очi, не даючи йому бiльш детально розглянути те, що було випалено на його тiлi. Звикнувши до свiтла, вiн глянув на свiжий опiк. "AS113" говорили багрянi рубцi. На черговiй зупинцi конвеєра в його тiло з усiх бокiв на мить вп'ялися маленькi голочки. викликавши при цьому купу неприємних вiдчуттiв. За кiлька зупинок його обдало пором. Ще через пару конвеєр внiс його в простiр зi склом замiсть стiн. Аs113 з цiкавiстю почав розглядати людей i прилади по той бiк. Нiщо не давало йому зачiпки для поняття того, що вiдбувається. Далi коридор розгалужувався на двi частини. Конвеєр ривками просувався, вперед несучи меншiсть на лiво i бiльшiсть на право. Все це було помiтно у вiдображеннi на склi. Аs113 почав ворожити з ким би йому хотiлося залишитися з бiльшiстю чи меншiстю. Вибiр був зроблений за нього - конвеєр рвонув i понiс його влiво. Потiм додав швидкостi i рiзко просунув далеко вперед, швидко скорочуючи простiр мiж As113 та людиною, що висить перед ним. У затуманенiй свiдомостi з'явилося бажання до кiнця розiбратися в тому, що вiдбувається, але, на жаль, так i потонуло в туманi. As113 продовжував тупо озиратися. При черговiй зупинцi людина перед ним сiпнулася i обм'якла. Конвеєр рушив уперед i As113 побачив, як раптом перед ним у повiтрi виникла металева кулька, що тут же розкрилася купою хитромудрих кiнцiвок i блискучих у свiтлi ламп лез. Пролунали рiзкi клацання, i на очах As113 на його грудях з'явився глибокий розрiз. Щось миттєво проникло в нього i так само миттєво вiдiйшло, а розрiз перетворився на тонкий рубець. Приголомшений такою швидкiстю дiй, As113 лише запитливо глянув на кулю, i тут хвиля болю iз запiзненням наздогнала його, i вiн знепритомнiв. тут же розкрився купою хитромудрих кiнцiвок i блискучих у свiтлi ламп лез. Пролунали рiзкi клацання, i на очах As113 на його грудях з'явився глибокий розрiз. Щось миттєво проникло в нього i так само миттєво вiдiйшло, а розрiз перетворився на тонкий рубець. Приголомшений такою швидкiстю дiй, As113 лише запитливо глянув на кулю, i тут хвиля болю iз запiзненням наздогнала його, i вiн знепритомнiв. тут же розкрився купою хитромудрих кiнцiвок i блискучих у свiтлi ламп лез. Пролунали рiзкi клацання, i на очах As113 на його грудях з'явився глибокий розрiз. Щось миттєво проникло в нього i так само миттєво вiдiйшло, а розрiз перетворився на тонкий рубець. Приголомшений такою швидкiстю дiй, As113 лише запитливо глянув на кулю, i тут хвиля болю iз запiзненням наздогнала його, i вiн знепритомнiв.
  Прокинувся вiн так само зовсiм голий, на лiжку в довгому ряду таких самих лежанок, на яких лежало кiлька десяткiв або навiть сотня таких же бiдолах як вiн. Провiвши рукою по лобi, вiн намацав довгий шрам, що садить, що розсiкає йому лiву брову. Незрозумiло чи з'явився вiн до його подорожi конвеєром чи вчасно, але принаймнi в iнших, на вiдмiну вiд iнших рубцiв та опiкiв, нiчого схожого не було. Хтось повертався. Хтось уже сидiв, озираючись на всi боки, але багато хто вже був одягнений i йшов у кiнець зали, зникаючи за дверима. Поруч iз собою Вiн виявив вбрання сiрого кольору та пару високих черевикiв, мабуть призначених йому. Одягнувшись i розправивши складки пiд ременем, вiн помiтив, що всi iншi виглядають так само. Їх розрiзняв лише номер на грудях. Озирнувшись на своє мiсце i переконавшись, що нiчого там не забув, вiн попрямував за рештою маси людей, що похмуро обмiнюються каламутними поглядами. Нiхто нi з ким не розмовляв. Та i власне не було про що говорити, вiдзначив про себе As113. Всi вони, швидше за все, нiчого не пам'ятали i не знали про себе з моменту попадання на конвеєр. За дверима на них чекав довгий коридор, переповнений колегами, що йдуть уперед i назад. Потiм, подолавши ще один прохiд, вiн AS113 опинився у величезному залi. Пiвколо крiсел ряд за рядом, немов сходи пiднiмався вгору. Бiльшiсть зали, починаючи з самого верху, що налiчувала понад п'ятсот мiсць, i була вже зайнята сiрою масою людей. Навпроти, на стiнi, майже пiд стелею красувалася блискуча срiблястим кольором емблема - куля, обхоплена п'ятьма кiльцями. As113 знайшов собi мiсце лише у третьому ряду. Вiн як i всi, хотiв бути якнайдалi вiд того, що пiдноситься, у самому центрi зали, величезної чорної кулi на тринiжку. Без попередження згасло свiтло, i спалахнула неконтрастна проекцiя простору з неймовiрною кiлькiстю крапок, що свiтяться, i затуманених мiсць. Все це за мить перетворилося на безкрайнiй космос iз безлiччю сонцiв, туманностей, комет та незлiченної кiлькостi планет та сузiр'їв. Пролунав звук мови, абсолютно незрозумiлої АS113. Озирнувшись, вiн зрозумiв, що не один вiн такий, хто з подивом i нерозумiнням на обличчi озирається на всi боки, намагаючись знайти пiдтримуючi погляди. Раптом прямо в головi чiтко пролунав голос, який розумiє i усвiдомлює. Саме в головi, тому що на слух AS113 продовжував чути незрозумiлi звуки. i спалахнула неконтрастна проекцiя простору з неймовiрною кiлькiстю крапок, що свiтяться, i затуманених мiсць. Все це за мить перетворилося на безкрайнiй космос iз безлiччю сонцiв, туманностей, комет та незлiченної кiлькостi планет та сузiр'їв. Пролунав звук мови, абсолютно незрозумiлої АS113. Озирнувшись, вiн зрозумiв, що не один вiн такий, хто з подивом i нерозумiнням на обличчi озирається на всi боки, намагаючись знайти пiдтримуючi погляди. Раптом прямо в головi чiтко пролунав голос, який розумiє i усвiдомлює. Саме в головi, тому що на слух AS113 продовжував чути незрозумiлi звуки. i спалахнула неконтрастна проекцiя простору з неймовiрною кiлькiстю крапок, що свiтяться, i затуманених мiсць. Все це за мить перетворилося на безкрайнiй космос iз безлiччю сонцiв, туманностей, комет та незлiченної кiлькостi планет та сузiр'їв. Пролунав звук мови, абсолютно незрозумiлої АS113. Озирнувшись, вiн зрозумiв, що не один вiн такий, хто з подивом i нерозумiнням на обличчi озирається на всi боки, намагаючись знайти пiдтримуючi погляди. Раптом прямо в головi чiтко пролунав голос, який розумiє i усвiдомлює. Саме в головi, тому що на слух AS113 продовжував чути незрозумiлi звуки. хто з подивом i нерозумiнням на обличчi оглядається на всi боки, намагаючись знайти пiдтримуючi погляди. Раптом прямо в головi чiтко пролунав голос, який розумiє i усвiдомлює. Саме в головi, тому що на слух AS113 продовжував чути незрозумiлi звуки. хто з подивом i нерозумiнням на обличчi оглядається на всi боки, намагаючись знайти пiдтримуючi погляди. Раптом прямо в головi чiтко пролунав голос, який розумiє i усвiдомлює. Саме в головi, тому що на слух AS113 продовжував чути незрозумiлi звуки.
  - ... Перед вами безкраї простори космосу, захопленого ворогом. - Зображення змiнилося. Багато зiрок стали яскраво червоними i наблизилися. Наше завдання очистити цi планети вiд його перебування.
  As113 покосився на всi боки, помiчаючи, як багато хто дружно закивав головами. Щоб не надто видiлятись, вiн теж кiлька разiв iнтенсивно кивнув.
  Дивна лекцiя тривала близько години. Зображення змiнювалися все новими картинками: вiйськових дiй, видiв технiки, браво крокуючих солдатiв їх бездоганних командирiв, а так само на диво iнформацiї, що легко сприймається. АS113 до кiнця лекцiї, вдосталь накивавшись головою, зробив для себе дивовижне вiдкриття. Вiн уже розумiв цю дивну мову, наче говорив нею все своє життя. Все життя? Цiкаво, коли вона почалася? Вiдчуття таке, що вiн нещодавно вилупився з яйця. I взагалi, що таке "яйце"? Хто вiн i як сюди потрапив? Будь-яка спроба заглибитися у пошуках спогадiв була настiльки неприємна, що викликала в нього нестерпний бiль у потилицi. Єдине, що вiн ясно вiдчував, було те, що вiн знаходився тут не по своїй волi... As113 зовсiм не помiтив, що блукаючи у своїх роздумах, вiн опинився бiля самих дверей. служила єдиним виходом з аудиторiї. Пiдiйшла його черга, проходити, а вiн не наважувався зробити крок, викликаючи на себе гнiв тих, що стояли за спиною.
  - Чого застряг, дохляку? - штовхнув його ззаду один iз "курсантiв". Новi термiни просто осiли в його свiдомостi пiсля закiнчення перегляду i виринали в потрiбний момент, коли вiн намагався знайти пояснення тим чи iншим речам. Громила, одягнений у сiру унiформу, таку ж, як i у всiх iз табличкою особистого номера на грудях. Поштовх виявився досить сильним, щоб вiн стукнувся об зачиненi дверi головою, викликавши смiх у колег, що стоять поблизу. Немов реагуючи на смiх, AS113 стиснувши кулаки, рiзко розвертаючись, з сили й вмазав кривднику по щелепi, змушуючи громилу, з миттєво зниклою з обличчя посмiшкою, вiдсахнутися назад, розлякуючи затихлий натовп.
  - Ах, ти маленький виродок! - заревiв вiн i замахнувшись двома ручищами, рвонувся у бiк AS113, що рефлекторно став у стiйку з пiднятими на рiвень плечей кулаками.
  Влучним ударом у незахищене сонячне сплетiння, AS113 зупинив нападника, невдало подряпавши кулак про табличку з номером "А667". Громила зблiд i як риба, хапаючи ротом повiтря, осiв на пiдлогу. Курсанти, що їх оточували, шанобливо i боязко перевели погляд з ураженого А667 на здивованого As113. Вiн, з подивом дивлячись на стислi кулаки, не мiг уявити, що здатний на щось подiбне. Прокинувшись, вiн поспiшав вiдчинити дверi, i вийшовши в коридор швидкими кроками, розштовхуючи тих, що йшли коридором, попрямував до примiщення, покинуте перед "лекцiєю". Зайшовши в нього, вiн одразу попрямував до свого не застеленого лiжка i зайнявся упорядкуванням, намагаючись не звертати увагу на косi боязкi погляди сусiдiв. Закiнчивши, вiн сiв i замислився.
  Отже, вони були курсантами без iмен та минулого. Солдати, призначенi для знищення "ворога" - вiрнiше, того, кого їм назвуть ворогом. Вони можуть обговорювати наказiв або пiдкоритися їм. Непiдкорення - смерть i ганьба, пiдпорядкування - доблесть та слава. I AS113 чомусь не лякала думка, що останнi двi речi можуть стати посмертними. Солдат готовий померти. Голова була сповнена образiв та фраз з лекцiй. Згiдно з нею вони знаходилися на базi, що представляє собою величезний навчальний табiр, де поряд з обслуговуючим персоналом, iнструкторами i командирами перебувало двi тисячi груп курсантiв, що навчаються, А i B. Весь план навчального табору роздiленого на сектори i розпорядок дня знаходилися в головi, настiльки яснi i як AS113 тут народився. А зараз був час обiдати, нiби внутрiшнiй датчик нагадував йому, що робити далi. У цiй великiй кiмнатi розмiшалося близько двох сотень курсантiв, їхнi пiдроздiли, бiльшiсть з яких уже покидала її у напрямку персональної їдальнi. Iншi розмiщувалися в схожих примiщеннях розкиданих у п'яти рiвневому будинку бази. Весь величезний комплекс займав простiр у кiлька десяткiв квадратних кiлометрiв без урахування полiгонiв та iнших визначних пам'яток. З курсантами iнших пiдроздiлiв вони могли зустрiтися лише в коридорах та на загальних лекцiях, що проводяться у невеликих аудиторiях. Примiщення для лекцiй було розкидано по всiй територiї навчального табору. Можна було впевнено робити висновок. Вiн потрапив до армiї. Поки що, правда, не зрозумiло, в яку. Iншi розмiщувалися в схожих примiщеннях розкиданих у п'яти рiвневому будинку бази. Весь величезний комплекс займав простiр у кiлька десяткiв квадратних кiлометрiв без урахування полiгонiв та iнших визначних пам'яток. З курсантами iнших пiдроздiлiв вони могли зустрiтися лише в коридорах та на загальних лекцiях, що проводяться у невеликих аудиторiях. Примiщення для лекцiй було розкидано по всiй територiї навчального табору. Можна було впевнено робити висновок. Вiн потрапив до армiї. Поки що, правда, не зрозумiло, в яку. Iншi розмiщувалися в схожих примiщеннях розкиданих у п'яти рiвневому будинку бази. Весь величезний комплекс займав простiр у кiлька десяткiв квадратних кiлометрiв без урахування полiгонiв та iнших визначних пам'яток. З курсантами iнших пiдроздiлiв вони могли зустрiтися лише в коридорах та на загальних лекцiях, що проводяться у невеликих аудиторiях. Примiщення для лекцiй було розкидано по всiй територiї навчального табору. Можна було впевнено робити висновок. Вiн потрапив до армiї. Поки що, правда, не зрозумiло, в яку. Примiщення для лекцiй було розкидано по всiй територiї навчального табору. Можна було впевнено робити висновок. Вiн потрапив до армiї. Поки що, правда, не зрозумiло, в яку. Примiщення для лекцiй було розкидано по всiй територiї навчального табору. Можна було впевнено робити висновок. Вiн потрапив до армiї. Поки що, правда, не зрозумiло, в яку.
  Зупинивши перебiг думок, вiн помiтив як сам, того не помiчаючи, стискає та розтискає кулак. Вiн залишився зовсiм один у цьому величезному примiщеннi. Свiт, що оточував його, був йому чужий. Вiн iнстинктивно вiдчував себе стороннiм тiлом у цьому вiйськовому механiзмi.
  
   - Роздiл 14 -
  
  Навчання в таборi було дуже iнтенсивним i жорстоким у повному розумiннi цього слова. Лекцiї або "промивання мiзкiв" як згодом назвав їх As113 частiшали. З кожним новим днем їх на одну бiльше. Ця кiлькiсть збiльшувалася до граничного моменту, коли доводилося сидiти перед проекцiями цiлий день. У нечисленних перервах, пересуваючись знайомими i набридлими своєю одноманiтнiстю коридорами, роблячи зупинки лише в мiсцях для справлення потреби. Вiн досi не бачив нiкого з персоналу бази, хоч i не мiг пересуватися по всiй її територiї.
  Зi збiльшенням навантаження, за кiлька днiв вони були позбавленi їжi та води. Багато хто не витримував i прокидав ранковий загальний пiдйом, супроводжуваний сиреною бойової тривоги. Iншi падали в непритомнiсть або засипали безпосередньо пiд час лекцiї. У кожному з випадкiв наступного дня лiжко, що виявило слабкiсть, виявлялося порожнiм, i нiхто його бiльше не бачив. Пiсля безлiчi таких зникнень, коли з двох сотень людей залишилося лише сто двадцять, колектив курсантiв його пiдроздiлу, що ранiше похмуро цурався спiлкування один з одним, став бiльш згуртованим. Кожен намагався розбудити сплячого товариша або допомогти знесиленому сусiдовi, усвiдомлюючи, що зрештою, якщо не допомагати, то настане момент коли вiн сам може здати i, зникнувши, вже нiколи не повернутися. Створювалися неформальнi групи навколо сильних особистостей, ще здатних твердо стояти на ногах, переносячи всi випробування. Слабкi шукали їх пiдтримки та захисту в обмiн на вiдданiсть та виконання дрiбних доручень. Загалом їх налiчувалося близько двадцяти. Одним з найшанованiших i витривалiших з самого початку виявився AS113, але вiн не тримав пiдлабузникiв, намагаючись все робити сам. Всi навколо просто тихо його боялися i, поважаючи його самотнiсть, трималися осторонь. Великий вплив зробив той випадок на самому початку навчання. Ходили чутки, що AS667 не повернувся ночувати того ж першого дня. Але AS113, не особливо переживав iз цього приводу. Вiн, як i всi намагався допомогти тим, хто цього потребував, ясно даючи зрозумiти, що вiн завжди здатний постояти за себе. Одним з найшанованiших i витривалiших з самого початку виявився AS113, але вiн не тримав пiдлабузникiв, намагаючись все робити сам. Всi навколо просто тихо його боялися i, поважаючи його самотнiсть, трималися осторонь. Великий вплив зробив той випадок на самому початку навчання. Ходили чутки, що AS667 не повернувся ночувати того ж першого дня. Але AS113, не особливо переживав iз цього приводу. Вiн, як i всi намагався допомогти тим, хто цього потребував, ясно даючи зрозумiти, що вiн завжди здатний постояти за себе. Одним з найшанованiших i витривалiших з самого початку виявився AS113, але вiн не тримав пiдлабузникiв, намагаючись все робити сам. Всi навколо просто тихо його боялися i, поважаючи його самотнiсть, трималися осторонь. Великий вплив зробив той випадок на самому початку навчання. Ходили чутки, що AS667 не повернувся ночувати того ж першого дня. Але AS113, не особливо переживав iз цього приводу. Вiн, як i всi намагався допомогти тим, хто цього потребував, ясно даючи зрозумiти, що вiн завжди здатний постояти за себе.
  За весь не настiльки довгий, але виснажливий перiод навчання, AS113 навчився, як поводитися з будь-яким видом наземного озброєння i навiть як займатися його ремонтом. Дiзнався, що командир у бою бог i його треба захищати за всяку цiну, жертвуючи своїм життям, навiть якщо пiд загрозою залишається мета мiсiї. Цього вiн зрозумiти не мiг, хоча iншi при його спробi обговорити це питання, просто не зрозумiло поспiшали швидше зайняти своє мiсце для чергового заняття, або вирушити в країну сновидiнь. Пiд час обiдiв з ним нiхто не сiдав та й не розмовляв взагалi. Усi були зайнятi поглинанням вмiсту тарiлок. Адже моменти трапез сприймалися немов свято. Теми лекцiй стали повторюватися та перестали бути цiкавими. Перебувати на них було важко для надмiру завантаженого мозку.
  До кiнця сорокового дня змученi курсанти були доведенi до повної знемоги. Сума останнiх безперервних днiв суцiльних занять без їжi та води досягла п'яти. Незрозумiло було, скiльки днiв ще триватиме ця мука. Група AS113 була залишена без допуску до їдальнi та швидко редiла. До iнших знущань у коридорах додалися закутi в чорну броню солдати. Вони не давали допомагати ослаблим курсантам, одразу витягуючи їх за територiю карантину. У першi п'ять днiв їх пiдроздiл втратив двадцять три особи, включаючи сiмох "лiдерiв". Ще за два днi було видалено ще тридцять дев'ять. В основному це були тi, хто не мiг iснувати самостiйно, без свого авторитету. У результатi залишилося лише тридцять вiсiм, що нагадували ходячу смерть, у пошарпанiй, незмiннiй сiрiй формi привидiв, з останнiх сил, тинялися коридорами. AS113 здався на восьмий день. Прокинувшись, вiн пiдвiвся i за визубреним розкладом попрямував у коридор. Вiн уже кiлька днiв спав, не роздягаючись намагаючись не витрачати сил даремно, як раптом один iз солдатiв, що стояли вздовж стiн, несподiвано пiдставив йому пiднiжку. Не опираючись, худий i виснажений AS113 впав обличчям вниз. Нiхто навiть не спробував допомогти йому. Пiднятися вiн уже був не в змозi, i, розслабившись, заплющив очi, дозволяючи себе тягнути за ноги в невiдомому напрямку численними коридорами i сходами будiвлi... Йому вже було все одно. Не опираючись, худий i виснажений AS113 впав обличчям вниз. Нiхто навiть не спробував допомогти йому. Пiднятися вiн уже був не в змозi, i, розслабившись, заплющив очi, дозволяючи себе тягнути за ноги в невiдомому напрямку численними коридорами i сходами будiвлi... Йому вже було все одно. Не опираючись, худий i виснажений AS113 впав обличчям вниз. Нiхто навiть не спробував допомогти йому. Пiднятися вiн уже був не в змозi, i, розслабившись, заплющив очi, дозволяючи себе тягнути за ноги в невiдомому напрямку численними коридорами i сходами будiвлi... Йому вже було все одно.
  
  ...Опритомнiв вiн вiд холоду i вогкостi, що терзали його змучене тiло. Лежачи на мокрiй пiсля дощу травi, пiд густим зеленим листям дерева, що розпростер над ним свою шумливу крону. Десь високо в його гiлках приємно спiвали пухнастi рожевi створiння. Йому це нагадало щось далеке i дуже знайоме, але безповоротно забуте. Повернувши голову вбiк, вiн побачив, у рiзних позах лежачих поруч змучених товаришiв, якi, мабуть, не витримали випробувань того злощасного дня. Хтось був весь забруднений у кровi i лежав нерухомо, iншi сидiли, притулившись спиною до дерев, що їх оточували. Деякi жадiбно жували траву. Далi на галявинi точилася боротьба за знайденi плоди природи. Їх оточував густий лiс, колись...
  - Що тепер? - змученим голосiв поставив вiн питання намагаючись упiймати погляд AS113, - що з нами буде?! - пiдняв вiн голос починаючи трясти лежачого за рукав.
  - Що, що тепер? Ти про що? - дивувався AS113, зовсiм не розумiючи, що вiд нього хочуть.
  - О, нi... - застогнав AS002 i, човгаючи долонями по бруду, опустився на мокру землю. Потiм повним безсилля жестом вказав на невелику сталеву скриньку, на галявинi.
  Знайшовши в собi сили пiднятися AS113, пiдiйшов до предмета, i присiвши став його уважно вивчати. У цей момент ззаду до нього пiдповз AS002 i, вiдсунувши його, натиснув кнопку на заднiй частинi ящика. Перед AS113 у повiтрi виникло мiнiатюрне зображення емблеми кулi з кiльцями, що його охоплюють.
  - Невитриманий першiй частинi випробувань базового курсу бойової пiдготовки, ви не виправдовуєте всiх вкладених у вас матерiальних витрат. Вiдповiдно, не гiднi, проходити подальше навчання. Командування вирiшило використовувати вас як живi мiшенi в програмi навчання старших груп, щоб виправдати вкладенi в вас кошти. Вам дається останнiй шанс довести, що ви гiднi продовжувати навчання. Для цього вам необхiдно протриматися до кiнця стандартного перiоду першої частини випробувань цього курсу, виборюючи виживання на мiсцевостi. До закiнчення перiоду першої частини лишилося п'ять днiв.
  Звук зник, i зображення розчинилося у повiтрi. AS113, ошелешено дивився на блискучий у променях сонця предмет. Тож п'ять днiв. Ця шалена цифра ясно вiдобразилася у його свiдомостi, червоним числом маяча перед очима. Ну, що ж можна оптимiстично оцiнити ситуацiю. Адже вiн ще живий, i є невеликий, але реальний шанс вижити. Ця садистська альтернатива замiсть повiльної голодної смертi, викликала на обличчi AS113 подiбнiсть до усмiшки, бiльше схожої на гримасу болю. AS002 здивовано скинув брови.
  - Що тут такого кумедного? - дивувався вiн - нас же просто знищать тут як тварин.
  - Я б не став так стверджувати, завжди iснує ймовiрнiсть зворотного, - загадкою вiдповiв AS113 i, насилу пiднявшись з землi, попрямував у бiк бiйки на галявинi. Потрiбно було вiдновлювати сили. Його спiврозмовник ще деякий час перетравлював, сказане AS113. Залишившись сидiти вiн тупо витрiщався на блискучий ящик, потiм, злiсно штовхнувши предмет, зi зловтiхою простежив траєкторiю його польоту. Дочекавшись падiння уособлення невидимого ворога, AS002 рушив за товаришем.
   Дари природи знайденi, їх невеликою групою з дванадцяти людей, що вижили, були досить поживнi i росли в достатку.
  Сонце вже сiдало, i по галявинi поповзли довгi тiнi, що оточували її дерева. Смiшнi створiння в гiлках брали участь свої трелi, що перериваються лише грайливою метушнею над мирно похропуючим пiд ними АS113 та його товаришами. Вони вперше за довгий перiод повної вiдсутностi пиши - ситi й стомленi в напiвдрiмосi лежали неподалiк мiсця їх невеликого бенкету. Нiщо не говорило про наближення небезпеки, поки не настала нiч.
  Нiчне пробудження було раптовим, мобiлiзуючи всi атрофованi м'язи i деякi вiдновленi сили AS113. Яскравi спалахи вибухiв, що пiдiймали у повiтря шматки землi, вiдблисками осяяли околицi. З темряви хащi гаркали черги штурмових гвинтiвок випускаючи зграйки кровожерний трасуючих куль, що швидко знаходять свою мету. Тi, хто мав необережнiсть розташуватися на вiдкритому мiсцi, в панiцi металися в пошуках укриття, падаючи з наскрiзними ранами або перебитими ногами, кричачи вiд болю, випускаючи повiтря фонтани з розiрваних артерiй. AS113 швидко зрозумiв, що навчання вже почалися, i якнайшвидше поповз глибше в хащу лiсу, вибираючи протилежну, стрiляв курсантам сторону. Будь-яке привертання до себе уваги могло коштувати йому голови. За ним пiшли ще кiлька людей. Майже досягнувши густих чагарникiв, AS113 був оглушений вибухом за кiлька метрiв вiд нього. Здивувавшись тому, що досi живий, вiн продовжив рух. Кiлька з товаришiв, що прямували за ним, засмикнулися в конвульсiях. Їхнi тiла втиканi уламками гранати, що розiрвалася, кровоточили в багатьох мiсцях. Один iз тих, хто залишився пiсля вибуху, не витримав. Схопившись, вiн бiгом кинувся вперед, але вiдразу обезголовлений розривною кулею, впав прямо на AS113, викликаючи у нього напад нудоти. Зiбравшись з останнiми силами, вiн так i не змiг стримати вмiст шлунка, що вирвався. Прийшовши до тями, вiн подумки вiдчув страх своїх товаришiв, якi чомусь очiкували саме його подальших дiй. Їхнi тiла втиканi уламками гранати, що розiрвалася, кровоточили в багатьох мiсцях. Один iз тих, хто залишився пiсля вибуху, не витримав. Схопившись, вiн бiгом кинувся вперед, але вiдразу обезголовлений розривною кулею, впав прямо на AS113, викликаючи у нього напад нудоти. Зiбравшись з останнiми силами, вiн так i не змiг стримати вмiст шлунка, що вирвався. Прийшовши до тями, вiн подумки вiдчув страх своїх товаришiв, якi чомусь очiкували саме його подальших дiй. Їхнi тiла втиканi уламками гранати, що розiрвалася, кровоточили в багатьох мiсцях. Один iз тих, хто залишився пiсля вибуху, не витримав. Схопившись, вiн бiгом кинувся вперед, але вiдразу обезголовлений розривною кулею, впав прямо на AS113, викликаючи у нього напад нудоти. Зiбравшись з останнiми силами, вiн так i не змiг стримати вмiст шлунка, що вирвався. Прийшовши до тями, вiн подумки вiдчув страх своїх товаришiв, якi чомусь очiкували саме його подальших дiй.
  - Тiльки без панiки, - сказав вiн уголос i тут же вiдчув уявний приплив спокою. Скинувши з себе залишки того, що колись було AS102, вiн ривками поповз до кущiв. Досягши їх i грубо скатившись з пагорба, вiн опинився в повнiй темрявi та вогкостi яру, де в повнiй темрявi ночi, що густiло, дзюрчав невеликий лiсовий струмок. За мить, продершись через колючi кущi, до нього скотилися двоє з тих, хто повз за ним. Ще двоє шльопаючи по водi, бiгли в їхньому напрямку. Минувши його, пара промайнула далi. Пролунали пострiли i кулi, що просвистiли, розтрощили вiкову кору дерева, за яким зникли втiкачi. Рiзкими жестами AS113 змусив членiв своєї маленької групи, що сидiли в розгубленостi, сховатися назад у кущi, сам вставши за дерево, що росте на бугрi бiля струмка. Незабаром почулася важка хода переслiдувачiв, тяжко плескають по водi пiд вантажем амунiцiї. Їх було двоє, озброєних навчальними штурмовими гвинтiвками. Курсанти-солдати, одягненi в легку темно-сiру броню та каски, що приховують обличчя за темними забралами. AS113 чудово знав, що при такому екiпiруваннi курсант мiг чудово бачити в темрявi. Порiвнявшись iз деревом, що служило AS113 укриттям, переслiдувачi забарилися, оглядаючись на всi боки. Вони вивчали слiди безлiчi нiг, на вологому ґрунтi яру. Один iз них сiв i почав уважно розглядати у вiдбитки пiдошв. Обережно пiднявши з землi камiнь, AS113 кинув його, намагаючись кинути якнайдалi за спину солдатiв, залишаючись при цьому непомiтним. Гучний i рiзкий сплеск змусив їх обернутися. У цей момент, коли AS113 рiзко стрибнув на солдата, що сидить, i смертельним захопленням обвив руки навколо шиї нещасного, подумки сподiваючись на те, що друзi, що причаїлися в кущах, не будуть гаяти часу даремно. Залунали пострiли. Солдат, що потрапив у захоплення, рефлекторно натиснув на курок, випускаючи чергу по нi в чому винному струмку. Краплi бризок полетiли в рiзнi боки. Встиг зреагувати напарник, направив ствол своєї зброї прямо в голову AS113, але той спритно сховав її за головою своєї жертви, в останнiй момент, ухиляючись вiд фатального влучення. Вiн вiдчув, як уламки каменiв дряпають йому щоку. У цей момент на солдата, що стояв i цiлився для повторного пострiлу, накинулися спiльники АS113, збиваючи хлопця з нiг, попутно вибиваючи з рук зброю i зриваючи улем. Встиг зреагувати напарник, направив ствол своєї зброї прямо в голову AS113, але той спритно сховав її за головою своєї жертви, в останнiй момент, ухиляючись вiд фатального влучення. Вiн вiдчув, як уламки каменiв дряпають йому щоку. У цей момент на солдата, що стояв i цiлився для повторного пострiлу, накинулися спiльники АS113, збиваючи хлопця з нiг, попутно вибиваючи з рук зброю i зриваючи улем. Встиг зреагувати напарник, направив ствол своєї зброї прямо в голову AS113, але той спритно сховав її за головою своєї жертви, в останнiй момент, ухиляючись вiд фатального влучення. Вiн вiдчув, як уламки каменiв дряпають йому щоку. У цей момент на солдата, що стояв i цiлився для повторного пострiлу, накинулися спiльники АS113, збиваючи хлопця з нiг, попутно вибиваючи з рук зброю i зриваючи улем.
  Бачачи, що неподалiк зав'язалася метушня, знайомим з лекцiй рухом АS113 звернув шию своїй жертвi, яка намагається повiдомити з внутрiшнього зв'язку про те, що вiдбувається. Незабаром пiд ударами камiння по вже незахищенiй головi затих i другий солдат. Знявши з голови своєї жертви, шолом, а також прихопивши зброю i частину амунiцiї, AS113 махнув рукою, що проробив ту ж процедуру товаришам. Трохи згодом вони вже мчали геть вiд нових наближення звукiв погонi, заглиблюючись у хащi нiчного лiсу. Вони продиралися крiзь заростi високих колючок, розлякуючи птахiв та iншу цiкаву нiчну живнiсть.
  Пiсля довгого марафону крiзь хащi, що поросли кущами лiсу. Їх гiлки, що боляче б'ють i дряпають, були сповненi гiгантських колючок, що чiпляються за одяг. Роздираючи в кров шкiру, i залишаючи шрами, що сiдають, вони нiби намагалися стримати втiкачiв. Все на їхньому шляху намагалося їм протистояти, змушуючи здатися i залишитися тут, чекаючи на вiрну смерть вiд куль переслiдувачiв. Погоня тривала не довго i незабаром її звуки загубилися далеко позаду. Мабуть, переслiдувачi рушили слiдом iнших курсантiв, що тiкали вздовж струмка. Почулися рiдкiснi звуки пострiлiв, що вiддалялися, потiм все стихло. Залишилися лише рики та незадоволене гарчання збуджених жителiв дикого лiсу. Невiдомi тварюки боязко й недовiрливо сопнули з темряви. Час вiд часу вони, перебiгаючи дорогу втiкачам, виблискували численними ґудзиками очей. Вирвавшись з обiймiв лiсу, трiйця опинилася на пустельному кам'янистому березi широкої швидкої та бурхливої лiсової рiчки. Її шум не був почутий не AS113 не його товаришами на всьому шляху до неї. Сумнiваючись у правильностi наступного напрямку руху, AS113 зупинився, опустившись на освiтленi свiтлом двох повних мiсяцiв камiння. Вiдновлюючи дихання, що збилося, i заспокоюючи нерви, курсанти виглядали дуже жалюгiдно i пошарпано. Покритi багатьма кровоточивими саднами, що виднiлися з-пiд брудно сiрих лахмiття, вони загнаним поглядом дивилися на AS113. Озирнувшись на всi боки, вiн помiтив невелике мiсце мiж валунами кам'яних брил. Воно здалося йому чудовим мiсцем для тимчасового укриття. Сумнiваючись у правильностi наступного напрямку руху, AS113 зупинився, опустившись на освiтленi свiтлом двох повних мiсяцiв камiння. Вiдновлюючи дихання, що збилося, i заспокоюючи нерви, курсанти виглядали дуже жалюгiдно i пошарпано. Покритi багатьма кровоточивими саднами, що виднiлися з-пiд брудно сiрих лахмiття, вони загнаним поглядом дивилися на AS113. Озирнувшись на всi боки, вiн помiтив невелике мiсце мiж валунами кам'яних брил. Воно здалося йому чудовим мiсцем для тимчасового укриття. Сумнiваючись у правильностi наступного напрямку руху, AS113 зупинився, опустившись на освiтленi свiтлом двох повних мiсяцiв камiння. Вiдновлюючи дихання, що збилося, i заспокоюючи нерви, курсанти виглядали дуже жалюгiдно i пошарпано. Покритi багатьма кровоточивими саднами, що виднiлися з-пiд брудно сiрих лахмiття, вони загнаним поглядом дивилися на AS113. Озирнувшись на всi боки, вiн помiтив невелике мiсце мiж валунами кам'яних брил. Воно здалося йому чудовим мiсцем для тимчасового укриття. вiн помiтив невелике мiсце мiж валунами кам'яних брил. Воно здалося йому чудовим мiсцем для тимчасового укриття. вiн помiтив невелике мiсце мiж валунами кам'яних брил. Воно здалося йому чудовим мiсцем для тимчасового укриття.
  - Ходiмо туди? - Запитав AS122, допомагаючи встати AS009
   AS113 лише кивнув у вiдповiдь, мовчки прямуючи до мiсця.
   Зручно розташувавшись мiж каменями, настiльки, наскiльки це уявлялося можливим, AS113 запитав.
   - Що далi робитимемо?
  - Ми наїдемося на те, що ти скажеш, у цiй ситуацiї нам потрiбен командир, щоб координувати дiї. - вiдгукнувся напiвлежачий AS009.
  - Якi, ще дiї? - заперечив AS122, укладаючи вiддалiк трофейну гвинтiвку, шолом був втрачений десь у лiсi. - Вони ж перестрiляють нас, як тварин. Я думаю, варто просто забитися i почекати п'ять днiв, що залишилися, а потiм отримати подальшi розпорядження.
   - Цiкаво, як ти уявляєш це очiкування, - продовжив AS009 - тихо сидiти i чекати поки не прийдуть i не всадять тобi кулю в лобешник?
  - А iнакше я просто не знаю, або не розумiю що робити. Я вчинив би тiльки так. Чекав би п'ять днiв, як i було, наказано...
  - Наказано...? - передражнив AS009, вiн був одним з тих небагатьох лiдерiв, що трималися на курсi до останнього, - я не вiдчув у тому посланнi жодного наказу! До того ж, нас вчили виживати, а не чекати, поки за тобою прийдуть, i подбати про твiй труп.
  - Досить, сперечатися. - звернув на себе увагу AS113, - AS009 має рацiю, в повiдомленнi не було наказу, а так само, що сталося на галявинi, нам було ясно дано зрозумiти, що тут з нами не в догонялки грають. Мене цiкавить iнше питання...
   Усi його уважно слухали.
   - Чому ви пiшли саме за мною?
   Здивоване мовчання повисло у повiтрi, поки AS122, нарештi, не видавив.
   - ... Тодi на галявинi, я просто вiдчув, що ти один знаєш, як i куди йти... Я вiдчув це всерединi себе i менi це додало сили та цiлi... Я нiби знав, що ти думаєш... У мене це вселяло надiю...
   Вiн знiяковiло замовк, опустивши очi.
  - Думаю, щось подiбне вiдчув i я - задумливо почав AS009, сiдаючи зручнiше. Вiн намагався бiльше не облаковуватися на холодне камiння спиною. - Вiдчуття було... як на однiй iз лекцiй, де iнформацiя приходила прямо до тями. Начебто ти знаєш, що треба робити i що це єдине правильне рiшення... Дуже слабо, але в той момент тiльки вiд тебе я вловлював впевненiсть серед бурхливого моря панiки. Якби не це, то напевно я лежав би там холодним трупом.
  AS113 задумався, крутячи в руках каску, яку вiн здобув його товаришами. У нiй було вбудовано багато приладiв та датчикiв. Все сказане, наводило його на думку, яку вiн протягом усього курсу навчання вiн намагався гнати вiд себе. На однiй з "лекцiй" говорилося про тактику бою i послiдовнiсть виконання "наказiв командира, що посилаються". Саме посиланих " уявних " наказiв, лише у випадках пiдкрiплених жестами чи словами. Також йому згадалися, тi дивнi зiткнення в їдальнi та кiмнатах, коли вiн подумки не бажаючи нi з ким розмовляти завжди залишався на самотi. Адже внутрiшньо вiн просто не хотiв, щоб iз ним розмовляли - i всi цуралися його! AS113 упустив каску, взявшись руками за голову. Чому це вiдбувається саме з ним? Вiн не хотiв цiєї вiдповiдальностi. Так, вiн давно вiдчував, що вiн не такий, як усi, намагаючись бути непомiтним i уникати спiлкування з усiма, але тепер... Тепер було пiзно. Вiн вiдчув перелом у собi. Вiдчуття вiдповiдальностi iнших людей, якi довiрили йому свої життя, з'явилося раптово. Вiд цього AS113 вiдчув себе загнаним у кут одинаком, який не бажає мати нiчого спiльного з навколишнiм свiтом. I тепер у цього одинака була вiдповiдальнiсть за оточуючих його людей, якi вiрять у нього, як у свого майбутнього командира. Вiн не хотiв цього, але не мiг вiдмовитися. Чому вiн, а нi хто iнший? Знову i знову повертався вiн до цього питання, не в змозi знайти вiдповiдь на нього. з'явилося несподiвано раптово. Вiд цього AS113 вiдчув себе загнаним у кут одинаком, який не бажає мати нiчого спiльного з навколишнiм свiтом. I тепер у цього одинака була вiдповiдальнiсть за оточуючих його людей, якi вiрять у нього, як у свого майбутнього командира. Вiн не хотiв цього, але не мiг вiдмовитися. Чому вiн, а нi хто iнший? Знову i знову повертався вiн до цього питання, не в змозi знайти вiдповiдь на нього. з'явилося несподiвано раптово. Вiд цього AS113 вiдчув себе загнаним у кут одинаком, який не бажає мати нiчого спiльного з навколишнiм свiтом. I тепер у цього одинака була вiдповiдальнiсть за оточуючих його людей, якi вiрять у нього, як у свого майбутнього командира. Вiн не хотiв цього, але не мiг вiдмовитися. Чому вiн, а нi хто iнший? Знову i знову повертався вiн до цього питання, не в змозi знайти вiдповiдь на нього.
  - AS113, з тобою все гаразд? - Занепокоївся AS009, стривожено дивлячись на товариша. - Що ми робитимемо з усiм цим? - Вiн пхнув ногою гвинтiвку i вказав, на каску, що розгойдується пiд поривами вiтру вiтру. Потiм пiдняв очi, зустрiчаючись очима з поглядом AS113. Очi його горiли холодним полум'ям i були сповненi рiшучостi. AS009 вiдсахнувся вiд несподiванки, вiдчувши як мурашки пробiгли по його шкiрi.
  - Думаю, вони ще пошкодують, що зв'язалися з нами! - Холодно випалив AS113, пiднiмаючись на ноги. Його товаришi у повнiй впевненостi "вiдчули", що це не лише слова.
  
   - Роздiл 15 -
  
  Провiвши залишок ночi на голому, холодному каменi AS113 прокинувся з першими променями сонця, вiдчуваючи себе бадьорим душею, але втомлений тiлом. Неподалiк, повернувшись спиною, продовжував спати AS122. Iншого свого товариша, вiн знайшов стояли по колiно в рiчцi, намагаючись у нiй когось зловити.
  - Як я розумiю, все спокiйно? - Безшумно пiдiйшовши, запитав AS113, змушуючи AS009 злякано обернутися.
  - Так, так i є, тiльки-но зголоднiв малеча. Вода до речi тепла.
  - А що ти тут ловиш? - Зацiкавився AS113, обережно влазячи вводу i попутно ополiскуючи руки.
  - Та тут ростуть плоди Тiуракi. Ось подивись. - AS009 опустив руку у воду i витяг зелений плiд розмiром з мiзинець i простяг його товаришу.
   Обережно взявши частування, AS113 вiдправив його до рота.
  - Хммм... досить, смачно - констатував вiн iз набитим ротом. - Давай наберемо цiєї штуки i повернемося в укриття. А то тут надто вiдкрите мiсце.
  - Дивись! Що це?
   По течiї рiчки з розпростертими руками обличчям вгору, пливло тiло.
  - Допоможи менi витягти його! Швидше! Може, вiн ще живий.
   AS009 спритно штовхнув у рот все, що було в руках, рушив на допомогу AS113, залишаючи за собою гори бризок, i несли течiєю частини розгублених плодiв Тiуракi.
   Падаючи i пирхаючи, вони нарештi витягли на берег нещасного.
  - Пульс промацується, але слабкий. AS009, я спробую зробити штучне дихання, а ти тягни, що ми забрали вчора.
   Втiкши, AS009 швидко повернувся, прихопивши з собою збудженого AS122, що в оберемок несе всю трофейну амунiцiю.
  Недовго думаючи, AS113 витрусив весь вмiст двох сумок на мокре камiння, перебираючи всю цю купу в пошуках медикаментiв. Нарештi, рятiвну капсулу "Джи-Ай", засвоєну за лекцiями як засiб вiд будь-яких недуг i легких ран, було знайдено. Зламавши захисний ковпак, AS113 всадив капсулу в тiло нещасного курсанта, що починало синiти, з випаленими на ньому символами AS077. Дiя лiкiв не забарилася. Колiр тiла почав змiнюватися на рожевий. Численнi порiзи та укуси голодних мешканцiв рiчки стали потихеньку затягуватися. Реакцiя пройшла, а нещасний все ще не подавав ознак життя.
  - Може йому ще одну вколоти? - Поцiкавився AS009, нахиляючись вухом до грудей врятованого. Раптом той рiзко закашлявся, випльовуючи воду прямо йому на вухо. AS009 вiдсахнувся, витираючи уривком свого правого рукава.
   Нещасний вiдкрив яскраво блакитнi очi i злякано оглянув рятiвникiв, що оточували його.
   - Хто ви?!
  - По-моєму, ми з однiєї тарiлки, хлопець, - вiдповiв йому AS113, допомагаючи встати на ноги. Вiн вказав на випалене, на передплiччя татуювання з номером, що мало довести його приналежнiсть до одного корпусу "А". Рукав був давно втрачений у лiсi.
  - Я тебе ранiше бачив! Ти той хлопець, що завалив "Пухлого" - вирвався з пiдтримуючих рук AS077, натикаючись спиною, на збираючого, розкидане по березi добро AS122.
  - Ти маєш на увазi AS667? - здивовано запитав, що пiдходить ближче AS009.
  - Так саме. - врятований нервово бiгаючим поглядом, оглядав околицi.
  - Хлопче, заспокойся. Це було давно i AS113 тебе не чiпатиме. У тебе зараз шок. Заспокойся i краще розкажи. Коли ти потрапив у рiчку i що з тобою трапилося?
  - Я пам'ятаю його, - наздогнав їх навантажений AS122 - вiн зник за три днi до нас. Я ще з ним того дня на лекцiї сидiв поруч.
  AS077 зупинився i припинив сiпатися. Присiвши навпочiпки вiн опустив голову, закочуючи очi. Було ясно, дiя лiкiв йшла на спад i незабаром вiн повинен повнiстю прийти до тями.
  - Мене та ще кiлькох викинули геть на тому схилi, - не пiдводячи погляду, вiн вказав напрямок, протилежний тому, звiдки прибули AS113 та його друзi. - Того ж дня пiсля першого нападу нас залишилося дев'ять. Нас врятувало те, що ми пiшли за їжею глибше в хащi... Два днi ми ховалися лiсом, сподiваючись дочекатися кiнця курсу, але нам не пощастило. Цiєї ночi, блукаючи лiсом, ми натрапили на табiр цих "мисливцiв", пiсля чого нас залишилося тiльки троє... Ми намагалися врятуватися втечею, але були витравленi на плато i розстрiлянi впритул... Лише менi вдалося встигнути кинутися в рiчку з неймовiрної висоти...
  Схлипуючи, закiнчивши своє оповiдання AS077. Сiв на камiння i заридав.
  - Вiзьми себе до рук, солдате. - Поклав йому руку на плече AS113. - Краще скажи, де ви натрапили на їхнiй табiр?
   - Менi важко буде згадати... - пригнiчуючи схлипи, вiдповiв курсант. - Менi ж не знати, скiльки часу я бовтався по рiчцi.
   - Принаймнi, ти зможеш знайти дорогу з того мiсця, звiдки зiстрибнув?
   - Думаю так.
  - Що ти задумав? - звертаючись пошепки, перебив їх AS009
  - Я думаю, до вечора ми здiйснимо декому вiзит. - Замислено вiдповiв AS113, погладжуючи, пiдняту з камiння гвинтiвку.
  - Та ви у своєму розумi? - Занепокоївся, що укладає на камiннi сумки AS122. - Адже ми не маємо права на це!
  - На це? На що? - занепокоївшись, вклинився в розмову AS077
  - А ви збираєтеся рано чи пiзно стати мiшенню? Хiба вам не потрiбен був командир, який би вирiшував, що i як робити? Хiба ви хочете стати черговою дичиною в прицiлi цих недоробкiв зi зброєю? Тепер ми теж озброєнi, що достатньо зрiвнює нашi сили. До того ж, ми знаємо, де їх шукати. На нашому боцi раптовiсть та несподiванка. Ми зможемо застати їх зненацька! - AS113 напружився, намагаючись подумки навiяти спiврозмовникам картинку того, що станеться з ними, якщо вони не чинитимуть опору старшому навчальному пiдроздiлу. Кiлька миттєвостей пiсля його старання здобули належний ефект, що вiдбився рiшучiстю на невеселих обличчях обдертих курсантiв. AS113 закiнчив, вдивляючись у вiчi стоять навпроти.
  - Добре, AS113, я з тобою. - Сказав AS009, пiднiмаючи другу гвинтiвку.
   - Ну що, йдемо - пiдхопив AS122
  - Я покажу, куди. Рiчка не мала занести мене дуже далеко. - Закiнчив AS077, що вже повнiстю взяв себе в руки.
  Наповнивши кишенi плодами рiчки, вони рушили вгору за течiєю, намагаючись триматися в тiнi галявини лiсу, що шумить життям. Попереду йшов AS077, потiм AS113 i AS009 з гвинтiвками наперевес, замикав ходу AS0122, що звалив вiн сумки з амунiцiєю.
  Рiчка блищала i, пiнячись, звивалася на порогах, огинаючи величезнi кам'янi валуни. У бiрюзовому небi яскраво свiтило сонце, вiдблискуючись у швидкому шумному потоцi внизу. Зелене листя лiсу, шелестiло пiд помахами легкого вiтерцю. Було тепло i в гiлках щебетали вже знайомi рожевi звiрятка.
  "Тепло як удома..." - подумав, було AS113 i здивувався. Будинок? Мав будинок. Де? Свiдомiсть заволок туман. Думати ставало болючiшим. AS113 труснув головою, i вiдiгнав болючi думки. Вiн подумає про це, як зможе. Принаймнi, вiн вiдчуває, що колись у нього був будинок, i може колись вiн туди повернеться.
  Коли загiн досяг ущелини, сонце вже схилялося до обрiю i вiд дерев потяглися довгi фiолетовi тiнi. Рiчка в цьому мiсцi звужувалася, втискаючись мiж високими кам'яними стiнами ущелини. Пiдйом, крiзь заростi приємних колючок, був нелегкий, але гранiтне плато, на яке AS077 лише мовчки показав пальцем, надало їм сил i бажання якнайшвидше досягти мети. Втомлений i виснажений переходом АS113 запропонував влаштувати привал у тiнi дерев на невеликому горбку, неподалiк виходу на плато.
   - Ми не можемо тут довго залишатися, - занепокоївся AS077 - ми знаходимося в безпосереднiй близькостi вiд їхнього табору.
  - Заспокойся, сумнiваюся, що вони чекають на когось у гостi. I нам необхiдний невеликий перепочинок. До того ж нас тут не вигляд... - не встиг AS009 закiнчити, як зовсiм неподалiк пролунали черги автоматичних гвинтiвок i крики.
  Усi, мов по командi, впали на землю, намагаючись сховатися у високiй травi. AS113 зняв гвинтiвку iз запобiжника та мовчазним жестом руки, вказав товаришам сховатися глибше. зростаючих неподалiк заростях колючки. Пострiли частiшали i наближалися, ясно було, що стрiляли не за ними. Раптом, спотикаючись i падаючи, ламаючи гiлки, що низько стирчать, на плато вискочили двоє. Це були тi, що рятувалися вiд погонi минулої ночi бiля струмка. Вони пронеслися повз приготовлену AS113 засiдку. Один iз втiкачiв був поранений i стiкав кров'ю. Спираючись на свого товариша, який щосили тягнув його на собi. Несподiвано для себе, опинившись на вiдкритому просторi плато, втiкачi зупинилися, панiчно озирнувшись навколо. Бiгти було нiкуди. Незабаром, за їхнiми спинами з лiсу, неспiшною ходою здалося п'ятеро озброєних солдатiв. Вони спокiйно, подiбно до мисливцiв оточили свої жертви пiвколом. Солдати перекрили всi виходи з плато, поступово притискаючи їх до краю урвища. Обдертi, змученi й бруднi курсанти, з жахом дивилися на ворогiв, що наближалися до них. Опушенi забрала касок блищали в багряних променях вранiшнього сонця.
  - Мдя, - промимрив AS009, спостерiгаючи, як солдати, наче по командi стали цiлитися, в жаху застиглих на краю плато, втiкачiв. Один iз них досi пiдтримував свого пораненого товариша, хоч i було ясно, що доля їх вирiшена наперед.
  - Отримайте, сволочi! - крiзь зуби прошипiл AS113, вiдкриваючи вогонь.
   AS009 тут же наслiдував його приклад.
  Одночасно i люто гаркнули двi гвинтiвки, вiдправляючи на адресу ворога зграйки свинцевих лайок. Двоє з солдатiв, з розiрваною на шматки легкою бронею, наче пiдкошенi впали на гранiт. Не очiкували напади з боку, що залишилися живими "мисливцi", в розгубленостi потрапляли на землю, намагаючись знайти хоч якесь укриття. Вони зовсiм забули про свої загнанi жертви, вiдразу почувши себе на їхньому мiсцi. Поранений втiкач непритомний впав на плато. Його товариш вiдчайдушно кинувся вбiк, на ходу вихоплюючи з рук трупа, що лежав, зброю, цiлячись зi стегна в спину найближчого зi своїх переслiдувачiв лiворуч. Осiчка. Швидко зреагував один iз солдатiв праворуч, намагаючись прикрити товариша. Вiн направив на агресора дуло своєї гвинтiвки та вистрiлив. Град куль пройшов повз цiль, а стрiляв затих, битий своєчасним попаданням AS113. Залишився праворуч солдат, помiтивши приховану вогневу позицiю захисникiв, вiдкрив вогонь по кущах. Над головами залунали кулi, безжально зрiзуючи гiлки дерев i пiднiмаючи в повiтря шматочки бруду. Солдат лiворуч, що пiзно зрозумiв, що вiдбувається, в останню секунду розвернувся, стрiляючи одночасно з курсантом, що повторно лiкується, пiсля першої осiчки. Пiсля чого обидва затихли у калюжах власної кровi. За мить завмер i останнiй солдат, убитий влучним пострiлом у голову. AS113 хотiв був надiслати допомогу, що лежав непритомний пораненому, як раптом на протилежному узлiссi, з'явилися ще солдати. Вони перебiжками вiд одного валуна до iншого, прикриваючи один одного, наближалися до їхнiх позицiй. AS009 став цiлиться, але AS113 подумки зупинив його, жестами наказуючи iншим вiдступати тим шляхом, яким прийшли. Але не тут було. З тилу, вниз схилом, до них такими ж темпами рухався ще один загiн. Цi хлопцi були закутi у чорну важку броню та налаштованi рiшучiше. Вони майже потрапили в обручку. Залишилося лише вiдкритий, добре прострiлюваний простiр плато. Воно вiдокремлювало їх вiд рятiвного лiсу.
  - Що робитимемо командир? - Занепокоєно запитав AS009, стежачи за солдатами, що наближалися.
  - АS122 i AS077, по командi рванете до частiше, ми вас прикриємо. На рахунок ТРИ. AS009 мета за тим, що найближче до нас i не давай їм висунутися. ОДИН ДВА ТРИ!
  Пiдвiвшись на колiно, AS113 майже не цiлячись, вiдкрив вогонь по валунах, що вкривали солдатiв. Кулi, що рвуться, вибивали iскри i свистя рикошетили, змушуючи переслiдувачiв пригнути голови. АS009, дочекавшись, поки AS112 i АS077 вибiжать на вiдкритий простiр, пiд акорди пострiлiв товариша, став прицiльно стрiляти вороговi, якому не терпiлося висунутися для твору прицiльного пострiлу по курсантам, що бiжать. Йому вдалося вразити одного на повал iншого, щоб поранити в руку. Вiдкинутий його влучним попаданням солдатiв, засмикався i завмер у кущах. AS112 i АS077 через мить благополучно зникли в сутiнках, продираючись через заростi колючки.
  - У нас мало часу! Скоро тi, що з тилу, вийдуть на зручну позицiю, i ми опинимося пiд перехресним вогнем! - Намагаючись перекричати автоматну чергу гвинтiвки, проорав AS113. - Тепер твоя черга!
  AS009 здивовано глянув на командира, але сперечатися не став. Адже прикриваючи його, AS113 залишався сам на вiрну смерть. А це суперечило кодексу будь-якого, хоч i неформального командира. Переключивши гвинтiвку в автоматичний режим, AS009 було рвонуло з укриття, як раптом до них зi свистом шльопнувся предмет, що свiтиться, дуже схожий на гранату. Яскравий спалах осяяв околицi...
  
  "Чудовий кидок, однак! Навряд чи був iнший спосiб захопити цю групу живими", - подумав, що стежить за тим, що вiдбувається. Головний iнструктор корпусу "A" вимкнув голографiчну проекцiю подiй - "Нiколи б не подумав, що звичайний сопливий курсант першого рiвня може стiльки наробити, нейтралiзувавши добру половину загону курсантiв третього рiвня з корпусу "B", який вважався елiтним. iнструктор.До всього iншого, для його знешкодження, довелося задiяти пiдроздiл зi складу гарнiзону, - Головний iнструктор корпусу "А" досить усмiхнувся, потираючи руки. за цим малим.
  - Лейтенант, подбайте про те, щоб про всiх, хто залишився в живих, подбали належним чином. - звернувся вiн до капiтана корабля, нехтуючи формальним зверненням. - А тепер повертаємось на базу. Пора закiнчувати це шоу, так само як i перший етап навчання "бойового матерiалу".
  Вiн не хотiв ризикувати втратою, що залишилися в живих учнiв. З кожною новою партiєю, якiсть переквалiфiкованих громадян, захоплених у Федерацiї, падало, а солдати були потрiбнi. Потреба їх кiлькостi зростала з кожною новою захопленою територiєю. Народжуванiсть у кастi солдатiв не могла задовольнити апетитiв "Туманностi".
   Чорний, як сама нiч, корабель класу легкий фрегат, немов нiчний птах, переливаючись оперенням в останнiх променях, що майже зайшло сонця, яскраво спалахнув дюзами i, зробивши плавний грацiозний розворот, зник у ночi у напрямку до головної бази цього пекельного навчального закладу, що займав цiлу.
  
   ЧАСТИНА П'ЯТА
  
   "Пробудження"
  
   - Роздiл 16 -
  
  Глава Ради стояв у темрявi свого кабiнету, розглядаючи проекцiю карти космосу, з територiєю, яку не вiдображала територiя, яку займала Федерацiя. Прохолодний вiтерець, що струмував з вентиляцiйних ґрат, ворушив сиве волосся на його головi. Блики свiтла з проектора вiдбивалися в синявi сумних серйозних очей, рiшучої та розумної людини. Так уже пiв години вiн стояв вiдчужено розглядаючи одне й те саме зображення. Здавалося, його думки були далеко, а погляд, пронизуючи голограму, був спрямований кудись у темряву стiни за проекцiєю. Голова Ради думав про проблему, яка не давала йому спокою вже п'ять останнiх довгих рокiв. Джерелом проблеми були сили "Чорної Туманностi", що стискали Федерацiю щiльним кiльцем з колишнiх її провiнцiй, тепер безповоротно захоплених. Де був корiнь всiх бiд, Голова Ради знав, але як усе змогло зайти так далеко, було незбагненно. Немов прокинувшись вiд сну, вiн стрепенувся i знову уважно сфокусував погляд на картi, потiм, натиснувши нескладну комбiнацiю клавiш на консолi пристрою, змусив картинку змiнитись. Ось так виглядала Федерацiя та прилеглi до неї свiти на початок експансiї "Туманностi". Карта засвiтилася рiзнокольоровими вiдблисками, що позначали сонця рiзних систем i орбiти планет, що кружляли в рiзнокольоровому танцi, серед голографiчного серпанку. Численнi колонiї, давно освiченi першими поселенцями стали сильними державами, серед яких, найяскравiше, зеленим кольором видiлялася республiка Аурiон - центр Федерацiї Вiльних Республiк. Панування Аурiона пiдкрiплене його технологiчною мiццю i величезним за величиною Флоту змушувало iншi республiки лише доброзичливо виляти хвостами, шукаючи бiля "господаря" пiдстилку теплiше. Вигiдне торгове становище на мiжгалактичнiй картi дозволяло Аурiону тримати всi можливi важелi впливу сусiдiв у руках. Розвиток держави, з дня заснування тут першої колонiї вiдбувався неймовiрно швидко, i завдяки мудрiй полiтицi його правителiв, Аурiон став Лiдером серед колонiй, а згодом i центром Федерацiї, що утворилася.
  Глава Ради насупив брови та перемiстив погляд. Десь унизу, на самому краю зображення, як брудна ляпка, застигла чорна туманнiсть, являючи собою повне галактичне нiщо - незвiданий простiр, якого цуралися всi. Навiть пiратськi шляхи лежали за кiлька сотень парсеках вiд цього мiсця. Часто їх кораблi волiли здатися, нiж бути загнаними в чорну безодню. Мiсце справдi було похмуре. Туманнiсть, що складалася з дрiбних уламкiв, так до кiнця не вивченої чорної метеоритної речовини, яка невiдомо накопичилася тут, i утримується гравiтацiєю трьох внутрiшнiх сонцiв, що знаходяться десь у глибинi. Це була найбiльша вiдома аномалiя, що займала уми вченим багато столiть. Нiхто не знав, що таїло у своїх глибинах темну хмару. Тiльки далеке свiтло: жовтого, блакитного, i бiлого сонця лише iнодi проникало назовнi, радуючи око астрономiв, що зiбралися навколо на своїх численних дослiдницьких кораблях i станцiях. Не один автоматичний дослiдницький апарат, надiсланий ними, на дослiдження простору всерединi аномалiї не повернувся назад. Лише одного разу, добряче пошарпаний метеоритним дощем зонд передав сигнал, який мiстив данi про приголомшливi багатства, прихованi в цьому таємничому мiсцi. Запаси природних ресурсiв Туманностi перевищували видобуток десятка, разом узятих, Федеративних республiк. Зонд виявив складну систему планет усерединi туманностi, на яких i розташовувалися поклади дорогоцiнних i надмiцних металiв, а також руд, що використовуються як паливо. Благо, ця новина була перехоплена секретними службами Аурiона та дослiдницьке судно Радикальської Республiки, якому належав зонд,
  Якби iнформацiя проникла в маси, мiг би виникнути внутрiшнiй конфлiкт мiж претендентами на володiння, таким небезпечним, але й таким ласим родовищем, що обiцяв мало не вселенське панування тому, хто володiтиме. Глави Аурiона, негайно, оминаючи Ради Федерацiї, прийняли єдине вигiдне рiшення - блокада простору навколо туманностi. Пояснення такого неординарного рiшення негайно представилося Радi, природно у формi, яка була вигiдна Аурiону. Бажання " батька " Федерацiї - Аурiона, забезпечити безпеку навколо туманностi, вiдразу пiсля незрозумiлої зникнення кiлькох дослiдницьких кораблiв рiзних країн - членiв Федерацiї. Довод був бiльш нiж переконливий, адже нiхто й не запiдозрив, що зниклi судна були попередньо знищенi бойовими кораблями Аурiона, як звичайнi небажанi свiдки. Багато опозицiйних полiтичних сил, а також їх центр Республiка Радикалiя, засумнiвалися в правильностi даного рiшення, вiдчуваючи каверзу, але посперечатися з мiццю Аурiона у вiдкриту, нiхто не наважувався. Таким чином, П'ятий Зоряний Флот Федерацiї, на чолi з П'ятим Адмiралом, що складався у своїй бiльшостi лише з бойових кораблiв Аурiона та її вiрних союзникiв, Республiки Лiдiї, переступили до нечуваної за масштабами операцiї - Висадки на внутрiшнiх планетах "Чорної Туманностi".
  Все йшло за планом. Глава Ради, так само стоячи бiля проекцiї в цьому темному кабiнетi, особисто стежив за доповiдями про просування, що надходили з флагмана П'ятого Флоту, що ретранслював сигнал п'яти фрегатiв, що продиралися до планет усерединi хмари. Аж раптом зв'язок перервався. Не Адмiрал не його офiцери, що знаходилися на мiстку флагмана, не могли пояснити причини втрати сигналу. Саме тодi Голову Ради вiдвiдало погане передчуття, але амбiцiї придушили цю майже непомiтну iскру занепокоєння. Вiн наказав негайно послати в туманнiсть один з крейсерiв, чия броня разом з вогневою мiццю могли витримати метеоритний дощ будь-якої iнтенсивностi, хоча в цьому випадку частка ризику втратити корабель була великою. Останнiм повiдомленням капiтана крейсера було те, що вони знайшли кораблi, що зникли. Потiм зв'язок з крейсером так само було втрачено. Адмiрал, усвiдомивши серйознiсть ситуацiї, оголосив бойову тривогу i, залишивши у районi блокади лише союзнi кораблi Лiдiї, рушив у район зникнення своїх пiдлеглих. У цей час приголомшений тим, що вiдбувається Голова Ради, в холодному потi безмовно продовжував шукати пояснення того, що вiдбувається. I знову ж таки - останнiм повiдомленням Головi Ради було те, що кораблi знайденi i не вiдповiдають на запити, що посилаються. Потiм усе зникло.
  Глава Ради пересмикнувся вiд мурашок, що пробiгли вiд спогадiв того дня.
  Наступного дня, екстреним сигналом iз кораблiв пiдтримки, надiйшло повiдомлення про повне знищення П'ятого флоту в районi блокади. Пiсля чого з ними так само було втрачено зв'язок. Дивом врятований Вiльними Мисливцями залишок екiпажу Лiдiйського крейсера, вiдрядженого до П'ятого флоту, був за чималу плату доставлений на Аурiон. Якби вони, не заплатили потрiбну суму пiратам, вiйни мiж Аурiоном i маленьким, але гордим союзником Лiдiєю не можна було б уникнути. Екiпаж був iзольований та допитаний без зволiкання. Багато чого, що вони говорили, було схоже на марення несамовитих людей, але головне, що вдалося дiзнатися вiд змученого екiпажу - це те, що їх атакували не хто iншi, як кораблi П'ятого флоту Федерацiї, що належать Аурiону, на чолi з самим флагманом. Тiєї ночi Глава Ради посивiв.
  Нiхто не брався тодi пояснити змiни, що вiдбуваються в галактиках, та й на пояснення часу не залишалося. Почалася вiйна.
   Глава Ради натиснув ще кiлька кнопок, i маленька пляма туманностi сiрим кольором почала розповзатися в сторони, поглатуючи систему за системою.
  Провiнцiї, що не зрозумiлим чином переходили пiд контроль "Туманностi", згортали свої прапори, поставляючи натомiсть срiбну кiльцеву кулю на чорному тлi, i негайно атакували колишнiх союзникiв. Це було схоже на вiрус, що швидко поширюється - повне фанатичне божевiлля. Воно як iнфекцiя, блискавично вражала органiзм, що б'ється в агонiї Федерацiї. Адже це лише було лише початок. Початок кiнця, що неминуче наближається i недалекого.
  У Радi Федерацiї панував хаос. Радикалiя пiдривала репутацiю Глави Ради, як втiм, i всього Аурiона провокацiйними звинуваченнями, Хартiйцi та Силiнiя були зайнятi обороною зовнiшнiх кордонiв i постiйно вимагали вiд Аурiона забезпечення захисту їх тилових торгових шляхiв та шляхiв забезпечення, коли як Аурiон був зайнятий захистом своїх власних, припасаючи до оборони рiдних свiтiв Втрата П'ятого флоту була вiдчутною i бiльш болiсною. Навiть Лiдiйцi у своїй меншостi стали насторожено ставляться до кровного союзника. Представники Аурiона, зокрема й Голова Ради було неможливо надати, якi вимагають Республiкам, жодних вiдомостей про противника i вiдомостей про повальному переходi з його бiк колишнiх членiв Федерацiї. Усi запитували чому? Але нiхто не мiг дати зрозумiлої вiдповiдi. Агенти Секретної Служби не поверталися iз завдань. Хоч Аурiон i розсекретив свiдомо перекручену iнформацiю про джерело цiєї зарази, вiн не мiг i не хотiв вiдповiдати на питання про те, як вона змогла вирватися за межi туманностi. Вiдчувалася гостра нестача наземних вiйськ. Вiдбиваючи орбiти i повiтряний простiр промислових прикордонних планет, перiодично захоплюваних ворогом, Аурiон у вiдсутностi сил у тому, щоб їх вiдбити, i був змушений згодом з досадою вiдступати.
  Глава Ради прискорив змiну зображення на голографiчнiй картi. Вiдзначивши невелике розширення кордонiв на користь Федерацiї. Вiн сповiльнив його i знову замислився.
  Ситуацiя на краще змiнилася лише на четвертий рiк iнтенсивних бойових дiй. Кордони Залишкiв федерацiї горiли червоним. Радикалiя у кровопролитних боях втрачала планету за планетою. Забувши про свої полiтичнi пiдступи, вона з останнiх сил стримувала супротивника бiля меж своїх рiдних свiтiв. Хартiйцi, пiсля втрати бiльшої частини флоту разом iз захопленою столицею Республiки, повнiстю обезголовленi, перейшли пiд прапори Силiнiї, посилюючи цим її флот. Сили негайно перейшли у контрнаступ, з усього фронту Федерацiї. Аурiон що у центрi Федерацiї, далеко вiд кордонiв, отримавши, нарештi, у своє розпорядження керiвництво збройними силами дрiбних i заляканих додаткових країн, зайнявся обороною тилiв i торгових шляхiв, прислухавшись до загроз добровiльної здачi Силiнiєю i Хартiєю своїх центральних свiтiв противнику. Це здавання вiдкривало силам "Чорної Туманностi" прямий коридор у серцi Аурiона. За трирiчний перiод вiйни, жодна планета була вiдбита Федерацiєю остаточно. Кiлька десяткiв з них були в блокадi, що пiддавалися масивним бомбардуванням, але це не давало результату. Агенти, як i ранiше, не поверталися. Шпигунство не приносило результатiв. Не одна спроба впровадити агента до лав ворога не увiнчалася успiхом. Лише уривки оповiдань, що зазнали аварiї та врятованих екiпажiв кораблiв, складали про противника цiкаву картинку. На захоплених планетах буквально нiхто, навiть дiти, не знали про iснування Федерацiї, i сприймали її залишки як неминуче зло, вiд якого слiд очистити галактику заради свiтлого майбутнього. I це їм була священна вiйна. В iм'я об'єднання людства пiд єдиним прапором кiльцевої кулi. Вони хотiли разом покiнчити з вiдомими людству хворобами суспiльства - воїни, роздробленiсть, конкуренцiя каст, заздрiсть, амбiцiї, злиднi i страждання. Небагато захоплених у полон, у минулому солдати Федерацiї, були настiльки переконанi у своїй правотi i правотi своєї справи, що вмирали пiд тортурами з усмiшкою на обличчi, так i не видавши жодної крупицi iнформацiї про мiсцезнаходження баз та флоту.
  Пiсля численних звiтiв психоаналiтикiв Рада дiйшла висновку, що хтось невiдомим чином впливає на розум колишнiх громадян Федерацiї. Як командири вiддають ментальнi команди своїм солдатам, так i жителi планет, можливо, були схильнi до подiбної ментальної обробки. Такою сильною, що навiть керiвники, полiтики та адмiрали у яких пiд ментальним керiвництвом стояли сотнi, навiть тисячi пiдлеглих робiтникiв та солдатiв, не можуть чинити опiр цьому навiянню. Оцiнивши i проаналiзувавши цю теорiю, а також заново переглянувши хiд вiйни, було помiчено вже вiдомий факт. Найiнтенсивнiше просування та захоплення територiї силами "Туманностi" було саме найближче до самої хмари. Потiм, що виявилося дивним, з протилежного боку галактики, у сузiр'ї Дебету, поступово уповiльнюючи хiд та утворюючи кiльце навколо залишкiв Федерацiї. Визначивши, хоч i невиразно, сили, що ведуть супротивника в бiй, вченi Ради усвiдомили дiйсну небезпеку iснуючого кастового ладу людства. Подiл на класи за ментальними можливостями мислення та керiвництва групами людей. Невiдомим ватажкам "Туманностi" необхiдно було лише належним чином обробити, правлячу елiту та офiцерiв флоту, а далi вiдбувалася детонацiя промивання мозку, що посилюється, кожному по ланцюжку вниз. Кожен начальник та командир самостiйно "перепрограмував" пiдлеглих... Невiдомим ватажкам "Туманностi" необхiдно було лише належним чином обробити, правлячу елiту та офiцерiв флоту, а далi вiдбувалася детонацiя промивання мозку, що посилюється, кожному по ланцюжку вниз. Кожен начальник та командир самостiйно "перепрограмував" пiдлеглих... Невiдомим ватажкам "Туманностi" необхiдно було лише належним чином обробити, правлячу елiту та офiцерiв флоту, а далi вiдбувалася детонацiя промивання мозку, що посилюється, кожному по ланцюжку вниз. Кожен начальник та командир самостiйно "перепрограмував" пiдлеглих...
  Глава Ради вимкнув зображення карти космосу i ввiмкнув освiтлення, моргаючи вiд яскравостi свiтла, що заповнив кiмнату. Минувши штучне вiкно з видом на океан, пiдiйшовши до столу, вiн узяв з коробки, що лежала, одну з небагатьох солодощiв, що залишилися в кабiнетi. Знову, сiдаючи на робоче мiсце, вiн вiдкинувся на спинку крiсла, що негайно пiдлаштовується пiд форму тiла господаря. Замислено почавши жувати, Глава Ради прикрив стомленi очi.
  ...Отже, керiвництво Аурiона прийняло рiшення, в таємницi вiд союзникiв за допомогою генної iнженерiї створити унiверсальну бойову машину - людину, яка має розвинений мозок. Вiн матиме розвинену статуру справжнього солдата. Зможе мати власну думку, вiдмiнну вiд думки командира. Новий солдат пiдкорятиметься виключно тому, що вiн сам буде зацiкавлений у виконаннi наказу, який не суперечить певним правилам, що обмежують. Завдання уявлялося не з легких, а все, що з нею пов'язано, треба було тримати в таємницi. Для провидiння дослiджень було обрано занедбану блакитну планету, глибоко в тилу ворога. Таким чином, Аурiон сподiвався сховати найцiннiшi свої розробки, розмiщуючи їх перед носом ворога. Станцiя знаходилася в незвiданiй частинi космосу, далеко вiд бойових дiй.
  I раптом зовсiм несподiвано сталася незвичайна знахiдка. Невiдомо, кого i невiдомо звiдки. Про ахiнею про подорожi в часi Глава Ради нiчого чути не хотiв, але спростувати факти не мiг. А це спантеличило його... Що ж, на превеликий жаль секретна база була захоплена, зразки мало не втраченi. На велику удачу поблизу опинилися всюдисущi Вiльнi Мисливцi - Пiрати, завжди ласi на щедру винагороду. Вони дивним чином залишалися вiддалiк вiд конфлiкту свiтiв, що вiдбувається, лише час вiд часу захищаючи свої власнi iнтереси. У результатi цей старий, якого Галава ради мав необережнiсть поставити керувати проектом, все мало не провалив. Вiн сам i один з екземплярiв, що залишилися, виявлених на планетi, а так само частина, не розтягнутого пiратами обладнання, був доставлений прямо на Аурiон. Залишки екiпажу, на жаль, довелося залишити цим бандитам. Занадто дорогий викуп просили пiрати, в цi складнi часи. До того ж не так складно було записати солдатiв до спискiв загиблих пiд час атаки на планету.
   Глава Ради розплющив очi i взяв ще одну цукерку, не припиняючи потiк спогадiв i роздумiв.
  Що ж, думаю, цьому лiтньому вченому було дано достатньо часу, щоб вiн розiбрався, що до чого з цiєю унiкальною людиною з "майбутнього". Треба б їх вiдвiдати, бо майже пiвтора мiсяцi жодних результативних доповiдей. Глава Ради Федерацiї подумки покликав командира особистої охорони та з внутрiшнього зв'язку, наказуючи черговому приготувати особистий транспорт до вiдправлення.
  
   - Роздiл 17 -
  
  "Досi не можу повiрити в те, що я не сплю", - розмiрковував полковник Федоров, стоячи бiля прозорої стiни. За нею тягнувся небаченої краси краєвид величезного нiчного мiста. Всiми своїми рiзнокольоровими потоками рiзноманiтного наземного та повiтряного транспорту, що були схожi на артерiї, мiсто створювало враження гiгантського нiколи не сплячого органiзму. Здавалося зовсiм недавно вiн так само, перед вiкном, стояв у своєму кабiнетi, розташованому глибоко пiд землею, а зараз, навпаки. Вiн був на висотi триста п'ятого поверху головного дослiдницького комплексу мiжзоряної Федерацiї. Будiвля розташовувалося у найбiльшому мегаполiсi планети Аурiон - столицi республiки. Планетi, що у самому центрi мiжзоряної павутини незлiченної кiлькостi торгових шляхiв однойменного сузiр'я. Величнiсть цих величезних багатоярусних споруд, нескiнченних стрiчок дорiг i мiльярди вогнiв зачаровували Федорова, який досить багато бачив на своєму вiку. Ця краса змушувала годинами стояти перед вiкном, або сидiти перед ним, потопаючи у зручному зеленому диванi. Так багато нового впало на нього останнiми днями. Так багато переживань та занепокоєння за долю дочки. Все це значно скоротило кiлькiсть волосся на його головi та додало зморшок. Першi днi текли повiльно та нудно. Тут не було особливої рiзноманiтностi занять, крiм частих сеансiв "навiювання". Оригiнальна назва процедури Федоров досi так i не могла вимовити правильно. Спочатку вiн вiдчайдушно чинив опiр, зламавши одному з медбратiв нiс, але пiсля першого насильницького сеансу з прикутими до крiсла руками та ногами, вiн усвiдомив, що все це пiде йому лише на користь. Пiсля чого заспокоївся, i з приходом чергової компанiї в бiлих халатах, став слухняно сiдати в крiсло перед апаратом, дозволяючи приклеювати всi необхiднi прилади. Пiд час таких сеансiв у нього в головi виникали новi знання та поняття, нiби це було знайоме йому з дитинства, але водночас вiдкладалося в окремий осередок сховища пам'ятi, як старi вiдео записи у шафу колекцiонера. Вiн реально вiдчував рiзницю мiж нав'язаними та пережитими способами з життя. Iнодi замiсть сеансiв до нього приходив дивний чоловiк досить похилого за своїм виглядом вiку. Вони багато розмовляли, вивченою за допомогою процедур новою для полковника мовою. Здебiльшого цi розмови не приносили жодної нової корисної iнформацiї. Швидше вони були схожi на розпитування про його життя буття i минуле. На власнi питання Федорова, "лiкар" не вiдповiдав, намагаючись вiдбиватися односкладовими фразами. "Можливо, не знаю, можливо" i т.д. Це трохи дратувало Олексiя Федорова, полковника, який звикли не просити, а наказувати. Старий розумiв, що атмосфера ставала напруженою, просто йшов, залишаючи його на самотi i нудьзi. Були й думки про втечу. Але куди ж бiгти у цьому незнайомому йому свiтi. Курьова не було, що ще бiльше вганяло в депресiю такого злiсного курця, як вiн. Пояснити, що йому треба, вiн так i не змiг. Вiдповiдного значення у словниковому запасi нової мови був. А може, вони взагалi не знали, що таке тютюн. Єдине чого вiн досяг - це дитячий льодяник на пластиковiй паличцi з фiгуркою невiдомого звiрятка замiсть ручки. Перший iз них йому принiс один хлопець з обслуговуючого персоналу, явно гордий собою за те, що йому першому вдалося зрозумiти, чого бажає. що досягає у грi деяких успiхiв i вдосконалить свою майстернiсть. Пiд час таких iгор зi старим, полковник навчився випитувати в нього трохи бiльше iнформацiї, крiм коротких, заздалегiдь готових фраз. Але те, що вiн дiзнавався уривками лише бiльше спантеличувало Федорова i додавало безлiч їжi для роздумiв у повнiй самотi. Наодинцi з величезним вiкном, ходячи туди-сюди i гризучи черговий льодяник, полковник коротав у роздумах безсоннi ночi i самотнi днi. Найцiкавiшим було дiзнатися те, що вiн знаходився не в майбутньому, як передбачав на початку, посилаючись на численнi книжки фантазерiв - письменникiв, а в далекому минулому. Це було бiльше, нiж просто не зрозумiло. У результатi, пiсля численних роздумiв Федоров вирiшив не морочити голову i прийняти все як є. У минулому так у минулому. Яка власне рiзниця? Щодо дочки полковник з'ясував лише одне. Вона була жива, коли його знайшли. Бiльше зi старого витягнути не вдалося. "Доктор" i так зрозумiвши, що наговорив зайвого, швидко звернув манатки i, залишивши не доiграну партiю, дав деру. Нарештi терпiнню Федорова настав кiнець. Йому набридло сидiти у цiй великiй комфортнiй, але закритiй кiмнатi, iзольованiй вiд зовнiшнього свiту. Полковник почав намагатися вийти з кiмнати - в'язницi, але спроба вибити дверi плечем закiнчилася синцями та саднами, не завдавши шкоди перешкодi. Щоразу, пiдходячи до вiкна в пошуках лазiвки, Федоров тiльки посмiхаючись, вiдзначав вiдстанi до найближчої поверхнi i йшов грати в шахи сам iз собою. що наговорив зайвого, швидко звернув манатки i, залишивши не дограну партiю, дав деру. Нарештi терпiнню Федорова настав кiнець. Йому набридло сидiти у цiй великiй комфортнiй, але закритiй кiмнатi, iзольованiй вiд зовнiшнього свiту. Полковник почав намагатися вийти з кiмнати - в'язницi, але спроба вибити дверi плечем закiнчилася синцями та саднами, не завдавши шкоди перешкодi. Щоразу, пiдходячи до вiкна в пошуках лазiвки, Федоров тiльки посмiхаючись, вiдзначав вiдстанi до найближчої поверхнi i йшов грати в шахи сам iз собою. що наговорив зайвого, швидко звернув манатки i, залишивши не дограну партiю, дав деру. Нарештi терпiнню Федорова настав кiнець. Йому набридло сидiти у цiй великiй комфортнiй, але закритiй кiмнатi, iзольованiй вiд зовнiшнього свiту. Полковник почав намагатися вийти з кiмнати - в'язницi, але спроба вибити дверi плечем закiнчилася синцями та саднами, не завдавши шкоди перешкодi. Щоразу, пiдходячи до вiкна в пошуках лазiвки, Федоров тiльки посмiхаючись, вiдзначав вiдстанi до найближчої поверхнi i йшов грати в шахи сам iз собою. але спроба вибити дверi плечем закiнчилася синцями i садна, не завдавши шкоди перешкодi. Щоразу, пiдходячи до вiкна в пошуках лазiвки, Федоров тiльки посмiхаючись, вiдзначав вiдстанi до найближчої поверхнi i йшов грати в шахи сам iз собою. але спроба вибити дверi плечем закiнчилася синцями i садна, не завдавши шкоди перешкодi. Щоразу, пiдходячи до вiкна в пошуках лазiвки, Федоров тiльки посмiхаючись, вiдзначав вiдстанi до найближчої поверхнi i йшов грати в шахи сам iз собою.
  - Ех, адже не може бути все настiльки тяжко i безглуздо... - нiкуди промовив полковник, незрозумiлу для себе фразу. I нарештi вiдiрвавшись вiд гiрких роздумiв та спогадiв Федоров повернувся у реальнiсть. Не знайшовши заняття в нiй, вiн просто пiшов спати.
  
  Наступного дня йому до кiмнати у супроводi охорони принесли холовiзор. Пiсля iнсталяцiї всiх програм, технiки пiшли, забираючи за собою i охорону. Полковник Федоров, уже ознайомлений: як користуватися подiбною побутовою технiкою, одразу вирiшив випробувати новий предмет iнтер'єру нудної кiмнати. Примiщення наповнилося просторовим зображенням, що займає чверть кiмнати, Полковник пiдрегулював зображення, зменшивши його до розумних розмiрiв i став "стрибати" каналами в пошуках цiкавого. Майже скрiзь йшли випуски останнiх новин, що висвiтлювали останнi подiї бойових дiй на межах Федерацiї. Полковник у задумi присiв на край крiсла, пiдминаючи м'який халат, що служив йому щоденним вбранням. Куди подiлася його форма, вiн так i не з'ясував, та власне це й не так хвилювало. Видовище, що транслюється по холобаченню, не було приємним. Розбитi мiста, стертi з землi пiсля бомбардування. Величезнi брили розгорнутих крейсерiв у мертвому мовчаннi космосу, що кружляли по власнiй орбiтi у вiдкритому космосi. Гори трупiв у бронекостюмах у взятих на абордаж судах.
  Так тривало щодня. На п'ятий день полковнику це стало нагадувати безглузде мiсиво... Чомусь у пам'ятi промайнули моменти боїв iз вiйни на островi. Знову стало сумно i Федоров знову i знову перемикав канал, як раптом серед проекцiй, що змiнювалися, на нього глянуло до болю знайоме обличчя. Серце в грудях полковника здавило болем, дихання почастiшало. Федоров тремтячими руками повернув пропущений у бездумному перемиканнi канал. На задньому планi, за якоюсь шишкою з Торгової Лiги, Федоров побачив свою дочку! Поки спiкер iнтенсивно жестикулюючи з трибуни, закликав матерiально пiдтримувати Вiльних Мисливцiв, якi єдинi не втягнутi у вiйну та в змозi захистити залишки торгових шляхiв вiд атак як ворожих сил, так i свавiлля ескадр Федеральних Республiк. Федоров пiдiйшов до проекцiї в щiльну i простягнув руку до Iрини, нiжно торкаючись проекцiї особи. Так, це вона. Але як? I де!? Полковник глянув на виноску бiля назви каналу. "Площа Ради Федерацiї, Аурiон - прямий ефiр" Федоров жадiбно дивився на Iрину, мовчки i серйозно стоїть позаду цього лисуватий дiд з молодецьким голосом.
  - Дочко ось ти де. Твiй батько не може помилитись. - пробурмотiв полковник.
  Зображення змiнилося, i Федоров рiшуче вимкнув холовiзор. Ось вiн - момент, коли незважаючи на що необхiдно, вибиратися звiдси. Тепер вiн знав кудись.
  Сонце свiтило яскраво, граючи променями на дзеркальних дахах хмарочосiв. Далеко внизу скупчилися дощовi хмари, закриваючи смужки дорiг, що гули рухом. Вдалинi в небi туди-сюди пролiтали лiтальнi апарати. Гул кораблiв, що стартують i злiтають на орбiту, змушував вiкна вiбрувати. Подивившись на табло електронного годинника, подiбного до земних фантастичних стандартiв далекого "майбутнього", що вiдрiзнялися лише тим, що на них не було цифр. Горiло рiвно одинадцять квадратикiв, що означали годинник i чверть порожнього кухля, що означало п'ятнадцять хвилин.
  - Отже, об 11:30 до мене прийдуть, - потер руки Федоров, - Треба б якось скористатися цим i проскочити у вiдчиненi дверi. Охорони iз собою останнiм часом вони не водять. Довiряють уже. А дарма. - полковник посмiхнувся i ненароком пiдiйшов до дверей. Вiн не знав, чи спостерiгають за ним, але допускав подiбне i тому взявся зображати людину, яка щось iнтенсивно шукає на пiдлозi, перiодично мотаючись то в один то в iнший бiк, нiбито знаходячи шуканий предмет, а потiм, розчаровано театрально розводячи руками убiк мовляв, не те знайшов. Дверi рiзко вiд'їхали убiк, i на порозi з'явився старий з пiдносом. Здивовано перекидаючи пiднос на себе, той, хто входить, став падати на спину, спритно збитий з нiг, що рiзко вривається в коридор полковником. Федоров повернув направо i помчав до помiчених наприкiнцi короткого коридору стулок дверей, щосили бажаючи, щоб вони вiдкрилися вчасно. Позаду, пролунав невдоволений i обурений вигук.
  Босонiж пройшовши по килимовому покриттю коротку вiдстань до лiфта, Федоров опинився перед дверима, що вiдчинялися. Прямо на нього дивилися два стовбури гвинтiвок, сповнених рiшучостi солдатiв, одягненi в зелений камуфляж.
  - НЕ стрiляти! - пролунало за спиною.
  Федров розвернувся i рвонув назад до кричала, все ще перебуваючи на прицiлi i готових вистрiлити охоронцiв. Пiдскочивши до розпростертого на пiдлозi "лiкаря", полковник рiзко пiдняв його i заломивши руку сховався за його спиною.
  - Олексiю, ви робите дурiсть. Звiдси немає iншого виходу, ще лiфта.
  - А менi нiчого втрачати. Накажiть, щоб пропустили, або я вам шию згорну.
  - Полковнику, якщо я правильно пам'ятаю ваше звання, одумайтеся! Щойно я вiддам такий наказ, вони вiдкриють вогонь паралiзаторами. Ми обидва залишимося в живих, але ходити не зможемо ще довго.
  Поняття "довго" не входило до планiв Федорова. Вiн затяг "лiкаря" в кiмнату, переступаючи через пiднос.
   - Заблокуйте дверi та викличте броньований транспорт на рiвень даного поверху.
   - Що ви задумали?
   - Роби як я говорю!
  Старий вiльною рукою провiв карткою по сканувальному пристрою i дверi з клацанням рiзко зачинилися, майже перед носом у солдатiв, що поспiшили до них з лiфта. Пролунали удари прикладiв та нiг.
  - Мiй особистий транспорт буде за хвилину навпроти вашого вiкна. Я передав сигнал пiлоту. Але вам не вдасться вiдчинити вiкно. - просипiв старий, задкуючи разом iз полковником до вiкна.
  - А хто сказав, що я його вiдкриватиму? - посмiхнувся Федоров.
  - Тодi вам його не розбити. Це надмiцний пластик.
  - Знову ж хто сказав, що я його розбиватиму? - ще бiльше посмiхаючись, спитав полковник, вiдтягуючи "лiкаря" до стiни, бачачи як за вiкном, з величезною швидкiстю на рiвень його вiкна пiднiмається чорний лiтальний апарат з блискучим на сонцi, затемненим дзеркальним склом. Мозок Федорова гарячково розумiв, що робити далi.
   - Накажiть, влетiти прямо до нас.
  - Ви з глузду з'їхали? А нас витягне звiдси при перепадi тиску. - злякався старий.
   - Так тримайтеся мiцнiше!
  За мить пiлот врiзався у вiкно. Мiцний пластик дав безлiч трiщин, але не подався. Старий шаленими очима стежив за тим, що вiдбувається, коли за мiцними дверима пролунали пострiли в дверi. З боку далеких блискучих веж, блимаючи червоними лампами, швидко наближалися два темно-блакитнi транспорти громадського порядку.
  Пiлот повторив спробу пролому з бiльшою силою, i вiкно з трiском пiддалося, розвалюючись на шматки. Повiтря зi свистом кинулося назовнi, зриваючи з мiсць важкi крiсла та вириваючи їх у вiкно. Вхiднi дверi пiддалися i перший з атакуючих солдатiв, пiдхоплений потоком повiтря, що вирвалося, пролетiв усю кiмнату. З трiском, врiзавшись у лобове скло, що влетiв у кiмнату транспорту, вiн, залишивши на ньому кривавий слiд, неживо затих посеред килима. Повiтря, що рвонуло з коридору, посилило загальний потiк, що рветься у розбите вiкно. Однiєю рукою тримаючись за нiжку прикрiпленого до пiдлоги столу, Федоров iншою рукою тримав вченого. Транспорт незграбно обернувся боком, i пiлот вiдчинив боковi дверi в бiк тих, хто тримався.
  Федоров вiдпустив нiжку столу, i вони, пiдштовхуванi рiзкими поривами повiтря, ввалилися до салону транспорту. Полковник не розгубившись сильним ударом, вирубав пiлота i сiв за штурвал, зiштовхуючи обм'ягле тiло на мiсце пасажира. Вiн не мав найменшого уявлення як керувати цiєю штукою, але був упевнений, що швидко навчиться. Злегка похитавши штурвал то вправо, то влiво i вiдзначивши вiдповiднi рухи транспорту, рiзко розгорнув його до вiкна. На приладовiй дошцi в екранi заднього огляду вiн встиг побачити озброєних до зубiв солдатiв у кисневих масках, що вбiгають у розгорнуту кiмнату. Отже, тиск у кiмнатi зрiвнявся iз зовнiшнiм. Раптом ззаду на нього накинувся старий, намагаючись ухопитися за штурвал i вирвати його з рук полковника.
  - Куди ти лiзеш, твою матiр! - Федоров злiсно врiзав йому лiктем, вiдкидаючи в глибину салону.
   Прямо перед ним зависли два транспорти служби громадського порядку, наїжачившись гарматами, i слiпучи лампами.
  - Фiг вам! - випалив полковник i, стукнувши по важелю, що зачиняв дверi, вдавив акселератор.
  Транспорт вирвався з поверху, i каменем почав падати вниз, захоплюючи за собою залишки шматкiв пластику, що колись служив вiкном. Завила аварiйна сирена, а заручники, що почали приходити до тями, були з силою пiдкинутi до стелi кабiни транспорту. Вуха заклало, i Федоров iнстинктивно вiдкрив рот у позiхання. Паски безпеки вчасно автоматично прикували його до пiлотського крiсла.
  - Воооот чеееерт! Вашу мати! - лаявся Федоров, шалено стукаючи по клавiшах приладiв, паралельно спостерiгаючи, як швидко миготять поверхи, що пролiтають, i наближаються грозовi хмари, пiд якими напевно вiн перетвориться на коржик.
   - Де цей хер регулятор висоти?!
   - Червона ручка лiворуч... - видавив з себе пiлот.
   Транспорт уже встиг влетiти в хмари, як Федоров рiзко рвонув регулятор, сподiваючись, що потрiбний бiк.
  Машина злетiла вгору так само рiзко, як упала. Полковника знудило. Приголомшений пiлот не стримався i "прикрасив" доктору, вже вимазав кров'ю костюм. Федоров помiтив, як вони розминулися з машинами переслiдування.
   - Ну, вистачить з мене цих американських гiрок... - буркнув Федоров i вирiвняв лiтальний апарат, спрямовуючи його геть вiд будiвлi дослiдницького центру, рiшуче знижуючись до хмар.
  
   - Роздiл 18 -
  
  - Що!? - Глава Ради, був розлючений, здивований i засмучений одночасно, але зовнi вiн вмiло це приховував. Невiдомо скiльки ще суперечливих почуттiв промайнуло на той час у душi фактичного глави Федерацiї.
  - Як вiн мiг утекти? I куди?
   Глава Ради в цей момент перебував на пiдлогу шляху до дослiдницького центру, зручно розташувавшись у салонi своєї особистої фортецi, оточений вiйськовим ескортом i супроводжуваний ланкою низькоорбiтних винищувачiв-перехоплювачiв, що трималися трохи вiддалiк.
  - Шановний Главе Ради, ми робимо все можливе, щоб з'ясувати, куди вiн прямує, У нього на хвостi два патрулi служби громадського порядку. Ми могли б завадити його планам ще у дослiдному центрi, але вiн узяв у заручники Керiвника Проекту "Прибулець".
  - Не кажiть менi, що ви могли б зробити. Ви цього не зробили. Зосередьтеся на тому, що ви ПОВИННI зробити, щоб його зупинити, не завдавши шкоди нiкому або принаймнi зменшити можливi втрати. Втiкач потрiбен менi живим, як i Керiвник Проекту.
  - Так, шановний. - пiдтвердив наказ Начальник Охорони дослiдницького центру.
  "I скiльки ще раз менi доведеться витягувати цього вченого з переробок?" - зiтхнув про себе Глава Ради. "Я врятував його, вiд ганьби перевiвши на нову посаду, пiсля втрати дослiдницької планети, а тут знову. Рада Федерацiї точно вимагатиме зняти мене з посади. Хоча в цi важкi часи вони навряд чи на таке вирiшуватися." Це його заспокоювало.
  
  Тiльки зараз Федоров став розумiти всю марнiсть своєї витiвки. Вiн летiв над зовсiм незнайомим мiстом, не маючи жодних даних про своїх переслiдувачiв та фiзичнi можливостi своїх заручникiв. До того ж, вiн навiть не знав, де знаходиться Площа Ради Федерацiї. Вона могла бути де завгодно серед численних будiвель мегаполiсу, що оточують його з усiх бокiв начебто скелi.
  - Гей, водила... - з металом у голосi вiн гукнув, притихлого пiлота. Старий поруч ще не прийшов до тями. - Як по прямiй долетiти до Площi Ради Федерацiї? Давай вiдповiдай швидко та врахуй, що мене тобi не провести. Я каверза за кiлометр чую.
  - Це в протилежний бiк, - почав заїкаючись пiлот. Небачене слово "кiлометр" мабуть злякало його ще бiльше. - Найкраще довiриться комп'ютеру автопiлота. Вiн знайде найкоротший маршрут.
  - Хлопче, не треба менi локшини вiшати на вуха. На фiг менi не здався ваш автопiлот. Менi ще не вистачало, щоб цi блакитнi пташки дистанцiйно взяли б керування моєю машиною на себе. Дули! Давай кажи, куди летiти, а я поведу. I без штучок! - закiнчивши фразу, Федоров з силою рвонув важiль убiк, роблячи рiзкий розворот по траєкторiї, що огинає одну з веж скляного хмарочоса, знову розминувшись з патрулем, що його переслiдував.
  - Ну вони й летуни. - усмiхнувся полковник. - Я хоч i не в рiдному "Мi", але все одно їх придiлю. Гей, хлопче, що затих? Куди далi?
   Приголомшений пiлот, який невиразно представляє що вiд нього вимагають, вiдiбравши серед безлiчi почутих фраз з незрозумiлим значенням бiльш зрозумiлi, почав давати вказiвки, попередньо обережно повiдомивши Федорову, що не має з собою локшини, чим викликав лише нестримний напад реготу у останнього.
  
  - Капiтане, - звернувся Голова Ради до командира пiдроздiлу громадського порядку, - що значить ви не можете їх примусово посадити? Блокуйте їхнiй автопiлот.
  - Це не можливо, шановний Голова Ради. Це безумовно безумство, але пiлот веде машину на ручному управлiннi, до цього моменту успiшно маневруючи серед потокiв громадського транспорту. Автопiлот вимкнено. Це неминуче має призвести до катастрофи.
   - Хiба таке можливе?
   - Можливо, якщо пiлот пройшов спецiальну пiдготовку в лавах Служби Громадського Порядку або iнших спецiальних пiдроздiлах, шановний.
   - Я не про те, - запнувся, Глава Ради, явно здивований, - Мене цiкавить, чому ви не взяли дистанцiйний контроль над руховими системами втiкача?
  - Це не можливо, шановний Головi Ради, цей транспорт не в нашiй юрисдикцiї. Немає кодiв доступу.
  - Гаразд. Куди вiн прямує?
   - За попереднiми даними у бiк будiвлi Ради, шановний.
   Глава Ради здивовано витяг обличчя.
  - Добре, Капiтане, ви знаєте, що робити. Кiнець зв'язку.
  Зображення офiсу Громадського Порядку зникло з екрану. Голова Ради дозволяв собi багато вiльностей. У рядi, яких було скорочення титулу пiд час спiлкування з пiдлеглими. Займане становище дозволяло йому поводитися подiбним чином, до певного часу... Отже. Транспорт втiкачiв входив у категорiю "недоторканних", тобто подiбних тем, на яких Глава Ради лiтав сам. Отже, для вирiшення цiєї проблеми необхiднi тi, хто має доступ вище. Глава Ради набрав код Секретної Служби.
  - Командиру, потрiбнi вашi люди над площею Ради. Потрiбно перехопити один транспорт, перш нiж вiн нашкодить собi чи комусь ще.
  - Вас зрозумiв. - коротко вiдповiв Командир Секретної Служби та перервав зв'язок.
  Така безцеремонна манера спiлкування з ним самим не приносила задоволення Главi Ради. Але на жаль, його статус не мав жодного впливу над Секретною Службою - напiввiйськовою органiзацiєю, що займається - тiньовими справами Аурiона.
  
   Федоров, майстерно кидав машину то в один чи iнший бiк, дотримуючись вказiвок пiлота, за голосом якого була помiтна деяка повага до шалених маневрiв полковника крiзь гущу громадського транспорту.
  З димки, прямо перед носом вискочив довгий вантажний транспорт, попереджувально виючи сиреною. Полковник смикнув штурвал на себе i "перескочив" вантажiвку в останнiй момент, залишаючи водiя транспорту в оберненому станi. Рiзко рвонувши право Федоров ухилився вiд " зустрiчi " з пасажирським аеробусом, наводячи жах на пасажирiв. Проходячи пiд арками незлiченних мостiв i пiшохiдних балконiв, полковник протаранив кiлька рекламних щитiв, намагаючись збити з хвоста переслiдувачiв. На одному з них уже не було мигалок, але вони так само тримали його мертвою хваткою. Федоров помiтив великий потiк транспорту та пiрнув туди, нахиливши машину практично вертикально. Пiлот, завмер у жаху, до хрускоту в суглобах, стискаючи пiдлокiтники крiсла. Вiн був готовий повiрити, що людина перед ним,
   - Це самогубство!
  - Знижка! - полковник, в останнiй момент вибрав достатнiй промiжок у нескiнченному потоцi транспорту, що лiниво плутається по повiтрянiй трасi, пiрнув у нього, iз задоволенням помiчаючи, як порожнє мiсце позаду тут же затяглося. Пролунав вибух. I вниз полетiли обгорiлi уламки одного з переслiдувачiв, який намагався встигнути повторити маневр втiкача. Завантажений транспорт, протаранений патрульним, почав кренитися у бiк будiвлi, де за мiцним пластиком вiкон люди з жахом залишали свої кабiнети. Транспорт, пiлот якого до останнього моменту намагався врятувати вантаж, за iнерцiєю врiзався у будiвлю та спалахнув зеленим полум'ям. Другий з переслiдувачiв, трохи вiдставши, обiгнув мiсце катастрофи i кинувся за втiкачем.
  Старий лiкар прийшов до тями i мовчазно затиснувся в дальньому кутку салону, раз у раз, причитая - Нам кiнець, менi кiнець, нам кiнець. На замiну старого з'явилися новi переслiдувачi i не вiдстаючи пустилися по п'ятах, повертаючись вiд цивiльних транспортiв, що неслися, i уникаючи пасток, в якi їх намагався заманити полковник. Погоня серед такого iнтенсивного руху явно не припадала їм до смаку, як, втiм, i самому Федорову, який нервово закусив верхню губу. Йому доводилося згадувати всi свої забутi навички, пiлота-винищувача.
  У черговий раз, виринувши з хмар, Федоров iз невдоволенням зазначив, що кiлькiсть переслiдувачiв знову збiльшилася. Причому до них приєдналися машини, бiльш схожi на лiтаючi танки, що наїжаться антенами, нiж на елегантнi болiди мiського транспорту.
  - А це що за хлопець? Навiть у "голубеньких" машинки витонченiшi, - пiд нiс буркнув Федоров, iнтуїтивно вiдчуваючи навислу загрозу.
  - Пiлоту, транспорту С246, наказую негайно зупиниться. Iнакше ми вживемо заходiв. - пролунав у динамiках наказний тон, який змусив полковника здригнутися вiд несподiванки.
   Було цiкаво, на що ж здатнi цi пташки, але недобре вiдчуття пригнiчувало цiкавiсть та азарт.
  - Чи далеко ще до площi? - кинув через плече Федоров.
  - Один квадрат. При данiй швидкостi не бiльше 5 хвилин. - обiзвався пiлот, що з блiдим обличчям i застиглим поглядом дивився тiльки вперед.
   - Чудово... Будемо сiдати!
   Полковник рiзко спiкував.
  
  З доповiдей, Главу Ради засмучували лише два факти. Катастрофа на трасi, яку вже крутили за новинами, привертаючи увагу мiської елiти. Деякi з важливих полiтичних шишок вже намагалися зв'язатися з внутрiшнiм зв'язком, але вiн вiддав розпорядження блокувати всi стороннi виклики. Друге - це те, що втiкачi досi так i не були затриманi. Секретна Служба не поспiшала дiяти, що власне дратувало найбiльше. Транспорт Глави, вже давно завис над площею Ради, на якiй йшов мiтинг, що складається з кастової елiти пiдiгрiвається пропагандою Вiльних Мисливцiв. Керiвники пiдприємств, торгових компанiй та iншi з досить розвиненим ментальним рiвнем, роззявивши роти, уважали спiкерам Торгових Лiг - стандартного прикриття пiратiв. Цiль ретельно прихована пiд красивими словами, була ясна Главi Ради, i вiн лише посмiхався не в змозi вплинути на те, що вiдбувається внизу. Пiрати пiдбадьорювали пiдприємцiв до ведення торгiвлi, брехливо обiцяючи пiдтримку, в той же час їм просто потрiбно було когось грабувати. Як би обурливо це не було, Головi Ради доводилося лише спостерiгати з висоти, нiчого не роблячи. У воєнщини та правлячих кiл Аурiона були свої зв'язки та негласнi договори з Вiльними Мисливцями. Вони часто замiняли їм вуха i очi на безкрайнiх просторах космосу, доставляючи за помiрну плату достовiрнi вiдомостi та вантажi взятих на абордаж судiв, що належали республiкам, що перебувають у Федерацiї - Радикалiї, Хартiї, Силiнiї та iнших, а останнiм часом навiть i Лiдiї, яка помiтно охолонула по вiдношенню до Аурiона. Затягнута вiйна вела Федерацiю до неминучої загибелi посилювала бардак. Голова Ради знав, що тiльки диво могло врятувати становище, i вiн щиро сподiвався, що втiкач, що прямував у бiк площi i є одним iз варiантiв вирiшення проблем. Але всьому своєму часу так навчав його батько.
  
  На пiдльотах до площi потоки транспорту зменшилися i сiсти непомiтно вiд переслiдувачiв було практично неможливо. Федоров, який планував посадку, не пiдозрював, що площа може бути не на поверхнi планети, а високо над нею. Про це останнiй момент йому повiдомив пiлот, який практично замiнив йому штурмана.
  - А ранiше нiяк не мiг сказати? - розгнiвався полковник, помiчаючи попереду замiсть площi великого вигляду будiвлю.
  - А ви мене й не питали. - несмiливо вiдповiв пiлот.
   - I де ж вона тепер, твою матiр?
   Пiлот лише тремтячою рукою витягнув палець i показав угору.
   Федоров задерши носа машини побачив нарештi те, що шукав, але для вертикального пiдйому не залишалося мiсця i полковник в останнiй момент передумав сiдає прямо на площу, спрямовуючи транспорт прямо у вiкна будiвлi попереду.
  - Ви безумець! - вигукнув пiлот
  - Хiба досi не було помiтно? - диявольськи посмiхнувся полковник, спостерiгаючи, як заметушилися люди за вiкнами прямо по курсу. Лише один дурень за вiкном, з витрiщеними очима i мабуть чашкою еквiвалента кава застигла в шоцi як укопана.
   - ...Транспорт С246, ви не пiдкорилися наказу, ми вiдключаємо вашi двигуни!... - пролунало з динамiкiв, i прилади всерединi згасли.
   Федоров навiть розрiзнив колiр комiрця нещасного, коли пролунав удар зiткнення.
  Пiлот закрив обличчя руками, намагаючись ухилитися вiд уламкiв розбитого в брязкiт лобового скла i крихти пластику вперемiш з кров'ю збитого клерка. Старий знепритомнiв задовго до зiткнення, i його бездушне тiло було з силою кинуте на спинку крiсла полковника. Машину повело вбiк, i збиваючи меблi всерединi такого раптово потривоженого офiсу, вона сминала в гармошку покриття пiдлоги доти, поки не затихла уткнувшись у протилежну розгорнутому вiкну стiну.
   - ...А я ж мiг урятувати цього хлопця, - крiзь туман, приходячи до тями бурмотiв полковник.
  Вiн кульгаючи вилiз iз розбитого транспорту i босонiж шльопаючи по калюжах кровi на пiдлозi, став пробиратися до виходу з кiмнати, що бачився попереду, освiтлюваного серед їдкого густого сiрого диму лише спалахами пошкоджених кабелiв проводки. Треба було скорiше звiдси забиратися. Кинувши останнiй погляд на поранену машину, вiн помiтив пiлота, що приходив до себе, але затримуватися не став.
  
  Глава Ради напружено стежив за ситуацiєю. Наказавши знизити висоту, вiн уважно прослуховував переговори СОП, регулярно отримуючи доповiдi вiд СС. Їхнiй канал був засекречений i недоступний, що неабияк злило Главу Ради. Переговори велися мiж командирами рiзних команд, що розсилали ментальнi накази рештi оперативникiв, розосередженим навколо i на самiй площi.
  - ...об'єкт врiзався у будiвлю торговельного центру. Офiсну частину...
   - ... Пiдтверджую, на одинадцятому поверсi нижче за рiвень площi... Простежте, щоб не пiднялася панiка.
   - ... Керiвники пiдприємств попередженi та заспокоюють працiвникiв... на жаль, є жертви.
   - ... На площi все спокiйно... Мої хлопцi розташованi по периметру...
   - ... Патруль переслiдування вивчає мiсце аварiї... Прошу надiслати групи та блокувати п'ять поверхiв верхнiх та нижнiх рiвнiв...
   - ... Вас зрозумiв ... Групи в дорозi ... отримання даних фiзичного образу та сiткiвки об'єкта пiдтверджую.
  На найцiкавiшому мiсцi пролунав виклик по особистiй лiнiї. Глава Ради негайно з неприхованою досадою приглушив усi переговори. Цей особливий виклик не можна було заблокувати. Його непокоїла правляча рада Аурiона, мабуть неабияк стурбована тим, що вiдбувається. Що ж доведеться виправдовуватися? Вiн глибоко зiтхнув i ввiмкнув на прийом.
  - Голова Ради Федерацiї, нам потрiбно знати, що у вас вiдбувається. I чому ви досi не надавали жодних повiдомлень? Керiвник Секретної Служби доповiв, що ви за кимось iнтенсивно полюєте. - Холодним тоном почав керiвник ради правлячого кола Аурiона, щойно виник контакт.
  "Так. Значить вже настукали" - подумав Глава Ради, у слух же спокiйно вiдповiв - Виникли деякi проблеми у федеральному проектi "Прибулець". Їхнiм усуненням я власне i займаюся. I хочу запевнити, як вас, так i решту керiвникiв планети, що ситуацiя пiд контролем i ми незабаром закiнчимо. Немає причин турбуватися про столицю. Їй нiчого не загрожує.
   - Я хотiв би вiрити вам, шановний, але те, що ви вже наробили, говорить про iнше - Керiвник, жестом показав на холовiзор поруч iз ним, яким у всю йшло висвiтлення останнiх подiй катастрофи на трасi.
  - Так, ви маєте рацiю, але тут немає моєї провини. Я не раз казав, що Службi Громадського Порядку треба видiляти бiльше коштiв, для бiльш ретельного навчання персоналу. Але якщо ви продовжуєте урiзати фiнансування, з незрозумiлих менi мiркувань, у чому я вас не звинувачую, то й пожинати плоди неквалiфiкованих дiй СОП в екстрених ситуацiях потрiбно саме вам. - кiнець фрази Глави Ради, вдало спiвпав з пагорiлими останками патрульної машини, що показувалися по холовiзору.
   Керiвник Ради Планети, знiяковiвши, вирiшив закiнчити розмову якнайшвидше.
   - Тим не менш, шановний Голова Ради Федерацiї, ми бажаємо, щоб ви закiнчили всi справи якнайшвидше.
  - Неодмiнно, шановний - з переможною усмiшкою вiдповiв Глава Ради, i посмiхнувся про себе. - "Цi полiтикани, весь час бояться мене, але й оступатися менi не варто"
  Хоча правляча рада Аурiона i перебувала за статусом вище за нього в iєрархiї Аурiонської держави, люди, якi там розумiли, що в масштабах Федерацiї, ключовою фiгурою був саме Глава Ради Федерацiї. Уряд Аурiона, постiйно побоювався його i можливу узурпацiю влади, встановлюючи тотальне спостереження i контроль, настирливо дихаючи в потилицю. Їхнє прагнення, спiймати Главу Ради Федерацiї найменшим промахом, було зрозумiло величезним бажанням взяти цю людину пiд контроль, граючи на її слабкостях. Головi Ради досi вдавалося не потрапити, вмiло, граючи з керiвництвом. У полiтичних колах Аурiона йому не було рiвних, i вiн упевнено знав це.
  
   - Роздiл 19 -
  
  Федоров, на дотик, нарештi, вибрався з темного затягнутого димом коридору, опинившись на драбинi ведучої, на верхнi поверхи. Незважаючи на сiдаючи кiсточку, вiн почав пiдйом, дивуючись своєї спритностi. Здавалося, вiн помолодшав на десяток рокiв. Минувши, темпом у двi сходинки, що перескакували, кiлька поверхiв, полковник зiткнувся зi зляканою дiвчиною. Вона, побачивши його, вiдразу закричала i покидала все, що мала в руках. Федоров грубо вiдштовхнув її i продовжив своє пiднесення. Через кiлька стрибкiв вiн зiткнувся ще з декiлькома працiвниками в темно-зелених комбiнезонах, що приголомшено дивилися на напiвголу людину в розiрваному, забрудненому кров'ю халатi. Тiльки зараз до Федорова дiйшло, як вiн привертає увагу. Рiшення прийшло негайно. Полковник рiзким ударом ноги вiдкинув у кут одного з робiтникiв, iнтенсивно завдаючи ударiв кулаками по обличчю другому. Вiдлетiлий, здивовано ухнув у кутку, з жахом спостерiгаючи як пiд влучними ударами незнайомця, втрачає свiдомiсть його товариш, сповзаючи на пiдлогу з розбитим у кров носом.
  - Знiмай одяг по-доброму, поки я добрий! - прогарчав Федоров, захекавшись, звертаючись до робiтника, що лежав у кутку.
  Вузька перевдягання зайняла кiлька дорогоцiнних хвилин, i незабаром полковник, вiдкинувши вже не на що не схожий халат убiк, продовжив бiг вгору сходами, минаючи поверх за поверхом. Комбiнезон зручно припав йому вчасно хоч i тер пахвами. Але звертати увагу на такi дрiбницi було щонайменше нерозумно.
  Сходи несподiвано закiнчилися, i полковнику довелося пiрнути в одне з дверей, розташованих на майданчику пiвколом. Опинившись у довгому коридорi, вiн продовжив рух, iнодi натикаючись на людей i сповiльнюючи крок, прикидаючись звичайним спiвробiтником, який поспiшав на робоче мiсце. Незабаром у коридорi стало тiсно вiд тих, що снували туди сюди схвильованих людей, i Федоров вирiшив iти за бiльшiстю, сподiваючись незабаром продовжити пiдйом на площу, вибравшись iз цього лабiринту численних розвилок i поворотiв. Iдучи за масою, вiн опинився в широкому довгому коридорi з купою схожих дверей. На його кiнцi виднiвся шуканий прохiд на сходову клiтку, розташовану поруч iз пiдйомником. Але тут на нього чекала неприємнiсть. Усiх, хто йшов у напрямку сходiв, затримували озброєнi солдати в темно-синiх мундирах. Ретельно обшукуючи та скануючи, вони пропускали перевiрених далi. Федоров злякано завмер, пропускаючи тих, що йшли за ним. Тут вiн помiтив ще трьох схожих людей у синьому. Вони рухалися з iншого боку в його напрямку, вибiрково перевiряючи, що юрбилися в коридорi клеркiв. Федоров, пригорнувшись до стiни, гарячково розумiючи, що робити далi. Вiдчувши спиною ручку дверей i непомiтно натиснувши на неї, ковзнув у прорiз, привертаючи увагу однiєї дiвчинки з великими дурними очима. Опинившись у темному примiщеннi, полковник почав обмацувати стiни в пошуках вмикача, але потiм залишив це безглузде заняття, звикнувши до темряви. Тiльки зараз вiн вiдчув страх бути неминуче спiйманим. Нi, вiн має зустрiтися зi своєю дочкою! Не можна здаватись! Вони рухалися з iншого боку в його напрямку, вибiрково перевiряючи, що юрбилися в коридорi клеркiв. Федоров, пригорнувшись до стiни, гарячково розумiючи, що робити далi. Вiдчувши спиною ручку дверей i непомiтно натиснувши на неї, ковзнув у прорiз, привертаючи увагу однiєї дiвчинки з великими дурними очима. Опинившись у темному примiщеннi, полковник почав обмацувати стiни в пошуках вмикача, але потiм залишив це безглузде заняття, звикнувши до темряви. Тiльки зараз вiн вiдчув страх бути неминуче спiйманим. Нi, вiн має зустрiтися зi своєю дочкою! Не можна здаватись! Вони рухалися з iншого боку в його напрямку, вибiрково перевiряючи, що юрбилися в коридорi клеркiв. Федоров, пригорнувшись до стiни, гарячково розумiючи, що робити далi. Вiдчувши спиною ручку дверей i непомiтно натиснувши на неї, ковзнув у прорiз, привертаючи увагу однiєї дiвчинки з великими дурними очима. Опинившись у темному примiщеннi, полковник почав обмацувати стiни в пошуках вмикача, але потiм залишив це безглузде заняття, звикнувши до темряви. Тiльки зараз вiн вiдчув страх бути неминуче спiйманим. Нi, вiн має зустрiтися зi своєю дочкою! Не можна здаватись! привертаючи увагу однiєї дiвчинки з великими дурними очима. Опинившись у темному примiщеннi, полковник почав обмацувати стiни в пошуках вмикача, але потiм залишив це безглузде заняття, звикнувши до темряви. Тiльки зараз вiн вiдчув страх бути неминуче спiйманим. Нi, вiн має зустрiтися зi своєю дочкою! Не можна здаватись! привертаючи увагу однiєї дiвчинки з великими дурними очима. Опинившись у темному примiщеннi, полковник почав обмацувати стiни в пошуках вмикача, але потiм залишив це безглузде заняття, звикнувши до темряви. Тiльки зараз вiн вiдчув страх бути неминуче спiйманим. Нi, вiн має зустрiтися зi своєю дочкою! Не можна здаватись!
  Вiдчуваючи себе загнаною дичиною в цьому задушливому примiщеннi, полковник змокнув вiд хвилювання. Десь має бути лазiвка. Струменя свiжого повiтря обдало обличчя. Федоров, пожвавiшав i почав шукати вентиляцiйний люк, слiдуючи за освiжаючим потоком. Вiн сподiвався, що зможе скористатися вентиляцiйною шахтою, але на нього чекало розчарування. Знайшовши загратоване отвiр у стiнi, вiн з досадою вдарив кулаком у стiну. Прорiз ведучий у вентиляцiйну шахту був такий малий, що в нього могла пролiзти лише кiшка. Це глухий кут.
  Федоров, майже зневiрившись, повернувся назад до дверей i прислухався. Суєта за нею тривала. Чулися обуренi вигуки. Полковник, угамовуючи нервове тремтiння в руках, легенько прочинив дверi i вiдскочив з переляку. Прямо навпроти переслiдувачi притиснули до стiни i обшукували одного з робiтникiв у схожому, як у нього комбiнезонi, попутно скануючи сiткiвку ока. Федоров злякався, що його помiтили, але створена ним щiлина була така мала, що не привернула б уваги, якби не та дiвчинка. Це створення, здивовано стала тикати пальчиком у бiк дверей.
  - Чорт! - прошипiв полковник, пiрнаючи назад, намагаючись знайти затишне мiсце. Його не виявилося. Дверi вiдчинилися i вiн, не встигнувши нiчого зробити, вдало опинився за вiдчиненою стулкою. Затримавши подих, вiн почав чекати, через щiлину, спостерiгаючи, як усередину заходить один iз переслiдувачiв.
  Ввiмкнулося свiтло. Люди в синiх мундирах стали оглядати примiщення, все далi вiддаляючись вiд входу. Федоров не знав, як вчинити, але й ховатися тут вiн не мiг. Думки безладно роїлися в головi. Нарештi вiн зважився i спокiйно без рiзких рухiв вийшов зi свого укриття, тихо тримаючись за спиною у солдатiв, що вже увiйшли i повiльно перевiряли примiщення. М'яко переступаючи, майже вiдкрито вiн обiгнув стулку дверей i вiч-на-вiч зустрiвся з солдатом, який не чекав там його появи. Скориставшись хвилинним замiшанням, полковник штовхнув варту з усiх сил i кинувся бiгти геть, розштовхуючи шалених робiтникiв, що траплялися на шляху. Ззаду негайно почулися пострiли, i звуки персоналу, що падали тiло, випадково опинилися на траєкторiї польоту нейтралiзуючих зарядiв.
  Федоров, бiг у невiдомому напрямку геть вiд пропускного пункту, виляючи у заплутаному лабiринтi проходiв, вiдчуваючи що зрештою виявиться загнаним у безвихiдь. По дорозi вiн блокував всяким мотлохом дверi за собою, немов крiзь нетрi продирався через офiси, iнодi сповненi схвильованих жiнок, чоловiкiв i дiтей. Переповнений бажанням навчиться ходити крiзь стiни, i вiдчуваючи себе загнаною твариною, вiн штовхнув ногою черговi замкненi дверi. Який же був подив, коли вiн стрiмко вилетiв у той самий широкий, переповнений людьми коридор, який так недавно покинув. Неусвiдомлено зробивши коло в лабiринтi проходiв, вiн повернувся назад, так само раптово для себе, як i для солдатiв, що блокували сходи. Але цього разу вiн, спотикаючись i втрачаючи рiвновагу, пiд здивованi вигуки оточуючих, опинився позаду постового блоку. Не втрачаючи не хвилини,
  "Вгору! Вперед! Швидше! Залишилося зовсiм трохи!" - пiдганяв полковник, намагаючись стрибати аж через три сходинки. Нарештi досягнувши останнього майданчика i рiзко видихнувши, вiн ногою вiдчинив дверi. Федоров опинився посеред оточуючого з усiх бокiв парку, з небаченої краси клумбами i зеленими листяними деревами химерних форм i розмiрiв, що шумiли в тiнi будiвель. Над головою розпростерлася синьова неба, що перекреслюється у кiлькох мiсцях мостами та переходами мегаполiсу. Перший раз, за такий довгий термiн, полковник опинився на природi, хоч i невiдомого свiту. Вражений до глибини душi, що оточувала його красою, Федоров завмер на мiсцi. Вiн не вiдразу помiтив, розташовану в самому центрi парку Площу Ради Федерацiї, але, трохи прийшовши до тями, тут же побiг до неї, намагаючись опинитися прямо за трибунами, не втрачаючи надiї встигнути, зустрiнеться iз дочкою. Вiн не на секунду не сумнiвався в тому, що бачив. То була вона. Федоров iз останнiх сил, стрибками перескакував галявини та чагарники, розштовхуючи перехожих та тупцюючи клумби. Ось вiн уже розрiзняє людину, яка говорить на трибунi.
   "Але, це вже не той, якого вiн бачив по "ящику"!"
  "Нi, невже я спiзнився!?" - Полковник був близький до нервового зриву. Зовсiм забувши про переслiдувачiв, що слiдували за п'ятами, вiн уважно вдивлявся в силуети людей, що перебували на трибунi i поруч з нею.
  I ось, краєм ока, вiн цiлком випадково помiчає процесiю, що повiльно вiддаляється вiд трибун у напрямку очiкуваних їх транспортiв. З останньою надiєю, Федоров, напружуючи втомленi м'язи, побiг услiд, бачивши бiчним зором, як переслiдувачi органiзовано беруть його в кiльце, вiдрiзаючи всi шляхи до вiдступу. Пiдбiгаючи серед натовпу, вiн побачив силует дiвчини, неймовiрно схожий на силует його доньки.
  - IРА! - закричав полковник з останнiх сил, вiдчуваючи, як заряд паралiзатора, влучно випущений снайпером, блокує його руховi функцiї.
  Люди, що йшли попереду, схвильовано обернулися, щiльним кiльцем оточенi численними охоронцями. Пролунали повторнi хлопки пострiлiв паралiзаторiв.
  Останнє, що бачив Федоров, падаючи на колiна i непритомнiючи, це миле i стривожене обличчя його дiвчинки, доньки Iрини Федорової. Щаслива усмiшка застигла на його губах, тодi як свiт довкола перестав iснувати.
  
   ЧАСТИНА ШЕСТА
  
   "Прихована загроза"
  
   - Роздiл 20 -
  
  Вигляд планети, що вiддаляється, i темрява безкрайнього космосу, що насувається, усипана безлiччю вогникiв зiрок, завжди захоплювала Анрiтi, але тiльки не зараз. На цей раз її думки були зайнятi iншим. Корабель забирав її назад у глибини невiдомого космосу. Пiдпершись лiктем на протиперевантажувальному ложi, бiля зручно розташованого величезного елюмiнатора, вона вiдчайдушно спостерiгала за бурхливою навколо планети активнiстю. Усюди сюди снували ремонтнi кораблi, спалахуючи реактивними струменями при стартi та гальмуваннi. Величезнi доковi станцiї по черзi приймали великi вантажнi судна, автоматично розвантажуючи їх та вiдправляючи вантажi з невеликими шатлами до космопортiв на поверхнi Аурiону. Столиця Федерацiї жила своїм життям, i це життя було чужим для Анрiтi, як i кожному з Вiльних Мисливцiв - людей, якi живуть у вiдкритому космосi i кочують при необхiдностi по його безкрайнiх просторах. Вони мали право на своє особисте iм'я, яке видiляло iндивiдуальнiсть кожного з них, навчаючи цiнувати людське життя як перлинну пiщинку на величезному пляжi всесвiту.
  На високiй орбiтi нерухомо застигли ланки патрулiв Служби Громадського Порядку, наче хижаки, гордо спостерiгаючи з висоти за вируючим життям. По освiтленим буями нечисленних трас снували рiдкiснi орбiтальнi цивiльнi яхти. Уздовж екваторiальної та медiанної низьких орбiтах, на рiвнiй вiдстанi один вiд одного розташовувалися сторожовi фортецi, що наїжалися стовбурами безлiчi гарматних веж. Вони посилали автоматичнi перевiрочнi запити будь-якому судну, що наближається, перевiряючи вантаж. На тiньовому боцi планети, наче примари, виднiлися кiлька пошарпаних у боях крейсерiв Аурiанської флотилiї, оточенi кораблями пiдтримки та навантажувачами з десантними шатлами. Штучним мiсяцем безмовно зависла величезна база флоту, що постiйно добудовується та реконструюється.
  Її мiсiя на цiй планетi була закiнчена. Батько буде задоволений. Кур'єр успiшно передав зiбрану iнформацiю про останнi проекти та плани Федерацiї. Дiри, що утворилися в системi безпеки Аурiона за останнiй перiод часу, та постiйний недогляд Секретних Служб грали їм на руку. Достовiрностi не доводилося сумнiватися. Хоч Анрiтi i не пiдпускали безпосередньо до зiбраних даних, вона вважалася їхнiм хранителем як найближча людина до Лiдера Вiльних Мисливцiв - її батька.
  Полум'я невиразного сумнiву продовжувало розпалюватися всерединi її душi. Все пройшло занадто гладко i занадто пiдозрiло швидко, а в їхнiй професiї нiколи не обходилося без тих чи iнших складнощiв, що iнодi стоять багатьом життям. Одна, але суттєва дивина, на яку було б нерозумно не звернути уваги, дошкуляла її з самого старту. Той немолодий чоловiк на площi Ради Федерацiї, який окликнув здавалося б її i вiдразу вражений паралiзаторами, що поспiшали з усiх бокiв спiвробiтникiв СОП. Вона знала, що нiколи не зустрiчала цього чоловiка ранiше, але коли вона побачила його, усерединi щось перевернулося. Її як заворожену вiдвели в машину i немов увi снi доставили на корабель. Вiн одразу стартував.
  Тiльки прокинувшись пiсля перевантажень Анрiтi змогла привести свої думки до ладу i тверезо обмiркувати те, що сталося, але як вона не намагалася знайти у своїй пам'ятi епiзодiв, пов'язаних iз цiєю людиною. Вiн здався їй таким знайомим... Навiть трохи рiдним... У спробах згадати, їй нiчого не вдавалося. Голова наповнювалася нестерпним болем у потилицi. Це її дуже налякало. Здавалося, нiби вона не має своїх спогадiв. Анрiтi спробувала згадати щось зi свого дитинства i тут же натрапила на болiсний червоний туман. Що це таке? Дiвчина нiколи не думала про це ранiше, вважаючи, що її тимчасова амнезiя пов'язана з аварiєю на кораблi. Але пройшло чимало часу з того жахливого моменту. Складалося враження, що щось заважає їй згадати, блокуючи наглухо спогади. Борючись iз хвилинними нападами панiки вiд безсилля щось згадати, вона твердо вирiшила, нарештi, поговорити на цю тему з батьком. Вiн був настiльки зайнятий останнiм часом, що майже не придiляв часу для своєї єдиної дочки. Як ватажок Вiльних Мисливцiв вiн постiйно перебував у рейдах вдалинi вiд "материнського" корабля. Це судно служило притулком для всього пiратського роду в цiй частинi безкрайнього всесвiту.
  Материнському кораблю було безлiч рокiв. Колись, багато рокiв тому це мiсце було притулком для тисяч колонiстiв, що вирушили до зiрок шукати свiй новий будинок, а тепер воно було повнiстю перебудовано та практично зiбрано заново. Бази даних корабля не зберiгали iнформацiї про свiт, звiдки прибули колонiсти i куди вони прямували. Не збереглося також жодних записiв про раннiй перiод розвитку колонiї у вiдкритому космосi. З вуст в уста переходили лише легенди про те, що колись давним давно корабель прямував до майбутньої колонiї, прибув у пункт призначення пiзно. На момент прибуття планета стала жертвою вибуху наднової, перетворившись на пояс астероїдiв, а сонце системи обернулося холодним карликом. Можна було справедливо помiтити, що здiйснивши колонiсти висадку на поверхню ранiше, то колонiя припинила б своє iснування в одну мить, випарившись разом з їх новим будинком, у променях виблискуючої нової зiрки. Кораблю-матерi, який несподiвано потрапив у поле астеройдiв, було завдано непоправної шкоди. Це не залишило колонiстам жодних шансiв на подальшi стрибки у пiдпростiр, до найближчих придатних для життя систем.
  Крихiтки були вiдомi про перiод розвитку i боротьбу колонiстiв, що вижили за iснування в космосi. Їх кочування вiд планети до планети в пошуках придатних умов для iснування. Зрештою, вони здалися знайти щось пiдходяще. Далi iсторiя замовчувала, але залишалося ясним одне - кочовий спосiб життя народу Анрiтi за тисячолiття анiтрохи не змiнився. Вони все так само продовжували блукати в космосi, але зараз їх це влаштовувало i напевно мало хто мiг би уявити собi спокiйне життя на поверхнi планети, оточеним доброзичливою природою, а не приладами життєзабезпечення i холодною чорною безоднею космосу за бортом. Без романтики космiчних битв та щоденного балансування мiж життям та смертю. Вони були справжнiми вовками безповiтряного простору i наводили жах на всiх, чиї iнтереси перетиналися з iнтересами Вiльних Мисливцiв. Нiхто не знав точного мiсцезнаходження бази пiратiв, i тому всi рейди проти них були просто безглуздi. Зрештою розумнi правителi навчилися знаходити з Вiльними Мисливцями спiльну мову змiцнюючи вiдносини взаємовигiдними контрактами та сiмейними узами, а амбiтнi самовдоволенi пiжони продовжували нести незлiченнi фiнансовi втрати, продовжуючи марно ганяються за примарами. Це стосувалося як окремих Федеральних торгово-добувних корпорацiй, i Республiк загалом, серед яких був Аурiон. З хитрiстю Аурiонських полiтикiв завжди було необхiдно тримати вухо в гостро, а нюх за вiтром. Пиха та непередбачуванiсть, робили їх небезпечними опонентами. Що стосується "Чорної Туманностi", то тут справи були ще гiршi. Агентурна мережа пiратiв на окупованих планетах швидко розкривалася та обезголовлювалася, Але й тут Вiльнi Мисливцi знайшли вихiд. Це трималося в такiй таємницi, що навiть Анрiтi не могла з'ясувати всiх подробиць... Раптом роздуми були перерванi, виттям бойових сирен. Анрiтi схопилася з ложа i, обсмикнувши пiдлогу дiлового чорного костюма, що витончено облягає фiгуру, швидким кроком попрямувала на капiтанський мiсток. Вона звикла все бачити сама, не задовольняючись короткими повiдомленнями з внутрiшнього зв'язку. Вiдкинувши стороннi думки, дiвчина швидко спробувала зосередитись на реальностi, але нiчого не вийшло, i вона сповiльнила крок. Треба було подолати ще два коридори освiтлених вiдблисками червоних ламп. З отвору однiєї з кают вискочив сонний лейтенант зв'язку, на ходу застiбаючи мундир. Помiтивши Анрiтi та її строгий проникливий погляд гарних очей, вiн густо почервонiв, i поспiшно вiддавши честь, зник за поворотом. Нiщо на цьому кораблi не тiшило жiноче самолюбство бiльше нiж такi зустрiчi. Анрiтi посмiхнувшись краєм губ i витонченим рухом, поправивши локон волосся, впевненою ходою пiшла за ним.
  
   - Роздiл 21 -
  
  - Корабель IКС-22, це патруль СОП Аурiона, наказуємо вам уповiльнити рух та приготується прийняти команду для огляду судна. - почулося з динамiка, як тiльки Анрiтi зiйшла на мiсток.
  - У чому справа, патруль СОП Аурiона, - незворушно, з награним роздратуванням у голосi поставив питання капiтан судна Вiльних Мисливцiв. Кому, як не йому - старому вояку, було вiдомо, що таке, впустити команду СОП для огляду. Це завжди означало лише одне. Чиста вода абордаж.
  - Ми дипломатичне судно Торгової Лiги i пройшли вiдповiдний огляд у космопортi. Якi можуть бути проблеми?
  - У нас є прямий наказ повторити огляд судна, поки воно знаходиться в нашому галактичному просторi. Приготуйтеся до стикування. - байдуже пролунало з динамiкiв.
   Капiтан судна вiдчув присутнiсть Анрiтi на мiстку i обернувся, натреновано вiддаючи честь, бiльше з дотримання традицiй, нiж iз потреби.
  - Що тут у нас вiдбувається, Капiтан? - ввiчливо спитала дiвчина, кивнувши на знак вiтання.
  - Шановна Анрiтi, патруль Аурiона хоче провести повторний огляд. - вiдповiв Капiтан, кивнувши начальниковi бойового розрахунку, що входить за спиною дiвчини. - Як ви розумiєте, у нашiй ситуацiї ми не можемо цього допустити. Отримана вiд агента iнформацiя вже завантажена до бази даних корабля, а головастi хлопцi iз СОП якщо не зламають захист, що вiдповiдно призведе до арешту судна та провалу мiсiї, що не допустимо.
   Анрiтi замислилася на мить i насупила брови, попутно сiдаючи в порожнє крiсло пiлота-стажера.
  - Я гадаю, у нас немає вибору капiтан. Ми зобов'язанi пiдкоритися їхнiм вимогам.
  - Але, панi?! - капiтан здивовано глянув на дiвчину.
  - Не перебивайте мене капiтан, а дослухайте до кiнця, - Анрiтi суворо подивилася у вiчi старому пiрату. Вiн був у два рази старший за дiвчину i тому часом забував, що вона є донькою самого Лiдера i знаходиться на суднi аж нiяк не для прогулянки. Тож без вагань здався.
   - Вибачте, шановна... продовжуйте.
  - Так ось. У нашiй ситуацiї ми не можемо ризикувати, але також нам необхiдно з'ясувати, з якого приводу перевiрка. Якщо вони дiзналися про переданих нам даних, то доведеться змiнювати всю агентурну мережу на Аурiонi i краще дiзнатися про це ранiше. А якщо це звичайний огляд, то не варто хвилюватися, але про всяк випадок виведiть нашу абордажну команду у вiдкритий космос i вкрийте у тiньовiй частинi судна. Якщо запахне смаженим, я думаю, ви знаєте, що треба робити.
  Капiтан хитро посмiхнувся, дивуючись тактичним навичкам цiєї молодої дiвчини, попутно почуваючи себе незручно. Анрiтi вловила цю думку у його поглядi i вже вдруге за короткий час потiшила своє самолюбство, кивком показуючи, що капiтан може повернутися до своїх обов'язкiв.
  Обстановка на мiстку розжарювалася при наближеннi патрульного корабля СОП. Тривожна тиша в повiтрi, порушувалася попискуванням приладiв та оповiщення з радара. Всi були зайнятi своєю справою i подумки рапортували капiтановi. Вiн, у свою чергу, контролював весь процес пiдготовки до зустрiчi гостей.
  Анрiтi, волiла пiти назад у каюту. Вона була впевнена, що її люди чудово впораються i без неї. Повернувшись у каюту, вона вiдчула себе на дивина самотньо.
  "Краще б залишилася на мiстку" - подумала вона, i вже майже повернувшись до дверей, зрозумiла, наскiльки це буде безглуздо. "Тута-сюди, туди-сюди. Нi. Досить."
   Несподiвано ожив передавач i голосом капiтана повiдомив, що стикування пройшло успiшно.
  - На борт приймається команда чиновникiв СОП. Вихiд зi шлюзу пiд прицiлом автоматичних коридорних гармат, так що не варто боятися раптового нападу.
  Анрiтi, посмiхнувшись, помiтила, що недаремно нiкуди не пiшла i залишилася в каютi. Команда справлялася сама. Бажання потрапити на мiсток зникло, але змiнилося якимось тривожним передчуттям. Представники Аурiона на кораблi та його, вiдчутнi думки викликали у нiй страх. Пiсля останньої подiї на Аурiонi перед зльотом їй чомусь ясно здалося, що предметом iнтересiв СОП буде саме її персона.
  - Капiтане, менi потрiбна вiзуальна проекцiя подiй, що вiдбуваються, прошу надайте на мiй пульт доступ до камер спостереження. Спасибi.
  Через кiлька секунд, вона схвильовано стояла перед холовiзором, перемикаючись з проекцiї на проекцiю, стежачи як люди у формi СОП нишпорять нечисленними палубами i коридорами корабля, заглядаючи в каюти i вiдсiки. У дверi постукали. Анрiтi холодними пальцями напружених рук переключилася на камеру, встановлену в коридорi, що веде до її каюти. За дверима стояв одягнений у темно-зелений мундир молодий офiцер з нашивками СОП, тримаючи в однiй руцi сканер, а iнший спирався на громiздку кобуру. Вимкнувши проекцiю, Анрiтi, розстебнувши кiлька гудзикiв на грудях, попрямувала до дверей i розблокувала її. Солдат, вiдiрвавши погляд вiд приладу, пiдняв свiй погляд i вражено дивився на Анрiтi.
  - Ви щось втратили? - не розгубилася дiвчина, в розслабленiй позi спираючись на дверi, що вiд'їхали убiк. Вiдкрита частина грудей виглядала занадто вiдверто i спокусливо. А очi Анрiтi глузливо ловили погляд несподiваного вiдвiдувача. Вiн щосили намагався не опускати свiй погляд нижче пiдборiддя господинi каюти.
  - Нi... Все гаразд, шановна, - заїкнувся патрульний, i вiддавши честь, поспiшив вiдiйти вiд грiха подалi. Анрiтi, задоволена своєю смiливою витiвкою, полегшено зiтхнула i, провiвши поглядом служивого, що зник без оглядки за поворотом, закрилася в каютi. Вiдновивши, схвильоване дихання, вона натиснула кнопку прийому виклику, розташованого з миготливою червоною лампочкою.
  - Шановна, у мене поганi новини. - швидко почав капiтан, - Щойно менi надiйшло повiдомлення вiд капiтана патруля СОП про арешт судна. Хоча вони навiть не намагалися пiдключитися до нашої мережi, щоб звiрити данi реєстрацiї курсу. Ми не можемо чинити опору тут. Наш корабель знаходиться не на такiй далекiй вiдстанi вiд планети, щоб у разi бою встигнути пiти до прибуття з орбiти важких крейсерiв Аурiона. Менi потрiбний ваш негайний наказ.
  Анрiтi здригнулася i насупилася. Iнтуїцiя не пiдвела її, i тепер ситуацiя вимагала рiшучих дiй.
  - Дочекайтеся прибуття на борт абордажної команди та не чинiть опору. Капiтан ви знаєте, що робити. Будь ласка, зведiть втрати до мiнiмуму. - вiдповiла дiвчина, першу частину повiдомлення адресувавши спiвробiтникам СОП, що прослуховують їх переговори, а останню безпосередньо Капiтану, знаючи що вiн зрозумiє її правильно.
  - Буде виконано! - браво вiдгукнувся Капiтан, що вкотре пiдтверджувало те, що вiн її чудово зрозумiв.
  
  На мiстку патрульного корабля СОП Патрульний Капiтан досить потирав руки. Наказ виконувався без iнцидентiв, хоча не разу ще в iсторiї СОП, патрулям не вдалося взяти в полон корабель "Вiльних Мисливцiв". Так, так, саме їх. Кому як не знати, що ховається пiд емблемою Торгової Лiги. Тепер вiн мiг розраховувати як мiнiмум на пiдвищення i вже досить уявляв вигляд нових нашивок на парадному кителi. Досить усмiхаючись, вiн дивився через щiлину оглядового вiкна капiтанського мiстка, утворену вiдкритими щитами бронi, на силует поваленого пiратського корабля. таким самотнiм i беззахисним у їхньому свiтi. Щити захищали вiкна огляду пiд час бою та метеоритних бур. А зараз Патрульний Капiтан не мiг вiдмовити собi в задоволеннi не вiдкрити їх i на власнi очi, наживо, насолодиться видом поваленого стерв'ятника. Пiрату не залишили жодних шансiв. За спиною патруля СОП була цiла планета - столиця зiркової Федерацiї та вся її мiць. Офiцер зв'язку продовжував вiддавати вказiвки Капiтану пiратського судна, паралельно коригуючи дiї абордажної команди, пiд вагою бронi та зброї, важким ходом, що чiтко займає ключовi позицiї на кораблi противник. Вони поступово просувалися у бiк мiстка, не зустрiчаючи жодного опору.
  - Патрульний Капiтан, втрачено зв'язок iз руховим вiдсiком, - стривожено повiдомив офiцер внутрiшнього зв'язку. - Вони не вийшли на зв'язок. Також помiчений перепад тиску на нижнiх палубах.
   Патрульний Капiтан, як задоволений мисливець, що в ейфорiї спостерiгав за тушею поваленого звiра, вiдреагував на слова офiцера внутрiшнього зв'язку лише з другого разу.
  - Думаю нiчого серйозного, знову гiперустановка барахлить i створює перешкоди. На цих моделях судiв це нормально. - безтурботно вiдповiв вiн, схрестивши руки на грудях. Капiтан Патруля продовжував оглядати елегантнi лiнiї конструкцiї захопленого корабля.
  - Думаю не варто особливо турбуватися. За такий видобуток у нас не тiльки нове обладнання буде, а можливо навiть новий корабель!
  Молодий офiцер внутрiшнього зв'язку здивовано подивився на свого командира, але колега, що сидiв поруч. помiтивши його замiшання лише махнув рукою, всiм виглядом показуючи, що таке вже не в першiй i взагалi не варто звертати увагу на капiтана.
  Через деякий час, Патрульним капiтаном опанувала невиразне занепокоєння. Все йшло надто гладко. Подумки зосередившись, вiн упiймав iмпульс думки головного iнженера, але тут же втратив з ним контакт. Щось тут не так!
  - Лейтенант, негайно надiшлiть людей, що залишилися, в руховий вiдсiк. Пiлот, увiмкнiть двигуни в режимi прогрiвання! Офiцер зв'язку, командi абордажу пiдвищена готовнiсть! - Раптова злива наказiв обрушилася на пiдлеглих, що перебувають, на мiстку. I щоб не створювати сум'яття Патрульний Капiтан подумки пiдтвердив свої побажання.
  
  - Ку-ку! - сказав командир пiратського абордажу, що здивовано втупився в нього iнженеру i натиснув на спусковий гачок. Тiло нещасного було вiдкинуто до стiни рухового вiдсiку i забилося в передсмертних конвульсiях. Двоє технiкiв кинулися, було втекти вiд несподiваних людей у скафандрах, але точнi безшумнi пострiли штурмових гвинтiвок, втихомирили втiкачiв, залишаючи жертви стiкати кров'ю на пiдлозi. Один iз пiратiв бiльше зi жалостi, нiж iз садистських спонукань добив обох пострiлами в голову.
   - Командир, тиск у вiдсiку порушено, говорив я Ентеру, щоб вiн щiльнiше приєднував свою шлюзову камеру.
  - Вiдставити розмови, Слайре, - гаркнув командир, а подумки додав, - "Не бурчи, скажи краще спасибi, що не тобi довелося її прилаштовувати всерединi дюзи двигуна. Адже вона могла будь-якої митi заробити. I взагалi. Валi швидше, вiдключай двигун, поки господарi не виявили, хто до них через дупу влiз"
  Слайр стривожено глянув на командира. Трохи подумавши, вiн кинув вдячний погляд на вбираючого разом з рештою абордажної команди засмаглого Ентера. Пiсля цього намагаючись не зачепити згустки мозку на пiдлозi, Слайр швидким кроком вирушив до комп'ютерiв рухової системи. За хвилину командир абордажу обережно висунувся в коридор i перебiг до найближчих ящикiв, що були бiля стiни. За ним пiшли iншi пiрати, стукаючи магнiтними пiдошвами скафандрiв по металевому покриттю пiдлоги коридорiв патрульного корабля. У створений штучний шлюз проникали все новi й новi члени абордажної команди, поки їхня кiлькiсть досягла двадцяти. Iншi залишилися зовнi. З верхнiх палуб пролунав шум i почувся тупiт i лайка закутих у броню солдатiв патруля, що поспiшно спускалися в руховий вiдсiк. Ентер тримає сходи в прицiлi, подумки вiдрапортував командиру i той iз двома iншими пiратами змiнив позицiю, вдираючись в одну з бiчних кают. Пролунав здавлений зойк, i все стихло. На мить вiдключилося свiтло. Вниз сходами скотилася свiтлова граната, i Ентер в останнiй момент встиг затемнити забрало скафандра, мало не заслiплений миттєвим спалахом.
  - Чорт! - прогарчав по зв'язку Слайр, що тiльки-но вийшла з рухового вiдсiку. Було ясно, що вiн якраз i не встиг затемнитись i тепер на пiвгодини з нього боєць нiякий. Слайр, жмурячи очi продовжуючи бурчати. Вiн як слiпе кошеня заповз за найближчу скриньку,
  Так само раптово, як чорти з табакерки, з верхньої палуби посипалися солдати, вiдкочуючись до бокових стiн широкого коридору. Вони на ходу вiдкрили безладний вогонь по пiратах, що засiв у глибинi коридору. Ентер, зi свого укриття цiлячись у найближчого захисника, у вiдповiдь спалахнув вогнем. Точним влученням пiратська куля прошила броню i застрягла у бiдолахи в головi. Здивованi такою влучнiстю нападникiв, його товаришi вiдразу вiдреагували залпом у вiдповiдь. Ентер уже встиг причаїтися за ящиком. Тому куль, що просвистiв у вiдповiдь, не принiс жодних результатiв. Хором заговорили гвинтiвки пiратiв iз кiнця коридору. В результатi ще кiлька солдатiв нерухомо застигли на пiдлозi. Захисники, не перестаючи безрезультатно, стрiляли у вiдповiдь, прикриваючи поспiшно встановлюючи великокалiберний кулемет. Намагаючись не дати висунутися пiратам, вони перейшли у контрнаступ. Двоє солдатiв, покинувши укриття, рiзким ривком подолали невелику вiдстань до найближчої каюти, несподiвано для себе були зустрiнутi там спiльним залпом трьох гвинтiвок, якi там пiрат. Першого з атакуючих розiрвало разом iз бронею та кривавi останки тулуба з вiдстрiленими руками були буквально вiдкинутi на застиглого жахом контуженого товариша. Збивається з нiг падаючим тiлом товариша, не контролюючи своїх рухiв, вiн упав назад у коридор прямо в гущавину перехресного вогню. Стiни, затягнутого серпанком темного коридору, пофарбувалися багряним кольором струменiв кровi, що хлинули в рiзнi боки. Ентер скористався моментом i знову висунувся, даючи залп у бiк вже встановленої зброї. Вiн невдало спробував зняти стрiльця, тодi як у його укриття iз зовнiшнього боку з характерним свистом i трiском врiзалося кiлька сотень куль. Треба було щось робити iз цим так оперативно змонтованим кулеметом. Просування вперед сповiльнювалося, а успiх операцiї залежав вiд її блискавичного проведення. Вiдлiк йшов на хвилини, iнакше патруль, встигнувши передати сигнал про небезпеку, привернув би на допомогу вiйськових. Перестрiлка тривала. З отвору каюти один, з пiратiв висунув дзеркальце на металевому стрижнi, намагаючись розглянути встановлену зброю. За iнтенсивнiстю пальби, у захисникiв здавалося, був безмежний боєзапас, але обмеженi людськi ресурси, оскiльки в атаку нiхто бiльше не йшов. Хоча основне завдання у захисникiв i було стримати супротивника якомога довше. На жаль, пiратiв iншого проходу, на верхнi палуби з рухового вiдсiку не було. Доводилося, терпляче чекати, коли пальба припиниться. Дзеркало зникло в отворi, i з'явилася рука з гвинтiвкою. Гвинтiвка сказала одиночний "ряф" i кулемет на мить замовк, даючи можливiсть деяким з пiратiв наприкiнцi коридору помiняти незручнi позицiї. Дехто не встиг, убитий кулею, що пiдтримує кулемет снайпера. З боку захисникiв у прорiз дверей "ненависної" каюти полетiла осколкова граната. Використання цього виду озброєння було найнерозумнiше на кораблях. Це наражало на небезпеку всiх навiть сам корабель. Нерозумнiше було використовувати його проти пiратiв, тому через мить на подив власникiв влучним кидком граната повернулася назад. Пролунав яскравий вибух i кулемет нарештi заткнувся. Їдкий дим заволок примiщення, iскрилися обiрванi дроти. Освiтлювальнi лампи припинили iснування. З боку захисникiв бiльше не лунало жодного пострiлу, тiльки стогiн поранених. Один з супроводжуючих командира пiратiв обережно висунувся з каюти i вiдразу отримав кулю в груди, охаючи i осiдаючи на пiдлогу коридору. Товаришi затягли його назад. Ентер пiдвiвся i розрядив залишок обойми в кут, звiдки був зроблений пострiл. Його пiдтримали вогнем iз кiнця коридору. Треба було просуватися вперед i швидко. Ризикнувши, вiн метнувся в каюту, не помiчаючи жодної реакцiї з боку повалених захисникiв. Треба було просуватися вперед i швидко. Ризикнувши, вiн метнувся в каюту, не помiчаючи жодної реакцiї з боку повалених захисникiв. Треба було просуватися вперед i швидко. Ризикнувши, вiн метнувся в каюту, не помiчаючи жодної реакцiї з боку повалених захисникiв.
  - Треба йти далi i допомогти пораненим. - зустрiв його командир абордажу.
  - Коридор i сходи чистi, але раджу пiднiматися одночасно на елеваторi поруч зi сходами, раптом вони там нагорi тiльки причаїлися. - запропонував Ентер, дивлячись у коридор i спостерiгаючи як пiрати добивали пораненого ворога. Пошкоджена частина коридору, забризкана кров'ю з розкиданими всюди частинами людських тiл, не викликала в пiратi жодних емоцiй. Безiменний противник був йому лише м'ясом. Озирнувшись назад вiн не без посмiшки помiтив Слайра, що смiшно повiльно йде уздовж стiни.
  - Ентер, ну i якого мене нiхто не попередив? Досi ця бiла пляма перед очима. - бурчав вiн смiшно, вiдганяючи уявну напасть руками.
   У вiдповiдь Ентер лише загадково промовчав, посмiхаючись поглядом.
  
  З початку бою на нижнiх палубах патруля СОП почався опiр i на кораблi пiратiв. Розосередженi по палубах солдати, раптово були блокованi вакуумними перегородками, що замкнулися. Зовсiм несподiвано пiд стелею зi своїх бiйниць вискочили протизбройнi гармати, вiдкриваючи вогонь на поразку i змiтаючи загарбникiв. Заклики про допомогу заповнили усi внутрiшнi канали зв'язку. Патрульний Капiтан у панiцi подумки вiддав команду офiцеру, негайно зв'язатися з крейсерами, але в цей момент у незахищене вiкно до них буквально постукали. Пiднявши сердитий погляд на неопущений шит, вiн побачив кiлькох пiратiв у скафандрах. Вони привiтно махали йому з вiдкритого космосу, змiцнюючи одну за одною на поверхню вiкна мiни-липучки. Спрямованiсть вибуху цих крихт була спрямована всередину. Один з пiратiв жартiвливо погрожував офiцеру зв'язку пальцем i, постукаючи шоломом пальцем у районi вуха, грiзно вказав на мiни. Це означало лише одне - їх переговори та доля з цього моменту повнiстю контролювалася. Капiтан з криком безсилля, збиваючи формений кашкет, схопив себе за волосся i з досадою впав у командне крiсло. Усi офiцери завмерли в розгубленостi.
  
   - Роздiл 22 -
  
  - Шановна, я думаю, вам не варто виходити з каюти, до того ж ваша присутнiсть необов'язково, - намагався переконати Анрiтi Капiтан, але дiвчина стояла на своєму, намагаючись ввiчливо переконати пiдлеглого, в той же час розумiючи, наскiльки вiн має рацiю. Нарештi капiтан, знехотя здався i попередивши, що вид коридорiв корабля пiсля бою не для слабонервних, припинив зв'язок.
  Анрiтi, розумiла, що вiн вiдповiдає за неї головою, але знала, що з'явилася вона на поваленому кораблi ворога, її пiдлеглi перейнятися до неї ще бiльшою повагою, визнаючи в нiй такого ж "Вiльного Мисливця" як вони, а не розпещене дiвчисько, що займає статус командира лише тому, що доводилася єдиною дочкою їх Лiдеру. Накинувши довгу чорну накидку з вогнетривкої тканини, вона швидко упорядковувалася перед дзеркалом, коли в дверi постукали. За дверима на неї чекали двоє одягнених у броню вiльних мисливцiв.
  Твердим кроком, з пiдлогою накидки, що розвивається ззаду, вона незворушно минула, забризканi кров'ю i заваленi трупами солдат Аурiонського патруля коридори. У них не без огид працювали технiки, ремонтуючи пошкоджене в бою обладнання. Хоча це був не бiй, бiльше схожий на винищування. Солдати вiдтягували тiла загиблих до найближчих утилiзаторiв, намагаючись не вслухатися в звуки переробки. Системи вентиляцiї надривно шумiли пiд стелею, перевантажуючи iншi системи життєзабезпечення. Анрiтi трималася молодцем, дивуючи своєю незворушнiстю всiх вiльних мисливцiв, якi вiддають честь. Вона була зараз нiби iншою людиною, байдужою до мерзотiв вiйни, чому не переставала дивуватися.
  Переступаючи через вiдстрiленi кiнцiвки i намагаючись обминути калюжi кровi, вона не звертала уваги на стогiн ще недобитих поранених. Холодно дивлячись тiльки перед собою, Анрiтi пройшла коридор за коридором, поступово наближаючись до головного шлюзу, все частiше зустрiчаючи зiгнаних у купи, що залишилися в живих, полонених солдатiв патруля. Нарештi досягнувши шлюзу, вони у супроводi ще трьох пiратiв зi штурмового загону, що приєдналися до них, що тягли за собою якесь обладнання, перейшли на повалений корабель патруля СОП, що вiдрiзнявся вiд їх корабля, як за розмiрами, так i за класом.
  Знову минули численнi коридори i палуби трофею, Анрiтi бачила страх в очах полоненого обслуговуючого та технiчного персоналу. Зустрiчена непокiрнiсть у власних очах обеззброєних офiцерiв патруля та його солдатiв, пiд прицiлом гвинтiвок Вiльних Мисливцiв збудованих уздовж коридорiв, вселяла повагу. Що ж, у життi всi дiляться на переможених та переможених, подумала вона. I зараз вона була у ролi перших.
  Минувши ще кiлька поверхiв, вона з полегшенням помiтила, що з жорстокими видами результатiв перестрiлок доводиться зустрiчатися дедалi рiдше. Десь у глибинi корабля ще чулися рiдкiснi пострiли з легкої зброї, але супротивник упав. Їдкий димок систем, що горять, змушував очi сльозиться. Легким помахом руки вона привела себе в належний вигляд i швидко пройшла на мiсток. Входячи, дiвчина кивнула Командиру Абордажної команди, що вiддав їй честь, i швидко оглянула обличчя присутнiх у примiщеннi людей, лише на мить, затримуючи погляд на кожному. А насамкiнець ще раз глянула у бiк одягненого в легкий скафандр пiрата з засмаглим обличчям.
  "Симпатичний, однак" - посмiхаючись, подумала Анрiтi. Солдат лише усмiхнувся у вiдповiдь. Смаглява шкiра була досить рiдкiсною серед пiратiв. Проводячи все життя у трюмах своїх кораблiв, вони не знали, що таке сонячне свiтло i просто не могли засмагнути. Тому темна шкiра була мало не екзотикою в їхнiх лавах. Тiльки на материнському кораблi замiсть звичайних ламп у деяких вiдсiках використовувалися лампи, що iмiтують сонячне свiтло для вирощування деяких зернових культур. Тому люди, якi там працюють, сильно видiлялися iз загальної маси.
  Повернувши перебiг думок у потрiбне русло, Анрiтi звернулася, до капiтана патрульного судна, що стояв навпроти, вiдриваючи його вiд вивчення покриття пiдлоги пiд ногами. Тим самим, змушуючи пiдняти озлоблений погляд на її голос. Побачивши дiвчину, його озлобленiсть змiнилася розгубленiстю i знiяковiлiстю.
  - Отже, Капiтане, перейдемо одразу до справи, яке було ваше завдання? - дивлячись супротивниковi прямо в очi, кинула запитання Анрiтi.
  - Затримати та обшукати корабель Торгової Лiги. - неохоче вiдповiв Капiтан, намагаючись вiдвести погляд, перекидаючи його то на скованих по руках i ногах офiцерiв патруля, зiбраних у купу в кутку капiтанського мiстка, то на суворi обличчя пiратiв, що оточили його.
  - Добре поставлю питання iнакше. Що було причиною спроби взяття на абордаж? - Анрiтi намагалася утримати зоровий контакт. Вона вiдчувала, що тiльки так вона зможе вичавити з цього хмира все, що потрiбно.
   Капiтан, не знайшовши пiдтримки, знову опустив погляд на пiдлогу.
   - Я не маю намiру вiдповiдати вам.
   Анрiтi, пiдiйшла впритул до капiтана, вторгаючись у його особистий простiр, i зловiсним пошепком майже на вухо сказала.
   - Ви напевно чули про жорстокiсть Вiльних Мисливцiв...
  Як не дивно цього виявилося достатньо. Патрульний капiтан, зi страхом подивився їй у вiчi.
  - Метою були Ви. При виявленнi Вас на борту нам було доручено негайно захопити корабель i доставити вас назад на Аурiон.
   - Причини?
  - Ця iнформацiя була поза моєю компетенцiєю. Наказ виходив вiд командувача. Моя справа була лише виконати. - Патрульний Капiтан, запитально глянув дiвчинi у вiчi, намагаючись побачити в них свою долю. Анрiтi рiзко вiдвернулася, звертаючись до Командир абордажної команди.
  - Офiцерiв i Цього..., - вона запнулась, i тицьнула через плече великим пальцем у бiк колишнього капiтана патрульного корабля, - ... замкнути у вантажному вiдсiку, решту розпхати по рятувальних ботах i вiдстрiлити в космос. Корабель ведемо iз собою i швидше. Я думаю скоро цей сектор кишмя кишити буде кораблями Аурiонського флоту.
  Командир лише кивнув у вiдповiдь. Через кiлька секунд деякi пiрати кинулися до пультiв управлiння кораблем, а решта, пiдштовхуючи полонених прикладами гвинтiвок, поспiшали їх на вихiд з мiстка. Все знову почало рухатися. Лише Анрiтi i два її незворушнi охоронцi, непорушно стояли посеред капiтанського мiстка ворожого корабля. Дiвчина в задумi розглядала свiй корабель збоку через оглядове вiкно, так i не зачинене стулками до кiнця. Навколо був лише космос, з його безпристрасними зоряними просторами охоплюючи двох представникiв рiзних свiтiв своєю холодною хваткою простору.
  "Чому?" - єдине питання крутилося в головi Анрiтi. Щось пiдказувало їй, що все, що сталося з нею за день, мало логiчну ледь вловиму послiдовнiсть. Вона розумiла ситуацiю, що склалася, але брак фрагментiв, заважав їй скласти всю картинку в цiлому. Ясно було одне, подiї, що вiдбулися, якось пов'язанi з подiями на площi Ради Федерацiї. I це детективi вона грає головну роль. Тiльки поки що не ясно роль жертви чи злочинця. Захоплений корабель iз собою брати було надзвичайно небезпечно, але Вiльнi Мисливцi зазнавали крайньої нестачi у суднах такого класу. Патрульний корабель класу фрегат, пiсля належної переробки добре б виглядав у строю однiєї з їх флотилiй. А так само її розпирала цiкавiсть "а що коли?". Навiть ризикуючи безпекою свого народу, Анрiтi хотiла розгадати загадку навколо своєї особи, знаючи майже напевно, що захоплений ними корабель вiдстежується, i вiдразу ж пiсля їхнього вiдбуття за нею почнеться полювання тих, хто можливо допоможе їй розв'язати вузол з питань, що накопичилися. Вона вирiшила ризикнути, заманюючи супротивника на свою територiю. Якщо все це якось пов'язане з її минулим, у чому вона була майже впевнена - вона готова поставити на карту все.
  Повернення в свою каюту принесло їй бiльше задоволення i вона вiдразу вирушила приймати воднi процедури, щоб змити з себе нестерпний запах смертi, що здавалося в'ївся в усi щiлини корабля i тонким шаром, що осiв на нiй.
  
  Через двадцять хвилин пiсля повернення Анрiтi в свою каюту, Капiтан корабля пiратiв, за сприяння пiлотiв вiльних мисливцiв на захопленому кораблi, розстигнув. Корвет Вiльних Мисливцiв iз фальшивими емблемами Торговцiв, набираючи швидкiсть, став вiддалятися на безпечну вiдстань для прискореного стрибка у пiдпростiр. Трохи згодом, вiд патрульного корабля вiдокремилося кiлька точок, що свiтяться, помiчених на проекцiї радара, що спостерiгає за ними крейсера Аурiонського флоту, як рятувальнi боти. Патрульний фрегат не вiдповiдаючи на запити, що регулярно посилаються, рушив слiдом за торговим кораблем i незабаром так само швидко здiйснив стрибок. Капiтан Аурiанського крейсера незворушно провiв пальцями по пiдборiддi, стежачи за перемiщеннями, що вiдбуваються, потiм не поспiшаючи пiдiйшов до передавального пристрою, та вiдсунувши рукою здивованого лейтенанта зв'язку, особисто набрав виклик. Через секунду зв'язок iз планетою було встановлено.
   - Як нашi справи, капiтане?
  - Все йде за вашим планом, Шановний, нашого втручання не потрiбно. Спостереження за об'єктом встановлено. - Вiдсалютувавши, чiтко вiдрапортував П'ятий Капiтан Третього Аурiанського флоту.
  - Добре, повiдомляйте про будь-якi змiни i паралельно готуйте вашу групу до можливо тривалого походу. Кiнець зв'язку.
  Капiтан вiддав честь та вiдключив екран. Подумки вiн миттєво розiслав накази всiм офiцерам корабля, так само оперативно отримуючи вiдповiдь. Служби технiчної пiдтримки забезпечення та зв'язку, якi до цього працювали в лiнивому черговому режимi, одночасно почали рухатися. Ланки винищувачiв, що патрулювали космос, поверталися в доки. Кораблi забезпечення, не поспiшаючи, розстикуючись, залишаючи пiд зав'язку завантаженими всiм необхiдним вiдведенi для цього вiдсiки крейсера. З найближчих орбiтальних станцiй, ранiше вiдпущенi до звiльнюючих офiцерiв абордажних команд, на десантних шатлах стягувалися назад на крейсер. З низьких орбiт тiньової сторони планети не поспiшаючи, пiдтягувалися три кораблi класу "руйнiвник", невiд'ємний супровiд крейсера у походi. Маленька,
  "Отже, наживка заковтнута" - подумав Глава Ради, досить вiдкидаючись у своєму зручному крiслi. Вiн уже встиг повернутися, пiсля успiшного захоплення Федорова та благополучної його госпiталiзацiї серед решти постраждалих. Тепер ув'язненому вiдвели будiвлю без вiкон, а точнiше, запроторили глибоко пiд землю на мiнусовi рiвнi будiвлi того ж таки Дослiдницького Центру. Глава Ради посмiхнувся. Цей чоловiк, якщо його можна було так назвати, за короткий час встиг завдати стiльки клопоту, що вiн встиг перейнятися до нього симпатiєю та повагою. Глава Ради поважав силу, а Федорова воля i прагнення мети просто зашкалювали. Все було б добре, якби не питання, на якi мiг вiдповiсти лише "полковник". На жаль пiсля такої великої дози нейтралiзатора вiн ще довго не прийде до тями. Ким була та дiвчина на площi? Чому вiн утiк саме до неї? У чому зв'язок мiж людиною з "майбутнього" та цим досить симпатичним створенням? Одна пiдозра обтяжувала Главу Ради, але з нею вiн мiг визначитися лише пiсля ґрунтовної розмови з Федоровим. У будь-якому разi полювання на хутрового звiра в особi дiвчини почалося. Кораблi над головою приводилися в повну бойову та похiдну готовнiсть. Вiн дiзнається вiдповiдь, так чи iнакше.
  
   - Роздiл 23 -
  
  Тривожнi звуки сирени пробудили Анрiтi вiд сну. Яскравi лампи тривоги вiдкидали вiдблиски по всiй каютi.
  - Отож, такий сон зiпсували, - вигукнула дiвчина, босонiж схоплюючись iз лiжка i одягаючись у комбiнезон iз приємної м'якої тканини. Нашвидкуруч причесавшись, Анрiтi вже летiла коридором у напрямку капiтанського мiстка.
  - Що трапилося?! - було її перше питання, коли капiтан вилiз зi свого протиперевантажувального крiсла.
  - На точцi виходу з пiдпростору виявлено перешкоду великої маси. Якщо розрахунки вiрнi в даному районi космосу не було i не мало бути тiл з такою масою, як це. I як ви знаєте, ми не можемо припинити рухи або змiнити курс. Якщо ситуацiя на тому кiнцi коридору не змiниться то ми або застрягнемо в пiдпросторi назавжди, або перетворимося на коржик. Комп'ютер поки що обробляє розрахунки iнших можливих варiантiв, чия ймовiрнiсть менш як тридцять вiдсоткiв. - З розстановкою вiдрапортував капiтан. Обличчя його не виражало жодних емоцiй, а лише невелике розчарування, що можливо йому доведеться загинути не в бою, а ось за такої безглуздої випадковостi.
  - Ви не вiдпрацьовували варiант про тiло штучного походження? Якийсь корабель або станцiя. - спитала Анрiтi, краєм ока спостерiгаючи за зворотним вiдлiком годинника, що вiдраховує час виходу з пiдпростору. Так гинути їй теж не дуже хотiлося.
  - Що ж, можливо, це корабель, на що власне i залишається сподiватися. Тiльки корабель iз такою масою навряд чи буде цивiльним. А нам черговi проблеми не потрiбнi. - задумливо дивлячись на монiтор iз змiнними на ньому даними розрахункiв, сказав Капiтан. - У системi Силiнiї, до якої позначено точку виходу, ведуться бойовi дiї, але за останнiми повiдомленнями розвiдникiв, скоєнi з iншого боку, - Капiтан вказав на проекцiю карти зоряного простору.
   - Одним словом... - пiдсумувала Анрiтi, - ... вiд нас у нашому становищi нiчого не залежить.
   I гiрко посмiхнувшись, додала.
  - Можна було спати далi...
  Капiтан не зрозумiв сенсу жарту i сiв у командне крiсло, подумки зосереджуючись на контактi з офiцерами. Анрiтi влаштувалася у вiльному крiслi i сумно почала спостерiгати за цифрами розрахункiв, що бiжать на монiторах. Час виходу наближався, а жити хотiлося. Напруга зростала. Усi напружено стежили за показаннями приладiв та зворотним вiдлiком. I диво сталося. За кiлька секунд до моменту виходу комп'ютер видав iнформацiю про те, що точка чиста. Всi, хто був на мiстку, дружно видихнули, побачивши знайоме зоряне небо. Але не тут було. Спалахи осяяли простiр навколо. Корабель струснуло зi страшною силою. Дрiбнi предмети полетiли й застукали по пiдлозi. Згасло внутрiшнi освiтлення, потiм увiмкнулося аварiйне, завили бойовi сирени. Анрiтi вчепилася в пiдлокiтник, щоб не опинитися на пiдлозi, серед хаосу.
  - Нас атакують! - вигукнув один з офiцерiв, бiгаючим поглядом переглядаючи вiдразу кiлька монiторiв i вiдключаючи динамiки, що надривно пищать. - Численнi сигнали на радарi. Iмовiрно сили "Туманностi". За попереднiми даними п'ять кораблiв класу крейсер, два дредноути, один з них i був на точцi виходу, i зараз атакує нас з тилу. Данi продовжують надходити з переадресацiєю на тактичну проекцiю. Їх тут темрява.
  Капiтан зреагував миттєво, подумки координуючи дiї екiпажу. Пiлоти миттєво перейшли на ручне управлiння, i корабель з вимкненими захисними екранами став йти в бiк на максимальнiй швидкостi, яку можна було вичавити з невеликих двигунiв корвета, за рахунок вiдключених знарядь та захисного щита. Анрiтi глибше втиснулася в крiсло, дозволяючи ременю безпеки зiмкнутися на грудях. Голографiчна тактична карта простору осяялася все новими i новими червоними точками ворожих кораблiв, що надходять з радара. Їх корвет зеленою точкою на повнiй швидкостi йшов з-пiд вогню важкої артилерiї знарядь дредноута, нездатного вразити таку маневрену мету.
  - ... оновленi данi, - продовжував офiцер, - до нас наближаються чотири ланки винищувачiв у небойовому порядку. Капiтане, ми для них така сама несподiванка, як вони для нас. Дивiться!
   Спостерiгаючи за проектованим зображенням, Анрiтi побачила як, один з уникаючих зiткнення з їх судном, кораблiв, вiдчайдушно намагаючись знизити швидкiсть врiзався у свого товариша, i вони, зчепившись вогненним стрiмголов помчали геть детонуючи боєзапасом, перетворюючись на невеликий метеоритний дощ.
  - Вiдкрити вогонь по винищувачах. Двигуни на п'ятдесят вiдсоткiв потужностi решту розподiлити на турелi та щит. - рiзко наказав Капiтан.
  Корабель затрясло вiд дрiбних попадань винищувачiв по корпусу до включення щита. Згасло аварiйне освiтлення, десь десь заiскрило. Пропала та з'явилася штучна гравiтацiя.
  - Ми втрачаємо енергiю! - вигукнув один iз технiчних офiцерiв. - Пошкоджено батареї, лiвого крила. потужнiсть щита зможе поглинути лише легке влучення. Розгерметизацiя. Включаю блокування пошкоджених вiдсiкiв.
  Десь усерединi корабля, пiд крики сирени персонал, що пiдганяє командирами, стрiмко залишав пошкоджений вiдсiк, намагаючись встигнути опинитися по той бiк блокуючої стулки. На жаль, встигали не всi, що витягуються разом iз потоками звiльненого повiтря через пробоїни у вiдкритий космос, вибухаючи як повiтрянi кульки.
  Анрiтi напружено продовжувала спостерiгати за зображенням, бачачи, як один за одним спалахують пiдбитi винищувачi атакуючого ворога, у той час як фрегати, що знаходилися вiддалiк, намагаються непомiтно взяти їх у сферу i блокувати вiдхiд. Бiльшi кораблi трималися вiддалiк, не втручаючись. Їх було багато, набагато бiльше, нiж засiкли сенсори. Мабуть, їхня поява була тут надзвичайно небажаною. "Туманнiсть" готувала щось грандiозне.
  - Капiтане, термiново прориваємося тут, а то буде пiзно! - крикнула вона, тицяючи пальцем у порожнечу, яку прагнув замкнути неповороткий "руйнiвник" супротивника. - I надiшлiть сигнал лиха нашому флоту, вони мають бути. Тому зможуть надати посильну допомогу.
  Вона знала, що у їхнього флоту в даному регiонi не вистачить сил тягатися з таким контингентом, i так само усвiдомлювала те, що посланим сигналом вона видасть мiсцезнаходження флоту Вiльних Мисливцiв, але якщо вже каша заварилася, то й будемо розхльобувати всi разом. Виходило зовсiм не альтруїстично, але вона просто вiдчувала, що їхнє втручання необхiдне.
  Вiдстань була далекою, але це був єдиний вихiд iз створеної фрегатами кулястої пастки. Безпечний коридор на межi дальностi дiї знарядь супротивника. Пiлоти, наслiдуючи мислимi накази, зреагували так само швидко i чiтко, як i вперше. Корабель вiльних мисливцiв, набираючи швидкiсть за рахунок вiдключених знарядь, ухиляючись вiд торпед, що рвуться, i довгих неприцiльних лазерних черг турелiв кораблiв оточення, рвався "на вихiд". Ще кiлька легких попадань i тактичне зображення зникло зовсiм, при цьому викинувши салют з iскор. Дим наповнив примiщення. Де-не-де спалахнули прилади.
  "Аби встигнути" - промайнуло в головi в Анрiтi. Вона розумiла, що це не лише її бажання. Зi зникненням проекцiї бою, у неї з'явилося вiдчуття перебування в закритому лiфтi. Але Капiтан не розгубився i переключив продубльованi вiзуальнi данi шоломiв пiлотiв на заповненi непотрiбною статистикою монiтори. Перед ними виникло зображення "Руйнувача" прямо по курсу. Вони не встигали. Серце тьохнуло. Надiя випаровувалася. Можливостi проскочити в iншому мiсцi не зачепленi не залишалося. I раптом сталося несподiване.
   - Капiтане, прямо по курсу спостерiгається точка виходу з пiдпростору!
  - Це нашi на захопленому фрегатi! - дивуючись своїм словам, прокричав хтось iз темряви.
  Прямо на очах у просторi матерiалiзувався фрегат i за мить вiдкрив вогонь по "Руйнувачу", що насувається на нього. Ворог, бачачи неминучiсть зiткнення, увiмкнув носовi двигуни, але, вже розвинув граничну швидкiсть, з метою якнайшвидше заблокувати вихiд iз пастки i не дати втiкачам пiти, рухаючись за iнерцiєю, був не в змозi вчасно змiнити курс. Фрегат героїчно не рухався з мiсця, що роздирається на шматки розривами торпед i вiдповiдаючи вогнем з половини знарядь. На кораблi не вистачало екiпажу, що складається лише з Вiльних Мисливцiв. "Руйнувач" до останнього моменту намагався ухилитися, але зiткнення сталося, перетворюючись на грандiозне видовище. Мови полум'я, танцюючи, з'їдали струменi кисню, що б'ють з нових пробоїн обох кораблiв, що утворюються. Захиснi поля увiйшли в резонанс i луснули рiзнокольоровою хвилею, проходячи по корпусу та перевантажуючи генератори. Вздовж борту фрегата сталося кiлька вибухiв, i луски металу понесло в простiр непередбачуваними траєкторiями. "Руйнувач" зi знесеною геть-чисто радарною установкою, перетворився на некеровану масу бронi. Вiд нього спiшно вiдстрiлювалися рятувальнi капсули з командою, що залишала борт. Хто як мiг, рятував свою шкуру. Щастило не всiм. Капсули стикалися i вибухали, або просто випаровувалися пiд безперервним вогнем колишнього фрегата СОП, що гинув у розривах. Iншi на повному ходу намагалися забратися подалi вiд мiсця загибелi корабля. Корвет втiкачiв, хоч i сповiльнив рух, все ж таки продовжував неухильно рухатися на корабель супротивника, що трiщав по швах. Винищувачi, що переслiдували пiратiв за п'ятами,
  - Усю енергiю на носовi знаряддя! - несподiвано крикнула для себе Анрiтi. - Iдемо за iнерцiєю! Вогонь!
  Вона вiдчула крiзь темряву здивований погляд Капiтана, але знала, що робила. Винищувачi їх бiльше не переслiдували, ракети не дiставали через недостатнiй радiус дiї. I це був їхнiй єдиний недосяжний коридор. "Руйнувач" втратив свiй щит при зiткненнi, а броня, корпуси, у великiй кiлькостi шматками плавала в просторi навколо, вивернених на виворот внутрiшнiх перегородок вiдсiкiв. Корвет струснуло вiд зробленого залпу, в який було вкладено останню мiць генераторiв. Суцiльний промiнь з гармат корвета пронизав поранений "руйнiвник" наскрiзь, утворюючи наскрiзну дiрку в палаючому корпусi, прямо по траєкторiї слiдування втiкачiв. Потрiбного результату майже було досягнуто, залишилося лише чекати i наїдуться на те, що дiрка виявиться достатньою для проходу корвета. Анрiтi заплющила очi i втиснулася в крiсло. Десять, п'ять, два! Зiткнення! Корабель затрясло i закрутило як трiску у вирi, зiрване з мiсць обладнання промайнуло над головою i загримiло об стiни. Крiсло згорнуло на бiк. Все згасло та вiдключилося. Залишалося лише молитися. Тряска тривала вiчнiсть, i, нарештi, припинилася втратою свiдомостi.
  Анрiтi, немов у туманi збиралася з думками, лежачи на пiдлозi, не знаючи, як зробити далi i що робити. Навiть аварiйна система, перестала вити з засiлих батарей, не кажучи вже про системи життєзабезпечення, що вiдключилися. У боцi щось болiло. Потягнувшись до ураженого мiсця вона обережно намацала якийсь штир, що стирчав у боцi трохи правiше за пупок. Схопивши його слизькою i липкою вiд кровi рукою, спробувала потягнути, але хвиля болю, що захлеснула її, завадила завершити розпочате. Часто i важко дихаючи, вона, знову спробувавши витягти iз себе стороннiй предмет. Ледве не знепритомнiвши, вирiшила, що розумнiше буде знайти допомогу. Вiдчуваючи, що всi руки i ноги все ще на мiсцi, вона навпомацки, вдихаючи їдкий дим, що густiшав з кожним зiтханням, поповзла до виходу з мiстка.
  - Є хто живий? - хрипучи, прокричала вона, намагаючись перекричати шум спонтанних вибухiв i обвалiв, що творився навколо хаосу. Вiдповiдi не було. Вона продовжила рух. Бiля виходу натрапила на тiло.
  - Хто тут? Ви живi? - потрясла його Антрiтi, потiм на дотик рукою дiсталася обличчя i наткнулася на щось липке та слизьке. Кров. Дiвчина з жахом вiдсмикнула руку, замiсть обличчя виявивши безформне мiсиво. - О Боже!
  Через силу, взявши себе в руки, вона продовжила рух, сподiваючись пробратися до найближчої рятувальної капсули. Зробити усе. Щоб вибратися звiдси! Анрiтi була близька до панiки, що штир стирчав з боку, завдавав нестерпного болю, але воля до життя рухала її вперед. Притримуючи рукою рану, вона вперто продиралася через купи завалiв зi сталi, скла та пластику. Дiставшись коридору, вона встала на ноги i, хитаючись, пiшла, спираючись i ковзаючи закривавленою рукою по стiнi, вiдзначаючи рiзке змiшування гравiтацiї. Раптовий поштовх жбурнув її вперед, а рiзкий перепад тиску на мить заклав вуха, стало важко дихати. Немов увi снi, одурманена нестачею кисню, вона, пролетiвши порядну вiдстань у неясному напрямку, вiльною рукою зачепилася за розгорнуту стулку дверей i провалилася в невiдомий чорний отвiр у стiнi. Наскiльки ж було її здивування, коли вона прокинулася прямо в крiслi рятувальної капсули. Доля виявилася до неї прихильною. Купол кабiни з шипiнням опустився, i невидимi механiзми вiдновили необхiдний тиск усерединi. Включилося автоматичне освiтлення кабiни та приладiв. Єдине, на що в неї вистачило сил, це натиснути кнопку "пуск".
  
   - Роздiл 24 -
  
  Глава ради уважно вивчав звiти щодо Федорова, ретельно зiбранi в архiвi Керiвником Проекту. Багато пунктiв у звiтi про дослiдження, його особливо зацiкавили та зацiкавили. Особливо варiант тактичного застосування невинної гри, званої "шахами". За нею пiддослiдний настiльки майстерно бавив свiй час. Захоплено перемикаючи зображення за зображенням з рiзними комбiнацiями хитромудрих фiгур на картатiй дошцi, вiн думав про одне - як все це практично застосувати. Глава Ради настiльки захопився вивченням, що навiть не помiтив появи за спиною схвильованого офiцера зв'язку. Лише за мить вiн вiдчув присутнiсть i прочитав його думки. Змiст йому не сподобалося.
   - Поганi новини вiд П'ятого Капiтана Третього Флоту?
  - Так точно, шановний. Вiн просить прямого з'єднання, через те, що ви просили, щоб вас не турбували, я попросив його почекати доки не отримаю дозволу вiд вас особисто. - браво викарбував кожне слово офiцер.
  - Добре, з'єднайте. - махнув рукою Глава Ради. Його мучило недобре передчуття.
  Офiцер, вiддавши честь, вийшов. Незабаром перед Головою Ради спалахнуло зображення мiстка крейсера. Капiтан негайно вiддав честь i виструнчився.
   - Доповiдайте, - серйозно промовив Глава Ради.
  - Шановний Глава Ради, що надходять сигнали з об'єкта, що переслiдується, були втраченi в системi Силiннiї, пiсля виходу з пiдпростору. Мої тактики не знаходять пояснень. Чекаємо на вашi подальшi вказiвки. На даний момент до походу готовi крейсер, три кораблi класу "руйнiвник" та кiлька фрегатiв супроводу проводять заключне дозавантаження.
  Голова Ради очiкував чогось подiбного, але як на це реагувати ще не знав. Щось у Силiнiйцiв трапляється не так. I з'ясувати, що саме необхiдно якнайшвидше.
  - Наказ такий. - суворо розпочав Глава Ради, аналiзуючи можливий розвиток подiй та розумiючи на ходу. Пропоную вам знаходиться в повнiй бойовiй готовностi, а також задiяти в пiдготовцi до походу iншi кораблi третього флоту, що є на орбiтi. Наскiльки менi вiдомо, це ще один крейсер iз супроводом. З Третiм Адмiралом я поясню особисто. А також наказую негайно надiслати розвiдувальний зонд з метою збору даних у секторi зникнення. Кiнець зв'язку. - не дочекавшись пiдтвердження, Глава Ради вимкнув зображення i швидкою комбiнацiєю клавiш викликав Третього Адмiрала Аурiанського Флоту.
  - Шановний Главе Ради, я розумiю, що якщо ви зв'язуєтеся зi мною, то це небезпiдставно, але ви хоч знаєте яку зараз годину? - сонно озвався адмiрал пiсля сьомого сигналу, не включаючи зображення.
  - Менi начхати, коли i з ким ви зараз спите, Адмiрал. Справа не терпить зволiкань, - гаркнув Глава Ради. Його завжди дратували подiбнi переквалiфiкованi бюрократи, яким народу не було написано стати вiйськовим. Але система вирiшувала його iнакше. Та й не розбирався вiн особливостях флотського течiї часу.
  Нарештi на проекцiї, що виникла в повiтрi, з'явилося розчервонiле обличчя Третього Адмiрала. Мундир на голе тiло, з-пiд якого виднiлися волохати груди i вiкове черевце, виглядав потiшно i навiть образливо. Глава Ради вловив на проектованому зображеннi каюти адмiрала рух на задньому планi та єхидно посмiхнувся. Вiн знав, що законна "друга половина" флотоводця, на даний момент представляла iнтереси Аурiона в дипломатичному корпусi на Лiдiї. Адмiрал знiяковiв i як би випадково зменшив обсяг зображення, що проектується.
  - Вiдразу до справи, - у таких же строгих тонах продовжив Глава Ради. - Є iнформацiя про можливе вороже вторгнення в систему Силiнiї.
  - Шановний, так там i так точаться iнтенсивнi бої. Це не новина. - перебив його Адмiрал, який явно прагнув якнайшвидше закiнчити бесiду.
  - Заткнiться! - крикнув, Голова Ради - А то я не посоромлюся скористатися вашими сiмейними проблемами i на найближчому засiданнi Ради, штовхнути вас iз флоту.
   Адмiрал немов зменшився в розмiрах i завмер, слухаючи покiрно.
  - Даних розвiдки я не маю, але є непрямi докази про присутнiсть у Сiлiанському секторi кораблiв супротивника, далеко в тилах даного сектора, пiдкрiпленi моїм передчуттям. - продовжив Глава Ради. - Наказую вам негайно мобiлiзувати весь Третiй Флот i надiслати попередження адмiралам iнших флотiв. Через вашу добу, наголошую ВЕСЬ, ваш флот має бути на орбiтах Аурiона у повнiй бойовiй готовностi. Ви все зрозумiли?
   - Так точно, Шановний - Адмiрал стримався вiд нарочитої змiни iнтонацiї голосу.
  - Усе! - роздратовано Глава Ради, повернув тумблер i перервав зв'язок.
  - Ну i йолоп... - сердито видихнув вiн. Одна з низки причин, чому вони програють цю вiйну.
  Система дала збiй давно. Усiм було начхати на долю Федерацiї. Кожен думав тiльки про себе i свiй пуз, а його пов'язанi, як вважав Глава Ради, руки не давали можливостi, навести порядок хоча б серед таких iдiотiв.
  З небагатьом запiзненням зникла i проекцiя у каютi Адмiрала. Лише кольоровi мошки, що танцювали в очах, нагадували про такий неприємний дзвiнок. Не дозволь бог, ще воювати примусять, думав Адмiрал у задумi чухаючи колiна. Нарештi, висловлюючи невдоволення, що накопичилося, вiн невдоволено хмикнув у слух.
   - Самодур...
   I наплювавши на вказiвку зв'язатися з рештою флотiв Адмiрал Третього Флоту Аурiона вiдпрацьованим жестом вимкнув свiтло в каютi.
  - Ти де моя мала? - грайливо кинув вiн у темряву, звiдки тут же пролунав задоволений жiночий смiх.
  
   Частина сьома
  
   "Витратний матерiал"
  
   - Роздiл 25 -
  
  Фрегат чорним птахом ширяв над жовтою пустелею, вiдкидаючи на неживе море пiскiв одну з таких рiдкiсних тiней, що зустрiчаються в цих недружнiх краях. Один з найбiльших полiгонiв з заключної пiдготовки "бойового матерiалу" був море пiску з нескiнченними хвилями дюн. Сонячнi променi нещадно палили поверхню цiєї частини планети, безсило вiдбиваючись вiд дзеркального покриття чорного хижака.
  Головний Iнструктор корпусу "А", зачинившись у каютi, задумливо стояв над проектованою картою мiсцевостi внизу, подiленою на двадцять рiвних зон, позначених рiвними червоними квадратами. У центрi кожної iз зон було по фортецi, моделi проекцiї яких позначалися жовтим кольором. Зеленими, що у постiйному русi, точками у кожному iз зон було позначено курсанти корпусу " А " , синiми точками курсанти корпусу " Б " . При збiльшеннi зображення можна було побачити фiгури з кодом бiйця, що мерехтить унизу. Корабель Головного Iнструктора корпусу "Б" був позначений розмазаною жирною синьою точкою на межi проектованої карти.
  У тьмяному фiолетовому освiтленнi каюти, вздовж проектованої карти метушився Головний Iнструктор корпусу 'А', виблискуючи срiблом нашивок полковника на чорних погонах i емблемами на рукавах. Вiн то збiльшував, то зменшував у розмiрах один за одним усi дiлянки полiгону. Охоплений легким хвилюванням iнструктор уважно оглядав кожне зображення, намагаючись бути в курсi всiх змiн, що вiдбуваються. Ще не в одному з секторiв, не одна з команд, що суперничають, не досягла ключової точки - фортецi i не вступала в вогневий контакт. Завдання "бойового матерiалу" корпусу "А" i "Б" було просте - захопити i утримати фортецю, придушуючи будь-який опiр противника будь-якими пiдручними засобами. Курсанти корпусу "А" проти курсантiв корпусу "Б". Жорстоко, нелюдяно та банально. Хтось мав загинути, а хтось вийти переможцем. Природний вiдбiр найкращих натренованих бойових одиниць iз двох навчальних корпусiв. Кращi з кращих, або тi, що просто вижили, або тi, кому просто пощастить у майбутнiй бiйнi. У майбутньому переможцi мають поповнити космодесантнi штурмовi пiдроздiли сил регулярної армiї "Туманностi", виконуючи серйознi завдання на благо iмперiї. Пiд наполегливим впливом командування флоту навчання даного "бойового матерiалу" була ще бiльше прискорена, мабуть через планований черговий великомасштабний наступ. Полковник чув чутки про операцiю, що готується в повнiй секретностi, але нiяк не мiг вiтати те, що i так прискоренi термiни пiдготовки солдатiв знову скорочувалися. Так бувало не раз, але це анiтрохи не тiшило Iнструкторiв. Бiльшiсть їх недоучених вихованцiв гинули у перших серйозних боях. Не те, щоб вони вiдчували прихильнiсть до цих переквалiфiкованих громадян. Просто, часом шкода марно витрачати час. Людей перештамповували наче консерви. Вкладали у свiдомiсть усе, що необхiдно знати пiхотинцю, пiлоту, технiку i пропускали через криваву систему природного вiдбору, у навчальних центрах " Туманностi " . Лише одному з двадцяти вдавалося вийти живим i загинути в справжньому бою, нiж на полiгонi, але нiкого з вищих офiцерiв це не бентежило. На черзi щiльними строями чекали новi та новi партiї негайно доставляються на базу цивiльних iз попередньо стертою пам'яттю. Частина iз захоплених планет, iншу шляхом спiвпрацi зi Вiльними Мисливцями. Цi хлопцi, що займалися викраденням важливих людей, i не отримавши викупу, видавали жертву рекрутерам "Туманностi". Таким чином вони вiдкуплялися, уникаючи органiзацiї рейдiв проти них. Звичайно, все це не буде продовжуватися вiчно i врештi-решт, коли впаде Федерацiя, "Туманнiсть" займеться всiм космiчним поголiв'ям, що залишилося. Перепрограмованi люди фактично без минулого були готовi немов собачки виконувати будь-якi команди. Цивiльнi та пiдкиднi Вiльних мисливцiв були далеко не єдиним матерiалом для створення солдатiв. Уперемiш у м'ясорубцi виявлялися колишнi злочинцi, неугоднi за полiтичними та соцiальними мотивами особистостi, навiть колишнi талановитi офiцери "Туманностi", якi порушили або не виконали наказ. За допомогою нехитрої операцiї жертвам стиралася пам'ять, i нещаснi ставали живим матерiалом, паливом у гiгантськiй вiйськовiй машинi. уникаючи органiзацiї рейдiв проти них. Звичайно, все це не буде продовжуватися вiчно i врештi-решт, коли впаде Федерацiя, "Туманнiсть" займеться всiм космiчним поголiв'ям, що залишилося. Перепрограмованi люди фактично без минулого були готовi немов собачки виконувати будь-якi команди. Цивiльнi та пiдкиднi Вiльних мисливцiв були далеко не єдиним матерiалом для створення солдатiв. Уперемiш у м'ясорубцi виявлялися колишнi злочинцi, неугоднi за полiтичними та соцiальними мотивами особистостi, навiть колишнi талановитi офiцери "Туманностi", якi порушили або не виконали наказ. За допомогою нехитрої операцiї жертвам стиралася пам'ять, i нещаснi ставали живим матерiалом, паливом у гiгантськiй вiйськовiй машинi. уникаючи органiзацiї рейдiв проти них. Звичайно, все це не буде продовжуватися вiчно i врештi-решт, коли впаде Федерацiя, "Туманнiсть" займеться всiм космiчним поголiв'ям, що залишилося. Перепрограмованi люди фактично без минулого були готовi немов собачки виконувати будь-якi команди. Цивiльнi та пiдкиднi Вiльних мисливцiв були далеко не єдиним матерiалом для створення солдатiв. Уперемiш у м'ясорубцi виявлялися колишнi злочинцi, неугоднi за полiтичними та соцiальними мотивами особистостi, навiть колишнi талановитi офiцери "Туманностi", якi порушили або не виконали наказ. За допомогою нехитрої операцiї жертвам стиралася пам'ять, i нещаснi ставали живим матерiалом, паливом у гiгантськiй вiйськовiй машинi. Цивiльнi та пiдкиднi Вiльних мисливцiв були далеко не єдиним матерiалом для створення солдатiв. Уперемiш у м'ясорубцi виявлялися колишнi злочинцi, неугоднi за полiтичними та соцiальними мотивами особистостi, навiть колишнi талановитi офiцери "Туманностi", якi порушили або не виконали наказ. За допомогою нехитрої операцiї жертвам стиралася пам'ять, i нещаснi ставали живим матерiалом, паливом у гiгантськiй вiйськовiй машинi. Цивiльнi та пiдкиднi Вiльних мисливцiв були далеко не єдиним матерiалом для створення солдатiв. Уперемiш у м'ясорубцi виявлялися колишнi злочинцi, неугоднi за полiтичними та соцiальними мотивами особистостi, навiть колишнi талановитi офiцери "Туманностi", якi порушили або не виконали наказ. За допомогою нехитрої операцiї жертвам стиралася пам'ять, i нещаснi ставали живим матерiалом, паливом у гiгантськiй вiйськовiй машинi.
  За швидкої смертi натренованих солдатiв у бою падав престиж їхнiх систем пiдготовки. Це могло спричинити усунення з посад керiвних Iнструкторiв i створити загрозу для їх подальшої долi. У створюваної iмперiї був мiсця непотрiбним людям, їх просто знову i знову переробляли. Начальство не хвилювало факту прискорення термiнiв пiдготовки. Вся вiдповiдальнiсть навалювалася на плечi iнструкторiв. Тому Головний Iнструктор корпусу "А" щиро сподiвався на те, що у сьогоднiшнiй бiйнi курсанти його корпусу здобуть нарештi перемогу. Так як корпус "Б" вже двiчi поспiль, за два цикли навчання, здобув верх у заключнiй сутичцi i гордо носив звання елiтного корпусу. Вiн вiдчував, що цього разу корпус "А" має всi шанси на перемогу, ґрунтуючись на останнiх подiях, що вiдбулися в академiї. Нового вдалого постачання живого матерiалу вiд всюдисущих Вiльних Мисливцiв. Його щасливiсть, кмiтливiсть i живучiсть. А деякi особи з партiї справляли враження на перших етапах вiдбору. З цими думками вiн опустився в крiсло, що жалiбно скрипнуло, i пiсля швидкої манiпуляцiї, з розташованими на пiдлокiтнику тумблерами, з цiкавiстю глянув на один з найбiльш цiкавих дiлянок полiгону.
  
  - Тфу, попало ж, - невдоволено бурчачи i вiдпльовуючись, пiском, що противно скрипить на зубах, АS009, нарештi, встав на ноги i протер захисне забрало шолома. Хвилиною ранiше, пiддавшись сильному пориву вiтру, вiн кумедно перекинувся з дюни, викликаючи тим самим дружний регiт товаришiв. - Швидше б дiстатися до мiсця.
  - I що там? - Повернувши собi серйозний вигляд, запитав AS113, проводжаючи поглядом вдалину вихор - Або вб'ємо або загинемо. Але не те не iнше мене не особливо приваблює, тому я не маю намiру поспiшати. Нашим життям грiш цiна - так може, давайте не поспiшатимемо жити.
   - А, командир у чомусь має рацiю, - ззаду до них пiдiйшов AS077, струшуючи пiсок, що рясно забив складки одягу, але черговий вихор, що налетiв, обдав його новими гарячими пiщинками.
  - Якщо вже на те пiшло, - посмiхнувся AS009 пiднiмаючись, - то AS113 завжди має рацiю. Хоча, на мою думку, краще змiцнитися i чекати на ворога, нiж потiм його викурювати.
  - Послухай, друже, - AS113 прибрав за спину, що заважала гвинтiвку, i поклав AS009 руку на плече. - Ти подивися на хлопцiв. - вiльною рукою вiн махнув у бiк трохи вiдсталого AS112 та iнших курсантiв. Тi, борючись iз зустрiчним вiтром, неохоче забиралися на чергову дюну. - Вони й так виснаженi цiєю пiщаною прогулянкою. А якщо ми протопаємо на крейсерськiй швидкостi прямо в цитадель, то ризикуємо вiдразу ж розпочати бiй iз противником. Адже вони, мабуть, теж поспiшатимуть зайняти змiцнення першими. Що ми отримаємо у результатi? - AS113 рубом вiльної долонi, неквапливо, провiв по захищенiй бронею шиї AS009. - Зрозумiй, курсанти корпусу "Б" - вiдома елiта. На вiдмiну вiд вас, менi це на лекцiї повiдомили, перед тим, як усiх нас сюди запакувати. Шанси є, але не великi. Нас то у стрiльбi належним чином не тренували. Дали гармату й уперед!
  - Але ... адже вони теж можуть не поспiшати, - спробував заперечити AS009, задумливо вивчаючи сiро-жовтий блискучий пiсок пiд ногами. Пiд кожним подувом вiтру вiн забавно звивався поземкою. - У такому разi ми в будь-якому випадку з ними одразу вступимо в бiй.
  - Ну i що? - Я вважаю за краще померти ситим, нiж на голодний шлунок. До речi AS112, де там нашi запаси!? - вигукнувши останнє, вiн, спотикаючись, попрямував на зустрiч вiдсталим.
  - Ми маємо бути морально готовi зустрiтися з противником. - продовжив пояснювати AS113. Якщо ми запiзнимося, противник почне нервувати i можливо здурить. При твоєму варiантi, вiн за логiкою буде готуватися штурмувати фортецю, i не чекатиме нападу ззовнi, є правда варiант паршивiше всiх згаданих.
  AS113 замовк i замислився. Це змусило його товариша, спробував упiймати погляд командира через подвiйний шар забрав шоломiв. - ...Можливий варiант, коли вони виявляться не такими дурнями, як я про них думаю... Тобто дiятимуть так само, як ми. ...Хоча це малоймовiрно, тому що вони впевненi у своїй перевагi та елiтарностi.
  - Ну, будемо, сподiватися, - пiдсумував AS009. - Ти у нас, великий бос. Тепер не тiльки за нашою згодою, але навiть оформлений офiцiйно. Вiн, посмiхнувшись, постукав стволом гвинтiвки жовтою смужкою на плечовiй бронi AS113.
  - Пiду точно перекушу, - i, вивернувшись з дружньої обiйми, AS009, недбало закинувши на плече приклад зброї, пiшов наздоганяти AS077, залишаючи командира наодинцi з його думками. AS113 продовжував розглядати нерiвну лiнiю горизонту, що з'єднував безхмарне небо з безмежними просторами неспокiйних пiскiв, що пiдганяли вiтром.
  Зовсiм небагато часу пройшло з того моменту, коли вони оговталися в шпиталi при академiї. Не ясно, скiльки вони були у вiдключеннi, пiсля розриву гранат, що паралiзують, але порядною щетиною AS113, проте, заростi встиг. Перше, що їм стало вiдомо, це те, що вони зацiкавили командування як потенцiйнi солдати та гiднi, жити та продовжувати своє навчання. Те, що життя було схоже на iснування, схоже хвилювало лише тих, хто навчається. Факт продовження мук не тiшив. Краще б одразу прикiнчили й справу з кiнцем. Iншими словами, така милiсть не викликала жодних емоцiй, крiм тупого нерозумiння. Що далi, власне? Який ще жарт доля їм пiднесе?
  Окрiм цiєї важливої новини було й кiлька, як здалося на перший погляд незначнi повiдомлення. Серед них i його нове призначення одним iз молодших командирiв, знову ж таки без усiляких пояснень, хоч AS113 iнтуїтивно розумiв, за що i чому йому на шию така вiдповiдальнiсть. Вiн усвiдомлював, що хлопцi, що заправляють цим кривавим театром, смикаючи за потрiбнi ниточки, аж нiяк не дурнi i ретельно стежать за тим, кого вирощують.
  AS112 i AS077 так само не уникли порцiї паралiзатора. Весь цей час товаришi так само провалялися в несвiдомому станi, вимушено пiдтримуючи компанiю своїм товаришам, що вижили. Коли ж прийшли в норму, то разом з iншими курсантами, що пережили все це пекло, невинно зване першим етапом навчання, опинилися пiд його командуванням i вiдповiдальнiстю. Жодних вказiвок, що, як i навiщо. Командир та все. Далi крутись сам.
  Новому пiдроздiлу було видано екiпiрування: нова форма, комплект легкої, майже марної в реальному бою бронi, ранець, купа всяких дрiбниць у виглядi сухих пайкiв, зброя у виглядi штурмової гвинтiвки навчального зразка. Це була важлива подiя! Курсанти радiли подарункам як дiти, почуваючи себе захищенiшими. З моменту видачi екiпiровки у AS113 зародилася шалена думка про втечу, але, вивчивши озброєння похмурих, закутих у чорну броню десантникiв, якi часом несуть чергування в їдальнях, передумав. У його товаришiв таких iдей навiть не з'являлося, а AS009 лише банально запитав "Змiст? Бiгти? Куди?"
  Через деякий час, AS113, поряд з iншими новоспеченими командирами курсу "А", встиг два днi бути схожими на вже звичнi сеанси навiювання, пiзнаючи ази тактики i стратегiї, потiм їх рiзко кинули в цю прокляту пустелю, транспортуючи на справжнiсiньких пошарпаних в боях дес шатлах, з усiма навантаженнями та неприємними вiдчуттями. Прибувши на мiсце автопiлот, кинув машину в пiсок, вiдкриваючи шлюзи. Брифiнг вiдбувся пiсля висадки, проектований прямо до тями AS113, незрозумiло ким. Незабаром загiн залишився наодинцi з пустелею. Сонце нещадно пекло, рятувала лише поверхню темної бронi, що вiдображає, i особливi властивостi матерiалу форми пiд нею. Попереду на них чекало важке випробування, i кожен усвiдомлював, що воно може виявитися для нього останнiм, а й майбутнє у разi успiху теж вiдштовхувало похмуру невiдомiсть. Їм не було що втрачати i нi до чого було прагне. Повне вiдмови i виконання поставленої задачи. AS113 розумiв, що його супутники, наче живi машини, дiяли згiдно з закладеною в них програмою. Особисто для себе вiн знав, що всьому є свiй сенс. Початок i кiнець. Причина i наслiдок. Нарештi, десь прихована вiдповiдь на запитання, хто вiн i що тут робить. А для того, щоб докопатися, вiн повинен у щось не вижити в цiй вiйськовiй м'ясорубцi. Напевно, тому вiн був, рухаємо не тiльки поставленим кимось завданням, але здебiльшого переслiдуючи особистi цiлi та iнтереси. I заради них вiн уже був готовий убивати. що всьому є свiй сенс. Початок i кiнець. Причина i наслiдок. Нарештi, десь прихована вiдповiдь на запитання, хто вiн i що тут робить. А для того, щоб докопатися, вiн повинен у щось не вижити в цiй вiйськовiй м'ясорубцi. Напевно, тому вiн був, рухаємо не тiльки поставленим кимось завданням, але здебiльшого переслiдуючи особистi цiлi та iнтереси. I заради них вiн уже був готовий убивати. що всьому є свiй сенс. Початок i кiнець. Причина i наслiдок. Нарештi, десь прихована вiдповiдь на запитання, хто вiн i що тут робить. А для того, щоб докопатися, вiн повинен у щось не вижити в цiй вiйськовiй м'ясорубцi. Напевно, тому вiн був, рухаємо не тiльки поставленим кимось завданням, але здебiльшого переслiдуючи особистi цiлi та iнтереси. I заради них вiн уже був готовий убивати.
  
  - Роздiл 26 -
  
  Головний Iнструктор корпусу "А", тримаючи в руках чашку з чудовим Силiнiйським бадьорим напоєм, продовжував, не вiдриваючись спостерiгати за змiнами, що вiдбуваються на проектованiй в темне примiщення його каюти карти полiгону, в душi вболiваючи за "своїх". Чудова властивiсть рiдини напою, його теплота, насолода, частинка наркотику, що знiмає втому i надає бадьорiсть, давали Головному Iнструктору сили, стоячи бiля проекцiї, невпинно спостерiгати за смертельною "грою", що ведеться в пустелi. Бiльшiсть жовтих фортець вже забарвилися в переважаючий зелений колiр, коли, як синi фiгурки, оточували захопленi цитаделi, готуючись до штурму. I Головний Iнструктор вiдчував, що ще неодноразово фортецi змiнять свiй колiр. Практично у всiх секторах протиборчi сторони вступили у вогневий контакт, зазнаючи незначних втрат, вiдображаються у статистицi. Лише одному з секторiв фортеця як залишалася не зайнятою, а й противники не прагнули її зайняти, перебуваючи у безпосереднiй близькостi вiд комплексу будинкiв. Iнструктор у задумi пiднiс чашку до губ для чергового ковтка, як раптом пролунав сигнал виклику з внутрiшнього зв'язку фрегата. Головний Iнструктор не став включати вiзуальну проекцiю, увiмкнувши лише голосовий зв'язок.
  - Слухаю. - коротко промовив вiн, не вiдриваючи погляду вiд нiби завмерлого без руху сектора полiгону.
   - Командир, Вас викликає Куратор угруповання сил "Туманностi" у нашому сузiр'ї.
  Головний Iнструктор корпусу "А" злякано завмер iз здивованим поглядом, повiльно ставлячи на край столу чашку, яка одразу похитнулася i з дзвоном упала на пiдлогу. Дорогий напiй яскравими бризками окропив усе довкола. Iнструктор розгублено дивився на облитi чоботи. Люди подiбного рангу нечасто удостоювали особистою увагою солдатiв його рiвня. Недобре передчуття закралося в душу, змушуючи його похололо, але зберiг рiшучiсть голосом вiдповiсти
   - З'єднайте.
  Минаючи встановлене блокування зображення, в каютi виникла проекцiя сутулої лисої людини у форменому чорному кашкетi зi срiбною емблемою "Туманностi". Вiд його холодного просоченого ненавистю погляду i всiєї суворостi пози у Головного Iнструктора корпусу "А" по тiлу пройшла низка неприємних вiдчуттiв. Здавалося, що командувач бачить його душу, стискаючи її в кулак.
  Iнструктор виструнчився по струнцi i вiддав формене вiтання, приклавши правий кулак до лiвого плеча. У вiдповiдь командувач легенько кивнув.
  - Я чув про вас як про людину справи, Iнструкторе, тому одразу перейду до справи. У цьому заключному етапi прискореного навчання, який зараз проходить в однiй з пустель академiї, перемогу мають отримати курсанти корпусу "Б". Перед початком програми їм було надано додаткове екiпiрування, що дає технологiчну та бойову перевагу над вашим "бойовим матерiалом". Менi потрiбнi солдати, Iнструкторе. Менi потрiбна елiта, а курсанти корпусу "Б" вже мають вiдмiнну репутацiю i тому прошу вас звести втрати корпусу до мiнiмуму. Менi потрiбно якнайбiльше нових солдатiв.
  У Головному Iнструкторi рiзко збiльшилася неприязнь до цiєї людини. Вiн руйнував його мрiї та надiї на перемогу, а можливо i все його життя. Немов потопаючий, хапаючись за соломинку, Iнструктор сказав.
  - Але, шановний Куратор угруповання, Ви усвiдомлюєте те, що можливо цього разу мiг перемогти корпус "А"? Хiба iмперiї не потрiбнi найкращi з найкращих солдатiв? I як на це вiдреагує ставка найвищого командування?
  - Я розумiю вашу занепокоєнiсть, Iнструкторе, але цей наказ виходить саме зi ставки. - холодно вiдповiв Куратор, розстрiлюючи останню надiю Головного Iнструктора. - У зв'язку з операцiєю, що готується, ставка потребує всiх бойових ресурсiв i готова заплющити очi на невеликi похибки. Я розумiю, що вас так само турбує i ваша власна доля. Не турбуйтеся вiдразу пiсля завершення циклу навчання, ви отримаєте нове призначення. Ваше мiсце, до прибуття нового iнструктора, займе ваш ... виникла невелика пауза - заступник.
  - Добре, що конкретно я маю робити? - впалим, сповненим байдужостi голосом, запитав Головний Iнструктор, розумiючи, що його вирок уже давно пiдписаний з чиєїсь подачi.
  - Не робити абсолютно нiчого. Не вiдповiдати на радiовиклики ваших пiдроздiлiв, коли вони зрозумiють, що сили зовсiм на рiвнi. За вас уже про все iнше подбали. Вам залишилося лише насолоджуватися "шоу", яке стане хорошою практикою у стрiльбi курсантам з корпусу "Б". - Куратор знущально посмiхнувся.
  Головний Iнструктор на пiдтвердження лише мляво вiддав честь, i щойно зв'язок перервався, безсило впав у крiсло, закриваючи долонями обличчя. Незабаром множиннi виклики з встановлених у фортецях передавачiв, замерехтiли на монiторах, встановлених у каютi, i вiн безсило з сумом дивився на них. Його люди внизу, саме люди, а не "бойовий матерiал", благали про допомогу пiд натиском озброєних до зубiв ублюдкiв з корпусу "Б". Важко було тiльки зараз усвiдомлювати, що вiн такий самий "бойовий матерiал", розмiнна монета в угодах великих шишок. Статичний екран видавав все новi данi, цифра, що позначає кiлькiсть курсантiв корпусу "А", неухильно прагнула до нуля. Зелений колiр фортець змiнювався синiм.
  
  AS113, лежачи на гарячому, як сковорода, пiску дюни, попередньо встановивши максимальне збiльшення, дивився у встановлений на гвинтiвцi прицiл. Вивчаючи пiдходи до фортецi, вiн уважно оглядав кожну будiвлю, безладно розташовану на невеликих вiдстанях один вiд одного, являючи собою сiрi одноповерховi бетоннi наполовину зруйнованi будiвлi. Вiтер затих, бiльше не пiднiмаючи до небес стовпи пiску, що нещодавно настiльки жваво кружляли навколо. Основна вежа розташовувалась у самому центрi, що займала площу в кiлька десяткiв квадратiв. Вона, прямуючи у висоту метрiв на двадцять, красувалася порожнiм флагштоком на самому верху. Будова була складена iз гранiтних плит правильної форми, акуратно пiдiгнаних один до одного. Її стiна здавалася неприступною, зяючи темними прорiзами толi бiйниць толi вiкон. AS113 нарахував три поверхи, i задумливо оглянув захищений з усiх бокiв майданчик на самому верху. Гарна, однак, позицiя для снайперiв. Вежа не була захищена не стiною, не будь-якими iншими штучними укрiпленнями. Розбитi гранiтнi валуни навколо, розкиданi в такому ж безладдi, як i будiвлi, створювали додатковi укриття при пiдходi до центру. Все лише з натяжкою можна було назвати фортецею. Вона може i була нею давним давно, коли тiльки створювався цей пекельний полiгон, але тепер тут залишилися лише спогади про колишню велич. Все лише з натяжкою можна було назвати фортецею. Вона може i була нею давним давно, коли тiльки створювався цей пекельний полiгон, але тепер тут залишилися лише спогади про колишню велич. Все лише з натяжкою можна було назвати фортецею. Вона може i була нею давним давно, коли тiльки створювався цей пекельний полiгон, але тепер тут залишилися лише спогади про колишню велич.
  Поруч з АS113, лежачи на спинi i закинувши руки за голову, розтягнувся AS009, щурячись вiд сонячних променiв, що проникають через забрало шолома. Йому все здавалося невинною прогулянкою. Iншi розташувалися бiля основи цiєї пiщаної хвилi, знищуючи останнi нечисленнi сухi пайки.
  - Що чекає на нас попереду, командире? - Фiлософськи запитав AS009, не змiнюючи пози.
   - Нiчого хорошого, - огризнувся AS113, змушуючи товариша вiдразу перевернутися на живiт i неспокiйно пригорнутися до свого прицiлу.
  - Схоже, командире, ось вiн - третiй небажаний варiант. Противник не зайняв Фортецi i чекає. - Вже серйозно висловив загальну думку вголос AS009. - Що будемо робити?
  - Думати. - так само коротко i стурбовано вiдповiв AS113, продовжуючи уважно вивчати можливi укриття на шляху до головної вежi фортецi, на яку слiд поставити свiй прапор.
  - Невесела перспектива. - хмикнув AS009
  - Є варiант. Чекати, поки зовсiм харч не скiнчиться. Подивимося у кого нерви мiцнiшi. - Серйозно сказав AS113, не вiдриваючись вiд прицiлу.
   - Так вiн уже скiнчився, - весело посмiхнувся AS009, обернувшись подивитися як AS077, досить жуючи вмiст останньої пачки, не поспiшаючи пiдповзав до них ззаду, - Навiть менi не залишив, гад.
   AS113, вiдiрвавшись вiд прицiлу, розгублено глянув убiк.
  - Що ж тодi немає iншого виходу, як першими зайняти фортецю? I будь що буде. Хоча я не впевнений у тому, що вони так само нас не хочуть пiдловити на вiдкритiй мiсцевостi.
  - Думаю, що все ж таки не все так погано. - з усмiшкою простягнув AS009, зосереджено дивлячись у прицiл. - Поглянь трохи захiднiше.
  АS113 знову глянув у прицiл. Майже бiля самого вежi, ривками перебiгаючи вiд одного бетонного укриття до iншого, по одному, по черзi прикриваючи один одного, рухалася команда супротивника. Вiн нарахував шiстьох. Так. Отже, цi хитруни роздiлилися, заманюючи їх у фортецю. AS113 задумливо хмикнув. Знаючи тепер приблизний напрямок, де розташовувалися їхнi основнi сили, йому спала на думку шалена iдея атакувати ворога з тилу. Усмiхнувшись, вiн грюкнув AS009 по спинi i став скочуватися вниз з дюни, залишаючи AS077, що пiднiмається, в повнiй розгубленостi. Кинувши погляди то на командира, то на нiчого не розумiє, вiн розгублено знизав плечима.
  
  Головний Iнструктор корпусу "А" з сумною байдужiстю дивився на синiючi сектори полiгону. Всi виклики вiн вiдключив, щоб вони не турбували його совiсть, що так з'їдає зсередини. Курсанти корпусу "А" гинули так само швидко, як його кар'єра. Несподiвано його увагу привернув сектор, щойно без втрат з обох бокiв захоплений корпусом "Б". Вставши з крiсла, вiн обережно пiдiйшов до проекцiї i став уважно вивчати обстановку. Це був той самий сектор, де тривалий час не вiдбувалося жодних змiн. Тепер фортеця пофарбувалась у синiй колiр, але не всi курсанти корпусу "Б", позначенi синiми фiгурками, перемiстилися пiд захист гранiтних стiн. Основнi сили все ще знаходилися на тому самому мiсцi серед дюн, очiкуючи, щоб курсанти корпусу "А" купилися на наживку. I тут Iнструктор помiтив те, що змусило його, незважаючи на поразницький настрiй, усмiхнутися, навiть, навпаки, у нього з'явилася надiя, теплотою розтiкаючись у душi наче бальзам. Знов захотiлося випити.
  Зеленi фiгурки курсантiв корпусу "А" роздiлилися на двi рiвнi частини i стали огинати фортецю з двох сторiн, все ближче пiдбираючись до противника з флангiв, що не пiдозрював i не захищений серед дюн. Головний Iнструктор швидкої манiпуляцiєю на клавiатурi термiналу збiльшив зображення на максимум.
  - Хехе, AS113 ... - Здивовано прочитав вiн напис пiд фiгуркою командира групи, - Давай попсувати цим гадам нерви! Не чекав, не чекав... вкотре...
  
  Вiдпльовуючись вiд пiску, що нескiнченно забивався пiд захисне забрало шолома, АS113, АS077 i ще п'ять хлопцiв з його пiдроздiлу, переповзали з дюни на дюну, майже безшумно пiдбираючись до передбачуваного мiсця виявлення основних сил противника. Вони, здавалося, вже проповзли кiлька кiлометрiв i контакт мiг статися практично за наступним гребенем, тому слiд дотримуватися крайньої обережностi. Так само необхiдно було враховувати те, що очi хлопцi з фортецi могли помiтити їх хитрий обхiдний маневр. Доводилося вибирати такi мiсця в цiй гiгантськiй пiсочницi, з яких навiть верхiвка флагштока головної вежi не була небезпечно помiтна. AS009 та решта загону, огинала фортеця з iншого боку, не на секунду не припиняючи свого руху. Весь шлях сильно вимотав людей, але кожен iз них усвiдомлював, що розв'язка дуже близько. AS113 подумки пiдбадьорював i пiдганяв хлопцiв. Раптом пiдозрiлий звук пролунав з-за дюни. Давши сигнал, зупиниться, вiн обережно поповз на гребiнь. Тихо пiдкравшись, вiн пiдвiвся на лiктях i рiзко визирнув, виставляючи зброю перед собою. Яке ж було його здивування, коли перед ним так само вилiз AS009. Вiн хотiв, було голосно вилаятися, але AS009 пiднiс вказiвний палець на рiвень губ. Думка вiд нього прийшла одразу.
   "За тим гребенем" - i вiн махнув рукою у потрiбному напрямку.
  Жорстоке сонце, нарештi, сiдало на горизонтi, останнiми слiпучими променями освiтлюючи криваво-червону пустелю. Воно як нiколи до речi виявилося за спинами невеликого загону AS113, що причаївся в готовностi на ключовому гребенi дюни, позаду розбитого ворогом табору. AS113, рiзко вдихнув i впiймавши на собi рiшучi погляди пiдлеглих, якi чекають команди до атаки, переключив гвинтiвку в автоматичний режим.
  "Вперед!" - подумки наказав AS113.
  У променях вранiшнього сонця, практично одночасно з'явилися тринадцять чорних силуетiв. Дехто з курсантiв корпусу "Б", що сидiли на пiску, здивовано скрикнув, хапаючись за зброю. Прогримiв залп. П'ятеро iз семи курсантiв корпусу "Б" були буквально вiдкинутi на кiлька метрiв пiдхоплюванi кровожерливою зграєю куль. Двоє таки примудрилися зреагувати, i миттєво падаючи на пiсок, вiдкрили вогонь у вiдповiдь. Синi спалахи рушниць осяяли околицi. Майже одночаснi розриви ракет розкидали на шматки людську плоть. AS113 оглушений i вражений побаченим, метнувся вбiк, скочивши через голову схилом дюни. Вiн вiдразу подумки дав наведення на стрiльцiв, вiддаючи запiзнiлий наказ, розосередиться. Троє з його курсантiв були мертвi, шматками м'яса димлячись у чорних згаслих кратерах, заскленiлого пiску. AS009, але кулi лише в порожню, влаштували гарнi пiщанi фонтанчики на гребенi дюни. Стрiляли, як виявилося, двоє з тих п'ятьох, зметених першим залпом. Вони дивом вижили i тепер панiчно вiдстрiлюючись, вiдступали до фортецi. Декiлька курсантiв на бiгу, випустили по черзi у втiкачiв, позбавляючи одного з них верхньої частини голови. Вона вибухнула, мов кулька з фарбою. Обезголовлене тiло, пробiгло ще кiлька метрiв, перш нiж забилося в конвульсiях на вечiрньому пiску. Другий був розiрваний на маленькi шматочки ракетою AS009. Вiн швидко освоїв трофейну зброю. Стрiлянина припинилася i настала зловiсна тиша. Для однiєї з груп супротивника все було скiнчено. Вони дивом вижили i тепер панiчно вiдстрiлюючись, вiдступали до фортецi. Декiлька курсантiв на бiгу, випустили по черзi у втiкачiв, позбавляючи одного з них верхньої частини голови. Вона вибухнула, мов кулька з фарбою. Обезголовлене тiло, пробiгло ще кiлька метрiв, перш нiж забилося в конвульсiях на вечiрньому пiску. Другий був розiрваний на маленькi шматочки ракетою AS009. Вiн швидко освоїв трофейну зброю. Стрiлянина припинилася i настала зловiсна тиша. Для однiєї з груп супротивника все було скiнчено. Вони дивом вижили i тепер панiчно вiдстрiлюючись, вiдступали до фортецi. Декiлька курсантiв на бiгу, випустили по черзi у втiкачiв, позбавляючи одного з них верхньої частини голови. Вона вибухнула, мов кулька з фарбою. Обезголовлене тiло, пробiгло ще кiлька метрiв, перш нiж забилося в конвульсiях на вечiрньому пiску. Другий був розiрваний на маленькi шматочки ракетою AS009. Вiн швидко освоїв трофейну зброю. Стрiлянина припинилася i настала зловiсна тиша. Для однiєї з груп супротивника все було скiнчено. Другий був розiрваний на маленькi шматочки ракетою AS009. Вiн швидко освоїв трофейну зброю. Стрiлянина припинилася i настала зловiсна тиша. Для однiєї з груп супротивника все було скiнчено. Другий був розiрваний на маленькi шматочки ракетою AS009. Вiн швидко освоїв трофейну зброю. Стрiлянина припинилася i настала зловiсна тиша. Для однiєї з груп супротивника все було скiнчено.
  Втрати були досить тяжкими для несподiваного нападу. Чотири курсанти i не здатнi далi боротися AS112. Тепер вiн стогнав при кожному незграбному русi одного з курсантiв, що обробляє його рани, що кровоточать, знайденим серед ворожої екiпiровки медичним пристроєм.
  - Ну, i що ти з цього приводу думаєш? - AS009 простяг трофейну рушницю, яка в задумi сидить на пiску AS113.
  Сонце повнiстю зникло за горизонтом, i пустеля поринула в холодну темряву, приховуючи результати бою в густiй темрявi. AS113 увiмкнув прилад нiчного бачення та глянув на товариша.
  - А що тут ще можна думати? - поставив вiн зустрiчне запитання, перебуваючи в такому ж здивуваннi. - Нам нiхто не сказав, що вони будуть озброєнi точно, так як ми. Може, i цього разу ми лише мiшенi.
  - Та вже не щастить. Причому постiйно. - усмiхнувся AS009, награно ласкаво погладжуючи ствол однозарядної рушницi-ракетницi, що застосовується при бою в мiських умовах проти рiзного виду броньованих укрiплень та технiки iз захисними полями.
  - Гей! Ви що розсiлися? - як завжди з властивою безцеремоннiстю, нахабно запитав AS077, кидаючи в їхнiй бiк броньований жилет, знятий ним з одного з убитих. - Погляньте на це.
  - Я не здивуюсь, що й броня у них на кiлька класiв вища, нiж у нас. - без iнтересу зустрiв його АS113, подумки роздаючи наказ курсантам, розташується по периметру i слiдкувати за обстановкою у фортецi. Противник уже був у курсi того, що сталося, i напевно перебував у крайнiй розгубленостi. Теорiя бою пiдказувала приступити до штурму негайно, але АS113 не поспiшав, намагаючись зосередитися на аналiзi захоплених трофеїв. Його курсанти не сидiли без дiла, повiдомляючи про модифiкацiї кожного знайденого обладнання та озброєння. Воно могло стати в нагодi.
   - Ну що я готовий, - посмiхаючись, пiднявся AS009,
  - Менi тепер навiть Ховертанк не страшний! - повiдомив вiн, цiлячись з трофейної рушницi у бiк фортецi.
  - Вам всi жарти жартувати, - серйозно сказав AS113, теж встаючи i прямуючи до трофейної зброї, що скидається в купу. - А менi нашою бандою керувати.
  Не поспiшаючи, розворушив купу, вiн знайшов собi модифiкацiю "С" штурмової гвинтiвки десанту, вiдкидаючи в бiк її навчальну модифiкацiю "У", що входила в їхнє мiзерне несправедливе екiпiрування. Хоча взагалi можна було назвати справедливим на цiй планетi. Вiдмiннiсть була лише у розмiрi калiбру та iнтенсивностi та купчастостi стрiлянини. Перезарядивши i налаштувавши прицiл, що збився, вiн серйозно оглянув залишки свого загону.
   - Ну, що тепер i я готовий.
  
  Головний Iнструктор корпусу "А", з розстебнутим вiд хвилювання комiрцем мундира, насторожено вдивлявся в змiни, що вiдбувалися на проекцiї. Усi сектори полiгону забарвилися у синiй колiр. Напевно Iнструктор корпусу "Б" трiумфував, святкуючи чергову, хоч i нечесну перемогу, i напевно не звернув уваги на те, що вiдбувається в одному з секторiв, де щойно було знищено половину команди його корпусу. Iнструктор корпусу "А" сподiвався на цих щасливих курсантiв. Остання соломинка, у якої були всi шанси врятувати його торпедовану кар'єру, що йшла на дно. За правилами перемога не вважалася повною, якщо хоч один iз секторiв полiгону був пофарбований у колiр супротивника. Тому Iнструктор корпусу "А" не на мить не вiдривав погляду вiд цих зелених фiгурок на проекцiї, шкодуючи про важкi втрати.
  - Пiлот, - зв'язався вiн iз капiтанським мiстком, - Направте корабель у сектор C3. Негайно.
   - Так, шановний!
  Головний Iнструктор корпусу "А" вiдчув легкий поштовх, що означав, що корабель почав рухатися. Вiн хотiв побачити, що вiдбуваються в живу, якщо знадобиться, навiть захищати цих хлопцiв, якщо Iнструктор корпусу "Б" задумає пiдлiсть, щоб уникнути псування трiумфу повної перемоги.
  
  - Вперед! Швидше! Патронiв не берегти! - прокричав AS113, пiд прикриттям методично стрiляв по прорiзах у вежi АS009, перебiгав вiд укриття, до укриття, прямуючи до вежi. Противник, iнтенсивно, наскiльки це було можливе пiд вибухи, що потрапляли у вiкна снарядiв, поливав огнем. AS009 лише садистки посмiхаючись, знову i знову перезаряджаючи рушницю, стрiляв у напрямку чергового спалаху пострiлiв з боку будов. Мови полум'я крiзь густi клуби чорного диму осяяли нiчне безпристрасне небо, повне зiрок. AS077 i ще четверо курсантiв практично досягли входу в вежу, в той момент коли з нього запрацював встановлений там поспiхом кулемет. Миттю зрешетивши курсанта, що залишився, залишаючи бiдолаху, передсмертно корчиться на пiску, стрiлець став шукати нову мету. Пiдiбравшись з iншого боку,
   - Жри гад!
  Потужний вибух струсонув старий гранiтний будинок i з проходу з вибуховою хвилею полетiли уламки каменю i металу, вогняним феєрверком розлiтаючись по околицях. Захиснi властивостi приладу нiчного бачення компенсували спалах. Курсанти, що йшли слiдом, бiгом пройшли командира i ламанулися в повний дим i вогонь прохiд у вежу.
  - СТОЯТИ! КУДИ!?
  Пролунав потужнiший вибух. AS113 з сумом подумки викреслив зi списку ще двох.
  Трохи згодом, дочекавшись поки осяде пил, у прохiд пiшов АS077 та його команда. AS009 припинив вогонь, на останок ще раз шарахнувши по верхнiх ярусах вежi, звiдки по ньому стрiляв мазила-снайпер. Небезпека потрапити у своїх була надто велика, щоб продовжувати обстрiл iз цього виду зброї. Отримавши розумовий наказ вiд AS113, вiн, пiдiбравшись трохи ближче, став стежити за вiкнами, роздивляючись їх у свiй прицiл. Бiй уже йшов усерединi. Настали, блискавично захопили два поверхи вежi i зупинилися бiля завалу бетонних плит, порушених внутрiшнiх стiн будiвлi, що незручно перегороджує прохiд на сходи, що ведуть нагору
  - Що робитимемо, командире? - поставив питання AS077, кидаючи повний зневаги погляд на курсанта корпусу "Б", що стояв у напiвнесвiдомому станi, що лежить без нiг неподалiк вiд останкiв свого мертвого товариша i купи розкиданої амунiцiї ще одного невстановленого кулемета. - Приблизно двоє-троє цих гадiв ще за завалом i прапор теж там.
   - Вiдступаємо.
  AS0077 та iншi не зрозумiли, але виконали наказ. Тим часом AS113, переконавшись, що пiдлога бетонна, заклав у пiдставi завалу три гранати з таймером i, не звертаючи на стогiн пораненої уваги, швидко вибiг з вежi слiдом за курсантами. Пролунав потужний потрiйний вибух, який тряс стiни вежi, що витримали в черговий раз. Обережними перебiжками команда знову рушила за командиром крiзь суцiльну стiну з пилу пiску та диму. План AS113 вдався, i в пiдлозi другого поверху зяяло здоровене нерiвне отвiр з погнутими металевими балками, що стирчали. Частина плит i камiння, що завалили сходи, продовжували з глухим стукотом сипатися вниз на перший поверх, через зроблену майже пiд завалом дiрку. На пiдходi їх зустрiв синiй спалах пострiлу. AS113, що поспiшав до мiсця першим, ледве встиг пригнутися в той момент, коли свистуча ракета пробивши броню, курсанта, що слiдував за ним, хлюпаючи i обертаючись, не вибухнувши, застрягла у нього в грудях. Боєць здивовано схопився за груди i, похитнувшись уперед, зi склянiшим поглядом упав у дiрку. Пролунав вибух, що викликав кривавий фонтан, що пофарбував стелю другого поверху. AS077 вiдразу з ненавистю вiдкрив вогонь по отвору в завалi, поки з того боку не пролунав здавлений стогiн i звук падаючого тiла. AS113, трохи оглушений i оторопiлий, пiшов за останнiм курсантом, що залишився в живих вперед, проникаючи по той бiк завалу. Причаївшись, напружено переглядаючи в прицiл вихiд на третiй поверх, AS113 подумки поспiшив AS077. Їхнiй товариш, не змусив себе довго чекати i незабаром, сопучи, ввалився за ними. Переглянувшись, вони поспiхом стали пiднiматися, притискаючись до темних i похмурих гранiтних стiн. Незабаром, як i очiкував AS113, повз них сходами весело стрибаючи, проскакала граната, уткнувшись десь у залишки завалу внизу, залишеного за поворотом згинання пiдйому сходiв. Черговий вибух струсонув багатостраждальний будинок. Вибухова хвиля, вiдбившись вiд стiн, обдала компанiю жаром вогню. Осколки камiння рикошетом, забарабанили по потертiй та покореженiй бронi курсантiв. AS113 приглушено скрикнув, викликавши подив у супутникiв. Граната не завдала їм шкоди. Але за мить все стало ясно. На крик у проходi здалася постать лиходiя, що кинув її, тут же зустрiнутого залпом з гвинтiвок. Падаючи, вiн ще намагався пiдняти гвинтiвку i вистрiлити, але одиночний пострiл AS113, що пробив забрало шолома, припинив усi передсмертнi спроби опору. За мить AS077 вже кинув уперед останню трофейну гранату, сподiваючись, що вона знайде свою мету. Одразу пiсля вибуху в контрольнiй кiмнатi на третьому поверсi в диму та вогнi з'явилися три силуети, передбачливо випускаючи черги темними кутами. Останнього курсанта корпусу "Б" вони не виявили. Залишалося лише останнє мiсце, де супротивник мiг затаїтися - вiдкритий майданчик вежi, на якiй все ще красувався синiй прапор ворога.
  - AS077 зв'яжися з центром, доповiли про те, що вежа зайнята, не дивлячись на використання противником переважаючих наших видiв озброєння. - наказав AS113, вказуючи на ще функцiонуючий стацiонарний передавач посеред примiщення, i махнувши рукою курсанту, пройшов до останнiх вертикальних сходiв, що ведуть на дах.
  Прорiз знаходився прямо над головою, але й бажання тикатися в нього навмання бажання не було. Противник, мабуть, тiльки цього й чекав. AS113 зняв шолом, i насадивши його на ствол гвинтiвки, став пiднiмати його в отвiр, чекаючи реакцiї, що затаїлося там ворожини. Потрiбно було вирахувати кут у якому причаївся гад. Ось шолом уже здався в отворi, але ворог, почувши каверзу, не зреагував. AS113, сильно не засмутившись, опустив шолом назад i награно голосно покректiв, став ще повiльнiше пiднiмати шолом у отвiр. Нерви ворожини здали. Пролунав одиночний пострiл i шолом зiрвало, зносячи кулею убiк. Миттєво визначивши звiдки стрiляли, AS113 рукою дав курсанту сигнал на негайний пiдйом, i одночасно висунув у отвiр руку з гвинтiвкою розряджаючи залишки обойми убiк, звiдки стрiляв супротивник. Курсант, що вискочив на верхнiй ярус, отримав кiлька секунд фори. Цього вистачило б, щоб зорiєнтуватися, але вiн дiючи мало швидко, скрикнувши, осел iз прострiленими на вилiт ногами. Чужа кров, забризкала обличчя та броню AS113. Боєць корпусу "А" встиг вiдкрити вогонь у вiдповiдь, i продовжував стрiляти доти, поки останнiй патрон не залишив обойму. Потiм злiсно кинувши убiк бездиханого ворога зброю, зi стоном вiдповз, звiльняючи мiсце для виходу на дах АS113. Опинившись на даху, командир стер брудною рукавичкою кров з обличчя i пiд звуки переможних пострiлiв AS112 i AS009, що осяяли темне небо пустелi, став спускати прапор поваленого супротивника. Башта, оточена димом i полум'ям загасаючого вогню, що виривається то тут, то там була повнiстю в їхньому розпорядженнi. Перемога була за ними. осел iз прострiленими на вилiт ногами. Чужа кров, забризкала обличчя та броню AS113. Боєць корпусу "А" встиг вiдкрити вогонь у вiдповiдь, i продовжував стрiляти доти, поки останнiй патрон не залишив обойму. Потiм злiсно кинувши убiк бездиханого ворога зброю, зi стоном вiдповз, звiльняючи мiсце для виходу на дах АS113. Опинившись на даху, командир стер брудною рукавичкою кров з обличчя i пiд звуки переможних пострiлiв AS112 i AS009, що осяяли темне небо пустелi, став спускати прапор поваленого супротивника. Башта, оточена димом i полум'ям загасаючого вогню, що виривається то тут, то там була повнiстю в їхньому розпорядженнi. Перемога була за ними. осел iз прострiленими на вилiт ногами. Чужа кров, забризкала обличчя та броню AS113. Боєць корпусу "А" встиг вiдкрити вогонь у вiдповiдь, i продовжував стрiляти доти, поки останнiй патрон не залишив обойму. Потiм злiсно кинувши убiк бездиханого ворога зброю, зi стоном вiдповз, звiльняючи мiсце для виходу на дах АS113. Опинившись на даху, командир стер брудною рукавичкою кров з обличчя i пiд звуки переможних пострiлiв AS112 i AS009, що осяяли темне небо пустелi, став спускати прапор поваленого супротивника. Башта, оточена димом i полум'ям загасаючого вогню, що виривається то тут, то там була повнiстю в їхньому розпорядженнi. Перемога була за ними. Потiм злiсно кинувши убiк бездиханого ворога зброю, зi стоном вiдповз, звiльняючи мiсце для виходу на дах АS113. Опинившись на даху, командир стер брудною рукавичкою кров з обличчя i пiд звуки переможних пострiлiв AS112 i AS009, що осяяли темне небо пустелi, став спускати прапор поваленого супротивника. Башта, оточена димом i полум'ям загасаючого вогню, що виривається то тут, то там була повнiстю в їхньому розпорядженнi. Перемога була за ними. Потiм злiсно кинувши убiк бездиханого ворога зброю, зi стоном вiдповз, звiльняючи мiсце для виходу на дах АS113. Опинившись на даху, командир стер брудною рукавичкою кров з обличчя i пiд звуки переможних пострiлiв AS112 i AS009, що осяяли темне небо пустелi, став спускати прапор поваленого супротивника. Башта, оточена димом i полум'ям загасаючого вогню, що виривається то тут, то там була повнiстю в їхньому розпорядженнi. Перемога була за ними.
  
  Чорний птах корабля завис високо над мiсцем сутички, наче привид невидимий у темрявi. Її господар перебував у дуже гарному настрої. Любуючись на єдиний зелений сектор полiгону, неначе маленький непокiрний острiвець посеред синього моря, Головний Iнструктор корпусу "А" вiдчував нескiнченну гордiсть за цих хлопцiв унизу i особливо за командира, що залишився живим. Всi контакти з наземною групою були забороненi йому наказом вищого офiцера, але в цей момент вiн хотiв його порушити, вiтаючи тих, хто зробив неможливе i врятував його кар'єру. Вiн знав, що все одно не залишить за собою посаду iнструктора, але так само знав, що тепер його життя знаходиться поза загрозою, завдяки цим смiливим хлопцям, якi довели, що корпус "А" можливо навiть краще пiдготовлений, нiж їх конкурент. Ведення бойових дiй у нестандартних ситуацiях вiн здав на добре, якщо не брати до уваги поразки в iнших секторах полiгону. Можливо, це була його заслуга, що розробила дiючу систему навчання, а можливо, успiх був заснований на особистих якостях самого AS113. Але на даний момент це не було таким важливим. Важливим був результат - Нiча. Головний Iнструктор, нарештi, пiдняв з-пiд столу чашку i поставив її на стiл. Застебнувши мундир на всi гудзики, вiн готував себе до майбутньої доповiдi командування, як раптом увагу його привернула жирна синя крапка, що швидко наближалася до його корабля. Але на даний момент це не було таким важливим. Важливим був результат - Нiча. Головний Iнструктор, нарештi, пiдняв з-пiд столу чашку i поставив її на стiл. Застебнувши мундир на всi гудзики, вiн готував себе до майбутньої доповiдi командування, як раптом увагу його привернула жирна синя крапка, що швидко наближалася до його корабля. Але на даний момент це не було таким важливим. Важливим був результат - Нiча. Головний Iнструктор, нарештi, пiдняв з-пiд столу чашку i поставив її на стiл. Застебнувши мундир на всi гудзики, вiн готував себе до майбутньої доповiдi командування, як раптом увагу його привернула жирна синя крапка, що швидко наближалася до його корабля.
  "Мабуть цей мерзотник з корпусу "Б" не хоче все так залишати." - подумав вiн, промовивши по внутрiшньому зв'язку. - Лейтенанте, приведiть усi системи корабля в повну бойову готовнiсть. Бажано без зайвого галасу.
   На що отримав ствердну вiдповiдь.
  
   - Роздiл 27 -
  
  - Ви усвiдомлюєте, що ви зробили?! - обурювався Головний Iнструктор корпусу "Б", з'явившись на борту фрегата корпусу "А" у супроводi озброєного ескорту. - Ви порушили наказ командування!
  - Цiлком, шановний, - посмiхаючись, вiдповiв йому Головний Iнструктор корпусу "А", намагаючись iгнорувати сам факт зухвалого вторгнення в його каюту вiдразу пiсля стикування двох кораблiв. Його власна охорона була напоготовi у виглядi всього корабля.
  - Я усвiдомлюю, що я зробив, бо я не зробив нiчого. - продовжив вiн пiсля невеликої паузи i вибухнув реготом, бачачи повне обурення та здивування, блiде обличчя опонента. - "Бойовий матерiал" впорався iз поставленим завданням сам i це можуть пiдтвердити записи приладiв стеження. В принципi, всi записи систем корабля, якi пiдтвердять мою непричетнiсть до того, що трапилося.
  Головний Iнструктор корпусу "Б" похмурнiв на очах. Потiм рiзко взяв себе в руки, помiнявшись в обличчi, випростався, попросивши жестом свiй ескорт покинути каюту. Коли дверi з шипiнням зачинилися, iнструктор пiдiйшов ближче до свого здивованого, але продовжує дивуватися колегi i вимовив.
  - Шановний, Головний Iнструктор корпусу "А", почав вiн, навмисне пiдкреслюючи кожне слово повного титулу, суперника, - Я пропоную Вам неофiцiйну угоду. Я розумiю, що ваша кар'єра висiла на волосинi до теперiшнього моменту. Наразi ситуацiя звела нас до нiчиєї перемоги, а вiдповiдно до неясної ситуацiї.
   - Не знаю як вам, а менi тут все ясно.., - почав заперечувати Iнструктор корпусу "А", але спiврозмовник, перериваючи, поклав йому руку, одягнену в чорну рукавичку на плече, продовжуючи змовницьким тоном.
  - Я пропоную вам парi, - якщо хлопцi внизу витримають атаку на вежу одного з загонiв моїх курсантiв, що вижили, ви офiцiйно зiзнаєтеся мною переможцем у даному етапi пiдготовки. Якщо ж нi, то самi розумiєте, позбавляєтеся всього, що, власне, i було задумано вiд самого початку командуванням. Ви ж розумiєте, що не вiд мене виходила iдея усунути вас.
   Iнструктор корпусу "Б" вiдiйшов убiк та, повернувшись до проекцiї полiгону, заклав руки за спину.
   - То як?
   Iнструктор корпусу "А", що стояв у розгубленостi, не поспiшаючи, але вже впевнено сiв у своє улюблене крiсло i поклав ногу на ногу, глузливим поглядом розглядаючи спину старого ворога.
  - Ось бачите, ви самi хвилину тому помiтили, що не вiд вас залежало рiшення про усунення мене з посади. Якщо це так, у чому я дуже сумнiваюся, то ваша пропозицiя звучить абсурдно, тому що командування все одно зробить так, як вважатиме за потрiбне. Вступивши в змову з вами, я порушую правила гри, i привiд прибрати мене збiльшується, - Iнструктор зробив паузу, розглядаючи, як ледь помiтно втягує шию опонент, що стоїть перед ним. - Я не куплюсь на вашу дешеву провокацiю, полковнику. Мене влаштовує те, що я маю, а запис нашої з вами розмови буде направлений прямо до головного штабу. Було непередбачливо влаштовувати подiбну розмову в каютi. Знаючи вашi зв'язки "нагорi", я переконаний, що ви вийдете сухим з води, але тепер я бiльш нiж був ранiше спокiйний за свою подальшу долю, маючи запис.
  Iнструктор корпусу "Б" люто кинув на нього погляд через плече, i голосно клацнувши пiдборами, вийшов, не кажучи не слова. Дверi з шипiнням зачинилися, заглушаючи звуки, що ледве встигають за полковником ескорту. Клацаючи тумблерами на пiдлокiтнику крiсла Головний Iнструктор корпусу "А" зупинив запис, цього разу, святкуючи повну перемогу, зовсiм не помiчаючи вогник виклику галактичного зв'язку на сусiдньому термiналi, переадресований з капiтанського мiстка, без попередження.
  
  Похмурi силуети п'яти крейсерiв "Туманностi" утворилися в просторi на мiнiмальнiй вiд планети вiдстанi, що припускає вихiд з пiдпростору. Так само кораблi супроводу, що раптово вискочили, являють собою десять кораблiв класу "Руйнувач", а так само три ланки фрегатiв. Два з них вiдокремилися вiд загальної групи, вiдразу вирушаючи на зближення з планетою - гiгантським навчальним центром "Туманностi". Через деякий час, не поспiшаючи, що висвiтлюються спалахами електричних розрядiв, в освiченому порталi з'явилася велетенський туша Флагманського корабля втричi перевищує розмiри бойового крейсера, Флот з'явився в даному секторi не заплановано ранiше термiну, але мета його була вiдома. Поповнити бойовий склад новими солдатами, якi витурмованi в суворих умовах навчання на планетi. Завантаженi новими десятками штурмовикiв доки крейсерiв чекали на своїх пiлотiв. Примiщення космодесанту, кубрики та столовi, значно розширенi, чекали на своїх нових мешканцiв. Та й самi крейсера, лише недавно зiйшли з верфей "Туманностi", розташування яких було невiдоме навiть самим капiтанам, що сходять на борт разом iз командою, безпосередньо в певнiй точцi галактичного простору, позначеного у наказi до вильоту з планет.
  Фрегати, пройшовши на максимальнiй швидкостi до планети, розчинилися на тлi її гiганта, проникаючи глибше в атмосферу. Капiтан одного з бойових птахiв продовжував надсилати запит на командний корабель Головного Iнструктора корпусу "А", дивуючись його неквапливостi вiдповiдати на виклик. Нарештi пiсля чергового сигналу холографiчна картинка заповнила простiр перед Капiтаном.
  - Вiтаю вас, полковнику, - почав вiн не чекаючи реакцiї спiврозмовника, що поправляє мундир, - Я не називаю вас повним титулом, тому що менi наказано зняти вас iз посади. А також я зобов'язаний вас доставити на флагманський корабель флоту, для подальшого суду та визначення подальшої долi, у зв'язку з вашою компетентнiстю в пiдготовцi "бойового матерiалу". Вашi обов'язки та привiлеї тимчасово перейдуть Головному Iнструктору корпусу "Б" - Капiтан говорив чiтко з розстановкою, спокiйним безпристрасним голосом, бо мав говорити будь-який гiдний офiцер, холодним поглядом з цiкавiстю спостерiгаючи, як полковник тримався в руках. Що було рiдкiстю, пiд час оголошення повiдомлень подiбного змiсту. Так, йому неодноразово доводилося виконувати подiбнi доручення i довелося побачити безлiч реакцiй,
  - Я вас зрозумiв, шановний Капiтан Внутрiшнього Вiддiлу, - промовив колишнiй Iнструктор корпусу "А", роздивившись трохи помiтну золоту смужку металу пiд лiнiєю срiбних нагород за доблесть. Такi золотi смужки носили лише служаки Внутрiшнього Вiддiлу, повнiстю позбавленi емоцiй та модифiкованим зором, вiд чого не мали зiниць у чорних гiпнотичних очах. Ходили чутки, що спiвробiтники ВО при бажаннi могли бачити душу, якщо така iснувала.
   - Я готовий зустрiти вашу команду на кораблi, а також надати свiдчення того, що шановне командування трохи поспiшає, вирiшуючи мою долю.
  Капiтан, здивовано глянув на нього, але сперечатися чи облягати не став. Цей чоловiк знав, що говорив. До того ж, на його думку, командування справдi непередбачливо прагнуло зробити двi справи за один присiд, не ґрунтуючись на останнiх результатах пiдсумкiв навчання. Якщо так, то чия то голова в штабi все одно полетить, можливо, замiсть голови полковника.
  - Можливо, шановний. Мiй корабель скоро досягне вас. Кораблi, що йдуть слiдом, пiдберуть "бойовий матерiал з полiгону, влаштувавши "зачистку". До швидкої зустрiчi. - Зображення згасло.
  Остання фраза змусила замислитись екс-iнструктора корпусу "А". "Зачистка" як вiйськовий термiн означало - знищення екiпiровки та поранених, як супротивника, так i своїх. За останнiми даними iз сектора, в якому здобув перемогу корпус "А", у них було двоє поранених. Почувши себе в боргу, полковник занепокоївся. Склавши руки за спиною, вiн почав нервово ходити з боку на бiк, часом кидаючи задумливий погляд на чашку, нiби шукаючи вiдповiдi на її днi. На жаль, вiн його не знайшов, коли вiдбулася трохи вiдчутна стиковка кораблiв.
  
  AS113 зовсiм не звертав уваги на рев двигунiв над головою, обробляючи рани, що пихкав вiд натуги курсанта. AS077 як не намагався, вiн зв'язатись з iнструкторами, мучичи передавач, вiдповiддю на всi можливi запити була тиша. Тому, закинувши непотрiбне заняття вiн пiднявся нагору, i почав iз награним цiкавим спостерiгати за процедурою, звiсивши ноги в отвiр виходу на дах. Бiй був закiнчений, i нiщо бiльше не хвилювало друзiв. Лютий холод ночi в пустелi давав себе знати, забираючись пiд матерiал форми так само успiшно, як вдень це робив жар. AS113 завзято надiв свiй пошкоджений шолом, щоб не вiдморозити вуха. Через кульовий отвiр гидко холодило потилицю. Перша тривожна думка прийшла вiд AS009 спостерiгача за посадкою неподалiк великого корабля.
   "Командир, у наш бiк прямує пiдроздiл десанту. Що на базi вiчно нас пасли. Не на добро це" - повiдомляв вiн.
  "Продовжуй спостереження" - коротко вiдповiв AS113, пiдiйшовши до краю майданчика, марно вдивляючись у нiч, намагаючись розглянути силуети, що швидко наближаються. Пролунав пострiл, що озвався в головi уявним криком AS112.
  - Що там вiдбувається? - Схопився на ноги AS077, неспокiйно хапаючи, лежачи на холодному каменi трофейну гвинтiвку.
   "Цi потвори закiнчили AS112! Це найнатуральнiша "Зачистка"! Знищують усi слiди..." - пролунали думки AS009 - "Мене обеззброїли, i змусили пiсок цiлувати, нелюди"
  AS113, зрозумiв - справа погань. У них був ще один поранений. Вiн занепокоєно глянув на курсанта, який все прочитав у його очах i запитливо глянув на командира. AS077 пiдiйшов до понiвеченого кулями трупа, курсанта корпусу "Б" i нахилившись легким рухом кинув прямо в руки зляканому товаришу його гвинтiвку. Вiн її вiдразу перезарядив, поданої йому AS113 новою обоймою.
  - Увага, цi роки вже внизу. Жаль гранат бiльше немає. А то б зараз жахнули.
   - "Бойовий матерiал" корпусу "А" негайно складiть зброю, iнакше нам доведеться змусити вас це зробити, - пролунав знизу наказний голос, посилений динамiком.
  - А чи не пiти вам! - вiдповiв AS113 розрядивши чергу в напрямку звуку, що виходить з темряви. Тiєї ж митi по бар'єрах, що захищали майданчик, свистячи i рикошетя, застукали кулi.
  - У нас немає шансiв, - пошепки промовив AS077.
  - Не треба тiльки панiки! Ану марш униз до завалу! Швидше! - гаркнув AS113, штурхаючи його пiд зад. Потiм сам стрибнув у отвiр, на останок пiдбадьорливе пiдморгнувши курсанту. Швидко досягнувши завалу на другому поверсi, вони на бiгу вступили в бiй, розстрiлюючи наступаючих десантникiв. Двоє з них вiдкотилися вбiк з лiнiї вогню. У вiдповiдь одразу ж полетiли гранати. AS077, не розгубившись, вiдразу пiдняв одну з них i кинув назад. Вибух малої потужностi розкидав i паралiзував перших наступаючих, обдаючи вогнем оборону. Вибух другої гранати не забарився, занурюючи в темряву жорстокiсть навколишньої реальностi. Завмерши без руху пiд дiєю паралiзатора обличчям до стiни, AS113 не бачив, що трапилося з AS077, вiдразу одержуючи страшний стусан в район живота, не захищеного бронею. Хоч i броня не допомогла б при ударi з такою ненавистю. Паралiзоване тiло не вiдчувало болю, але ребра ясним звуком хруснули всерединi. Очi заплющились. Тупiт важких пiдошв вгору сходами, сповiстив про те, що оборона була прорвана. Чутка ще зрадливо не покинула його.
  "Твари!" - подумав вiн, почувши знайому чергу, а потiм коротку бавовну вибуху гранати.
  Виконавши свою мiсiю по всьому полiгону, фрегати кинулися вгору, залишаючи у себе лише запах смертi. Екс-iнструктор корпусу "А" сумно спостерiгав за планетою, що вiддаляється, сидячи в перевантажувальному крiслi на мiстку корабля Капiтана Внутрiшнього Вiддiлу. Цей чоловiк суворо дотримувався наказiв, при цьому повнiстю розумiючи переживання полковника в змальованiй наспiх ситуацiї. Лише, можливо, через це вiн не був скований i помiщений у вузьку та тiсну камеру. Капiтан повiрив слову, даному офiцером, даючи останнiй шанс людинi подивитись те, що було будинком протягом довгих рокiв. Сентиментальностi були не прийнятi серед вiйськових "Туманностi", але щось у цей день зламалося всерединi екс-iнструктора. Щось, що бiльше нiколи не дасть йому сили бути тим, ким вiн був весь цей час.
  
  Всi кораблi повернулися на мiсце дислокацiї флоту, що чекав їх, i перегрупувалися для нового довгого стрибка. Подальша точка виходу угруповання з пiдпростору знаходилася в Силiнiйському секторi, але ця iнформацiя була настiльки секретною, що лише одна людина знала про неї, вiддаючи наказ усiм кораблям про змiну координат у момент старту. Хоча, можливо, вiн уже кiлька тисячолiть не був людиною. А що означає цей незначний перiод часу для безсмертного - зовсiм нiчого... людського...
  
   ЧАСТИНА ВОСЕМА
  
   "Шанс"
  
   - Роздiл 28 -
  
  Самотнiсть. Що це означає, для людини, яка вмiє читати думки? Як можна почуватися самотнiм, перебуваючи в центрi уваги цiлої планети i тримаючи в руках усi нитки iнфраструктур, за бажанням вiдчувати почуття та емоцiї кожного з її мешканцiв, i знати практично все. Людину розумну i вмiє керувати людьми. Манiпулювати та змушувати робити все, що вiн забажає. Який маленький черв'ячок гриз Главу Ради зсередини? Де причина того, що йому, стоячи посеред вiдкритого кабiнету на запаморочливiй висотi останнього поверху величезного комплексу дослiдницького центру Аурiона i насолоджуючись прекрасним видом величезного, зануреного у хмари мегаполiсу пiд ногами, стало так самотньо. Високi вежi будинкiв i палацiв, наче гiгантськi дерева росли з сiро-бiлої хмарної трави. Нескiнченнi низки транспорту, немов працьовитi комахи роєм носилися, здавалося б, безладними купами, дотримуючись суворої ледь помiтної системи, керованої за допомогою невидимої людського ока чарiвної палички - думки. Туга... Свiт людей, залежних вiд бажань iнших людей. Свiт людей без волi та власного прагнення досконалостi один над одним. Сiрої маси мозку, не здатної протистояти такiй же масi бiльш розвиненої сiрої речовини. I так до нескiнченностi, до самої верхiвки пiрамiди структури суспiльства, де ставало самотньо тим, хто мав нещастя, народиться з бiльш розвиненими телепатичними здiбностями. Хоча в цьому теж була своя краса. Ними можна було насолоджуватися i впиватись, але не довго, тому що вiд самого себе все одно не втекти i не сховатися в темрявi свiдомостi, куди так часто стукає всюдисуща совiсть.
  Глава Ради можливо навiть заздрив тим масам, тим простим робiтникам, якi майже не мислять, але спiлкуються з реальними особами свого виду шляхом звичайних вербальних i невербальних засобiв комунiкацiї, якi не замислюються про те, що добре i що погано для когось ще, крiм самого себе . Вони, обмiнюючись реплiками день у день, на кожному зробленому кроцi, протягом усього, можливо, навiть несвiдомого життя. За них вирiшували тi, хто стояв на касту вище. Їхнi пiдлеглi були вiльнi вiд почуття званого виною, що тягне за собою самотнiсть. Вiн також заздрив елементарному усному та фiзичному щирому людському спiлкуванню, нехай навiть на самому приземленому та низькому рiвнi. У цьому був свiй сенс, своя родзинка, свiй вихiд iз замку самотностi, побудованого кимось, навiки подiляючи людей на прошарки одного великого пирога, змушуючи iнтелектуалiв з'їдати себе думками у своєму ув'язненнi. Звичайно, усне мовлення у вищих колах нiхто не скасовував, але зникла та таємниця, яка вносила у сприйняття життя фарби - багатозначнiсть сказаної фрази. Адже це надавало їй безперечну вагу i мальовничiсть понять, що розкодуються у свiдомостi.
  Представникiв нижчих каст була природна та пропорцiйна бiльшiсть. Зi збiльшенням коефiцiєнта розуму та рiвня розвитку мозку, кiлькiсть людей, що належать бiльш просунутiй кастi, природно скорочувалася. Парадокс природи, чи все ж таки чийсь пiдступний задум? Людина не любить конкурентiв, вона прагне позбутися їх iз самого дитинства. Прагне до влади доти, доки вона не натикається на свої природнi межi можливостей розуму iндивiдуума. Будь-якому хижаковi в залежностi вiд його розмiру була необхiдна все бiльша територiя для полювання, але переходи з однiєї касти в iншу траплялися вкрай рiдко, оскiльки строга система контролю позашлюбних дiтей, що народжуються, безжально усувала будь-якi вiдхилення.
  Тi, що стояли хоч на один щабель вище, мали абсолютну владу над тими, хто природою був обдарований менше. Iснуючий кодекс i система виховання обмежували їхнi права займаної посадою чи межами територiй що належать сiм'ї, вiдповiдно знiмаючи певний тягар вiдповiдальностi, але останнiй чинник нi суворо визначений i у рамки узаконеного контролю. Саме на його грунтi виникали проблеми, що iнодi розростаються в збройнi конфлiкти, часто вражаючi своїми розмiрами. Ментальний контроль - як багато у сенсi цiєї фрази. Як багато страшного пов'язано з ним у темний перiод заснування колонiй iз зростаючою злочиннiстю. Скiльки проблем вирiшувалося миттєво i скiльки так само миттєво створювалося знову. Але, нарештi, все втряслося. Свiт навколо розвинувся i, побувши деякий час на вершинi свого розквiту, знову почав свiй шлях у прiрву. Вантаж усвiдомлення, вiдповiдальностi за правом народження тиснув на Главу Ради, часом сковуючи його думки роз'їдаючи душу. Так, було ще достатньо людей його касти, розкиданих по галактицi в невизначенiй кiлькостi i за вiдповiдальними за долi людських мас. Так, вiн був не один, але все ж таки вiдчував що самотнiй. Iнодi вiдчував ментальну силу собi подiбних на засiданнях Ради Федерацiї. Iнодi вiн навiть вiдчував, що мимоволi пiддається їхньому впливу, але негайно вiдновлював оборону свiдомостi, розбиваючи спроби вторгатися, взяти пiд контроль його думки та бажання. Що б було, якби вiн здавався? Повнiстю нiчого. На нього чекала б роль марiонетки - великої i небезпечної iграшки в руках хитрих i пiдступних господарiв, якi, по сутi, зовсiм не вiдрiзнялися вiд нього самого. Але як би там не було, насправдi за своєю природою люди рiвної касти не могли вплинути один на одного. Вони лише могли марно i нескiнченно намагатися це зробити, сподiваючись на те, що рано чи пiзно свiдомiсть жертви буде приспана або абстрактна, але це не дало б їм абсолютної влади, яку вони мали над тими, хто знаходився "внизу".
  Брудна полiтична гра - боротьба за теплiше мiсце у Федеральної годiвницi, навiть перед загальною загрозою не припинялася. Мерзотнiсть, що оточувала Главу Ради, зрадники, що мерехтiли йому за кожним кутом, полiтичнi супротивники, що посилають найманих убивць, робили з нього закiнченого параноїка. Його охорона завжди була з ним i навiть зараз невпинно била всi пiдходи до цiєї кiмнати вiдпочинку, залитої денним веселим сонячним свiтлом.
  А в нього навiть не було жiнки. Не кажучи про те, щоб коханiй, а просто друга та товариша, яка пiдтримувала його та допомагала зняти втому у скрутну хвилину. Iнодi всi його думки зводилися саме до цього, але вiн гнав їх геть, бо не народилася ще на свiтi iстота жiночої статi, яка змогла б її зрозумiти та пiдтримати, вiдчути всi її внутрiшнi течiї та задовольнити не лише фiзичний, а й душевно-моральний голод. . Глава Ради глянув на свою тiнь - єдиного друга i супутника, який завжди слiдував за п'ятами. Наскiльки це сумно, що можливо вiн останнiй представник своєї сiмейної лiнiї. Що буде пiсля нього? Порожнеча. На мить Глава Ради вiдчув, що всi його старання заради людей марнi i не несли за собою жодної краплi сенсу за все його життя. Треба було щось iз цим станом робити. Коли наздоганяла смуток або псувався настрiй, вiдвiдували поганi думки або роз'їдала туга i самотнiсть - найкращими лiками було просто пiти спати. Вiдключиться вiд свiту, на якусь жменьку годинника забути про його iснування, занурившись у свiт сновидiнь або просту чорноту умиротворюючого небуття. На ранок все здалося б iншим i, можливо, набуло свого нового сенсу. На жаль. Променi Аурiанського сонця, що грали, повiдомляли про те, що до вечора залишалося ще багато часу.
  Сумно посмiхнувшись самому собi, вiн присiв на край м'якого диванчика i повернувшись обличчям до безтурботного сонця, заплющив очi, даючи неспiшним теплим променям пестити втомлену вiд темряви пiдземель шкiру. Думки потекли на дивина легко i рiвномiрно, але питання, що виникали, не вирiшувалися i рiшення не приймалися. Глава Ради вiдчував безсилля, майже здаючись на милiсть долi. Супротивник, прихований десь серед зiрок, був йому не по зубах i вiн це чудово усвiдомлював. Можливо перша i єдина людина, яка думала про це.
  Та якби у нього був навiть величезний флот, всi б спроби виграти у вiйнi, були б марними! Головним козирем у цiй велетенськiй грi була людська свiдомiсть, i тi, хто умiв ним управляти майстернiше, той спочатку був переможцем. Залишалося лише чекати того моменту, коли минеться i його черга пiдкориться думки понад розум. Розуму, що прийшов звiдки, з темряви галактичної невiдомостi. Здатись та танцювати пiд дудку чужої думки, як це робили марiонетки "Туманностi". НI! Вiн цього не хоче. Глава Ради, з силою вдарив рукою по пiдлокiтнику. Диван жалiбно рипнув. Потрiбно було тримати себе в руках i не здаватися! Не в жодному разi - краще смерть!
  Глава поради пiдвiвся з дивана i пiдiйшов до дверей, подумки попереджаючи охорону за нею про свою появу. Востаннє, кинувши погляд на сонце, що пiдганяє своїм вiчним оптимiзмом, вийшов у коридор. Двоє здоровенних охоронцiв у чорних костюмах, якi ледь приховували пiд собою натренованi м'язи, все ж таки надавали мовчазним супроводжуючим Голови Ради одночасно похмуростi та елегантностi. Минаючи два безлюднi, очищенi вiд цiкавих спiвробiтникiв коридору, вони пiдiйшли до швидкiсного лiфта, шахта якого, наче голка пронизувала всю товщину будiвлi комплексу. Думки в головi Глави Ради систематизувалися i розташувалися в ряд прiоритету не зроблених, запланованих справ. До задуми погляду додалися не награна строгiсть i рiшучiсть. Вiн знав, яким буде його наступний крок. На який вiн не наважувався вже довгий час, але бiльше зволiкати було недозволеною розкiшшю. Збiг обставин i так змусило його надмiрно довго чекати, що вiн любив найменше. Рiшучiсть межувала з останнiми краплями страху десь у глибинi душi Глави Ради, але вiн ухвалив єдине рiшення. Механiзм має бути запущений.
  Шанс у Федерацiї був. Вiн нiби сигнал термiнового виклику гiперзв'язку виблискував у глибинi свiдомостi Глави Ради, коли лiфт iз надзвуковою швидкiстю мчав униз, одночасно компенсуючи перевантаження всерединi кабiни. Вiн боявся цих заборонених думок. Думок суперечили його сприйняттю всього устрою свiту загалом. Тих, хто суперечив кодексу, що його виховав. Тих, що йдуть наперекiр усталеним кастам i посадовiй структурi. Але найбiльше Глава Ради боявся, що можливе рiшення могло стати єдиним правильним виходом iз становища, що склалося у всесвiтi. Ключем до непiдданих дверей виходу з коридору проблем зi смертоносними стiнами, що стискалися, була людина, яка не належала їхньому свiтовi, можливо здатна зробити набагато бiльше, нiж могла собi уявити. Адже навiть Глава Ради не мав права на власне iм'я, а Олексiй Федоров мав їх.
  
   - Роздiл 29 -
  
  Темрява.... Тиша... Морок i невагомiсть польоту в прiрву... Внутрiшнє маленьке, стисло i злякане "Я" Федорова набуло себе й усвiдомило. Нема думок, немає спогадiв, немає нiчого. Порожнеча. Самотнiсть. Страх. Розумiння повного нiщо. Раптом нiби локомотив поїзда, що мчався на всiх порах, на нього обрушилися спогади, збиваючи i мотаючи в рiзнi боки. Картинки звуки запахи, наче блискавки проносилися, збиваючи з пантелику i вторгаючись у, здавалося б, спустошене сховище пам'ятi. Вiд несподiванки Федоров подумки впав i був поглинений потоком, що наповнював його до країв. Нi. Нi. Не треба бiльше. Я не витримаю! Свiдомiсть билося в агонiї, вiдчуваючи наростаючу напругу вiд потоку i хаосу iнформацiї, що прибуває, у всiх її формах вiдтiнках i присмаках. Миттю тому маленьке "Я" полковника не знало i не розумiло нiчого, вiдчуваючи лише повну порожнечу i нiкчемнiсть, як раптом весь свiт раптово влився в голову матерiалiзувався, розповзаючись по полицях сховища пам'ятi, де власне i повинен був знаходитися весь цей час. Шок. Панiки. Волога слiз, що зникли звiдки пробилися. Федоров рiзко розплющив очi i безмовно скрикнув. Немов за iнерцiєю, рiзко спробувавши встати, вiн рвонув головою вперед, але спроба не вдалася, i голова знову опинилася на ложi. Не єдиний м'яз не здригнувся в його тiлi. У панiцi вiн повторив спробу i зрозумiв, що паралiч повний. Єдине, що слухалось у тiлi полковника, була його голова. Повертаючи їй на всi боки, вiн намагався зрозумiти, де знаходиться, вловлюючи приємний заспокiйливо-солодкий запах, що виходить вiд матерiї його пiжами. Перед очима, мов пляма пiсля яскравого свiтла, танув образ Iрини - останнє, що вiн бачив перед непритомнiстю. Нарештi очi почали повнiстю слухатися його, пiдбираючи потрiбне фокусування i розрiзняючи невиразнi до цього моменту предмети оздоблення його скромної кiмнати, яка була бiльше схожа на камеру без вiкон i дверей, з яскраво бiлим, що невiдомо ллється, неприємно-рiзким для ока свiтлом. Температура в кiмнатi була досить висока, щоб не дратувати рецептори холоду, яких на тiлi було несправедливо бiльше. Руки та ноги були на мiсцi, але не пiдкорялися своєму господаревi. Що ж це таке? Пошкодження хребта? Виниклий страх вiд цiєї думки змусив його внутрiшньо здригнутися i похолонути. Його найменше приваблювала думка про немiчнiсть та iнвалiднiсть. Як би радий вiн помилився. Де я? Може все виявилося лише сном i вiн в однiй iз палат польового шпиталю, але навколишнє оточення нiяк цьому не сприяло. Думки не в'язалися в ланцюжок i губилися, розчиняючись, наче цукор у окропi. Їхнiй хiд був дивний i незвичний i, нарештi, цей неприємний процес був перерваний стiною, що раптово зникає перед ним, утворює прохiд у тьмяно освiтлений коридор, i з'явилася звiдти людиною. На перший погляд середнiх рокiв, хоча вираз холодних очей говорив про те, що зовнiшнiсть може виявитися оманливою, невимовно молодою, цiєї сивої людини. Суворий костюм, на худорлявiй постатi, навiть далеко не нагадував, не один з вiдомих на Землi. Отже, все, що сталося з Федоровом, було реальним. На мить їх погляди зустрiлися, i полковник вiдчув сторонню присутнiсть у головi. Неприємне вiдчуття продовжилося лише мить, пiсля чого Федоров зусиллям волi виштовхнув названого гостя на межу свiдомостi. Розмову почав увiйшов, нiби зрозумiвши, що полковнику зараз не тiльки складно щось вимовити, але й сказати власне нiчого, крiм як почати пояснювати причини втечi. Це Федорову, зараз хотiлося найменше. Можливо, чим бiльше вiн мовчатиме, тим бiльше шансiв у Iрини залишитися на волi.
  - Не турбуйтеся, Олексiю, вам не варто боятися, що-небудь розповiсти менi. Я й так знаю бiльше, нiж ви думаєте, що я знаю. Я не володiю абсолютним знанням, але знаю досить багато про вас.
   Полковник промовчав, лише невдоволено вiдводячи погляд.
  - Зрозумiйте мене правильно, Федоров, пiсля того, що ви вчули, втiкши з цiєї фортецi Дослiдницького Комплексу, - вiдвiдувач обвiв руками навколишнє примiщення. - Ми просто були змушенi позбавити вас можливостi вiльно пересуватися, щоб запобiгти будь-яким спробам у майбутньому. Вашi органи знаходяться у чудовому станi i чудово збереглися, якщо врахувати загальну кiлькiсть разiв, якi ви могли загинути, пiд час свого турне по нашому славному мiсту - це дуже дивно.
  Полковник, що лежав нерухомо, з полегшенням надривно видихнув, позбавляючись турбуючої думки про iнвалiднiсть. Худо - бiдно, але однiєю гидотою менше.
  - Мета мого вiзиту до вас, аж нiяк не полягає в тому, щоб звiтувати вас, за вчиненi неподобства. Я прийшов просити вас про допомогу.
  Федоров здивовано пiдняв брову. Сказане його дуже зацiкавило. Чим вiн мiг допомогти цiй людинi? Тому, хто фактично був тюремником i мiг розпоряджатися його життям. Дивно, але й зараз вiн вважав за краще промовчати, не ставлячи запитань у слух. У цей час його гiсть, пiдiйшовши в щiльну до його ложа, встав бiля узголiв'я i набрав невiдому комбiнацiю на пультi, що невiдомо звiдки вискочив. Щось неприємно кольнуло полковника в п'яту, i вiн рефлекторно смикнув ногою.
  - Тепер, Ви можете рухатися, шановний. Деякий час ви не вiдчуватимете себе впевнено на ногах, тому раджу не вставати. Поступово органiзм прийде до норми. Вам ще дуже пощастило. Не кожен може так швидко прийти до тями пiсля настiльки великих доз паралiзатора.
  Iнтенсивно кректуючи i сопучи, Федоров обережно пiдвiвся на руках i сiв звiсивши ноги. Вони не торкнулися статi. Лише кiлька сантиметрiв вiдокремлювали його голi ступнi вiд поверхнi. Олексiй у задумi подивився вниз, все ще вiдчуваючи слабкiсть по всьому тiлу. Цiкаво, яка температура цiєї статi? На вигляд вiн виглядає теплим, а може його шкiра ще не буде здатна вiдчувати. Дивнi стороннi думки заважали зосередитись.
  - Як бачите, з Вами все гаразд, Олексiю, i менi хотiлося б якнайшвидше викласти всi тонкощi мого прохання. А вивченням статi ви зможете зайнятися трохи згодом. - гiсть Федорова, став виявляти занепокоєння i поспiшив, припустившись помилки, що змусила полковника спалахнути.
  - Та хто ви власне такий? Яка менi справа до ваших проблем, бiд та iншого нiсенiтницi?! Якщо ви всi знали i передбачили, то чому не дали менi зустрiтися з моєю дочкою!? - обурювався полковник, дивлячись прямо в очi своєму "доглядачевi", який був незворушний i бровою навiть не повiв, спокiйно сприймаючи напад лютi Федорова. Полковник же розбушувався не на жарт. Схопившись на ноги, i вiдчувши теплоту пiдлоги, вiн зробив крок у бiк худорлявого гостя, як вiдразу ж втратив рiвновагу, i марно хапаючись за повiтря спiткнувся, починаючи падати. Вiдвiдувач тут же спритно пiдхопив його i повернув на насиджене мiсце, вiд чого Федорову стало трохи соромно.
  - Що ж, ви маєте рацiю. Я повинен був представитися вам. Займане мною становище в суспiльствi i моя популярнiсть у галактицi, позбавила мене потреби, щоразу представляти свою персону, - трохи зарозумiло помiтив гiсть. - Я є Головою Ради Федерацiї, i в принципi найзначнiшою фiгурою на цiй планетi. Iмена в нашому суспiльствi не прийнятi, тому ви можете звертатися до мене "Глава Ради" або "Шановний".
  Федоров з деякою повагою подивився, на цю людину i став старанно пригнiчувати черговий напад неприязнi до нього. Вiн на дух не мiг перетравлювати цих зарозумiлих бюрократичних пiвнiв, але навiть ця ворожiсть не дозволяла йому проводити паралелi мiж їхнiми двома, можливо, зовсiм рiзними свiтами, в чому йому можливо i треба було переконатися в найближчому майбутньому. Хоча на запитання про доньку так i не вiдповiв.
  - "Шановний", я слово честi не розумiю, що ви вiд мене хочете. Я так само не розумiю, чому я i моя дочка перебуваємо настiльки далеко один вiд одного...
  Голова поради вiдвiв погляд. Вiн був трохи спантеличений. Iнтрига закручувалась дедалi сильнiше. Що потрiбно i що можна було сказати цiй незвичайнiй людинi? Лише кiлька хвилин тому вiн усвiдомив сенс шаленої втечi Федорова. Донька. Його кровне дитя. Можливе найближче створення в цьому чужому йому свiтi. Як вони могли ТАКЕ упустити, штудуючи вздовж i впоперек його спогади? I як можна це використовувати зараз у цiй складнiй грi, до якої долучалося дедалi бiльше звичайних людських емоцiй? Вiн мiг скористатися цим, i це зробить. Отже, що ж сказати цiй людинi - розумнiй iграшцi в моїх умiлих руках? Саме такої думки Голова Ради був про себе.
  Все ще стоячи до полковника спиною Глава ради сказав, що так довго намагався сформулювати, вважаючи це найголовнiшим i можливо першим кроком, який потрiбно було зробити, а згодом вивчити i вiдпрацювати. Це прохання вiн готував давно. Час не давав йому можливостi чекати ще довше. Своєчасне пробудження полковника було даром згори. Ворожi флотилiї "Туманностi" напевно вже готувалися до штурму планет Силiнiанського сектора, а неспiшнi товстозадi адмiрали, що так до кiнця i не вiрили в можливiсть такого варiанту атаки противника, неосвiчено повiльно стягували свої сили на захист останнього блокпоста на орбiтi Аурi. Глибоко зiтхнувши, Глава Ради, зiбравшись iз силами, промовив...
   - Полковнику, навчiть мене грати в "шахи" i, можливо, ми знайдемо вiдповiдь на питання про долю вашої дочки...
  
   - Роздiл 30 -
  
  Федоров уже мiг вiльно рухатися i зручно вмостившись на своєму ложi, напiвсидячи, примруживши праве око, розглядав шахове поле з до болю знайомими, в розкорячку фiгурками пластикових звiрят, що стояли замiсть настоявших фiгур. Це диво, яке вiн змайстрував вiд нудьги у своєму висотному ув'язненнi, чомусь дуже зацiкавило цю важливу шишку, що сидить навпроти i уважно слухала його короткi, але яснi пояснення кожного з ходiв фiгур, що стояли на полi. Для того, щоб Голова Ради почав орiєнтуватися у грi, йому довелося витратити час на чотири партiї самого з собою. Хоча час був не його союзником i не йому було дано право судити про те, наскiльки воно з толком витрачено. Полковник не розпоряджався навiть свободою своїх пересування поза його камерою. Пiжама на ньому зовсiм не стискала рухiв i навiть починала йому подобатися. Глава Ради задумливо сидiв навпроти, час вiд часу ставлячи уточнюючi питання, що стосуються стратегiї та тактики кожного зi зроблених ходiв тiєю чи iншою стороною. Коли Федоров нарештi поставив собi мат вп'яте, а Глава Ради з невтомою кавового апарату i байдужiстю автовiдповiдача попросив його повторити ще раз, полковник не витримав i роздратовано не без нотки сарказму запитав.
  - Шановний, чи не буде вашої милостi завгодно, пояснити нарештi справжню причину, яка змусила вас просити мене посвятити вас у всi тонкощi цiєї гри? Вiдповiдi данi менi вами на початку, про невимовний особистий iнтерес i бажання здивувати ваших оточуючих, набутими знаннями мене вже не влаштують. Ця казочка з самого початку менi не сподобалася, так що постарайтеся переконати мене, а то я просто вiдмовляюся далi горбатитись нахаляву, що приймається за круглого iдiота.
  Полковник закiнчив i лiниво розвалився на пiдстилцi, попутно збиваючи з дошки, що iмпровiзується, купку забавних звiрят. Не один м'яз не здригнувся на обличчi вiдвiдувача. Глава Ради лише хитро посмiхнувся очима. Вiн до останнього моменту не хотiв розкривати таємницю iстинної причини зацiкавленостi, i навiть зараз вiн хотiв було вiдкрити рота i сказати чергову вигадану для таких випадкiв iсторiю, але повiльно вiдкривши рота, помiтив як полковник хитро погрозив пальцем. Глава Ради вiдразу передумав брехати, розраховуючи, що можливо Федоров не повiрить у сказану правду.
  - Ви мали рацiю про вигадану iсторiю, але не маєте рацiї в тому, що тут немає мого особистого iнтересу. Спробую пояснити якомога коротко, щоб ви вловили суть. З перших днiв початку ваших iгор з обслуговуючим персоналом, дослiдницька група вирiшила паралельно Вам як предмету дослiджень зайнятися вивченням придуманої Вами гри...
  - Хотiв би виправити, .. Вона придумана не мною. Не хотiлося б привласнювати чужi лаври собi. - перебив Федоров.
  - На жаль, менi не знайоме, що таке лаври, але суть вашої фрази я вловив. Як би там не було, у свiтi гра була створена саме вами. Суть не в цьому. Слухайте та не перебивайте.
  Полковник покiрно кивнув головою, жестом, посмiхаючись, замикаючи рота на замок. Йому здавалося, що Глава Ради досi намагається не сказати йому правди.
  - Так ось, - продовжував вiдвiдувач - Спiвробiтники групи були настiльки охопленi звичайним азартом, бажаючи обiграти вас при черговiй зустрiчi, що не помiтили, що вивчення самої гри зайшло набагато глибше, нiж здавалося на початку. Хоча згодом нашi обчислювальнi машини i змогли передбачити будь-який можливий хiд гри, перемогти вас не виходило. Це дуже спантеличило наших учених. Майже здавшись, не знаходячи логiчного пояснення, вони ввели в "рiвняння" людський фактор... - Глава Ради замовк, вивчаючи реакцiю полковника, який дивиться на нього серйозними очима. Потiм продовжив. - Наша обчислювальна технiка не змогла опрацювати всiх можливих стратегiй, пiдставивши в "рiвняння" людську хитрiсть та iнтуїцiю. Не знаю, як вони це висловили математично, але результатом була нескiнченна кiлькiсть варiантiв,
   Федоров вигладив трохи здивованим.
  - Але ж це не кiнець iсторiї так? Яку роль у нiй граю я? Iнакше, адже не прийшли б ви до мене сьогоднi
   Глава Ради зрозумiв, що приховувати щось уже немає сенсу, оскiльки ця людина i так, можливо, почала здогадуватися про реальнi обставини, i пiсля деякої паузи продовжила.
   - ...Справа в тому, що нашi дослiдження є паливом у вiйськовiй машинi Аурiона... Iншими словами, зiставивши i проаналiзувавши ведення боїв у вiдкритому космосi з моменту перших записiв про них, де багато що залежить вiд вiдстаней та своєчасних пересувань на позицiї, та порiвнявши з вашими iграми, i застосовуваними тактиками, дослiдницька група дiйшла цiкавого висновку. - Голова Ради зробивши здивоване обличчя, до кiнця сам не вiрячи в те, що збирався сказати.
  - I якому ж? - не стримав цiкавiсть заiнтригований Федоров, пiдводячись i вивчаючи поглядом, немов детектором брехнi, очi Глави Ради, шукаючи найменшого натяку на неправду. Цього разу його гiсть виразно не брехав.
   - ...Що ви, можливо, є найкращим стратегом у всiй Федерацiї з моменту її створення.
   Полковник оторопiло витрiщив очi.
  - Та ви жартуєте, або вашi вченi всi рушили за компанiю з комп'ютером. - Федоров спробував витончено покрутити вказiвним пальцем бiля скронi, але в останнiй момент передумав, усвiдомлюючи, що його все одно не зрозумiють, i обмежився рiзким помахом руки. - Це просто смiшно!
  - Нам так не здається, - трохи знiяковiв, Голова Ради i почав повiльно ходити по примiщенню, склавши руки за спиною i не спускаючи погляду з полковника. Його зачепило, таке неосвiчене ставлення, цю людину до результатiв дослiдження цiлої команди видатних учених Аурiона. Вiн не мiг проникнути в свiдомiсть, вiн не мiг наказати, i це його дратувало вдвiчi бiльше, нiж сам факт того, що людина перед ним була просто невразлива для навiювання вiд народження. Iскра жалю промайнула у свiдомостi, але тут же згасла. Нехай Федоров i не повiрив йому в його одкровеннi, але принаймнi тепер йому не доведеться складати цiй людинi чергову казку, в якiй йому довелося б постiйно розiгрувати ту чи iншу роль. Зараз же залишилося лише переконати Олексiя у його винятковостi та схилити до добровiльної спiвпрацi. Голова Ради, через силу, до останнього не хотiв залучати у справи правлiння сторонньої людини, але страх перед загрожує Федерацiї i вiдповiдно особисто йому небезпеки, змусив його придушити у собi гордовитi почуття. Розумно зваживши всi плюси i мiнуси можливого спiвробiтництва, усвiдомити, наскiльки їм була потрiбна ця чужа в їхньому свiтi людина. I навiть якщо вiн не захоче по-доброму, Глава Ради знав ще один дуже неблагородний спосiб, змусити Федорова погодиться з ним. Але зараз вiн все ще не залишав надiй домовитися згiдно з першим варiантом дiй. наскiльки їм була потрiбна ця чужа в їхньому свiтi людина. I навiть якщо вiн не захоче по-доброму, Глава Ради знав ще один дуже неблагородний спосiб, змусити Федорова погодиться з ним. Але зараз вiн все ще не залишав надiй домовитися згiдно з першим варiантом дiй. наскiльки їм була потрiбна ця чужа в їхньому свiтi людина. I навiть якщо вiн не захоче по-доброму, Глава Ради знав ще один дуже неблагородний спосiб, змусити Федорова погодиться з ним. Але зараз вiн все ще не залишав надiй домовитися згiдно з першим варiантом дiй.
  - Вiрити чи нi - це ваше право, полковнику. Пронизливо холодно вiн глянув на в'язня. - На даний момент для вас є два варiанти. Перший ви погоджуєтесь з усiм, що я вам говорю, i виходьте звiдси, з можливими вигiдними для вас перспективами, або залишається другий варiант. Ви нiколи не залишите це примiщення.
  У кiмнатi запанувала тиша. Навiть освiтлення пiд стелею, здавалося, притухло i стиснулося. Двоє несхожих i звиклих командувати людину, з холодною спокiйною злiстю вивчали один одного, дивлячись очi в очi i намагаючись зазирнути в душу. Зрозумiти, що може приховувати кожен iз них. Якi секрети таяться у глибинi, якi почуття рухають, i яким буде черговий хiд у цiй неабиякiй розмовi представникiв двох свiтiв. Глава Ради розумiв, що нахабно брехав, описуючи перспективи другого варiанту, i зараз намагався приховати цю фальш. Полковник Федоров усвiдомлював, що вибору в нього немає, i дуже сумнiвався, що його тут просто закриють i забудуть. Вiн знав, що в принципi нiчого не втрачає, а можливо i набуває, погодившись на перший варiант, але ненависть до того, що на нього чиниться, навiть незначний тиск, змушувало його впертись навiть у його незавидному становищi. До того ж, вiн вiдчував, що вершник його долi щось старанно намагається приховати, замовчує i не домовляє.
  - Добре... Мене влаштовує перший варiант, - вiдвiвши погляд убiк, вимовив полковник, вiдчуваючи глибоке подих полегшення десь глибоко в душi у свого опонента. Цiкавiсть здобула гору над його упертою натурою. - Тiльки менi одразу цiкаво, що ви мали на увазi пiд "можливими вигiдними перспективами"?
  Голова Ради справдi був радий i навiть дозволив собi трохи посмiхнутися. Йому було приємно, що Федоров зробив такий вибiр, тому що в iншому випадку йому довелося б розмiрковувати над майбутнiм планом дiй, якого вiн власне навiть не мiг уявити, бо заздалегiдь знав, що будь-який iнший план дiй буде програшним.
  - Що ж, перспектива проста. Ви отримуєте високий статус у нашому суспiльствi, особисту охорону та пiльги. Одним словом, багату старiсть. Все це тiльки пiсля того, як ви допоможете нам в однiй справi. Також я допоможу вам з проблемою пошуку вашої дочки.
   Пiсля останньої фрази полковник зацiкавився бiльше i навiть пiдвiвся з лiжка, уважно слухаючи спiврозмовника, потiм рефлекторно пiдняв палець, бажаючи поставити запитання.
   - А ви зможете потiм повернути мене та мою дочку у мiй свiт?
   - Нi, - сухо вiдрiзав Голова Ради.
  - Гаразд, проїхали, - опустив руку Федоров, - Продовжуйте, Шановний. Заодно пояснiть менi про нiсенiтницю з грою в шахи, i чому ви просили мене про ваше навчання.
  Глава Ради вiдчув, що вступив на тонку i слизьку дорiжку, де ложа дуже тiсно переплiталася з правдою, i заплутатися у своїй розповiдi можна було непомiтно для себе. Що сказати та що приховати? Питання не з легких, але все вже зайшло надто далеко.
  - Почнемо, я думаю з гри... - двозначно продовжував Глава Ради. - Я сподiвався що, зрозумiвши принцип гри особисто вiд вас, одночасно читаючи вашi думки пiд час чергового ходу, я зможу так само легко справлятися з фiгурами надалi, але, на жаль. Не кажучи про те, що проникнення у вашу свiдомiсть украй важкий i неприємний для мене процес, вашi багато ходи, ґрунтувалися на чистiй iнтуїцiї та вiдпрацьованiй системi. Простiше кажучи, пiсля того, що сталося сьогоднi, я зрозумiв, що для орiєнтацiї у всiх тактичних комбiнацiях на вашому рiвнi менi знадобилося б дуже багато часу iнтенсивних занять.
  Глава Ради зробив паузу, розважливо промовчавши про нестачу цього самого часу, через останнi подiї i очiкуванi атаки в Силинiйському секторi. Федоров вловив недомовку, але не подав виду, лише запитавши.
  - Ну добре. Допустимо, я зрозумiв, для чого вам знадобилося це навчання, але я не зрозумiв, де ви збиралися всi знання знати застосовувати?
   Вiдвiдувач загадково посмiхнувся i, прийнявши позу задумливої та стурбованої людини, тихо продовжив.
  - У вiйнi. У тактичних та стратегiчних маневрах флоту пiд час ведення бою у космосi.
  Брови Олексiя знову здивовано зiгнулися. Вiн мало не вiдкрив рота, але стримав усi свої емоцiї невiруючого, а можливо просто нездатного повiрити в почуте i те, що вiдбувається з ним людини. Тим часом, Голова Ради сумним голосом продовжував.
  - Не дивуйтесь. За допомогою наших технологiй ми зможемо адаптувати бойовi комп'ютери для аналiзу ходу бою та його перекодування у виглядi шахової партiї. Власне вже багато готово i було проведено першi успiшнi лабораторнi випробування. Я, звичайно, сподiвався, що можу засвоїти всi знання вiд вас за короткий термiн. Тодi б не довелося встановлювати все обладнання на флагманський корабель, але мабуть це неминуче.
   - Мдаа...делааа... - задумливо протягнув Федоров, - I яку ж роль належить зiграти менi у всьому вашому спектаклi?
  - Олексiю, невже ви досi не здогадалися? - з деяким розладом у голосi запитав Глава Ради, спрямовуючи вивчаючий погляд на Федорова.
   Полковник не розгубився i взявши себе в руки смiливо i браво з легкою усмiшкою, людину не розумiє до кiнця всiєї ситуацiї, а лише задовольняється тими крихтами iнформацiї, яку йому спромоглися повiдомити, жартома вiдповiв.
  - Нууу... наскiльки я зрозумiв ви хочете зробити мене головнокомандувачем, який поведе вашi незламнi армади на смертний бiй проти злiсних та кровожерливих iнопланетян. - їли закiнчивши фразу i стримуючи смiх, Федоров вибухнув гучним реготом, опускаючись на ложi i скидаючи сльозинки, що котилися з очей, кинувши цим Главу Ради в деяке сум'яття.
  - Якою б не була причина, що викликала вашi веселощi. Справа саме так! - холодно, з легкою образою в голосi кинув Глава Ради, з пiдлоб'я зло дивлячись на веселуна. Йому не подобалося, що ця людина настiльки не серйозна. Хоча вiн не мiг його суворо судити, адже доводилося багато приховувати, не повiдомляючи про те, наскiльки жалюгiдне їхнє становище у вiйнi. Наскiльки легко даються противнику перемоги шляхом ментального пiдпорядкування собi командирiв i капiтанiв кораблiв. I наскiльки весь бiй залежав вiд думок головнокомандувача, якого будь-якої хвилини могли посадити на повiдець вороги Федерацiї. Звичайно, вони не могли навчити Федорова тактики ведення зоряних воїн. Навiть якби й навчили, то вiн би теоретично не змiг досить професiйно орiєнтуватися в бою. I звичайно ж на це пiшла б багато часу. А зараз все було просто.
  - Я вам все поясню, Олексiю, поки ви ще не луснули вiд смiху. Ви маєте iмунiтет до вторгнення у вашу свiдомiсть. Вас неможливо пiдкорити своїй волi. Так. Так. Повiрте. Я не одноразово намагався, i менi не довелося б зараз вести таку довгу бесiду, але не в цьому суть. Хоча, можливо, пiзнiше ви зрозумiєте, навiщо я вам це сказав. Ви чудово граєте в цю тактичну гру ... ем ... "шахи". Нашi вченi знайшли спосiб пристосувати цю гру для ведення та аналiзу бою, перебуваючи на командному мiстку флагманського корабля флоту. Кожна iгрова фiгура вiдповiдала б кораблю або групi кораблiв, що знаходяться у вашому розпорядженнi. Будь-який рух фiгури - це наказ командиру вiдповiдної групи для атаки чи захисту. Усi рухи супротивника аналiзуються та проектуються вам у виглядi ходiв опонента. Звичайно, часу на роздуми буде мало,
  Федоров, нарештi, заспокоївся i вiддихавшись iз неприхованою цiкавiстю став слухати Главу Ради, який з неймовiрним натхненням розповiдав про такi неймовiрнi й фантастичнi речi, що якби вiн зараз був у себе на базi, у знайомiй i приємнiй обстановцi, то вважав би все почуте мареннями божевiльного. Але рiзниця i була в тому, що вiн не був там, а пiсля того, що йому довелося побачити, все, що сказано Главою Ради, не здавалося фантастичною вигадкою. Коли вiн закiнчив, Федорову стало нiяково. Вiн поступово починав усвiдомлювати те, що вiн мав зробити. Щось усерединi похололо.
  - А ви не подумали, яка велика вiдповiдальнiсть, щоб покладати її на мене? - серйозно зауважив Федоров.
   Глава Ради зрадiв тим, що ця людина, нарештi, прислухалася до його слiв, наблизилася i сiв поруч з нею.
  - Розумiєте, Олексiю, менi не легко усвiдомлювати, але, вiдпрацювавши рiзнi варiанти, цей був обраний як найбiльш вдалий. Менi важко вручити в руки зовсiм сторонню людину, долю кiлькох мiльярдiв громадян Федерацiї, але ви справдi є чудовим тактиком у нашому розумiннi i гiднi того, що на вас чекає.
  - А якщо я не погоджусь? - з побоюванням спитав Федоров.
  - Менi доведеться вас лiквiдувати, тому що ви вже досить дiзналися, пiсля того, як вели мене в оману вашою першою згодою. - якомога байдужiше вiдповiв Глава Ради.
   Полковник iншої вiдповiдi й не очiкував, тому, прагнучи змiнити тему, знову запитав про Iрину, розмови про яку його опонент намагався уникати весь цей час.
   - Я не знаю, що сталося з вашою дочкою, але вона зараз напевно в безпецi в Силiнiйському секторi, пiсля свого вiдбуття з Аурiона - збрехав Глава Ради, розумiючи, що про можливу смерть єдиної близької людини, полковнику зараз знати не варто.
  Полковник з розумiнням промовчав, подумки наголошуючи, що Глава Ради нещирий iз ним. Що ж, доведеться терпiти. До пори до часу. I вiн уже приблизно знав, коли ця пора настане.
   - Шановний, я думаю, настав час приступати до виконання задуманого вами плану, - пiдсумував розмову Федоров, поклавши руку на плече своєму новому "тимчасовому" другу i союзнику.
  
   - Роздiл 31 -
  
  Швидким кроком, прямуючи в один з п'яти ангарiв дослiдницького центру, Глава Ради повнiстю був захоплений своїми думками, зовсiм не помiчаючи охорону, що поспiшала слiдом i витягуються по струнцi вiйськових, що зустрiчаються в коридорах i переходах. Вчений же персонал лише коротко шанобливо кивав i поспiшав далi у своїх справах, думаючи лише про свої дослiдження i не хвилюючись про проблеми навколишнього свiту. Iнодi здавалося, що вони й людей навколо не помiчали.
  Отже, ця дивна людина, Федоров, погодилася вести флот до перемоги. Можливо, його постать вирiвнює шанси Федерацiї з шансами сил "Туманностi", а може i призведе до повного краху. Але судити про це було ще зарано. Федорова треба було навчити, але на це був потрiбен час. Глава Ради трохи чутно вилаявся, зовсiм не помiчаючи технiка, що копається в проводах, здивовано пiдняв на нього свiй каламутний погляд. Час - його нiколи не вистачало. Чому? Чому воно таке нещадне до одних i таке прихильне до iнших? Може сенс прихований лише щодо нього. Страху перед ним? Хто такий Федоров, щоб наперекiр усiм законам природного всесвiту безмежно перемiщатися в ньому наче в просторi. Хоча, бiдолаха i не розумiє, як таке могло статися, але вiн знає, де зарито вiдповiдь на загадку цього явища. Та планета, на периферiї всесвiту, де знаходилася їхня головна станцiя з дослiдження та експериментiв над можливими варiантами необхiдностi створення надлюдини. I вони втратили цей цiнний комплекс! Втратили те, що, за iдеєю, нiколи не повинно було потрапити в руки вороговi. Глава Ради ще раз вилаявся i вставивши картку пропуску в кiнцi чергового коридору, зробив крок на платформу пiдйомника. Тiлоохоронцi швидко заскочили слiдом i за мить вони опинилися у величезному примiщеннi битком набитому всiлякими моделями та марками повiтряного транспорту, мiж рядами яких метушилися власники та обслуговуючий персонал. По кутках сонно позiхали громили з охорони. Десь вдалинi грубо заходив на посадку вiйськовий транспорт iз продовольством. Завдяки своєму натренованому зору Глава Ради помiтив на схiдному балконi агентiв Секретної Служби, гордовито стежили за суєтою внизу. Його особистий транспорт також уже заходив на посадку на пiвнiч вiд них. Передбачаючи товкучку мiж рядiв, Глава ради подумки намацав найближчого офiцера охорони i через кiлька хвилин з вiдчинених дверей вартового примiщення повалили озброєнi солдати, строєм, не поспiшаючи, брязкаючи зброєю i бронею, що бiгли в їх бiк. На погонах Глава Ради розгледiв золотi зiрочки Лiдiйцiв. Вони були, напевно, єдиними, кого допускали охороняти такi заклади як Дослiдницький Центр поряд з гвардiйцями Аурiона. Неприємне почуття - совiсть, змусило згадати прикрий iнцидент, пов'язаний з Лiдiйцями на початку вiйни з "Туманнiстю". Дивно, що досi iнформацiя про лiквiдацiю не досягла певних полiтичних кiл Лiдiї. Вiдповiдь на запитання, що буде, коли це вiдбудеться, Глава Ради вирiшив не шукати, а лише скористався "коридором" створеним у вiдчепленому солдатами районi, що забезпечує безпечний i вiльний вiд стороннiх проходу до транспорту, що очiкував його. Люди, що поспiшали на роботу, не приховуючи свого невдоволення, бурчали, натикаючись на закутих у броню i зброєю на виготовку солдатiв варти. Транспорт уже був зовсiм недалеко i Глава Ради вже мрiйливо розтягнувся в його улюбленому м'якому крiслi, як раптом пiдлога пiд ним здибилася, перекидаючи на спину, змушуючи, боляче вдариться потилицею про покриття, що ходить ходуном. Охоронцi кинулися на нього, затуляючи зверху. Клуби їдкого диму забили носа i пробиралися в легенi. Дощ з уламкiв металу застукав по машинах, що стояли навколо. Зовсiм недалеко з трiском впала величезна титанова балка, задавивши собою двох солдатiв ескорту, у буквальному значеннi залишаючи вiд них мокре мiсце серед розплющеної бронi. Слiдом упало ще кiлька сталевих розiрваних уламкiв, ґрунтовно завалюючи нещасних. Надривно завили сирени тривоги i почулися першi крики жiнок i приглушенi стогiн поранених. Насилу виповзаючи з-пiд важкого тiла охоронця, Глава Ради зазначив, що той мертвий. У його спинi стирчав великий осколок скла. На мить йому здалося, що вiн мiг опинитися на його мiсцi. Iнший його охоронець димився бiля однiєї з палаючих машин. До нього з усiх бокiв бiгли вцiлiлi солдати варти. Все на мить було повалено в хаос. На мiсцi його особистого транспорту зяяла величезна вирва, дiаметром у кiлька мiсць на стоянцi. По периметру палахкотiли розбитi авто, з де-не-де вцiлiлими й кричащими вiд болю опiкiв господарями. Глава Ради глянув пiд ноги i виявив чиюсь вiдiрвану кисть. Зневажливо штовхнувши її ногою убiк, вiн потираючи забиту при падiннi потилицю звернувся до лейтенанта, що пiдбiг.
  - Це теракт з метою лiквiдацiї голови Ради Федерацiї, негайно блокуйте всi входи та виходи з Дослiдницького Центру, до з'ясування обставин вибуху. Жодних виняткiв навiть для спiвробiтникiв СС. I негайно сюди експертiв!
  Лейтенант вiддав честь, кивнув i зник у диму. На його мiсцi з'явилися двоє солдатiв i, взявши пiд руки Главу Ради, швидко потягли його подалi вiд епiцентру. Вiн не став пручатися, дозволяючи солдатам виконувати свiй обов'язок. Незабаром його вже доставили в караульне примiщення з виставленою зовнi охороною. Коли його залишили одного Глава ради з глибоким зiтханням полегшення сiл в одне з небагатьох великих вожаних крiсел, призначених офiцерам охорони, i втупився в монiтори, що вiдображають картинку ангара. Вел запис. Клацкавши перемикачами, Глава Ради перемiстив зображення на момент вибуху i став уважно вдивлятися, вивчаючи рiзнi ракурси, наскiльки дозволяли камери, що розташованi всюди. На перший погляд нiчого незвичайного, крiм дивного шлейфу зi схiдного боку. Глава Ради торкнувся екрану в мiсцi, що зацiкавило.
  - Ви маєте рацiю, це ракета. - пролунав незнайомий голос за спиною.
  Захоплений переглядом Глава Ради, здригнувшись, розвернувся i здивовано дивився на людину середнiх рокiв у формi агента СС. Нашивка на рукавi говорила про звання майора, рiдкiсного звання в таких структурах. До нього просто не доживали. Глава Ради подолав бажання проникнути у думки цiєї людини. Вiн чомусь не вiдчув присутнiсть стороннього, що непомiтно проникнув у примiщення i йому було дуже цiкаво - чому, але будь-яке проникнення в голову агента СС вело до повної втрати його пам'ятi. Своєрiдний запобiжник проти невидачi iнформацiї супротивнику, який вселяє агентам з дитинства. Впiймавши погляд Глави Ради, вiдвiдувач гiрко посмiхнувся, мабуть усвiдомивши, його прагнення та погрозив пальцем.
  - Вибачте, що я не представився, Шановний Главе Ради. Але, як ви знаєте, я просто не можу цього зробити. Такими є витрати нашої професiї. До того ж ми пiдкоряємося Радi Федерацiї, а автономно працюємо всерединi силових структур самого Аурiона. Будь-яка ваша спроба дiзнатися про мене бiльше, завдасть моєї свiдомостi непоправної шкоди, а вам бiду. Я думаю, ви знайомi iз законом не гiрше за мене. Моє перебування тут зараз означає лише одне. Ми стежимо за вашою дiяльнiстю, Шановний, i лише через те, що сталося, змушенi втрутитися, вийшовши з тiнi.
  Глава поради склав руки на грудях i поклав ногу на ногу, зовсiм не бажаючи продовжувати цю розмову. Закон вiн знав, напевно, краще цього вискочки. За замах на розум агента СС загрожувала страта. Але справа була не в цьому. Не кому не приємно, коли за ним стежать, а вiн цього не знає. Прийде пiдняти шум у верхах.
  - На вас був скоєний замах, - незворушно тим часом продовжував майор, присiвши на край столу. - Ми не очiкували такого повороту подiй i сподiваємось, що ви нам хоч щось прояснiте.
   - Якби й мiг, не став би, - зловтiшно вiдрiзав Глава Ради.
  - Вiдповiдно ви теж нiчого не знаєте... - замислився майор СС, чухаючи пiдборiддя i вдаючи, що зовсiм не помiтив випаду на свою адресу. - Я б право подiлився б iнформацiєю, якою володiємо ми, але за вашого "бажання" спiвпрацювати, мабуть, це не можливо. Доброго вам дня.
   Майор рiзко встав i попрямував до виходу.
  - Стривайте, - гукнув його зацiкавлений Глава Ради, усвiдомлюючи що купився на стандартний прийом, але цiкавiсть взяла гору. - Що вам вiдомо, що менi невiдомо? I що ви хочете дiзнатися?
   Не обертаючись майор, задоволений результатом своєї сумлiнної риболовлi, спитав.
  - СС цiкавить особу вашого пiддослiдного, яку нам так i не вдалося встановити. Ми вже не розраховуємо на те, що ви розповiсте нам про те, що ви з ним робите. Наше Керiвництво пiсля останнiх подiй вкрай цим цiкавиться.
   - Добре, я скажу, те, що можу сказати, не бiльше, але спочатку повiдомите, що вам вiдомо про замах на мене, - спробував схитрувати Глава Ради.
  - Все дуже просто. У ваш транспорт була запущена теплова самонавiдна ракета, яка здетонувала ранiше за певний час, а то б ми з вами зараз не розмовляли. Замах скоєно одним iз агентiв СС, що проник на територiю комплексу за незмiнним допуском вашого особистого секретаря. На жаль, ми не змогли знайти планети. У вас виникає запитання, чому ми вважаємо, що це наш агент? Двоє моїх людей цiною своїх життiв намагалися перешкодити йому, i в останнiй момент передали менi iнформацiю про невiдомого агента зi стертою пам'яттю, пiсля чого уявний контакт iз ними був прикрашений, а ваш транспорт красиво, але не вчасно злетiв у повiтря.
  Глава Ради по черзi зло хмикнув i посмiхнувся. А вiн гад порядний цей майор. Проте ось, що означає мати тi знання, якими не мають iншi. Вiдразу вiдчуваєш свою перевагу i нiкчемнiсть цих iнших. Адже його Секретар згинув разом iз дослiдницькою станцiєю давним-давно, хоча новина про безпам'ятного агента неабияк здивувала Главу Ради, на мить, даючи вiдчути i себе нiкчемнiстю.
   - Ви й досi не затримали зловмисника?
  - Нi, i гадаю, його вже немає з нами. Такi "закодованi" у будь-якому разi самолiквiдуються, без можливостi встановити свого замовника. Але про всяк випадок ми перевiряємо всiх та iзолюємо пiдозрiлих. Адже вбивць могло бути дещо.
  - Добре. Тепер моя черга, - пожвавiшав Голова Ради, - Про моє пiддослiдне, можу сказати одне. Вiн не з нашого часу.
  Майор здивований, повернув голову, спантеличено подивившись на Голову Ради i замiсть запитання "I це все?" збентежено запитав.
   - Хiба таке можливе?
  - Мабуть, ТАК, - Глава Ради, нарештi, вiдчув вiдповiдь зловтiха. Один один. Тепер вони з майором квiти, - Доброго вам дня.
  Коли дверi за спантеличеним спiвробiтником СС зачинилися, Глава Ради все ще переживаючи невиразнi змiшанi почуття захоплення та тривоги. Мозок перетравлював iнформацiю, у той момент, коли його шлунок жалiбно попросився взяти участь у процесi травлення. Голова Ради запустив руку в ящик столу чергового офiцера. У пошуках чогось їстiвного, не знайшов зовсiм нiчого i подумки впiймавши свiдомiсть одного з вартових бiля дверей, вiдправив його за їжею. Пропуск особистого секретаря, що потрапив безвiсти, у безпам'ятного, закодованого спiвробiтника Секретної Служби. Бiльш нiж дивна комбiнацiя для найманого вбивцi, але найнебезпечнiша в його колекцiї. Версiї виникали рiзнi. Але вiрогiднiшою була та, що сьогоднiшнiй замах справа рук "Туманностi". Але що їм до нього? Або вони втратили надiю промити йому мiзки.
  Дверi вiдчинилися, i в примiщення ввiйшов один iз солдатiв, несучи в однiй руцi склянку з гарячим напоєм, що димився, в iншу упаковку стандартного армiйського пайка. Глава Ради, вiдразу взявся за їжу, не чекаючи поки що його годувальник вийде. Тiльки зараз вiн помiтив, наскiльки жахливо виглядає. Костюм був зiпсований i порваний у кiлькох мiсцях. У багатьох мiсцях багрянiли плями чужої кровi. Руки все в подряпинах, i легкий переляк. На мить задумавшись, що краще поїсти чи переодягтися, Глава Ради вибрав перше.
  
   - Роздiл 32 -
  
  Федоров не чув не вибуху не метушнi, викликаної ним. Все ще iзольований у своїй кiмнатцi вiн досить примiряв одяг, що принiс персоналом. Зi зручною пiжамою було складно розлучатися, але симпатична дiвчина, яка вiдвiдала його, була така мила i так гарно посмiхалася, що Федоров просто не став ставити зайвих питань i мало не дар прийняв принесенi йому речi. I ось знову вiн у формi. Полковник у цьому не сумнiвався, бо нагадував стиль i крiй форми його переслiдувачiв та iнших вiйськових, з якими вiн мав неприємнiсть познайомитись у цьому дивному свiтi. Застебнувши останнiй ґудзик, вiн знову вiдчув себе у своїй тарiлцi. Як багато змiнював у чоловiковi формений одяг. Вона не лише впливала на його зовнiшнiй вигляд, а й на стан душi. Вселяла впевненiсть у собi i вчинках. Федоров випростався i розправив плечi, ще раз пiдiйшовши до дзеркала, яке так само люб'язно було поставлено посеред кiмнати. Що тепер? На запитання йому не довелося довго шукати вiдповiдi. Дверi вiд'їхали вбiк i солдат, що ввiйшов з гвинтiвкою напоготовi, рiзким кивком голови дав зрозумiти, що пора на вихiд i, дочекавшись, коли полковник покине примiщення, пройшов слiдом. У коридорi на нього чекали ще двоє солдатiв. Один мабуть офiцер, бо замiсть стандартної каски, а його головi красувалася формена кепка з емблемою. Командир кивнув Федорову. Один мабуть офiцер, бо замiсть стандартної каски, а його головi красувалася формена кепка з емблемою. Командир кивнув Федорову. Один мабуть офiцер, бо замiсть стандартної каски, а його головi красувалася формена кепка з емблемою. Командир кивнув Федорову.
   - У мене був наказ доставити вас на корабель Глави Ради, але у зв'язку iз скоєним на нього замахом вас наказано вiдправити iншим транспортом пiд посиленою охороною.
  - Чи можу я дiзнатися куди? - поцiкавився Федоров, не чекаючи на вiдповiдь.
  - на одну з орбiтальних станцiй Аурiона. - була коротка вiдповiдь.
  Полковник задовiльно кивнув i пiшов за офiцером. Минувши дещо на дивнiсть безлюдних проходiв, невеликий садок з небаченими до цього моменту i рослинами рожево-блакитного кольору, що вражають своєю красою, розкинули своє волохатие листя-лопухи в рiзнi боки. Їм довелося обiгнути крихiтний фонтан, у якому хлюпалося кiлька представникiв мiсцевого тваринного свiту. Вони з цiкавiстю завмерли прямо у водi, побачивши, що проходить повз, здивований полковник. Олексiй зупинився i спробував наблизитися до фонтану, але офiцер зупинив його, поклавши руку на груди.
  - Не варто, Шановний. Цi звiрята не такi вже й дружнi, наскiльки здаються збоку. У цей перiод сезону вони з задоволенням спробують вас на смак.
  Федоров, в нерiшучостi зупинився, але потiм, кивнувши на знак розумiння, кинув останнiй погляд на цих кумедних рiзнокольорових водоплавних ведмежат. Минувши садок, Федоров задумався про слова офiцера супроводу. На Главу Ради було скоєно, мабуть, неабиякий замах. Погана справа. Значить не все гаразд у тутешньому королiвствi. Цiкаво, хто це мiг бути, i якими цiлями керувався...?
  Несподiваний спалах осяяв коридор. Офiцер, що йшов попереду, впав на одне колiно i вiдкрив вогонь по комусь далеко попереду. Куля обпалила волосся i нiби розпечена бритва глибоко подряпала щоку Федорова. Полковник кинувся на полу. Один iз солдатiв, що слiдував за ним, скорчившись вiд болю, впав, кидаючи зброю. Його напарник швидко вiдскочив до стiни i, стрiляючи одиночними напiвсидячи, потiм рушив уперед. Гвинтiвки з обох бокiв гаркали, дзвiнко вiдстрiлюючи гiльзи. У повiтрi запахло гаром. Вогники полум'я, що з'явилися, поповзли по стелi, жадiбно пожираючи кисень. Почали вибухати довгi лампи, занурюючи коридор у темряву. Федоров вiдкотився до стiни i спробував розглянути тих, хто стрiляв, поки коридор ще не зовсiм поринув у пiтьму. Один iз них засiв за перекинутим прямо на виходi з коридору до невеликої зали. Другого через дим було не видно. Лише час вiд часу мелькав його силует. Солдат iз прострiленою шиєю продовжував стогнати i стiкати кров'ю в калюжi на пiдлозi. Його товаришi були надто зайнятi перестрiлкою, щоб звернути на нього увагу, а у Федорова не було не найменшого бажання потикатися пiд кулi у спробi врятувати бiдолаху. Його власна пошкоджена щока надривно сiдала. Що за сволота? Офiцер раптово весь напружено вигнувся i затих. Конвоїр, що залишився в живих, кинувся на ворога, забувши про обережнiсть, тут же отримав свою порцiю, що частково застрягла в бронi, частково в плотi. Федоров розгубився, але взявши себе в руки, озирнувся й схопив обронену гвинтiвку, що лежала неподалiк. Що ж принцип дiї у всiх однаковий. Але пострiляти йому не пощастило. У тилу у нападникiв пролунали довгi черги. Вибух i дзвiнка тиша. Струменя гарячого повiтря обдало обличчя. Пил боляче заколов очi i забився в нiс. Пострiлiв бiльше не було чути, але Федоров не наважувався пiдвестися. За мить, нiби примари з диму з'явилися силуети солдатiв, що обережно рухалися йому на зустрiч, дослiджуючи кожен закуток.
  - Кидай зброю! - гаркнув найближчий з них, висвiтлюючи рiзким свiтлом пiдствольного лiхтаря обличчя полковника. - Швидко!
  Федоров, негайно вiдштовхнув гвинтiвку i, пiдводячись на колiна, показав свої порожнi долонi. Пiдбiгли ще кiлька солдатiв i схилившись над бездиханим тiлом офiцера, взяли його пiд пахви i потягли в протилежний бiк. На тiла двох iнших нiхто й не глянув. Солдат, що виявив його, так само байдуже продовжував дивитися на полковника, не опускаючи своєї зброї, поки до нього не пiдiйшов офiцер, широко крокуючи через уламки розбитих ламп. Вiн i допомiг Федорову встати i обтруситись.
  - Прошу прохання, за затримку. - почав командир вибачливим тоном, - З вами все гаразд?
  - Зi мною так, а ось їм я думаю, нiхто вже не допоможе. - Федоров з сумом подивився на одного з солдатiв, що лежали на пiдлозi. - Хто були нападники?
  - Ви можете рухатися? - продовжував опитування офiцер, iгноруючи питання, не здригнувшись не єдиним м'язом на обличчi. Немов машина, що не має емоцiй, статуя, що говорить. Жахливi порiвняння полiзли в голову до Олексiя.
  - Так, зi мною все гаразд. - сухо вiдповiв Федоров, дивуючись байдужiстю цiєї людини до тих, що щойно загинули, захищаючи її. Це було неправильно i не зрозумiло для нього, але вiн не мiг засуджувати цих людей, перебуваючи в їхньому свiтi i хоч i пiд тиском, намагаючись жити за їхнiми шокуючими та дивними законами та звичаями.
  - Йдiть за мною. - перервав хiд його думок офiцер, - Ви вже спiзнюєтеся.
  
  Глава Ради широким кроком людини, що поспiшає, прямував до свого нового корабля, яким був орбiтальний шатл класу "К". Цей невеликий, але швидкiсний i комфортний корабель, що скромно займає кiлька стандартних посадочних мiсць звичайного транспорту серед четвертого ангару. У величезному велетенському примiщеннi був душi. Ангар з метою безпеки було вiдчеплено силами внутрiшньої охорони комплексу, пiднятої по тривозi. Лише численнi ряди транспортних засобiв рiзнокольоровими рядами мовчазно стояли в очiкуваннi своїх господарiв. Цього разу Голова Ради вирiшив вирушити прямо на орбiтальну станцiю, де мало вiдбуватися ознайомлення та навчання Федорова. Вiн вiдмовився вiд плану вiдвiдати офiс перед вильотом. Вчинений напад змiшав усi карти, i найкраще в ситуацiї, що склалася було якнайшвидше покинути планету, змiнюючи докорiнно свiй дiловий графiк. Адже якщо нападники отримали допуск до Дослiдницького Центру, то не виключалася можливiсть того, що вони вивчили його робочий розклад вiд i до, знаючи, де вiн може з'явитися. За ним майже бiгом слiдував низький повний вiйськовий, майже захеканий, вiн продовжував доповiдати Главi Ради.
  - ...здiйснений на вашу людину напад неодмiнно був рук справи, що проникла на територiю Дослiдницького Центру. На жаль, ми не змогли встановити їхню особу по останках, але я не сумнiваюся, що це члени тiєї ж групи, що робили замах на вас...
   Глава Ради рiзко зупинився i, обернувшись, грiзно подивився на цю маленьку захекану людину.
  - Коменданте, у вашi обов'язки входило стежити за безпекою комплексу та не допустити чогось подiбного. Ви ж не впоралися, з здавалося б найпростiшим завданням. Що менi зробити з вами пiсля того, як ви втратили свою компетентнiсть?
  Комендант охорони Дослiдницького Центру опустив погляд. Тi, що прямували за ними, побудованi в двi шеренги десять солдат охорони, оточили їх i зайнялися вивченням обстановки на майданчику навколо.
   - Таке бiльше не повториться... - винен почав Комендант.
  - Ось саме не повториться, - перебив його Голова Ради, намагаючись виглядати якомога серйознiше, - Ви усуваєтеся з посади i позбавляєтеся всiх прав, якi мали. Ваш заступник розпочне виконання ваших обов'язкiв негайно. А ви не залишаєте Дослiдницький Центр, до прибуття вiйськового транспорту з орбiти. Своє нове призначення до лав дiючого флоту, отримайте пiсля прибуття на орбiтальну станцiю.
  Комендант не вiдповiв, лише кивнувши на знак смирення. Глава Ради не став бiльше затримувати себе i попрямував до корабля, що темнiло на тлi тiєї невеликої частини неба, видимої через велетенський шлюз, що мерехтiв своїм захисним екраном. По той бiк не поспiшаючи повз проплив iнший шатл, що стартував з третього ангару по сусiдству. Синiм полум'ям спалахнули кормовi двигуни, i корабель швидко набираючи швидкiсть, кинувся вгору. Декiлька солдатiв його охорони вiдокремилися вiд основної групи i вбiгши по трапу i зникли всерединi шатла. Все було готове до старту. Глава Ради задоволено кивнув, обережно оглядаючи порожнi балкони ангара. Хоч вiн i знав, що ангар надiйно вiдчеплений, все рано довiряв самому собi.
   "Отже, Федоров уже покинув планету. Тепер його черга", - подумав вiн, вступаючи на трап.
   Незабаром другий темно-зелений шатл, крихiтною, майже непомiтною точкою на тлi велетенського будинку комплексу Дослiдницького Центру, спалахнув двигунами i втiк у небесах.
  
   ЧАСТИНА ДЕВ'ЯТА
  
   "Напередоднi бурi"
  
   - Роздiл 33 -
  
  Свiдомiсть повернулася до Анрiтi, раптово i безжально, пробуджуючи її в жорстоку та хворобливу реальнiсть. Яскраве свiтло безлiчi точок, що мерехтять у чорному просторi, на мить заслiпило її. Вони холодно i безжально дивилися на неї, через потрiсканий затемнений купол кабiни крихiтної одномiсної рятувальної капсули. Вона безпорадно крутилася в океанi безповiтряного простору. Перше, що вiдчула дiвчина, був страх. Страх перед всесвiтом, у якому вона мимоволi виявилася атомом. Тiєї крихiтної складової величезного непiзнаного свiту, здатної непомiтно зникнути. I нiкому не буде до цього дiла.
  Пiдкоряючись невидимим гравiтацiйним течiям, що мотають її крихiтну обитель по волi незримих хвиль, капсула мчала нiкуди в повному розумiннi цього слова. Тiльки зараз Анрiтi вiдчула бiль, що накотив на неї рiзко i стрiмко поглинаючи кожне нервове закiнчення. Зойкнувши, дiвчина судомно почала хапати ротом залишки повiтря, що повiльно не вiрно покидає кабiну, через пошкодження в обшивцi. Її тiло напружилося i вигнулося, пiдкоряючись рефлексу. Накопившись у засихаючiй рванiй ранi кров, невеликим фонтаном вирвалася назовнi, окроплюючи все навколо. Анрiтi ледве схаменулась i, зiбравшись з духом, з останнiх сил притиснула долонi до рани, намагаючись зупинити кровотечу.
  "Це кiнець?", - подумала вона, сумно глянувши на зiрки. - "Що ти зробила у своєму життi, Анрiтi, щоб ось так покинути її?" Пульт управлiння було розбито. По кабiнi в невагомостi, химерними траєкторiями лiтали гострi уламки залишкiв приладової дошки. Цей маленький хаос не вселяв жодної надiї на порятунок.
   Зненацька їй вiдповiли.
   - Рятувальна капсула Торгової Лiги, iдентифiкуйте себе, - на превеликий подив знайомий, пролунав голос з розбитого динамiка.
  Анрiтi вiльною рукою спiймала залишки пошкодженого мiкрофона, що пролiтають по кабiнi. Щиро сподiваючись, що її почують, вiдповiла, зовсiм не впiзнавши свого слабкого хрипкого голосу.
  - каже, уповноважений представник ТЛ. Мiй корабель IКС340 був атакований у цьому секторi. Ким би ви не були, прошу, покваптесь... iнакше не буде кому ставити запитання...
  У вiдповiдь не прозвучало жодного слова. Або людина на iншому боцi, рятiвно голосового мосту, отримала вiдповiдь, що задовольнила, або...
   Анрiтi не встигла додумати, як над головою промайнула ланка штурмових далеких винищувачiв з емблемами Вiльних Мисливцiв.
   - Свої...- з полегшенням зiтхнула дiвчина, з надiєю проводжаючи поглядом кораблi, що вiддалялися.
  Так само раптово, слiдом за ними промайнула ще одна ланка чорних як нiч сталевих птахiв - штурмовикiв "Туманностi", що випускають ракету за ракетою в слiд, що перебудовується в бойовий порядок Мисливцям. Зав'язався бiй. Перший ракетний залп ворога вразив два з п'яти кораблiв корсарiв, якi повнiстю завершили розворот i вiдкривали вогонь з бортових знарядь. Їхнi захиснi екрани спалахнули i, заiскрившись маленькими блискавками, лопнули, залишивши смiливцiв без захисту. Iншi вiльнi мисливцi вiдразу додали швидкiсть i вистрибнули вперед, затуляючи пошкоджених товаришiв. Вони стрiмко йшли на зближення з противником, який настає в бойовому порядку, готовим випустити другий ракетний залп. Бойовий запас даного типу штурмовикiв включав лише двi ракети, щоб не перетворювати легкий корабель на менш маневрений фрегат, тому пiлоти "
  Анрiтi було страшно. Вона знала, що у разi поразки Мисливцiв, її доля була в руках безжальних садистiв "Туманностi", якi, напевно, не бажають упустити шанс заволодiти донькою самого лiдера Вiльних Мисливцiв. Вони не могли знати напевно, хто врятувався в цiй крихiтнiй капсулi, але Анрiтi не змогла б довго водити їх за нiс, тому бiльше нiж щиро переживала за тих пiлотiв, якi, озвавшись на поклик про допомогу, ризикнули своїм життям заради неї.
  Настав момент, i ракети було випущено. Два винищувачi Мисливцiв миттєво згорiли в затятому спалаху розривiв, розлiтаючись у зоряний пил. Втрати зазнали й нападники. З пiдбитим i гаснутим двигуном, один з пiлотiв "Туманностi" став вести убiк свою пошкоджену машину, не перестаючи палити з усiх знарядь. Система не витримала перевантаження пошкодженого корабля i спалахнув, вибухнувши зсередини синiм полум'ям. Воно виривалося, назовнi розриваючи мiцну броню на шматки. Корабель Вiльних Мисливцiв, що залишився без пошкоджень, заклавши крутий вiраж, прослизнув мiж двома ворожими штурмовиками не отримавши жодних пошкоджень, лише кiлька разiв спалахнувши захисними екранами, при легкому попаданнi в них уламкiв збитих машин. Останнi два пошкодженi кораблi пiратiв рвонули в рiзнi боки, iнiцiюючи втечу. Вони героїчно вели за собою по два винищувачi "Туманностi", вiдволiкаючи увагу вiд товариша, який непомiтно заходить у тил. Пiд подвiйною ударною хвилею плазмових розрядiв незабаром спалахнув корпус одного з "втiкачiв", пiсля чого безмовний простiр осяяв холодний спалах. У той же момент, корсарський штурмовик, що заходить з тилу, вiдключив захиснi екрани i перекинувши всю енергiю на носовi гармати дав потужний залп по кормi одному з трiумфуючих переслiдувачiв. Ворог вiдразу спалахнув i вибухнув, злизуючи вибуховою хвилею захиснi екрани, що оберiгають близьку до нього машину його товариша. У повнiй розгубленостi той починав рiзкий розворот, вiдчуваючи на собi град потраплянь плазми пiрата. Другому "втiкачевi" вiльних мисливцiв пощастило "бiльше". У момент, коли два кораблi переслiдувачiв купилися на нав'язаний ним курс, пiрат рiзко включив гальмiвнi носовi двигуни i в смертельних для пiлота перевантаження корабель дав заднiй хiд. Один з пiлотiв Туманностi, що його переслiдували, приголомшений такою поведiнкою своєї жертви, не встиг зреагувати i вiдвести корабель з траєкторiї слiдування штурмовика Вiльних Мисливцiв. Винищувачi, злившись в одному яскравому спалаху смертельного вогняного вихору, миттєво розчинилися в iсторiї. Iнший переслiдувач був заслiплений i на якийсь час вибув з бою, крутячись дзиґою в просторi. У цей момент передостаннiй винищувач "Туманностi" нарештi спалахнув пiд влучними залпами атакуючого його пiрата, який на жаль встиг невдало втратити частину бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. пiрат рiзко включив гальмiвнi носовi двигуни i в смертельних для пiлота перевантаження корабель дав заднiй хiд. Один з пiлотiв Туманностi, що його переслiдували, приголомшений такою поведiнкою своєї жертви, не встиг зреагувати i вiдвести корабель з траєкторiї слiдування штурмовика Вiльних Мисливцiв. Винищувачi, злившись в одному яскравому спалаху смертельного вогняного вихору, миттєво розчинилися в iсторiї. Iнший переслiдувач був заслiплений i на якийсь час вибув з бою, крутячись дзиґою в просторi. У цей момент передостаннiй винищувач "Туманностi" нарештi спалахнув пiд влучними залпами атакуючого його пiрата, який на жаль встиг невдало втратити частину бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. пiрат рiзко включив гальмiвнi носовi двигуни i в смертельних для пiлота перевантаження корабель дав заднiй хiд. Один з пiлотiв Туманностi, що його переслiдували, приголомшений такою поведiнкою своєї жертви, не встиг зреагувати i вiдвести корабель з траєкторiї слiдування штурмовика Вiльних Мисливцiв. Винищувачi, злившись в одному яскравому спалаху смертельного вогняного вихору, миттєво розчинилися в iсторiї. Iнший переслiдувач був заслiплений i на якийсь час вибув з бою, крутячись дзиґою в просторi. У цей момент передостаннiй винищувач "Туманностi" нарештi спалахнув пiд влучними залпами атакуючого його пiрата, який на жаль встиг невдало втратити частину бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. Один з пiлотiв Туманностi, що його переслiдували, приголомшений такою поведiнкою своєї жертви, не встиг зреагувати i вiдвести корабель з траєкторiї слiдування штурмовика Вiльних Мисливцiв. Винищувачi, злившись в одному яскравому спалаху смертельного вогняного вихору, миттєво розчинилися в iсторiї. Iнший переслiдувач був заслiплений i на якийсь час вибув з бою, крутячись дзиґою в просторi. У цей момент передостаннiй винищувач "Туманностi" нарештi спалахнув пiд влучними залпами атакуючого його пiрата, який на жаль встиг невдало втратити частину бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. Один з пiлотiв Туманностi, що його переслiдували, приголомшений такою поведiнкою своєї жертви, не встиг зреагувати i вiдвести корабель з траєкторiї слiдування штурмовика Вiльних Мисливцiв. Винищувачi, злившись в одному яскравому спалаху смертельного вогняного вихору, миттєво розчинилися в iсторiї. Iнший переслiдувач був заслiплений i на якийсь час вибув з бою, крутячись дзиґою в просторi. У цей момент передостаннiй винищувач "Туманностi" нарештi спалахнув пiд влучними залпами атакуючого його пiрата, який на жаль встиг невдало втратити частину бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. злившись в одному яскравому спалаху смертельного вогняного вихору, миттєво розчинилися в iсторiї. Iнший переслiдувач був заслiплений i на якийсь час вибув з бою, крутячись дзиґою в просторi. У цей момент передостаннiй винищувач "Туманностi" нарештi спалахнув пiд влучними залпами атакуючого його пiрата, який на жаль встиг невдало втратити частину бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. злившись в одному яскравому спалаху смертельного вогняного вихору, миттєво розчинилися в iсторiї. Iнший переслiдувач був заслiплений i на якийсь час вибув з бою, крутячись дзиґою в просторi. У цей момент передостаннiй винищувач "Туманностi" нарештi спалахнув пiд влучними залпами атакуючого його пiрата, який на жаль встиг невдало втратити частину бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. на жаль встиг невдало позбутися частини бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч. на жаль встиг невдало позбутися частини бронi пiд вогнем у вiдповiдь своєї приреченої жертви. Два кораблi залишилися вiч-на-вiч.
  Анрiтi затримала подих, чекаючи фатальної розв'язки, зовсiм забувши про бiль, що мучив її в боцi.
  Пiрат не став чекати, поки ворог прийде до тями, i вiдкрив вогонь. Кiлька черг пройшли повз цiль. Вiдстань була велика i, мабуть, збилась динамiчна система наведення. Вiдкривши вогонь в черговий раз, Вiльний Мисливець намацав заслiплену жертву. Спалахи влучень освiтлювали космос, а пiст, що мстив за всiх товаришiв, вiв свою машину прямо на розгубленого супротивника. Раптом корабель "Туманностi" заiскрився, i Анрiтi затулила забрудненою в кровi долонею обличчя. Ворожий пiлот самознищив корабель, пiдiрвавши реактор. Не встигнувши винищувач пiрата, був накритий вибуховою хвилею i втратив управлiння. Двигуни винищувача згасли i вiн, пiдкоряючись iнерцiї, став вiддалятися в недружнi глибини космосу. Вiльний Мисливець, позбавлений захисту енергетичних екранiв кабiни, був безжально виснажений випромiнюванням сонячної радiацiї,
  Анрiтi сумно зiтхнула, прощаючись з останнiм шансом. Навряд чи хтось наважиться повторити шалену спробу та врятувати її. Навiть приходячи дочкою ватажку Вiльних Мисливцiв, вона не коштувала стiльки жертв. Дiвчина розслабилася в крiслi, намагаючись не думати про майбутню смерть у холодному космосi. Вона зовсiм не вiдчувши як її маленький кораблик пiдхопила штучна гравiтацiйна течiя. Якби розбитий у брязкiт радар працював, то Анрiтi неодмiнно помiтила б навислу над нею дзеркально-чорну тушу крейсера "Туманностi". Впiймавши рятувальну капсулу гравiтацiйним променем, похмурий хижак не поспiшаючи, затягував крихiтну та безпорадну жертву в один iз своїх ангарiв.
  
   - Роздiл 34 -
  
  Глава Ради, через товсте скло кабiнету Начальника орбiтальних станцiй планети Аурiон, похмуро дивився на посадковий майданчик. Там щойно здiйснив посадку корабель iз полковником Федоровим. Пiлот дiяв акуратно i висунутi опори шатла, м'яко торкнулися даної платформи. З усiх бокiв до машини поспiшив обслуговуючий персонал станцiї, пiдганяючи та пiдключаючи складне обладнання. Неподалiк мирно спочивав iнший корабель, який аналогiчним чином доставив Голову Ради на орбiту. Бiля трапа балакали два офiцери, неподалiк зi зброєю напоготовi чергували кiлька солдатiв з гарнiзону станцiї. Чудова звукоiзоляцiя кабiнету, надавала можливiсть бачити те, що вiдбувається як нiме кiно. Дверi в кабiнет вiдчинилися, i ввiйшли двоє. Один з них, чоловiк невисокого зросту зi втомленими сонними очима, мерехтiли з-пiд низько опушеного козирка форменого кашкета - Начальник станцiй. Пряма йому протилежнiсть, одягнений з голочки, гордовито задер нiс i вип'ятий пузо був Адмiралом третього флоту Аурiона, що прибув на станцiю iз запiзненням на один день вiд призначеного термiну. До того ж, додавався ще й той факт, що цим самозакоханим полководцем був проiгнорований наказ, повiдомити всiх Адмiралiв i стягнути до орбiт планети-столицi якнайбiльше вiйськ. У результатi " геройськи " з'явилася лише частина Третього флоту. Голова Ради був лютий, але як мiг, стримував себе. Адже частково вiн теж був винен у тому, що не зумiв повiдомити всiх особисто. Тому, як тiльки вiн завершить роздачу тумакiв компанiї, що стояла перед ним, неодмiнно вiдправиться в кiмнату гiпер зв'язку, для виправлення досконалих помилок.
  - Отже, шановнi, - роздратовано почав Глава Ради, - ворог перейшов у наступ. За попереднiми даними, концентрацiя сил противника була помiчена в Силинiйському секторi. Як ви розумiєте, вiйна стукає у дверi самої столицi. Паде Силiанський сектор, небезпека нависне над нами. Ось чому я просив зiбрати на орбiтах Аурiона весь розкиданий по галактицi флот, - Глава ради зробив паузу i з докором глянув на Адмiрала, на що щось криво усмiхнувся, знаючи напевно, що за подiбне послух йому в жодному разi нiчого не загрожує.
  "Нi. Я цього виродка, прийде час, згною! Як шкода, що поки у мене немає цiєї можливостi" - подумки вилаявся Глава Ради, в слух же продовжив, - Iснує припущення, що "Туманнiсть" продовжує концентрувати сили для завдання потужного удару по головної планети Силiнiї. Їхнiй власний флот не в змозi чинити опiр, оскiльки основнi сили втягнутi в бої в iнших секторах, тому зовсiм недавно, пiсля пiдтвердження розвiдки, я отримав прохання про допомогу з їхнього посольства на Аурiонi. Скажу правду, я не очiкував, що все станеться так скоро, i тому не можу перейти до виконання задуманого мною плану. На жаль, я не можу сказати бiльше про нього. На даний момент ясно одне. Ви, Адмiрал з усiм флотом направитеся в Силинiйський сектор i, очоливши Силинiйський флот, дайте бiй силам "Туманностi", з дотриманням усiх застережень, щоб уникнути ментального захоплення. Так, я розумiю, це звучить трохи дивно, особливо тодi, коли було визначено фiзичнi межi простору, що позначають межу подiбного впливу сил "Туманностi", i Сiлiанський сектор не належить до небезпечних територiй. Але є одне але! Ворог не наважився б перейти у великомасштабний наступ, якби не був упевнений у своїй перевагi. А єдина їхня перевага, це дуже сильний вплив на потрiбний розум, i використання його у своїх цiлях, незалежно вiд розвитку та опiрностi конкретного iндивiдууму уявної атацi ззовнi. що позначають грань подiбного впливу сил "Туманностi", i Сiлiанський сектор не належить до небезпечних територiй. Але є одне але! Ворог не наважився б перейти у великомасштабний наступ, якби не був упевнений у своїй перевагi. А єдина їхня перевага, це дуже сильний вплив на потрiбний розум, i використання його у своїх цiлях, незалежно вiд розвитку та опiрностi конкретного iндивiдууму уявної атацi ззовнi. що позначають грань подiбного впливу сил "Туманностi", i Сiлiанський сектор не належить до небезпечних територiй. Але є одне але! Ворог не наважився б перейти у великомасштабний наступ, якби не був упевнений у своїй перевагi. А єдина їхня перевага, це дуже сильний вплив на потрiбний розум, i використання його у своїх цiлях, незалежно вiд розвитку та опiрностi конкретного iндивiдууму уявної атацi ззовнi.
   Глава Ради ще уважнiше подивився на Адмiрала, ловлячи у його поглядi тiнь страху за власну долю.
   "То ж, бiйся. Не менi одному за вас усiх переживати"
  - А що накажете робити менi, шановний? - спитав начальник станцiй, що весь цей час шанобливо мовчав трохи осторонь, переводячи погляд з Глави Ради на Адмiрала i назад.
  - Ваше завдання просте. Забезпечити Третiй флот i тих хто ще прибуде всiм необхiдним i провести навчання з метою перевiрки цiлiсностi та боєздатностi автономного захисту за допомогою мережi орбiтальних фортець, - Глава Ради вже подумки представив як розважатимуться стрiлки та бойовi розрахунки, запускаючи в космос тару з-пiд алкогольних напоїв, а потiм розпорошуючи її чергами з турелiв, до смертi лякаючи торговi судна, що пропливають повз. Тому, трохи помовчавши, додав, - I прошу без самодiяльностi, бо ви, шановний Начальник Орбiтальних станцiй, залишаєтеся не тiльки без форменого кашкета, а й голови.
   - Прошу, тiльки не треба погроз... - ледве чутно пирхнув Адмiрал Третього флоту, але Глава Ради це помiтив i подумки записав чергове необережне висловлювання цього у свiй чорний список.
  - Всi вiльнi. Починайте виконувати свої обов'язки негайно.
  Пiсля того, як ця пара покинула примiщення, Глава Ради втомлено впав у крiсло з натуральної шкiри. Використовуваний матерiал був недозволеною розкiшшю для крiсла простого Начальника хоч i всiх орбiтальних станцiй, але Глава Ради вирiшив зараз заплющити на це очi, враховуючи той факт з якою легкiстю, Начальник надав свiй кабiнет для потреб Глави Ради. До того ж, крiсло могли обладнати спецiально для нього, тому не варто було загострювати на цьому уваги.
   Пролунав виклик iз внутрiшнього зв'язку.
  - Шановний, Голова Ради Федерацiї, пiддослiдний зразок доставлений на станцiю, - пролунав жiночий голос, що хвилює уяву. Глава Ради миттєво визначив його володарку i, визначивши розумовий коефiцiєнт, трохи знiтився. З невеликою запинкою голос продовжував. - Куди накажете доставити?
  - У кабiнет начальника станцiй, - без iнтересу вiдповiв Глава Ради та перервав зв'язок. Ех, як йому не вистачало жiночої уваги, але вiн так не хотiв розпорошувати своє власне по дрiбницях, подiбнiй до цiєї молодої операторки. Де ж та єдина, що зацiкавить його? Масажуючи гудучу скроню Глава Ради, повiльно оглянув обстановку кабiнету. Нiчого особливого, порожнi сiрi стiни, дверцята вбудованого в стiну сейфа, що мерехтить ручкою при свiтлi яскравої настiльної лампи. Невеликий диван у кутку з картиною над ним, що зображує планету Аурiон з космосу iз вiдбитим флагманом Федерацiї на першому планi. Ось власне i все, якщо не рахувати кiлькох стiльцiв та робочого столу зi зручним крiслом. Роздуми перервала важливiша думка про необхiднiсть зв'язатися з адмiралами всiх незадiяних флотiв Аурiона. Негайно пiднявшись з чергового разу крiсла, що приємно скрипнув, вiн пiшов у маленьку темну, нiчим не примiтну кiмнатку зв'язку, при кабiнетi. Можливо вiн ще встигне до появи Федорова. Їм треба було багато зробити разом.
  
  Анрiтi нiби крiзь сон, бачила наближення вогнi громади чорного корабля. Вiн ставав бiльше i бiльше, поступово затуливши своєю тушею весь купол кабiни. Вона не могла розрiзнити ворог це чи друг. Сил бiльше думати не було. Велика втрата кровi i кисневе голодування давали про себе знати, i дiвчина була практично близька до чергової, але вже останньої непритомностi. Анрiтi з сумною змученою усмiшкою на губах спостерiгала, як маленькi червонi кульки кровi ширяють у невагомостi прямо перед носом. Нарештi її маленьке рятувальне коритце затягло в мерехтливий посадковими вогнями ангар, грiзного крейсера. Перед тим як вiдкрився шлюз, Анрiтi помiтила на стулках контрольних ворiт, що вiд'їжджають у рiзнi боки, емблему "Туманностi".
  "Що ж, якщо не помру зараз, то це неодмiнно станеться трохи пiзнiше", подумала вона, поки рятувальна капсула з волi невидимої сили минула захисний екран ангара. Плаваючi в просторi кабiни краплi кровi, пiдкоряючись штучнiй гравiтацiї, що раптово виникла, тут же пролилися дощем, забризкуючи все навколо.
  Внизу метушився обслуговуючий персонал, нашвидкуруч звiльняючи майданчик для аварiйної посадки. Немов величезнi змiї сiпалися пiд натиском шланги, вивергаючи пару. Миготiли жовтим свiтлом сигнальнi вогнi. Через кiлька хвилин, змучений i пошкоджений корпус капсули з грубим дзвоном торкнувся шорсткої поверхнi ангара. Корабель похитнувся i як поранений звiр завмер, нахилившись на лiвий бiк.
  Щойно капсула знайшла спокiй пiсля поневiрянь, до неї з одного прилеглого до ангару коридору рушила делегацiя, що складається з пiдроздiлу солдатiв у чорнiй начищенiй до блиску бронi. Процесiю очолював офiцер, що на ходу жестикулює руками в чорних рукавичках, мабуть роздає накази технiкам i солдатам, якi поступово оточували крихiтну одномiсну капсулу по периметру. Анрiтi розслабилася i нiчого не чула, спостерiгаючи за смiшною жестикуляцiєю офiцера i метушнею довкола. Вона чекала, поки її витягнуть з кабiни, бо сама покинути її не могла стiльки ж, скiльки не бажала, чекаючи на неминучу зустрiч з ворогами. Незабаром пiдiгнали широкий трап i кiлька людей з iнструментами почали розкривати кораблик, наче консервну банку. Офiцер, пригорнувшись у щiльну до пластику кабiни, iз серйозним виглядом вивчав поранену Анрiтi. Дiвчина тiльки зараз розрiзнила у свого наглядача вiдзнаки полковника Внутрiшнього Вiддiлу "Туманностi". Дивно, що саме вiн прийшов зустрiти непроханого гостя. Зазвичай такими дрiбницями займаються хлопчики на побiгеньках у званнi лейтенанта. Щось не зрозумiле було у його поглядi. Вiн нiби впiзнав її i навiть усмiхнувся. Потiм, махнувши рукою солдатам, пiшов у супроводi конвою. Вiд страху волоски на змученому тiлi Анрiтi неприємно заворушилися. Вона зрозумiла, що корчити трагiкомедiю про нещасного представника Торгової Лiги, який став мимовiльною жертвою найбiльшого непорозумiння, марно. Про неї i так уже мабуть знали всi, або тiльки тi, кому було потрiбно знати. Незабаром кабiна була розкрита i дiвчину обережно почали витягувати медики, що прибули на мiсце, в бiлих комбiнезонах. Анрiтi не чинила опiр, та й не було в неї сил для цього безглуздого заняття. Санiтари щось вкололи прямо через матерiю, розiрвану на шматки одягу i свiт перед очима поплив у туманному серпанку. Вона не чула бiльше голосiв i не бачила яскравих вогнiв, все змiшалося в одну велику палiтру з барв. Дiвчина заплющила очi, дозволяючи себе укласти на ношi i нести, куди їм тiльки заманеться. З неймовiрною вiдстороненiстю вона пiддалася втомi, що навалилася, дозволяючи свiдомостi впасти в темну прiрву сну. Що буде далi, їй уже було байдуже. куди їм тiльки заманеться. З неймовiрною вiдстороненiстю вона пiддалася втомi, що навалилася, дозволяючи свiдомостi впасти в темну прiрву сну. Що буде далi, їй уже було байдуже. куди їм тiльки заманеться. З неймовiрною вiдстороненiстю вона пiддалася втомi, що навалилася, дозволяючи свiдомостi впасти в темну прiрву сну. Що буде далi, їй уже було байдуже.
  
  Федоров був неймовiрно радий побачити Главу Ради. Олексiй у супроводi двох громив зi зброєю, щойно увiйшов до просторого кабiнету станцiї. Цей чоловiк, хоч не був йому другом, але встиг стати йому симпатичним i напевно поки що єдиним, кому полковник хотiв вiрити. Полiт iз планети на орбiту, пройшов як не дивно без нових вiдчуттiв та вражень. Куди бiльше спогадiв залишилося пiсля його родео мiстом. У каютi корабля полковник не знайшов жодної подоби оглядових вiкон, сподiваючись побачити планету цiлком, а тинятися по шатлу в їх пошуках, не пускала всюдисуща охорона. Залишивши корабель, Олексiй з надiєю побачити хоч трохи шматочок планети, так само був глибоко розчарований, не знайшовши оглядового вiкна. Тiльки бiле свiтло зiрок, приглушене захисним екраном, було видно зi шлюзу, зверненого в протилежний вiд планети бiк. Тому перше, що привернув його увагу з iнтер'єру кабiнету, була картина над диваном. Картина, що зображує велетенський корабель на тлi яскравої планети. Нервова напруга пiсля нападу в Дослiдницькому Центрi залишала його, i вiн вже знову був у змозi посмiхатися. Чим i зайнявся, вiдповiдаючи на усмiшку Голови Ради, який зустрiчав його, паралельно закривав невеликi дверцята в невелику темну кiмнатку. Зайвої цiкавостi за Федоровим нiколи не спостерiгалося, i вiн не ставив зайвих питань. Глава Ради жестом наказав ескорту пiти, залишаючи їх удвох. вiдповiдаючи на усмiшку Голови Ради, що зустрiчає його, паралельно закривав невеликi дверцята в невелику темну кiмнатку. Зайвої цiкавостi за Федоровим нiколи не спостерiгалося, i вiн не ставив зайвих питань. Глава Ради жестом наказав ескорту пiти, залишаючи їх удвох. вiдповiдаючи на усмiшку Голови Ради, що зустрiчає його, паралельно закривав невеликi дверцята в невелику темну кiмнатку. Зайвої цiкавостi за Федоровим нiколи не спостерiгалося, i вiн не ставив зайвих питань. Глава Ради жестом наказав ескорту пiти, залишаючи їх удвох.
  - Сiдайте, Олексiю. Нам належить багато обговорити, - запрошенням Глава Ради показав на диван бiля стiни.
   - Дякую, - задоволено подякував Олексiй, отримавши шанс ближче розглянути картину.
  - Розумiєте, Федоров, - Глава Ради присiв на край широкого столу, - становище Федерацiї зараз дуже небезпечне. Я розраховував, що протягом кiлькох обертiв Аурiона ми встигнемо навчити вас командувати нашим флотом та вiдправити до Силiнiїського сектору. На жаль, усi подiї розвиваються набагато швидше.
   Федоров здивовано округлив очi.
   - Кiлька днiв?
  - Так, кiлька днiв. Рiвно стiльки пiде на сеанси навiювання, - пояснив Глава Ради, схрещуючи руки на грудях. Я сподiвався, що нам вистачить часу, але, за даними розвiдки, ворог перейшов у наступ i першу зустрiч з ним вам доведеться пропустити.
   "Нiби я горiв бажанням з ним взагалi зустрiчатися", - про себе посмiхнувся Федоров, продовжуючи зовнi незворушно слухати Главу Ради.
  - ... Третiй Флот Аурiона, навряд чи зможе чинити супротивнику суттєвий опiр. Принаймнi основнi сили, тобто ми отримаємо запас часу, i встигнемо належним чином пiдготуватися до зустрiчi. А якщо пощастить, можливо, самi вирушимо на допомогу до Силiнiїського сектору.
   "Цi назви менi мало, про що говорять", - подумки посмiхнувся полковник, - "Менi б доньку знайти, та звалити вiд вас з вашими зоряними воїнами"
  Глава Ради, мабуть, зрозумiв, що в головi його слухача рояться зовсiм стороннi думки, але виду не подав. Навiщо пiдозрювати людину в тому, що неможливо, не перевiрити, не довести. Настав час було використати черговий вагомий аргумент, щоб зацiкавити опонента i не втратити над ним контроль.
  - Полковнику, за нашими останнiми даними, ваша дочка перебуває в руках ворога. Ймовiрно, в Силинiйському секторi, - впевнено сказав Голова Ради, намагаючись приховати повну невпевненiсть у своїх словах. Та вiн пiдозрював, що справа саме так, але не мав фактiв, що пiдтверджують те, в чому намагався переконати Федорова. Не вперше йому доводилося блефувати i видавати бажане за дiйсне, але чомусь перед цiєю людиною вiн вiдчував себе як хлопчик, який брехав уперше. Можливо, це вiдчуття було спричинене нездатнiстю Голови Ради простежити уявну реакцiю опонента.
  "От сволоти", - подумки вилаявся Федоров, навiть собi не вирiшивши, кого саме вiн хотiв обiзвати, у слух же сказав. - Коли ми можемо розпочати навчання?
   Ефект зроблений словами порадував Главу Ради i вiн подумки потер руки, розчулюючись самим собою.
  - Прямо зараз. Вас проводять у медичний корпус. Усi матерiали вже пiдготовленi та введенi. Чекають лише на вас.
  - Чудово! - Федоров зiрвався з дивана i попрямував до виходу, але дорогою запнувся i, напiвобернувшись, спитав, - а як називається ця картина?
   Глава Ради нерозумно глянув на нього, подумки наказуючи, що увiйшов ескорту зачекати за дверима.
   - Яка картина?
   Федоров махнув рукою у бiк дивана.
  - Ах, ця... "Небесний" - це назва головного корабля флоту Аурiона, художник вiдобразив його на тлi самої планети, коли вiн ще був на верфi. Можливо, прямо з цiєї станцiї, - задовольнив цiкавiсть гостя Глава Ради.
  
  Усю дорогу до свого флагмана Адмiрал Третього флоту було вiдбутися вiдчуття, що його пiдставили. Надули як круглого жовтого iдiота. Вiн завжди вражався мистецтву Голови Ради манiпулювати людьми, але щоб так обдурити його самого, вiн нi як не очiкував. Коли-небудь вiн дiстанеться, до цього вискочки i Рада змiстить його, забувши. Тiльки це свiтле "коли-небудь" могло страшно нiколи не наступити. Адмiрал чудово розумiв, що цей рейд, можливо, стане його останнiм. Чому ж тодi не попросив допомоги в iнших Адмiралiв? Чому не виконав наказ? Своїми амбiцiями вiн сам себе загнав у пастку, чим негайно скористався Глава Ради. Адмiрал вiдпив iз пiднесеного ад'ютантом келиха i з агресивнiстю поставив його на пiднос. Тонка пластикова нiжка лопнула, i вмiст перекинувся на стiл, смiшним струмком, прямуючи до краю поверхнi. Молодий ад'ютант одразу ж незворушно витер неподобство рушником i пiшов, несучи з собою розбитий келих. Шаттл вже наближався до громади дредноута. Через оглядове вiкно, Адмiрал як останнiй раз милувався своїм красенем кораблем. Ця махiна вмiщала три крейсера в ширину i три в довжину. Корабель був побудований за його замовленням на грошi Федерацiї, i лише трохи не дотягував за класом до лiнкора. Навколо маленькими точками носилися ланки патрульних винищувачiв, швартувалися вантажопоїзди, вiдчеплюючи пiдiгнанi до ангарiв довгi ряди контейнерiв з їжею та амунiцiєю. Де-не-де велися ремонтнi роботи. Неподалiк завмерли в очiкуваннi п'ять крейсерiв та з десяток кораблiв класу "руйнiвник". Довгi ряди гармат, турелей, ракетних i торпедних шахт грiзно тягнулися вздовж бортiв дредноута. вселяючи повагу будь-якому противнику. Головнi носовi знаряддя, працюючи на повну потужнiсть при вдалому попаданнi, могли вмить знищити крейсер будь-якого типу. Жаль тiльки в бою Адмiрал не зможе перебувати на своєму улюбленцi. Як мiра безпеки, для того щоб ускладнити противнику, встановити ментальний контроль над головним офiцером, який проводить операцiю, його помiщали в невеликi винищувачi або рятувальнi капсули i змушували кочувати з мiсця на мiсце в районi бою. Це було надзвичайно небезпечно, але в такому разi противник не вiдразу мiг визначити мiсцезнаходження головного мозкового центру операцiї, щоб узяти пiд контроль весь флот. На жаль, це був не останнiй запобiжний захiд, про який знав Адмiрал. Вiн також знав, про що не пiдозрював не один молодший офiцер, який керував боєм пiд системою ментального захисту. Суть була така. Щойно командир потрапляв пiд контроль, спрацьовував спецiальний пристрiй, налаштований на бiоструми мозку i приводить механiзм самознищення корабля в дiю. Пiсля чого флот, що залишився без командувача, мiг досить довго чинити опiр, або вчасно схаменувшись вiдступити. На сьогоднi цей шаблон поведiнки вселявся кожному випускному офiцеру академiї флоту, але тактика в будь-якому випадку була програшною. Вмирати Адмiралу не хотiлося, ще й усвiдомлюючи, що на смерть послав його сам Голова Ради. Треба було знайти якийсь вихiд iз ситуацiї, не послухатися наказу, прямувати в Силинiйський сектор, вiн не мiг, вiн мiг лише, скажiмо... трохи запiзнитися. Пiдступна усмiшка осяяла похмуре обличчя Адмiрала Третього флоту. налаштований на бiоструми мозку i приводить механiзм самознищення корабля в дiю. Пiсля чого флот, що залишився без командувача, мiг досить довго чинити опiр, або вчасно схаменувшись вiдступити. На сьогоднi цей шаблон поведiнки вселявся кожному випускному офiцеру академiї флоту, але тактика в будь-якому випадку була програшною. Вмирати Адмiралу не хотiлося, ще й усвiдомлюючи, що на смерть послав його сам Голова Ради. Треба було знайти якийсь вихiд iз ситуацiї, не послухатися наказу, прямувати в Силинiйський сектор, вiн не мiг, вiн мiг лише, скажiмо... трохи запiзнитися. Пiдступна усмiшка осяяла похмуре обличчя Адмiрала Третього флоту. налаштований на бiоструми мозку i приводить механiзм самознищення корабля в дiю. Пiсля чого флот, що залишився без командувача, мiг досить довго чинити опiр, або вчасно схаменувшись вiдступити. На сьогоднi цей шаблон поведiнки вселявся кожному випускному офiцеру академiї флоту, але тактика в будь-якому випадку була програшною. Вмирати Адмiралу не хотiлося, ще й усвiдомлюючи, що на смерть послав його сам Голова Ради. Треба було знайти якийсь вихiд iз ситуацiї, не послухатися наказу, прямувати в Силинiйський сектор, вiн не мiг, вiн мiг лише, скажiмо... трохи запiзнитися. Пiдступна усмiшка осяяла похмуре обличчя Адмiрала Третього флоту. На сьогоднi цей шаблон поведiнки вселявся кожному випускному офiцеру академiї флоту, але тактика в будь-якому випадку була програшною. Вмирати Адмiралу не хотiлося, ще й усвiдомлюючи, що на смерть послав його сам Голова Ради. Треба було знайти якийсь вихiд iз ситуацiї, не послухатися наказу, прямувати в Силинiйський сектор, вiн не мiг, вiн мiг лише, скажiмо... трохи запiзнитися. Пiдступна усмiшка осяяла похмуре обличчя Адмiрала Третього флоту. На сьогоднi цей шаблон поведiнки вселявся кожному випускному офiцеру академiї флоту, але тактика в будь-якому випадку була програшною. Вмирати Адмiралу не хотiлося, ще й усвiдомлюючи, що на смерть послав його сам Голова Ради. Треба було знайти якийсь вихiд iз ситуацiї, не послухатися наказу, прямувати в Силинiйський сектор, вiн не мiг, вiн мiг лише, скажiмо... трохи запiзнитися. Пiдступна усмiшка осяяла похмуре обличчя Адмiрала Третього флоту.
  
  - Роздiл 35 -
  
  ...Саймон, прокинься, Саймон, ти все проспиш ... знайоме обличчя, знайомi милi риси нiжної i до болю знайомої дiвчини розпливалися туманом перед АS113, що швидко прокидається. Розплющивши очi, вiн справдi побачив дiвчину, яка з цiкавiстю схилилася над ним. Її чорнi кучерi спадали на плечi, а карi очi з симпатiєю вивчали його обличчя. Помiтивши, що АS113 прокинувся, вона привiтно i хитро усмiхнулася, спiймавши його здивований погляд. Сидячи на краєчку лiжка, вона схилилася над ним. На бiлiй унiформi виднiлася емблема медичного корпусу флоту "Туманностi". Це остаточно повернуло AS113 до дiйсностi. Вiн був ще живий i не в раю, як здалося на перший погляд. Хоча, правду кажучи, це було найнайприємнiше з його пробуджень останнiм часом. Надiя на те, що ця нескiнченна низка розлучень з життям, нарештi, припиниться, розгорiлася з новою силою. Тiльки зараз AS113 вiдчув, що вiд цього ангельського створення його вiдокремлює лише тонке простирадло. Краєм ока, оглянувши вузьку кiмнату, вiн зрозумiв, що вони зовсiм самi. Серце забилося, наче птах у клiтцi i рiвне дихання помiтно почастiшало. Давно забутi iнстинкти прокинулися i AS113. Взявши дiвчину за теплу нiжну руку, раптово вiдчув напругу дедалi нижче пояса. Вона все зрозумiла i ще бiльше схилилася над ним, вже притискаючись до його оголених грудей. Губи зiйшлися в пристрасному раптовому поцiлунку, нiби обидва вони не знали такої радостi вже кiлька столiть. Вiн, нiби в снi, не вiдриваючись вiд її м'яких губ гарячково стягнув бiлоснiжну унiформу, що заважала їй, i негайно позбувся останньої перешкоди у виглядi простирадла. Потiм iз силою притиснув до себе струнке жiноче тiло. Буря пристрастi промайнула миттєво, хоча її учасники втратили рахунок часу i не вiдчуваючи простору, немов опинилися десь у непiдвладному фiзичним законам свiтi. Опинившись на пiку нервового збудження, обидва в один нескiнченний раз з насолодою впали без сил, поступово повертаючись у забуту реальнiсть. У вухах AS113 гуло, вiн все ще пристрасно обiймав дiвчину, намагаючись вiдновити дихання. Вона, мляво заплющивши очi, смiшно засопувала, вмостившись на його плечi, i лагiдно грала з рiдкiсними волосками на його грудях. Так вони досить довго лежали без жодного слова, не наважуючись, порушити солодку тишу. Втома, що навалилася казна звiдки, непомiтно занурила AS113 в сон. Опинившись на пiку нервового збудження, обидва в один нескiнченний раз з насолодою впали без сил, поступово повертаючись у забуту реальнiсть. У вухах AS113 гуло, вiн все ще пристрасно обiймав дiвчину, намагаючись вiдновити дихання. Вона, мляво заплющивши очi, смiшно засопувала, вмостившись на його плечi, i лагiдно грала з рiдкiсними волосками на його грудях. Так вони досить довго лежали без жодного слова, не наважуючись, порушити солодку тишу. Втома, що навалилася казна звiдки, непомiтно занурила AS113 в сон. Опинившись на пiку нервового збудження, обидва в один нескiнченний раз з насолодою впали без сил, поступово повертаючись у забуту реальнiсть. У вухах AS113 гуло, вiн все ще пристрасно обiймав дiвчину, намагаючись вiдновити дихання. Вона, мляво заплющивши очi, смiшно засопувала, вмостившись на його плечi, i лагiдно грала з рiдкiсними волосками на його грудях. Так вони досить довго лежали без жодного слова, не наважуючись, порушити солодку тишу. Втома, що навалилася казна звiдки, непомiтно занурила AS113 в сон. i лагiдно грала з рiдкiсними волосками на його грудях. Так вони досить довго лежали без жодного слова, не наважуючись, порушити солодку тишу. Втома, що навалилася казна звiдки, непомiтно занурила AS113 в сон. i лагiдно грала з рiдкiсними волосками на його грудях. Так вони досить довго лежали без жодного слова, не наважуючись, порушити солодку тишу. Втома, що навалилася казна звiдки, непомiтно занурила AS113 в сон.
  Прокинувшись АS113 не виявив поряд дiвчини, зате вiдчував себе бiльш нiж чудово. Оглянувши вузьку кiмнату, вiн помiтив невеликий столик з акуратно складеним форменим одягом на ньому. Присiвши на лiжку, вiн задумався. Цiкаво, хто такий Саймон? Думка про сон зовсiм вилетiла в нього з голови до теперiшнього моменту. I хто та дiвчина? Дiвчина зi сну. Щось тут було дуже знайоме, але що? Можливо, це якось пов'язане з його минулим, що мучило його протягом усього часу. Потрiбно було все неодмiнно з'ясувати. Нi. Неправильнi думки у головi. Не-правильнi. Найважливiше зараз те - де я? Що сталося з моїми товаришами i що буде зi мною? Згадавши дiвчину медичного корпусу, вiн досить усмiхнувся. Адже вiн навiть не впiзнав її посади. Все-таки нiщо погане йому тут не загрожувало. Нарештi вiн пiдвiвся i став одягатися, тремтячи i переступаючи з однiєї босої ноги на iншу, поки ступнi не звикли до холодної сталi пiдлоги. Одягнувшись у формений комбiнезон, застебнувши рукави та розправивши лацкани, AS113, з любов'ю натягуючи армiйськi черевики, помiтив на лiвому рукавi новi нашивки. Придивившись, вiн почав згадувати, що вони означали. Нарештi визначивши, що до чого, AS113 повеселiшав ще бiльше. Значить вiн тепер сержант тринадцятого пiдроздiлу космодесантних вiйськ "Туманностi", вiдряджений до крейсера "Вiдплата". Цiкаво виходить. За всiма правилами вiн мав бути мертвим, а тут доля так повертається. I де його друзi? Смiшно. Спочатку готовий усiх катувальникiв убити, а як тiльки сам стаєш ближчим до мучителiв, навiть такi думки кудись зникають. Напевно, вiн просто не настiльки злопам'ятний, щоб почати мститися за першої нагоди.
  В головi, як сигнал висвiтлився план палуб крейсера "Вiдплата", а також його технiчнi характеристики. Проте, багато ж їм на думку завантажили у тренувальному таборi. Тепер вiн мiг орiєнтуватися кораблем без сторонньої допомоги. Вiдкривши думкою дверi, AS113 визирнув у коридор i завмер. Туди сюди снували солдати в таких самих чорних комбiнезонах, як i в нього. Дехто проходив, брязкаючи бронею, але бiльшiсть ходила без панцирiв. Та й навiщо ходити в бронi, адже це так не зручно чи просто некомфортно. Було досить галасливо. Нарештi зiбравшись iз духом, AS113 зробив перший крок у коридор. Все довкола миттю змiнилося. Тi солдати, що були найближчими до нього, негайно виструнчилися по стiйцi смирно, притискаючись до стiни i намагаючись звiльнити прохiд. Iншi так само завмирали, як тiльки бачили його нашивки. AS113 навiть розгубився, помiчаючи число тринадцять на бiльшостi нашивок, що оточували його високих хлопцiв. Число його пiдроздiлу. Навiть тут у вузькому коридорi, де, можливо, зiбралася мала частина всього пiдроздiлу, йому здавалося, що вiн не в змозi керувати такою кiлькiстю людей. Солдати, що оточували його, терпляче чекали його дiй або наказiв. AS113 вiдразу поквапився попрямувати в їдальню, подумки концентруючись i дозволяючи всiм продовжувати займатися своїми справами. У животi та в правду було порожньо. Вiд однiєї думки про їжу, шлунок заливався сумною трiллю скривдженого та всiма покинутого створiння. Намагаючись уникати особливо людних мiсць, AS113 дiстався їдальнi. Звичайно, десантна їдальня хоч i знаходилася на кожному Крейсерi завжди в тому самому мiсцi, розмiр у всякої був свiй. Тому AS113 навiть трохи злякався побачивши такого великого примiщення, роздiленi кольоровими лiнiями на сектори. Перший, другий, третiй... тринадцятий. Його сектор знаходився в найдальшому кутку, заповненому солдатами їдальнi. На перший погляд, зараз тут знаходилося, щонайменше, близько п'ятисот людей, що галасують у формi. У такiй жахливiй товкучцi дiстатись свого кута, вiн розраховував не скоро. Не бажаючи бути затоптаним, вiн аж нiяк не хотiв покидати балкончик, на який вийшов прямо з коридору. Шлунок знову нагадав про себе. Ех, була, не була. АS113 спустився вниз i попрямував до найближчої роздачi їжi. Шлях виявився не настiльки складним, скiльки уявлялося, оскiльки, побачивши його, солдати i взводнi просто шанобливо розступалися. Декого доводилося подумки смикати самому. Але, пiдiйшовши до мети своєї подорожi, вiн зiткнувся з таким невеликим неприємним явищем, як черга, що складається лише з сержантiв та чинiв вище. Немає що робити. AS113 взяв пiднос, i зi нудним виглядом встав у кiнцi. Дурнi розмови довкола його не захоплювали. Теми на йоту не розрiзнялися i нудно повторювалися. У кого якийсь командир, яка стрiлецька зброя бiльше пiдходить для ближнього бою, принцип пiдтримки фiзичної форми в закритому примiщеннi, якi симпатичнi дупи у дiвчат з медичного корпусу або як убити ворога ложкою. AS113 був вже готовий знову зануритись у свої думки, як раптом увагу його привернули два офiцери, що вийшли на один з балконiв над його головою. принцип пiдтримки фiзичної форми в закритому примiщеннi, якi симпатичнi дупи у дiвчат з медичного корпусу або як вбити ворога ложкою. AS113 був вже готовий знову зануритись у свої думки, як раптом увагу його привернули два офiцери, що вийшли на один з балконiв над його головою. принцип пiдтримки фiзичної форми в закритому примiщеннi, якi симпатичнi дупи у дiвчат з медичного корпусу або як вбити ворога ложкою. AS113 був вже готовий знову зануритись у свої думки, як раптом увагу його привернули два офiцери, що вийшли на один з балконiв над його головою.
   - ...Лейтенанте, кажу я вам, все це чиста правда, - жестикулював невисокого зросту свiтловолосий i м'язистий хлопчина, звертаючись до рослого широкоплечого брюнета зi спокiйно гордовитими рисами обличчя.
  - Колега, цi вашi друзi пiлоти, напевно, перебрехали. Це не можна зрозумiти, щоб "Туманнiсть" втратила одну з кращих ланок винищувачiв у бою з Вiльними Мисливцями, та ще й пiд прикриттям крейсера.
  - Чутка, є слух. За що купив за те продаю. Але всiх пiлотiв лiвого крила сьогоднi вiдправили на швидкi курси, а ви самi знаєте, чим загрожує деквалiфiкацiя. Половини живих не залишиться, - аргументував, озираючись на всi боки, блондин.
   - Якщо так, то ваша iнформацiя можливо правдива, якщо врахувати те, яких недоучених покидькiв пiдсунули нам з вами... - брюнет обвiв рукою, здавалося б, безмежний зал їдальнi, - Кажуть, що тiльки тринадцятому пiдроздiлу, дiсталося щось варте всього цього гарматного м'яса.
   Блондин лише зiтхнув у вiдповiдь i, махнувши рукою, пiшов, залишивши колегу спостерiгати за живою масою солдатiв, що жують i гомонять.
  "Влип по саму не хочу", - подумав AS113, пiдходячи з пiдносом до того, що роздає. Дивно немає нi ненавистi, не слiду обурення до цих офiцерських сволочiв. Скiльки кривушки цi довбанi експериментатори з нас у таборi попили. Помститися б, але тiльки, що потiм?
   - Командир, зав'язуй так голосно думати, - сказав AS009, широко посмiхаючись i простягаючи тарiлки з чимось дуже апетитним запахом.
  Кухарська форма сiрого кольору з фартухом була йому личить. Хоча, якщо подумати чоловiковi будь-яка форма личить. AS113 не очiкував побачити друга так скоро. Посмiшка у вiдповiдь осяяла його обличчя.
   - Та гаразд, напевно тiльки ти i почув, бо ти бiльш нiж будь-хто налаштований на "нашу" хвилю.
  - Я, не я, а проблеми можуть бути. Дивлюся, ти вже сержант, - швидко переклав тему АS009, - значить не так уже й погано, що я в тринадцятий пiдроздiл потрапив. Вiн показав нашивку на рукавi.
  - Та ти я подивлюся теж не в образi, - не припиняючи посмiхатися, AS113 взяв з рук друга чергову, але вже останню тарiлку, обережно розмiщуючи її на пiдносi, - взводний як не як. Прямо пiсля мене будеш.
   - Гей, хлопцi, че розбовталися, ми теж жерти хочемо, - пролунав з-за спини AS113 невдоволений голос одного зi нудних, але не менш голодних Сержантiв.
   - Гаразд, пiзнiше поговоримо, - сказав AS113, прямуючи до найближчого вiльного мiстечка.
  Їжа виявилася несмачна, але апетитна, навiть запах був приємний, але добавки не захотiлося. Очевидно, це була звичайна армiйська пайка, тiльки правильно приготовлена. Треба буде у AS009 запитати, що за дрiбниця була, думав AS113, закiнчуючи трапезу. Народу в їдальнi порядком поменшало, всi розбредалися по прилеглих коридорах.
  Залишивши посуд на столi, AS113 рушив назад у блок тринадцять, де й було його житло, так само як i кают-компанiя, до якої вiн ще не встиг заглянути до обiду. Можливо, йому доведеться зустрiтися з їхнiм "везунчиком" лейтенантом, хоча якби тому було треба, вiн, напевно, сам би думку послав.
  Дивне, втiм, вiдчуття. Летиш невiдомо куди, невiдомо з ким. Начебто не друзi тобi навколо i не вороги водночас. Навiщо все це? Якби я дiзнався, хто я насправдi, то може, все б стало на свої мiсця, а може, остаточно б все заплуталося. Дивне створення - людина. Нiколи до кiнця не знає, чого вiн хоче...
  Досягши розвилки коридору, АS113 завмер, пропускаючи вперед солдатiв. На право пiдеш у кают-компанiю потрапиш, на лiво пiдеш, чорт знає що знайдеш. За статутом десантникам, молодшим за лейтенанта суворо заборонялося залишати вiдведений ним вiдсiк крейсера. Але цiкавiсть брала гору, та й що, зрештою, їй зроблять? Стягнення хiба що. Сержанта нiхто не наважиться просто так у витрату пускати. Вирiшено. АS113 повернув улiво i швидким впевненим кроком пiшов уперед, не звертаючи уваги на роботiв, що снували внизу, - технiкiв, що швидко юркають у лази вентиляцiйних шахт та iншi вузькi лазiвки. Викликавши у свiдомостi план крейсера, AS113 став простежувати, куди виводив цей довгий коридор. А вiв вiн прямо в серце крейсера, де був головний просторий ангар. Коридор був одним iз другорядних проходiв, тому фiксованих контрольних постiв у ньому мало бути. Опа... не встиг АS113 звернути за черговий кут, як мало не натрапив на озброєних до зубiв вартових iз внутрiшньої охорони корабля. Тi здивовано дивилися на нього, не розумiючи причин його появи. AS113 не знiяковiвши, продовжив свiй рух, поки блискучий стовбур штурмової гвинтiвки не вперся йому в груди.
  - I куди ви зiбралися, Сержант? - запитав солдат, що перегородив дорогу.
   - У мене наказ вiд лейтенанта прибути в офiцерську, - з iмпровiзував АS113, чудово знаючи, що жодного наказу не було та й не могло бути.
  - Хто ваш лейтенант? - поцiкавився напарник.
  Навряд чи вони стали б перевiряти, чи насправдi iснував такий наказ. Хоча, AS113 не мiг бути повнiстю в цьому впевнений, починаючи розумiти, якi пригоди, вiн знайшов на свою дупу.
  - Хлопцi, ви що слiпi? Нашивок не бачите? - спитав AS113, показуючи рукав.
   Охоронець проiгнорував випад i лише уважно оглянув набите золотими нитками число тринадцять.
   До AS113 раптом повернулося вiдчуття реальностi, i вiн вирiшив пiти назад, хоча цiкавiсть, що ж так доблесно охороняють цi хлопцi розгорялося з новою силою.
  - Гаразд, не завантажуйтесь. Розберуся з лейтенантом, коли вiн повернеться, - заспокiйливо почав AS113 розгортаючись, вiдчуваючи, як один iз охоронцiв полегшено зiтхнув, - але врахуйте, якщо що буде не так, все звалю на вас. Щойно зiтхнувши з полегшенням солдатiв, судомно втягнуло повiтря. Нi до дiдька у нього нерви. Добре їм розуму не вистачило затримати AS113, i почати з'ясовувати чи iснував наказ. Обурювач спокою спритно зник за рогом.
  "Дивнiше, що вони виставили патрулi", - думав AS113, намагаючись згадати все, що йому з цього приводу вiдомо з курсу навчання. - "Такi суворi заходи безпеки, вживалися лише у разi перевезення спецiальних вантажiв або пасажирiв. Отже, менi неодмiнно треба опинитися по той бiк." Головне питання, навiщо взагалi лiзти в петлю AS113 чомусь зовсiм не турбувало. Намагаючись згадати схему систем вентиляцiй, AS113 зупинився i привiтно подивився на малюка робота-ремонтника, що тiльки-но вискочив з отвору внизу стiни. Робот, мабуть, закiнчивши роботу, почав закрiплювати зняту решiтку вентиляцiї. AS113 швидко пiдскочив до нього i впустив бiдолаху, намагаючись не потрапити в поле бачення вiзуальних сенсорiв. Поки машина скреготала руховими механiзмами, в безуспiшних спробах пiднятися, AS113 протиснувся у вентиляцiйний лаз, намагаючись повзти якнайшвидше. Сморiд стояла неймовiрна. Можливо, десь вийшов iз ладу змiнний повiтряний фiльтр. Минувши кiлька роздорiжжя, AS113 на черговому перехрестi мало не зiткнувся нiс до носа з ще одним залiзним побратимом, скривдженого робота. Дочекавшись, поки хитромудре механiчне звiрятко, скрегочучи гусеницями, проїхало повз, AS113 рушив у протилежному її русi напрямку, незабаром помiчаючи попереду отвiр зi знятими ґратами. Звiрившись iз карткою в пам'ятi, вiн зазначив, що зараз мав перебувати прямо над ангаром i не помилився, залишивши вентиляцiйну шахту. Навряд чи звичайному солдатовi спало б на думку настiльки шалена iдея, але AS113 не був звичайним, що вже не раз мав можливiсть довести, як собi так i оточуючим. Голова кружляла, дух захоплювало вiд висоти та розмiрiв примiщення пiд ним. Лежачи на однiй з багатьох сполучних балок, що тяглися впоперек стелi, AS113 захоплювався краєвидом унизу.
  Рiвними рядами тягнулися численнi ряди закрiплених десяткiв винищувачiв i штурмових машин, що виблискували своєю темною поверхнею, наче вони щойно зiйшли з конвеєра. На злiтних майданчиках, у повному озброєннi стояли менш маневренi фрегати та транспортнi шати. Де-не-де в доках на ремонтi зависли кiлька сотень десантних ботiв - основний засiб пересування десанту. Маленькi, як мурахи, метушилися мiж цiєю численною технiкою. Такi маленькi, що було складно розрiзнити, хто з них технiк, а хто пiлот поспiшає на завдання. Десь чулося ревiння двигунiв. Спалахали спалахи моментного зварювання. У повiтрi носилися роботи-транспортники схожi на безкрилi бабки. На численних довгих балконах нудьгувала охорона. Їм порядком набридла метушня. Те, що привернуло увагу AS113, помiтно видiлялося i натомiсть загального руху, i чорних вiдтiнкiв. На самотньому майданчику, оточеному щiльним кiльцем похмурих хлопцiв iз розвiдки, лежали рештки рятувальної капсули. На жаль, у тренувальному таборi їм надали iнформацiю лише про великi кораблi, не пускаючись у докладний опис усiх видiв лiтальних засобiв "Туманностi" та Федерацiї. Це була доля пiлотiв. У десантникiв своїх турбот вистачало. Експерти на вигляд були ретельно захопленi вивченням останкiв розбитого апарату, лазерними рiзаками вiдрiзаючи, iнодi той чи iнший сегмент капсули. Такi дiї викликали б багато питань у стороннього спостерiгача, але AS113 стало ясно, що корабель подiбного типу вперше опинився в руках "Туманностi", надаючи нескiнченний iнтерес для вивчення. Iнтуїцiя нагадувала AS113, що вiн, нарештi, знайшов причину такого ретельного вiдчеплення, але нескiнченна цiкавiсть народжувала безлiч нових питань. Що це за капсула? Чому вона тут? Чи не спричинила вона загибель цiлої ланки? Шосте почуття наполегливо нагадувало йому, що настав час повертатися, залишивши подальшi пригоди на потiм. Розриваючись мiж двома бажаннями залишитися, з'ясувати все до кiнця, i якнайшвидше вiдчути себе в безпецi, АS113 пiсля хвилинного коливання, все-таки вибрав останнє. Якщо цей апарат вже на борту, то вiн завжди встигне продовжити вгамування своєї нескiнченної цiкавостi. Принцип "менше знаєш, краще спиш" тут не пiдходив, тому що тепер поки вiн все до кiнця не з'ясує, його сон точно не покращиться, за маленьким винятком у виглядi ще однiєї симпатичної медсестри перед зануренням у свiт сновидiнь.
  Акуратно залазячи у вентиляцiю, AS113 несподiвано для себе нiс до носа зiткнувся з роботом, що повертається. Отож шок буде у оператора, який керував ремонтником. Тут же сховавши обличчя AS113, схопив залiзяку i з силою жбурнув її в отвiр, уявляючи, як довго бiдолахи летiти до поверхнi ангара, перш нiж вiн перетвориться на купу металобрухту. AS113 знав, що за втрату робота, технiка-оператора вiдправлять на лiквiдацiю, не прислухаючись до виправдання, хiба що якась вискочка з контррозвiдки роздмухує. Жаль хлопця, але в життi завжди так. Або ти, або тебе. Залишалося сподiватися, що пригода не приверне увагу служб безпеки. У будь-якому випадку, ноги треба було виносити якнайшвидше, тому AS113 повз, як здавалося на крейсерськiй швидкостi, подекуди обдираючи руки в кров про нерiвнi стики вентиляцiйних труб. Дiставшись до виходу, вiн вибив ногами вже закрiплену решiтку i, вибравшись, акуратно прибудував її до стiни. У цей момент коридорами пролунали першi звуки сирен тривоги.
  
  - Роздiл 36 -
  
  Командувач Резервним Силiнiйським Флотом стурбовано дивився на проекцiю простору, що проектується прямо в центр капiтанського мiстка флагманського крейсера. На межi зображеного простору маячили численнi точки невiдомих кораблiв. Iмовiрно бойових крейсерiв "Туманностi". Вже третiй зонд не вдало було втрачено в цьому районi простору, так i не даючи повної картинки сконцентрованих сил противника. Командувач знав, що ворог, який щойно вступив у контакт i виявив себе, не буде довго чекати i здiйснить атаку на їхнiй рiдкий захист - мережа з трьох крейсерiв п'яти руйнiвникiв i немов секретна зброя завмерлих в очiкуваннi глибоко в ангарах винищувачiв. Вони були, мабуть, останньою лiнiєю оборони густонаселеної планети - столицi Республiки. Орбiтальнi станцiї при атацi були б просто зiм'ятi в мотлох. Наземнi пiдроздiли Силiнiї, готовi до вiдображення вторгнення, без пiдтримки з орбiти, втрачали б усi шанси на виживання, навiть не дивлячись на високотехнiчну готовнiсть вiдбити удар будь-якої сили. Залишалася одна єдина надiя - Третiй флот Аурiона, чию швидку появу чекали у секторi. Командувач щиро сподiвався, що вони встигнуть до початку бою i зроблять посильний внесок у захист його рiдної планети. Вiн не розраховував, що "Туманнiсть" застосовуватиме ментальну атаку, оскiльки Силiнiя була далеко вiд кордонiв, за якими прихована сила могла без вагань взяти пiд свiй контроль будь-який флот. Кордон було визначено i довгий час темнi сили не наважувалися далi просуватися у глиб Федерацiї. У Силiнiйському секторi, на так званому порозi Аурiона, Поява казна-звiдки малого ворожого флоту нiхто навiть не мiг собi уявити. У зв'язку з цим недоглядом, бiльшiсть бойових кораблiв несла службу на невидимих оку межi Федерацiї, припиняючи всi спроби ворожих зондiв проникнути вглиб територiй, для позначення нових плацдармiв. Не один корабель крiм неповоротких лiнкорiв було зробити стрибок у невiдому точку простору. "Туманнiсть" лiнкори просто так втрачати не хотiла. Будь-який корабель при черговому виходi натрапив би на мiнне поле або того гiрше канув у чорну дiрку. Вони iнодi непередбачено виникали у рiзних мiсцях галактики. для позначення нових плацдармiв. Не один корабель крiм неповоротких лiнкорiв було зробити стрибок у невiдому точку простору. "Туманнiсть" лiнкори просто так втрачати не хотiла. Будь-який корабель при черговому виходi натрапив би на мiнне поле або того гiрше канув у чорну дiрку. Вони iнодi непередбачено виникали у рiзних мiсцях галактики. для позначення нових плацдармiв. Не один корабель крiм неповоротких лiнкорiв було зробити стрибок у невiдому точку простору. "Туманнiсть" лiнкори просто так втрачати не хотiла. Будь-який корабель при черговому виходi натрапив би на мiнне поле або того гiрше канув у чорну дiрку. Вони iнодi непередбачено виникали у рiзних мiсцях галактики.
  А якщо вже такий потужний флот, якимось чином опинився тут, вдалинi вiд встановлених мiнних полiв, у зовсiм невiдомiй Туманностi точцi простору, то хтось їх зрадив. Хтось, хто з доброї волi розкрив знання про сектор, знаючи його як свої п'ять пальцiв. При вторгненнi у свiдомiсть i формуваннi нової особистостi, подiбнi знання миттєво втрачалися, тому в "Туманностi" напевно був iстинний зрадник Федерацiї, який обiймав не маловажний пост у її вищих колах. Вiд таких думок у Командувача спiтнiли руки. Сподiватимемося, що це лише дурнi припущення, iнакше вся Федерацiя з часом приречена, програти цю вiйну, i Силiнiя впаде набагато швидше. Вiн сiв у зручне польотне крiсло капiтана корабля i вже вп'яте запустив програму тесту всiх систем. З кораблем все було гаразд, команда в напрузi чекала його наказiв, а вiн продовжував зволiкати, з жахом спостерiгаючи як новi i новi жирнi червонi крапки на проекцiї, що рухалися, рухалися в їхньому напрямку. Наказ про атаку вiн не мiг - це було б самогубством. Залишалося чекати. Чекати на рятiвне пiдкрiплення.
  Незабаром було втрачено зв'язок, i зникло трансльоване зображення з ще трьох зондiв-спостерiгачiв. Надривно здiйнялися сирени тривоги. З сусiднiх крейсерiв надiйшло вiзуальне пiдтвердження супротивника, що наближається. У головi промайнуло сум'яття думок його командних офiцерiв. Вiн заспокоїв їх, ще глибше втискаючись у крiсло i заплющуючи очi. Що ж Аурiонцi не встигають до початку заварушки, або цi негiдники просто бояться встигнути. Ех, не добре так думати про союзника i, можливо, єдину надiю. Як би там не було, не дочекавшись Адмiрала Третього флоту Аурiона, йому належало керувати можливо останнiм для Резервного флоту боєм.
  
  Що таке екстрене засiдання ради Федерацiї Глава Ради знав чудово, тому й поспiшав, негайно викликаний iз прямого зв'язку своїм секретарем. По дорозi вiн встиг лаяти пiлотiв за їхню неквапливiсть, а технiкiв за їхню зайву скрупульознiсть, та напевно всiх хто траплявся пiд гарячу руку. Сам же вiн розумiв, що лише зайво схвильований як тим, що вiдбувається, так i цим викликом. Довелося забути про свою особисту присутнiсть на експериментi з Федоровим. Глава Ради за якусь мить опинився в шатлi, мчачи назад до столицi. Порада збиралася не часто, а особливо останнiм неспокiйним часом. Всi займалися своїми справами, i вся влада була довiрена лише йому. I якщо вже Рада зiбралася, то сталося, щось серйознiше за обговорення "ворога на порозi". Глава Ради починав побоюватися, як би не задумали панiкуючi панове радники змiстити його з посади. На даний момент вiн був готовий особисто розiрвати на частини будь-кого, хто б спробував стати в нього на шляху. Пiдлiтаючи до площi Ради Федерацiї, вiн швидко надiслав короткi повiдомлення декiльком вiрним людям, пiдстраховавшись на випадок, якщо доведеться влаштовувати переворот i брати владу силою. Незабаром шатл приземлився на одному iз спецiально зарезервованих майданчикiв Ради. Залишивши корабель, Глава Ради глибоко вдихнув свiже ранкове повiтря Аурiона. Погода була прохолодна, i дерева шумно шелестiли листям пiд поривами вiтру. Небо, затягнуте пеленою хмар, готувалося перекинутися дощем. Глава Ради любив цей майданчик, за проектом майстерного архiтектора, збудований прямо в парку, неподалiк фiльтрiв, що очищають повiтря мiста. Парк i знаходився на неймовiрнiй висотi, але це нiкого не бентежило. Озирнувшись, вiн помiтив майже Секретаря, що наближається, у супроводi ескорту з трьох охоронцiв. Новий Секретар був лише жалюгiдною замiною того, що згинув на мiсцi з лабораторiєю на тiй покинутiй блакитнiй планетi, пiсля атаки сил "Туманностi". Виконавець, здавалося, розумiв, що його бос не зовсiм задоволений тим, як вiн справляється зi своїми обов'язками, тому намагався як мiг.
  Серед дерев, на несиметрично розкиданих парком посадкових майданчиках, виднiлися шатли i легкi кораблi iнших представникiв Ради Федерацiї. Неподалiк застиг особистий винищувач Лiдiйського радника. Цей молодий i енергiйний хлопець не визнавав ескортiв та охорони, крiм гармат свого особистого корабля. Тому пересувався виключно на ньому, розфарбувавши його у кольори Лiдiйського державного прапора. Наївнiсть i подiбна дурiсть часто губить людей, але йому, який займає таку вiдповiдальну посаду, вже досить довго, просто щастило, а можливо, просто нiхто не вважав його серйозним полiтичним противником. Хоча хлопець i не був такий простий. У будь-якому разi, боялися, швидше за все, гнiву Аурiона, нiж Лiдiї, яка будь-якої митi могла сховатися за могутню спину свого союзника. Зовсiм на околицi, на вiддаленому майданчику завмер бойовий фрегат Радикалiї. Дивно як вiн взагалi помiстився на вiдведеному йому мiсцi, мабуть, завдав чимало клопоту посадочному диспетчеру. Навколо виднiлася озброєна охорона, що наводило на неприємнi думки. Iншi кораблi були прихованi гущею парку, якому було все одно до суєти людей. У гiлках спiвали яскравi плицi, у травi копошилися штучно виведенi колобкони, схожi на великi пухнастi кулi. Вони часто бавили нащадкiв радникiв та представникiв пiд час засiдань. Перекочуючись з галявини на галявину, вони змушували дитину з вереском i регiт носиться по п'ятах, нiколи не даючись у руки. Iншi кораблi були прихованi гущею парку, якому було все одно до суєти людей. У гiлках спiвали яскравi плицi, у травi копошилися штучно виведенi колобкони, схожi на великi пухнастi кулi. Вони часто бавили нащадкiв радникiв та представникiв пiд час засiдань. Перекочуючись з галявини на галявину, вони змушували дитину з вереском i регiт носиться по п'ятах, нiколи не даючись у руки. Iншi кораблi були прихованi гущею парку, якому було все одно до суєти людей. У гiлках спiвали яскравi плицi, у травi копошилися штучно виведенi колобкони, схожi на великi пухнастi кулi. Вони часто бавили нащадкiв радникiв та представникiв пiд час засiдань. Перекочуючись з галявини на галявину, вони змушували дитину з вереском i регiт носиться по п'ятах, нiколи не даючись у руки.
  "Шановний, Голове Ради, я жалкую, що менi довелося вiдiрвати вас вiд важливих справ, але полiтична ситуацiя вимагає вашої присутностi." - Подумки почав Секретар, - "На жаль, я не змiг вам повiдомити подробицi, користуючись просторовим зв'язком, побоюючись перехоплення."
  "Продовжуй", - подумки пирхнув у вiдповiдь Глава Ради, сподiваючись справдi почути щось варте, що змогло б виправдати його небезпечний шлях на Аурiон. Можливiсть чергового замаху на його персону нiхто не скасовував.
   Вiн продовжував мовчки, минаючи парк, широким кроком йти до найближчого входу в будiвлю, не звертаючи уваги на ледь встигаючого Секретаря.
   "Радикалiя публiчно, через пресу заявила про вихiд iз Федерацiї"
  Глава Ради мало не спiткнувся на рiвному мiсцi, змусивши, сполошиться охоронцiв. Потiм зупинившись, запитливо глянув на Секретаря.
   "Чим вони це мотивують?"
   "Егоїзмом Аурiона по вiдношенню до союзникiв"
  Голова Ради хмикнув. Не дивно, у воєнний час усi думають лише про свою шкуру. Вiн завжди розраховував, що загальна загроза згуртує вiльнi Республiки, i вони навiть бачачи егоїзм сусiдiв, будуть змушенi зберiгати усталену позицiю у складi Федерацiї, нiж залишитися на самотi поза нею i канути в невiдомiсть пiд ударами ворога.
   "Що ж, досить дзвiнке, але не позбавлене пiдстав обвинувачення" - повернув думку Глава Ради, продовжуючи шлях.
  Чим ближче вiн пiдходив до будiвлi, тим бiльше набирався рiшучостi надiрвати всiм дупи. Нарештi вони увiйшли до примiщення i, пройшовши формальну перевiрку документiв, попрямували до своєї гравiтацiйної платформи, яка мала доставити їх до зали Ради. Дорогою вони бiльше нiкого не зустрiли. Можливо, Рада чекала лише на їх прибуття, а може всi вже почали без них. Зачарувавши над пультом, Секретар повiв платформу довгим коридором i незабаром вони опинилися в сферичному залi неймовiрного об'єму, зависнувши в повiтрi на шанобливiй вiдстанi вiд центру. Там уже всюди точилася суперечка, мiж Силiнiйськими представниками та Лiдiйським молодцем. На Радикальськiй платформi, Голова Ради вiдзначив дуже багато озброєних солдатiв. Це насторожувало, але не лякало. У будь-якому разi стрiлянина в залi ради була б безглузда. Гравiтацiйний захист, що одночасно живила платформи, при проявi будь-якої агресiї миттєво вiдключила б двигуни агресора i порушник спокою зi свистом упав би вниз, без жодного шансу вижити, досягнувши поверхнi сферичного залу. Але в жодному разi не варто недооцiнювати можливiсть того, що ця компанiя просто збiговисько камiкадзе, тому Глава Ради, сам узявшись за пульт вiдвiв платформу з можливої лiнiї вогню.
  - Ви не розумiєте, що творите! Як можна залишати Федерацiю в такий складний час? - жестикулюючи руками, кричав молодий представник Лiдiї, не соромлячись навiть iнодi зачiпати свого помiчника розгонистими жестами. Його голос посилювався спецiальним пристроєм у платформi i гучно звучав по всiй сферi.
  - Якщо ми залишимося у Федерацiї, ми приреченi, а так ми матимемо шанс укласти мир iз силами "Туманностi", якi в цю хвилину можливо вже атакують нашу рiдну планету. - гордо випнувши груди, i п'ятiрнею розправляючи довге свiтле волосся, намагався виправдатися настiльки ж молодий представник Силiнiї. - Де всiма хвалений Аурiанський флот? Чому вашi союзники не в змозi прийти нам на допомогу, хоча це їхнiй святий обов'язок.
  - Не поспiшайте з гучними висловлюваннями, шановний Силiнiйський радник, - спокiйно почав Глава Ради, привертаючи до себе загальну увагу. Навiть молодий та енергiйний представник Лiдiї шанобливо кивнув i сiв. - В даний момент в сектор можливої битви, за моїм особистим наказом, прямує Третiй флот Аурiона, i я впевнений, що ворог буде вiдкинутий...
  - Не будьте настiльки впевненi, Голове Ради, - зневажливо перебив представник Радикалiї. Тiльки зараз вiн став видно, вийшовши з групи солдатiв. Це був середнiй зрiст худорлявий вiйськовий у чинi Адмiрала. Мало хто в його похилому вiцi мiг похвалитися таким званням. Лiтнi люди у флотi не водилися з однiєї простої причини. Усi помирали набагато ранiше у середньому вiцi.
  Через все його зморшкувате обличчя тягнувся потворний шрам. А маленькi вiчка зло буравили оточуючих. Швидше за все, шрам дiстався йому в бою, якщо вiн не позбувся його шляхом хiрургiчного втручання. Значить, є чим пишається старому вояку. - Вашому флоту грiш цiна, коли вороги заволодiють розумом.
   - Уже всiм давно вiдомо, що ця сила "Туманностi" обмежена, i вони не можуть застосовувати ментальний контроль у Силинiйському секторi, - встряв молодий Лiдiйський радник, схоплюючись з мiсця.
  - Мовчи, молокосос! - гаркнув на нього Адмiрал, викликаючи хвилю незадоволеного ремствування по всьому залу, - Поки ви вiдсиджуєте свої вiдгодованi дупи в теплi i нарощуєте четвертi пiдборiддя, ситуацiя на кордонi давно змiнилася не на користь Федерацiї. Першими на нещастя впали сини Радикалiї, але це розплющило нам очi. Вiдтепер ворог може використовувати ментальний контроль, навiть перебуваючи далеко вiд незримого кордону!
  Повiдомлення справило в залi ефект бомби, що розiрвалася. Хтось кричав, що все це нiсенiтниця, хтось намагався заткнути тих, що кричали. Багато хто iз закритого зв'язку почав передавати екстрену новину у свої представництва, а вiд туди на рiднi планети, сподiваючись, що новина дiйде до капiтанiв кораблiв вчасно. Дехто навiть вступив у бiйку зi своїми секретарями. Глава Ради реагував спокiйно, холодно зустрiвши злiсний трiумфуючий погляд Адмiрала Радикалiї. Вiн спробував прочитати думки обурювача спокою, але вперся в загороджувальну стiну. Старий був одним iз тих небагатьох, якi могли потягатися розумом iз самим Главою Ради. На душi стало холодно та неприємно. У цей момент Адмiрал пiдняв руку, змушуючи зал вщухнути.
  - У зв'язку з цим Радикалiя виходить зi складу Федерацiї. Вiдтепер ми захищатимемо лише свiй дiм, тому що не вiримо в колишню силу Аурiона. Бiльш того, ми розпочали переговори з "Туманнiстю", щоб уникнути позбавлення розуму i рабського пiдпорядкування в обмiн на iнформацiю, що надається про Федерацiю. Як представник свого народу, я знiмаю з Радикалiї всi зобов'язання перед Федерацiєю...
  - Зраднику! - пролунало з платформи Силiнiйського радника, i Глава Ради миттю вловив небезпечний блиск зброї в його руках.
   Ляснули затвори гвинтiвок у руках солдатiв Радикалiї, що миттєво затулили свого ватажка.
  - Зупинiться! - кричав Лiдiйський радник, мабуть єдиний iз усiєї трiйцi представникiв, що пам'ятає про небезпеку агресiї у сферичнiй залi, але було пiзно. Пролунали пострiли.
  В одну мить звалилася в безодню платформа Силiнiйської республiки, в польотi втрачаючи своїх кричучих вiд страху пасажирiв, що мчали на зустрiч холодної, але швидкої смертi. Платформа Радикалiї лише плавно рушила до найближчого коридору, що веде iз зали. Солдати немов статуї завмерли з гвинтiвками напоготовi, не зробивши жодного пострiлу. На їхнiх суворих обличчях не проглядалося нiчого, окрiм тупої рiшучостi мовчки загинути за необхiдностi. Вся сфера застигла в зацiпенiннi, поки, нарештi, з дна залу не пролунала серiя вибухiв Силiнiйської платформи, що розбився.
  - НЕ ДАЙТЕ ЇМ ПIТИ! Зрадники! ТРИМАЄТЕ ЇХ! - зашумiв зал. Платформи рiзних представникiв спiшно стали покидати зал Ради, сподiваючись наздогнати кривдникiв Федерацiї поза залом. Глава Ради, хоч i вiдчував неприязнь до Радикалiї та її безсовiсної витiвки, вiн розумiв, що агресiя лише породить ще бiльшу агресiю. Тому, напружившись, подумки зв'язався з найближчими патрулями СС та СОП. Можливо, вони ще встигнуть запобiгти непоправному. Його секретар, оцiнивши ситуацiю, з прагненням направив їхню платформу до виходу. Коли вони досягли пропускного пункту, парк вже перетворився на поле бою.
  Радикалiйцi, вiдстрiлюючись, вiдступали до свого корабля. Вогонь по них вiвся не iнтенсивний, але на шляху проходження делегацiї, що вiдступала, вже лежало кiлька трупiв. Солдати так само кiльцем продовжували оточувати свого Адмiрала, замикаючи пролом, при падiннi чергового закривавленого товариша. Поранених вони не пiдбирали, намагаючись якнайшвидше дiстатися до фрегата. Серед нападникiв, на галявинi ниць лежали кiлька охоронцiв i один колобкон, що потрапив пiд шалену кулю. Чомусь Головi Ради найбiльше стало шкода саме це нi в чому невинне створення. У момент коли Радiкалiйцi вже зникли в утробi свого корабля, в небi над парком з'явилися сiро-зеленi транспорти СС, з яких спритно повалили десантники, накриваючи паралiзуючими зарядами всiх, хто ще не встиг заспокоїтися.
  "Ми тримаємо фрегат на мушцi, Глава Ради" - пролунала в головi думка вже знайомого по Дослiдницькому Центру офiцера СС.
  "Нехай летять" - скрiпивши серцем i, не впiзнаючи самого себе, наказав Голова Ради. Стоячи посеред зеленої галявини, вiн з жалем спостерiгав криваву картину, що осквернила такий мирний парк. Глава Ради не хотiв стати причиною вiйни Аурiона з Радикалiєю. Вiн був готовий вити вiд безсилля, битися головою об стiну i особисто в поривi злостi застрелити власного Секретаря, який шанобливо стояв вiддалiк, зовсiм не пiдозрюючи, чим усе могло йому закiнчитися. Але вiддати наказ знищити, що зникає вже в безхмарному небi Аурiона фрегат, Глава Ради не мiг. У разi його особистої агресiї, щойно покинула Федерацiю республiка, отримувала б вагомий аргумент для початку бойових дiй проти Аурiона, вигiдно виставляючи себе в очах нових союзникiв i не задоволених республiкою Федерацiї, що проводиться Аурiонською полiтикою, якi б не забарилися приєднатися до зрадникiв. А це був би повний крах.
  
   ЧАСТИНА ДЕСЯТА
  
   "Остання задача"
  
   - Роздiл 37 -
  
  Рой винищувачiв, штурмовикiв i юрких торпедних фрегатiв, що налiчує загалом близько п'ятисот атакуючих машин "Туманностi", вiдокремившись вiд основної групи, що зайняли позицiї кораблiв ворожого флоту, на повнiй швидкостi мчав у напрямку, здавалося застиглих у жаху безпорадних i малочисленних. Вочевидь, ворог вирiшив зробити пробну атаку на пiдозрiло невеликий зiмкнений стрiй крейсерiв Резервного Силинiйського Флоту. Цiлком можливо атакуючих могла чекати хитромудра пастка. Таким видом атаки ворог змушував повiльнi, захищенi потужними енергетичними екранами крейсера i руйнiвники, пустити на захист всi хваленi Силiнiйськi винищувачi-перехоплювачi, що є в ангарах.
  Зайнятi вiдстрiлом, що наступали штурмовикiв турелi велетенських крейсерiв, могли легко пропустити, пiдлiтають швидкохiднi i небезпечнi торпеднi фрегати. Своїм озброєнням вони спромоглися заподiяти непоправну шкоду навiть таким захищеним кораблям як крейсера i руйнiвники, успiшно виводячи їх з бою, а при випадках знищуючи.
  "Туманнiстю" нахабно нав'язувалася виснажлива схема бою, внаслiдок якої всi три крейсери Силiнiї залишилися без прикриття юрких легких перехоплювачiв. Тепер вони, можливо, будуть повнiстю знищенi в боротьбi з переважаючим числом ворога, що насiдають штурмовикiв. Пiсля чого атакуючi в свою чергу займуться основним озброєнням, що залишилися без прикриття, великих кораблiв, намагаючись завдати якомога бiльшої шкоди, перш нiж в бiй вступлять основнi сили i остаточно перетворять захисникiв на космiчний пил.
  Як i передбачалося, торпеднi фрегати Туманностi, на половинi, що роздiляла два флоти дистанцiї, скинули швидкiсть i трохи вiдстали вiд основної атакуючої групи зiрок чорних штурмовикiв. До початку вогневого контакту залишалися лiченi митi.
  Командувач Резервним Флотом, iз заплющеними очима повнiстю сконцентрувався на управлiннi боєм. Йому було не до суєти, що дiялася на капiтанському мiстку напередоднi битви. Офiцери в черговий раз перевiряли системи i, прикрикуючи один на одного, нервово кидали погляди на екрани, де неминуче наближалася хмара кораблiв супротивника. У свiдомостi кожного з них виникали потрiбнi картинки видимi очима пiдлеглих їм людей, а вони у свою чергу доповiдали своєму командиру, фiльтруючи матерiал, що надходить i залишаючи тiльки факти, необхiднi для формування стратегiї. Командувач, здiйснюючи аналiз, гарячково шукав варiанти тактичних маневрiв i нiчого втiшного не знаходив. За такої величезної чисельної переваги на користь наступникiв, їхнiй опiр виглядав би передсмертною агонiєю, i навiть наймайстернiша тактика могла лише продовжити її. Командувач не бажав i боявся пiдпускати торпеднi фрегати супротивника до крейсерiв на вiдстань залпу, але зайнятi вiдстрiлом супротивника автоматичнi турелi крейсерiв, налаштованi вражати тiльки цiлi, що знаходилася в небезпечнiй близькостi вiд крейсера, навряд чи вчасно виберуть потрiбний прiоритет, i случ. Фрегати досягнуть оптимальних позицiй для випуску iонних торпед та з обраною ними жертвою - крейсером можна буде попрощатися. Людському оку серед загального смiттєзвалища було просто неможливо помiтити цих крадiй тварюкiв, тому на операторiв батарей надiї покладати було так само марно. навряд чи вчасно виберуть необхiдний прiоритет, i станеться непоправне. Фрегати досягнуть оптимальних позицiй для випуску iонних торпед та з обраною ними жертвою - крейсером можна буде попрощатися. Людському оку серед загального смiттєзвалища було просто неможливо помiтити цих крадiй тварюкiв, тому на операторiв батарей надiї покладати було так само марно. навряд чи вчасно виберуть необхiдний прiоритет, i станеться непоправне. Фрегати досягнуть оптимальних позицiй для випуску iонних торпед та з обраною ними жертвою - крейсером можна буде попрощатися. Людському оку серед загального смiттєзвалища було просто неможливо помiтити цих крадiй тварюкiв, тому на операторiв батарей надiї покладати було так само марно.
  У своєму утробi величезнi Силiнiйськi крейсери таїли загалом близько трьох сотень винищувачiв та шiсть десяткiв фрегатiв. Це було понад норму, за рахунок чого кораблi втрачали свою маневренiсть, перебуваючи в гравiтацiйних полях планет, що захищаються, але в ситуацiї, що склалася, це було не актуально.
  Шалена iдея виникла в головi Командувача, перед тим, як легка пристрiлка обох сторiн закiнчилася, i зав'язався бiй. Вiн наказав про атаку, спричинивши здивування, але тих, хто прийнявся миттєво виконувати бажання командира з властивим їм завзяттям i самовiдданiстю. Частiше заговорили обороннi турелi, i космос осяяв першi спалахи розривiв i уламки уражених кораблiв.
  Рой штурмовикiв "Туманностi", нiби хмара поглинув цiлком силiнiйськi крейсери. Порiвняно невеликi штурмовики шукали все, що можна було зруйнувати, i негайно атакували, збиваючи незахищенi башточки турелiв, антени радарiв i все, що хоч якось видiлялося. Пiлоти темних птахiв, з ентузiазмом i фанатизмом давлячи на гашетки, небезпечно проносилися поблизу включених на повну потужнiсть екранiв кораблiв, ухиляючись вiд довгих черг захисних знарядь i смертоносних ракет, що випускаються у вiдповiдь. Уцiлiлi, вели свої кораблi для повторних заходiв. Багато хто з них не повертався, зливаючись iз простором в одне цiле нiщо, але це анiтрохи не порушувало холоднокровного настрою їхнiх атакуючих товаришiв.
  Обидвi сторони в першi митi бою зазнали вiдчутних втрат. Туманнiсть майже миттєво втратила близько двадцяти винищувачiв. У яскравих спалахах вогню, вони перетворювалися на зоряне, забираючи життя, гинуть пiлотiв, на безмовну безодню невiдомостi. Носовi турелi всiх трьох крейсерiв буквально викорчованi з коренем. У цей момент, наказ Командувача Резервним Флотом прийшов у виконання, i шлюзовi стулки Силiнiїських кораблiв синхронно розiйшлися, вiдкриваючи ангари i викидаючи в космос, що хлинув потiк юрких перехоплювачiв.
  "Негайно змiнити траєкторiю, в уникненнi зiткнення..." - прозвучав рiзкий наказ у свiдомостi найближчих до ангарiв пiлотiв "Туманностi", що супроводжується вибухом корабля командира атакуючої групи, що так i не завершив маневр. Потрапивши пiд перехресний вогонь турелiв атакованого крейсера, що бiснувалися, вiн втратив своє життя. Роззятi, розгубленi, атакуючi штурмовики, вiдчайдушно намагаючись змiнити траєкторiї, стикалися зi кораблями, що стартували з ангарiв, збiльшуючи хаос бою. З внутрiшнього зв'язку обох сторiн промайнула хвиля закликiв про допомогу, але миттєва смерть просто не давала пiлотам шансу послати в ефiр щось. Яскравi спалахи, рiзнокольоровi вибухи реакторiв, що летять на всi боки уламки металу i пластику, незначнi людськi залишки, розряди вируючої плазми i блукають ракети, що втрачають цiль, уражену iншими або зниклу спалаху зiткнення - все змiшалося в лютому вихорi, що несли з собою абсолютно безцiннi життя захисникiв i атакуючих, збiльшуючи рахунок жертв цiєї вiйни. Втративши при стартi близько п'ятдесяти перехоплювачiв, Силiнiйцi вперто продовжували збiльшувати прорив, вiдганяючи хижих штурмовикiв подалi вiд крейсерiв.
  Чаша терезiв, на якусь мить схилилася на користь тих, хто оборонявся. Прорив удався. Перехоплювачi завзято кинулися в бiй, несучи великi втрати, але так само несучи з собою одиницi збитого з пантелику противника, що гинув. Силiнiйськi кораблi класу "руйнiвник" призначенi для знищення крейсерiв i лiнкорiв, виявилися абсолютно безпорадними, у боротьбi з кораблями легкого типу. Тому капiтани руйнiвникiв намагалися якомога ближче притиснутися до єдиних здатних органiзувати ефективний захист крейсерiв. Але врятувало це небагатьох. Два з п'яти руйнiвникiв, повнiстю втративши свої захиснi екрани пiд нескiнченними ударами ворога, вже яскраво палали охопленi вогнем, надаючи небезпеку для навколишнiх кораблiв. Штурмовики, бачачи, як рветься з пробоїн повiтря i горить броня руйнiвникiв, розважливо трималися на шанобливiй вiдстанi, побоюючись вибуху їх реакторiв. У такому густому звалищi вибухова хвиля накрила багатьох i призвела б до колосальних втрат з обох бокiв. Команди пiдбитих кораблiв досi не покидали судiв. Прекрасно розумiючи, що в рятувальних капсулах, вистелених у космос вони будуть, у куди бiльшої небезпеки, стаючи легкою здобиччю для винищувачiв, що проносяться, що змiтають усе, що траплялося їм на шляху.
  Втрачаючи, винищувачi один за одним, частина вiдiгнаних вiд ангарiв ланкових командирiв "Туманностi", нарештi, примудрилися перебудувати на очах таючi ряди i, припинивши несподiваний для себе вiдступ, розвернулися, зустрiчаючи переслiдувачiв одночасним залпом ракет, що залишилися в резервi. Перехоплювачi, що їх переслiдували, кинулися в розсипну, кожен вiдводячи за собою по однiй голоднiй хижацi. Контратака захисникiв з метою знищення, застиглих у певному видаленнi, торпедних фрегатiв з трiском провалилася. За командою Заступника Командира атакуючої групи, вивiв свiй фрегат iз бою з метою перейняти командування атакою та повернути несподiвано втрачений контроль над ситуацiєю. Пiсля безглуздої смертi Командира в атакуючих "Туманностi" панував бардак. Знову очоленi штурмовики з ентузiазмом кинулися прикривати, торпеднi фрегати, що вступили в бiй, вже повнiстю iгноруючи перехоплювачi захисникiв, якi намагаються втекти вiд їх ракет. Пiд командою нового керiвника вони сконцентрувалися на атацi одного з найближчих крейсерiв, що спiшно закривав шлюзи своїх ангарiв.
  Капiтан крейсера, пiзно помiтив наближення небезпеки, запiзнилося, вiдреагувавши на попередження вiд командирiв ланок перехоплювачiв, що прикривають його, зайнятих знищенням ракет, що продовжували переслiдувати їх товаришiв. Три моторошнi точки торпед, схожi на невеликi сонця вже мчали прямо в ангар, що спiшно закривається. Троє найближчих пiлотiв Силiнiйських машин, ведучи на хвостi п'ять, мабуть, недосвiдчених штурмовикiв, кинули свої машини до торпед, розумiючи, що це їх останнiй у життi маневр. В одну мить двi бойовi машини зникли у спалаху беззвучного вибуху, таранячи смерть, що рветься до крейсера. Переслiдувачi тут же сконцентрували вогонь на останньому перехоплювачi, який поспiшав цiною власного життя перехопити останню торпеду, що неминуче наближається до крейсера. Стерв'ятники просто розiрвали бiдолаху на шматки потоками плазми зi своїх знарядь, тим самим даючи шанс смертоноснiй зiрцi проникнути в щiлину напiвзакритого ангара крейсера. Воротар не врятував свої ворота. Корабель наче риба заковтнув пропущену зрадницьку наживку.
  Свистячий звук привернув увагу технiкiв, що квапилися в ангарi, поспiшно готували до зльоту фрегатiв, що кiлька не стартували з технiчних причин. Майже одночасно здiйнялися сирени тривоги. Яскравий конус торпеди, сповiльнивши рух, мчав углиб ангара, спалюючи своїм полем усе, що траплялося на завадi. Люди кинулися в розсипну у пошуках марного укриття. Два нещаснi були акуратно позбавленi вiрнiше частини тулуба, залишаючи на майданчику димлящi кiнцiвки. Розплавивши по дорозi ще кiлька невдало розташованих, кинутих поспiхом приладiв технiчного обслуговування, торпеда досягла мети своєї короткої подорожi - складу з боєприпасами. Спалах i наступний вихор полум'я, що вирвався, наповнив ангар, заглядаючи в кожен затишний куточок i випалюючи все i вся. Корабель затрясся як смертельно поранений звiр.
  Наслiдки вибуху нищiвної сили, що потрясло корабель зсередини, не могли бути не помiченi зовнi. Погасли маршовi двигуни, заiскрився i, блимаючи, став гаснути захисний екран, лише турелi, що мають автономне харчування, продовжували все так само нещадно поливати космос вогнем своїх знарядь. Уцiлiлi три сотнi штурмовикiв, зовсiм iгноруючи збiльшенi втрати, немов шулiки, одночасно накинулися на крейсер, що гинув, i загнаний "руйнiвник". Забувши про сотнi перехоплювачiв, що їх переслiдували, пiдтримуванi iнтенсивним вогнем все ще цiлих батарей двох добряче пошарпаних до невпiзнанностi крейсерiв, штурмовики посилювали свiй натиск. Торпеднi фрегати "Туманностi", все-таки встигли дати повторний залп, вiдправляючи у напрямку фатальну серiю торпед, що втратив управлiння крейсеру,
  Командувач Резервним Флотом розумiв, що час, вiдведений на агонiю одного з його крейсерiв, уже пораховано, тому скрiпивши серцем вiддав командi крейсера, що гинув, останнiй наказ.
  У момент, коли чотири крапки, що свiтилися, майже досягли вмираючого крейсера, корабель немов лопнув зсередини, миттєво перетворюючись на кiлька гiгантських вогняних куль, що розходилися слiпучими променями. Капiтан крейсера, який розумiв, що незабаром повнiстю втратить контроль над кораблем, цiною безлiчi не належали йому життiв, виконав останнiй наказ свого командира. Вiн вiддав розпорядження на одночасне самоприниження всiх реакторiв крейсера, випускаючи на волю страшну силу розщепленого атома. Поволi вiн ще мить i торпеди, що досягли корабля, знищили б останнi енергетичнi зв'язковi вузли крейсера, унеможлививши задумане захисниками-самовбивцями. Сенс цього локального катаклiзму, розумiв кожен iз тих, хто гинув у радiоактивному спалаху Силiнiйцiв. Своїм життям вiн зберiгав десятки життiв своїх рiдних та близьких,
  Перехоплювачi та iншi кораблi Резервного Флоту на мить залишили в спокої штурмовикiв, що насiдали на свою жертву, i по командi стали вiдходити на безпечну вiдстань. Противник, який не очiкував такого повороту подiй, розраховував лише вивести крейсер з бою, що гинув, був приголомшений яскравим свiтлом, що рве на шматки броню i обшивку крейсера. Стовпи випромiнювання, що вириваються, ринули в рiзнi боки, моментально розпорошували ураженi штурмовики на молекули. Нападники, розбиваючи один корабель за iншим, стали в панiцi залишати зону дiї вибухової хвилi, незграбно стикаючись один з одним у не узгоджених маневрах. Ланковi командири штурмовикiв, рiзко розгортаючи свої машини, рухомi єдиним бажанням зберегти якнайбiльше життiв своїх пiлотiв. Вони не замислюючись, вiддавали накази про добування своїх же машин, пошкоджених при зiткненнi або попаданнi, що втратили керування та рухаються небезпечними хаотичними траєкторiями. Численнi уявнi прокляття, розколювали свiдомiсть багатьох молодих ланкових i, збожеволiвши, вони кидали свої кораблi в смерч полум'я, що переслiдує їх зад.
  Несподiваний для обох сторiн результат першого раунду космiчної баталiї починав помалу вимальовуватися. Крейсер, що самознищився, стягнув за собою пошкоджений "руйнiвник", а також кiлька десяткiв власних перехоплювачiв, що не встигли полетiти. Сконцентрованi на знищеннi вирiшеного крейсера штурмовики та фрегати Туманностi, несподiвано для себе були злизанi вибуховою хвилею нищiвної сили. Немов всезатягуюча вирва корабля, що тоне, утвореної вибухом, що розлучилася з життям непокiрної жертви. Тi нечисленнi залишки, яким завдяки щасливому випадку вдалося виринути з вогненної пащi, що пожирала одного за iншим невеликi кораблики, i тi небагато, хто займався нальотом на сусiднi кораблi, безладно i безцiльно вiдстрiлюючись, вiдступали, вiдводячи за собою ракети, що їх переслiдували. Ворог був зламаний, кораблi командирiв, що керують атакою, знищенi. Не чекаючи такого повороту подiй, всi, хто залишився живим, рятувався втечею, пiднiмаючи моральний дух захисникiв Силiнiйського сектора, якi здобули перемогу у битвi. Дорогою, але виправданою цiною одного зi своїх трьох пошарпаних крейсерiв.
  Командувач Резервного флоту знав, що це не кiнець. Виникла перепочинок i загальне трiумфування його пiдлеглих, лише тимчасове явище, перед тим як Туманнiсть завдасть свого останнього, рiшучого, сповненого почуття помсти удару. Повернувшись знову, вони не дадуть їм тiєї тисячної частки шансу на перемогу, яким захисникам довелося скористатися.
  
   - Роздiл 38 -
  
  - Ви вважаєте, що у них є шанс? - поставив питання, довiрений Радник Адмiрала Третього флоту Аурiона, Флот i його командувач боягузливо зачаїлися в пiдпросторi, витрачаючи на перебування в ньому величезнi енергетичнi ресурси.
  - Як ви бачили, Силiнiйцi показали цим мерзотникам, де їхнє мiсце, - трохи похмуро вiдповiв Адмiрал, розвалившись у командному крiслi свого кабiнету, обладнаного з нечуваною для вiйськової людини розкiшшю. Йому було прикро вiд того, що ця невелика перемога його союзника буде записана не на його рахунок.
  - Показали, показали, але якою цiною? Та й то завдяки щасливому випадку, - продовжував мiркувати, що любив поговорити Радник. Вiн напiвлежав на диванi з розстебнутим кителем, уважним поглядом вивчаючи данi на голографiчному екранi, що передаються з зонда-розвiдника, який має намiр випущений в Сiлiнiйський сектор для вивчення обстановки.
  Вони з пихатим Адмiралом були друзями. Протягом кiлькох рокiв їх пов'язував той рiдкiсний вид дружби, який виникав мiж пiдлабузником i тим, хто був щасливий, щоб звеличували його гiдностi. У ментальному розвитку Радник був слабший за свого господаря, i, розумiючи цей мало-радiсний факт, потурав йому, щоб уникнути проникнення господаря в його мозок. Вiн був амбiцiйний i прагнув влади, але становище народження не давало йому шансу стрибнути вище власної голови, тому на вигляд тихий i поступливий Радник був дуже щасливий, мати настiльки впливового приятеля, до якого так легко вдалося ввiйти в довiру.
  - Думаю, тепер вони приреченi. - вголос розмiрковував Адмiрал, - у них уже немає сил чинити опiр, а розлючений звiр тепер точно зжере їх живцем...
   - Якщо тiльки, ваш чудовий талант полководця не завадить нападникам, - вставив чергову порцiю лестощiв Радник.
   Адмiрал дивився на нього як на божевiльного.
  - Ти що здурiв? Ми навiть не знаємо, який розмiр флоту противника готовий до атаки.
  - Зовсiм, мiй любий друже. Як Ви помiтили, командування "Туманностi" не ризикнуло вiдразу атакувати всiм флотом, чекаючи каверзи в особi цiєї нещасної групи Силiнiйських захисникiв.
  - Чи не хочеш ти сказати, що "Туманнiсть" була не впевнена у перемозi? - просяяв здогадом Адмiрал i подався вперед у крiслом, що рипнуло, пiд вагою тiла.
  - Саме! Ваш розум i проникливiсть не перестають мене дивувати, - в черговий раз Радник приласкав самолюбство Адмiрала, у властивiй тiльки йому манерi, паралельно починаючи мiркувати на тему, що вроджена дурiсть була бич будь-якої ментальної касти.
  - З цього випливає, що вони не в змозi взяти пiд свiй ментальний контроль навiть такi незначнi сили i зважилися на силовий варiант захоплення планет, - Адмiрал уже пiдвiвся з крiсла i весело посмiхався, уявляючи себе переможцем. Першою людиною, яка розбила сили Туманностi.
  - Я цього не казав... - тихо сказав Радник, але Адмiрала, що розiйшовся, вже не можна було зупинити. Вiн його просто не чув.
  - Отже, я думаю, настав той момент, коли настав час зiграти роль у цiй сутичцi! - з пафосом вимовляв Адмiрал, не вiдчуваючи того, як почав жалiти про сказане Радник, що волiв безпечно вiдсидiтися в пiдпросторi, нiж пiдставляти себе пiд пострiли тисячi знарядь. Але браваду Адмiрала вже нiчого не могло зупинити.
  - Я покажу цим виродкам, хто такий Адмiрал Третього Флоту. I що тiльки вiн зможе врятувати свiт вiд загибелi!
   - Так, так, Адмiрале, але я таки порадив би вам вжити всiх запобiжних заходiв, вiд можливої ментальної атаки.
  - Плювати! Я розiтру їх, не виходячи зi свого кабiнету! Накажи кораблям виходити в простiр сектора якомога ближче до залишкiв Резервного Флоту, i закажи менi прямий зв'язок iз Командувачем цими голодранцями Силiнiйцями. Настав час навчити їх як треба воювати.
   - Слухаюсь, - радник якнайретельнiше намагався приховати своє розчарування, бадьоро схоплюючись з дивана i чiтким кроком покидаючи кабiнет свого господаря.
  - Отже, я дуже захопився i перестарався, - видихнув у коридорi Радник, повертаючись до думок про дурiсть незалежно вiд касти. Цього разу дурнiв було двоє. Тiшило лише одне. Один iз них усвiдомлював це.
  
  Холодний розум прийшов до тями, i тут же вiдчув неспокiйну присутнiсть iнших. Вони хотiли знати все. Хотiли знати, те, що було за межами їхнiх вiдчуттiв i за межами можливостi "бачити", i вiн повинен був негайно задовольнити цiкавiсть розумної маси. Не вмикаючи свiтла в каютi, iстота тихо залишила своє ложе i наблизилася до чорної поверхнi дзеркала на стiнi. Чуже вiдбиття, не своєї сутностi, яка не мала вiдбиття, трохи дратувало. Дратувало просто бачити себе. Розум звик ширяти в просторi не обмежений, якоюсь фiзичною оболонкою, але загальна справа вимагала подiбних психiчних жертв. А зараз, особисто на нього сподiвалися всi вони. Тi хто нiколи не спить, на вiдмiну вiд нього, який на якийсь час знайшов цю фiзичну погань i перiодично потребував прикрого вiдпочинку. Вона була не тiльки не зручна, а й змушувала витрачати масу цiнної енергiї на пересування, не згадуючи вже про утворення ментальних павутин управлiння та iнших незамiнних психiчних функцiй. Розум цiєї фiзичної структури, хоч i не пiдходив iдеально пiд вимоги його власника, але був кращим, нiж мали вiдомi їм раси. Це був результатом довгої та кропiткої роботи пiдлеглих ним людей. Хто б мiг припустити, що випадковiсть зможе миттєво змiнити хiд людської iсторiї, i дасть шанс на здiйснення тисячолiтнього проекту в найкоротшi термiни. Це був результатом довгої та кропiткої роботи пiдлеглих ним людей. Хто б мiг припустити, що випадковiсть зможе миттєво змiнити хiд людської iсторiї, i дасть шанс на здiйснення тисячолiтнього проекту в найкоротшi термiни. Це був результатом довгої та кропiткої роботи пiдлеглих ним людей. Хто б мiг припустити, що випадковiсть зможе миттєво змiнити хiд людської iсторiї, i дасть шанс на здiйснення тисячолiтнього проекту в найкоротшi термiни.
  Одна мить знадобилася, щоб ознайомитися зi станом усiх своїх пiдлеглих розмiщених у цьому секторi простору. Вони були так само слухнянi i пiдпорядкованi його волi... хоча, що це? Маленька скринька непокори та внутрiшнього сумнiву майнула на ясному тлi чистої картини вiдданих мас. Друга мить пiшла на перевiрку. Все дивно спокiйно. Не мiг розум помилитися. Третя мить пiшла на аналiз бойової ситуацiї. I четверта мить на рапорт зiбраної iнформацiї Їм, у далеку сузiр'я, названу людьми "Туманнiстю". Вiдповiдь була так само негайно. Ясний та чiткий як нiколи. Кришталево чистий для розумiння холодного розуму, але в змозi викликати купу протирiч в умах людей, яким вiн мав бути перенаправлений у виглядi прямого наказу. Тiльки перебуваючи у цiй фiзичнiй оболонцi, вiн мiг це зрозумiти. Що ж, нехай це послужить солдатам передсмертним уроком. Наказ було вiддано.
  Поспiшають в ангари своїх крейсерiв i дредноутiв пораненi штурмовики i пошкодженi в бою фрегати "Туманностi", досягнувши рятiвної вiдстанi за лiнiєю вогню гармат кораблiв, якi при необхiдностi зумiли б забезпечити їм надiйний захист вiд переслiдувачiв, раптово зустрiли шква. Вони спалахували i безшумно перетворювалися на вогнянi кулi пiдбитих машин. Штурмовики гинули один за одним, усвiдомлюючи свою провину. Багато хто з них лише в останнiй момент свого життя усвiдомлював, наскiльки приємно загинути в бою з противником. Нiхто не наважився розвернути свiй корабель, мчачи на зустрiч неминучої смертi. Нiхто не наважився вистрiлити, змирившись зi своєю долею. Перший раз в iсторiї флоту "Туманностi", до вiдступаючих був застосований спосiб покарання подiбної суворостi та нелюдяностi. Тi щасливчики,
  Холодний розум ясно вiдчув небезпечну хвилю людського обурення серед особового складу мiсiї. Вiн побоювався її найбiльше, вiддаючи наказ, але зроблене було потрiбне. Воно повнiстю виправдовувало вибрану ним тактику бою, заплутуючи супротивника. Змушуючи захисникiв вiдкрити усi секрети задуманої оборони. Вiн сподiвався на їхню недалекогляднiсть i безтурботнiсть, з якою вони могли знехтувати вже вiдпрацьованою в боях системою захисту вiд Його ментальних атак, помiтно скоротивши втрати з боку "Туманностi" та якнайшвидшого переходу мiсiї до другого етапу - захоплення планет Силiнiйського сектора.
  
   - Роздiл 39 -
  
  - Ти чув?! - збуджено запитав АS009 у свого товариша та командира, увiрвавшись у кают-компанiю i з ходу сiдаючи до нього.
  AS113 задумливо сидiв, потягуючи неприємний на смак, але приємно пахне прохолодний сiк. Розмови з лейтенантом у нього не сталося, а десантники, що оточували його, шанобливо цуралися, волiючи про щось шушукатися бiля своїх столикiв. Тому вiн неквапливо продовжував обмiрковувати недавню пригоду з вентиляцiї. Сигнал тривоги невдовзi змовк i, мабуть, був увiмкнений не до його душi. Тому й хвилювання в душi вляглося.
  - Чув що? - вiн здивовано глянув на пiдсiлого, вже переодягненого пiсля чергування на кухнi AS009. - Тiльки, будь ласка, по порядку та без властивих тобi жартiв.
  - Та якi жарти? - AS009 перейшов на шепiт. - Нашi зазнали першої поразки при атацi лише на ТРИ Силинiйськi крейсери. А хлопцiв, що вiдступили, просто безжально перетворили на зоряний пил. Тi, хто дотягнув до ангарiв, сидять у тюремних блоках i чекають на час страти.
  - Опа, а звiдки в тебе такi вiдомостi? - Здивувався поiнформованостi друга AS113. - На кухнi мабуть офiцери пробовталися?
  - Та не те щоб так. Швидше вони не знали, що я їх чув, - явно задоволений собою, широко посмiхнувся AS009.
  - Якщо я не помиляюся, то Силiнiйський сектор знаходиться на територiї Федерацiї. А три крейсери, не така вже й велика сила, щоб її не змiсти флотом. - Задумався AS113. - якщо, звичайно, то чому нас навчали можна вiрити.
   - Я не знаю чи можна чому взагалi вiрити, - збуджено продовжив AS009, - Але все це означає, тiльки одне...
   - Ми наступаємо, i зараз корабель перебуває на маршi у складi одного з флотiв, - закiнчив думку AS113, вiдставивши убiк порожню склянку з незворушним виглядом.
  - Та ти що? - AS009 штовхнув товариша в плечi, вiд чого на них стали кидати незрозумiлi погляди, що проходили повз десантники. Кинувши строгий погляд на цiкавих, тим самим, змусивши їх вiдвернутися, AS009 продовжив спокiйнiшим тоном. - Тебе що це зовсiм не хвилює? Чи тобi яку терапiю зробили?
  - Терапiя тобi не завадила б. А то зовсiм енергiя з усiх щiлин. Думати треба, а не стрибати перевозбудившись. Вiдразу видно, що дiвчини в тебе давно не було.
   - А в тебе начебто була - хихiкнув AS009, змовно дивлячись на свого командира.
   AS113 лише скромно посмiхнувся, досить ховаючи погляд.
  - Ну ти даєш! - Вигукнув AS009 весело ляскаючи долонею по столу, тут же кидаючи погляд на цiкавих, i з задоволенням вiдзначаючи, що нiхто вже не звертав на його подiбнi витiвки зовсiм нiякої уваги. - Коли це ти встиг i з ким? Може, у неї подружка є?
  - Заспокойся ти нарештi, - махнув рукою AS113. - Мабуть, сподобався я дiвчинцi з медичного корпусу, а може не тiльки я. Адже вони теж люди, зi своїми слабкостями. До того ж, коли я прокинувся, її вже не було.
  - Клас, от якби так на мене дiвчата стрибали. Зробив справу - гуляй смiливо i нiяких тобi продовжень та затяжних розлучень, - замрiявся AS009.
   - У всьому є свої плюси та свої мiнуси... - фiлософськи зауважив AS113 - Я тут мiж iншим теж дещо дiзнався.
   - Ось ти подумай, може можна в медичний корпус перевестися... - продовжував мрiяти AS009 - ...заживемо те...
   AS113 клацнув пальцями бiля носа товариша.
  - Прокинься, Ромео. Слухай краще, що я розповiм.
  - Хто такий Ромео? - не зрозумiв AS009, здивовано дивлячись на командира.
  - Хмм... - задумався АS113, адже вiн справдi не знав, чому так назвав свого друга. - Так щось згадалося. Хоча мене бiльше цiкавить хтось такий Саймон.
   - Ось справи, - заерзав AS009, - ти що щось пам'ятаєш до того, як потрапив до академiї?
   AS113 мовчав, iнтенсивно розумiючи i клацати тепер йому перед носом довелося AS009.
   - Та в тому те, що нiчого не пам'ятаю, лише вириваються якiсь незв'язнi уривки...
  - Це добре, отже, пам'ять тобi потерли погано. Є шанси поновити спогади.
  - А як? Та й узагалi, звiдки ти це знаєш? - здивувався AS113, - сам, чи практикувався в стираннi?
  - Ну що ти? Я? Нiколи, - замахав руками AS009, - просто iнодi корисно в офiцерськiй їдальнi посуд прибирати.
  - Тебе послухати, хоч штатним офiцiантом ставай. Ну та гаразд, послухай, що я тобi розповiсти щось хотiв...
   Раптом AS113 перервався, впiймавши поглядом силует лейтенанта, що непомiтно увiйшов до кают-компанiї, їх пiдроздiлу.
  - Що? Що ти хотiв би розповiсти? - Зацiкавився AS009. Вiн сидiв до входу спиною i тiльки за поглядом друга, що змiнився, зрозумiв, що продовження не буде. Озирнувшись, вiн тут же побачив лейтенанта, i заметушившися мало не впав зi стiльця, намагаючись встати по стiйцi смирно.
   AS113 дочекався, поки всi молодшi за званням витягнутися, лише потiм не поспiшаючи встав i вiддав честь.
  "Усiм сержантам прибути до кают-компанiї для наради, решта вiльнi" - прозвучала в головi адресована всiм думка. Миттю примiщення спорожнiло. AS009, виходячи з натовпом, встиг помахати на прощання. AS113 залишився вiч-на-вiч з лейтенантом, який зручно влаштувався за одним зi столiв, складаючи, залишену кимось поспiхом настiльну гру. Це був досить молодий офiцер, худорлявий, трохи нижче AS113. Акуратний брюнет з блакитними очима. Хоча їхня доброта, могла бути безжально оманлива. Незабаром з'явилися ще два сержанти. Один з них явно розбуджений iз скуйовдженим на головi волоссям. AS113 шанобливо кивнув, склавши руки за спиною. Увiйшовши, приєдналися до нього i терпляче чекали, поки лейтенант закiнчить iз грою. Нарештi складенi фiшки вирушили до спецiальної скриньки, а лейтенант заговорив.
  - Я вважаю за краще поговорити з вами, нiж просто наказати, - почав вiн, чим вiдразу сподобався AS113, - але розмова наша буде короткою i по сутi. Ви, напевно, чули про ситуацiю зовнi, - при цих словах, лейтенант чомусь серйозно подивився на AS113, нiби прочитав його думки. - Крейсер переходить у наступ, тому всiм вам наказую, привести пiдроздiл у повну бойову готовнiсть i бути готовими як до атаки, так i до захисту. Можливо, нас задiють як резерв, а можливо як абордажну команду. У будь-якому випадку ви повиннi перемогти чи загинути. Накази отримуватимете вiд мене залежно вiд розвитку подiй. До цього моменту перебувайте у своєму вiдсiку в змозi за необхiдностi дiяти негайно. Є питання?
  Запитань нi в кого не виникло, лише у AS113, який незворушно вислухав монолог свого безпосереднього командира, склалося нове враження про фразу "поговорити". Що ж, начальник - завжди має рацiю.
  
   - Роздiл 40 -
  
  Командувач залишкiв Резервного Силiнiйського флоту майже щiльно стояв до товщi склопластику широкого оглядового вiкна капiтанського мiстка. Погляд його був сповнений холодного смутку та злої рiшучостi. Командир останньої космiчної барикади, що постiйно сутулився, випростався. Своєю гордою поставою вiн нiби кидав виклик далекому вороговi, який навiть за всього бажання не змiг би оцiнити його безстрашну готовнiсть дати останнiй бiй. Проекцiї простору були наповненi червоними точками кораблiв супротивника, рiзних класiв та розмiрiв. Армада, нiби грозовий фронт насувалася, оточуючи з усiх бокiв, двi зеленi точки пошарпаних крейсерiв захисникiв Силiнiйського сектора. Командувач уже не звертав уваги на регулярнi тривожнi сигнали зумера, що позначали виявлення чергового корабля супротивника, що передається на проекцiю. Вiн уже мiг розрiзнити все на власнi очi. Противник немов знущаючись над опонентом, пересувався вiдкрито, зовсiм не приховуючи своїх маневрiв, i не знищуючи зонди розвiдники. Командувач уже розрiзняв у темних глибинах космосу похмурi, блискучi крейсера сил Туманностi. Вони не поспiшали i строго тримали лад, повiльно але, вiрно наводячи страх на тих, кому довелося зiбратися на капiтанських мiстках кораблiв захисникiв. Ось вона буря, ураганний шквал, який поглине їх, не залишивши i слiду в просторi, часi та iсторiї. Нiхто не згадає захисникiв, якi не змогли захистити. Вони не поспiшали i строго тримали лад, повiльно але, вiрно наводячи страх на тих, кому довелося зiбратися на капiтанських мiстках кораблiв захисникiв. Ось вона буря, ураганний шквал, який поглине їх, не залишивши i слiду в просторi, часi та iсторiї. Нiхто не згадає захисникiв, якi не змогли захистити. Вони не поспiшали i строго тримали лад, повiльно але, вiрно наводячи страх на тих, кому довелося зiбратися на капiтанських мiстках кораблiв захисникiв. Ось вона буря, ураганний шквал, який поглине їх, не залишивши i слiду в просторi, часi та iсторiї. Нiхто не згадає захисникiв, якi не змогли захистити.
  Командувач судомно зiтхнув, складаючи руки за спиною. Вiн вiдчував страх, i озлобленiсть уперемiш зi втомою ввiрених йому людей. Вони вiдчували себе нiби дикi звiрi, загнанi в кут i були готовi на все, щоб якомога болючiше вкусити кривдника востаннє. Командувач вiдвернувся вiд оглядового вiкна та комбiнацiєю клавiш, привiв у дiю захиснi стулки, наче забрало, що захищали "обличчя i голову" крейсера. Оглянувши всiх присутнiх на капiтанському мiстку офiцерiв i командирiв десантникiв, що юрмилися бiля входу в очiкуваннi наказiв, Командувач почав.
  - Силiнiйцi! - почав вiн, - Багато людей, що живуть, б'ються над розгадкою загального сенсу iснування людства. Так ось що я вам скажу. Не вiрте їм. Немає жодного загального сенсу. Немає жодної закладеної предками - першими колонiстами програми. Кожен з вас має своє мiсце та призначення з самого народження. Має той прихований i невiдчутний сенс, заради якого вiн iснує, можливо навiть не пiдозрюючи про це, безглуздо пропалюючи вiдрiзок свого iснування. Але настає момент, коли стає ясно. Мозаїка життя складається у певний малюнок, накреслений долею вiд народження. Момент, коли має вiдiграти вирiшальну роль в iсторiї i зробити свiй внесок, для якого вiн був народжений! Силiнiйцi, мiй з вами момент настав! Час, коли ми не повиннi шкодувати себе в iм'я батькiвщини! Силiнiйцi нiколи не брали долю поневолених народiв,
  Капiтанський мiсток оголосив численнi вигуки, повнi рiшучостi та пiдтримки. Рiшучостi йти на смерть, але забрати з собою якомога бiльше тих, хто мав намiр заволодiти тим, що йому не належало. За мить капiтанський мiсток спорожнiв, залишилися лише офiцери, що поспiшно займають ложа бойових крiсел, налаштовуючись на уявну хвилю своїх пiдлеглих. Командувач так само поспiшив зайняти своє мiсце, i з силою стиснувши пiдлокiтники, почав подумки готувати флот до атаки. Остання шалена атака, не чекаючи поки ворог перейде за ними.
  Маршовi двигуни крейсерiв включилися на повну потужнiсть, спрямовуючи пошкодженi гiгантки прямо в гущавину циклону, флоту противника, що наближається. Пiлоти перехоплювачiв прогрiвали двигуни та перевiряли системи озброєння, готуючись до свого останнього вильоту. Iнженери та технiки з стараннiстю зводили протиабордажнi укрiплення у переходах кораблiв. Десантники, хвилюючись, юрмилися бiля абордажних шатлiв, готових до старту будь-якої митi. Солдати з охорони крейсерiв займали позицiї, встановлюючи стацiонарнi автоматичнi знаряддя на ключових перехрестях коридорiв. Кожен робив те, навiщо був призначений вiд народження. Всi знали, що на них чекає, i, перейнявшись загальним почуттям дорого вiддати своє життя, готувалися "гаряче" зустрiти загарбникiв у мiру своїх можливостей.
  Капiтани кораблiв "Туманностi" з подивом стежили за шаленим маневром залишкiв Силiнiйського Резервного флоту, приводячи свої кораблi до бою, не поспiшаючи дотримуючись стандартних процедур. До вогневого контакту залишалося небагато часу. Бiй розпочався несподiвано.
  У той момент, коли канонiри "Туманностi" вже бачили Силiнiйський флагман у своїх прицiлах, вiн раптово зник, ризиковано пiрнувши у пiдпростiр. Ошелешенi командири кинулися до радарiв, очiкуючи побачити зниклий корабель де завгодно, але тiльки в самому центрi їхньої флотилiї. У момент, коли другий, трохи вiдстаючий вiд флагмана крейсер Резервного флоту, вiдкрив вогонь, в гущавину кораблiв "Туманностi", роблячи найнебезпечнiший маневр в iсторiї зоряних воїн, раптово увiрвався флагман Силiнiйцiв, вдало скориставшись розтягнутiстю рядiв атакуючих кораблiв. Миттєво вiд нього вiдокремилися, що вцiлiли в попередньому бою "руйнiвники", так само прослизнули в гущавину подiй пiд черевом крейсера. Нарештi вони знайшли цiлi для своїх потужних знарядь i на повному ходу йдучи на таран найближчих дредноутiв витрачали весь запас батарей, не шкодуючи потужностi для знарядь. Один з "руйнiвникiв" незабаром спалахнув пiд потужними прямими влученнями, що не встигає пiти з його траєкторiї дредноута i як вогненний метеор, минаючи ослаблий вiд iнтенсивної стрiльби захисний екран, врiзався в корпус велетенського корабля, в яскравiй синiй спалаху. повiтря iз внутрiшнiх вiдсiкiв корабля. Аварiйнi сирени, пошкодженi ворогом, вiдiграли похоронний марш командi "руйнiвника". У смiтнику, що утворився, з ангарiв Силiнiйського флагмана пiд шумок випурхнули юркi перехоплювачi, вмiло, ухиляючись вiд лiнiй вогню плазмових турелiв ворога. Штурмовики "Туманностi" були тут як тут, починаючи смертельну гру в хованки мiж рядами величезних кораблiв. Флагман, не виключаючи маршових двигунiв, продовжував йти на пролом, перекинувши основну енергiю щитiв на носову частину, i буквально спалюючи невеликi фрегати ворога. Капiтани "руйнiвникiв" i крейсерiв "Туманностi", в панiцi стали виводити свої кораблi з курсу, що вирiшив пожертвувати собою самогубцi. Не багатьом з них пощастило, згоряючи в полум'ї вибухiв зiткнень i збiльшуючи бедлам, що дiялися навколо. А Силiнiйський флагман окресливши голову пер вперед, скорочуючи вiдстань до найбiльшого корабля "Туманностi", попутно вiдстрiлюючи в космос абордажнi шати з десантниками, якi або перетворювалися на яскравi в момент зникаючi кулi вибухiв, або пришвартовувалися до своїх жертв, починаючи вторгнення. Штурмовики, повнiстю зайнятi грою в салачки з перехоплювачами, не мали змоги збивати присмоктуються до корпусiв "руйнiвникiв" i фрегатiв абордажнi п'явки. Бiй перекидався на палуби, виводячи з бою екiпаж заарканних кораблiв.
  Тiльки тепер стратеги "Туманностi" стали усвiдомлювати допущену ними непоправну помилку. Не варто було залишати Силiнiйцям їхнi розвiдувальнi зонди, марно залякуючи захисникiв кiлькiстю свого флоту, але тим самим, надаючи найточнiшу iнформацiю про розташування кораблiв та напрямок їх руху. Навiть зараз не один з близьких крейсерiв i дредноутiв їхнього Флоту, побоюючись небезпечного вибуху реакторiв, не мiг знищити, намiрявся таранити флагман "Туманностi", божевiльний Силiнiйський крейсер. Другий крейсер тим часом прийняв на себе всю невимiшану лють за здiйснену бравим Резервним флотом зухвалiсть. Вiн уже не мiг чинити опiр, благополучно позбавлений енергетичних вузлiв, влучними попаданнями торпедних фрегатiв, що маневрують навколо, i лише покiрно терпiв найпотужнiшi удари знарядь. Маршовi двигуни згасли i, використовуючи лише автономнi коригувальнi двигуни, що надають невелику швидкiсть кораблю, крейсер вперто рухався вперед, наближаючись до основної групи кораблiв, сподiваючись встигнути почати абордажнi операцiї. Долю останнiх Силiнiйських "руйнiвникiв" було нарештi вирiшено. Невеликi останки цих кораблiв уже похмуро кружляли в безмовному просторi неупередженого космосу.
  Невеликi групи, що рiдшають у мiру неминучого знищення перехоплювачiв, продовжували прикривати висадку абордажних команд та вже захопленi невеликi фрегати "Туманностi". Вони, вiдразу перейшовши пiд контроль Силiнiйцiв, вiдкривали вогонь по найближчим цiлям, що вражаються. Один з крейсерiв ворога, отримавши несподiвану серiю торпед, втратив захист екранiв i, не визначивши кривдникiв, став знищувати всi найближчi до нього торпеднi фрегати цiлком з екiпажами, якi все ще вперто вели на борту смертельнi стрiлянини з вторгненим Силiнiйським абордажним десантом. У таких випадках i для захисникiв i для нападникiв все закiнчувалося яскравим спалахом i смертю у вогнi вибуху, або потоком повiтря, що витягує безповiтряний простiр через всi пробоїни. Тих, хто залишився в герметичному скафандрi, чекало задуху вiд нестачi кисню. Для iнших,
  Безмовна космiчна баталiя супроводжувалася лише уявними закликами про допомогу, криками останньої агонiї, гинуть жертв цього звалища та блискавичними наказами холоднокровних командирiв, що посилають людей на смерть, заради виконання поставленого завдання. У момент, коли на одному з найближчих до Силiнiйського флагману-камiкадзе, ворожому крейсерi, було прийнято рiшення негайно брати на абордаж, що безстрашно йде на флагман Туманностi приречений корабель, щоб перехопити управлiння i запобiгти зiткненню, в даному секторi космосу довгоочiкуваного Третього флоту Аурiона i з ходу вступили у бiй. Однiй людинi цей факт був уже байдужим. Командувач Резервним Силiнiйським Флотом лише гiрко посмiхнувся, iгноруючи гордою мовчанкою, прийняте у зв'язку вiтання союзника, i прохання про передачу командування. До зiткнення лишалося двадцять хвилин польоту. Вiдключивши основнi двигуни Командувач вiв свiй корабель пiдкоряючись силам iнерцiї. Вiн має намiр позбавив крейсер основної рухової сили, дозволяючи вороговi думати, що судно в бою втратило основнi енергетичнi вузли i погасли маршевi двигуни. Знищенi вузли не дали б екiпажу в потрiбний момент одночасно знищити кiлька реакторiв крейсера, повторюючи смертельний трюк, який змусив вiдступити сили Туманностi пiд час першої атаки. При успiху ворога чекав неприємний сюрприз. що судно в бою втратило основнi енергетичнi вузли i погасли маршевi двигуни. Знищенi вузли не дали б екiпажу в потрiбний момент одночасно знищити кiлька реакторiв крейсера, повторюючи смертельний трюк, який змусив вiдступити сили Туманностi пiд час першої атаки. При успiху ворога чекав неприємний сюрприз. що судно в бою втратило основнi енергетичнi вузли i погасли маршевi двигуни. Знищенi вузли не дали б екiпажу в потрiбний момент одночасно знищити кiлька реакторiв крейсера, повторюючи смертельний трюк, який змусив вiдступити сили Туманностi пiд час першої атаки. При успiху ворога чекав неприємний сюрприз.
  Холодний розум, що пильно стежив за боєм, був неабияк здивований хоробростi Силiнiйських захисникiв i їх вжитому маневрi, що заслуговують на безсумнiвну пошану предкiв. Вiн очiкував на появу флоту союзникiв, i тому був лише злегка стривожений, запiзнiлий цим фактом. Його корабель було зробити стрибок, йдучи з траєкторiї хороброго крейсера, не втягнувши iз собою у вирву частина кораблiв навколишнього флоту, тому залишалося лише сподiвається успiшний абордаж судна, розпочатий крейсером супроводу. Ментальна атака на окремого командира, приреченого Силiнiйського флагмана, була б безглузда i необережна, розкриваючи ЇХ головну перевагу напередоднi сутички з Аурiанським флотом, який навмисно спiзнився. Вихiдка Силинiйцiв буде НАМ безперечним уроком. "Нiколи не можна недооцiнювати супротивника" - говорила давня вiйськова мудрiсть. На жаль, з вiками нею багато хто став нехтувати. Результат - у оголошенiй смiливим ватажком Резервного Флоту Силiнiї лотереї, розiгрувалась подальша доля всiєї "заключної" компанiї сил Туманностi.
  
  - Роздiл 41 -
  
  - Ворушiться! Живiше! - пiдганяли необстрiляних космодесантникiв сержанти, що метушилися, не скуплячись на лайки i жестами визначаючи мiсце кожного в абордажному шатлах. Для збiльшення маневреностi, абордажнi кораблi були позбавленi усiляких видiв озброєння та захисту. Абордажний шатл був призначений для коротких та точних перельотiв. Поставлене перед десантом завдання було зрозумiле i до неподобства банальне. Десант йшов абордаж найближчого ворожого крейсера. Єдине, що здалося AS113 дивним, було те, що захоплення було обмежено часом. З моменту висадки вони повиннi були за десять хвилин досягти капiтанського мiстка i встановивши контроль над усiма кораблями, почати рiзке гальмування судна. Цi iнструкцiї, можливо, були незрозумiлi не тiльки йому. Навiть лейтенант їхнього тринадцятого пiдроздiлу, помiтно нервував, влаштовуючись на офiцерському мiсцi, недалеко вiд кабiни пiлота. Двiчi мало не впустивши тремтячими руками гвинтiвку, вiн нарештi встановив її в крiплення. Своїм замiшанням, вiн остаточно переконав, що спостерiгав за його надмiрним нервовим збудженням AS113 у тому, що завдання було нездiйсненне.
  У сусiдньому шлюзi зник останнiй закутий у броню штурмовик i за мить вiдчувся поштовх. Механiзм вiдстрiлив абордажне судно у космос, надаючи додаткового прискорення. Потiм ще поштовх i ще. Так стартовий майданчик залишали набитi пiд зав'язку десантниками металевi банки, за якими одразу немов у тирi починав практикуватися у стрiльбi противник. Спiймавши сердитий погляд лейтенанта, AS113 стусаном заштовхнув останнього в черзi солдата всередину i поринув сам. За неквапливiсть вiн мiг серйозно клопотати. I не важливий той факт, що лейтенант десятого пiдроздiлу на сусiднiй платформi все ще продовжував навантаження, що тяжко гуркотить бронею та зброєю особового складу. AS113 повинен був вiдповiдати лише за себе та довiрених йому людей.
  У тому, що його командир обрав саме це судно, а не оговтався на смерть в одному iз сусiднiх, були свої переваги та недолiки. Мало хто вiдчуває насолоду бачити командира, що фiксує дрiбну помилку. У той же час мало хто має бiльший шанс залишитися в живих, нiж у тих, хто знаходиться ближче за всiх, до начальства, що не любить ризик. Тiшило ще й те, що AS009 якимось дивним вдалим збiгом обставин, опинився тут же, широко посмiхався у звичнiй для нього трохи дурнуватiй усмiшцi.
  Установка виплюнула ще один болiд у космос. AS113 оглянув своїх пiдлеглих. На обличчях десантникiв, що робили свiй перший полiт, вiдбилося змiшане почуття страху i захоплення. Мало кому приємно почуватися слiпим гризуном, який намагається прорватися в нору через нетрi, розставлених пасток. Цiкаво, як виглядав вiн сам? Адже зараз їхня доля залежала вiд мистецтва пiлота, що заперся у себе в кабiнi.
  - Цiкаво, куди подiвся AS112? - порушив напружене мовчання AS009, - це вiддав перевагу обжерливостi на кухнi, нiж першу справжню бiйку.
  - Я бачив його, на початку навантаження, - пiдхопив розмову сусiд, мабуть, уже обстрiляний десантник, який розумiє, що лише розмовою можна пiдбадьорити, невпевнених новачкiв. - Вiн першим забрався на борт. Їх шатл стартував одним з перших i можливо зараз вже повсюди смажить ворожi дупи.
  AS113 посмiхнувся, збiльшуючи кiлькiсть найграно веселої компанiї до трьох людей. Тепер вони хоч якось емоцiйно видiлялися серед десятка похмурих хлопцiв та одного вiдчуженого лейтенанта. Вiн, мабуть, подумки пiдтримував зв'язок з пiлотом.
  Шаттл злегка струснуло, потiм шпурнуло, як слiд. Згасло свiтло. Увiмкнувся аварiйний. Дехто, зiрвавшись з крiплень, налетiв на товаришiв, що сидiли навпроти.
  - Що за погань?! - у слух вилаявся лейтенант i, вiдстебнувшись, рвонув дверi, що вiдокремлювали їх вiд пiлота.
  З кабiни повалив їдкий сiрий дим. AS113, перебуваючи в самому кiнцi, ледь уловив силует, що обвис у крiслi пiлота. З передавача внутрiшнього зв'язку, розташованого в кабiнi у вiдсiк, долинули не втiшнi повiдомлення
   - ...терпимо аварiю, допоможiть...шшшш
   - БУХшшшшшшшш
  - Якого... нiхто не подбав про їхнi турелi захисту? При такiй iнтенсивностi вогню ми не маємо шансофффшшшш...
  Попереду, за склопластиком кабiни виднiлася громада крейсера, i нечисленнi козявки шатлiв, що присмокталися до нього. Велика їх частина, обвуглена i розгорнута ракетами, мчала по хаотичних траєкторiях повз призначену мету. Навколо спалахували розриви i безмовно пролiтали черги плазми. Чергове влучення, стрiмко закрутило їхнiй кораблик навколо своєї осi.
  - Сержант! - заволав командир, - готуйтеся до жорсткої посадки. Пiлот мертвий. Беру керування на себе. А лiтати самi знаєте, що нас десант не вчать!
  - Ви нас обнадiяли, командире! - похмуро пожартував AS009, тильною стороною рукавички витираючи кров iз розбитої губи, у момент, коли лейтенант зачинив за собою дверi
  - Десант! - гаркнув AS113, вириваючи свою гвинтiвку iз крiплень - Приготується! Ща буде жарко!
   Абордажну посудину ще раз пристойно струснуло i вiдразу задзижчав рiжучий броню корабля-жертви механiзм.
  - Зброя до бою! - пiдкрiплюючи свою думку словами, вигукнув AS113 i нацiлився у бiк утвореного отвору. Перебуваючи найближче до виходу, вiн нутром вiдчував, що зовнi на них уже чекають.
  Спалах. Вибух. Сморiд, що плавиться бронi, i силуети, що заметушилися по той бiк.
  - ВОГОНЬ! - випалив AS113 падаючи на пiдлогу, вдало вчасно ухиляючись вiд куль, що засвистiли, що знаходили свої жертви трохи далi у вiдсiку абордажного шатла.
  - Вперед на вихiд! Не дайте їм вирiшити нас тут!
  Десантники, що залишилися живими, тулилися до стiн шатла, але поступово просувалися до виходу, на ходу не шкодуючи патронiв i поливаючи супротивника неприцiльним вогнем. Затягнутий їдким димом коридор ворожого крейсера з провислими кабелями i захаращений ящиками, нагадував химернi туманнi джунглi. На пiдлозi вiдсiку в кривавiй купi покотом лежали понiвеченi до невпiзнання розривними кулями, четверо з половиною десантникiв. Змащений у чужiй кровi AS113, немов заговорений, продовжував короткими чергами вiдстрiлювати, що оборонялися в глибинi коридору солдатiв. Переводячи прицiл з одного на iншого i натискаючи на спусковий гачок, вiн не перевiряв точнiсть влучення, вiдразу шукаючи iншу мету. Вiд хвилювання, обливаючись згодом, вiн боявся лише за своє життя. Треба було не дати гадам жодного шансу вiдправити до них одну з термiчних гранат.
  - Швидше! Вiджимайте їх углиб! Змiцнiться за тими ящиками!
  Вставаючи i встрибуючи в отвiр на територiю ворожого крейсера, AS113 вiдразу вiдскочив у бiк пiд захист одного з контейнерiв, що послужило укрiпленням для щасливчика AS009 i ще одного десантника. Запiзно пролетiла граната, приголомшивши гуркотом вибуху. Вогняне полум'я з шатла увiрвалося назад у коридор, не завдаючи шкоди учасникам бою.
   "Прикрийте мене, я намагаюся вирватися з цiєї колимаги" - пролунала в головi думка їхнього лейтенанта, про якого в гарячцi бою всi вже встигли забути.
  - ОДИН ДВА ТРИ! ПЛI!
  Одночасний залп десантникiв, що залишилися в живих, вiдвернув увагу захисникiв вiд отвору. У ньому, невдало зачепившись за один iз трупiв, застряг їхнiй лейтенант. В надiї знайти допомогу вiн тягнув руку в отвiр. AS113 потягнувся до нього, як раптом, шатл опинився пiд ударами, що вiдстрiлюють абордажнi кораблi залишкiв Силiнiйських перехоплювачiв. Його з трiском крiплень, що рвуться, в одну мить зiрвало в космос. У дiру, що утворилася, зi свистом кинулося повiтря. Завила аварiйна сирена i в глибинi коридорiв стали опускатися перегородки, що блокують пошкоджений вiдсiк крейсера. Приголомшений подiєю i витягується потоком повiтря назовнi, АS113 миттєво прокинувся.
  "ВПЕРЕД! ШВИДКО!!!" - з цiєю думкою вiн насилу встав на ноги i кинувся в глиб коридору, випускаючи чергу, поспiшаючи забратися з захисникiв, що блокували вiдсiк, розстрiлюючи їх у спину. Всi iншi наслiдували його приклад. Один iз захисникiв рiзко обернувся, для вiдкриття вогню у вiдповiдь, але, не дотримавшись рiвноваги, був пiдхоплений потоком повiтря, що посилюється в мiру закривання блокуючих стулок, i, розстрiлюючи боєзапас у порожнечу, пролетiв повз, витягуваний штучним вихором у безповiтряний простiр. Принагiдно кiлька разiв стукнувшись об кути зведених укрiплень, вiн залишив корабель на завжди. Пiд наростаючим потоком повiтря, ковзаючи по пiдлозi у своїх кривавих калюжах, до пробоїни стали стягуватися численнi трупи битих пiд час втечi захисникiв. Ковзаючi тiла, нiби в останнiй спробi не дати вороговi прорватися, ускладнювали подальший прорив до стулки, що вже наполовину закрилася. Нарештi AS113 протиснувся у рятiвну щiлину, втягуючи за собою AS009 та ще двох десантникiв. П'ятому не пощастило, його з хрускотом трiснутої бронi i зламаного хребта, розчавило навпiл перегородкою, що опустилася вниз.
  AS113 протер забрало шолома, здебiльшого лише розмазавши кров на ньому. Потiм глянув на час. Датчик невблаганно вiдраховував, що залишилися до провалу операцiї одиницi часу. Залишалося трохи бiльше чотирнадцяти хвилин. Треба було поспiшати, не розраховуючи на iншi групи, що успiшно висадилися. Подумки вiн спробував зв'язатися з найближчими сержантами. Голова нiби розкололася вiд сум'яття чужих думок, що її наповнює. Сконцентруватися не вдалося.
  - Прокляття, навiть не знаю плану цього корабля! - Стукнув у стiну, обтягнуту темною еластичною бронею рукавички кулаком АS113.
   - Я запропонував би вивчити ось це, - зриваючи щось зi стiни простягнув йому AS009.
  - Ну ти даєш! Що ж я робив без тебе?
  - Напевно, знайшов би цей аварiйний план сам. Правда, втративши трохи часу i нервiв, - задоволений своєю знахiдкою вiдповiв AS009, - хоча у будь-якому разi я просто не замiнимо.
  - Згiдно з цим, планом ми зовсiм недалеко вiд капiтанського мiстка, але перед цим нам доведеться пройти кiлька перехресть, на яких напевно встановленi барикади. Але наказ є наказом. До того ж не ясно, що станеться, ммм... за три з половиною хвилини!
  AS113 махнув рукою, i подумки пiдганяючи, двох десантникiв, що чекали наказу, побiг уздовж коридором. На зустрiч час вiд часу траплявся обслуговуючий персонал крейсера, який тут же укладався на пiдлогу, влучними пострiлами загону. Зробивши поворот перед ними здалося перше перехрестя. На ньому, як i очiкувалося, закрiпилися захисники корабля. AS113 i компанiя на бiгу наближалися до них iз тилу. Двоє iз захисникiв обслуговували автоматичну гармату, що невпинно палила в глиб одного з коридорiв. Ще пара, притискаючись до своїх укриття, прикривала з гвинтiвок. П'ятий невпинно подавав з ящикiв амунiцiю i першим помiтив супротивника, що наближався. Вражений автоматною чергою вiн, зрешечений кулями, так i залишився здивовано дивитись у стелю.
  AS113 продовжував стрiляти на бiгу по несподiваному i швидкому нападу розгубленому супротивнику. Вiн всаджував кулю за кулею в уражених у всiх сенсах цього слова, зухвалою i пiдлою атакою солдатiв. AS009 i двоє десантникiв теж не вiдставали вiд свого командира i незабаром, безцеремонно увiрвавшись на територiю зведеного змiцнення, добивали поранених в упор, залишаючи холоднi тiкаючi кров'ю тiла лежати на сталевому покриттi пiдлоги. Гармата нарештi замовкла, а гвинтiвку АS113 заклинило, нiби вона сама, не захотiла брати участь у подальшому вбивствi. Вiдкинувши зрадницю вбiк, вiн не став з'ясовувати, хто йому зобов'язаний життям i вiдразу спритно перескочивши укрiплення, кинувся до останнього перехрестя. Лише вiн вiдокремлював їх вiд мозкового центру корабля. Часу залишалося обмаль. Вихоплений з кобури пiстолет менше заважав його руху, але калiбр менш грiзної зброї, не дозволяв пробити броню панцирiв солдатiв супротивника. Стрiляти довелося б у голову i разом з очiкуваною смертельною небезпекою, йому чекав складний тест на влучнiсть стрiлянини. AS009 та iншi, бiгли за ним трохи позаду, дивуючись тiєї безстрашностi, що межує з безумством, що охопила командира. Як би там не здавалося збоку, AS113 голови не втратив i, наближаючись до чергового повороту, перед ключовою розвилкою, обережно притиснувся до стiни, визираючи з-за рогу. Пострiли, якi чували ще на пiдходах, як i передбачалося, велися з чергового змiцнення, зведеного захисниками. Але цього разу маленький загiн AS113 виявився не з їхнього тилу, а з їхнього правого боку. не дозволяв пробити броню панцирiв солдатiв супротивника. Стрiляти довелося б у голову i разом з очiкуваною смертельною небезпекою, йому чекав складний тест на влучнiсть стрiлянини. AS009 та iншi, бiгли за ним трохи позаду, дивуючись тiєї безстрашностi, що межує з безумством, що охопила командира. Як би там не здавалося збоку, AS113 голови не втратив i, наближаючись до чергового повороту, перед ключовою розвилкою, обережно притиснувся до стiни, визираючи з-за рогу. Пострiли, якi чували ще на пiдходах, як i передбачалося, велися з чергового змiцнення, зведеного захисниками. Але цього разу маленький загiн AS113 виявився не з їхнього тилу, а з їхнього правого боку. не дозволяв пробити броню панцирiв солдатiв супротивника. Стрiляти довелося б у голову i разом з очiкуваною смертельною небезпекою, йому чекав складний тест на влучнiсть стрiлянини. AS009 та iншi, бiгли за ним трохи позаду, дивуючись тiєї безстрашностi, що межує з безумством, що охопила командира. Як би там не здавалося збоку, AS113 голови не втратив i, наближаючись до чергового повороту, перед ключовою розвилкою, обережно притиснувся до стiни, визираючи з-за рогу. Пострiли, якi чували ще на пiдходах, як i передбачалося, велися з чергового змiцнення, зведеного захисниками. Але цього разу маленький загiн AS113 виявився не з їхнього тилу, а з їхнього правого боку. уражаючись тiєї безстрашностi, що межує з безумством, що охопило командира. Як би там не здавалося збоку, AS113 голови не втратив i, наближаючись до чергового повороту, перед ключовою розвилкою, обережно притиснувся до стiни, визираючи з-за рогу. Пострiли, якi чували ще на пiдходах, як i передбачалося, велися з чергового змiцнення, зведеного захисниками. Але цього разу маленький загiн AS113 виявився не з їхнього тилу, а з їхнього правого боку. уражаючись тiєї безстрашностi, що межує з безумством, що охопило командира. Як би там не здавалося збоку, AS113 голови не втратив i, наближаючись до чергового повороту, перед ключовою розвилкою, обережно притиснувся до стiни, визираючи з-за рогу. Пострiли, якi чували ще на пiдходах, як i передбачалося, велися з чергового змiцнення, зведеного захисниками. Але цього разу маленький загiн AS113 виявився не з їхнього тилу, а з їхнього правого боку.
  - Що робити будемо? - Запитав, так само виглянув AS009, як тiльки командир звiльнив йому мiсце.
  - У нас не часу. Потрiбно атакувати.
   - Але ж вони, помiтять i поплескають нас як навчальнi мiшенi, поки ми подолаємо цю невелику вiдстань до їх змiцнення.
   - Я думаю, якщо нам щастило до цього, то пощастить i цього разу, - на оптимiстичнiй нотi перервав дискусiю AS113, i що кинувся бiгом у напрямку противника.
  - БIГОМ! - Крикнув AS009 змученим десантникам, i, притиснувши приклад гвинтiвки до плеча, кинувся за командиром.
  Захисники тут же помiтили рух у темному коридорi i двоє з них одразу вiдкрили вогонь, а решта заходилися розгортати автоматичну гармату. Кулi свистiли довкола i рикошетом, вибиваючи iскри, вiдскакували вiд стiн. AS113 вiдкрив вогонь на бiгу, скорiше сподiваючись налякати ворога, нiж вразити його. Десантники, що слiдували за ним, час вiд часу присiдали, за купами розкиданих у коридорi ящикiв, i вiдповiдали вогнем. Вiдстань швидко скорочувалася. Захисники, розважливо обравши прiоритет цiлей, насамперед намагалися вразити ворога, який стискав у своїх руках грiзнiшу зброю. Тому на деякий час AS113 залишили без уваги. У момент досягнення зведеної барикади, що нападали, залишилося троє, залишивши вбитими в сутiнках коридору двох своїх товаришiв. Захисники не встигли розгорнути зброю i, покинувши це заняття, приготувалися до рукопашної. Чудом уцiлiлий AS113, у стрибку вразив одного з тих, хто стрiляв. Пластик забрала шолома захисника оновився невеликою акуратною дiрочкою, з якої одразу ж бризнула кров. Напарник жертви, пiзно зрозумiвши, що пiстолет в умiлих руках теж грiзна зброя, направив на кривдника гвинтiвку, але вiдразу майже впритул отримав чергу вiд AS009. Троє солдатiв, що залишилися, з криками кинулися на прорваних десантникiв. Почалася бiйка. АS113 отримавши прикладом у незахищену щелепу, звалився на холодну металеву пiдлогу, хапаючись за обидвi ноги солдата. Войовничо налаштований захисник, спробував вивiльнитися iз захоплення i незграбно впав на спину. AS009 спiшно перезаряджав гвинтiвку, i в момент був вiдкинутий назад кулею, що "вдало" розiрвала йому плече. З криком болю здоровою рукою вiн миттєво запхав нову обойму i, направивши зброю, вдавив на курок, розряджаючи у щасливого стрiльця останню обойму. Груди солдата, який готувався добити AS009 прицiльним пострiлом у голову, бризнула кривавими фонтанчиками влучень. Солдат, що залишився, що було з сил душив обеззброєного десантника. Жертва, тремтячи ногами, в агонiї билася на пiдлозi. AS113 не вiдчуваючи нижньої частини голови, накинувся на лежачого суперника i що було сили взявся завдавати йому ударiв по незахищеному особi, поступово перетворюючи його на криваву кашу. Нарештi покiнчивши зi своєю жертвою, вiн кинувся на допомогу вже задушеному десантнику, чию шию все ще продовжував стискати останнiй захисник. Пiдiбравши чиюсь гвинтiвку AS113, гукнув душителя, вистрiлив впритул. Зносячи нещасному голову, вiн штовхнув тiло ногою, що завмерло на мiсцi, потiм, криваво посмiхаючись, озирнувся на пораненого AS009. готувався добити AS009 прицiльним пострiлом у голову, бризнула кривавими фонтанчиками влучень. Солдат, що залишився, що було з сил душив обеззброєного десантника. Жертва, тремтячи ногами, в агонiї билася на пiдлозi. AS113 не вiдчуваючи нижньої частини голови, накинувся на лежачого суперника i що було сили взявся завдавати йому ударiв по незахищеному особi, поступово перетворюючи його на криваву кашу. Нарештi покiнчивши зi своєю жертвою, вiн кинувся на допомогу вже задушеному десантнику, чию шию все ще продовжував стискати останнiй захисник. Пiдiбравши чиюсь гвинтiвку AS113, гукнув душителя, вистрiлив впритул. Зносячи нещасному голову, вiн штовхнув тiло ногою, що завмерло на мiсцi, потiм, криваво посмiхаючись, озирнувся на пораненого AS009. готувався добити AS009 прицiльним пострiлом у голову, бризнула кривавими фонтанчиками влучень. Солдат, що залишився, що було з сил душив обеззброєного десантника. Жертва, тремтячи ногами, в агонiї билася на пiдлозi. AS113 не вiдчуваючи нижньої частини голови, накинувся на лежачого суперника i що було сили взявся завдавати йому ударiв по незахищеному особi, поступово перетворюючи його на криваву кашу. Нарештi покiнчивши зi своєю жертвою, вiн кинувся на допомогу вже задушеному десантнику, чию шию все ще продовжував стискати останнiй захисник. Пiдiбравши чиюсь гвинтiвку AS113, гукнув душителя, вистрiлив впритул. Зносячи нещасному голову, вiн штовхнув тiло ногою, що завмерло на мiсцi, потiм, криваво посмiхаючись, озирнувся на пораненого AS009. Солдат, що залишився, що було з сил душив обеззброєного десантника. Жертва, тремтячи ногами, в агонiї билася на пiдлозi. AS113 не вiдчуваючи нижньої частини голови, накинувся на лежачого суперника i що було сили взявся завдавати йому ударiв по незахищеному особi, поступово перетворюючи його на криваву кашу. Нарештi покiнчивши зi своєю жертвою, вiн кинувся на допомогу вже задушеному десантнику, чию шию все ще продовжував стискати останнiй захисник. Пiдiбравши чиюсь гвинтiвку AS113, гукнув душителя, вистрiлив впритул. Зносячи нещасному голову, вiн штовхнув тiло ногою, що завмерло на мiсцi, потiм, криваво посмiхаючись, озирнувся на пораненого AS009. Солдат, що залишився, що було з сил душив обеззброєного десантника. Жертва, тремтячи ногами, в агонiї билася на пiдлозi. AS113 не вiдчуваючи нижньої частини голови, накинувся на лежачого суперника i що було сили взявся завдавати йому ударiв по незахищеному особi, поступово перетворюючи його на криваву кашу. Нарештi покiнчивши зi своєю жертвою, вiн кинувся на допомогу вже задушеному десантнику, чию шию все ще продовжував стискати останнiй захисник. Пiдiбравши чиюсь гвинтiвку AS113, гукнув душителя, вистрiлив впритул. Зносячи нещасному голову, вiн штовхнув тiло ногою, що завмерло на мiсцi, потiм, криваво посмiхаючись, озирнувся на пораненого AS009. накинувся на лежачого суперника i що було сили взявся завдавати йому ударiв по незахищеному обличчю, поступово перетворюючи його на криваву кашу. Нарештi покiнчивши зi своєю жертвою, вiн кинувся на допомогу вже задушеному десантнику, чию шию все ще продовжував стискати останнiй захисник. Пiдiбравши чиюсь гвинтiвку AS113, гукнув душителя, вистрiлив впритул. Зносячи нещасному голову, вiн штовхнув тiло ногою, що завмерло на мiсцi, потiм, криваво посмiхаючись, озирнувся на пораненого AS009. накинувся на лежачого суперника i що було сили взявся завдавати йому ударiв по незахищеному обличчю, поступово перетворюючи його на криваву кашу. Нарештi покiнчивши зi своєю жертвою, вiн кинувся на допомогу вже задушеному десантнику, чию шию все ще продовжував стискати останнiй захисник. Пiдiбравши чиюсь гвинтiвку AS113, гукнув душителя, вистрiлив впритул. Зносячи нещасному голову, вiн штовхнув тiло ногою, що завмерло на мiсцi, потiм, криваво посмiхаючись, озирнувся на пораненого AS009.
   - Командир, я гаразд, - винен видавив незграбно встаючий товариш
   - Тобi потрiбен медик...
  - Ну, i де вiн? Я ж сказав, що можу йти - майже обурився AS009
  Поглянувши на хронометр, що тикає, AS113 похмуро зазначив, що часу їм, залишалося зовсiм в обрiз. Вказавши друговi на останнi дверi, що вiдокремлювали їх вiд заповiтного капiтанського мiстка, вiн попрямував до них. Щелепа хворiла, а говорити було нестерпно важко. Кров краплями стiкала з розбитих губ. Перевiривши мовою цi всi зуби, вiн з досадою вiдзначив вiдсутнiсть трьох. У запалi бою вiн i не помiтив, як втратив їх.
  На пiдходах до широких дверей, що вели на мiсток, все частiше траплялися трупи, закутi в чорну броню десантникiв, що лежали в найнеймовiрнiших позах. Тут же вперемiш валялися солдати та офiцери захисникiв. Зi стелi, iскрячись i димячи, звисали виведенi з ладу захиснi гармати. Димка, запах смертi та iншi бедла не порушували крижаного спокою броньованих дверей, за якi йому необхiдно потрапити в останнi двi хвилини часу.
  - Дружище вiдвали вбiк! - пролунав крик позаду.
   AS113 обернувшись, побачив свого, що залишився живим товариша сидить за пультом управлiння зброєю.
  AS009 жестикулюючи здоровою рукою, показував командиру, щоб той негайно пiшов iз лiнiї вогню. Встановивши потужнiсть пострiлу на максимум, AS009 кинувся геть вiд зброї. Спалах i вибух, не залишили й слiду вiд автоматичної гармати, зате в здавалося б неприступних дверей миготливо полум'ям по краях зяяла величезна пропалена останнiм пострiлом гармати дiрка. AS113 вiдразу кинувся до неї, стрибаючи в отвiр. Кубарем покотившись гладкою поверхнею пiдлоги капiтанського мiстка, вiн шукав укриття вiд можливих куль.
  Командувач Резервного Силiнiйського флоту був один. Всi офiцери та охорона давно вiдправленi на захист корабля. Сховавшись за одним з пультiв, вiн не щадив набоїв, вiдкриваючи вогонь по незнайомцю, але помiтивши форму та нашивки сержанта у противника, припинив вогонь i вирiшив атакувати ментально.
  Жахливий бiль пронизав свiдомiсть AS113. В одну мить вiн вiдчув i усвiдомив чужi думки. Свiдомiсть людини, що наказує йому накласти на себе руки.
  - Та пiшов ти! - чинив опiр AS113, хапаючись за голову руками.
  "Здавайся! Ти i так уже все втратив!" - пролунав голос у головi, намагаючись проникнути в усi куточки пам'ятi i заповнити собою свiдомiсть, стерши особистiсть. AS113 на якусь мить звик до цього i зосередився, вiдшукуючи слабкi сторони захисту. Отримай гад! З iншого боку пролунав зойк. Цього разу за голову схопився сам Командувач. Вiн з неймовiрним подивом зрозумiв, що не на того нарвався, i вiдчув, як втрачає контроль. Бiльше зволiкати було не можна i, вклавши в своє тiло останнi сили, схопився, беручи в руки пульт, спецiально створений у першi хвилини бою, для виведення всiх реакторiв корабля на позамежну потужнiсть, що тягне за собою детонацiю i те, чого його вороги смертельно боялися. У туманi, що сповивала його свiдомiсть, вiн натиснув на кнопку, але нiчого не сталося. З подивом, глянувши на пiднесений над головою пульт, вiн побачив лише кров, що струмувала з залишкiв руки з вiдстрiленим пензлем. Останнє, що бачив екс-командувач, була вiчна холодна чорнота отвору стовбура спрямованої на нього гвинтiвки. Повторна черга, осяяна яскравим спалахом вогню, позбавила його мук i ганьби.
  AS113 простеживши за падiнням Командувача, хитаючись прошкутильгав до пульта управлiння кораблем, штовхаючи у бiк фатальний пульт подалi вiд вiдстрiленої кистi. Начебто мертва кiнцiвка могла привести в дiю пiдлий механiзм. Час танув, як лiд у спекотнiй пустелi. I вiн уже знав, що чекало на них, якщо вiн запiзниться. Повернувши кiлька тумблерiв i пiсля нехитрої комбiнацiї клавiш, що було сили, вдарив по клавiшi введення. Голова розколювалася на частини i очi застелiла сiтка, що мерехтiла чорними мошками. Вiн не втрачав надiї залишитися в живих, навiть пiсля того, як з думок Командувача дiзнався про приготовлену їм долю.
  Нiс величезної тушi крейсера, осяявся одночасним спалахом всiх гальмiвних двигунiв. Струменi реактивних тяг, насилу долаючи силу iнерцiї, поступово зводили нанiвець зiткнення з флагманським кораблем флотилiї "Туманностi". Пiлоти флагмана, у свою чергу, зробили все можливе, щоб розвернути корабель до нападника менш життєво важливою частиною.
   Поставлене завдання, цiною безлiчi життiв пiлотiв i десантникiв було виконано, вносячи все те, що вiдбулося на цьому вiдрiзку простору i часу в криваву iсторiю вiйни, i надаючи тактикам Туманностi нескiнченну їжу для роздумiв.
  
   ЧАСТИНА ОДИНАДЦЯТА
  
   "Штурм"
  
   - Роздiл 42 -
  
  Добре, що добре закiнчується. На жаль, воїна не закiнчується нiколи. Вiйна з собi подiбними, вiйна з самим собою, i купа iнших її варiацiй - вiчна битва, що рухається нiчим iншим як несумiрним почуттям знищення всього, що є, було i буде iснувати проти волi найсильнiшої половинки свiдомостi, суспiльства чи всесвiту. Такою є природа i воля дивного створiння, названого колись дуже гуманним, але незрозумiлим свiтовi словом - "людина". Цiєї амбiтної iстоти, можливо здатної жити у свiтi лише тодi, коли навколо не залишиться зовсiм нiкого, у тому числi й бiльшої частини самого себе. Ми є деструктивними. Ми не маємо майбутнього. Тi, хто пiдкорять i знищать нас, будемо ми самi.
  Серед усього цього космiчного звалища, яке в майбутньому, в численнi пiдручники iсторiї, благополучно увiйде як бiй при Силiнiї, лише одна людина думала незалежно, а можливо навiть розумно. На вiдмiну вiд мiльйона подiбних i в той же час рiзних розумiв, ув'язнених у бронi численних крейсерiв та винищувачiв, вiн мав право вибору. Вибираючи думки i рiшення, покладаючись лише на свою волю, не пiдвладну нiкому з тих небагатьох, хто правил кривавим балом. Вiн був вiльний, i його свобода була лише нетривалим даром самому собi. Йому щастило. Всi тi, хто окрiм нього знав про цей маленький секрет, холодним понiвеченим тiлом, бездихано лежав на сталевiй пiдлозi.
  AS113 втомлено впав у порожнє крiсло капiтана корабля, i присутнiй у станi цiлковитої байдужостi до всього рухомого i нерухомого, навiть не моргнув, коли прибудований на руцi хронометр надривно завив, сповiщаючи про час їхньої смертi. I цього разу веселiй старенькiй з косою влаштували дорогий жарт. Цiною тих, хто безвiсно пiшов по чумацькому шляху. Тих, хто був не близький, не далекий, але являв собою ту складну i незрозумiлу iстоту - людину.
  - З днем народження, командире. - майже вгадав хiд його думок, що з'явився AS009, шкутильгаючи протискаючи в пропалений у дверi отвiр.
  - Непогана iдея, - задумливо мовив AS113, спостерiгаючи як його товариш старанно i незграбно здоровою рукою витягає з отвору, закрiплену там, на випадок аварiї коробку з медикаментами. - Було б чудово насправдi знати, коли воно.
  - Думаю, не варто себе завантажувати такими дрiбницями. - Вивернувши вмiст аптечки на пiдлогу, пробурчав АS009, намагаючись зловити шприц, що котився, з знеболювальною i регенеруючої сумiшшю. Питання "як зловити шприц" хвилювало його справдi бiльше, нiж "реальна дата дня народження" командира.
   AS113 не був у станi i бажаннi увiйти в становище друга, тому лише чемно промовчав, ще глибше занурившись у свої думки.
  - Нуууу, погань, - майже захникав AS009, всадивши собi нарештi в оголене передплiччя шприц. - Боляче як. Нiколи ще такого не вiдчував. Однозначно! I тобi раджу спробувати! Погань, погань, погань!
   I цього разу AS113, залишив вигуки товариша без коментарiв, захоплено розглядаючи через оглядовi екрани рух армади "Туманностi", що вiддаляється, з врятованим флагманом на чолi.
   - Навiть i не думав, що вони вчинять iнакше, хех, - похмуро зауважив AS113
  - Вчинять, як? - стривожено, розпрямився, згорблений вiд неприємних вiдчуттiв, що лiкують всерединi органiзму AS009.
   - А от як, - АS113 лише втомлено i безнадiйно махнув рукою у бiк кораблiв, що вiддалялися, в тому числi i їх рiдного крейсера.
  - Стривай, постривай, - заметушився AS009, пiдбираючись в щiльну до екранiв. - Вони ж не можуть нас тут просто так кинути.
  - Хехе, а чому б i нi? - Усмiхнувся AS113, нагадуючи оптимiста, який фразу "гiрше вже не буде" з ентузiазмом пiдхоплював зi словами "буде, ще як буде". - Командування напевно "за заслугами" оцiнило виконане нами завдання, i на даний момент нашi шанси на повернення у вiдсотковому спiввiдношеннi кiлькостi тих, хто вижив у бою до витрат часу та енергiї на стиковку або евакуацiю шатлами, не перевищило шiстдесяти вiдсоткiв ефективностi витрати ресурсiв.
   - Ну ти загнув ... I взагалi, Ком, ти дiстав зi своїми науковими заморочками, давай ближче до справи, - почав сердитися AS009.
  - Так, все просто. Нас просто пустили у витрату. Вiтаю дорогий друг, ми тепер офiцiйної статистики лоботрясiв зi штабу повиннi бути мертвими.
   - Але ж це не так...
  - А кого це тепер хвилює, крiм нас самих? Ти, по ходу, ще не разу не замислювався над тим, що в тому, що нас колись так забудуть, є свої переваги.
  - I якi ж? - здивувався AS009
  - А ти озирнувся навколо, загадково посмiхнувся AS113 i обвiв рукою "розбомблений" капiтанський мiсток. Запах кровi справдi неприємно бив у нiс. А щелепа жахливо хворiла, неймовiрно розпухнувши. - У нас тепер є свiй корабель, i вся команда з тих, кому пощастило залишитися живими.
  - Я думаю, ти даремно так голосно про це подумав, тому що я, здається, бачу на оглядових екранах, що он з того крейсера в наш бiк прямують кiлька кораблiв. Може це є рятувальна експедицiя?
  AS113 здивовано обернувся. Дiйсно, з боку, що вiддаляється у бiк зрiючої другої фази битви, їхнього рiдного крейсера вiдокремилося кiлька транспортiв, що мерехтiли в чорнiй порожнечi безповiтряного простору, яскравими вогнями полум'я, що вивергається двигунами.
  - Ну ось, як завжди, всi зiпсували. Варто лише подумати...
  - Ось я про те саме. Може наступного разу краще з початку зробити, а потiм обмозгувати. - Перебив командира AS009.
   - Я так обов'язково вчиню, коли спочатку вирiшу тобi дати в око, а потiм лише зрозумiти, що те, що ти сказав був всього лише невинний жарт на мою адресу.
  AS009 з награною злiстю, погрозив товаришу пальцем здорової руки, влаштовуючись в одному з порожнiх крiсел пiлотiв. Вiдпочинок не завадив би нiкому. AS113 не знав скiльки ще залишилося в живих десантникiв, якi зробили цю шалену атаку, на ще шаленiшу команду Силiнiйського флагмана, але й не став про це занадто багато думати. Подумки вiдправивши сигнал всiм тим хто був у змозi його вловити i прийняти своєю стомленою свiдомiстю.
  "Завдання виконане. Ми всi вирушаємо додому" Останнє слово прозвучало з невимовною дивнiстю навiть для нього самого. Хоча ця вiйна, можливо, була єдиним його притулком i єдиним мiсцем, де вiн вiдчував себе як удома.
  
   - Роздiл 43 -
  
  Кораблi Третього Аурiонського флоту, трощили, не встигаючого перебудується супротивника у всiх можливих у тривимiрному просторi напрямках. Наперед майстерно розташувавши кораблi конусом, Адмiрал i його флот вривалися в темну масу бойових фортець "Туманностi", намагаючись якомога ближче пробитися до серця чорної армади - величезного i маломаневреного флагманського корабля. Прикриваючи один одного щiльним вогнем крейсера та руйнiвники Третього флоту, врiзалися в ряди супротивника, як гарячий нiж у масло. Кораблi "Туманностi" у свою чергу, по можливостi намагалися з найменшими втратами забратися з дороги конуса смертоносних машин i безстрашно налаштованих їх капiтанiв, на щiльний вогонь нападникiв, лише мляво, вiдповiдаючи ракетними залпами, поступово йдучи на вiдстань, що не досягається для турелiв. Все вказувало на те, що " по вiдновленню завданих системам кораблiв збиткiв, але це не вносило в плани "Туманностi" будь-яких iстотних змiн, тому що на змiну кораблям, що вiдступили, в бiй вливалися все новi бойовi машини. На вiдмiну вiд кораблiв армади у Третього Аурiанського флоту, не було достатньої кiлькостi "запасних" гравцiв i незабаром, втративши бiльшу частину гармат, кiлька крейсерiв, зчепилися ведучи абордажнi бої на своїх палубах. Туманнiсть тим часом намагалася збiльшити тиск на iнтервенти. втративши бiльшу частину знарядь, кiлька крейсерiв, зчепилися, ведучи абордажнi бої на своїх палубах. Туманнiсть тим часом намагалася збiльшити тиск на iнтервенти. втративши бiльшу частину знарядь, кiлька крейсерiв, зчепилися, ведучи абордажнi бої на своїх палубах. Туманнiсть тим часом намагалася збiльшити тиск на iнтервенти.
  Бiй з здавалося б вдалої блискавичної атаки Аурiанцев поступово почала набувати затяжного характеру звичайної бiйки в безповiтряному просторi. Штурмовi винищувачi обох сторiн, зграями, носилися один за одним, зменшуючи кiлькiсть один одного. Все свiдчило про те, що прорив на флагман "Туманностi", що не вдався, мiг закiнчитися для Аурiонського Адмiрала досить плачевно. Нарештi усвiдомивши, не рiвне спiввiдношення сил i реальнiсть загрози вiн, став замислюватися над черговими маневрами. Єдиним розумним рiшенням залишалося вiдступити ближче до планети, що захищається, тим самим, убезпечивши собi тили i бiльш ефективно використовуючи кораблi, що звiльнилися, в бою. Думка про те, куди вiдступати далi, голову Адмiрала поки що не вiдвiдала, тодi як його Радник,
  Подальший розвиток подiй можна було припустити, але в цей момент вiдбулося те, що не чекала жодна зi сторiн. Несподiвано для армади "Туманностi" вiдкрився другий фронт. З тилу один за одним у просторi стали з'являтися рiзного типу кораблi без розпiзнавальних знакiв. I без жодних пояснень новоприбулi стали атакувати "оголений зад" армади. В буквальному сенсi гасити всiх тих, хто до цього моменту вiдпочивав у тiнi провiдних бiй кораблiв. Поки "Туманнiсть" встигла зреагувати на зухвалий напад, багато легких кораблiв, що зазiвалися, припинили своє iснування. Чiткий сконцентрований та цiлеспрямований удар ззовнi був точно пiдготовлений i спрямований до однiєї конкретної мети.
  - А це що за бiса? - випалив Адмiрал Третього флоту, схоплюючись зi свого мiсця i прямуючи до голографiчної проекцiї подiй на цiй дiлянцi космосу.
  - Чи можливо Силiнiйський флот? - припустив один iз офiцерiв, присутнiх на мiстку та вiдповiдальний за прийняття тактичних рiшень.
  - Який такий флот? - роздратувався Адмiрал. - те, що вони виставили проти цих хлопцiв вже давно лiтає пилюкою мiж зiрок.
  - Це пiратська флотилiя, шановний, - сказав один iз навiгаторiв. - менi неодноразово доводилося стикатися з ними на службi в патрулi.
   - Хмм, цiкаво, що цi чорти тут забули, - почухав неголене пiдборiддя Адмiрал, - Скiльки я їх знаю, вони дотримуються правила не втручатися в хiд воєнного конфлiкту, i лише потiм немов смiттярi збирають усякий мотлох, що залишився пiсля бою.
  - Так воно так, - тихо почав Радник Адмiрала, - але зараз, мабуть, у них своя "особиста" мета, заради якої вони готовi кинути виклик такому флоту. Але в будь-якому випадку, цi їхнi дiї допоможуть нам завершити перегрупування та вiдхiд до планети.
   - Хочу вiдзначити, що наш вiдхiд не повинен виглядати як втеча з поля бою, - зауважив Адмiрал Третього Флоту, - Ще зарано навiть думати про це.
   Радник, кинув косий погляд на Адмiрала, розумiючи, що самовдоволений вояка вже починає вигадувати собi виправдання.
  
  Тим часом кораблi пiратської флотилiї, що знову прибувають, звiльняли простiр вiд кораблiв армади, залишаючи не зворушеним один з крейсерiв, незважаючи на всi його запеклi спроби звернути на себе увагу. Успiх раптової атаки не довговiчний, i командири, що атакували, знали про це. Не ясна на початку мета атаки, поступово ставала вiдомою всiм. Кораблi "Туманностi", що вцiлiли при раптовiй атацi, перебудувавши свої ряди, вже готувалися контратакувати i вiдбити iзольований крейсер, в той момент, коли до нього вже швидко пiдтягувалися абордажнi шати безстрашних грабiжникiв. Не дивлячись на численнi втрати, вiд знаходили свої мети знарядь крейсера, що все ще огризався, багато хто досяг своєї мети i вгризаючись в броню корабля почали абордаж. Пiратськi фрегати, чiтко розбудовували свої лави, готуючись вiдбити напад,
  Всi хто спостерiгав за цим зухвалим нападом, з подивом не могли зрозумiти сенсу того, що вiдбувається. Ясно було тiльки те, що мета Вiльних Мисливцiв була настiльки важливою, що вони не скупилися платити своїм життям.
  
   - Роздiл 44 -
  
  З вiрною гвинтiвкою на перевагу, бадьорим кроком спускаючись численними сходами, AS113 прямував вниз, в доки крейсера, куди з хвилини на хвилину повиннi були пришвартуватися рятувальнi шати. Трохи вiдстаючи, шкутильгав AS009, кожнi два кроки тяжко зiтхаючи. На нижнiх палубах, переступаючи через бездиханi тiла захисникiв i поваленого десанту, що лежать у найнесподiванiших мiсцях, вони поповнили боєзапас, збираючи повсюди не повнiстю використанi комплекти з амунiцiєю. Їдкий запах кровi та гару, неприємно бив у нiс, через зiпсований фiльтр, викликаючи напади нудоти. У запалi бою AS113 його просто не помiчав, а можливо, вiн був стимулятором знову i знову проливати нову кров ворога. Минувши елеваторiв поранених захисникiв корабля, що стогнали бiля розгорнутих вибухом, AS113 не звернув уваги на поодинокi пострiли, що послiдували за спиною. AS009 досi зганяючи злiсть за отримане поранення, припинив муки нещасних.
   Звiряючись iз планом на передостанньому перехрестi, провiдних до ангар коридорiв до них приєдналася група несподiвано з'явилися з темряви стiнного пролому пошарпаних десантникiв, якi залишилися без командира i не знаходили собi застосування.
  - Де втратили свого командира? - запитав AS113
   - Тут, - була односкладна вiдповiдь.
  Зрозумiвши, що користi вiд подальшої бесiди не буде, AS113 вказав на десантникiв, що стоять у розгубленостi, AS009, надаючи йому зайнятися новими пiдопiчнi. Цiкаво, скiльки ще ось таких ось блукаючих загонiв? Вiн спробував сконцентрувати думку, але втома туманом, що накопичилася, огорнула свiдомiсть, не даючи можливостi посилити ментальний пошук. Єдине, на що вистачило старань, так це вказати всiм можливим напрямок руху, що вижив, до ангарiв.
  AS113 легко взяв пiд свiй контроль нових членiв команди i з радiстю зазначив, що група склала п'ять бiйцiв. Тепер AS009 намагався триматися ближче, час вiд часу, окриками пiдганяв втомлено солдатiв.
  Нарештi досягнувши контрольної рубки, бiля дверей якої з неприродно розпростертими руками лежав зрешечений кулями диспетчер-лейтенант. Залишки його руки застрягли у пазi автоматичних дверей. Iскрячись механiзмами, вона сiпалася з боку в бiк, вiдкриваючи лише невелику щiлину. AS113 наказав прибрати труп iз дороги, i дочекавшись моменту, коли тiло вiдтягли за ноги з проходу, спробував протиснутись у щiлину. Дверi, нарештi, повнiстю вiд'їхали убiк, пропускаючи загарбникiв усередину. При мерехтливому свiтлi ламп AS113 розрiзнив на пiдлозi двох тiл у знайомiй чорнiй бронi. Пройшовши повз, вiн наблизився до пульта керування численними механiзмами ангара крейсера, що легко переглядається через товстий пластик вiкна. На територiї посадкових майданчикiв всюди виднiлися розкиданi ящики з боєприпасами, кинутi поспiхом, безладно застигли пiдйомнi механiзми i перекинутi на бiк машини. На всьому видимому просторi AS113 не помiтив жодного корабля. Вiн згадав свою пригоду, коли вiн уперше побачив ангар крейсера наживо, порiвняв i важко зiтхнув. Знайшовши тумблер аварiйного вiдкриття головних ворiт, i попередньо перевiривши датчики герметичностi зачинених дверей, що перекривають усi коридори, що ведуть док, повернув його. З огляду на вiдсутнiсть захисного поля бiля корабля виникала небезпека, що маси повiтря вирвуться у вiдкритий космос, тому iснував iнший спосiб вiдкриття ворiт ангара. Величезне примiщення осяяло мерехтiнням червоних, аварiйних вогнiв. Механiчний голос ввiчливо попередив про небезпеку розгерметизацiї вiдсiку. Завили повiтрянi насоси, вiдкачуючи повiтря з ангару. На трiснутому та заляпаному кров'ю монiторi, замиготiв зменшується вiдсоток кисню. На сусiдньому екранi тривожно заблимало повiдомлення про декомпресiю кiлькох коридорiв i незначного витоку повiтря. Щоб запобiгти аварiйнiй зупинцi процесу, AS113 вiдключив захисний механiзм i дочекався моменту, коли двi стулки величезних ворiт доку стали розходитися в сторони, вiдкриваючи за собою безкрай недружелюбний космос. Автоматично включився маяк, що вказує шатлам, що наближається, шлях в ангар. Залишалося лише чекати, коли кораблi рятувальникiв досягнуть мети. вiдкриваючи у себе безкрайнiй недружнiй космос. Автоматично включився маяк, що вказує шатлам, що наближається, шлях в ангар. Залишалося лише чекати, коли кораблi рятувальникiв досягнуть мети. вiдкриваючи у себе безкрайнiй недружнiй космос. Автоматично включився маяк, що вказує шатлам, що наближається, шлях в ангар. Залишалося лише чекати, коли кораблi рятувальникiв досягнуть мети.
  - Ти впевнений, що вони скористаються люб'язно вiдчиненими дверима? - Задав питання, що увiйшов AS009.
   - Цiлком у цьому не впевнений, але думаю припаркуватися в ангарi було б найлогiчним рiшенням.
   - Було б, якби цей крейсер був не ворожий.
  - Якби вiн все ще був ворожим, то наш хвалений флагман був би давно успiшно протаранений. - усмiхнувся AS113
   - Залiзна логiка, але якби я був на їхньому мiсцi, я все одно б не сунувся в пащу хижака.
   - Це ти, це я, а там вони...
  - До речi, тут ще залишки десанту пiдiбралися, чоловiк сiм, теж без командира. Кажуть, у руховому вiдсiку, ще є захисники, що залишилися живими. Вони там, всi входи у вiдсiк забрикадували i сидять як у банку, - повiдомив AS009, пiдходячи ближче до вiкна та милуючись зiрками.
  - Цiкаво, наскiльки далеко нас занесло вiд основної групи вiйськ. Адже армада на мiсцi не вартує весь цей час.
  - Не забивай собi голову нiсенiтницею, краще вiдправ хлопцiв на пошуки iнших уцiлiлих у районi ангарiв. Нехай тiльки випадково на когось не нарвуться. - Наказав AS113, намагаючись вiдвести думки друга вiд не потрiбних тем.
  - Гаразд, зараз розберуся. Ще думаю двох на охорону головного входу в ангар поставлю - з цими словами AS009 пiшов, залишаючи командира наодинцi з самим собою.
  Як i припускав AS113 через деякий час, палаючи гальмiвними дюзами, в ангар не поспiшаючи, влетiли один за одним чотири шатла, i в порядку черги розпочали посадку, займаючи, вiльнi не захаращенi посадковi майданчики. Наче гора з плечей впала. Вони справдi прийшли за ними. Хоча до останньої хвилини, AS113, знайомий з тактикою "Туманностi" "кидати" своїх, не дуже вiрив в органiзовану мiсiю порятунку. Повернувши тумблер у зворотний бiк, AS113 не чекав, поки закриються основнi ворота, i вiдновиться атмосфера. Як тiльки механiзми були приведенi в дiю, вiн залишивши двох десантникiв охороняти пiдходи до рубки, швидким кроком попрямував до головних дверей, де вже ймовiрно чекав AS009. Жодних уявних сигналiв i запитiв вiд рятувальної експедицiї, що прибула, не надходило,
  Дiставшись до головного входу в ангар, AS113 застав там AS009, який про щось сперечався з одним з десантникiв рiвного звання. Чiтко мiряючи кроки AS113 пiдiйшов до сперечальникiв.
  - У чому рiч, взводнi? З якого приводу плутанина?
   Десантник, який виглядав молодо для своєї професiї, витягнувся, немов струна i клацнув пiдборами, миттєво припиняючи з AS009 суперечку, яка лише вперши руку в бiк, мовчки дивився на командира.
   - Сержант, я i моя частина пiдроздiлу, щойно прибули з рухового вiдсiку, дотримуючись вашого наказу...
  - Скiльки вас? - Перебив його AS113
   - ...Четверо, шановний, - взводний вказав на двох солдатiв, якi пiд руки пiдтримували третього, з неприродно зiгнутою ногою.
   - То з якого приводу суперечка?
  - Я наполягаю на тому, щоб витягнути всiх поранених, ваш взводний проти, - так само стоячи по стiйцi, смирно продовжив молодий десантник, - У вiдсiку залишився так само наш сержант. Вiн втратив обидвi ноги, шановний i ...
  - Все зрозумiло, - перервав його AS113, розумiючи, хто був iнiцiатором справжньої iдеї врятувати поранених. Вона була просто майстерно навiяна цьому молодому солдатовi. Звичайно, вiн не був проти допомогти своїм, але не зараз. У цей момент дверi в ангар здригнулися i пiшли вгору. В обличчя дало гарячим i сухим повiтрям, щойно за новою закаченою в ангар. AS113 не чекаючи поки дверi пiднiметься повнiстю, опустив затемнене забрало шолома, i пiдлiз у щiлину, що утворилася. Направившись убiк, що випускають струменi пари шатлам, вiн зазначив, що температура повiтря дiйсно була обпалюючою, але виносною. Опущеними трапами вже спускалися люди в чорних шкiряних плащах i кашкетах, на ходу роздаючи накази десантникам спецпiдроздiлу, що розбiгалися по периметру посадкових майданчикiв. AS113, коли до нього в щiльну пiдiйшов один iз офiцерiв Внутрiшнього Вiддiлу, зупинився в розгубленостi. Вiн глянув на нього чорними без зiниць очима, якi нiчого не вiдображали.
  - Радий привiтати вас, сержант iз виконаним завданням, - сказав офiцер, схрещуючи руки за спиною. Вiн спостерiгав за реакцiєю AS113, який не очiкував у ролi рятiвника, побачити перед собою полковника ВО.
   - Командування втратило зв'язок з вашим командиром на початку штурму, тому iснували сильнi сумнiви щодо виконання мiсiї, - не дочекавшись вiдповiдi вiд AS113, продовжив полковник.
   У цей момент AS113 вiдчув у своїй головi обережнi спроби чужого розуму поникнути в свiдомiсть, тому поспiшив пiдтримати розмову.
  - Так, полковнику! Радi намагатися. Були понесенi великi втрати, тому ми не сподiвалися що так скоро, за нами будуть висланi кораблi.
   - На жаль, сержант нам тут доведеться затриматись...
   AS113 краєм ока побачив процесiю спiвробiтникiв розвiдки, що виходить з далекого шатла, дбайливо виносячи когось на ношах.
  - Я не зрозумiв, Вас шановний. Пробачу вам прояснити ситуацiю. - звернувся вiн до полковника.
  - Для сержанта ви ставите надто багато запитань, лейтенанте. Негайно приведiть корабель у робочий стан i пiдготуйтеся до можливої атаки з боку супротивника. У вашому розпорядженнi пiлоти та технiки. - полковник махнув рукою у бiк групи солдатiв, що несли обладнання.
  AS113 отетерiв вiд такого несподiваного пiдвищення, i поки що збирався з думками, полковника i слiд застудився. У цей момент з ним зрiвнялася процесiя, що несла ношi. На них лежала дiвчина, мабуть непритомна. Слiдом за процесiєю рушили десантники. Вони грубувато вiдсторонили AS113 i, залишивши його спантеличеним, зникли в головному проходi. Звiдти йому вже махав рукою AS009, який, ймовiрно, чекає роз'яснень.
  - Ну що? Коли додому? Що то за дiвчина? I навiщо їй стiльки охорони?
  - Я сам нiчого не зрозумiв, але, думаю, серйознi неприємностi у нас ще тiльки попереду. - Невиразно вiдповiв AS113.
  
   - Роздiл 45 -
  
  - Червоному крилу потрiбне негайне пiдкрiплення, а то ворог перекине їх захист, - доповiдав один з офiцерiв - тактикiв, з вичiкуванням дивлячись на пониклу постать Адмiрала Третього флоту. Радник, що стояв поруч, лише вiдвiв погляд у пошуках будь-якого заняття, аби не допомагати вирiшувати проблему.
  Адмiрал мовчав, вiн чудово знав, що посилати на допомогу когось, а сили "Туманностi" безперервно продовжували натиск на кораблi, що вiдступає, вiдступаючого Аурiонського флоту. Раптова атака, котрi звiдки з'явилися кораблiв Вiльних Мисливцiв, лише на якийсь час вiдвернула частину сил противника, даючи Третьому флоту трохи бiльше часу перед розгромом, садистки затягуючи процес. Не було часу думати, що задумали пiрати. Було зовсiм не зрозумiло, якими цiлями рухомi, вони посунулися в цю м'ясорубку. Необхiдно було йти з поля бою, поки кораблям, що вiдступають до планети, вiдхiд у пiдпростiр не перешкодила гравiтацiя планети. Ганебна втеча, була єдиною можливiстю врятувати флот, але совiсть, що прокинулася в Адмiралi, не давала йому вiддати наказ про втечу. Було ще одне рiшення. Висадка на самiй планетi. Це не рятувало флот вiд повного знищення, але давало шанс захисникам. Адмiрал сiв у командне крiсло, i заплющивши очi, напружився для вiдправлення уявного наказу.
   - "Всiм кораблям Третього флоту, сили противника значно перевершують нашi. У нас немає шансiв вистояти пiд натиском армади, тому наказую всiм кораблям якнайшвидше почати висадку на планету поблизу найбiльших населених пунктiв. Крейсера та iншi орбiтальнi кораблi, повиннi виступити в ролi щита висадки, а також вiдправити всi допомiжнi штурмовi i винищувальнi кораблi, що залишилися, з екiпажами i обговорюючим персоналом на планету."
   А вголос сказав.
  - Лейтенанте, зв'яжiть мене з комендантом планети. Думаю зараз, нарештi, настав той момент, коли доведеться вiдзвiтувати за своє запiзнення.
  - Стривайте, Адмiрале. Вам не обов'язково цього робити, - втрутився радник i продовжив, пошепки пiдiйшовши до свого начальника, - Якщо вони дiзнаються про те, що ми навмисно затягнули початок операцiї, можуть виявити дурiсть i вiдмовити нам у висадцi.
  - Нехай. Менi набридло брехати союзниковi. До того ж, у нас обох немає особливого вибору.
   - У нас є шанс вiдступити.
   - Це врятує флот, але зашкодить моїй репутацiї, - зiтхнув Адмiрал, який остаточно усвiдомив, що, потрапивши у пастку своєї марнославства, поставив пiд удар усю свою подальшу кар'єру.
  - У разi бою ви втратите не лише флот, а й можливе життя. Пiсля чого репутацiя вас уже не буде так хвилювати, - продовжував гнути свою лiнiю радник.
  - Добре, що ти можеш запропонувати? Врахуй я не згоден, не вiдступати, не вмирати.
  - На зв'язку комендант, шановний! - крикнув лейтенант.
   - Пропоную укласти угоду з вiльними мисливцями, щоб вони виступили в бою на нашому боцi, - озирнувшись на мить у бiк лейтенанта, випалив радник.
   - Пiрати не укладають подiбних угод, - Адмiрал жестом руки, дав лейтенантовi зрозумiти, щоб той зачекав.
  - Вiльнi Мисливцi ранiше нiколи не встрявали у вiйськовi конфлiкти, але як бачите, вони досить успiшно метелить два крейсери "Туманностi", а один узяли на абордаж. Але як тiльки вони досягнуть свого, напевно зникнуть так само раптово, як з'явилися.
   Адмiрал на мить замислився, потiм гукнув лейтенанта зв'язку.
  - Передайте Коменданту, що потiм зв'яжуся з ним. А зараз налаштуйтеся на спiльну торгову хвилю i направте сигнал у сектор появи Вiльних Мисливцiв. Коротше, зв'яжiться з кимось iз пiратiв.
  Йшли важкi хвилини очiкування, нарештi на екранi перед Адмiралом, виник напис, що сповiщає про налагоджений контакт. З iншого боку нiхто не ввiмкнув передачi зображення.
   - Слухаю вас, Адмiрале, - пролунав хрипкий голос.
  - З ким я розмовляю? - Адмiрал, намагаючись врахувати всi формальностi, бажає дiзнатися титул спiврозмовника.
   - Це не має значення, головне ви потрапили на адресу.
   Така нахабнiсть була обурливою, але адмiрал стримав вибух негативних емоцiй.
   - Не знаю, чим мотивована ваша атака на армаду "Туманностi", але нам потрiбна вся можлива ваша пiдтримка.
   - Який нам сенс допомагати вам, Адмiрале?
  - Але ж ми боремося з одним ворогом! - не витримав Адмiрал.
  - "Туманнiсть" нам не ворог. Наш напад мотивований тимчасовим конфлiктом iнтересiв, - була суха вiдповiдь.
   Адмiрал часто задихав i вже був готовий нагрубити незнайомцю, як у розмову встряв його радник, що пiдiйшов у щiльну до передавача.
   - каже радник Адмiрала, я пропоную вам виставити свої умови за вашi послуги.
   Адмiрал обурено глянув на свого друга - вискочку, але той глянувши на нього, приклав палець до губ.
  - А що, ваш Адмiралiшка не вмiє торгуватись? - на тому боцi пролунав кашляючий смiх.
  - Та хто ви тако...? - Адмiрал мало не захлинувся слиною, але радник вiдразу перебив його i голосно поговорив, нахилившись до мiкрофона.
   - Вiн командир, а не торгаш, тому давайте швидше перейдемо до справи.
  - Ми можемо забезпечити неприємностi армадi "Туманностi" на невизначений час зi свого боку, але не можемо гарантувати успiху бою. У кращому випадку ворог лише послабить тиск на вашiй дiлянцi, i можливо перейде вiд атак до оборони. Не думаю, що вам це сильно допоможе, тому не бачу сенсу нам взагалi влаштовувати... один момент...
  В ефiрi зависла тиша. Всi наче застигли у своїх позах. Адмiрал з мiною крайнього невдоволення на обличчi, i його радник, що хижо схилився до мiкрофона.
   - Плани змiнилися, ми готовi допомогти вам з атакою на армаду, - раптом пролунав той самий хрипкий голос, але зараз до хрипотi додалося певне розчарування.
  - Щось трапилося? - поцiкавився радник.
  - Те, на що ми нiяк не розраховували, але це не ваша справа. Отже, ми допоможемо вам, тiльки якщо ви виконуватимете нашi команди.
  - НIЗАЩО! - випалив розгнiваний Адмiрал.
  - А у вас є вибiр? - хихикнув невидимий спiврозмовник. - Вам у будь-якому разi хана. Або в космосi, або планети. То як?
  Радник мовчки глянув на Адмiрала, який був у нестямi вiд лютi та безпорадностi. Вiн не промовив не слова.
  - Добре. - сказав у мiкрофон радник.
   - Немає проблем, через кiлька хвилин до вас пройде шифрована програма з планом дiй, завантажте її у свiй тактичний комп'ютер i запустiть процес виконання, без права на обривання.
  - Але ж це безумство! Адже так ви легко присудите нас до смертi, прикриваючи вашу операцiю. Як ми можемо вам довiряти? - обурився радник.
  - Хехе, а ви не дурень, - пролунало з динамiка. - Але ж варто спробувати, правда?
  - Вашi жарти не доречнi. - холодно кинув Адмiрал, що поступово прийшов до тями. - ми згоднi дотримуватися ваших вказiвок зв'язку, на кодованому каналi. Будемо їсти ворог не зрозумiє що до чого досить довго.
  - Не тiшiть себе дурними iлюзiями, хто керує армадою, давно все прорахував. Iнакше нам не знадобилася б ваша участь у наших планах.
  - Але якi гарантiї для нас? - спитав радник, - Чим вся ця авантюра краща, нашого вiдступу до планети?
  - У вас буде шанс вижити, шановнi. Якщо пощастить...
   Начебто пiдтверджуючи слова Вiльного Мисливця, флагманський корабель струснув розрив, що прорвався через вогневу оборону торпеди атакуючих есмiнцiв супротивника.
   - Добре, ми згоднi, - уклав угоду Адмiрал, шостим почуттям вiдчуваючи, що припустився помилки.
  
   - Роздiл 46 -
  
  AS113 затишно сидiв у крiслi капiтана крейсера - командувача поваленого флоту. Його захисний шолом, i гвинтiвка були недбало кинутi на стiл поруч. На даний момент, вiн намагався освоїтися в ролi нового командира корабля i з цiкавiстю спостерiгав за метушнею пiлотiв, якi займають вiльнi i не забрудненi кров'ю крiсла.
  З моменту посадки шатлiв та гостей в ангарi, вiн бiльше не стикався з хлопцями з Внутрiшнього Вiддiлу та їх живим вантажем, який вони так старанно охороняли, розташувавшись в одному з офiцерських набрякiв неподалiк. AS009 був направлений, спостерiгати за колишнiми господарями корабля, якi виконують тепер роль безквиткiв пасажирiв нового крейсера "Туманностi". Ще кiлька груп десантникiв нишпорили по крейсеру в пошуках живих i добиваючи поранених супротивника.
  Цiкавiсть не вiдпускала його. Дивлячись на мерехтливi в темрявi капiтанського мiстка рiзнокольоровими лампочками приладiв, AS113 знову i знову повертався думками до моменту, коли побачив ЇЇ. Дiвчина на ношах. Та мить, коли вiн побачив її обличчя, поверталося до нього знову i знову. Цi знайомi риси були настiльки милi й пiзнаванi, але вiн не мiг згадати, коли i де мiг зiткнутися з цiєю красунею. Злий жарт з пам'яттю продовжував його турбувати, безжально мучаючи новими нападами головного болю. Може вона якось пов'язана з тiєю розбитою капсулою в ангарi їхнього крейсера?
  - Не намагайтеся згадати, лейтенанте. - злякав його раптовий голос за спиною. - стерта пам'ять солдата, є надбанням "Туманностi", i лише її. Вона вам бiльше не знадобиться.
  Розвернувшись у крiслi, вiн побачив придатного до нього полковника ВО, i похоловши вiд переляку, рiзко схопився вiддаючи честь. На якусь мить, AS113 здалося, що полковник упiзнав у ньому когось ще, трохи змiнивши обличчя, але його чорний погляд не видав i частки того, що могло здатися. Та й що можна побачити у темнiй порожнечi?
  - Ви i не уявляєте, лейтенанте, наскiльки менi пощастило в тому, що ми з вами зустрiлися, - сказав вiн з обережнiстю в голосi, - Але зараз я думаю, нам варто зайнятися бiльш актуальними справами, як втеча вiд переслiдування ворожої флотилiї. Полковник вказав на щойно виниклу проекцiю простору з вiдображенням всiх кораблiв армади i невiдомих суден, що знову i знову виникають у просторi, що йдуть в атаку. Частина їх прямувала до них. Ближче до планети спостерiгалася iнша битва iз ще одним учасником. Масштаби того, що вiдбувається, настiльки вразили AS113, що вiн на мить втратив дар мови. Адже як простому десантнику, що повзає внутрiшнiми вiдсiками кораблiв i виконує до неподобства простi накази командирiв, йому були не вiдомi реальнi масштаби битви. Хоча зараз, переживши всю м'ясорубку штурму, вiн уже сумнiвався у своїй ординарностi звичайного десантника. Але це його й лякало найбiльше, особливо перебуваючи поруч iз спiвробiтником Внутрiшнього Вiддiлу, якому нiчого не варто було прочитати його думки. Вiн знав, що чинитиме ментальний опiр, i боявся цього ще бiльше, оскiльки цiй людинi в чорному нiчого не варто було позбавити його життя, єдиного, що можливо було його особистим надбанням.
   - Не турбуйся, я знаю, хто ти насправдi такий.
   Ця фраза вразила AS113, адже навiть незважаючи на всi його "забороненi" думки, вiн сам не знав, ким є.
   Полковник Внутрiшнього Вiддiлу, не вiдриваючи погляду вiд проекцiї бою, продовжив.
  - I хоча це неймовiрний збiг обставин, що ти опинився в цiй частинi всесвiту в потрiбний час i вдалому мiсцi, я не можу дiзнатися. Доля нiби сама на моїй сторонi. Я розумiю, що зараз створив для тебе купу нових питань, але не сподiвайся на них вiдповiдi, ти не отримаєш. Принаймнi зараз.
   AS113 повнiстю розгубився, його кидало то в жар то в холод вiд хвилювання, але на вигляд вiн залишився так само незворушний.
  - Досить про це, - перебив сам себе полковник. - Вiльнi Мисливцi, незабаром органiзують гонитву за нами i, на жаль, кораблi армади, що стримуються, не зможуть прийти до нас на допомогу вчасно. Тому нам треба йти на темний бiк планети, поки що не пiзно. Думаю, там нам чекати доведеться не довго. "Господар", сподiваюся, вже досить награється у солдатикiв, i, нарештi, вiзьме пiд свiй контроль цих дурнiв Аурiанцiв.
  Тепер полковник нагадував фанатика, що свихнувся, але в його словах вiдчувалося стiльки вiри i сили, що AS113 стало зовсiм не затишно. Небагато помовчавши, цей похмурий спiврозмовник нечутно додав.
   - А потiм настане i твоя черга, якщо звичайно пощастить, i ми втечемо вiд погонi.
  AS113 вже було не зрозумiло чого вiн хоче найбiльше. Потрапити в руки до пiратiв або дочекатися, поки ними в щiльну вiзьметься мiстичний "Господар". Вiн взагалi мало розумiв з того, що говорив полковник ВО, але добре засвоїв те, що вiн є однiєю з ключових постатей подальшого дiйства. Що його не дуже тiшило, але вiн i не мав iншого виходу.
   - Хлопче, та розслабся ти, - знову зрозумiв його думки полковник, - подальшу подорож ти продовжиш з ескортом.
  Полковник зобразив подобу усмiшки. AS113 було потягнувся за гвинтiвкою, що лежить неподалiк, але чиясь закута в броню рукавички рука лягла йому на плече. За спиною стояло троє десантникiв, iз новоприбулого пiдроздiлу. Доброзичливих дiй вiд них очiкувати не доводилося. AS009 обеззброєний так само стояв неподалiк, ймовiрно приведений сюди зовсiм недавно i лише винно посмiхнувся.
  - Головне без дурниць i всi залишаться задоволеними. Ваша кар'єра у вiйськах "Туманностi", лейтенант швидко почалася, але на жаль так само i закiнчиться.
   - Раз ви досить знаєте мене, то повиннi бути в курсi, що мої ментальнi здiбностi можливо будуть не гiршi за вашi, - спробував зухвало AS113.
  - Можливо... але на такий випадок я маю... - полковник на мить замислився, але потiм дiставши з кишенi плаща пульт, демонстративно набрав порядковий номер його товариша i не замислюючись натиснув "введення". Пролунала легка бавовна i AS113 забризкало кров'ю друга. AS009 iз зяючою дiркою в грудях впав нiчком на пiдлогу. Солдати, якi так само скуштували кривавий душ, байдуже стежили за тiлом колишнього в'язня, що б'ється в конвульсiях. Пiлоти не звернули на те, що вiдбувалося не найменшої уваги, нiби звикли до подiбних кривавих процедур.
  - ...Ось така штуковина. Я думаю, що перед академiєю ти пам'ятаєш процедуру створення наших солдатiв?
  AS113 з обуренням заерзав у крiслi. Вiн чудово пам'ятав цю садистську процедуру.
  - Там на конвеєрi скануючий комп'ютер тебе визначив як майбутнього командира i вiдправив на необхiдну обробку. У кожного солдата, який має хоч невеликi задатки здiбностей керiвника, у грудях вбудований невеликий вибуховий механiзм, який приводиться в дiю одним iз подiбних пультiв. - полковник покрутив у руках коробочку. - Думаю далi освiжати вашу пам'ять та ще раз демонструвати, як дiє цей прилад не варто.
  AS113 згадав i, нарештi, зрозумiв що за пекельне пристрiй вiн носить у грудях. Iнстинктивно приклавши долоню до серця, вiн через броню вiдчув його шалений ритм. Ненависть за вбивство друга i страх змiшалися за себе, змiшалися воєдино.
  - Так Так. Ти все зрозумiв правильно - це i є моя страховка. Сподiваюся на твою розсудливiсть, - посмiхнувся полковник i звернувся до солдатiв. - Побачте його.
  AS113 був пiд руки пiднятий iз крiсла i насильно витягнутий iз примiщення в коридор. Далi вiн вважав за краще йти сам, i, вивiльнившись з чiпких рук супроводжуючих, ненависним огидним поглядом нагородив, привiтно махнув йому рукою в слiд полковника. Двоє пiлотiв за його спиною вже вiдтягали тiло вiрного i так банально загиблого вiд руки мерзотника, товариша. Вони плiч-о-плiч пройшли вдвох вогонь i воду. Це був єдиний чоловiк, якому вiн довiряв i завжди мiг покластися, ... а тепер його немає. Просто пшик! I життя змiнилося смертю.
   "I не надумай зв'язатися зi своїми друзями" - пролунало в головi, - "Заради їх же блага".
  Вiн не думав. Бо бiльше в нього не залишилося.
  
   - Роздiл 47 -
  
  Кумедно як iнодi долями людей розпоряджається життя. Усi ключовi зустрiчi та розставання вiдбуваються за ледь помiтним планом. Все довкола вiдбувається за складною схемою розпланованих долею подiй. Якщо бути фаталiстом i цiлком пiддатися течiї життя, воно пройде спокiйно та непомiтно. Нiякої вiдповiдальностi за свої думки, бажання та рiшення. Тiльки вживання кiнцевого продукту чогось мiстично незрозумiлого. А можна реально спробувати впливати на те, що вiдбувається навколо тебе, i задарма яскраво, але безглуздо тупцювати на мiсцi, витрачаючи всi сили на реалiзацiю незабутнiх неконкретних i постiйно мiнливих бажань. Дивно, але не те й не iнше не може влаштувати розсудливу людину.
  Є й iнша рацiональнiша версiя, пояснення викрутасiв долi. Завжди доводиться шукати баланс мiж дiйсним та бажаним. Реальною можливiстю у потрiбному мiсцi у потрiбний час та думками про майбутню реалiзацiю тих чи iнших планiв, зовсiм не пiдiгнаних за часом. Скiльки разiв ми отримуємо те, чого так довго хотiли, але не тодi, коли нам це необхiдно. Скiльки разiв ми шкодуємо про втрачену можливiсть через обставини, що склалися, змушенi вiд неї вiдмовитися. Справдi, людина безпосередньо впливає на все своє життя i реалiзацiю всiх своїх бажань, i реально може здiйснити будь-яке своє мрiяння. Але є кiлька нюансiв, якi не можуть залишитись без уваги. Перше це те, що людина не самотня в цьому всесвiтi. У таких же рiвних умовах поряд з ним iснує безлiч iнших, таких, як iндивiдiв зi своїми прагненнями, як i якi входять у цю багатогранну систему загального iснування. I кожна думка цього суспiльства, кожне приховане бажання є продуктом життєдiяльностi i змушене бути реалiзованим, але перш нiж здiйсниться пiд тиском матерiалiзацiї думки, подiя проходить довгу обробку та пiдгонку в загальну систему низки подiй всесвiту, при правильному формулюваннi, вибираючи в ньому найкращий час i для здiйснення. Для того, щоб все здiйснилося так, як потрiбно людинi, необхiдно по сутi лише врахувати другий нюанс - це правильно формувати свої думки i бажання, продумуючи все точно до дрiбниць, iнакше людина приречена знову i знову опинятися не в потрiбний час не в потрiбному мiсцi блукаючи по колу i отримуючи те, чого хотiв, але не те, що дiйсно влаштовує. Успiшний метод весь час дотримуватися намiченого плану - це концентрувати правильну думку i повiдомляти оточуючим мiнiмум iнформацiї, щоб вона не розпорошилася i не займала думки iнших людей, якi своєю непотрiбною участю внесуть перешкоди в загальну систему реалiзацiї подiї, вiдсуваючи, а в найгiршому випадку зовсiм розпорошуючи можливiсть йому статися. Адже складна система подiй всесвiту не стоїть на мiсцi та враховує найменший фактор найменшої невпевненостi слабкого характером людини. Але тут виникає феномен. Чим бiльше незалежних змiнних знає людина, перебуваючи в процесi реалiзацiї своєї мрiї, там складнiше їй прийняти рацiональне рiшення, навiть маючи твердiсть характеру i прагнень. якi своєю непотрiбною участю внесуть перешкоди у загальну систему реалiзацiї подiї, вiдсуваючи, а найгiршому разi зовсiм розпорошуючи можливiсть йому статися. Адже складна система подiй всесвiту не стоїть на мiсцi та враховує найменший фактор найменшої невпевненостi слабкого характером людини. Але тут виникає феномен. Чим бiльше незалежних змiнних знає людина, перебуваючи в процесi реалiзацiї своєї мрiї, там складнiше їй прийняти рацiональне рiшення, навiть маючи твердiсть характеру i прагнень. якi своєю непотрiбною участю внесуть перешкоди у загальну систему реалiзацiї подiї, вiдсуваючи, а найгiршому разi зовсiм розпорошуючи можливiсть йому статися. Адже складна система подiй всесвiту не стоїть на мiсцi та враховує найменший фактор найменшої невпевненостi слабкого характером людини. Але тут виникає феномен. Чим бiльше незалежних змiнних знає людина, перебуваючи в процесi реалiзацiї своєї мрiї, там складнiше їй прийняти рацiональне рiшення, навiть маючи твердiсть характеру i прагнень.
  Насправдi думка страшна зброя. Чим бiльше людей зливаються в одну волю, чим бiльше джерел енергiї, що живлять колективне бажання, беруть участь у процесi реалiзацiї, тим страшнiша руйнiвна або творча сила думки. I править балом той, чия думка стала надбанням спiльноти. Той, хто немов досвiдчений програмiст ввiв потрiбнi данi в гiгантську машину колективного розуму, повнiстю контролюючи результат, що матерiалiзується, подiї, мiсце час i масштаби його здiйснення. Але не одна iстота не в змозi витримати луну, яка утворюється наче хвиля, матерiалiзована непiдконтрольною частиною людства. Їхня реакцiя на те, що сталося, може бути суто негативною - викликаючи цим хворобу i смерть органiзатора. Це стосується тих, хто пiдвладний законам тiєї частини простору i часу, якому вони належать вiд народження, будучи безпосередньою частиною загальної структури та вселенського плану. Але тiльки не тих, чия сутнiсть, немов помилка або збiй у програмi, з'являється нi звiдки в тимчасовому потоцi з моменту, який ще не настав. Для них не дiють невидимi закони всесвiту i негативна луна змушена вiдбиватися, повертаючись до своїх iнiцiаторiв i не концентруючись на однiй людинi. Ось вона нитка, але де ж логiчний зв'язок мiж прибульцями з майбутнього i тими, хто манiпулював масами, а точнiше Господарями, хто й керував усiм i вся. Якщо потрiбнi цi винятки з правил, то навiщо? Страх? Iншi плани? - Колишнiй Секретар Ради Федерацiї, вiн же нинi вiрний "Туманностi" полковник Внутрiшнього Вiддiлу, розташувався у крiслi, де щойно сидiв AS113, i, спостерiгаючи, як на проекцiї маленька точка їх корабля швидко вiддаляється вiд загального смiттєзвалища влаштованого кiлькома протиборчими флотилiями. Тяжкi думки роїлися в головi цього переробленого напiвлюдини. Вiн нiби починав розумiти, заради чого останнiм часом тiльки й займався пошуком тих трьох прибульцiв з майбутнього, в той же час остаточно заплутуючись, при спробах вивести логiчний результат закiнчення своїх пошукiв.
  Чи була невипадкова зустрiч з AS113 посмiшкою долi чи успiшна реалiзацiя його бажань, ще довго залишиться загадкою. Фактом залишалося одне. На даний момент на борту пiдпорядкованого йому корабля знаходилося двоє з тiєї трiйцi, яку йому було доручено знайти за всяку цiну. Вони нiби самi йшли йому до рук. Добре, що вiн встиг правильно оцiнити ситуацiю i вчасно з цiнним вантажем на борту покинути до цього моменту вже захоплений Вiльними Мисливцями крейсер. А може, це й не було його бажанням. Як розумна людина, вiн розумiв, що частково є марiонеткою чужих думок, але, не бажаючи збожеволiти, занурившись у вiчну параної, якнайшвидше гнав вiд себе такi шкiдливi з погляду вищого командування мiркування.
  Багато часу минуло з того моменту, коли впала оборона дослiдницької станцiї i залишки захисникiв були "переналаштованi" лояльно по вiдношенню до iдей та цiлей загарбникiв. Кожен отримав свою роль у мiлiтарнiй структурi "Туманностi". Дивне вiдчуття минулого до моменту захоплення, майнуло в пам'ятi, немов безбарвнi фрагменти фiльму, на якому вiн був лише самотнiм непричетним глядачем. Жодних емоцiй, тiльки холодна байдужiсть. Вiн єдиний, хто добровiльно, погодився спiвпрацювати з "Туманнiстю", в обмiн на збереження його особи для нього самого. Та нова iстина, яка стала його надбанням разом iз другою особистiстю, надихала колишнього секретаря ради набагато бiльше. Дивно було те, що вiн жодним чином не вiдчував конкретики будь-яких нових iдей упроваджених у його свiдомiсть, вiн вiдчував важливою деталлю величезного керованого думкою механiзму, нездатного iснувати без нього. Новий полковник повнiстю був позбавлений непотрiбних почуттiв i практично став iншим, у спогадах якого все минуле було як частиною чужого i незрозумiлого життя. Головним завданням, довiреним йому Господарем, було продовження проекту, куруванням якого займався, перебуваючи бiля Аурiонської дослiдницької станцiї. Але зараз проект набув, куди велику важливiсть i був перенаправлений в iншому напрямку. Кiнцевих цiлей вiн не розумiв, а можливо, просто не повинен був розумiти. у спогадах якого все минуле було нiби частиною чужого та незрозумiлого життя. Головним завданням, довiреним йому Господарем, було продовження проекту, куруванням якого займався, перебуваючи бiля Аурiонської дослiдницької станцiї. Але зараз проект набув, куди велику важливiсть i був перенаправлений в iншому напрямку. Кiнцевих цiлей вiн не розумiв, а можливо, просто не повинен був розумiти. у спогадах якого все минуле було нiби частиною чужого та незрозумiлого життя. Головним завданням, довiреним йому Господарем, було продовження проекту, куруванням якого займався, перебуваючи бiля Аурiонської дослiдницької станцiї. Але зараз проект набув, куди велику важливiсть i був перенаправлений в iншому напрямку. Кiнцевих цiлей вiн не розумiв, а можливо, просто не повинен був розумiти.
  Кiлька бiлих ромбикiв на загальнiй картинi битви, вже якийсь час, вiдокремившись вiд спiльних сил Вiльних Мисливцiв, стрiмко мчали в гонитвi за кораблем, що йде до планети. Полковник очiкував, що це станеться, тому не здивувався. Пiрати не виявивши, дiвчата на захопленому кораблi нарештi зрозумiли, що евакуацiйнi шатли, висланi до поваленого Силiнiйського крейсера, несли з собою ту, яку вони так прагнули вiдбити, захоплюючи крейсер. Ще раз, перевiривши те, що маршовi двигуни працювали на повну потужнiсть, вiн послав тривожну думку про можливий провал операцiї в бiк космiчної баталiї. Вiн не очiкував вiдповiдi, бо знав, що господар зрозумiє, як треба вчинити.
  Час минав, а ситуацiя не змiнювалася. Переслiдувачi їх "руйнiвники" невблаганно наближалися, i вже зовсiм далеко вiд контрольної позначки вiдстанi для вiдкриття вогню. На жаль, захищається проти трьох призначених для їх захоплення або знищення кораблiв у сильно пошкодженого крейсера не було чим. До досягнення далекої орбiтальної орбiти планети так само було зовсiм далеко, але це вже давно не було так актуально. Ворог знайшов би їх уже будь-де, маючи в перехрестях своїх прицiлiв вiзуальний контакт з метою. А бiй з Аурiанським Третiм флотом, що не здається, i флотом Вiльних Мисливцiв, що насiдає, продовжувався i кiнця йому не було видно. Але раптом усе начебто перевернулося. Зеленi позначки, що позначають Третiй флот, раптом дна за iншою стали загорятися червоним, переходячи на бiк "Туманностi". I це було неминуче. Господар, нарештi викинув на стiл свiй головний козир, пiдпорядковуючи залишки ворожого флоту своєї волi. За даними проекцiї залишалося незрозумiлим, скiльки бойових одиниць Аурiанського флоту втече встигло ввiйти в атмосферу планети. Кораблi пiратiв так само раптово стали зникати iз зображення, плавно розчиняючись у повiтрi. Це говорило про те, що розсудливi Вiльнi Мисливцi, усвiдомивши загрозу, що виходила вiд армади i давши кораблям, що переслiдували видобуток, вiдiйде на безпечну вiдстань вiд мiсця битви, забезпечивши тим самим їх тимчасову безпеку, волiли так само раптово зникнути, як i з'явилися, розчинившись у пiдпросторi. Перед повним залишенням флотом Вiльних Мисливцiв цього простору всесвiту, кiлька ромбикiв, що позначали кораблi пiратiв, помiняли колiр, що означало їх перехiд пiд прапор "Туманностi". Полковник неабияк здивувався. Кiлька миттєвостей, побачив, як новопiдлеглi кораблi раптово зникли з радарiв, а бортовий комп'ютер, що стежив за битвою, видав на блакитному екранi координати знищених посудин, ще раз пiдтверджуючи легенду про непокору Вiльних Мисливцiв. Опiр у космосi був, нарештi, придушений. Залишилися лише троє їхнiх переслiдувачiв, якi успiшно випускають першi торпеди. Це мiг бути кiнець багатостраждального корабля.
  Один iз навiгаторiв повiдомив про те, що один iз переслiдувачiв шукає контакту з ними. Полковник переключив зв'язок на свiй монiтор, i, не включаючи вiдео, так само не дочекався зображення з корабля. Захрипiв i кашлянув динамiк. Нарештi крiзь шерех перешкод пролунав голос.
   - Ким би ви не були, раджу вам зупинитися, або бути знищеними, - пролунав голос.
  - Не бачу особливої причини зупинятися, - байдуже вiдрубав полковник. - Навiть випустивши по нам рiй торпед, ви будете змушенi їх лiквiдувати, оскiльки чудово розумiєте, за чим женеться. До того ж, незабаром вами можуть зайнятися впритул з боку армади.
   - Ви не простак, - хмикнули на тому боцi, - але ми не маємо гарантiй, що дiвчина саме у вас на борту.
  - А я в жодному разi не збираюся вам давати шансу її вiдбити. - гордовито продовжив дiалог полковник. - Часу брати нас на абордаж у вас нема. А взяти нас на "гармату" вам не вдасться. Можете вже зараз запроваджувати коди лiквiдацiї торпед.
  Вiдповiдi не було. Зв'язок перервався. I полковник вiдзначив на радарах лiквiдацiю кiлькох торпед. Iншi продовжували свiй рух до крейсера. Полковник наказав направити крейсер ближче до планети, сподiваючись, що гравiтацiя планети зiб'є з курсу трьох звiрiв, що наближаються. Кораблi Мисливцiв припинили переслiдування i завмерли в очiкуваннi розв'язки на пiдчiльнiй вiдстанi. Торпеди продовжували наближатися. Перше влучення нищiвної сили позбавило корабель основної енергiї. Тi, хто не встиг закрiпитися в крiслi, опинилися на пiдлозi, вiдразу встаючи i кидаючись на свої мiсця. Запрацювали аварiйнi системи, оголошуючи виттям усi вiдсiки корабля. Коридори вкотре залилися червоним свiтлом ламп. Досi працюючi бортовi комп'ютери почали викидати численнi рядки з iнформацiєю про збiй у системi життєзабезпечення та енергопостачання. Руховий вiдсiк перетворився на справжнє пекло. Всi, хто був у ньому, просто засмажилися живцем в одну мить. Друге i третє влучення не було таким руйнiвним. Очевидно, пiрати спецiально детонували торпеди в останнiй момент перед контактом, тим самим змiнюючи траєкторiю некерованого корабля. Полковник уже нiчого не мiг зробити, сидячи в капiтанському крiслi посеред наповненого димом мiстка. У чорних очах миготiли червонi вiдблиски спалахiв. Вiн зрозумiв, що йому нав'язали чужу гру. Задум Вiльних Мисливцiв був простий. Змусити крейсер впасти на планету, а потiм взяти тепленькими тих, хто залишиться живим. Адже вони знали, що вiн буде змушений зробити все, що в його силах, щоб пiд час аварiї дiвчина залишилася неушкодженою. Тим часом пiдбитий крейсер iз змiненої траєкторiї, пiдхоплений гравiтацiєю планети, набираючи швидкiсть, входив у стратосферу. Пiлоти намагалися створити диво вирiвнюючи вертикальне положення падаючої тушi корабля за допомогою гальмiвних двигунiв, але непризначений для посадки на планету крейсер палаючи обшивкою як смолоскип, немов гiгантський метеорит, мчав у напрямку до землi з наростаючою швидкiстю. Полковник наказав закрити всi оглядовi екрани й наказав усьому персоналу про приготування до аварiйної посадки. Поки працювали гальмiвнi двигуни, вони мали невеликий шанс хоча б красиво впасти на поверхню планети. мчав у напрямку до землi з наростаючою швидкiстю. Полковник наказав закрити всi оглядовi екрани й наказав усьому персоналу про приготування до аварiйної посадки. Поки працювали гальмiвнi двигуни, вони мали невеликий шанс хоча б красиво впасти на поверхню планети. мчав у напрямку до землi з наростаючою швидкiстю. Полковник наказав закрити всi оглядовi екрани й наказав усьому персоналу про приготування до аварiйної посадки. Поки працювали гальмiвнi двигуни, вони мали невеликий шанс хоча б красиво впасти на поверхню планети.
  
  У цi моменти AS113, прив'язаний до лiжка, розташовувався в однiй з кают верхнiх палуб. Коли стався перший поштовх, i пролунали першi нищiвнi вибухи всерединi корабля, вiн не на жарт злякався. Згасло свiтло, заблимало аварiйне освiтлення, кидаючи свої тривожнi вiдблиски навколо. Неймовiрна ненависть до полковника за смерть друга не покидала його не на хвилину. Втiшало лише одне. Та дiвчина, що здалася йому в ангарi такою знайомою, лежала неподалiк, не приходячи до тями. Судячи з рiвномiрного дихання, можна було судити, що вона була занурена в глибокий сон, який пiдтримує спецiально одягнений на шию обруч. На щастя, його самого таким не обдарували. Коли корабель добряче струснуло ще два рази, AS113 вже серйозно став шукати способи, щоб звiльнитися вiд утримують його пут. Раптом його тiло стало важчим, пiд силою невiдомої гравiтацiї. Потiм гравiтацiя ослабла. Корабель почав вiбрувати, потiм вiбрацiя перетворилася на неабияку тряску. Все, що було не прикрiплене в каютi, просто скакало до стелi i назад. Згадавши згадку про планету, AS113 з жахом зрозумiв, що величезний крейсер просто падає. Вiн забився, у спробах вивiльниться, але пластиковi ременi лише залишали кривавi смуги на зап'ястях рук. Тряска ставала невиносною. Панiчний страх охопив AS113, але, усвiдомивши, що йому так просто не звiльниться, приречено розслабився, скрипучи зубами зазнаючи перевантаження. Це жахливе вiдчуття падiння i невiдомостi моменту зiткнення, чомусь змусило його вiдчути себе нiби збовтаний вмiст пайка в металевiй банцi, що стрiмко мчить до пiдлоги. Як би вiн хотiв бачити момент зiткнення, вiдчути той момент i внутрiшньо пiдготується до зустрiчi з неминучiстю, але залишалася лише невiдомiсть очiкування. Вiн уже п'ять разiв внутрiшньо готувався до найсильнiшого поштовху, але не поспiшав. Все тривало наче вiчнiсть. В черговий раз, розслабившись i подивившись на свою безтурботно сплячу супутницю, вiн тепер позаздрив їй i в цей момент вiн з силою зiткнувся зi стелею, розбиваючи обличчя в кров. Лiжко його зовсiм зiрвало з останнiх крiплень i на якийсь момент, вiдчувши невагомiсть, його пов'язане по руках i ногах тiло зробило разом iз лiжком акробатичне сальто, з силою жбурляючи його вниз головою на пiдлогу каюти. Потiм знову стеля i убiк. Останнє, що вiдчув AS113 перед втратою свiдомостi вiд перевантажень - це хрускiт, гострий бiль нижче лiктя в лiвiй руцi i радiсть вiд правої руки, що звiльнилася з-пiд ременiв, що лопнули. Вiн уже п'ять разiв внутрiшньо готувався до найсильнiшого поштовху, але не поспiшав. Все тривало наче вiчнiсть. В черговий раз, розслабившись i подивившись на свою безтурботно сплячу супутницю, вiн тепер позаздрив їй i в цей момент вiн з силою зiткнувся зi стелею, розбиваючи обличчя в кров. Лiжко його зовсiм зiрвало з останнiх крiплень i на якийсь момент, вiдчувши невагомiсть, його пов'язане по руках i ногах тiло зробило разом iз лiжком акробатичне сальто, з силою жбурляючи його вниз головою на пiдлогу каюти. Потiм знову стеля i убiк. Останнє, що вiдчув AS113 перед втратою свiдомостi вiд перевантажень - це хрускiт, гострий бiль нижче лiктя в лiвiй руцi i радiсть вiд правої руки, що звiльнилася з-пiд ременiв, що лопнули. Вiн уже п'ять разiв внутрiшньо готувався до найсильнiшого поштовху, але не поспiшав. Все тривало наче вiчнiсть. В черговий раз, розслабившись i подивившись на свою безтурботно сплячу супутницю, вiн тепер позаздрив їй i в цей момент вiн з силою зiткнувся зi стелею, розбиваючи обличчя в кров. Лiжко його зовсiм зiрвало з останнiх крiплень i на якийсь момент, вiдчувши невагомiсть, його пов'язане по руках i ногах тiло зробило разом iз лiжком акробатичне сальто, з силою жбурляючи його вниз головою на пiдлогу каюти. Потiм знову стеля i убiк. Останнє, що вiдчув AS113 перед втратою свiдомостi вiд перевантажень - це хрускiт, гострий бiль нижче лiктя в лiвiй руцi i радiсть вiд правої руки, що звiльнилася з-пiд ременiв, що лопнули. розслабившись i подивившись на свою безтурботно сплячу попутницю, вiн тепер позаздрив їй i в цей момент вiн з силою зiткнувся зi стелею, розбиваючи обличчя в кров. Лiжко його зовсiм зiрвало з останнiх крiплень i на якийсь момент, вiдчувши невагомiсть, його пов'язане по руках i ногах тiло зробило разом iз лiжком акробатичне сальто, з силою жбурляючи його вниз головою на пiдлогу каюти. Потiм знову стеля i убiк. Останнє, що вiдчув AS113 перед втратою свiдомостi вiд перевантажень - це хрускiт, гострий бiль нижче лiктя в лiвiй руцi i радiсть вiд правої руки, що звiльнилася з-пiд ременiв, що лопнули. розслабившись i подивившись на свою безтурботно сплячу попутницю, вiн тепер позаздрив їй i в цей момент вiн з силою зiткнувся зi стелею, розбиваючи обличчя в кров. Лiжко його зовсiм зiрвало з останнiх крiплень i на якийсь момент, вiдчувши невагомiсть, його пов'язане по руках i ногах тiло зробило разом iз лiжком акробатичне сальто, з силою жбурляючи його вниз головою на пiдлогу каюти. Потiм знову стеля i убiк. Останнє, що вiдчув AS113 перед втратою свiдомостi вiд перевантажень - це хрускiт, гострий бiль нижче лiктя в лiвiй руцi i радiсть вiд правої руки, що звiльнилася з-пiд ременiв, що лопнули. його пов'язане по руках i ногах тiло зробило разом iз лiжком акробатичне сальто, з силою жбурляючи його вниз головою на пiдлогу каюти. Потiм знову стеля i убiк. Останнє, що вiдчув AS113 перед втратою свiдомостi вiд перевантажень - це хрускiт, гострий бiль нижче лiктя в лiвiй руцi i радiсть вiд правої руки, що звiльнилася з-пiд ременiв, що лопнули. його пов'язане по руках i ногах тiло зробило разом iз лiжком акробатичне сальто, з силою жбурляючи його вниз головою на пiдлогу каюти. Потiм знову стеля i убiк. Останнє, що вiдчув AS113 перед втратою свiдомостi вiд перевантажень - це хрускiт, гострий бiль нижче лiктя в лiвiй руцi i радiсть вiд правої руки, що звiльнилася з-пiд ременiв, що лопнули.
  
   ЧАСТИНА ДВАНАДЦЯТА
  
   "Марш смертi"
  
   - Роздiл 48 -
  
   Кораблi Вiльних Мисливцiв, немов три хижi птахи, продовжували переслiдувати свою здобич - падаючий на поверхню планети поранений крейсер, якому, ймовiрно, вже не судилося коли-небудь пiднятися до зiрок.
   - Не пропустiть його з уваги, - скомандував командир переслiдувачiв, - У нас не буде часу влаштовувати планетарнi пошуки.
   - Шефе, у нас проблеми... - Повiдомив один з пiлотiв, що летить поруч фрегата, i перш нiж встиг продовжити, перетворився на яскравий спалах вибуху разом iз усiм кораблем.
  - Що за ....? - не встиг вилаятися командир Вiльних Мисливцiв, на мить заслiплений яскравими променями свiтла, що пожирають корабель товариша.
  - Нас атакують системи орбiтальної оборони планети! - доповiв другий пiлот, виводячи свiй фрегат з траєкторiї ракет Силiнiйцiв.
  - Вони що здурiли? - розлютився командир, - Зв'язок iз установкою негайно!
   Через секунду в динамiках пролунав хрипкий голос, представника Силiнiйцiв, уїдливо поцiкавившись:
   - Ми Вас потурбували?
  - Так, що ви, гади, творите те? - Ми кораблi Торгової Лiги.
   - У мене наказ не впускати на орбiту стороннiх, а тим бiльше тих, хто збирається випускати по наших кораблях свої торпеди!
  - Так, ти розумiєш, що це вже давно не ваш крейсер? - не на жарт розлютився командир Вiльних Мисливцiв.
  - I не Ваш уже точно! Приготуйтеся до прийому чергової порцiї "крилатих" - зв'язок перервався.
  - О, гад! Ну, сволота! - не мiг зупинити свою лайку в ефiрi командир двох переслiдувачiв, що залишилися, - Продовжуємо наздоганяти жертву на граничнiй швидкостi!
  - Але ж це самогубство! - заперечив хтось.
  - А залишатись тут чи повертатися не самогубство? - вiдрiзав командир.
  Бiльше заперечень не було, i два фрегати, що залишилися, ведучи на хвостi зграйку крилатих ракет, на максимально можливiй швидкостi продовжили входження в атмосферу. Незабаром з них залишився тiльки один, та й то, що втратив маневренiсть, вiн мчав на зустрiч долi у виглядi непохитної планетарної твердi.
  
  Сухий, холодний вiтер гнав смiття по покинутих мешканцями вулицях мiста. Один з багатьох, розкиданих по всiй планетi населених пунктiв. Була лише одна iстотна вiдмiннiсть цього мегаполiсу, що заснув, вiд iнших, покинутих адмiнiстративних одиниць на поверхнi приреченої планети. То була столиця. Порожнi, чорнi очнi вiкна висотних будiвель, кинутi поспiхом на вулицi транспортнi засоби та мерехтливi вогнi автоматизованих систем забезпечення головного мiста Силiнiї своєю безпристрасною вiдчуженiстю до всього могли вселити страх у будь-якого стороннього спостерiгача. Побачивши безлюдний краєвид похмурих захаращених вулиць i паркiв, вiн нiяк би не подумав, до чого приготувалося це, здавалося б, забуте мiсце. Кого чекає i боїться, дивлячись на небеса? Десь глибоко пiд землею в укрiплених бункерах, за товстими глухими стiнами та шлюзами, розмiщувалися останнi запiзнiлi покинути своє житло пiд час основної евакуацiї жителi мiста. Тут у повному невiданнi їм треба було провести багато годин нервової напруги, здригаючись при кожному потужному розривi, що вже мчали до поверхнi важких бомб, i несуть руйнування i смерть численних керованих ракет. Захисники поспiхом проводили останнi приготування, розмiщуючи мобiльнi групи та зенiтнi системи по всiй територiї мiста. Iншi системи наземного захисту планети терпляче мовчали, готовi до неминучого знищення пiд натиском першої механiчної хвилi вторгнення. Лише небагатьом iз них пощастить дочекатися появи в сiрому вечiрньому небi чорних точок ворожих десантних шатлiв, що виблискують у вогненному вихорi входу в атмосферу. Тут у повному невiданнi їм треба було провести багато годин нервової напруги, здригаючись при кожному потужному розривi, що вже мчали до поверхнi важких бомб, i несуть руйнування i смерть численних керованих ракет. Захисники поспiхом проводили останнi приготування, розмiщуючи мобiльнi групи та зенiтнi системи по всiй територiї мiста. Iншi системи наземного захисту планети терпляче мовчали, готовi до неминучого знищення пiд натиском першої механiчної хвилi вторгнення. Лише небагатьом iз них пощастить дочекатися появи в сiрому вечiрньому небi чорних точок ворожих десантних шатлiв, що виблискують у вогненному вихорi входу в атмосферу. Тут у повному невiданнi їм треба було провести багато годин нервової напруги, здригаючись при кожному потужному розривi, що вже мчали до поверхнi важких бомб, i несуть руйнування i смерть численних керованих ракет. Захисники поспiхом проводили останнi приготування, розмiщуючи мобiльнi групи та зенiтнi системи по всiй територiї мiста. Iншi системи наземного захисту планети терпляче мовчали, готовi до неминучого знищення пiд натиском першої механiчної хвилi вторгнення. Лише небагатьом iз них пощастить дочекатися появи в сiрому вечiрньому небi чорних точок ворожих десантних шатлiв, що виблискують у вогненному вихорi входу в атмосферу. Захисники поспiхом проводили останнi приготування, розмiщуючи мобiльнi групи та зенiтнi системи по всiй територiї мiста. Iншi системи наземного захисту планети терпляче мовчали, готовi до неминучого знищення пiд натиском першої механiчної хвилi вторгнення. Лише небагатьом iз них пощастить дочекатися появи в сiрому вечiрньому небi чорних точок ворожих десантних шатлiв, що виблискують у вогненному вихорi входу в атмосферу. Захисники поспiхом проводили останнi приготування, розмiщуючи мобiльнi групи та зенiтнi системи по всiй територiї мiста. Iншi системи наземного захисту планети терпляче мовчали, готовi до неминучого знищення пiд натиском першої механiчної хвилi вторгнення. Лише небагатьом iз них пощастить дочекатися появи в сiрому вечiрньому небi чорних точок ворожих десантних шатлiв, що виблискують у вогненному вихорi входу в атмосферу.
  На якийсь момент усе нiби на безмовнiй похмурiй картинi завмерло, перетворюючись на пам'ятник невiдомого скульптора - злого генiя песимiста, що вiдкладає у вiки похмуре обличчя приреченостi та спокою неповторної та унiкальної архiтектури, результату працi багатьох поколiнь Силiнiйської цивiлiзацiї. Бiле затягнуте рваними хмарами сонце i безмовне небо, наповнене безлiччю падаючих зiрок. Прекрасний момент загадати бажання, подумав би будь-який простак, не знайомий з жахом вiд виду мерехтливих точок плазмових бомб. Мало хто знав, що вже до кiнця пiдходив орбiтальний бiй, i в брязкiт розбитi обороннi станцiї, великими уламками падали, згоряючи в атмосферi. Роззяви, якi мали нещастя все ще перебуває на вулицях мегаполiсу, в момент початку вторгнення були миттєво зметенi вогненним хаосом, що опустився.
  
  Розплющивши очi, AS113 зазначив, що i цього разу йому пощастило. Чомусь щастило тiльки йому. Яку мету переслiдувала фортуна, знову i знову залишаючи його живими, але, змушуючи втрачати близьких йому людей. Вiн не мiг знайти вiдповiдi, i на очi наверталися сльози. I зараз, стискаючи в обiймах ту саму дiвчину, вiн iнтуїтивно розумiв, що можливо вона i є останнє беззахисне створення, заради якої жорстока доля вкотре давала йому шанс вижити. Дiвчина дихала. Нашийник кудись зник, i це не було важливо. В черговий раз AS113 вiдбувся лише зламаною рукою. Сутiнки каюти порушували мерехтливi тьмянi аварiйнi вогнi, спалахами, що ллються з дверей десь нагорi. Їхнє свiтло з кожним разом ставало дедалi слабшим i слабшим, нiби завмираючий пульс вмираючої механiчної iстоти, якою був крейсер. Дiвчина поворухнулася i на мить вiдкрила газу i, дiзнавшись у ньому когось, усмiхнулася усмiшкою, що нiчого не означала, потiм знову провалилася в забуття. AS113 зi здивуванням для себе, здоровою рукою акуратно поправив її волосся, i, нiжно погладив по головi, перевiв усю свою увагу на прорiз дверей. Звiдти звисала, ранiше непомiчена кисть одного з їхнiх можливих охоронцiв. На нiй безтурботно, на ремiнцi розгойдувалася штурмова гвинтiвка. Потрiбно було негайно вибиратися з цiєї купи металобрухту. Шлях мав бути з легких, тому треба було якнайшвидше його починати. ранiше непомiчена кисть одного з їхнiх можливих охоронцiв. На нiй безтурботно, на ремiнцi розгойдувалася штурмова гвинтiвка. Потрiбно було негайно вибиратися з цiєї купи металобрухту. Шлях мав бути з легких, тому треба було якнайшвидше його починати. ранiше непомiчена кисть одного з їхнiх можливих охоронцiв. На нiй безтурботно, на ремiнцi розгойдувалася штурмова гвинтiвка. Потрiбно було негайно вибиратися з цiєї купи металобрухту. Шлях мав бути з легких, тому треба було якнайшвидше його починати.
  
  Колишнiй радник адмiрала третього Аурiанського Флоту, у супроводi збройного ескорту солдатiв Силинiйського столичного Гарнiзона, швидко спускався сходовими прольотами, кудись глибоко в пiдземнi катакомби приреченого мiста. Разом iз ним у повнiй мовчанцi похмуро йшов Комендант Силiнiйського планетарного гарнiзону. Навiть незважаючи на свої роки, а на вигляд йому було не менше шiстдесяти, вiн тримався впевнено. Широкi плечi були розправленi, видаючи вперед обвiшанi бойовими нагородами груди. Радник не сумнiвався, що Комендант одягнув їх лише з такої неординарної нагоди. Суворий погляд, замислених трохи затуманених очей, видавав ментальний контакт. Йшли останнi приготування органiзованої оборони. Вигляд самого Радника був пошарпаний i втомлений. Вiн повалений i ще трохи сонний, не вселяв не надiї нi бойового духу в оточуючих його солдатiв. Так, один iз великих флотiв Аурiанцев був остаточно повалений на орбiтi, i лише не багатьом вдалося сховатися на орбiтi планети, а потiм вiдступити на поверхню планети. Радник вiдчував себе повним щуром, хоч i розумiв, що i до цього моменту вiн був не кращим.
  Як тiльки Сили "Туманностi" затьмарили розум його Адмiрала, вiн не змусив себе довго чекати, розчинившись у темрявi переходiв крейсера. Ментальна зараза поширювалася миттєво, i вiн буквально вислизнув з її чiпких лап, намагаючись затуманити свiдомiсть думками про вiрнiсть темним силам. На його очах офiцери та солдати хапаючись за зброю, схльостувалися у смертельнiй сутичцi зi своїми товаришами, потiм раптово падали на пiдлогу i в кiлька миттєвостей ставали "iншими". Хаос, безумство та вбивства. Свої стрiляли у своїх. Брат убивав брата. Запекла кривава перестрiлка переходила в рукопашну, а потiм у дружнi потиски та обiйми тих, хто залишався живим i сльози над тими, кому не "пощастило" дожити. Кров у сльози радостi. Свiт, здавалося перекинувся вгору дном за якiсь кiлька смертельних для Третього флоту моментiв. У свiдомiсть Радника боротьба iншим розумом закiнчилася лише в момент, коли зовнiшнi дверi шлюзу рятувальної капсули зачинилися, наче завiса, що розiгралася на всiх палубах драми, i бездушний корабель виплюнув його маленький непомiтний кораблик у безповiтряний простiр до планети. Вiн спецiально ввiв собi потрiйну дозу снодiйного, щоб остаточно не втратити розум, i всю дорогу, що залишилася, до Силiнiйської столицi пробув у комi. В останнiй момент перед забуттям вiн побачив самознищення найбiльшого i найпотужнiшого корабля Третього флоту. На жаль флоту, але на щастя для нього самого, прихована система захисту спрацювала надто пiзно. Завдяки збою вiн усе ще був живий. Радник не прийшов би до тями i пiсля посадки на планетi, не знайди його капсули в скверi одного з дворiв останнiй патруль, який гнав людей у сховища. Йому не було чого вiдповiсти на питання Коменданта, тому вiн лише покiрно пiшов за ним, чудово уявляючи, що, покинувши флагманський корабель, лише на якийсь час вiдклав свiй смертний вирок. Радник дуже боявся смертi, але найбiльше боявся того, що позбавило б його останнього права померти за власним бажанням, повнiстю пiдкорившись волi iншого розуму.
  Нескiнченнi сходи вели з собою у темряву розгалужених катакомб останнiх мешканцiв столицi. Елеватори були давно заблокованi та переробленi на укрiпленi та озброєнi пересувнi платформи, якi вже розпочали своє курсування мiж рiвнями столичних пiдземель. Почувся перший гул, i пил, що спокiйно лежав десятилiттями, пiднявся i осiв на формi Радника. Декiлька платформ тут же з легким свистом промчали вгору, де, повiльно скрегочучи незмазаними механiзмами, закривалися стулки зовнiшнього щита, що захищає прохiд у шахту. На черговому рiвнi солдати, якi їх супроводжували, зупинилися i почали споруджувати змiцнення з пiдручних засобiв. Радник забарився.
  - Ходiмо, Раднику, - поклав йому руку на плече Комендант. - А це їхня робота. Воювати.
   - Але...
   - Ви не зможете їм нiчим допомогти, як i не змогли допомогти на орбiтi своєму Адмiралу.
  - Що ви хочете цим сказати? - Невдало спробував зобразити обурення Радник.
  - Допомогти ось цим... - i Комендант вказав на все ще закрiплений у кобурi Радника пiстолет, - Ходiмо. Штурм уже розпочався. Коли бiй перекинеться на цi рiвнi лише питання часу. А нам треба встигнути до "Усипальницi".
  - Цього разу нi, Коменданте, - заперечив радник, акуратно вiдсторонивши покладену йому на плече руку. - Iдiть. Цього разу я просто солдат, якому, можливо, вдасться досить дорого продати своє життя. Пафосу не вийшло, та й дурiсть вiн не сказав. Яка, в принципi, рiзниця для нього зараз, де i як помирати?
   - Нiякий... - прочитав його думки Комендант i, розвернувшись швидким кроком, продовжив спуск.
  Радник, пiд гучне вуха перших орбiтальних бомб, ще довго дивився йому вслiд, намагаючись усвiдомити все, що з ним вiдбувалося. Але вiдповiдi так i не знайшов.
  
   - Роздiл 49 -
  
  Коли вогняний вихор бомбардування полум'ям здiймався до небес, поступово лiг, вiд основних мiст Силiнiї залишилися лише тiнi - купа сiрих руїн, випалена земля, обвугленi дерева i чорний гнаний вiтром попiл. Темнi хмари, що затягли й без того похмуре небо, були результатом повсюдного диму пожеж та пiднятої розривами повiтря частинок землi, якi осiдали у виглядi пилу. Крiзь темно-сiрий туман все ще виднiлися оскали титанових конструкцiй, напiвзруйнованих висотних будiвель. Вони нiби кинджали врiзалися в сiру завiсу земляного неба. Тиша запанувала лише на мить, але й вона була недовгою. В атмосферу на надзвуковiй швидкостi увiйшли штурмовi винищувачi, чорними стрiлами несучи до землi. Разом заговорили зенiтнi знаряддя Силiнiйцiв, вискакуючи з-пiд землi в найнесподiванiших мiсцях.
  Загарбники на граничнiй швидкостi кидали свої машини до землi, юрко повертаючись вiд щiльного загороджувального вогню. Пошкодженi кораблi з розмаху врiзалися в руїни i, палаючи синiм полум'ям, перетворювалися на металобрухт. Пiлоти, що залишилися в живих, цiлих машин, при максимальних перевантаженнях, буквально за кiлька десяткiв метрiв над землею, вирiвнювали свої кораблi, i гнали їх мiж зруйнованими оскалами будiвель, граючи в наздоганячi, з переслiдуючими їх низками танцюючими свiй останнiй смертельний танець ракет. Спалахи вибухiв на землi та на небi ставали все частiше. Обидвi сторони вводили у бiй дедалi новi сили. З небес, наче град посипалися чорнi шати, несучи у своїх надрах штурмовi загони. Але не багато з них добиралися за призначенням, що вiдправлялися забiйним вогнем Силiнiйських батарей у iнший свiт. Переконавшись, що противник розпочав висадку i не продовжить масованого бомбардування з орбiти, Силiнiйцi стали виводити на колишнi вулицi своїх мiст першi пiхотнi загони. Пiхотинцi, для штурмовикiв "Туманностi", що стрiмко проносилися в повiтрi, були недостатньо великою метою, i представлялися купою мурах, розореного мурашника. Вони з'являлися казна-звiдки, i розповзалися казна-куди, зеленими цятками проносячись пiд дном машин, що летять. Пролетiвши над ними, чорнi птахи, одна за одною стали отримувати в сопла двигунiв i днище, керованi ракети, випущенi з ручних установок тих самих, що залишилися позаду захисникiв. Втрачаючи управлiння, штурмовики падали з небес наче камiння, розбиваючись об рештки фундаменту будiвель. Командири загарбникiв усвiдомили всю загрозу Силiнiйської мобiльної пiхоти та її невразливiсть для винищувачiв, тому були змушенi вiдводити штурмовики, що залишилися, назад на орбiту. Переслiдуванi вогнем iз землi, машини неслися вгору ховаючись у хмарах. Але, незважаючи на деякi неприємностi, висадка тривала з тiєю ж наростаючою завзятiстю.
  - Чорний лiдер, П'ятий пiдроздiл. Можете продовжувати висадку, - корабель Командира Десанта "Туманностi" на Силинiйську столицю увiйшов в атмосферу. Думковi накази дублювалися i змiшалися в хаосi, що панував на поверхнi, тому для вiрностi i чiткостi управлiння десантниками доводилося використовувати примiтивний зв'язок голосом. Молодшi командири, якi не звикли до чiткостi i правил передачi голосом, створювали перешкоди один одному, але кращого варiанту на даний момент придумати було не можна. "Туманнiсть" вперше штурмувала планету без ментальної атаки Хазяїна. Для чого це робилося, одному Господарю було вiдомо, але можливо для того, щоб не вiдучувати солдатiв виконувати ту функцiю, на яку вони створенi.
   - Якого,... бух... - обiйнятий полум'ям пiдбитий шатл зiткнувся прямо з групою десанту, що завершує висадку.
  - Повторiть, Чорний Лiдер, канал забитий, ментальнi команди надто спiрнi. Що ви кажи... Жааах! - п'ята ланка стала iсторiєю.
  - ...Нiчого вже... Хто там менi сказав, що зенiтнi установки в районi центру знищенi? - Зло поцiкавився Командир Десанта?
   - Я, шановний!
   - Розстрiляти!
  В ефiрi настала раптова тиша. Але потiм шум знову хвилею ринув з динамiкiв.
   - Чорний Лiдер, Похмурому яструбу, Чорний Лiдер, Похмурому яструбу...
  - Вас зрозумiв, цiль визначена. Вони тiльки-но ввели в бiй ще п'ять знарядь, ми ними займемося, але залишимо Ваш тил без прикриття, - вiдгукнувся командир ланки винищувачiв, якi маневрують неподалiк командного фрегата.
  - Де...?! Жахшшшш... - один iз них, спалахнувши захисним екраном, втратив рiвновагу i, залишаючи за собою чорну димову дорiжку, в падiннi втрачаючи шматками броню, зник у сiрому димi над землею, з якого його й наздогнала ракета захисникiв. Момент та хмара осяяла черговий спалах.
   - Приємно, що ви завжди знаєте, Капiтане, - сумно зауважив Командир Десанта, вiдiрвавшись вiд спостереження за падiнням збитого винищувача.
   - Чорний Лiдер, двiстi перший пiдроздiл може розпочати висадку у пiвнiчному квадратi.
  - Ви там зовсiм вiдмерзли у космосi? Тiльки не нам на голову!
  - Чорний Лiдер, Двiстi першому пiдроздiлу. Перекиньте ваших людей у район центру, виконуйте завдання п'ятого пiдроздiлу.
   - Це далеко... - з сумнiвом прикинув Лейтенант, який керував першим двiстi.
  - Виконуйте наказ! - Командир Десанта вiд злостi стукнув кулаком по поручнях капiтанського мiстка.
  - Увага! Ворог пiдняв у повiтря вцiлiлi винищувачi! - доповiли не зрозумiло звiдки.
  - Ну, так ... в укриття! - заревiв хтось iз десантникiв, заглушаючи всi iншi передачi.
   - Це Чорний Лiдер, Що там у вас сьомий, - насторожившись, Командир Десанта викликав Капiтана, котрий ще недавно прикривав його корабель ланки.
  - Розвертай Установку! Близьких Ближчих Ближих! - пролунало з гарматного вiдсiку фрегата.
  - Я повторюю! Доповiсти до обстановки! Вашi думки занадто плутанi! - занервував Чорний Лiдер.
  - Розвертайте фрегат! - заволали з гарматного.
  - Це Похмурий яструб, цiль знищена, чекаю наведень! Втрати двi машини. - нарештi обiзвався Капiтан ланки.
  - Капiтане, пiдтвердiть вiзуально, що позаду нас? - чiтко випалив Командир Десанта, iнтуїтивно вiдчуваючи, що своєю необережнiстю, прибравши захист, надав себе на смертельну небезпеку.
  - Три ланки винищувачiв навчального класу! Я не встигну...
  - Це Чорний Лiдер, усiм наземним пiдроздiлам передаю команду... Шааараахх пшшш. - Командир Десанта вiдчув пекучi обiйми полум'я. Не було нi болю, нi страху. В одну мить вiн i корабель злилися в єдиному спалаху.
  - Накрився фрегат... усiм перегрупуватися. Повiтря! Прикривай! - пролунало звiдкись знизу.
   - Сто сьома ланка готова до висадки!
  - Гарно горить! - висловив своє тупе захоплення хтось iз десантникiв, який спостерiгав за падаючими уламками командного корабля.
  - Хто? Де? В УКРИТТЯ! - закричав на зляканих рядових Лейтенант одного з пiдроздiлiв, i сам ледве встиг вiдстрибнути убiк, коли оплавлений шматок бронi фрегата розчавив групу його пiдлеглих.
  - Чорний Лiдер упав, це Сiрий Лiдер беру командування на себе. Усiм пiдроздiлам розпочати негайну висадку у районi центру. Розвiдка передбачає про перебування в даному районi входу в катакомби, - повiдомив новий Командир Десанта, завбачливо тримаючи свiй корабель на шанобливiй вiдстанi вiд зони бойових дiй.
   - Та там ще купа систем протиповiтряної оборони.
   - От i вирiшiть проблему, Капiтан.
  
   - Роздiл 50 -
  
  У космосi i при початковiй стадiї висадки рядовий десантник помирав разом iз кораблем, так i не побачивши свого супротивника, i тим бiльше не знаючи, чи збив тебе ворог чи свiй. Вiд нього нiчого не залежало i вiн не був творцем своєї долi. За нього вирiшували тi, яких вiн нiколи не бачив, i тому iнстинктивно ненавидiв їх, настiльки наскiльки вистачало розумiння цього почуття. Було неймовiрно прикро, усвiдомлювати свою безпораднiсть, маючи грiзну зброю в руках. Прикро, скорiше для тих, хто все ще залишався живим, мчачи в крихiтних, але мiстких кораблях до планети. Вони вiдчували загибель їхнiх товаришiв по зброї, будь-який емоцiйний сплеск вiдбивався у тому свiдомостi, збiльшуючи хвилi страху i агресiї, яка неминуче мала вилитися на ворога.
  Вiн давно забув свiй порядковий номер, але знав, коли звертаються до нього. Вiн цiнував свого командира та любив його як батька. Вiн був простим солдатом, який абсолютно не знав цiлей того, що вiдбувається навколо нього, йому було достатньо лише своєї маленької мети, не в жодному разi не розчарувати свого командира. Вiн поважав його за розум i те, що командир завжди був з ними, яким би спекотним не було пекло бою, в яке їх кидали.
  Притискаючи штурмову гвинтiвку до грудей, вiн з нетерпiнням чекав свого часу i боявся того, що вiн не настане. Але ось поштовх, вiд якого здригнулися всi його товаришi. Довгоочiкуване приземлення. Момент iстини, на який вiн так довго чекав. Його час виправдати своє призначення.
  Вiдкрився вхiдний шлюз, i в отвiр полетiла ворожа граната, шипаючи, закрутившись бiля його нiг. Час зупинився. Вiн запам'ятав кам'янi обличчя всiх своїх товаришiв, якi холодно вивчали небезпечного бездушного звiра, розгублене обличчя командира i те, що вiн зробив потiм, так i не зрозумiвши навiщо.
  
  ***
  Пролунав вибух, але не достатнiй, щоб завдати запланованої шкоди. Один iз його товаришiв, який нiколи до ладу i не пам'ятав навiть власного номера, накрив гранату своїм тiлом. Вiд нього не залишилося нiчого, так само як i вiд кiлькох солдатiв, що сидять поруч. Командир полегшено зiтхнув i скомандував "Вперед!" Весь пiдроздiл нiби вода ринула з вiдсiку, по дорозi розстрiлюючи ненависних ворогiв. Двоє з них, перетворенi на напхане металом м'ясо, впали, скочуючи схилом купи залiзобетонних уламкiв. Їхнi тiла, мотаючись з боку в бiк, втрачали по дорозi пошкодженi руки i ноги, що бовталися на клаптях шкiри. Iншi залягли i, вiдкривши шквальний вогонь, поклали перший ряд його братiв по зброї. Вiн був збитий з нiг тiлом, вiдкинутого чергою, що спливає кров'ю товариша. Це його врятувало, тому що наступнi влучення припали прямо в живий щит, що утворився. Атакуючi з другої шеренги встигли кинути пару гранат у бiк укрiплень захисникiв, перед тим як їхнi голови вибухнули кров'ю, що бризнула з розбитих кулями забрав шоломiв. Смерть у конвульсiях була виправдана вибухами. У момент, коли кiлька розiрваних на частини захисникiв, з передсмертними вигуками були викинутi з укрiплень, заливаючи цемент яскраво-червоними фонтанами з порваних артерiй, його командир знову скомандував "Вперед!".
  Вiдкинувши мерця вбiк, солдат рвонувся вперед, випускаючи в сiрий пропахлий гаром туман черга за чергою. Попереду пролунали крики, i пiшла стрiлянина у вiдповiдь. Рука раптово поважчала. Бiль охопив свiдомiсть. Поранений, але не мертвий! Дезорiєнтацiя тривала лише мить, та був повернулася реальнiсть. Прямо на їхню хвилю вискочило близько десятка пiхотинцiв у зеленiй бронi. Першого вiн уклав, розривним патроном пробивши в ньому невеликий наскрiзний отвiр. Другий, спробувавши вистрiлити, був приголомшений прикладом товариша, який вчасно виявився поруч, але потiм його рятiвник упав, з криком хапаючись за залишки вiдiрваної ноги. Зав'язалася рукопашна. Намiряючись знову рухатися далi, десантник отримав стусан ногою в пах. Похитнувшись вiд болю, вiн розрiзняв у диму свого кривдника, в шию якого вже був, встромлений нiж. Силiнiйський пiхотинець, хапаючись за горло i захлинаючись кров'ю, впав у вирву вiд термiчної бомби. Сiрий дим змiшався з кров'ю на чорнiй та зеленiй бронi. Крики, пострiли, удари. Вiдкинувши важку для пораненої руки гвинтiвку, десантник накинувся ззаду на спину одного з прикладiв його товариша пiхотинцiв ворога. Збивши жертву з нiг, вони покотилися вниз по уламках скла та пластику. Десантник мертвою хваткою вчепився в шию пiхотинця, посилюючи захоплення i тиск на кадик, що випирав. Кров iз рани на руцi, заливала шолом супротивника. Силiнiєць не пiддавався. Влучним ударом по забралу десантника, вiн, що вдало потрапив у падiння пiд руку осколком цегли, розбив його в брязкiт i продовжив, шалено завдавати нових ударiв. Один з уламкiв розбитого забрала вспоров щоку десантнику i встромився в ясна. Вiн завив вiд болю, i в лютi, що надала сили, розчавив горло супротивника. Тiльки тепер супротивник обм'як. Задоволений вiн усмiхнувся i розпрямився, одержуючи мiж лопаток ворожу кулю, що влучно увiйшла з характерним трiском бронi.
  
  ***
  
  Вiн був Силiнiйським пiхотинцем, гордiстю наземних вiйськ. Вiн захищав свiй будинок i знав свого ворога не тiльки в обличчя, але тепер i зi спини, в яку розрядив свою гвинтiвку. Вiн вiрив у перемогу та свого командира. Для нього не iснувало жодних забобонiв, i вiн виконував будь-який наказ. Вiн нiколи не був у космосi, i наївно шкодував, що йому не довелося взяти участь у захистi планети саме там. Але тепер настала його година, i вiн виправдає всi надiї свого командира.
  Ворог, отримавши кулю, затих назавжди, але його товариш, так само вже не повернеться до життя. Бiй продовжувався, i не можна було дозволити загарбникам увiйти до катакомб пiд мiстом. Чергова хвиля десантникiв у чорнiй бронi знову намагалася заволодiти штучною висотою, яка утворилася внаслiдок руйнування бомбами кiлькох будiвель. Чорно-сiрий i коричневий дим, спецiальних установок та природних пожеж, зменшував видимiсть до мiнiмуму, не дозволяючи винищувачам ворога завдавати точних ударiв з повiтря, але, дозволяючи йому, цiлиться навскiдку. Ще один пострiл. Десантник ворога, спалахнувши фонтанчиками кровi, наче невеликi феєрверки, що пофарбували повiтря, звалився. Пiхотинець лiг на ґрунт, i прицiлився знову. Осiчка. Група десантникiв швидко наближалася. Одному не впорається, i вiн покликав допомогу. Двi хвилi зелених i чорних вкотре схльоснули,
  Десантник, що бiг на нього, на мить розгубився, бачачи як спрямована йому в живiт, гвинтiвка пiхотинця знову дала збiй. Цiєї митi було достатньо, щоб пiхотинець встиг вiдстрибнути вбiк, пропускаючи випущену загарбником кулю повз себе. Противник одразу ж кинувся за ним, але на узвозi був майстерно збитий з нiг. Опинившись на землi, вiн спробував вистрiлити знову, але пiхотинець рiзким ударом розбив забруднення шолома стволом своєї гвинтiвки i повторним ударом пробив череп жертви. Десантник забився в конвульсiях i затих. У цей момент на схилi в нього вже цiлився ще один загарбник, але був зметений шквалом вогню товаришiв, що прийшли на допомогу. Пiдiбравши трофейну зброю, пiхотинець знову кинувся в гущу сутички, на ходу розстрiлюючи весь боєзапас, що залишився, скидаючи в вогняну яму пару трiйку нападникiв десантникiв.
  Коли iндикатор заряду гвинтiвки показав нуль, вiн, розмахуючи прикладом, обрушив свої удари на голову, що втратив у запалi бою свiй шолом загарбника. Череп хруснув пiд ударом i бризнув мiзками в рiзнi боки. У момент смертi ворога, шалена куля, пробивши броню, увiйшла в бiк пiхотинця. Випустивши свою зброю, вiн, втрачаючи свiдомiсть, упав на колiна, хапаючись за рану, з якої одразу хлинула кров. Поруч пролунав черговий вибух. Цемент i галька осколковим дощем застукали по шолому. Свiжi сили ворога прорвали оборону i, добиваючи по дорозi поранених, бiгом наближалися до нього. Один iз нападникiв досягнувши, все ще у свiдомостi важко пораненого пiхотинця, що стояв на колiнах, приставив стовбур до його грудей. Пiхотинець пiдняв очi на ката i, посмiхаючись, непомiтно звiв таймер ручної гранати у себе на поясi, розмiщеному на рiвнi рани. Потiм пiдняв забрало, нагороджуючи ворога передсмертною посмiшкою. Пролунав пострiл, а разом з ним вибух, що розкидає у сторони нутрощi двох жертв безжальної вiйни.
  ***
  
  Не маючи поняття, що вiдбувається за пеленою їдкого диму, оператор стацiонарного кулемета, розташованого на входi в бункер, що веде в катакомби, лише знову i знову проводив поглядом новi загони пiхотинцiв, що йшли в цю димову завiсу. Потiм прибув останнiй загiн i посiв позицiї бiля нього. Вдалинi лунали вибухи i спалахували спалахи. Зенiтнi установки, що прикривали їхнiй вхiд у бункер, були вже майже всi придушенi вогнем з повiтря. Iнодi знаряддя, де-не-де вцiлiли, все ще огризалися серiями вогню. Оманливе вiдчуття затишшя створювало враження того, що бої в цьому районi припинилися. Оператор час вiд часу прикладався до оптичного прицiлу i оглядав околицi. Пiхотинцi поряд помiтно нервували, намагаючись придивитись до непроглядної димової завiси. Через деякий час з'явилися першi гостi. Оператор негайно втиснув гашетки, iз задоволенням вiдчуваючи плавну вiддачу зброї. Першi ряди десантникiв, що нападали, були виднi в його прицiлi як на долонi. Ось трiйця намагається швидко подолати загородження. Оператор, на мить, вiдпустивши гашетки, плавно натиснув ногами на педалi, i гiдравлiка, що слухняно пiдкорилася, розгорнула зброю в потрiбному напрямку. Перехрестя ковзнуло по однiй iз чорних фiгур. Оператор втиснув гашетки, вiдчуваючи неймовiрне задоволення вiд процесу. У прицiлi вiн бачив, як розривнi кулi, що трасують, плавно наздогнали останнього з трьох втiкачiв, перетворюючи його на один кривавий вибух. Вдавивши ногою педаль, оператор не вiдпускаючи гашеток i не шкодуючи боєзапасу перехрестям ковзнув по другому вiдсiкаючи йому ноги, а потiм добив нещасного на землi. Третiй, який рiзко змiнив траєкторiю руху, встиг сховатися за бетонною стiною. Але незабаром i його спiткала доля товаришiв, коли оператор не припиняючи вогонь, рознiс стiну вщент. Розташованi поруч пiхотинцi не брали участь у одноосiбнiй розвазi. Їхнi прицiли не дозволяли вести точну стрiлянину на такiй вiдстанi, i лише уважно стежили за тим, що вiдбувається.
  Дим розвiявся, i знову показалася група десантникiв, чоловiк двадцять. Оператор уже з неприхованою усмiшкою ковзав прицiлом вiд одного до iншого, як чарiвник, помахом палички, укладаючи з вiдстрiленими частинами тiла, у ряд вiдразу кiлька людей. Наступ ставало все iнтенсивнiшим, i незабаром Оператор просто став не встигати повертати зброю, намагаючись вразити безлiч цiлей. Задоволення змiнилося помiтним роздратуванням. Почала знижуватися точнiсть влучення. Заговорили гвинтiвки пiхотинцiв. Почулися пострiли у вiдповiдь. Декiлька куль з iскрою вiдскочили вiд захисного щита установки кулемета. Оператору вже не доводилося дивитися в прицiл для пошуку цiлей, вони були всюди i неминуче наближалися. Перша ракета розiрвалася прямо перед носом, огортаючи його дощем каменiв i людських останкiв пiхотинцiв, що пiдiрвалися. Вiн з ненавистю, вогнем намацав стрiльця i рознiс його на шматки. Пригорнувшись до прицiлу, вiн оглянув обрiй i з жахом нарахував трьох десантникiв з ракетними установками. Його пробив пiт, руки ще сильнiше вчепилися важелi керування вогнем. Вiддача зброї вже не здавалася такою приємною, рахунок йшов на секунди. Один ракетник готовий попаданням у голову... другий готовий, попаданням прямо в установку... де ж третiй? В останнiй момент оператору, який припав до прицiлу, здалося, що вiн змiг розглянути маркування випущеної ракети. другий готовий, попаданням прямо в установку, де ж третiй? В останнiй момент оператору, який припав до прицiлу, здалося, що вiн змiг розглянути маркування випущеної ракети. другий готовий, попаданням прямо в установку, де ж третiй? В останнiй момент оператору, який припав до прицiлу, здалося, що вiн змiг розглянути маркування випущеної ракети.
  
  ***
  
  Пiсля знищення стацiонарної зброї, весь простiр знову був затягнутий штучним серпанком, що заважає ракетникам загарбникiв вести прицiльний вогонь по захисниках. Пiхотинцi перегрупувалися i не вiдкривали вогонь, намагаючись пiдпустити ворога якомога ближче i потiм завдати найбiльшої шкоди. Нiхто не сумнiвався в тому, що битва за планету програно, але бажання стояти до кiнця, i по можливостi продати себе якомога дорожче було на користь Силiнiйцiв. Знову тиша, i нервова напруга захисникiв та нападникiв. Здавалося, все повiтря наелектризоване людською енергiєю, ненавистю та агресiєю. Запах кровi та смертi давно змiшався iз запахом гару та попелу, являючи собою забiйну сумiш, що викликає огиду у тих, хто не звик воювати. Нарештi, розриваючи коричневий серпанок, з'явилися першi силуети ладу десантникiв. Силiнiйськi пiхотинцi тут же дали дружний залп, який забирає життя тих нещасних, кому не пощастило опинитися на лiнiї вогню. Десантники вiдкрили вогонь у вiдповiдь, i число захисникiв помiтно скоротилося. Двi групи загарбникiв зайшли з флангiв i, розстрiлюючи пiхотинцiв, намагалися прорватися безпосередньо до входу в бункер. Утворилося звалище. Тi, у кого закiнчувалися патрони з криком кидалися на наступаючих i, зчепившись у рукопашнiй сутичцi, вбивали супротивника, накидаючись ззаду. Вони перерiзали горло, а часом просто рвали його руками, зрошуючи стiни та пiдлогу червоною рiдиною. Встромляли холодну зброю або просто металевi стрижнi стволiв гвинтiвок у тi мiсця, якi не захищала броня. Вбивцi, наче звiрi, спостерiгали за тим, як згасає вогник життя в очах жертви, що мучиться, потiм самi помирали пiд пострiлами мстячих. Жодних правил лише закон вiйни - вбивати поки що живий. Лейтенант пiхотинцiв i два сержанти, притиснутi до заварених нашвидкуруч дверей у бункер, вiдстрiлювалися до останнього патрона, доки одного з сержантiв не розiрвало на двi частини розривом вдало кинутої гранати. Лейтенант та другий сержант iз криками кинулися на нападникiв. Сержант прикладом вибив гвинтiвку з рук десантника i мертвою хваткою схопив його за горло, штовхаючи до стiни. У спину йому вистрiлили кiлька разiв, але вiн продовжував рух, i тiльки коли насадив свою жертву на сталевий штир, що стирчав зi стiни, чiпляючись руками за краї чорної бронi, що смикає ногами вмираючої жертви, вмираючи, сповз до її нiг. Поранений лейтенант, схоплений за руки двома нападниками, був розтягнутий наче на розп'яття. Його притиснули до входу у бункер. До поваленого швидко пiдскочив сержант десантникiв i,
  - Чи варто? - i, отримавши у вiдповiдь питання лише ненависний плювок в забрало, бiльше не зволiкаючи, натиснув на курок, позбавляючи офiцера голови.
  
  Багато хто думає, що творець, знатиме межу сили руйнування i переживатиме за своє творiння бiльш, нiж хтось iнший, з кожною новою руйнiвною миттю вiдчуваючи мiць цiєї сили, i передбачаючи її кiнець. У цьому є головна помилка людської думки. Творцiв багато, а сила руйнацiї одна. Її межа та мiць може визначити лише сам руйнiвник. Тiльки вiн, покiнчивши з творiнням або творами творцiв, здатний вiдчути стомлену спрагу деструкцiї, або все ще не згасає голод знищення. Навiть коли, не залишається щось руйнувати, цей ненаситний звiр метатиметься у пошуках чужих творiнь. Голод гнатиме його вперед, у постiйному пошуку, доки не знайдеться хтось, здатний звернути цю енергiю в творення. I тодi цей хтось на якийсь час стане правителем всесвiту. Досi поки новим творцем не буде створено його власного звiра.
  Руйнування i творення - двi невiд'ємнi половинки свiтобудови, щоб забезпечити рух розвитку цивiлiзацiї вперед постiйно удосконалюючись. Адже часто, для того, щоб створити щось нове, нам необхiдно позбутися старого. Елементарно звiльнити мiсце нового життя. Можливо, це й вiдбувалося зараз...
  Вечерiло. Те, що залишилося вiд столицi Силiнiї, являло собою невгамовне зарево пожеж, яке зливалося iз загравою сонця. Серед похмурих обвуглених руїн усе ще стелився коричневий дим захисних установок, перемiшаний з чорним пилом i попелом. Променi вранiшнього сонця загадково переломлювалися крiзь цей дим, утворюючи казкової краси кольору, вiдкиданi вiдблисками на ще не зруйнованi до кiнця стiни хмарочосiв. То тут, то там лунали пострiли, неземного бою. У центральних районах колись ще квiтучого мiста все ще точилися бої. Кораблi та шатли "Туманностi" вже безперешкодно заходили на посадку, висаджуючи свiжi пiдроздiли, i так само безперешкодно покидали планету, йдучи назад на орбiту. Чорнi птахи винищувачiв повнiстю контролювали повiтряний простiр. вiд часу ухиляючись вiд керованих ракет захисникiв, з ревом, що виринають з серпанку. Основна битва тривала вже пiд землею, де захисники, якi не бажають здаватися, билися до кiнця.
  
  Холодний розум, отримував данi з усiх куточкiв планети i негайно її аналiзував. Вiн розумiв, що втрати були гiгантськими та не прогнозованими. Вiн мiг намацати розум керiвника опором i тому мiг миттєво пiдпорядкувати собi всi сили захисникiв. Захисники, приреченi на поразку, можливо з самого початку погодили плани дiй i, не сподiваючись на ефективнiсть спонтанних контратак, спроектували рацiональний план оборони, намагаючись вкусити болючiше i завдати "Туманностi" найбiльшої шкоди. Можливо, все вище Силiнiйське командування, з моменту орбiтального бомбардування знаходилося в глибокому снi, у своїх пiдземних усипальницях. Їхнi надiї, вижити i перечекати роки, були зрозумiлi, але нiхто, хто впав у сон, не мiг зрiвнятися з тiєю вiчнiстю, яку мала "Туманнiсть". Холодний Розум, вкотре здивувався завзятостi та стiйкостi цих людей. Вiн розумiв, що знайти їх захованi саркофаги, має бути першочерговим завданням всiх наземних сил, але вiн також не мiг собi дозволити подальших втрат, що збiльшилися в геометричнiй прогресiї, залежно вiд просування в глибини мережi катакомб їхнiх вiйськ. Зi злим безсиллям вiн розумiв, що не мiг навiть залишати гарнiзони для блокування захисникiв у їхньому пiдземному укриттi. Це був би провал подальшої операцiї. Розум усе оцiнив, зважив та усвiдомив. Вся його сутнiсть шукала рацiональних розв'язань проблеми. Потрiбен був хтось, хто б зайнявся цiєю планетою, i ось вiн уже знає ХТО. В одну невловиму мить усi необхiднi рiшення були прийнятi та вказiвки знайшли своїх одержувачiв. Тепер можна було розпочинати заключну фазу операцiї. Армада поступово знову починала похiдне приготування.
  
  - Роздiл 51 -
  
  Легкий вiтерець гнав по зеленiй травi опале листя, час вiд часу змiнюючи свiй напрямок. Листянi дерева шумiли своєю кроною, на тлi сiрого, але все ще сонячного неба. Хмари мчали неймовiрно швидко, нагадуючи бурхливу небесну рiчку. У повiтрi пахло сiрою та грозою. Тваринний свiт затих i лише нечисленнi незадоволенi рики з хащi нагадували у тому, що лiс живемо. Силинiйський крейсер, що впав, або швидше те, що вiд нього залишилося, нерухомо застиг посеред зеленого моря рослинностi, нагадуючи гору металу серед безлюдного випаленого острова. Все живе навколо розбитого корабля обвалилося i пiд впливом нестерпного жару, розжареного в атмосферi металу, перетворилося на попiл або розплавилося склi. Глибока й широка борозна повалених дерев, здавалося, тяглася до самого горизонту. Цей хвiст чорно-попелястої землi було свiдченням не простої i досить довгої посадки. Виникла лiсова пожежа, вирував не довго. Охолодивши свiй запал пiд нiчною зливою неймовiрної сили, що перетворила борозну на своєрiдну чорну рiчку попелу i бруду, вiн не залишив по собi, лише слiд диму, що пiднiмався з попелища. Настав ранок, а з ним i сонце, що зiйшло, встигли остаточно заспокоїти стихiю. Про нiчний вогненний вихор, що увiрвався з небес, нагадувала лише купа бронi, що охолоджувалась пiд раптовими поривами вiтру, i майже нечутно перiодично потрiскувала. лише слiд диму, що пiднiмався з попелища. Настав ранок, а з ним i сонце, що зiйшло, встигли остаточно заспокоїти стихiю. Про нiчний вогненний вихор, що увiрвався з небес, нагадувала лише купа бронi, що охолоджувалась пiд раптовими поривами вiтру, i майже нечутно перiодично потрiскувала. лише слiд диму, що пiднiмався з попелища. Настав ранок, а з ним i сонце, що зiйшло, встигли остаточно заспокоїти стихiю. Про нiчний вогненний вихор, що увiрвався з небес, нагадувала лише купа бронi, що охолоджувалась пiд раптовими поривами вiтру, i майже нечутно перiодично потрiскувала.
  Серед, здавалося б, тимчасової звукової гармонiї природи та стороннього тiла з космосу, що виникла, з'явився новий звук ударiв i скрегота. Потiм гулким ударом на засклений пiсок упав шматок бронi, зовсiм недавно ще грiзного корабля Силiнiанського флоту. У прорiзi, що утворився, з'явилася розпатлана фiгура AS113. Чорний панцир бронi потерся i вкрився численними не бойовими подряпинами. Роздертi в багатьох мiсцях хваленi десантнi штани, обвисли лахмiттям на закривавлених ногах. Добре мiцне взуття не пiдвело. Випроставшись на повний зрiст, вiн вдихнув на повнi груди. Потiм, нахилившись в отвiр, подав руку i витяг за собою не менш пошарпану дiвчину. Обидва вони, взявши за руки, обережно пройшли зовсiм недавно нагрiтою до температури плавлення бронi корабля, i, влаштувавшись бiля наповненої дощовою водою вм'ятини,
  - Що, Анрiтi, далi будемо робити? - Замислено запитав AS113, морщачись, протираючи намоченим клаптем штанiв запаленi рани. Рука, що хруснула пiд час падiння, хворiла, але все обiйшлося лише сильним вивихом. Вiн уже встиг познайомитися i протягом усього шляху розповiдав дiвчинi, що прокинулася, про свої пригоди i неймовiрну везучiсть.
  - Треба знайти корабель i забратися звiдси. - Анрiтi, втомлено розчiсувала своє довге темне волосся мокрою п'ятiрнею. - Хоча, ти солдат "Туманностi", тобi краще знати...
  - Дiвчино, припинiть цей свiй зневажливий тон. Я вже не раз повторював, що менi глибоко наплювати на цiлi та задуми моїх командирiв... емм... колишнiх командирiв. Я зараз, можна сказати сам собою. Смiю нагадати, що був заарештований та ув'язнений разом з вами.
  - Ну, це ти так говориш, хоч я як не дивно чим далi, тим бiльше тобi вiрю. Сама себе не впiзнаю. Або ти менi просто подобаєшся. - вона посмiхнулася i ще раз хлюпнула воду з долонь на обличчя.
  - Менi цiкаво, куди взагалi нас занесло, - AS113 присiв поруч i iз задумливим виглядом став оглядати околицi, - А тут гарно. Природа приємна, пестить око, щось нагадує, тiльки не знаю що.
  - Знаєш, якщо нам не пощастить, то доведеться надовго залишитися. Ось тодi тобi все довкола не тiльки набридне, а впоперек горла встане.
  - Складно сказати... Я сам точно не знаю, де моє мiсце. Може й тут.
  - Ех, спiвчуваю я тобi, - Анрiтi перестала вмиватися дощовою водою i зараз намагалася упорядкувати волосся. - Немає нiчого гiршого, коли людина не має мети чи бажання, прагнень i хоча б того потаємного куточка, де б вiн хотiв провести свою старiсть.
  - Не повiриш, але в мене це мiсце є, воно десь усерединi мене. Я вiдчуваю, що воно iснує насправдi, але нiби не пам'ятаю нiчого про нього...
   - Не дивно, адже вам, солдатам, з самого початку влаштовують iнтенсивне промивання мiзкiв, - в очах дiвчини була видна щира жалiсть до людини, що сидiла навпроти, - Але знаєш, що мене найбiльше дивує в тобi?
   AS113 запитливо глянув на спiврозмовницю.
  - Я не можу керувати твоїми думками, iнодi я їх просто не бачу. Так, зiзнаюся я намагалася, бо на самому початку думала, що ти такий самий ворог, але у мене не вийшло... Не знаходиш це дивним?
  - Не знаю. Весь свiт навколо для мене набагато дивнiше, - AS113 пiднявся i пiдiйшов до прямовисного краю громади розбитого крейсера. Розглядаючи узлiсся внизу, тихо сказав, здавалося самому собi.
  - Треба йти звiдси. Рано чи пiзно тут будуть або господарi планети або солдати "Туманностi". Анi тих не iнших бачити не хочу.
  - Довго у лiсi не протягнемо. Не ти, не я не знайомi з особливостями цього, здавалося б привiтного свiту, - дiвчина обережно пiдiйшла ззаду i боязко подивилася вниз, тримаючись за плече десантника.
   - Глянь геть туди, - AS113 вказав напрямок вiльною рукою.
   - Що там?
   - Не знаю, але схоже на дорогу, надто правильна смуга.
   - Нi, не схоже...
  - Давай будемо рухатися в той бiк, все одно треба кудись iти. До того ж, у тiй сторонi менше рослинностi, огляд краще, - продовжував переконання AS113.
  - Краще. Не сперечаюся, але не тiльки для нас, - iронiчно посмiхнулася Анрiтi.
  - Годi тобi. Або в тебе пропозицiї є?
   Дiвчина лише мовчки хитнула головою.
   - От i добре, я спущу назад, прихоплю амунiцiю.
  - Тiльки швидше i будь обережнiшим. Раптом натрапиш на когось iз таких же тих, що вижили.
   - Добре постараюсь, - вiдгукнувся AS113, швидко спускаючись у темряву отвору.
   Анрiтi знову присiла на край, i, звiсивши ноги, почала розглядати природу внизу.
  Зелений свiт, приємно манив своєю живою красою. Легкий вiтерець раптовими поривами обдував ще вологе вiд дощової води обличчя. На якусь мить вона вiдчула себе такою самотньою та безпорадною. Пiднявши обличчя до неба, вона спробувала побачити зiрки. Здавалося лише серед них, був її порятунок. Так, її будинок десь там, i родичi, напевно, давно ведуть iнтенсивнi пошуки. Раптом вона зловила себе на думцi про те, що батько раптово здався їй настiльки далеким i чужим, у порiвняннi зi звичайним солдатом "Туманностi", який її спав. Хоча вiн i не був таким звичайним, як здалося на перший погляд. Щось дивне було в ньому, щось екстраординарне, але близьке до неї самої. Наче це щось було частиною її самої. Вiн, як i вона, нiчого не пам'ятав про своє дитинство. Але коли як, його стан можна було пояснити, вона не могла пiдiбрати пояснення для себе. Низка дивних подiй на Аурiонi знову змусили згадати про себе, але роздуми не приводили нi до чого. У побудованому логiчному ланцюжку не вистачало ланок. Розум, вiдчував близькiсть розгадки, але нiби упирався у стiну. Як вона не любила цього вiдчуття. У такi моменти, здавалося, що вона обмежена людина, якiй просто не дано знати чи мислити бiльше за дозволене. Це дратувало. Вона знову i знову вибудовувала думки, але вони також знову розсипалися, розповзаючись темними куточками свiдомостi. що вона обмежена людина, якiй просто не дано знати чи мислити бiльше за дозволене. Це дратувало. Вона знову i знову вибудовувала думки, але вони також знову розсипалися, розповзаючись темними куточками свiдомостi. що вона обмежена людина, якiй просто не дано знати чи мислити бiльше за дозволене. Це дратувало. Вона знову i знову вибудовувала думки, але вони також знову розсипалися, розповзаючись темними куточками свiдомостi.
  - А ось i я. Можемо рухатися далi, - АS113 встиг зняти незручну броню, перекинувши через плече набитий рюкзак та двi гвинтiвки. Без панцира вiн став їй бiльш симпатичним, оскiльки виглядав звичайним хлопцем, який зiбрався в похiд. Лише грiзна зброя нагадувала про те, що не так все просто не з нею не з усiм iншим у цьому свiтi.
  - Треба швидше валити звiдси. Там у глибинi корабля є тi, що вижили.
   - З чого ти взяв?
  - Коли я йшов, хтось запустив внутрiшнє джерело живлення. Аварiйне освiтлення на мить спрацювало. Я захопив моток кабелю. Вiн допоможе нам спуститись на грiшну землю.
   - Тодi давай поспiшаємо.
   Незабаром вони обережно спускалися вниз.
   - Знаєш, а я ж висоти боюся, - хихiкнув AS113, повисаючи, вхопившись за кабель прямо над головою Анрiтi, - Нiколи не думав що боюся, а зараз аж дух захоплює.
   - Не скажу, що менi вона подобається, але ж доводиться миритися, якщо жити хочу, - вiдгукнулася дiвчина, - Ти якщо падати зберешся тiльки мене не зачепи.
  - Ха-ха. Дуже смiшно...
  - Сам почав. У мене в самої голова паморочиться, а тут ще ти.
  - Добре вибач. Iнодi багато балакаю. Але це, мабуть, тому, що до цього дуже багато мовчав.
   - Мiг би ще трохи постаратися.
   Подальший спуск при сильних поривах вiтру озвучувався лише зойками Анрiтi.
  - Слухай, кабелю не вистачає. А до землi метрiв десять як мiнiмум, - окликнула AS113 Анрiтi, змушуючи солдата зупинитися.
   - Доведеться стрибати.
   - Ти з глузду з'їхав?
   - А ти маєш iншi пропозицiї?
   - Скорiше нi нiж так.
  - Тодi повисни на кiнцi, вiдштовхнися добре i стрибай. Попiл унизу повинен пом'якшити приземлення.
   - Ааааа...
   - Гей, ти жива там?
  - Начебто так. Колiнку тiльки забила сильно. Не можу встати.
  - Вiдповзай, давай! Ще я приземлюся, i розберемося з твоєю кiнцiвкою, - спробував пiдбадьорити AS113.
   - Як би ти сам собi чогось не вiдбив...
  AS113 кинув вниз гвинтiвки та рюкзак, а потiм упав сам як справжнiй десантник, пiднiмаючи навколо клуби попелу та нецензурної лайки. Пiсок потрапив у вiчi й рота, вiд недавнього вмивання не залишилося й слiду.
  - Знаєш, я здається, бачила дичину. Он у тих кущах.
   - Тфу, тфу... а я здається вже попелу наївся.
   Анрiтi посмiхнулася, продовжуючи iнтенсивно розтирати забите мiсце.
   - Не думаю, що нам варто починати полювання, адже потiм видобуток готувати доведеться i iншi клопоти, - продовжив AS113.
   - Ну, приготування я б взяла на себе, - охоче вiдгукнулася дiвчина, пiдбираючи одну з гвинтiвок.
  - Нiчого, пайками поки обiйдемося, нам ще довго йти, може i буде в тебе можливiсть покулiнарнювати, а поки що не варто витрачати боєзапас. Чи мало хто нам зустрiнеться чи пiде нашими слiдами.
  - Гаразд, нам туди, - Анрiтi махнула рукою у бiк метрових заростей зеленої трави. Стряхнувши з себе i зброї попiл, вона, накульгуючи, рушила туди.
  - Точно? - недовiрливо запитав AS113, одягаючи рюкзак.
  - Ти менi не вiриш, любий? - грайливо пiдморгнула йому дiвчина.
   Останнє слово справило на десантника настiльки сильне враження, що тепер вiн був готовий слiдувати за цим тендiтним, але войовничим створiнням у будь-який бiк всупереч здоровому глузду.
  Яскраве сонце освiтлювало околицi, проникаючи в густу хащу лiсу. Вiковi дерева густою кроною затуляли небо, пропускаючи в темряву тонкi потоки сонячних променiв. Щойно черговий сильний порив вiтру колихав їхнi верхiвки, променi перетворювалися на численних сонячних зайчикiв, перетворюючи хащi на мерехтливу казку. Висока трава росла лише на узлiссi, у самому лiсi їй не вистачало свiтла, i тому тут переважав лише коричневий мох. Потенцiйна дичина заливалася трелями над головою, яка часом заглушувала метушню дуже гучних комах пiд ногами. Але й тi й iншi намагалися забратися подалi вiд чужорiдних чужинцiв. Лише рослиннiсть була неупереджена до мандрiвникiв. Спочатку Анрiтi, гордо очолювала похiд, поставивши гвинтiвку на плече, поки спiткнувшись на коренi дерева, що стирчало з землi, симпатично розтяглася на вологому моху. AS113, посмiхаючись подав їй руку, яку потiм вона намагалася не випускати i триматися поряд. Десантнику це подобалося, хоч вiн i розумiв, що радiє наче пiдлiток. Так вони йшли довго i мовчки, лише зрiдка перекидаючись швидкими поглядами. Вiн хотiв їй багато про що розповiсти, але теми здавались йому не пiдходящими для такої романтичної прогулянки. Вона ж була занурена у свої думки у черговiй вiдчайдушнiй спробi розiбратися у самiй собi. Вiд чого раптом бойова самовпевнена жiнка, ватажка Вiльних Мисливцiв, спецiально хоче почуватися слабкою та беззахисною в компанiї цього чоловiка. Чи не закохалася вона? Анрiтi намагалася вiдкинути всi думки на цю тему, але новою хвилею вони накривали її зсередини. Щось змiнило її, i це вже не можна було заперечити. що радiє наче пiдлiток. Так вони йшли довго i мовчки, лише зрiдка перекидаючись швидкими поглядами. Вiн хотiв їй багато про що розповiсти, але теми здавались йому не пiдходящими для такої романтичної прогулянки. Вона ж була занурена у свої думки у черговiй вiдчайдушнiй спробi розiбратися у самiй собi. Вiд чого раптом бойова самовпевнена жiнка, ватажка Вiльних Мисливцiв, спецiально хоче почуватися слабкою та беззахисною в компанiї цього чоловiка. Чи не закохалася вона? Анрiтi намагалася вiдкинути всi думки на цю тему, але новою хвилею вони накривали її зсередини. Щось змiнило її, i це вже не можна було заперечити. що радiє наче пiдлiток. Так вони йшли довго i мовчки, лише зрiдка перекидаючись швидкими поглядами. Вiн хотiв їй багато про що розповiсти, але теми здавались йому не пiдходящими для такої романтичної прогулянки. Вона ж була занурена у свої думки у черговiй вiдчайдушнiй спробi розiбратися у самiй собi. Вiд чого раптом бойова самовпевнена жiнка, ватажка Вiльних Мисливцiв, спецiально хоче почуватися слабкою та беззахисною в компанiї цього чоловiка. Чи не закохалася вона? Анрiтi намагалася вiдкинути всi думки на цю тему, але новою хвилею вони накривали її зсередини. Щось змiнило її, i це вже не можна було заперечити. Вона ж була занурена у свої думки у черговiй вiдчайдушнiй спробi розiбратися у самiй собi. Вiд чого раптом бойова самовпевнена жiнка, ватажка Вiльних Мисливцiв, спецiально хоче почуватися слабкою та беззахисною в компанiї цього чоловiка. Чи не закохалася вона? Анрiтi намагалася вiдкинути всi думки на цю тему, але новою хвилею вони накривали її зсередини. Щось змiнило її, i це вже не можна було заперечити. Вона ж була занурена у свої думки у черговiй вiдчайдушнiй спробi розiбратися у самiй собi. Вiд чого раптом бойова самовпевнена жiнка, ватажка Вiльних Мисливцiв, спецiально хоче почуватися слабкою та беззахисною в компанiї цього чоловiка. Чи не закохалася вона? Анрiтi намагалася вiдкинути всi думки на цю тему, але новою хвилею вони накривали її зсередини. Щось змiнило її, i це вже не можна було заперечити.
  Куди приведе їх, не запланована прогулянка, нiхто не знав. Цiлi були так само не зрозумiлi i розмитi, як i майбутнє, яке їх могло чекати. Вони випали з навколишнього свiту, який був частиною їх самих. Тепер вони були самi й удвох. Частинки двох рiзних свiтiв утворили свiй молодий свiт, який бажає неодмiнно вiдстояти своє право на життя. Тому вони просто йшли вперед, сподiваючись на краще. Йшли тому, що весь сенс життя полягав у русi, а зупинка прирiвнювалася безвиходi та смертi. Тому що вони були молодi душею i не мали намiру здаватися. Iшли в темряву невiдомостi, в сутiнки хащi лiсу, тим самим, кидаючи виклик усiм тим, хто мiг стати на шляху. Вперед їх рухала вiра. Вiра в обнадiйливе свiтло в кiнцi тунелю та надiя, що вони його знайдуть. Тi почуття, що часто рухають тiєю незвiданою частиною всесвiту, яка цими своїми властивостями наводила страх на решту її частини. Два вiчнi почуття - вiра i надiя, що виникли з нiчого чи все-таки з чогось?
  Надiя на краще, оптимiзм - це дивнi якостi, властивi тiльки людям, часом навiть усупереч природному почуттю самозбереження. Вони з'являються лише тодi, коли є вiра. Вiра у те, що надiї виправдаються. Вони настiльки взаємопов'язанi i переплетенi, що часто вiдрiзнити їх один вiд одного майже неможливо. Цi два почуття виникли з прихованого i малозрозумiлого третього, яке поки Анрiтi нi AS113 не усвiдомлювали до кiнця.
  Кожен iз людей має одне життя. Але чи життя тiла чи життя духу? Життя з кiнцем чи життя без кiнця? Для багатьох, обдiлених силою свiдомостi, iснував лише перший варiант, але були й тi небагато, хто був близький до варiанта номер два, просто вони часом не знали, як пiти другою дорогою. Лише здатнiсть поєднувати у собi всi три почуття в одне цiле могла допомогти людинi пiти дорогою вiчнiстю. Анрiтi та AS113, по сутi, теж поки що не знали, як i в якому напрямку їм прямувати, але з кожним новим смiливим кроком починали здогадуватися.
  
   - Роздiл 52 -
  
  Численнi кораблi "Туманностi" залишали атмосферу планети, вiдводячи всi свої сили i залишаючи позаду на мiсцi колись квiтучих мiст подiбнiсть до виїжджених пустель. На змiну їм багатостраждальна планета приймала нових господарiв, але вже не в чорних мундирах, а в знайомих зелених з вiдiрваними у багатьох емблем Аурiанського флоту. Серед новоприбулих з'явилися i новi гравцi цiєї великої та жорстокої космiчної гри. Фрегати Радикалiї десятками заходили на посадку, висаджуючи численну пiхоту i вивантажуючи бронетехнiку, що впивалась гусеницями в розкритi бетон i гальку. Ховер-танки колишньої республiки Федерацiї вже всюди снували мiж руїнами, винищувачi, проносячись над руїнами, розганяли залишки коричневого серпанку. На орбiтi застигли на бойовому чергуваннi численнi крейсери та руйнiвники. Здавалося свiт, змiнив свiй вигляд,
  Холодний Розум був задоволений. Його новi союзники прибули вчасно. Радикалiя - цi мерзеннi труси, вчасно залишили лави приреченої Федерацiї. Розум поважав їх за гнучкiсть дипломатiї i зневажав за боягузтво. Ця народнiсть, хоч i численна, була готова здатися на милiсть "Туманностi", щоб урятувати свої свiти. Дурнi! Вони не розумiли, що це лише тимчасовий порятунок. "Туманнiсть" переслiдувала зовсiм iншi цiлi, i свободи чийогось розуму в них не було. Радикалiя буде вiльна рiвно стiльки, скiльки їхня iграшкова незалежнiсть буде необхiдна i вигiдна "Туманностi". У цi моменти, повалений, лежав у руїнах противник, вселяв набагато бiльше поваги i своєрiдної жалю, нiж цi боягузливi зрадники.
  Пiдкоряти їх собi зараз було б безглуздо. Не вистачило б сил та часу. Бiльше того, свiти Радикалiї, якi знаходилися неподалiк, дiзналися б новину миттєво i припинили б пiдтримку армади, наїжачившись у передсмертнiй спробi поставити палицi в колеса вiйськової могутностi "Туманностi". Це було невигiдно i за певних обставин навiть руйнiвно. Тому куди кориснiше було б зайнятися ними пiсля розгрому Федерацiї. Зараз вiрний пес в особi нового "союзника" був бiльш, до речi, нiж настирлива муха. Свiт пiд ними був повалений, i новi сили Радикалiї були дуже доречними. Ця планетарна система не становила особливої цiнностi, тому Холодний Розум, вирiшив згодувати його своїм новим вихованцям.
  
  - Що ви думаєте, Адмiрале, чому "Туманнiсть" так легко пiшла на контакт? Адже нашi сили довгий час стримували їх бiля кордонiв Федерацiї i, мабуть, попсували багато кровi, - запитав у поганого вiйськового новий Комендант Силiнiї. Здавалося, що з моменту iнциденту на Аурiонi Адмiрал об'єднаного флоту Радикалiї схуд ще бiльше.
  - Все просто. Єдине пояснення, це те, що нас вони вирiшили залишити на десерт в обмiн на надання їм повної iнформацiї про сектори Федерацiї, штучнi загородження та численнi мiннi поля. Тiльки це влаштувало їх як викуп за нашi життя, - хрипко вимовив Адмiрал, не вiдриваючись вiд оглядового екрану, за яким повною мiрою снували кораблi пiдтримки на тлi руїн Силинiйської столицi.
   - Але, Адмiралю...
  - Жодних АЛЕ, Комендант. Це так i не iнакше. Цю вiйськову машину не зупинить нiхто. Вона набирає силу, наче снiгова лавина i мчить, пiдмiняючи все на своєму шляху, - Адмiрал склав руки за спиною, але так i не удостоїв поглядом молодого Коменданта, якого зовсiм недавно призначив сам.
   Виникла хвилинна пауза, пiд час якої Комендант розмiрковував, як вiдновити свою репутацiю в очах Адмiрала, а Адмiрал починав сумнiватися в правильностi призначення такого недалекоглядного офiцера.
   - Що ж, Адмiрале, - просторово почав, нарештi, Комендант, - У нас все одно є шанс.
  - Можливо, є, - хрипнув Адмiрал, - Але ви все одно не продумали до кiнця якоїсь. Ви розчаруєте мене, Коменданте, але цього разу я пробачу вам лише за те, що мислите в правильному напрямку. I не забувайте Ваших думок у мене як на долонi.
  Комендант опустив погляд, нiби начальник зовсiм не був повернутий до нього спиною. Вiн просто iнтуїтивно вiдчував погляд Адмiрала, спрямований в iнший бiк, але цього було цiлком достатньо.
  - У нас буде шанс, якщо "Туманнiсть" зазнає поразки або зовсiм виснажить себе, намагаючись поглинути Федерацiю. I це єдиний шанс, коли як, якби ми не пiшли на зустрiч нашому супротивнику, то наступними володарями подiбного краєвиду були б нашi рiднi планети, - порушив тишу Адмiрал, вказуючи на руїни далеко знизу.
   - Я розумiю, - Комендант так само не пiднiмав погляду, - Ми продовжуємо агонiю, але це найкращий вибiр, що у нас є.
   - Майже так, Комендант, а тепер припинiть дратувати мене своєю присутнiстю, - закiнчив бесiду Адмiрал i захлинувся хрипким кашлем.
  Радикальський Комендант Силiнiї, який не з чуток знав, що означає цей кашель, не змусив себе просити двiчi. У будь-якому випадку, знаходиться подалi вiд начальства, було набагато спокiйнiше.
  
   ЧАСТИНА ТРIНАДЦЯТА
  
   "Сенс життя"
  
   - Роздiл 53 -
  
  Темрява, задуха, вогкiсть i тваринний страх усерединi. Усе це повному обсязi торкнулося кожної клiтини тiла Полковника Внутрiшнього вiддiлу " Туманностi " . Пiсля невдалої посадки крейсера на планету капiтанський мiсток фактично перестав iснувати. Стеля змiшалася з пiдлогою. Опорнi балки не витримали, не передбаченi суднобудiвниками для катаклiзмiв аварiйних посадок. Раптом рубка перетворилася на непрохiднi сталевi нетрi барикад з апаратури, механiзмiв, крiсел та приладiв. Багато хто загинув одразу. Щасливчики залишилися вмирати в темрявi болiсною смертю, намертво придушенi обваленими балками, або прибитi до пiдлоги, уламками металевих труб i стрижнiв, що впали на них. Хоча, можливо, щасливчиками виявилися тi, хто помер миттєво, а тi, хто вижив страждання, могли лише заздрити їм. Полковник не вiдчував нижньої частини тiла. Крiзь непроглядну темряву вiн не мiг розглянути, того, що стало причиною обмеження його рухiв, але розумiв, що ймовiрно хребет був зламаний i вiн приречений. Глибоко у свiдомостi, щось продовжувало чинити опiр тому, що вiдбувалося, i це була друга природна його особистiсть, що прокинулася в хвилину смертельної небезпеки, тодi як запрограмована особистiсть "Туманностi" пiддавалася фаталiстичним настроям, не збираючись боротися за життя, i вiдпустила контроль . У цi хвилини у Полковнику на повну силу прокинулася особистiсть старшого секретаря Ради Федерацiї. Того самого, ким вiн був. Той, що особисто здався на милiсть силi розуму "Туманностi" в останнi хвилини захисту дослiдницької станцiї, тим самим, прирiкаючи всiх своїх пiдлеглих на вiчне рабство в iм'я єдиної iдеї, яка так i не стала зрозумiлою до кiнця. Добровiльний зрадник, керований страхом за власнi здiбностi, вiн став марiонеткою своїх нових господарiв. Жорстоким убивцею, чиї руки занурилися по лiкоть у чужу кров. У мить у пам'ятi пронеслися фрагменти всiх подiй, у яких робив речi невимовної жорстокостi в iм'я " Туманностi " . З жахом вiн спробував схопитися за голову руками, але й вони нiби покинули його, переставши слухатися. Вiн згадав, як усi секретнi розробки Федерацiї, виробленi на дослiдницькiй станцiї, опинилися у руках ворога. Усвiдомив той факт, що особисто органiзував замах на Главу Ради Федерацiї на Аурiонi, сподiваючись разом з ним усунути того, хто мiг завадити грандiозним планам "Туманностi". Секретар вiдтворював фрагменти свого життя, бачачи себе збоку. Вiн не хотiв вiрити в те, що подавало йому свiдомiсть, але був заручником своєї пам'ятi та пам'ятi особистостi створеної в ньому самому тими, кого вiн нiколи не бачив, але вiдчував їхню присутнiсть скрiзь, де б вiн не знаходився. Секретар не зможе пробачити собi, того, що зробив своїми руками та думками, хоча вже не пiдвладний самому собi. Вiн розумiв, що приречений i прихiд смертi не змусить довго чекати, але не хотiв миритися з ним, тому що його життя було прожите за нього. Крик душi, що вирвався, нарештi, з нього не змiг полегшити страждань. Вiн знав i пам'ятав усе про тих, хто був його метою. але вiдчував їх присутнiсть скрiзь, де не знаходився. Секретар не зможе пробачити собi, того, що зробив своїми руками та думками, хоча вже не пiдвладний самому собi. Вiн розумiв, що приречений i прихiд смертi не змусить довго чекати, але не хотiв миритися з ним, тому що його життя було прожите за нього. Крик душi, що вирвався, нарештi, з нього не змiг полегшити страждань. Вiн знав i пам'ятав усе про тих, хто був його метою. але вiдчував їх присутнiсть скрiзь, де не знаходився. Секретар не зможе пробачити собi, того, що зробив своїми руками та думками, хоча вже не пiдвладний самому собi. Вiн розумiв, що приречений i прихiд смертi не змусить довго чекати, але не хотiв миритися з ним, тому що його життя було прожите за нього. Крик душi, що вирвався, нарештi, з нього не змiг полегшити страждань. Вiн знав i пам'ятав усе про тих, хто був його метою.
  Солдат i дiвчина, тi самi, волею долi, що не пам'ятають нiчого про себе. Не "Туманнiсть" позбавила їхньої пам'ятi. Вони були потрiбнi їй у природному станi, для тих же цiлей, якi переслiдувала Федерацiя - якнайшвидше вийти з вiйни переможцями. Хтось встиг втрутитись до того, як вони потрапили до нього в руки. Хто це був? Невiдомий третiй гравець? Вiльнi мисливцi?
  Як тiльки, розум "Туманностi" вважав свiдомiсть Секретаря, немов данi на жорсткому диску обчислювальної машини, вiн вiдразу визначив для нової особи нову мету - пошук i доставка аномалiй, що втекли. Саме так вони були квалiфiкованi "Туманнiстю". Наче запрограмована машина господарiв, вiн шукав i був близьким до своєї мети. Шукав по всiй вiдомiй частинi Всесвiту, i випадково наткнувшись на дiвчину, так само випадково зустрiв хлопця, який завжди знаходився у нього пiд носом. Вони тяглися один до одного з невiдомою силою. Доля нiби навмисне зводила їх разом. Адже ймовiрнiсть зустрiчi двох людей, якi не знали себе i не шукали зустрiчi один з одним, за короткий термiн часу в масштабах простору, в якому вони перебували, була дуже мала. Можливо, це був природний стан будь-якої аномалiї, що проявила себе в iншому вiдрiзку тимчасового потоку. Нiби антиматерiя збиралася воєдино, немов розлита ртуть, щоб краще протистояти тому середовищу, в яке вона потрапила.
  Але тепер це було зовсiм байдуже. Вiн щиро жалкував про те, що довелося пролити стiльки чужої кровi, i безмовно плакав, що вже не можна було повернути. Стiльки загадок, якi йому вже не доведеться розгадати. Вiдчуття безсилля i кiнця, що наближається, дратувало його, кидаючи в напади панiчного страху. Вiн вiдчував холодний подих смертi. Тi, що вже охолодили його кiнцiвки i без сорому, спокiйно дихали в обличчя. Можливо, це була лише гра його уяви, але вiн точно знав, що життя залишає його знесиле тiло, з кожною краплею кровi, що сочиться з численних колотих ран. Секретар розумiв, що вже нiчого не можна змiнити i в останнi секунди життя, коли повiки чорних очей, якi безуспiшно вдивляються в темряву, вiдмовилися пiднiматися, постарався розслабитися i змиритися. Прощаючись iз тим свiтом,
  В останнi митi життя, що зникає, в надiї полегшити мучене совiсть, Секретар направив у простiр останнiй уявний iмпульс:
  "Всiм, хто вижив, знайти i надати допомогу..." - Допомога кому? Вiн не мiг пiдiбрати визначення, тим двом людям, що уособлювали для його другої особистостi сенс життя. Думка обiрвалася на серединi, так i залишившись незакiнченою. Аурiонський Секретар Ради Федерацiї, вiн же Полковник Внутрiшнього Вiддiлу "Туманностi", що нарештi знайшов самого себе, був мертвий, як i багато iнших на цьому проклятом Силiнiйському кораблi. Їхнi тiла, як тiла солдатiв, загиблих далеко вiд дому, не становили жодної цiнностi i були нiкому не потрiбнi. Вони нiби космiчний пил, мiльярдами своїх частинок розпорошеного по всьому всесвiту, залишалися вже нiкому не помiтними складовими цього величезного i божевiльного свiту вiйни та жорстокостi.
  Основна думка i мета створеного у всесвiтi кривавого хаосу, вiдома лише її безпосереднiм призвiдникам, з кожним новим тимчасовим витком набувала все бiльшої матерiальностi. Секретар Ради Федерацiї, який достроково виконав призначення уявної батарейки повнiстю став непридатним i розчинився в iсторiї.
  
   - Роздiл 54 -
  
   - Бум, - тихо промовив AS113, кидаючи зiбранi ним сухi гiлки, поповнюючи цим величезну купу, зiбрану ним для багаття, - Думаю, для невеликої пожежi вистачить.
  - Як ти вiдчуваєш, що нам загрожує тут небезпека? - спитала дiвчина, з побоюванням розглядаючи галявину лiсу, на яку вони вийшли. Далi було безкрає поле зеленої трави в людський зрiст.
  - Яка небезпека? - уточнив AS113, звiряючи їхнє розташування за компасом. Вони так само були на вiрному шляху, але попереду були непрохiднi на перший погляд джунглi високої трави. У цьому безкрайньому полi було легко заблукати i втратити орiєнтацiю.
   - Не знаю, - з невпевненiстю продовжила Анрiтi, - Але тут стає холодно i моторошно.
  - Нiчого. Зараз розведемо багаття, поїмо i поспимо нарештi. Вся жах пройде.
   - Знаєш, нiколи не думала, що боюсь темряви, - тихо сказала дiвчина, спостерiгаючи, як AS113 намагався розвести вогонь.
  - Краще розслабся i спiваєш. День видався не з легких. Там у чашi, я часом думав цей лiс взагалi нiколи не скiнчиться. Там я не хотiв би залишитися ночувати.
  - Ти маєш рацiю, - дiвчина зi здриганням згадала ту волохату, погано пахнучу людиноподiбну iстоту, що напала на її супутника в лiсi. У той момент, злякавшись, вона, стрiляючи, потрапила в звiра, що гарчить, не з першого разу. Зрештою, вразила iстота на повал. Звiр видав несамовитий крик, що прокотився луною по всьому лiсi. З хащi одразу ж вiдгукнулися ще кiлька подiбних створiнь. AS113 встиг видертися з-пiд тушi вбитого звiра, i вони бiгом покинули мiсце подiї. Їй досi чомусь було страшно. Вона, донька ватажка Вiльних Мисливцiв, яка не раз брала участь у космiчних баталiях, зараз здригалася лише вiд однiєї думки, що їм доведеться переночувати тут.
  - Та не бiйся ти, - продовжував заспокоювати її AS113, - та тварюка не на тебе ж напала, а на мене. Мабуть, побачивши в менi самця, вона вирiшила вiдбити самку. А от пiсля б почалося найцiкавiше.
  - Ну, тебе. Самкою була б я - дiвчина сердито вдарила свого супутника кулаком по плечу. AS113 досить хiхiкаючи, завалився з корточок на бiк, гублячи запалювальнi пiгулки.
  - Я опошлити теж вмiю, але не такою ж мiрою. До того ж справдi було страшно, i не веселився б тут зараз, якби я не заспокоїла цю волохату звiрюгу.
   AS113 пiднявшись струсив iз себе пiсок, дружелюбно посмiхнувся.
  - Добре вибач. Просто не думав, що ти досi будеш пiд враженням. Настав час вогонь розводити, а то сонце ось-ось сяде, i опинимося в непрогляднiй темрявi.
   - А як же зiрки?
  - Якi зiрки? Ти подивися якась щiльна хмарнiсть, - AS113 задер голову до неба, потiм пiдняв запальнi таблетки, i розламавши їх, кинув в акуратно складену купу гiлок. Викликаний хiмiчною реакцiєю, яскраво спалахнув вогонь. Перекинувшись на сухi гiлки, вiн весело застрибав з однiєї на iншу. Приємно потягло запахом паленого дерева.
  - Жодної романтики. - пiдвела пiдсумок Анрiтi, витягуючись на травi та пiдкладаючи пiд голову рюкзак AS113.
  - Ти що їсти не будеш? - поцiкавився її супутник, влаштовуючись поруч i розпаковуючи сухий пайок. - На Тримай. Спiваєш.
  Анрiтi поспiшаючи, взяла з його рук протягнутий пакет i через мить досить почала уплiтати його вмiст, не встаючи з належного мiсця. AS113 недовго думаючи, розкрив ще один пакет i прилiг поруч, пiдтягуючи кинуту на землi зброю ближче до себе.
  - А комусь iз нас доведеться частину ночi не спати. Пiдтримувати вогонь, та й просто чергувати, - набиваючи рота сухою масою, повiдомив AS113. Маса вiдразу розчинилася, перетворюючись на теплу рiдину з присмаком картоплi.
   - Я думаю, першим ти будеш, - усмiхаючись, заявила Анрiтi.
   - В принципi, жiнкам треба поступатися, - спробував вiдбутися жартами AS113, а що тут же отримав в лоб зiм'ятим спустошеним пакетиком.
   - Гаразд, спи, розбуджу, коли зовсiм не зможу на ногах стояти, - з цими словами, пiднявшись на ноги AS113 взяв пiд пахву одну з гвинтiвок, i продовжуючи не поспiшаючи насолоджуватися мiзерною вечерею, попрямував у бiк поля, яке їм належало долати з першими. променями вранiшнього сонця.
   - Далеко тiльки не йди, а то я не засну.
   - Буду мати на увазi.
  Нiч. Вона однакова незалежно вiд планети. Це не просто час доби, це фiзичний стан свiту, в якому ти маєш щастя опинитися. Морок, який її супроводжує, є постiйним супутником i провiсником у всiх свiтах нескiнченного всесвiту. Свiт, нiби завмирає в цi моменти, коли морок застає його зненацька. Настає безмовна тиша.
  Лише вночi, дивлячись на зiрки, вiдмовившись вiд буднiв i суєти барвистого дня, починаєш думати про вiчне - кохання, життя, душу, всесвiт. Щось таємниче приховано в цiй темрявi, що огортає планету. Спокiйне, мiстичне та незрозумiле нiкому.
  Нiч наганяє страх i служить укриттям. Вона калiчить душi та збагачує їх. Господиня темряви така суперечлива, що ти можеш думати про це нескiнченно, але так i не знайдеш вiдповiдi чи логiчного пояснення її поведiнки. Нiч - це час для роздумiв. Думок про минуле та майбутнє. Iстина доля людини в цi моменти зрозумiти свiй внутрiшнiй свiт, свою безсмертну душу. Ймовiрно, нiч є найприроднiшим станом свiту, який змiнюється з приходом дня. День вiн лише мить уночi. Усе, що з ним пов'язане, лише штучно створений рух, що приводить у дiю людську волю жити справжнiм. Але поки немає сонця, залишиться лише вона - незмiнна господиня всiєї свiтобудови. У мертвому свiтi непроглядного мороку, вона чекає, i зберiгає свої таємницi. Чекає, поки на змiну старому, не пройде новий промiнь свiтла i знову безжально зжене її з насидженого мiсця.
  Дивнi думки приходять у хвилини спокою. AS113 продовжував прогулюватися вздовж краю поля. Трава при поривах вiтру колихалася i тихо гула. Тiльки зараз вiн помiтив, як далеко пiшов вiд багаття. Полум'я вже не горiло так яскраво, як на самому початку. Це природно, коли його нiхто не стежить. Зрозумiло, що Анрiтi давно спить i не вiдчуває нiчного холоду. Потрiбно було повертатися i не дати багаття остаточно згаснути. AS113 рiзко розвернувся i швидким кроком пiшов назад. На пiвдорозi спiткнувся якраз у той момент, коли над ним, майже бiля самої землi, один за одним промайнули три винищувачi. Усю галявину обдало жаром їхня жарка. Мабуть, кiлька хвилин тому цi шибайголови тiльки зайшли в атмосферу.
  - Нi фiга ж собi. Вони що в наздоганяння грають?
  Яскравi точки ревущих сопл двигунiв крапками зникли вдалинi. AS113, все ще розтягнувшись на моху, продовжував дивитися їм услiд.
  - Що це було?! - крикнула йому з темряви дiвчина. Багаття поривом вiтру було не тiльки загашене. Його попiл i вугiлля розлетiлися в рiзнi боки.
  - Винищувачi. I мабуть багаття вони теж помiтили.
   - Чиї вони?
  - У темрявi не збагнути. Та й промайнули надто швидко.
   AS113 пiдiйшов до Анрiтi i присiвши поруч серйозно глянув на неї.
  - Ким би вони не були, їхнє повернення нам не на руку. А вони у будь-якому разi повернутися. Напевно, з повiтря було помiчено мiсце аварiї. А наш вогник, єдина близька ознака розумного життя до мiсця "посадки".
  - Тодi чого ж ми чекаємо? - вона схопилася i стала струшувати з себе опале листя.
  - Не знаю, є певнi задуми... але краще розповiм тобi про це дорогою, - вiн пiдхопив її гвинтiвку i попрямував до поля. Дiвчина, ледве встигаючи, пiшла за ним.
  - Розповiдай, давай! Не муч!
  - Я проробляю кiлька варiантiв. - продираючись крiзь стiни товстої трави почав AS113. Трава моментами рiзала руки i тому шлях довелося прокладати прикладом гвинтiвки, розсовуючи стебла, що особливо грiзно нависають.
  - Якщо це були сили захисникiв планети, хоча я в цьому дуже сумнiваюся, то у разi попадання до них у руки, менi не свiтить щось райдужне. У цьому випадку менi варто прикинутися твоїм бранцем...
  - Не логiчно менi якось у полон брати простого солдата. Навiть лейтенанта, - Анрiтi продовжила перебiг його думок, широко крокуючи за спиною. Вона намагалася тримати дистанцiю якнайкоротше. Щоб вiдкинутi супутником, що швидко продирається вперед, стебла трави, стуляючись, не рiзали їй по обличчю та iншим оголеним частинам тiла.
  - Нi, полонених не брати. Але iншого в голову, поки не спало.
   - Гаразд, нехай так, треба ж тебе їм якось уявити.
  - Другий варiант, це сили "Туманностi", що окупували планету. Тодi все простiше. Ти моя полонянка i таке iнше. Косяк може вийти, лише якщо наш дорогий полковник залишився живим i вже встиг настукати куди слiд.
   - У будь-якому разi нам не дуже добре доведеться, - пiдсумувала Анрiтi, - Тому давай працюй лiктями швидше.
   У цей момент десь у небi над ними знову пролунав рев двигунiв.
   - Ну, от улипли.
  - Рано ще панiкувати. Вперед швидше! Нам треба перетнути поле до того, як команди з вилову будуть тут.
  - Я вже вiдчуваю присутнiсть сторонньої думки. Нас намагаються засiкти.
   - Ну що ти накажеш менi зараз не думати?
   - Я цього не говорила!
  - Та яка рiзниця, що ти казала, чого нема. Мовчи краще!
   Анрiтi хотiла, було заперечити, але стримала у собi порив агресiї.
   - Ти хоч напрямок звiряв?
   - А ти менi що не довiряєш?
  - Та годi вже! - Нарештi стукнула його кулаком у спину дiвчина.
  AS113 завмер на мiсцi i обернувся, опустивши на неї холодний погляд. Зустрiвшись з не менш лютим виразом обличчя, освiтленого вiдблисками зоряного неба, що здалося з-за хмар, вiн пом'якшав.
  - Я розумiю. Ми на взводi. Але подумай, скiльки вже довелося пережити i не будеш переживати такими пустотами як цi.
   - Ти себе сам хоч слухаєш?
   - Iнколи так...
   - Ось зараз цим займись i вiдповiдай на запитання.
  - Нi! Чи не звiряв я напрямки! Ми зараз чорт знає де!
   - Просто чудово... - Анрiтi пiднесла руки до неба у безвихiдному зiтханнi.
  - Та помовчи, ти нарештi. Вони вже висадилися на пiвнiч вiд поля. Саме куди ми йшли до цього. А нам треба на захiд... Отже, якщо я збився з курсу, то це навiть нам на руку... Ось зараз...так... звiрю. Пiшли нам туди. I заради Всевишнього постарайся не про що не думати, бо вони ж будь-який iмпульс зловлять. Навiть блокований.
  - сказав теж, жiнцi. "Нiчого не думай"...
   AS113 сердито рикнув.
  - Добре Добре. Мовчу.
  Далi вони йшли в мовчаннi крiзь непроглядну темряву i траву, що погано пахла. Вiд запаху, яким у обох вже паморочилося в головi i здавалося, занiмiли всi органи почуттiв. AS113 як не намагався, все одно глибоко порiзав руки у багатьох мiсцях, залишаючи на травi кривавi слiди. Анрiтi, намагалася вiдбитися вiд набридлої кровососної мошкари. Здавалося, похiд крiзь цi джунглi нiколи не скiнчиться. Та й як зрозумiти, коли ж кiнець, якщо не бачиш далi за кiлька крокiв уперед. Начебто риєш собi тунель у скелi i вiдчуваєш, що ось-ось, i виберешся на iнший бiк, а це "ось-ось" так i не настає. Минає година, двi, а кiнця не видно. Вибиваєшся з сил, втрачаєш будь-яку надiю. Зрештою, зовсiм починаєш сумнiватися, а чи не ходиш ти по колу, i тут тебе ця нескiнченна пастка в буквальному значеннi випльовує на свiт, немов щойно народилося немовля. Такого ж здивованого та розгубленого, зляканого та втраченого.
  AS113 буквально випав на старе i занедбане дорожнє покриття, що проходило вздовж поля. Анрiтi спiткнувшись, навалилася йому на спину, упираючись руками, намагаючись утримати рiвновагу. Якийсь момент вони обидва приходили до тями, жадiбно хапаючи ротом повiтря, i втомилося, озираючись на всi боки. На руках АS113 вiд кiлькостi невеликих порiзiв, що кровоточать, не було можливостi розглянути уцiлiлi дiлянки шкiри. Анрiтi, вся покусана мошкарою i розчесана до кровi, з поламаними нiгтями, втомлено намагалася пiдвестися на ноги, якi зовсiм не хотiли її слухати. Вiд її воiстину королiвського манiкюру, пiд час всiх пригод не залишилося й слiду. Вдалинi, лiворуч по дорозi пролунав шум двигуна, що швидко наближався.
   - Куди ж тепер?
  - Якби я знав. За iдеєю, треба було б уздовж цiєї самої дороги. Вона хоч i стара, але напевно кудись вивела б. Хоча я не певен, що саме її бачив тодi.
  - Вирiшуй швидше! - ринула Анрiтi, побачивши над травою потужний промiнь прожектора, що ковзав у їхнiй бiк.
  Не вiдповiвши, AS113 пригинаючись до асфальту, настiльки наскiльки дозволяв вестибулярний апарат, рвонув на протилежну узбiччя дороги, де знаходилися широкi кущi та яр за ними. Далi пустир тягнувся в гору пустир. Анрiтi теж не забарилася i пiшла слiдом. З розбiгу, скатившись по слизькiй глинi i мокрому коричневому моху на дно яру, АS113, простяг таким же шляхом дiвчинi її зброю.
  - Ти збираєшся дати їм бiй? А раптом вони не вороже налаштованi?
  - А звiдки нам знати? Думаєш, чи шукали б так iнтенсивно, якби були мирно налаштованi?
   - Тихiше ... екiпаж наближається.
  У цей момент по вигину дороги, що йде вздовж поля, надривно гудячи двигуном, викотив армiйський джип, з автоматичною гарматою закрiплений на даху i стрiльцем, що вчепився в поручнi. Машина пiдскакувала на кожному вибої, i солдат докладав усiх зусиль, щоб не випасти з люка при черговому поштовху. Цей скаут-джип застарiв, але все ще перебував на озброєннi периферiйних планет Федерацiї. Анрiтi, сiпнулася вперед, але AS113 схопив її за плече i потягнув униз. У темрявi та слiпучому свiтлi фар все ще не вдавалося розгледiти емблем на корпусi машини. Промiнь прожектора встановленого безпосередньо на гарматi ковзав трав'яною стiною. Проїжджаючи повз них по дорозi, стрiлець раптово стрепенувся.
  - Гей, водила, стiй! - крикнув стрiлець у кабiну, для бiльшої переконливостi стукаючи по даху. - Тут об'єкт вийшов з поля.
  Джип рiзко загальмував прямо навпроти втiкачiв. АS113 щось незрозумiле спробував шепнути Анрiтi, але вона лише замотала головою, нiчого не розумiючи. Десантник з досадою махнув рукою i рiзко став дертися на дорогу. Дiвчина спробувала схопити його за ногу, але не встигла. З досадою, ударивши кулаком по землi, вона так само тихо пiшла за ним.
  AS113 розумiв, що зараз потрiбна була раптовiсть. Вiн не хотiв, активним телепатичним втручанням пiдпорядкувати, солдатiв собi, тому що тут же привернув увагу бiльш серйозних сил противника. У ближньому бою, гармата встановлена на джипi була марною. Тому вiн ризикнув. Вибравшись iз яру, вiн пiдкрався до джипа ззаду i, дочекавшись поки стрiлець на мить вiдвернеться у бiк поля, рiзко смикнув дверцята з боку водiя на себе. Здивування солдата за кермом не було болю, але до того, як вiн встиг видати хоч один звук, був нещадно оглушений прикладом. Сидiв навпроти, встиг вихопити з кобури пiстолет i вистрiлив у AS113. Звук пострiлу заглушила кабiна броньованої машини. Куля зi сплеском увiйшла в спину знесиленого водiя, яким як живим щитом встиг закритися десантник. Стрiлець на даху, люто стукнув по своїй гарматi, коли, нарештi, зрозумiв, що в прицiл зухвальця не зловити. Вiн швидко вистрибнув зi свого сiдала, i, хапаючи за шию, накинувся зверху на AS113. Солдат, що продовжував сидiти, зрозумiв, що зробив фатальну помилку. Спробувавши вискочити з машини, але був одразу заблокований усерединi, що назрiла з iншого боку дiвчиною. Зовнi, за куленепробивним склом вiн побачив наведену на нього чорну безодню дула штурмової гвинтiвки. Усвiдомивши, що в машинi йому буде безпечнiше, солдат спробував подумки зосередитися на зв'язку з командиром. Дiзнавшись про намiри жертви, дiвчина, ризикуючи, потяглася до дверної ручки. Раптом пасажирське вiкно зненацька оросилося зсередини змiшаним фонтаном iз кровi та сiрої речовини. Анрiтi, все ж таки смикнула на себе дверцята, дозволивши трупу пасажира випасти на вкритий трiщинами асфальт дороги. З iншого боку так само тривала боротьба. Дiвчина вчасно встигла помiтити пiстолет, що виривається з рук стрiльця, спрямований прямо в кабiну, як тут же пролунав ще один пострiл. Куля рикошетом вiдскочила вiд панелi приладiв, i, залишивши на щоцi глибоку подряпину, пiшла в нiчне небо. Злякана i злякана, вона якийсь час не могла прийти до тями. Насправдi її повернув крик AS113. Оббiгши машину, вона виявила стрiльця, що осiдлав зверху десантника, однiєю рукою мiцно тримаючи його за шию, другою завдаючи ударiв по обличчю. Обидвi зброї валялися вiддалiк. Не довго думаючи вона з розмаху обiгрiла ворога по ключицi сталевим набалдашником приклада. Втрата свiдомостi живучого стрiльця супроводжувалося характерним хрускотом зламаної ключицi. Спихнувши м'яке тiло ногою Анрiтi, простягла руку, побитому до невпiзнання AS113. Незграбно, допомагаючи йому залiзти в машину, вона сiла на мiсце викинутого водiя. Заревiв не заглушений мотор, i машина кiлька разiв брикнувшись кiлька метрiв пiд новим сiдком, затихла. AS113, нiчого не кажучи, але помiтно нервуючи, продовжував випльовувати закривавленi уламки зубної емалi. Поруч iз вiдсутнiми трьома зубами вiн недорахувався ще двох.
   - Так заводись же ти!
  Нарештi двигун знову поступово забурчав. Джип рушив i поїхав, швидко набираючи швидкiсть, пiдстрибуючи на вибоїнах.
  AS113 нарештi прийшов до тями i почав ритися в салонi, сопучи зламаним носом. Нарештi, вiдривши пiд сидiнням аптечку, заходився впорядковуватися.
  - Хто це були? За формою солдати Федерацiї - висловила припущення Анрiтi, давлячи на акселератор, незалежно вiд якостi дороги пiд колесами.
  - Зменш швидкiсть для початку. Якщо вони захочуть у будь-якому разi наздоженуть, - пробурчав AS113, не вiдриваючись вiд аптечки.
   - Наскiльки я це зрозумiла солдати Радикалiї, але що вони тут роблять, не розумiю, - дiвчина нiби не чула його.
   - Зменш швидкiсть!
  Анрiтi, тiльки зараз прийшла до тями i вiдпустила акселератор. Дорога так само вела вздовж поля, але з iншого боку вже проносилися дерева густого гаю.
  - Так, це Радикалiйцi. Тiльки це зовсiм збиває мене з пантелику. Таке враження, що раптово опинилися на iншому кiнцi галактики.
  - Згодна. Немає нiчого гiршого, нiж не знати останнiх новин.
  AS113 витерши з лиця кров, майстерно заклеїв зламаний нiс. Пiсля уколу заспокiйливого вiн його зовсiм не вiдчував. Потiм знову почав ритися в салонi.
   - Що ти шукаєш?
  - Карту, або навiгацiйну систему. Треба ж нарештi дiзнатися, куди веде ця дорога. Найбiльше у своєму поганому життi не люблю невiдомiсть.
  - Мабуть, вас не навчали досить добре. Навiгацiйний комп'ютер завжди вбудований у панель приладiв водiя.
   - То чого ж ти ранiше мовчала?
   - А ти й не питав.
  - Ну, знаєш... Включай давай! - роздратовано наказав AS113, - а то зараз на повно швидкостi ненароком вмажемо в блокпост.
  - А ти на мене не кричи, - Анрiтi клацнула перемикачем. На лобовому склi, що з боку сидить AS113 виникла картинка карти мiсцевостi з зеленою точкою, що миготить на нiй.
  - Ха! Дороги, якою ми їмо, на цiй картi просто немає.
  - Смiшно. А що ж там є? - спитала дiвчина, не вiдриваючись вiд погано освiтленої у свiтлi фар дороги.
  - На хвостi пожену. Далеко на пiвдень прямо перед нами великий населений пункт. Вiдповiдно блокпости, патрулi та море неприємностей. А так начебто бiльше нiчого примiтного.
   Анрiтi iнстинктивно натиснула на педаль акселератора.
  - Та не жени ти. З дороги злетимо. Хлопцi, що на хвостi це теж розумiють. Хрiнова буде, тiльки якщо вони "повiтря" на допомогу викличуть. Треба поки що у них з цим напружено, до мiста дiстатися, - стомлено сказав AS113.
   - У мене таке враження, що вони нас спецiально до нього женуть, - занепокоїлася дiвчина.
  - Можливо. Але я поки нiчого путнього з цього приводу не вигадав, - АS113 продовжив огляд салону армiйського джипа. - Бiльше того, я взагалi не уявляю, куди далi нам рухатись. Навiть якщо нам пощастить досягти його.
  - Вiдпочинь поки що. У мене, здається, з'явилася думка.
  AS113 недовiрливо глянув на свою супутницю. Анрiтi продовжувала активно обертати бублик, майстерно минаючи раптовi порожнечi на дорогах. Потiм знизавши плечима вiдкинув спинку сидiння назад i витягнувши ноги, продовжив вивчення карти мiсцевостi, зовсiм не знайомої йому планети.
  
   - Роздiл 55 -
  
  Дощ, що вчора розмив стару дорогу, що веде до мiста, залишив неприємнi враження у Командира блок посту. Голова i суглоби так само нили. Його органiзм ще не встиг адаптуватись до надмiрної вологостi цього свiту. Його пiдлеглi, так само родом iз посушливої планети, вiдчували себе в атмосферi наповненiй численними водяними частинками не комфортнiше за свого командира. Радикалiйцi, не розумiли, навiщо командування поспiхом витягло їх у цю дiрку, але доводилося виконувати наказ. Що вони охороняли, Командировi посту було не зрозумiло. Вiд колись можливо квiтучого мiста не залишилося й слiду. I все, що в ньому було цiнного, напевно, давно перестало iснувати. Корiнне населення досi знаходилося десь глибоко пiд землею, опираючись новоприбулим окупацiйним силам.
  Нiчний обхiд постiв не приносив йому жодного задоволення, але, не довiряючи своїм почуттям i ментальним здiбностям, Командир знову i знову проходив повз напiвсоннi солдати. Наприкiнцi обходу, вiн заглянув у непоказний караульний будиночок, споруджений нашвидкуруч, одразу пiсля висадки.
  - Є новини, Лейтенанте? - запитав вiн нудним голосом, заставаючи свого пiдлеглого за читанням, якоїсь пошарпаної книжки обпаленої в багатьох мiсцях. Цей любитель лiтератури скрiзь примудрявся дiстати якесь iноземне чтиво. I зараз, мабуть, вiдкопавши у руїнах вогнетривкий варiант твору невiдомого автора, на самотi вбивав їм час чергування. Дивно було те, що подiбнi книги можна було, смiливо вважати релiквiями. У твердiй пластиковiй обкладинцi лiтература перестала iснувати кiлька столiть тому. Лейтенант по-своєму дiстав Командiра. Хоча б тому, що, на його думку, будь-який вид творчостi, навiть такий копалин, розм'якшував характер солдата i перетворював його на сентиментальну ганчiрку. Бiльш того, при читаннi думки його пiдлеглого неслися далеко, далеко, i вийти з ним на ментальний контакт було надзвичайно важко. А вiн не любив, коли в його пiдроздiлi щось працювало не на всi сто вiдсоткiв.
  - Новини? Зараз, момент, - черговий вiдiрвався вiд книги та зосередився, налаштовуючись на потрiбну хвилю
  - Блокпост до зброї! - раптом вигукнув вiн, добряче здивувавши свого командира.
   - Що трапилося!?
  Лейтенант з серйозним поглядом лише мовчки вказав на дорогу, видимий кiнець якої ховалась за пагорбом. Звiдти, пiдскакуючи, блискаючи фарами i слiпучи спрямованим на них прожектором, на повному ходу мчав армiйський джип.
  - До нас женуть порушникiв. Можливо ще решти живих захисникiв планети. Ментально їх пiдпорядкувати не вдалося. Можливо дуже високi чини.
  - Негайно вiдкрити вогонь! Ми не повиннi дати їм можливiсть прорвати обручку!
  Солдати, перебiгаючи, через дорогу за шлагбаумом, почали iнтенсивно стрiляти зi стегна по машинi, що мчала до них. Двоє солдатiв, розмiстившись на дорозi, поспiшно встановлювали та розвертали ракетницю. Командир нiби в зацiпенiннi вiд такого нахабства, продовжував стежити за подiями, що розвиваються, з варти. Порушники i не мали намiру зупинятися. Лейтенант, вискочивши на сходи бiля входу, вiдкрив вогонь iз особистої зброї. Всi його спроби пробити покришки броньованого авто, що несе в ночi, пройшли даремно. Пахнула вогнем ракетна зброя, i реактивний снаряд, набираючи швидкiсть, вилетiв у напрямку несучої загрози. В один момент вiн подолав вiдстань, що швидко скорочувалися, i вибухнув, вивертаючи назовнi всi начинки армiйського джипа. З салону в рiзнi боки разом з дрiбними осколками скла спалахнуло жовте полум'я, обдаючи жаром вартових, що знаходилися поблизу. Але це не зупинило машину. Вона, рiзко змiнивши траєкторiю руху, завалюючись на бiк, неминуче зближалася з караульним будиночком. Тiльки зараз Командир прийшов до себе i кинувся надвiр, в останню мить, розумiючи, що було пiзно. Обiйнятий полум'ям джип протаранив будинок, застрягаючи в самiй серединi. Пролунав потужний вибух палива, що розносив на шматки палаючу будову. Солдати, пiднятi вибуховою хвилею, були з силою вiдкинутi на значну вiдстань. Багато хто так i залишився лежати на дорозi нерухомо. Лейтенант, волаючи вiд болю опiку, що покрив значну частину його тiла, з останнiх сил намагався вiдповзти вiд пекла згарища. Обгорiла шкiра, покрилася пухирями, що лопаються, i, лиснячи, покидало тiло разом з клаптями згорiлого мундира. Книга з обгорiлими пластиковими сторiнками, шелестячи сторiнками, що перебираються вiтром, впала неподалiк. Згадавши на мить про свою недбалiсть, Лейтенант остаточно втратив iнтерес до лiтератури.
  
  - Класний феєрверк влаштували, - тихо звернувся AS113 до Анрiтi. Вони, благополучно ховаючись у тiнi руїн, продовжували рухатися повз той хаос, вчинений ними на блок посту. Анрiтi кульгала на лiву ногу i тримаючись правою рукою за супутника, знехотя подивилася в бiк заграви.
  - Знаєш, любий друже. Наступного разу ти сядеш за кермо i останнiм вистрибуватимеш. А то менi цi каскадерськi трюки припали не до душi i зовсiм точно не до тiла.
   - Анрi, та ти сама все придумала, а тепер навiть порадiти до ладу не бажаєш.
  - Вивив би ти ногу, подивилася б я на твою радiсть. Я тепер йти щось нормально не можу.
   - Ну, давай я тебе понесу!
  - Бач чого захотiв, - дiвчина видавила посмiшку, - знаю я Вашi чоловiчi "давай понесу". Аби за що вхопитися.
  AS113 знiяковiв продовжив, - Буває. Не приховую...
  - Ось тому, краще дай менi своє сильне чоловiче плече. Це єдине, що менi поки що необхiдно, а руки прибережи для кращих часiв, - закiнчила Анрiтi хихiкнув.
  - Остання фраза обнадiює, - усмiхнувся AS113 i пiдставляючи плече, вхопив дiвчину а талiю, борючи спокусу, намагаючись тримати долоню вище за пояс. Через iнше плече вiн перекинув гвинтiвку. Вона єдина залишилася у них як засiб захисту. Друга залишилася у машинi.
  Ковили, впевненi в тому, що вiдiрвалися вiд погонi, вони стороною минули, вчинений на дорозi хаос. Минувши кiлька зруйнованих до кiнця кварталiв на околицях, вони кiлька разiв мало не попалися патрулю. Свiтло, i темрява йшла, залишаючи втiкачiв одних, уже не захищених покровом ночi вулицях. Пересуватися, через завали на мостових ставало небезпечно, якщо взагалi можна було вважати безпечним те, що їм пощастило перебувати у цьому свiтi. Гнiтюча картина розбитого мiста, не вселяла оптимiзму. АS113 знав, що у всьому провиною iнтенсивне орбiтальне бомбардування. Вiн здогадувався, що космiчна баталiя, мимовiльним учасником якої довелося стати йому, була лише прелюдiєю перед штурмом цiєї планети. Мертвi очницi вiкон дивилися на нього з докором. Будинки, що схилилися, загрозливо нависали над ними, нiби хотiли помститися за заподiяне зло. Розбитi транспортнi засоби та їх частини обгорiлi та розворученi валялися у найрiзноманiтнiших мiсцях. Двiчi їм попалися досi догоряючi, зрешеченi снарядами i пошматованi ракетами штурмовi машини, що належали "Туманностi". Їхнi двигуни iскрилися маленькими синiми блискавками, згасаючи з кожним новим спалахом. Присутнiсть розбитих лiтальних апаратiв, остаточно переконала AS113 у причетностi до оточуючих їх руїн "його" флоту. Знищенi гармати захисникiв, чорними з погнутими стволами стирчали з-пiд землi. Провали гарматних шахт, у багатьох мiсцях заваленi камiнням, не викликали бажання в них зазирнути. Нiкого. Лише мертва тиша та чорний дим серед руїн. Кiлька разiв вони натикалися на понiвеченi тiла у чорних та зелених мундирах та бронi. Гуляючий вiтер гнав смердючий запах, що розкладалися трупiв, геть вiд цих мiсць, але видовище обезголовлених солдатiв iз загубленими кiнцiвками, розкиданими по краях вирв i залитою кров'ю галькою i бетоном, дiяло нудотно i було не для слабонервних. Поповнювати амунiцiю в цих мiсцях, AS113 вважав блюзнiрством, не висловлюючи особливого бажання займатися мародерством, обшукуючи частини тiл. Свист вiтру, скрип та завивання скелетiв сталевих конструкцiй, обгризених вогнем хмарочосiв. Неприємнi передчуття не покидала не на мить. AS113 постiйно здавалося, що йому в спину хтось уважно дивиться злим свердлим поглядом. Це вiдчуття не давало спокою жодної хвилини. Прокляте мiсто примар, накопиченої негативною енергiєю тиснуло на психiку i без того змучених мандрiвникiв. але видовище обезголовлених солдатiв iз загубленими кiнцiвками, розкиданими по краях вирв i залитою кров'ю галькою i бетоном, дiяло нудотно i було не для слабонервних. Поповнювати амунiцiю в цих мiсцях, AS113 вважав блюзнiрством, не висловлюючи особливого бажання займатися мародерством, обшукуючи частини тiл. Свист вiтру, скрип та завивання скелетiв сталевих конструкцiй, обгризених вогнем хмарочосiв. Неприємнi передчуття не покидала не на мить. AS113 постiйно здавалося, що йому в спину хтось уважно дивиться злим свердлим поглядом. Це вiдчуття не давало спокою жодної хвилини. Прокляте мiсто примар, накопиченої негативною енергiєю тиснуло на психiку i без того змучених мандрiвникiв. але видовище обезголовлених солдатiв iз загубленими кiнцiвками, розкиданими по краях вирв i залитою кров'ю галькою i бетоном, дiяло нудотно i було не для слабонервних. Поповнювати амунiцiю в цих мiсцях, AS113 вважав блюзнiрством, не висловлюючи особливого бажання займатися мародерством, обшукуючи частини тiл. Свист вiтру, скрип та завивання скелетiв сталевих конструкцiй, обгризених вогнем хмарочосiв. Неприємнi передчуття не покидала не на мить. AS113 постiйно здавалося, що йому в спину хтось уважно дивиться злим свердлим поглядом. Це вiдчуття не давало спокою жодної хвилини. Прокляте мiсто примар, накопиченої негативною енергiєю тиснуло на психiку i без того змучених мандрiвникiв. Поповнювати амунiцiю в цих мiсцях, AS113 вважав блюзнiрством, не висловлюючи особливого бажання займатися мародерством, обшукуючи частини тiл. Свист вiтру, скрип та завивання скелетiв сталевих конструкцiй, обгризених вогнем хмарочосiв. Неприємнi передчуття не покидала не на мить. AS113 постiйно здавалося, що йому в спину хтось уважно дивиться злим свердлим поглядом. Це вiдчуття не давало спокою жодної хвилини. Прокляте мiсто примар, накопиченої негативною енергiєю тиснуло на психiку i без того змучених мандрiвникiв. Поповнювати амунiцiю в цих мiсцях, AS113 вважав блюзнiрством, не висловлюючи особливого бажання займатися мародерством, обшукуючи частини тiл. Свист вiтру, скрип та завивання скелетiв сталевих конструкцiй, обгризених вогнем хмарочосiв. Неприємнi передчуття не покидала не на мить. AS113 постiйно здавалося, що йому в спину хтось уважно дивиться злим свердлим поглядом. Це вiдчуття не давало спокою жодної хвилини. Прокляте мiсто примар, накопиченої негативною енергiєю тиснуло на психiку i без того змучених мандрiвникiв. що йому в спину хтось уважно дивиться злим свердлим поглядом. Це вiдчуття не давало спокою жодної хвилини. Прокляте мiсто примар, накопиченої негативною енергiєю тиснуло на психiку i без того змучених мандрiвникiв. що йому в спину хтось уважно дивиться злим свердлим поглядом. Це вiдчуття не давало спокою жодної хвилини. Прокляте мiсто примар, накопиченої негативною енергiєю тиснуло на психiку i без того змучених мандрiвникiв.
  - Давай десь перепочинемо? - Запитав AS113, поглядом натякаючи на найближчий вхiд у темряву одного з розбомблених житлових примiщень, - Я на ногах не стою, та й на душi занадто тяжко.
  - Так. Поспати i привести себе в порядок теж би не заважало, - озвалась Анрiтi, продовжуючи скакати на однiй нозi. - Я вже не те що йти, я мислити нормально не можу. Та ще й все це... Вона кивнула в бiк зруйнованих будинкiв i розбитих знарядь, нiби розумiла думки свого друга.
  AS113 попрямував до входу, майже тягнучи на собi дiвчину, що вибилася з сил. Тепер вона вже була повнiстю готова, щоб її несли на руках, тримаючись за будь-якi мiсця. Перед входом до будiвлi, AS113 так i вчинив, на що дiвчина лише витончено обвила руки навколо його шиї, кладучи голову на плече. Незабаром очi звикли до пiтьми, i обережно ступаючи по каменях, десантник почав заглиблюватися в глибину примiщення. Знайшовши потрiбне мiсце, вiн сiв, не випускаючи з рук Анрiтi. Розслабившись, вiн спробував вiдпустити свою приємну ношу, але, глянувши їй в обличчя, зрозумiв, що дiвчина вже забула сном вiд утоми. Непомiтно посмiхнувшись, AS113 сперся спиною на стiну ззаду. Що на них чекає? Куди далi? Думки плуталися вiд утоми. Вiн не помiтив, як повiки ставали все важчими, а очi вiдкривати в темрявi зовсiм не хотiлося. Єдиним джерелом свiтла у їхньому притулку служив вузький прохiд. У повнiй тишi десантник чув, як десь поряд методично падає крапель, маленькими сплесками порушуючи спокiй. AS113 не вiдчував нiчого i цi звуки лише присипляли десантника, що поступово засинає. Нарештi сон зморив його.
  
   - Роздiл 56 -
  
  Пробудження було несподiваним. Наче хтось повернув тумблер i ввiмкнув свiдомiсть. AS113 не мiг згадати, скiльки спав. Наче це була мить. Мить, за яку вiн встиг набратися сил i вiдсидiти ноги. Анрiтi на мiсцi не було. AS113 спробував пiдвестися, але затеклi ноги спiткнулися i довелося сiсти назад, розтираючи гомiлка. Вiдчуваючи, як кров наповнює судини з легким поколюванням, AS113 побачив дiвчину, що сидить поруч iз входом у їхнiй тимчасовий притулок.
  - А, ти коли-небудь думав про сенс життя? - Анрiтi сидiла, обiйнявши колiна i дивилася, на променi вранiшнього сонця.
   - Намагався, але поки що в мозаїцi мого життя чогось не вистачає, - вiдгукнувся з темряви AS113.
  - А я ось не думала до теперiшнього моменту. А тепер навiть не знаю у чому її сенс.
  - Щодо мене, то в мене таке вiдчуття, наче щось мене веде. Я завжди опиняюся у таких ситуацiях, у яких зi своїм життям нiчого вдiяти не можу. Все вiдбувається само собою. Враження таке, що я чогось не знаю, а мене просто ведуть.
  - Це навiть гiрше вiдчуття, коли ми продиралися по тому полю ... в нiкуди. - Продовжила дiвчина, опускаючи пiдборiддя на колiна.
  - Не знаю, Анрi. Але зараз думаю не час шукати його там, де його подавно немає.
   - Якщо у справi, то я, здається, знаю, що нам робити далi.
  АS113 з подивом глянув на неї. Ця дiвчина не переставала його дивувати своєю винахiдливiстю.
   - I що ж?
  - Поки ти спав, я встигла поспостерiгати тут. Їх шатл регулярно приземляється та залишає планету. Мiсце приземлення, мабуть, за кiлька кварталiв звiдси. Сонце скоро сяде i ми матимемо можливiсть швидко пробратися на мiсце.
  - А як же твоя нога? - Здивувався AS113.
   - Пройшла, доки ти спав.
  - Мда... Думаю я багато пропустив. Хоча насолоди вiд сну нiякого. Та й їсти знову хочеться.
   - Тому нам час поспiшити.
  Дiвчина посмiхнулася та встала. Вони покинули притулок тихо та непомiтно. Нiч, що прийшла в цi мiсця, сховала весь жах помiтний удень. Хазяйка темряви як покривало приховала правду дня так просто i невимушено. Двi постатi, мов тiнi - дiти ночi, перетнули вулицю i попрямували до мiсця посадки кораблiв ворога.
  Iснує думка, що друзiв не обирають. Насправдi, так воно i є. Поняття ворога протилежне поняттю друг. Можна вiдповiдно подумати, що ми можемо собi вибрати чи створити. Це досить широке оману, оскiльки iнодi майбутнi вороги самi вибирають нас своєю метою. Щоб залишитися господарями своєї долi, нам не залишається нiчого бiльшого, як брати будь-який вид iнiцiативи на себе, попереджаючи своїх друзiв та ворогiв у творi першого рiшучого кроку. Бути на один крок попереду всiх протягом усього життя важко, але як тiльки ви здали позицiю, можете вважати, що тепер вашою долею розпоряджаються вони. Люди та обставини, чиї iнтереси лежать за межею позитивного ставлення до вас. Тому, навiть опинившись у, здавалося б, безвихiднiй ситуацiї, дiйте рiшуче та спонтанно, навiть якщо вашi дiї не пiддаються логiцi.
  Анрiтi та АS113, пригинаючись до землi, швидкими перебiжками наближалися до iмпровiзованого посадкового майданчика, на якому у свiтлi прожекторiв стояли два кораблi, час вiд часу випускаючи iз сопл системи охолодження струменя пари. Один iз них був модифiкований двомiсний винищувач, iнший вантажний орбiтальний шатл. Не той iнший корабель не пiдходили реалiзацiї перельотiв на далекi вiдстанi. На них хiба можна було подорожувати всерединi однiєї зiркової системи. По периметру майданчика з обох бокiв ходило кiлька вартових, помiтно нудьгували. Неподалiк стояла велика вантажна машина, бiля якої метушилися солдати, вантаживши сталевi ящики в кузов.
  - Що далi? - Запитав AS113, - Не один з цих кораблiв не призначений для довготривалих перельотiв.
  - А ти який би вибрав? - нiби не чуючи його, спитала Анрiтi.
   - Але, ти, що мене не чула?
  - Все я чула, але поки що це єдиний шлях звiдси. Чи ти збираєшся дочекатися крейсера i взяти його на абордаж поодинцi? - знущаючись, запитала дiвчина.
  - Ну, якщо так, то я вибрав би винищувач. Я хоч i не пiлот, але думаю за маневренiстю та вогневою потужнiстю вiн набагато кращий.
  - Ти його викрадати? - хихикнула Анрiтi.
  - А що ти мала на увазi щось iнше? - Здивувався AS113.
  - Я думала, проникнути на шатл, i разом iз ним непомiченими потрапити на орбiту. Там i розберемося, що зручнiше свистнути.
  - Так Так звичайно. Якщо нас не схоплять на мiсцi, - з сарказмом помiтив AS113.
   - А ти думаєш на твоєму винищувачi, нам дадуть безперешкодно вийти на орбiту, помахати всiм ручкою i полетiти невiдомо куди?
  - Я нiчого такого не казав. I чи взагалi може вистачить цих дискусiй? - Роздратовано помiтив AS113, цiлячись у бiк караульних з гвинтiвки.
  - Грр, ти здурiв чи що? - Анрiтi схопила його за ствол, оцiнюючи намiри десантника злим поглядом.
  - А що ти пропонуєш? Подумки заволодiти їх розумом? Їхнiй командир тут же пiднiме тривогу, i станеться те саме, якби я вклав парочку. Навiть слiдую твоєму плану у нас немає шансiв прослизнути непомiченими.
  - Слухай, ти мене останнiм часом дивуєш. Як ти взагалi ще примудрився вижити? - Дiвчина продовжувала зло дивитися йому в очi. - Для того щоб тривога не була пiднята, нам треба прибрати командира, i одночасно взяти контроль над солдатами.
  - Думаєш, я не по-нi-ма-ю? Все добре, ось тiльки де цей засранець у кашкетi? - Передражнив AS113.
   У Анрiтi засвербiла рука вiд бажання дати цьому розумниковi ляпас, але вона стрималася, лише глибоко зiтхнувши.
  - Якби ти уважно все оглянув, то знайшов би його. Правильно iснує думка, що чоловiки не бачать далi власного носа, або першої зустрiчної симпатичної дупи.
  AS113 проiгнорував випад, стримуючи в собi бурю емоцiй у вiдповiдь. Потiм уважнiше став оглядати майданчик. - Ну, i де вiн?
   - У машинi, - вiдповiла Анрiтi заспокоївшись, - Не вистачало ще, щоб ми тут посварилися.
  AS113 пирхнув i припав до прицiлу. Точно. Командир у званнi капiтана сидiв у кабiнi i при свiтлi лампи, щось уважно роздивлявся. Залишалося визнати, що зiр дiвчини в багато разiв кращий за його власний.
   - Знаєш, у мене народилася ризикована iдея, - вiдiрвався вiд зброї AS113.
   - Ну.
  - А чи не спробувати нам взяти пiд контроль усiх одразу? - Усмiхнувся AS113.
  - Ти настiльки впевнений у своїх здiбностях, солдате? - недовiрливо й здивовано пiдняла брову дiвчина.
   - Не був би солдатом, не пропонував би, як уже на те пiшло, - трохи образився десантник.
  - Гаразд. Хто кого? - погодилася Анрiтi.
  - Ти офiцерика. Я решти. Треба зробити так, щоб вони на якийсь час вiдволiклися i дали нам шанс проникнути в трюм шатла.
  - Все-таки шатл? - хихикнула Анрiтi, на що AS113 нiчого не вiдповiв, а лише зосереджено почав розглядати вартових i вантажникiв.
  Якоїсь митi солдати варти нiби застигли на мiсцi, дивлячись в одну точку. Командир у цей час забув сном. Двi фiгурки, вискочивши з-за бетонної плити i не випрямляючись на повний зрiст, побiгли у напрямку до кораблiв, що стояли. Щойно вони минули межi майданчика, на мить, затримавшись перед живими вартовими статуями, пiдбiгли до трапу, що веде до вантажного вiдсiку шатла. Раптом один iз темних силуетiв застиг на мiсцi, потiм зробив кiлька крокiв у напрямку до винищувача, який випускав. Друга вiдразу схопила супутника за руку i з силою смикнула в бiк шатла. Помiтно опираючись, силует чоловiка вирвався i побiг у напрямку винищувача. Дiвчина розгублено застигла бiля шатла. Дивлячись то у бiк фiгури, що вiддаляється, то на трап у вантажний вiдсiк. Зробивши кiлька невпевнених крокiв у бiк шатла,
  - Та щоб тебе! Ти здурiв зовсiм? Домовилися ж про шатле, - лаялася Анрiтi, пристiбаючись у крiслi другого пiлота, - ти хоч штуку цю пiлотувати вмiєш?
   - Зараз перевiримо, - як нi в чому не бувало, весело озвався її супутник.
  - Ну, не дуля собi! "Зараз перевiримо"! Ти ж нас угробиш тiльки так!
  - Не боїсь! Прорвемося!
  - Системам ППО ти теж скажеш? - кричала Анрiтi, ще мiцнiше пристiбалася. - Смикнуло ж мене дуру за тобою рвонути.
  - Без панiки! Усi полетимо! - радiсно вiдгукнувся AS113, пiдводячи на голову шолом. Двигуни винищувача здiйнялися, кабiна почала автоматично закриватися. I невдовзi з бавовною замкнулася, позбавляючи будь-яких зовнiшнiх звукiв. Кабiна почала заповнюватися прозорою кисневою рiдиною.
  - Чудово. За одне й поплаємо, - хлюпнула руками Анрiтi, вiдчуваючи, як намокає здертий одяг, а ноги холодить рiдина. Потiм так само одягла шолом i опустила забрало з темного литого пластику. Тут же з бокiв виникло зображення графiкiв та цифр, що iнформують про стан систем. Рiдина тим часом досягла грудей. Вона з недовiрою та занепокоєнням зиркнула на неї.
   - Ти колись лiтав на винищувачах подiбного типу?
  - Нi. Перший раз. - вже серйознiше вiдгукнувся AS113, булькаючи мiкрофоном. - Але киснева рiдина замiнює кисень i компенсує навантаження в атмосферi будь-якої планети. Бiльше того, при незначному пробиваннi купола в безповiтряному просторi рiдина утримується за допомогою штучної гравiтацiї, не порушуючи загальну герметизацiю кабiни. У випадку зi звичайним повiтрям нас просто витягло б у пробоїну. Загалом дуже багато переваг. При пораненнi подача лiкувальних препаратiв у мiсце ураження прискорюється, а при пожежi взагалi незамiнна рiч. Але це все теоретично.
  - Хотiлося б вiрити. - Рiдина вже потрапила в рот Анрiтi. Вона iнстинктивно хапала ротом залишки газоподiбного повiтря, зусиллям волi примушуючи себе розслабитись. Вiдчуття добровiльної утопленницi було не з приємних. Незабаром рiдина пiднялася до носа. Анрiтi закашлялася, задихаючись. Вона набрала останнiй ковток повiтря i напружилася в очiкуваннi, коли рiдина покриє її з головою. Панiка не покидала її, але вона заспокоювала себе тим, що у крайньому випадку можна просто вiдкрити купол. Замруживши очi, вона сидiла не рухаючись. Рiдина гидко заповнила вуха i незабаром швидко покрила її з головою. Нарештi вона зважилася i видихнула, пускаючи бульки. Потiм смiливо зiтхнула рiдина. Вона пройшла в нiздрi та носоглотку. На мить дiвчинi здалося, що вона захлинається. Її знудило, вона схопила ротом ще бiльше рiдини i незабаром, весь газ був витiснений з легенiв, маленькими пухирцями виходячи з нiздрiв. Дивовижно. Вона продовжувала дихати. Радостi не було меж. Вона наважилася розплющити очi. I як було її здивування, що вона майже не помiтила рiзницi. Лише незначний тиск на очне яблуко.
   - Цiкавi вiдчуття, - пролунав у зв'язку трохи змiнився голос AS113.
  - Так. У мене теж вперше, - Анрiтi визирнула за межi кабiни. - Опа. А хто вiдпустив контроль?
  До винищувача з усiх бокiв бiгли солдати. Деякi вже вiдкрили вогонь i кулi, вибиваючи iскри, вiдскакували вiд броньованого корпусу.
  - Усе! Дороги назад немає. - пiдсумував AS113, хапаючись за штурвал та включаючи захисне поле. - системи в нормi. Боєзапас теж майже на вiсiмдесят вiдсоткiв.
  - А на орбiтi нас чекатимуть. - похмурiла Анрiтi.
  - Плювати! Прорвемося!
  - Менi б твою впевненiсть, - хмикнула дiвчина, намагаючись розiбратися в даних на забралi шолома. - Давай вже забиратися звiдси.
   - Поооехааалiiї!
  Винищувач в одну мить зiрвався з мiсця, проносячись над вантажiвкою, що завалюється на бiк. АS113 нервово вчепився в штурвал, не чекаючи такої шаленої швидкостi. Досвiду пiлота у нього не було жодного, i тому комп'ютер не переставав застережливо їсти. Розбита будiвля з очницями вiкон за курсом. Штурвал рiзко праворуч. Насип. Вгору. Зруйнований мiст за курсом. Вниз пiд опори. Пiд натиском повiтря, що вихором прямував за кораблем, зруйнувалася остання колона i, пiднiмаючи пил, звалилася вниз. Розбитий шатл зненацька з'явився злiва. AS113 знову рвонув штурвал праворуч. Завалена уламками вулиця, з знаряддями, що стирчали з землi, постала в перехрестi прицiлу.
  - Вгору! - Скомандувала Анрiтi, натискаючи на гашетку. Винищувач легко смикнувся i огризнувся гарматами. Земля пiд ними знялася червоним полум'ям вибухiв. AS113 вiдразу смикнув штурвал на себе, задираючи нiс корабля, практично вертикально вгору. Винищувач слухняно стрiлою помчав, розриваючи сiрi хмари.
  - До нас йдуть на перехоплення, а на хвостi двi ракети. Це входило до твоїх планiв? - уїдливо поцiкавилася Анрiтi, упокорившись тим, що вона сама сiла на цей рейс.
  - У плани не входило, але думаю, тобi сподобається, - серйозно вiдгукнувся AS113, намагаючись розглянути в серпанку хмар, що майнуть на радарi кораблi. - Вiдстрiли тепловi пастки, щоб обдурити ракети.
  Винищувач крутив навколо своєї осi, утворюючи танець хмар перед очима. Раптом завiса розiйшлася, i нiчне небо осяяло мiльйон зiрок, що освiтило все навколо. Небо надзвичайної краси. Мрiя будь-якого народженого повзати. Минаючи стратосферу, винищувач з втiкачами на борту мчав на орбiту, де були чiтко видно силуети крейсерiв i фрегатiв Радикалiйської флотилiї, якi здiйснюють блокаду. Iнодi простiр навколо них освiтлювався спалахами. Таким чином, бортовi знаряддя знищували небезпечне космiчне смiття, на яке перетворилися орбiтальнi станцiї захисникiв.
   - Анрi, я на твоєму мiсцi прямо зараз надiслав би сигнал про допомогу твоїм хлопцям, - стурбовано порушив тривожну тишу в кабiнi AS113.
  - То ти на це з самого початку розраховував! - здогад осiнив Анрiтi так само раптово, як зникли хмари. Нiби зi свiдомостi в мить спала пелена. - Якщо ти думаєш, що я пiду на це, то глибоко помиляєшся! Через мене i так загинуло достатньо народу!
  - Хочеш, щоби загинули ще двоє? Уперта дiвчина та пiлот самоучка?
   - Я не фаталiстка, але зараз менi байдуже, - принципово вiдрiзала Анрiтi.
  У цей момент до них назустрiч вiд загальної маси кораблiв вiдокремилися двi ланки таких же винищувачiв. Лiва частина забрала шолома Анрiтi тривожно заблимала червоним. На монiторах люб'язно пiдклали вибрати мету з начебто нескiнченного списку, вказуючи на зручнi прiоритети. Дiвчина, не замислюючись, вибрала найближчу до них машину ворога i випустила одразу двi ракети, потiм, подумавши, ще одну. Радiкалiйський пiлот, який наче чекав на двi ракети, випустив стiльки ж пасток, одержуючи третю ракету прямо в черево. Пошкоджена машина, крутячись i димаючи, промайнула повз униз i зникла в хмарах. Їхнiй корабель затрясся вiд серiї влучень iонних гармат.
  - Анрi, зараз чи нiколи! - Крикнув AS113, завалюючи машину на бiк.
   - Нi, - твердо вiдповiла дiвчина, з азартом давлячи на гашетки.
  - Усiм вiльним мисливцям. Сигнал про допомогу. Повторюю сигнал про допомогу. Ми тут добряче зав'язли з однiєю дуже симпатичною дiвчиною.
  - Що ти робиш? - Стрепенулась Анрiтi, - Припини зараз же! Та ще й на загальному каналi!
  - Усiм вiльним мисливцям. Вона ще не хоче, щоб їй допомагали. Але iнакше нам кранти. - Продовжував AS113, направляючи винищувач назад у хмари, намагаючись хоча б вiзуально втекти вiд переслiдувачiв.
  - Я тобi цього нiколи не пробачу! Ти чуєш? Не прощу! - обурювалася дiвчина, паралельно вiдстрiлюючи тепловi та магнiтнi пастки.
  - Нiколи не говори нiколи! Ще дякуватимеш, якщо виберемося! I припини кричати i без цього тяжко. Краще сподiвайся, що нашу передачу не встигли заглушити.
  - А якщо блокували? - Поцiкавилася дiвчина, - Що тодi?
   - Можна буде розбити цей посуд i скористатися планом "Б".
   - Який ще план "Б"?
   - Варiант iз шатлом... - невпевнено закiнчив AS113.
  Анрiтi ледве стримувала гнiв. Її просто трясло зсередини. Вона не розумiла всього цього непотрiбного ризику. Безрозсудна спроба врятуватися подiбним чином. I тепер їхнє життя висiла на волосинi. Але не тiльки через її безрозсудний ризиковий супутник, а так само через неї саму, яка купилася на його самовпевненiсть. Яка вона була дурна.
  - Анрi, не гнiвайся. Все трясеться, - спробував заспокоїти її АS113, кидаючи винищувач з боку в бiк.
   Дiвчина вирiшила гордо мовчати, але сталося несподiване.
  - Гей, пiлот, iз симпатичною дiвчиною! Як чуєш, прийом?
  AS113 оторопiл i на мить забув, про винищувачiв противника, що їх переслiдували. Канал був закодований та адресований їм особисто. Це було не схоже на Радикалийцев. А сигнал йшов iз землi, де нiкого, крiм окупантiв, бути не могло.
  - Я тут. А це хто?
  - Хто хто? Хмир у пальтi. Тi, кого викликали.
  Анрiтi, помiтно пожвавiшала, i, у свою чергу, переключившись на канал, щось випалила незнайомою мовою. На що отримала ствердну вiдповiдь. AS113 подивився в дзеркальце на дошцi приладiв i помiтивши ствердний кивок, все ще злий дiвчини.
  - Чудово. Я бачу, ви зрозумiли один одного, - продовжив AS113, - Нам потрiбна допомога.
  - На жаль, я не можу вам допомогти в буквальному сенсi, тому що сам зазнав катастрофи на планетi. Можу лише передати спецiальний сигнал, обминаючи блокаду. По призначенню. Потiм зв'яжуться з Вами, призначивши координати прориву, - повiдомив незнайомець.
   - А як же ви, - здивувався AS113?
  - Про мене не варто турбуватися. Не вперше у подiбнiй ситуацiї. Усi воїни колись закiнчуються. Доберусь якось своїм ходом. А вам удачi! Бережи дiвчину!
  Зв'язок перервався. AS113 перебуваючи в розгубленостi, посмiхаючись, спробував пожартувати.
   - Анрi, бачиш, таки, цiль виправдовує кошти.
   На що отримав такий самий погляд презирства, але вже пом'якшений легкою посмiшкою.
  Ракета з'явилася раптово i з розривом, струсила винищувач. AS113 втратив керування, вiдчайдушно обертаючи штурвал. Комп'ютер видавав списки пошкоджень iз неймовiрною швидкiстю. Машина, немов пiдстрелений птах, каменем падала до землi. Двигун вiдмовив.
  - Смiшно. Отримати надiю i померти, - фiлософськи зауважила Анрiтi, нiби змирившись зi своєю долею.
   - Ну вже нi, - уперто тиснув на кнопки AS113, - Я так просто не здамся!
  Вiн гарячково вiдключав усi енергоємнi системи, перекидаючи ресурси на автоматичний ремонт пошкоджень та активацiю двигуна. Винищувач вивалився з хмар i продовжив вiльне падiння, безпорадно перекидаючись у повiтрi.
  - За заводься, ти, нарештi! - Десантник з ненавистю i вiдчаєм ударив кулаком по приладах, насилу долаючи опiр рiдини в кабiнi. Яке ж було його здивування, коли iндикатор двигуна спалахнув зленим, i машину буквально кинуло вперед. Хапаючись, за штурвал вiн потяг його на себе. Винищувач, збиваючи верхiвки дерев i спалюючи стовбури, помчав над гаєм, який зовсiм недавно мiг стати його могилою. Захисний екран наказав довго жити.
  - Потрiбно скинути всi ракети, - повiдомила Анрiтi, вийшовши з зацiпенiння. - А то запас детонує.
  - Так займись! - гаркнув AS113, своїм тоном остаточно приводячи дiвчину до тями, - Бачиш, я намагаюся врятувати нам життя!
  Зненацька ожив кодований канал зв'язку. I текст пiшов прямо на забрало шолома. AS113 брудно вилаявся i закрив одне око, продовжуючи маневри мiж деревами. Нарештi йому вдалося остаточно вирiвняти машину i направити її до хмар.
   - Ас, якщо ти помiтив, нам надiйшло повiдомлення, - сказала Анрiтi.
  - Менi не до цього. Ти що не помiтила, ми мало не загинули? - Огризнувся AS113.
  - Я все помiтила, любий. I тому все прочитала сама. Нам призначили мiсце виходу iз блокади. Тобi тiльки лишилося туди дiстатися. Я запровадила координати в комп'ютер.
  AS113 вразився не оперативностi Вiльних Мисливцiв, а змiнi настрою дiвчини. Можливо, вона зрозумiла, що немає сенсу таїти зло на нього. Хоча жiнок не збагнути. Як тiльки їх винищувач знову пiрнув у хмари, ледь дихаючий радар видав тривожнi сигнали про переслiдувачiв, що не вiдстали. При ще одному влученнi їх би вже нiчого не врятувало. Дотримуючись вказiвок навiгацiйного комп'ютера AS113, намагався вижити з машини максимальну швидкiсть. Вiн насторожено стежив за мерехтливим iндикатором стану двигуна, щиро сподiваючись, що той не вiдключиться в найвiдповiдальнiший момент. I ось попереду знов вiдкрилося зоряне небо. Далеко на орбiтi вже миготiли спалахи. Не такi, як минулого разу. Вони були набагато яскравiшими i частiше за колишнi. Винищувачi, що їх переслiдують, вийшли на вiдстань прицiльного пуску ракет, вiдправляючи цiлий рiй цих смертоносних бджiл.
  - Ас, здається менi, ми не встигнемо, - сумно, мов прощаючись, сказала Анрiтi.
  АS113 промовчав у вiдповiдь, зосереджуючись на русi, нiби зливаючись iз винищувачем в одне цiле. Вiн уперто вiв машину прямо в гущу битви, не перестаючи вiрити в диво. Спалахи ставали яскравiшими та iнтенсивнiшими. У напрямку до них висунулося ланка кораблiв, що на ходу випускають по кiлька голодних до металу крилатих тварюк. AS113 скрипнув зубами, чекаючи фатального зiткнення, але ракети, пройшовши на незначнiй вiдстанi вiд обшивки, благополучно минули винищувач. Десантник подолав у собi бажання обернутися назад, кинувши погляд у дзеркало i побачивши в ньому дiвчину, що iнстинктивно закриває руками забрало шолома. Крапки переслiдуючих ракет стали зникати з радара одна за одною. Невiдомi винищувачi, що мчали прямо на них, розiйшлися квiткою, i знову стуляючи стрiй вже за хвостом. Пiлоти Вiльних Мисливцiв, знали свою справу, вiдкриваючи шквальний вогонь по переслiдувачам. Попереду виникла громада крейсера, невiдомої йому моделi. Вiн хвацько зайшов на орбiту, на ходу тараня посиленим захисним полем два Радикалiйськi фрегати.
  - Гей, лихаче! Скинь швидкiсть, якщо не хочеш, загробити себе i дiвчину, - пролунало у зв'язку.
  АS113 iнтуїтивно зрозумiв, що зверталися саме до нього i рiзко прибрав оберти. У цей момент двигун не витримав навантаження i згас. Серце тьохнуло i нiби завмерло цiєї вирiшальної митi. Винищувач рiзко сповiльнив рух, i пiдкоряючись тепер лише силi тяжiння планети, повiльно задираючи носом, почав падати. В якихось кiлькох десятках кiлометрiв вiд крейсера, де був їхнiй порятунок, машина, перекинувшись вкотре, помчала назад. AS113 з люттю бив по приладi, але вони лише продовжували вiдключатися.
   - Миленький, не пiдведи нас в останню хвилину, - благально прошепотiла Анрiтi, але машина залишилася бездушна i безпристрасна до її прохання.
  Раптом падiння припинилося. Бiльше того, AS113 мав задоволення в переверненому станi спостерiгати наближення хмар, з подивом вiдзначив їхнє видалення. Прилади не працювали, тому вiн лише з подивом глянув на Анрiтi.
   - Дорога, та ти ще й чаклунка.
   На що Анрiтi, не приховуючи свого подиву, лише розвела руками i знизала плечима.
  - Сюрприз! - пролунало по внутрiшньому зв'язку вiд невiдомого диспетчера, - Шановнi пасажири, можете, нарештi, розслабитися та надаватися приємним вiдчуттям орбiтальної екскурсiї. З вами був обслуговуючий персонал гравiтацiйного променя дока п'ять, крейсера Вiльних Мисливцiв. Приємного польоту.
  На фонi бою, в якому гинули пiлоти i екiпажi обох сторiн, Анрiтi i AS113 нервово засмiялися, дивуючись витримцi i холоднокровностi людей, що їх рятують. Напевно, сенс життя i полягає в тому, щоб ловити в ньому такi моменти, якi неможливо повторити.
  
   ЧАСТИНА ЧОТИРНАДЦЯТА
  
   "Згадати все"
  
   - Роздiл 57 -
  
  AS113 i його нова подруга були помiщенi в медичний корпус, що вчасно прийшов на допомогу, крейсера Вiльних Мисливцiв. Їх помiстили в рiзнi палати i занурили в регенерацiйний сон прямо у ваннах, наповнених рiдиною, що знезаражує. Напрочуд приємна водна процедура розслабляла їх виснаженi та втомленi тiла, тодi як нанороботи проникали в органiзм i займалися ремонтом поранених органiв. Численнi порiзи та садна злегка свербiли i затягувалися прямо на очах. Фiзична оболонка душi, що вдосталь постраждала, набиралася енергiї i життєвих сил. Апаратура, цiлком зайнята добробутом своїх пацiєнтiв, непомiтно занурила їх у сон без сновидiнь, чуйно стежачи за їх пiдсвiдомим психiчним станом та стабiльнiстю уявних потокiв.
  Прокинувся AS113 тому, що приємно тепла рiдина, в яку вiн був занурений, досить охолоне, щоб стати вiдчутно неприємною для всiх його рецепторiв шкiри. Розплющивши очi, вiн виявив, що в примiщеннi залишився зовсiм один. Вiд датчикiв по всiй площi оголеного тiла, у великiй кiлькостi облiпили його на самому початку процедури не залишилося i слiду. Процес вiдновлення, що пройшов вогонь, воду та мiднi труби, тiла завершився i медичний персонал, напевно, просто не став порушувати його вiдновлювальний сон. Якоюсь мiрою вiн був цим людям вдячний. Немає нiчого кращого, нiж добре виспатися пiсля тяжких випробувань, що прийшли на його частку. Майнула пустотлива думка про медсестру з крейсера "Туманностi". Захотiлося повторити пригоду за нової обстановки.
  З цими думками, продовжуючи хлюпатися в остигаючiй рiдинi, вiн чекав, поки хтось його вiдвiдає. На жаль, нiхто не зайшов. Десантнику, вже замерзлому, набридло тiшити себе дурними надiями, i вiн з плеском рiзкими рухами вискочив з ванної, вдало приземляючись на м'яку пiдстилку, що чекала його пiд ногами. Пошукавши рушник, вiн виявив його на полицi перед дзеркалом. Там же був i одяг, акуратно складений i приємно запашний чистотою. Iз задоволенням вiн втягнув у себе запах свiжостi i глянув у дзеркало. Смiшно. Вони його навiть поголили. Оглянувши себе з нiг до голови, AS113 не знайшов на тiлi жодного рубця або подряпини. Навiть його порядковий номер безслiдно зник, наче його й не було. Пiдлатане тiло тiшило око, але з'явилося якесь вiдчуття порожнечi. Майнула дивна думка, про те, що рубцi цифр встигли стати йому рiдними та природними. Адже це було його iм'я. Його єдиний розпiзнавальний знак у цьому недружньому свiтi. Ким вiн буде тепер? Хоч AS113 i був голий, йому здалося, що, враховуючи факт зникнення його номера, вiн став ще бiльш роздягненим. Прямо до душi. Цi символи означали йому приналежнiсть до групи, частиною що вiн був зовсiм недавно. I не важливо, що все вже в минулому, i вiн не хоче мати з "туманнiстю" нiчого спiльного, важливо було iнше - вiн залишився зовсiм один. Один, не належить нiякому вiдомому суспiльству, лише самому собi. Спiймавши в дзеркалi своє розгублене i трохи безглузде вiдображення, AS113 змiнив погляд i посмiхнувся. На огляд з'явилися новi бiлi зуби. Приємно здивувавшись, десантник почав обмацувати їх руками. Блискучi та гладкi, швидше за все вiдрощенi наново, вони справдi тiшили око. Подумки попрощавшись iз вибитими в сутичках iклами, вiн був надзвичайно задоволений. Тепер не соромно навiть у свiтському суспiльствi з'явитися, та й дiвчатам усмiхатися. Ще трохи покрасувавшись перед дзеркалом та погравши м'язами, десантник зайнявся вдяганням. Новий одяг сiрого кольору, виявився унiформою без вiдзнак. Неприємнi спогади про тренувальний табiр полiзли в голову iз закуткiв свiдомостi. AS113 вiдкинув цi бридкi картинки минулого назад у темряву забуття. Закiнчивши впорядковуватися, вiн згадав про Анрiтi. Вiд однiєї думки про цю дiвчину, йому термiново захотiлося її побачити. та й дiвчатам усмiхатися. Ще трохи покрасувавшись перед дзеркалом та погравши м'язами, десантник зайнявся вдяганням. Новий одяг сiрого кольору, виявився унiформою без вiдзнак. Неприємнi спогади про тренувальний табiр полiзли в голову iз закуткiв свiдомостi. AS113 вiдкинув цi бридкi картинки минулого назад у темряву забуття. Закiнчивши впорядковуватися, вiн згадав про Анрiтi. Вiд однiєї думки про цю дiвчину, йому термiново захотiлося її побачити. та й дiвчатам усмiхатися. Ще трохи покрасувавшись перед дзеркалом та погравши м'язами, десантник зайнявся вдяганням. Новий одяг сiрого кольору, виявився унiформою без вiдзнак. Неприємнi спогади про тренувальний табiр полiзли в голову iз закуткiв свiдомостi. AS113 вiдкинув цi бридкi картинки минулого назад у темряву забуття. Закiнчивши впорядковуватися, вiн згадав про Анрiтi. Вiд однiєї думки про цю дiвчину, йому термiново захотiлося її побачити. вiн згадав про Анрiтi. Вiд однiєї думки про цю дiвчину, йому термiново захотiлося її побачити. вiн згадав про Анрiтi. Вiд однiєї думки про цю дiвчину, йому термiново захотiлося її побачити.
  Непомiченим вийшовши в бiлий коридор медичного корпусу, вiн прокрався до сусiднiх дверей, перед якими їх розлучили. Чемно постукавши, вiн увiйшов. Примiщення виявилося порожнiм. Здивовано AS113 подивився на всi боки, збираючись покинути кiмнату, як раптом з-пiд стелi пролунав її голос.
   - Ас, чудово виглядаєш.
   Десантник задер голову, крутячись на мiсцi.
  - Анрi, шкода я не можу теж сказати про тебе. Ти, мабуть, i за мною пiдглядала, коли я в себе одягався.
   Дiвчина хихикнула
  - Так, як ти можеш про мене так подумати. Я ж не настiльки стурбована, щоб розглядати дупу голого чоловiка, що красується перед дзеркалом.
   - Ах ти!
   З динамiкiв пролунав веселий жiночий смiх.
  - Слухай, якщо не хочеш залишитися голодним, прямуй на капiтанський мiсток. Тут поруч, бравий капiтан цього крейсера дає звану вечерю на честь мого порятунку. I ти природно серед запрошених. Тобi проводжатий потрiбен чи сам знайдеш?
  - Спробую, сам. Тип цього крейсера менi знайомий, якщо його кардинально не перебудували зсередини.
  - Добре. Поспiшай. Чекаємо лише на тебе.
  AS113 вискочив у коридор i швидкими кроками попрямував у бiк мiстка, минаючи незлiченнi коридори з технiками, солдатами i роботами, що снували туди i сюди. Караульнi на своїх чергових постах, нiби не помiчали його, продовжуючи розмовляти про щось своє. Форма цих солдатiв Вiльних Мисливцiв не вiдрiзнялася особливою суворiстю. Кожен був одягнений, як йому заманеться. Тут, як на маскарадi можна було зустрiти будь-кого. Солдат, одягнених у темно-зелену форму Федерацiї, чорну броню " Туманностi " , темно-синiй покрив служб безпеки i навiть крiй Внутрiшнього Вiддiлу. Спiльним було лише одне. Емблеми та нашивки iз зображенням ширяючого птаха в перевернутому золотому трикутнику - символом Вiльних Мисливцiв. AS113 дiйсно чудово орiєнтувався, i пройшовши два витяги, виявився навпроти входу в примiщення основної рубки управлiння. Вже збираючись постукати в широкi дверi шлюзу, вiн почув трохи позаду.
  - Ас, iди сюди. - Анрiтi iнтенсивно заманювала його рукою, наполовину висунувшись з отвору каюти, дверi в якi були трохи позаду.
   AS113 пiшов на сигнал.
  - Знайомтеся. - Почала виставу друга Анрiтi, що увiйшов. - Це мiй рятiвник AS113 чи просто Ас.
   Потiм дiвчина, повернулася до десантника i, вказуючи долонею на чоловiка i жiнку, що сидiли за столом у формi, неясної приналежностi, ввiчливо уявила, що вже починають вставати з-за столу офiцерiв.
  - З права за нашим круглим столом, Капiтан цього непереможного судна Рiтрел. Лiворуч, його перший помiчник та дружина Айвi.
  AS113 помiтно здивований жiнцi офiцеру, дружелюбно потис обом, простягнутi руки. Сiмейна пара на чолi крейсера! Та ще й iз iменами! Це для нього було зовсiм не просто. Так само як i факт його власної присутностi за одним столом iз командирами Вiльних Мисливцiв, на їхньому кораблi. Чоловiк i жiнка, щиро посмiхаючись, знову сiдаючи за стiл. Обидва вони були середнiх рокiв, з молочно-бiлою шкiрою з-пiд свiтло-кавових мундирiв. Золотi нашивки, що свiдчать про їхнiй статус, яскраво переливались при штучному свiтлi каюти. Жiнка, на яку вiдразу ж звернув увагу AS113, була приємна i чарiвна. Її пишне кучеряве волосся спадало до плечей. Вона кокетливо вивчала гостя з-пiд тонких правильних брiв. Лiва частина її обличчя була закрита спадаючими свiтлими кучерями. Лише на мить, десантник уловив пiд ними довгий шрам, що йде через всю щоку вiд вуха до витонченого пiдборiддя, неприємно псує всю красу. Її чоловiк, коротко стрижений чоловiк iз широкими мускулистими плечима, був схожий на невелику двостулкову шафу. Його квадратне пiдборiддя, потужнi вилицi i широкi долонi рук, що вмiло тримали келих, вселяли повагу. На тлi всього грiзного вигляду з-пiд густих брiв на AS113 дивилися два напрочуд веселi й добрi очi. Один з яких, як з'ясувалося згодом у процесi бесiди, був штучним. Але котрий iз них, для всiх, крiм дружини власника, так i залишився загадкою. На тлi всього грiзного вигляду з-пiд густих брiв на AS113 дивилися два напрочуд веселi й добрi очi. Один з яких, як з'ясувалося згодом у процесi бесiди, був штучним. Але котрий iз них, для всiх, крiм дружини власника, так i залишився загадкою. На тлi всього грiзного вигляду з-пiд густих брiв на AS113 дивилися два напрочуд веселi й добрi очi. Один з яких, як з'ясувалося згодом у процесi бесiди, був штучним. Але котрий iз них, для всiх, крiм дружини власника, так i залишився загадкою.
   AS113 сiв i поставив, що найбiльше хвилювало його на даний момент питання.
   - То я розумiю, ми можемо забути про нашi неприємностi з новими господарями планети?
  - О так, шановний Ас. З важкими боями наш флот вийшов iз сектора Силiнiйської системи планет i зараз благополучно в гiперпросторi прямує прямо в серце Вiльних Мисливцiв - на Материнський корабель. - зголосилася вiдповiсти Айвi, трохи посмiхаючись. - Ви, можливо, вже чули про нашу легенду?
   - На жаль тiльки те, що входило в мiй курс навчання, але я з радiстю послухав би ще раз, - вiдповiв AS113, наливаючи келихи собi та задоволеною посиденькою Анрiтi.
  Дiвчина так i свiтилася щастям. Одягнена, в таке саме вбрання, як i вiн сам, Анрiтi вiдрiзнялася нiжною природною жiночою красою, що походить вiд неї. Десантник одразу це помiтив, але у присутностi двох гарних жiнок просто розривався, не знаючи кому бiльше уваги. Анрiтi, намагалася поводитися не офiцiйно, пiдтримуючи неформальну обстановку компанiї.
  - Про це пiзнiше, - перебив дiалог Капiтан Рiтрел, хитро поглядаючи на дружину. - Я, думаю, Ас хоче розповiсти нам про свої пригоди, так само як розповiв про них своїй подрузi та нашiй ватажку.
  - До речi, Асе, ти менi так i не сказав, чому ти вибрав саме винищувач, на якому ледь нас не загубив? - раптом перебила всiх Анрiтi, з цiкавiстю дивлячись на застиглого з ложкою десантника. - Ти ж i лiтати на ньому не вмiв.
  - Знаєш, коли ми пiдбiгли до цих двох кораблiв. Мене вiдвiдало таке дивне вiдчуття, що начебто ми з тобою вже мали щастя мандрувати у вантажному вiдсiку судна. I та подорож закiнчилася для нас не весело. Просто щось промайнуло у свiдомостi i все. Можеш назвати це iнтуїцiєю. А винищувач був чимось новеньким. - Десантник розплився в посмiшцi. - Може, я й не вмiв тодi лiтати, проте тепер навчився.
  Примiщення оголосило дружним смiхом. Всi в компанiї поступово звикали один до одного. Щоб посилити це вiдчуття, голодний AS113, накладаючи собi одну з страв, був не проти розповiсти про всi свої пригоди. Навантаживши блюдо їжею, що апетитно пахне, десантник почав довгу, але цiкаву розповiдь.
  
   - Роздiл 58 -
  
  Олексiй Федоров, стомлено розвалився у зручному самотньому крiслi посеред великої зали. Його мiсце знаходилося на деякому пагорбi оточене незлiченною кiлькiстю приладiв та проводiв. Полковник пiдпирав i масажував праву скроню, що стукає в головi пульсацiєю кров'яного тиску. Його втомлений погляд був байдуже зосереджений на стiнi навпроти. На нiй по всiй площi розташовувався величезний голографiчний екран. Включаючись, вiн проектував у примiщення вразливi проекцiї простору. Зараз кiмната перебувала у станi спокою. Тьмяне бiле свiтло лилося з кожного її кута. Федоров уперся ногою у стiйку, з розташованим на нiй шаховим полем. Кожна фiгура на цiй картатiй дошцi була начинена датчиками, безпосередньо з'єднаними з неймовiрною потужнiстю та швидкодiєю комп'ютером. Полковник утомився. Йому набридли цi нескiнченнi уроки та моделi усiляких ситуацiй космiчних битв. Вiн втомився вiд шахiв, невтомно граючи сам iз собою вже невiдомо скiльки разiв протягом незлiченного часу. А воно на орбiтальнiй станцiї бiгло непомiтно. Тут не було дня та ночi. Станцiя знаходилася у постiйному русi на темнiй сторонi планети Аурiон. У моменти, коли органiзм змалювався, вимагаючи сну, полковник у супроводi двох конвоїрiв вiддалявся на спокiй у закриту кiмнатку, розташовану неподалiк його навчального примiщення. Їжу та необхiднi засоби приносили тi самi два амбали охоронця. Iнших людей вiн майже не бачив, але власне i не прагнув спiлкування. А воно на орбiтальнiй станцiї бiгло непомiтно. Тут не було дня та ночi. Станцiя знаходилася у постiйному русi на темнiй сторонi планети Аурiон. У моменти, коли органiзм змалювався, вимагаючи сну, полковник у супроводi двох конвоїрiв вiддалявся на спокiй у закриту кiмнатку, розташовану неподалiк його навчального примiщення. Їжу та необхiднi засоби приносили тi самi два амбали охоронця. Iнших людей вiн майже не бачив, але власне i не прагнув спiлкування. А воно на орбiтальнiй станцiї бiгло непомiтно. Тут не було дня та ночi. Станцiя знаходилася у постiйному русi на темнiй сторонi планети Аурiон. У моменти, коли органiзм змалювався, вимагаючи сну, полковник у супроводi двох конвоїрiв вiддалявся на спокiй у закриту кiмнатку, розташовану неподалiк його навчального примiщення. Їжу та необхiднi засоби приносили тi самi два амбали охоронця. Iнших людей вiн майже не бачив, але власне i не прагнув спiлкування.
  Федоров часто згадував про доньку, годинами розмiрковував про її долю. З кожним моментом усi шанси знайти i повернути її живою здавались йому дедалi меншими. Вiн горiв нетерпiнням, усiм серцем бажаючи, щоб очiкуваний ворог скорiше напав на Аурiон, i вiн змiг зiграти з ним, очiкувану всiма фатальну партiю в шахи, передбачаючи результатом подальшу долю однiєї з двох частин протиборчого людства. Скорiше б цей момент настав, i вiн мiг би виконати свою функцiю, для якої його так довго готували. Вiн бажав цiєї вирiшальної битви вже надто довго. Йому хотiлося дiяти. Полковнику набридло бути без дiла у станi постiйної готовностi та очiкування подiї. Адже воно, дотримуючись усiх вiдомих законiв пiдлостi, могло й не статися.
  Глава Ради, єдина людина цього свiту, який почав, як здавалося Федорову, його розумiти вiдвiдував його дедалi рiдше. Щоразу i все бiльше на короткий термiн. По цiй посивiлiй людинi було видно, що турботи з пiдготовки оборони були неабиякими i не спадали, займаючи весь його час i думки. Вiн, як i ранiше, нiчого не говорив. Просто мовчки спостерiгав за його тренуваннями.
  Ех, тяжкi думки, йшли б ви, куди подалi вiд цих мiсць. Тiшило одне, вiн уже зовсiм не хотiв курити. Iнодi вiн навiть забував, що це таке вiдчувати сигарету в ротi та втягувати у легкi струмки тютюнового диму. Нiкотин бiльше не мiг заспокоїти його. Його не треба було заспокоювати. Вiн сам перетворився на величезну брилу непохитного спокою та очiкування.
  - Олексiю, ви мене засмучуєте, - тишу зали, раптом порушив голос, що несподiвано увiйшов до голови Ради. Федоров упiзнав його, не обертаючись. Вiн звик до його неповторної iнтонацiї. Тому, не поворухнувши жодним м'язом, полковник вiдповiв.
  - Шановний, менi набридло це очiкування. Менi набридло займатися тим самим. Я втомився боротися iз самим собою. Тому я бiльше не гратиму.
   Глава Ради анiтрохи не знiяковiв уже встиг порiвнятися з пiднесеним крiслом Федорова, чиї пiдлокiтники знаходилися трохи вище за рiвень його носа.
   - Я розумiю, як вам все набридло...
  - Нi бiса ви не розумiєте! - скипiв Федоров, пiдводячись з крiсла. - Я втомився! Ви чуєте? Я втомився жити в невiданнi, не бачачи нiчого крiм цiєї шахiвницi i своєї спальнi, та ще пари - трiйки замерзлих за цей час пичок моїх наглядачiв.
   Розлючений полковник, пiдвiвшись, став схожим на розлюченого царя, що гнiвається на свого придворного.
  - Якщо це те, що ви обiцяли. Я вiдмовляюся вiд подальшої спiвпрацi, та робiть зi мною що хочете! Менi набридло чекати, засинаючи у незнання. Набридло вiдчувати себе безсилим, не в змозi допомогти своїй єдинiй дитинi, яка зникла невiдомо де...
  - Не гарячкуйте, Олексiю! - суворо перебив його Голова Ради, - У мене є для вас новини!
  Полковник прислухався i сiв назад. Глава Ради знизив тон та продовжив.
  - Новини не веселi. Ворог скоро буде тут. I ви, нарештi, зможете використати всi вашi таланти та отриманi на станцiї знання. Дуже багато змiнилося у Федерацiї за такий короткий час. Одна iз союзних республiк зрадницьки вийшла зi складу Федерацiї, iншi перестали iснувати пiд натиском ворога. Залишки їхнiх флотiв сконцентрувалися бiля Аурiона, сподiваючись зустрiти супротивника пiд вашим командуванням. Вiльнi флоти iнших республiк також сконцентрованi у системi столицi. У Радi великi розбiжностi. Абсолютно всi, навiть нашi вiдданi союзники, тягнуть на себе ковдру. Дурнi хочуть наслiдувати приклад зрадницької республiки. Я втомився боротися, стримуючи всi можливi полiтичнi випади.
  - Так, невеселi новини, але хiба це пояснює мою iзоляцiю? - спитав Федоров. - I що ви можете сказати з приводу моєї доньки?
  - Ваша персона представлена в Радi у виглядi секретної надзброї, яка розiб'є армаду супротивника та поверне шанс Федерацiї. Правду кажучи, це останнє, що стримує всiх вiд того, щоб розбiгтися по кутах. Тому, Олексiю, ви дуже важлива постать i останнiй шанс, як мiй, так i всiєї Федерацiї... Можна навiть сказати, що якби не було вас, Федерацiя вже б припинила своє iснування. Тому, у розрiз iз моїми обiцянками, менi довелося знову Вас iзолювати. Але зараз я прийшов запросити вас на невелику прогулянку серед зiрок. Хочу, показати вам тi сили, якими ви керуватимете, за допомогою своєї гри.
   - Не моєї, - поправив Федоров встаючи з крiсла знову.
  - Яке це має значення? - махнув рукою Глава Ради, виходячи в коридор, де на них чекав значний ескорт, iз загону космiчного десанту. Вiн навмисно проiгнорував питання щодо гаданої доньки Олексiя. Вiн просто не знав, що вiдповiсти i цього разу не хотiв безглуздо брехати.
  Федоров не став повторювати своє питання, розумiючи, що зрозумiлої вiдповiдi вiн не отримає. Прикро, шкода, але нiчого не вдiєш. Зiйшовши зi свого пiднесеного сiдала, полковник швидким кроком пiшов слiдом за своїм провiдником.
  На невеликому стартовому майданчику, що знаходився в абсолютно протилежному боцi станцiї, вiдокремленої вiд космосу щiльно закритими стулками ворiт шлюзу, на самотi стояло невелике срiблясте судно з двома чорними куполами з верху i знизу. Трап у виглядi коротких сходiв, що не досягають поверхнi майданчика, дружелюбно зустрiчав гостей. Навколо не було нi душi, i їхнi кроки луною лунали по всьому ангару. Глава Ради жестом запросив Федорова зiйти на борт корабля першим. Олексiй не забарився i швидко опинився на борту. Його супутник, вiддавши розпорядження, що супроводжував їх ескорту, незабаром пiшов за ним. Трап, трансформуючись у стулку зовнiшнього люка, герметично увiйшов у пази, вiдрiзаючи пасажирiв вiд зовнiшнього свiту. Примiщення всерединi було тiсне, розраховане максимум на чотирьох. Перед не численними приладами та важелями управлiння на невеликiй височинi в центрi, розташовувалося два крiсла. Пiдлога i стеля були увiгнутi вiдповiдно вже баченим чорним куполам зовнi.
  - Ласкаво просимо на борт однiєї з моїх прогулянкових яхт, Олексiю. Крiм нас тут бiльше нiкого немає, тому буде можливiсть по шляху поговорити про всi справи, що нас хвилюють.
   - Спасибi, - сухо вiдповiв Федоров, влаштовуючись у крiсло з найменшою кiлькiстю важелiв та iнших технiчних примочок.
  Голова Ради швидко скочив на мiсце пiлота i вiдпрацьованими рухами пройшовся клавiшами та перемикачами. Здавалося, що нiчого не змiнилося, але в цей момент пiдлога пiд ногами Федорова i стеля над ним стали розчинятися, утворюючи внизу вигляд стартового майданчика ангару, а вгорi вiдповiдно його стеля з безлiччю ламп. Олексiй незатишно заерзав у крiслi. Враження, що вiн ось-ось випаде з нього, не залишало не на секунду.
  - Не турбуйтесь, - почав Глава Ради, не вiдриваючись вiд приладiв. - Ця нова модель прогулянкової яхти спецiально обладнана для проектування зображення з космосу безпосередньо в кабiну навколо вас. Тим самим створюється враження самостiйного польоту над безоднею. Ви нiби стаєте частиною самого корабля, або просто подорожуєте вiд зiрки в зiрцi в одному крiслi. Повiрте, вiд першого разу вiдчуття залишаються незабутнi.
   - Так, менi вже зараз трохи моторошно, адже ми навiть не покинули станцiю.
  - Нiчого, зараз, для нас очистять простiр i дозволять на старт. Ось тодi насолоджуйтеся видом. Ви ж пристрасно хотiли подивитися, що таке вiдкритий космос, та й на нашу планету загалом.
  - Бажати, то хотiв. Ось тiльки думаю, пiд час тренувань з проекцiєю простору до моєї кiмнатки я вже надивився на зiрки.
  - Не думаю, що навчальнi посiбники вам замiнять реальнiсть.
  Стулки ангару стали не поспiшаючи, розходиться убiк, вiдкриваючи вигляд планети. Федоров завмер, захоплюючись видовищем, що вражає його до глибини душi. Якi кольори, який масштаб! У дитинствi як усi дiти вiн мрiяв стати космонавтом. Пiднятися до зiрок та подивитися на рiдну планету збоку. Ставши дорослою людиною, що залишилася, вiн залишив цi iлюзiї в минулому. Нездiйсненi мрiї самi собою покинули його голову, а вiн сам з iронiєю дивився на дiтей, що нестримно мрiяли наївними прагненнями. На мiсце дитячих мрiй прийшли бiльш приземленi цiлi та бажання, що вiдповiдають щоденним будням. Федоров знав, що десь у глибинi душi вiн так i не розлучився з мрiєю свого дитинства. Вона дрiмала в глибинi пiдсвiдомостi i тiльки зараз випливла звiдти, наповнюючи його радiстю. Душевне задоволення i неприховане задоволення вiд недаремно прожитого життя, переповнювали цю людину, яка так багато побачила на своєму вiку. Планета оберталася пiд ними, i здавалося, що їхнiй невеликий кораблик ось-ось випаде, у вiльному падiннi прямуючи до її поверхнi. На якусь мить у полковника закрутилася голова. Страх вивалиться з крiсла посилився, але вiдразу змiшався з нескiнченним почуттям радостi польоту. Вiн розумiв, що рухалася не планета, а орбiтальна станцiя, слiдуючи своїй орбiтi. Корабель утримується штучним гравiтацiйним полем їх тимчасового притулку. Але цi знання лише псували казку, в яку хотiлося вiрити. Його душа i тiло рвалися в полiт, i коли вiн уже був готовий пiдвестися зi свого мiсця, корабель пiрнув у цю нескiнченну красу нiчного свiту пiд ним. Як тiльки яхта вiдiйшла вiд станцiї i перетворилася на невелику крапку, що свiтиться, Федоров вiдчув себе таким крихiтним, в порiвняннi з навколишнiм його простором. Голова Ради вирiвняв судно, i тепер велетенський планета мчав пiд ногами, а по сторонах i над головою мерехтiли мiльярди зiрок. Цi свiтяться пiщинки всесвiту. Вiд краси захоплювало дух. Федоров не мiг сказати нi слова, вiн лише дивився i насолоджувався здiйсненою мрiєю. I нехай пiд ним не рiдна планета, i нехай вiн далеко вiд рiдних мiсць. Усi цi неприємнi дрiбницi просто стиралися на тлi грандiозного видовища, вiд якого не хотiлося вiдриватися. Потiк захоплення перервав Глава Ради. I нехай пiд ним не рiдна планета, i нехай вiн далеко вiд рiдних мiсць. Усi цi неприємнi дрiбницi просто стиралися на тлi грандiозного видовища, вiд якого не хотiлося вiдриватися. Потiк захоплення перервав Глава Ради. I нехай пiд ним не рiдна планета, i нехай вiн далеко вiд рiдних мiсць. Усi цi неприємнi дрiбницi просто стиралися на тлi грандiозного видовища, вiд якого не хотiлося вiдриватися. Потiк захоплення перервав Глава Ради.
  - Не хочу, переривати ваше захоплення, але нам час переходити до справи. Зараз ми знаходимося в гущi зiбраної флотилiї Федерацiї, i я хотiв би показати вам, то ким ви незабаром почнете керувати.
   - Але я не бачу жодного корабля, Шановний, - здивувався Федоров.
   - Все дуже просто, їх проекцiї я просто вiдключив, дозволяючи вам на повну силу насолодитися свiтом, що вас оточує.
  Олексiй здивовано глянув на нього, тодi як по лiву руку вiд Глави Ради нiзвiдки матерiалiзувався величезний корабель, що мерехтить зеленими сигнальними вогнями. Потiм ще один i ще. Федоров озирнувся i ахнув. Навколо їх невеликого суденця, в безмовностi застигши в космосi, розташувалася безлiч кораблiв. Згадуючи те, що вiн засвоїв пiд час численних занять, полковник став визначати їх типи. Поки вони проносилися крiзь потоки транспортних поїздiв, що курсували мiж крейсерами та неповороткими вантажними кораблями пiдтримки, мiж патрульних ланок юрких винищувачiв, що вирушають на черговi навчання, Федоров нарахував не менше сорока дредноутiв та п'ятдесяти руйнiвникiв. Планета нiби вкрита шаром бронi, який був у постiйному русi, була майже невидна. Вантажний пасажирський та вiйськовий транспорт змiшалися в єдину однорiдну темно-зелену масу. Глава Ради майстерно вiв їхню легку яхту мiж крейсерами, що стояли на рейдi, кидаючи легке суденце то пiд черево цих витягнутих космiчних риб, то, мелькаючи мiж величезними турелями, що обертаються. Захоплення Федорова, перелякалося. Адреналiн у кровi надавав особливий ефект тим вiдчуттям, що виникають на черговому крутому вiражi, який закладає Глава Ради. Ця людина, мабуть, любила полоскотати нерви i внести у своє життя якнайбiльше екстремальних вiдчуттiв. Нарештi, Шановний чоловiк, задер носа корабля вгору i вони почали швидко вiддалятися вiд планети. Попереду, крiзь хмари легких фрегатiв Федоров роздивився величезну тушу корабля. Глава Ради майстерно вiв їхню легку яхту мiж крейсерами, що стояли на рейдi, кидаючи легке суденце то пiд черево цих витягнутих космiчних риб, то, мелькаючи мiж величезними турелями, що обертаються. Захоплення Федорова, перелякалося. Адреналiн у кровi надавав особливий ефект тим вiдчуттям, що виникають на черговому крутому вiражi, який закладає Глава Ради. Ця людина, мабуть, любила полоскотати нерви i внести у своє життя якнайбiльше екстремальних вiдчуттiв. Нарештi, Шановний чоловiк, задер носа корабля вгору i вони почали швидко вiддалятися вiд планети. Попереду, крiзь хмари легких фрегатiв Федоров роздивився величезну тушу корабля. Глава Ради майстерно вiв їхню легку яхту мiж крейсерами, що стояли на рейдi, кидаючи легке суденце то пiд черево цих витягнутих космiчних риб, то, мелькаючи мiж величезними турелями, що обертаються. Захоплення Федорова, перелякалося. Адреналiн у кровi надавав особливий ефект тим вiдчуттям, що виникають на черговому крутому вiражi, який закладає Глава Ради. Ця людина, мабуть, любила полоскотати нерви i внести у своє життя якнайбiльше екстремальних вiдчуттiв. Нарештi, Шановний чоловiк, задер носа корабля вгору i вони почали швидко вiддалятися вiд планети. Попереду, крiзь хмари легких фрегатiв Федоров роздивився величезну тушу корабля. Адреналiн у кровi надавав особливий ефект тим вiдчуттям, що виникають на черговому крутому вiражi, який закладає Глава Ради. Ця людина, мабуть, любила полоскотати нерви i внести у своє життя якнайбiльше екстремальних вiдчуттiв. Нарештi, Шановний чоловiк, задер носа корабля вгору i вони почали швидко вiддалятися вiд планети. Попереду, крiзь хмари легких фрегатiв Федоров роздивився величезну тушу корабля. Адреналiн у кровi надавав особливий ефект тим вiдчуттям, що виникають на черговому крутому вiражi, який закладає Глава Ради. Ця людина, мабуть, любила полоскотати нерви i внести у своє життя якнайбiльше екстремальних вiдчуттiв. Нарештi, Шановний чоловiк, задер носа корабля вгору i вони почали швидко вiддалятися вiд планети. Попереду, крiзь хмари легких фрегатiв Федоров роздивився величезну тушу корабля.
  - Нам туди? - Запитав вiн свого пiлота.
  - Так. Це флагманський корабель всього Аурiонського флоту. Наша гордiсть та надiя. А так само ваш новий будинок.
  - То ми не повернемось бiльше на станцiю? - здивувався Федоров.
  - Немає сенсу. Час iде надто швидко. Ворог очiкується у нашому секторi дуже скоро. Ваше навчання закiнчилося, настав час застосовувати все на практицi.
  - Це випадково не той корабель iз картини? - поцiкавився Олексiй, радiючи в душi будь-яким змiн у життi.
  - Саме вiн, лише добудований та модифiкований. Зараз його майже не впiзнати.
   - Дивно, на картинi вiн виглядає набагато менше в порiвняннi зi столицею Аурiона, - продовжив полковник.
  - Не забувайте, Олексiю, вiдстанi та розмiри у космосi дуже оманливi. До того ж нiхто не знає, про що думав художник, зобразивши його саме так. До того ж, у будь-якому випадку за дiаметром флагман коротший за планету.
  - Вражає... Навiть не вiриться, що такому кораблю щось може протистояти. - продовжив Федров, не вiдриваючи погляду вiд судна, що наближається. Тепер вiн повнiстю закрив своїм бортом весь переднiй огляд.
  - На жаль, може. Iнакше менi не знадобилися ви, - видихнув Глава Ради, подумки зв'язуючись iз черговими офiцерами флагмана, для здiйснення безпечної посадки.
   - До речi, Олексiю, думаю, вам буде дуже цiкаво дiзнатися, що на основi ваших спогадiв нашi вченi, ймовiрно, знайшли пояснення вашому переносу в часi.
  - Серйозно? - Федоров щиро здивувався.
   - Так, навiть йдуть пiдготовки до перших експериментiв.
   - Чи не хочете сказати, що ви зможете вiдправити мене назад?
  - Я нiчого не хочу сказати, просто, менi здається, знайдено рацiональне пояснення того, що сталося. Залишається багато технiчних та причинних питань. Але теоретично вiдповiдь знайдено. - посмiхаючись, продовжив Глава Ради.
   - Чи не бажаєте ви посвятити мене у подробицi?
  - Олексiю, всьому свiй час. Коли все скiнчиться, ми займемося цим питанням. Деколи все потрiбно робити по порядку. Ви згоднi?
  - Я розумiю. Всi вашi розповiдi приємно пестять слух, але не вселяють особливих надiй. Мене особливо дратує, коли люди починають говорити, але не обмовляють. Або їхнi починання i залишаються на словах. - вiдповiв Федоров.
  - Я не розумiю. Про що ви?
  - Менi не зовсiм ясно, чому ви досi мовчите про долю моєї дочки. Адже я, гадаю, заслужив нарештi почути правду, якщо ви збираєтеся вручити в мої руки долю вашої цивiлiзацiї.
  Глава Ради на хвилину замислився. Адже дiйсно, чому б не розповiсти правду? Хоча нi. Чи не варто. Вiн уже мав мiсце, переконається в емоцiйностi цiєї людини, яка так болiсно реагує на цю тему. Можливо iнодi краще не обманюючи, сказати частину правди, навмисно замовчуючи її основну частину, сподiваючись, що одержувач зрозумiє все як хотiлося б. На мить Голова Ради уявив, що може статися, якщо вiн чесно розповiсть, як вiн скористався цiєю дiвчиною, немов принадою, сподiваючись вийти на слiд Вiльних Мисливцiв i того хлопця з їхньої спiльної компанiї. Як вони нiчого, не зробили, коли дiвчину перехопила "Туманнiсть". Та й взагалi, що вони збираються з ними зробити i як використати, при вдалому результатi справ. Занадто багато правди могло лише занапастити справу, та й останнiй шанс Аурiона.
  - Якщо чесно, ми не знаємо, де вона. Можливо вона буде на одному з кораблiв армади, яка рухається в наш бiк.
  - Ви хочете сказати, що менi доведеться боротися зi своєю дочкою? - пiдвищив голос Федоров.
  - Нi, нi, - поспiшив заспокоїти схвильованого батька Глава Ради, лаючи себе за допущену помилку. - Вона може бути їхньою бранкою, про що свiдчать деякi факти.
  - Але ж у бою, корабель iз нею може бути знищений! - Олексiй не на жарт схвильований, уже не помiчав, як наданий ним ангар, люб'язно вiдчиняв їм свої дверi, запрошуючи на борт величезного корабля.
  - Та не турбуйтеся ви так. Все з нею буде гаразд! "Туманностi" вона потрiбна стiльки ж, скiльки нам. - на останньому словi Глава Ради осiкся, розумiючи, що мiг поговорити зайве.
  Федоров, помiтивши його помилку, задумався, але не показав на вигляд. Чи варто тиснути на цю людину, коли вона сама перебуває у вигiдному становищi? Чи варто добиватися правди, яку вiн старанно приховує? Напевно немає. Так, вiн ключова постать у майбутнiй битвi, але вiн не знає, наскiльки iнформацiя про його доньку цiннiша за нього самого. Чи варто ризикувати, коли стало зрозумiло, що дочка, можливо, прямує прямо до нього i перебуватиме в безпецi? Нi. Навiщо ворушити вулик цих неправильних бджiл. Краще почекати, але як вiн утомився чекати. Ледве пригнiчуючи в собi гнiв i роздратування, полковник вiдносно спокiйно вимовив.
   - Якщо їй нiчого не загрожує, ми вiдкладемо подальшу розмову.
  Пiсля чого вся наступна посадка i прогулянка незначною частиною Флагманського корабля Аурiона пройшла в напруженому мовчаннi. Кожен iз цих двох людей були скрупульозно зайнятi своїми думками, складаючи, можливi запаснi плани дiй. Вiд недовiри одна до одної у мимовiльних союзникiв на душi стало дуже сумно.
  
   - Роздiл 59 -
  
  Пiсля випивки у AS113 неабияк шумiло в головi вiд сильнодiючих дурманних напоїв. Вiн уже давно закiнчив свою розповiдь i вислухав цiкаву розповiдь самої Анрiтi. Обстановка в каютi перестала бути офiцiйною, а учасники застiлля почувалися разом одним цiлим. Звучала приємна музика, яку згодом робили все голоснiше та голоснiше. Фрiвольне спiлкування призвело до того, що п'яна Анрiтi опинилася в нього на колiнах, а Капiтан Рiтрел пристрасно приставав до своєї дружини, на що остання вiдгукувалась заливистим смiхом, ледь вiдбиваючись вiд вульгарних причiплень. Вечiрка зi збiльшенням дурману в кровi переходила в ту стадiю, коли меж спiлкування мiж чоловiком та жiнкою бiльше не iснувало. Анрiтi з напiвзаплющеними очима нiжно гладила AS113 по головi, i, притулившись носом до його чола, щось невиразно бурмотiла язиком. AS113 обiймаючи дiвчину за талiю i, водячи вiльною долонею по нозi, плавно пiдкрадався до її пружної попки. Що вiдбувалося з iншого боку столу, його вже не хвилювало. Вiн заплющив очi, насолоджуючись, як у темрявi, що виникла, безтурботно крутиться його голова. Йому було байдуже, де вiн i що з ним було, йому просто добре обiймати цю дiвчину, що сидить на колiнах. Їхнi губи зiмкнулися в пристрасному та тривалому поцiлунку. Заряд енергiї пронiсся вiд його серця до губ i назад. Начебто вони обмiнялися, не лише нiжними дотиками губ, а й чимось бiльшим. На мить, вiдмовившись вiд романтичностi моменту, шукаючи пояснення своїм вiдчуттям, АS113 цинiчно зазначив, що й бактерiями вони обмiнялися з таким самим успiхом. Вiн хотiв засмiятися, але не наважився порушувати захоплену поцiлунком дiвчину. Процес пiдло порушила Айвi, ущипнувши Анрiтi, нечутно пiдкравшись ззаду. Вона стояла над ними i тримала за руку свого чоловiка, який усмiхався в ширину всього рота.
   - Я думаю, час вам показати вашi апартаменти, - хихикнула вона, пiдморгуючи своєму Капiтану.
  Анрiтi, прийшла до тями i стрепенулась, але не вiдпустила обвиту руками шию AS113. Сенс слiв поступово сягнув її свiдомостi, i вона весело посмiхаючись, хитаючись, схопилася на ноги. Незабаром четвiрка, пiдтримуючи один одного, вже гойдалася коридором. Повiльно, але правильно просуваючись до намiченої мети. Караульнi, що трапляються, вдавали, що не помiчають їх, намагаючись бути гранично ввiчливими i ввiчливими. Їхнi тимчасовi притулки на кораблi розташувалися прямо навпроти апартаментiв Капiтана та його дружини. Вони попрощалися, i подружня пара зникла за дверима.
  - Анрi, давай я тебе проведу, - смiючись, промовив вiн дiвчинi прямо в апетитне вушко. - А то ти заблукаєш у темрявi.
  На що вона лише стусаном вiдчинила дверi, забувши про уявнi накази. Вони ввалилися у темряву простору. На дотик, знайшовши лiжко, AS113, збуджено став стягувати з об'єкта своєї пристрастi весь верхнiй одяг. Дiвчина часто дихала в знемозi очiкування. Десантник завiвся не на жарт. Вiн невтомно цiлував її обличчя, волосся руки та шию - все, куди вiн мiг потрапити в темрявi. Руки ковзали вiд талiї до грудей i назад до сiдниць. Її оголене тiло зводило сума. Раптом її долоня вперлася йому в груди. AS113 здивовано вiдiрвався вiд солодкого поцiлунку i подивився на неї, намагаючись розгледiти її очi в темрявi.
   - Я думаю, не варто, Ас.
   - Стоїть, ще як стоїть, - спробував пожартувати вiн.
  - Нi ти не зрозумiв. Я не можу.
   - Чому?
  - Неважливо. Не хочу пояснювати. Iди спати краще. Не дражни себе, любий.
  залишивши його навiть без тих єдиних променiв свiтла, що проникали з коридору. Аж раптом хтось несподiвано сiв на нього ззаду. Не злякавшись, вiн легко вiдчув рукою оголену жiночу гомiлку. Численнi поцiлунки щiльним килимом стали покривати його оголену спину. Згасаюче збудження знову повернулося до нього з новою силою, що рветься назовнi в прямому i переносному сенсi. З легкiстю, перевернувшись на спину, вiн упав, жертвою нового пристрасного поцiлунку, вiдчуваючи жарке дихання дiвчини, яка так приємно напала на нього. У непрогляднiй темрявi десантник долонями намацав усi принади жiночого тiла, викликаючи у володарки стогiн задоволення. Її губи перекинулися на його пiдборiддя шию, груди, поступово спускаючись все нижче i нижче. AS113 крiзь серпанок сп'янiння вiдчував, що з ним вiдбувається щось не те. Спробувавши зосередитися на цiй думцi, вiн тут же втратив її нитку,
  
  AS113 не знав, чи настав корабельний ранок, чи не втомлений органiзм, нарештi, позбувшись п'янкого дурману втомився спати. Зрештою вiн прокинувся i розплющив очi. Лежачи на животi уткнувшись обличчям до стiни, вiн невиразно пригадував подiї останнього вечора. Вiдчувши на спинi, що обiймає його руку, вiн тут же все згадав. Як приємно, що Анрiтi передумала i сама прийшла до нього. Нiч була чудовою та незабутньою. Йому захотiлося вiддячити цiй чарiвнiй дiвчинi. Подумки запалюючи свiтло в каютi, вiн перекинувся, обертаючись до неї обличчям i завмер у нiмому подивi. Розплющуючи i закриваючи рота, вiн наче риба, викинута на берег з подивом дивився на ту, хто безтурботно продовжувала спати. Поступово дихаючи, поруч iз ним спала Айвi, дружина Капiтана корабля. Її шрам на гарному обличчi не можна було сплутати. Потягнувши на себе простирадло, що покривало їх, вiн ненароком розбудив її. Айвi розплющила очi i, потягнувшись, подивилася на нього закоханим поглядом.
   - Дякую за нiч, любий.
  AS113 у вiдповiдь лише безмовно плескав очима. Вiн починав розумiти, яку ситуацiю примудрився потрапити.
  - Та не турбуйся ти так, - поспiшила заспокоїти його Айвi. - Мiй чоловiк нiчого не знає i не дiзнається.
   - Я думав, ти не та... - почав заїкаючись AS113.
   Вона з подивом подивилася на нього i з розчаруванням спитала.
   - Дорогий, тобi щось не сподобалося?
  - Нi нi. Все було чудово! - поспiшив заспокоїти її десантник. - Просто все якось несподiвано...
  Вiн схопився з ложа й поспiшно вдягався. Айвi села, стежачи за його поспiшними дiями, прикривши оголенi груди простирадлом.
   - Куди ти поспiшаєш?
   - Пiду прогуляюсь.
  Айвi сумно опустила очi i промовчала. Їй не було чого сказати. AS113 збираючись вийти, наткнувся на замкненi дверi. Подивившись на сумну жiнку, вiн зрозумiв, що все було заплановано нею заздалегiдь. Так, пiдступностi жiнок не було меж. Вона своєю думкою вiдчинила дверi, i вiн нарештi вирвався в коридор. Дверi за ним зiмкнулися, i вiн залишився один. Куди ж тепер? Винен вiн постукав до Анрiтi. Дiвчина зустрiла його прохолодно, але дружелюбно. Вона вже одяглася i сидiла за столом, вивчаючи данi проектованої голограми, що вмiщає останнi подiї в станi Вiльних Мисливцiв.
  - Добре спалося? - спитала вона.
   - Без тебе, досить нудно - збрехав AS113.
   Дiвчина усмiхнулася, не вiдриваючись вiд зображення.
  - Ти вибач, учора ми надто багато випили. Я принципово не люблю займатися цим на одурманену голову. Щоб потiм шкодувати не довелося.
  У AS113 гора впала з плечей. Добре, що Анрiтi нiчого не знає. Сам вiн звичайно не шкодував про свої пригоди на п'яну голову, але подумки погодився з принципом дiвчини. Вiн вiдчував себе винним, хоч i був їм випадково. У цi моменти вiн негласно давав собi обiцянки, бiльше стiльки не пити. З цими думками вiн сiв на лiжко.
  - Любий, скоро ми вийдемо в кiнцеву точку прямування, до Материнського корабля. Потрiбно буде влаштувати тобi екскурсiю. Заодно познайомлю дещо з ким, - дiвчина вiдiрвалася вiд вивчення проекцiї i, пiдiйшовши до нього. Обвивши руки навколо його шиї, сiла на колiна. Довго дивлячись, йому у виннi очi Анрiтi нагородила AS113 пристрасним поцiлунком, плавно перекидаючи його на лiжко.
  
   - Роздiл 60 -
  
  AS113 пройшов вогонь i воду, вийшовши живим з таких переробок, в яких жахливою смертю загинули багато його товаришiв, весь залишок польоту банально не знав як поводитися. Вiн нiби опинився мiж двома вогнями, двома жiнками, якi майже одночасно звернули на нього свою увагу. Десантник зробив свiй вибiр, але так само не хотiв ображати ту, якiй не пощастило виявитися об'єктом його уваги. Вiн не хотiв стати жертвою безмовної вiйни двох суперниць, тому до кiнця перельоту намагався триматися на вiдстанi як вiд Анрiтi так i вiд дружини Капiтана судна. Що сталося мiж ним та Айвi, для заспокоєння совiстi вiн записав у розряд рiдкiсних приємних непорозумiнь. Не зрозумiлим залишалося те, що таки штовхнуло жiнку, не обдiлену увагою чоловiка шукати задоволення на боцi. Вроджена цiкавiсть знову i знову повертала його думки в це русло. Але зусиллям волi вiн вiдновлював баланс, що порушується, вiдкидаючи будь-якi спроби роздумiв на цю тему. Його муки тривали не довго. Крейсер вийшов iз пiдпростору i, вiдокремившись вiд загального скупчення кораблiв, пришвартувався до Материнського Корабля Вiльних Мисливцiв - колиски цiєї кочуючої цивiлiзацiї. Йому не довелося насолодитися виглядом найбiльшого легендарного корабля з космосу. Грандiозне видовище було доступне лише з капiтанського мiстка, а зустрiчатися з дружиною капiтана, яка виконує обов'язки першого його помiчника, не хотiлося. Анрiтi, що пропонувала йому пiти з нею, довелося вигадати iсторiю про деяке нездужання органiзму. Посилаючись на те, що йому краще побути у своїй каютi. Так вiн пролежав, оповитий сумними думками про те, як своїми руками нерозумно позбавив себе певної можливостi побачити живу легенду з космосу. Дiвчина незабаром прийшла за ним, повiдомивши, що стиковку завершено i їх з нетерпiнням чекають на борту велетенського судна. На честь її повернення було органiзовано урочисту зустрiч. Iз завмиранням серця AS113 стояв перед шлюзом перехiдної камери, намагаючись не випускати з руки долоню Анрiтi. Вiн нiби хлопчисько наївно боявся загубитися в ще незнайомому свiтi, який чекав його на той бiк. Вiн, колишнiй безстрашний солдат "Туманностi" вiдчував себе безпорадним, начебто вся смiливiсть i впевненiсть зникли разом з випаленими на грудях i передплiччя символами, що визначали його початкову приналежнiсть. Нарештi тиск був вирiвняний i стулки шлюзу розiйшлися в рiзнi боки. Яскраве свiтло сотень прожекторiв на мить заслiпило його. Вiд самого проходу з обох бокiв тяглися шеренги озброєних людей. Заграла урочиста музика та Анрiтi зробила першi кроки. AS113 кiлька розгубившись тут же поспiшив за нею. Озброєна до зубiв охорона з п'ятьох пiратiв замикала процесiю, важко спускаючись сходами, що вели на iмпровiзовану дорiжку. Оглянувшись на всi боки, AS113 ахнув вiд величезної кiлькостi кораблiв i людей навколо. Простiр захоплював своїми розмiрами, i їхнiй майданчик був лише невеликою краплею серед нескiнченного моря таких же мостiв. Безладно нескiнченною павутиною сплетень i розвилок, розташованих як з них, i пiд ними, тяглися нескiнченнi переходи. На них активно працювали люди та небачена кiлькiсть технiки невiдомого призначення. Стеля губилася серед сiтки численних механiчних дорiжок та по-рiзному застиглих у своїх ремонтних доках кораблiв. Безодня пiд ними нiби не мала своїх кордонiв. У AS113 дух захоплювало вiд цiєї величi, колись створеної людиною. Вiн не мiг уявити реальнi розмiри корабля, а можливо цiлої механiчної планети. В оточеннi почесної варти, вони продовжували рухатися до людини, що стояла на деякому пiднесеннi, в сiрому плащi. Дiвчину було не впiзнати. Вона була строга i гордо вiдчужена, але так само мiцно тримала його за руку. В оточеннi почесної варти, вони продовжували рухатися до людини, що стояла на деякому пiднесеннi, в сiрому плащi. Дiвчину було не впiзнати. Вона була строга i гордо вiдчужена, але так само мiцно тримала його за руку. В оточеннi почесної варти, вони продовжували рухатися до людини, що стояла на деякому пiднесеннi, в сiрому плащi. Дiвчину було не впiзнати. Вона була строга i гордо вiдчужена, але так само мiцно тримала його за руку.
  - Ласкаво просимо додому, Анрiтi, - посмiхаючись, почав незнайомець, що чекав їх, склавши долонi човником. - Ми всi радi, що ти нарештi змогла повернутися до нас.
  - Я теж рада, Шановний Перший Помiчник Катр. Моя подорож трохи затягнулася, але завдяки доблестi наших братiв я тут цiла i неушкоджена, офiцiйно вiдповiла дiвчина. - Хотiла б уявити свого супутника. Ас. Йому я завдячую першою частиною свого порятунку.
   - Думаю, ваша розповiдь буде дуже i дуже цiкавою, - чемно вiдгукнувся Катр, запрошуючи пройти в кабiну монорейкового лiфта за його спиною.
  Анрiтi промовчала у вiдповiдь. Тягнучи за собою, все ще не прийшов в себе вiд величi побаченого AS113, пiшла за Першим Помiчником. Ескорт i почесна варта, що їх зустрiчала, залишилися за замкненими дверима. Куляста кабiна була забезпечена овальним столиком i невеликим напiвкруглим диванчиком вздовж стiн, на якому вони й розмiстилися. Кабiна була забезпечена пластиковим куполом, надаючи найширше коло огляду. Щойно вони сiли, апарат рушив з мiсця, ковзаючи монорейковою дорогою, швидко несучи їх вгору. У AS113 закрутилася голова, але вiн продовжив вивчати внутрiшнi механiчнi пейзажi величезного корабля.
  - Гаразд, залишимо цю офiцiйнiсть Катр, - Анрiтi знову стала сама собою. - Розповiдайте, що у вас сталося?
   - Нiчого особливого, крiм того, що нашi агенти з нiг збилися, розшукуючи тебе пiсля того, як ти звалила з Аурiанського сектора, - так само неформально вiдповiв Катр, косим поглядом насторожено розглядаючи AS113.
  - Все в порядку. Йому можеш вiрити, як i собi, - зрозумiла його обережний погляд Анрiтi.
  - Добре, - заспокоївся Перший Помiчник, уважно подивившись на дiвчину. - Знаєш, адже вся iнформацiя, яку ти мала доставити з Аурiона, безповоротно втрачена. За останнi кiлька рокiв це найбiльший прокол нашої агентурної мережi. А якщо врахувати те, що ти ризикувала всiма нами та мiсцезнаходженням Материнського Корабля, заради свого порятунку, взагалi дивно, як твiй батько тебе пробачив i вiдправив ескадру тобi на допомогу.
   Анрiтi пропустила закиди повз вуха навiть не моргнувши.
  - У мене у самої багато запитань до нього накопичилося, - парирувала вона. - До речi, де вiн сам? Знову не спромiгся мене зустрiти?
   - Ти ж знаєш, вiн дуже зайнятий...
   - А ти чудово знаєш, як менi набридло це чути, - огризнулася Анрiтi.
  АS113 продовжуючи розглядати проносяться повз кораблi i метушнi на майданчиках людей, краєм вуха чув словесну перепалку, двох людей, що давно не бачилися. Коли кабiна почала сповiльнювати свiй хiд, на одному з ще недобудованих мостiв його погляду з'явилася колона брудних обiрваних людей. Вони побудованi в чотири шеренги i iнтенсивно пiдганяються караульними, що прямували з обох бокiв, пленталися в напрямку одного з тунелiв, що вели в глиб корабля. Поки монорейкова кабiна вкотре змiнювала напрямок свого руху, десантник встиг помiтити серед цiєї побудованої купи цивiльних, людей у темно-зеленiй формi Федерацiї та блискучими емблемами Радикалiї. Солдати, ймовiрно, захопленi пiд час рятiвного бою на орбiтi. Куди їх вели i навiщо, було не ясно, але тут у пам'ятi чомусь раптово спливли слова полковника Внутрiшнього вiддiлу.
  - ...Так, Катре, ти все-таки наполягаєш на тому, щоб я скорiше попрямувала до своїх апартаментiв, забула про бажану розмову з татом i як пташка в золотiй клiтцi продовжила чекати, поки його Величнiсть зробить ласку удостоїти мене своєю увагою? - продовжувала пiднiмати голос Анрiтi.
  - Не зовсiм, але майже так. - швидко вiдповiв Перший Помiчник i пiдвiвся. - Вибач, моє свiтло, але тут я змушений вас покинути. Справи, справи. Кабiна доставить вас до тебе.
   - Валi, вали, - ледь не випхнула його озвiрiла дiвчина.
  Щойно Катр покинув механiзм, лiфт рушив далi. AS113 присунувся до Анрiтi i спробував обiйняти за плечi. Вона вiдкинула його руку убiк.
  - Анрi, до чого тут я? - Здивувався AS113.
   - А менi бiльше зло зiрвати нема на кому, - надувшись, рикнула дiвчина, схрестивши руки на грудях.
   Десантник, вдав, що змирився зi своєю долею i поставив iнше питання зовсiм iншим тоном.
   - Нам зараз обов'язково прямувати до твоїх апартаментiв?
   - Та я бачити їх не хочу!
   - Тодi, що тобi заважає змiнити напрямок руху?
   Дiвчина здивовано та з цiкавiстю подивилася на нього.
   - Екскурсiю захотiв?
  - Не схотiв, а ти сама менi обiцяла. То це можливо?
  Анрiтi зменшила свiй запал i нервознiсть, намагаючись холодно тримати себе в руках. Останнiм часом нерви зовсiм розхиталися, i вона все частiше сама за собою помiтила повну вiдсутнiсть холоднокровностi.
   - Гаразд, куди ти хотiв би на самому початку?
   AS113 посунувся до неї ближче, коли дiвчина швидким натисканням клавiшi, зупинила пiдйом кабiни.
  - Що ти знаєш про людей, якi доставляють на цю станцiю? - нарештi запитав AS113, ототожнюючи Материнський Корабель зi станцiєю, тому що iнший асоцiацiї просто не мiг пiдiбрати.
  - Яких людей? - не зрозумiла Анрiтi.
   - полонених, полонених пiд час рейдiв, абордажiв, захоплення кораблiв.
  - Абсолютно нiчого, Ас. А чому з тебе зацiкавили саме вони?
   - У мене є одне припущення, яке може допомогти нам обом, - загадково почав AS113, дивлячись їй прямо в очi.
   - Не нудь, я вже вся згоряю вiд цiкавостi.
  - Твої рiднi пiрати, доставляють у свята святих, на Материнський Корабель полонених людей у повнiй свiдомостi. Вони не турбуються про те, що бранцi можуть запам'ятати внутрiшнє розташування та структуру станцiї. Люди рiзних каст та рангiв доставляються сюди вiльно та невимушено. Начебто вони не зможуть або не захочуть втекти, викравши, скажiмо один з бойових кораблiв, що висять тут. - АS113 для посилення ефекту своїх слiв, обвiв рукою навколо, вказуючи на застиглi, на верфях недобудованi конуси тiл крейсерiв та численнi ряди фрегатiв. Потiм продовжив.
  - А якби втiкачам пощастило б, i вони примудрилися пiти, сховавшись у просторах космосу, та ще й на кораблi з навiгацiйним обладнанням самих пiратiв, то роки життя Вiльних Мисливцiв та їхнього Материнського корабля були б соченi. Ти розумiєш, чого я хилю?
   Дiвчина з невпевненiстю кивнула й продовжила.
  - Навiщо ж тодi тягти всiх незнайомцiв сюди? В останнiй оплот цивiлiзацiї Вiльних Мисливцiв - майстрiв конспiрацiї та розвiдки. Напевно тому, що щось надає безперечної впевненостi в тому, що нiхто з чужинцiв, що побували тут, бiльше нiколи про це не згадає... О! - Дiвчина закрила рота рукою.
  - Так, Анрi. Я припускаю, що твiй тато у щiльну займається стиранням пам'ятi та свiдомостi, якi потрапляють до нього в руки людей. А далi вiн розпоряджається новими особистостями, як йому заманеться.
  - Але хiба таке можливе? - Уражена дiвчина, здавалося, не хотiла вiрити в почуте.
  - Якщо "Туманнiсть" може собi таке дозволити, створюючи своїх солдатiв, чому б iншим скористатися перевiреним засобом? - пiдступно посмiхаючись, пiдбив пiдсумок AS113, висловлюючи в слух свiй здогад. По всьому ураженому вигляду Анрiтi, можна було смiливо робити висновок, що дiвчина не пiдозрювала про такi можливостi.
  - Ти бачив, де це мiсце? - спитала вона.
  - Не зовсiм, але можу припустити, куди треба йти. Це тут далеко. Треба тiльки трохи проїхати назад у вже вподобанiй менi кабiнцi.
  - Але що ти хочеш там знайти? - злякано подивилася на нього дiвчина, здавалося, сумнiваючись, чи варто йти на пропоновану авантюру.
  - Якщо є можливiсть позбавити людину спогадiв. Бiльше того, є можливiсть записати в чисту свiдомiсть, щось заздалегiдь готове. Тобто повинен iснувати спосiб повернути все у вихiдне положення, - майже пошепки закiнчив AS113.
   Дiвчина стрепенулась i негайно потяглася до пульта керування кабiною.
  - Ти ж знаєш всю мою iсторiю, неодноразово розказану тобi. Я не знаю, хто я такий насправдi i, можливо, це єдиний шлях розставити все на свої мiсця...
  - Знаєш, любий, не тiльки в тебе є деякi проблеми з головою. - перебила його Анрiтi, привiвши кабiну в рух.
   Десантник здивовано глянув на неї.
   - Ас, я пiду з тобою, куди ти тiльки захочеш, але не зараз... - Анрiтi перервалася. - Зараз я сама цього хочу!
  Кабiна на повнiй швидкостi мчала назад до зазначеного AS113 зверхнього мiсця. Нервове тремтiння перiодично охоплювало двох друзiв по нещастю. Кожен iз них у душi сподiвався вiдкрити, нарештi, собi загадку втрачених спогадiв i мучили головного болю.
  
  Колона полонених вже повнiстю зникла в тунелi. Спустiлий, блискучий металом майданчик мосту бiлий безлюдний, лише невеликi механiзми роботiв юрко проносилися вздовж її країв. Монорейка затремтiла, i незабаром з-за рогу з'явилася вже знайома цим мiсцям кабiна механiзму. Вона рiзко завмерла над майданчиком, мiцно впиваючись дисками аварiйних гальм у нерiвну поверхню рейки. Снiп iскор, що утворився, не привернув уваги тих, хто дрiмав поверхом вище вартових. Численнi спалахи зварювання, iскри стикувальних модулiв i звичайнi короткi замикання в мережi були нормою для цих мiсць, що знаходився в постiйнiй життєвiй метушнi механiзмiв корабля. Куля кабiни розiйшлася, утворюю прохiд. У прорiзi, що з'явився, з'явилися двi фiгури. Чоловiк швидко озирнувся i, тримаючи дiвчину за руки, перехилившись, став плавно опускати її вниз на чисто очищену поверхню моста пiд ними. Дiвчина торкнулася шкарпетками нiг поверхнi та вiдпустила руки, плавно приземляючись i вiдходячи убiк. Чоловiча постать повисла на руках, розгойдуючись, потiм завмерла i полетiла вниз, здiйснюючи дзвiнку посадку на метал покриття майданчика. Дiвчина вiдразу взяла свого друга за руку i пара швидкими кроками пiшла в напiвтемряву тунелю, що служив одним iз входiв углиб велетенської космiчної фортецi.
  - Анрi, йдемо спокiйнiше. Ми тут не чужi, - захекавшись, гукнув AS113, яка йде попереду дiвчину. - До того ж, якщо врахувати твоє становище у вашому суспiльствi, тобi взагалi скрiзь можна пройти.
   Дiвчина сповiльнила крок i озирнулася, оглядаючи супутника, тьмяно освiтленого у свiтлi нечисленних ламп пiд стелею.
  - Менi часом здається, що я чужа серед своїх, Ас. Це i змушує мене вiдчувати тут справжнiм шпигуном ворожої розвiдки.
  - Припиняй цi дурницi. Навiть якщо, ми знайдемо, те, що хочемо знайти, нам знадобиться допомога людей, хто вмiє поводитися з приладами i доведеться на повну силу, використовувати силу думки i переконання.
  - Добре. Тiльки йдемо швидше, менi хотiлося б повернутися до своїх апартаментiв, перш нiж мене почнуть шукати. А тодi проблеми можуть стати набагато серйознiшими.
   Вони вже не бiгли, але йшли помiрним кроком, людей, якi поспiшали по важливiй справi, поки їх не гукнули.
   - Хотiв би я знати, хто ви i що ви тут робите?
   AS113 обернувся на голос i побачив у звiшаному бiлому отворi, застиглого Вiльного Мисливця в такому ж одязi як i вони.
   - Ми шукаємо... ми шукаємо... - Анрiтi запнулась, намагаючись знайти вiдповiдне визначення того, чого вони насправдi шукали.
  Не знайшовши його, вона не розгубилася i зосередившись проникла у свiдомiсть, що так раптово застав їх пiрата. Вiн струснув головою, нiби намагаючись, позбудеться охопленого наслання, потiм знову уважно подивився на них. Здавалося чари дiвчини, на нього не подiяли, i вiн був готовий скористатися штурмовою гвинтiвкою на плечi.
  - Ходiмо зi мною. А то ненароком протопає прямо в резервуар, де вас автоматом "зачистять" пiд нуль. Якби я не побачив вас на екранах, ви б потiм не змогли навiть згадати, про що пошкодувати.
   АS113 зреагував першим i попрямував за солдатом, тягнучи за собою, ще не прийшла до себе Анрiтi.
   Вони пройшли невеликий свiтлий коридор, потiм примiщення караульної, звiдки долинав смiх i гам.
  - Не звертайте уваги, Шановна. Чергування у нас закiнчилося, нових постачань сьогоднi не планується. Ось хлопцi та розслабляються.
  - Ас, ас... - невиразно почала шепотiти йому на вухо дiвчина. - Ас, а все що ти припускав, правда. Я бачила це у його думках.
   Анрiтi виглядала глибоко враженою тим, що їй довелося дiзнатися, проникнувши до тями, нiчого не пiдозрюючого солдата.
  - Вiзьми себе в руки, - коротко сказав їй AS113, пропускаючи вперед, боляче щипаючи пальцями за дупу. Дiвчина не вiдреагувала, лише кинула через плече вже повний осудностi злобний погляд.
  - Куди ми йдемо? - Здавлюючи усмiшку, запитав її AS113.
  - До того, хто керує всiм процесом... - дiвчина не встигла закiнчити, як черговi дверi, перед солдатом, що супроводжував їх, звiльнила прохiд у просторий бiлий овальний кабiнет. Три, встановленi в напiвлежачi стан крiслами, розташувалися прямо посерединi. Прилади з безлiччю кнопок на них знаходилися прямо навпроти кожного узголiв'я. У протилежнiй частинi кабiнету спиною до них стояла людина у бiлому халатi. Апарат перед ним проектував на стiну об'ємне зображення головного мозку, з вiдмiченими на ньому миготливими червоними дiлянками. Десь вiддалiк, закипав парою апарат для приготування пiдбадьорливого напою, на пiдлозi лежала напiвпорожня вже вiдома пляшка з одурманюючим напоєм i подiбнiсть смiттєвого ящика, доверху набитого рiзними дiаграмами.
   - Доку, до Вас гостi, - покликав незнайомця караульний.
  Чоловiк обернувся i посмiхнувся побачивши Анрiтi. На особу, був явний вплив на його свiдомiсть самої дiвчини. AS113 подивився на Анрiтi, що змiнюється в особi. Вона знову не втрималася i проникла в глибину спогадiв своєї жертви. AS113 не мiг її звинувачувати, тому що сам ледве утримався вiд спроби зробити те саме. Своєю нестримною цiкавiстю вiн мiг викликати резонанс свiдомостi та пошкодити спiльнiй справi. Будь-який стороннiй сигнал на невiдомiй хвилi мiг насторожити, тих, хто стояв вище цiєї людини i тодi їхньої авантюрної витiвки прийшов би кiнець. Перебуваючи так близько до можливої розгадки свого минулого, доводилося лише зусиллям волi тримати себе в руках вiд скоєння необачних вчинкiв. Схопивши за рукав Анрiтi, вiн рiзко потягнув його вниз. Дiвчина прийшла до тями, знову дико подивившись на свого друга.
  - Вiтаю, Вас Шановна. Завжди мрiяв продемонструвати доньцi самого провiдника досягнення нашої науки.
  - Гаразд, Док, я тодi потопав. Гра стоїть, хлопцi чекають, - нiби сам собi сказав солдат i втiк за дверима, що зiмкнулися.
  - Анрiтi, Ви впевненi, що хочете знати всi тонкощi процесу? Ми можемо довiряти людинi поруч iз Вами? - спитав Док.
  Тепер зреагував AS113, зробивши крок уперед. Вiн так не терпiв швидше дiзнатися, чи можна повернути спогади, що не мiг бiльше чекати, поки Анрiтi все вивужуватиме по нитцi зi свiдомостi цього вченого.
   Дiвчина потягла його за руку, змушуючи зупинити рух.
  - Так. Йому можна вiрити, - коротко почала вона, - Наскiльки я зрозумiла з ваших думок, Док. Тут проводиться реабiлiтацiя тих, кому необхiдно повернути пам'ять або витягти секретнi вiдомостi. Бiльше того, ви користуєтеся цим кабiнетом для вiдновлення пам'ятi наших агентiв, якi не свiдомо засланi в рiзнi органiзацiї для збору необхiдної iнформацiї. Їхнi помилковi спогади найкраще вiдповiдають їх новiй легендi i вони не викликають пiдозр у оточуючих. Просто чудово! Люди самi, не знаючи, стають вашими агентами. Потiм ви знову викрадаєте їх i вивужує все те, що було необхiдно. Повертаєте їхню колишню особу i вiдправляєте у вiдпустку до наступного завдання. I це ви можете зробити буквально з представником будь-якої вiдомої касти.
  З кожною новою фразою AS113, дивлячись на подругу, що розiйшлася у викриттi власної розвiдки, все ширше вiдкривав рот вiд подиву. Якщо все це було правдою, то йому ставало якось не по собi.
  - А часом ви просто знищуєте все, що людина коли-небудь знала, i продаєте її в рабство, поповнюючи ряди вiдомих армiй, купуючи тимчасовий нейтралiтет. Тут же ви одночасно ведете дослiдження з вивчення феномену "Туманностi" i проводите пошук контр заходiв для впливу на людську свiдомiсть, щоб протистояти його всюдисущому розуму. Ви прагнете створити свiдомiсть, яка буде поза кастовими обмеженнями. Поза межами пiдпорядкування. Ви хочете створити понад людину i лише тодi дозволити Вiльним Мисливцям безстрашно вийти з тiнi на свiтову арену, для подальших завоювань, не лякаючись нiкого...
  АS113 розгублено переводив погляд то одного, то iншого. До нього починав доходити сенс сказаних слiв, i вiн лякався з того, що починав розумiти. Кожна людська культура у цьому всесвiтi будь-яким шляхом прагнула поглинути собi подiбних. Пiдкорити, зруйнувати, прибрати, звiльняючи собi життєвий простiр. I все, що вiдбувалося зараз у галактиках, все це лише тимчасова стадiя, поки хтось один не виявиться сильнiшим за всiх. Весь сенс iснування всi засоби мети та думки були спрямованi на те, щоб стати єдиними обраними та пiдкорити тих, кому судилося.
  - А що в цьому поганого, Шановна? - раптом ожив учений, зовсiм не дивуючись агресивної iнтонацiї дiвчини. - Це природно i вiдбувається протягом багатьох тисячолiть. Традицiя так би мовити. Змiнити їй означає загинути. Адже, крiм нас, є Федеративнi республiки, могутня "Чорна Туманнiсть". Змiнившись самi, ми змiнимо нiкого бiльше. Уподiбнюючись до них, ми виживаємо, сподiваючись пiдiм'яти їх пiд себе i створити свiй свiтовий порядок, за якого такi iдеї суперництва навiть не виникнуть. Або у вас є iншi мiркування щодо цього?
  - У мене є одна думка, на даний момент. Повернiть людинi його пам'ять, - рiзко змiнила тему Анрiтi i пiдштовхнула AS113 вперед.
  - А за яких обставин вiн її втратив? - Зацiкавлено запитав учений.
  - У вiйськовому навчальному таборi "Туманностi"... - почав AS113, але замовк. Його голову раптом вiдвiдала шалена здогадка про те, що насправдi не "Туманнiсть" могла стояти за фактом блокування чи стирання його спогадiв. Вражений вiн нiби в серпанку автоматично лiг в одне iз запропонованих крiсел. Думати вже нема про що не хотiлося. Вiн починав боятися власних думок. Анрiтi пiдiйшла i стала поруч. Дiвчина довго дивилася йому в очi з деякою часткою спiвчуття, коли Док кружляв над приладами за його головою.
  - Що ви пам'ятаєте найперше у своєму життi, Шановний? - спитав учений звiдкись iз далекого.
   - Конвеєр... - вiдповiв AS113 нiби не своїм голосом.
  - Спробуйте зосередитися на тому, що могло статися до цього моменту. Нехай вам здаватиметься, що нiчого там немає. Просто намагайтеся.
  Дiвчина, як i ранiше, стояла поряд. В її очах блиснули сльози, i вона взяла його за руку, стискаючи його пальцi своїми долонями. Вона начебто прощалася з ним, не бажаючи вiдпускати. AS113 зосередився на спогадах, вiдчуваючи вже знайомий бiль у потилицi. Вiн намагався подолати її з надiєю дивлячись у вiчi близької йому людини. Десантник потопав у них. Вони ставали все бiльшими i сумнiшими. Її обличчя розпливалося i розходилося кругами, i раптом бiль у потилицi зник. AS113 нiби пiрнув пiд неї, потопаючи у спалахах картин, що виникають перед очима. Спершу вони здавались незнайомими i навiть дивними, потiм незрозумiлими чужими й лякаючими. Вiн стежив за ними нiби збоку, але раптово сам став частиною їх. Знову i знову переживаючи. Хто вiн? Де? Навiщо? Що це за свiт довкола? Серце кольнуло. Вiн побачив труп незнайомої людини. Сержант... Бiг, спалах, крик. Саймон уперше побачив Анрiтi. Хто такий Саймон, спитав свiдомiсть AS113? А хто така Анрiтi? Здивувався Саймон. Саймон ... це ти сам вiдповiв йому хлопець у закривавленому камуфляжi з кульовим отвором мiж очима. Я? Свiдомiсть забилося. Як же так? Молодий солдат пiвнiчноатлантичного альянсу, вихопивши нiж, стрибнув, на одягненого в чорне, десантника "Туманностi". Їхня боротьба йшла не на життя, а на смерть. Вiн, втративши своє Я, по черзi вселявся, то одного, то iншого суперника, немов примiряючи їх як одяг. Раптом два бiйцi впiймали погляд один одного. Контакт! Яскравий бiлий спалах пройшов вiд одного до iншого та назад. I ще i ще раз, прискорюючи свiй бiг. Свист та розрив. Яскраве свiтло змiнилося кривавою пеленою. Вiн тонув у морi кровi. Його тягла на дно сама смерть. Його численнi жертви, злiсно смiючись, хапали його за штанини, i не було бiльше сил чинити опiр. Вiн перестав битися i здався, тягнувся на дно, але раптово хтось знайомий схопив його за руку. Вiн потяг його нагору з такою силою, що тiло буквально виплюнуло до небес. Небеса блакитного безхмарного неба. Такого, що вiн найбiльше любив. Воно набирало форми жiночого обличчя, поки Саймон раптом раптом прийшов до тями. Iра, як i ранiше, тримала його за руку. Iра чи Анрiтi? Чи це те саме? Вiн довго i нерозумно дивився їй у вiчi. Iра, як i ранiше, тримала його за руку. Iра чи Анрiтi? Чи це те саме? Вiн довго i нерозумно дивився їй у вiчi. Iра, як i ранiше, тримала його за руку. Iра чи Анрiтi? Чи це те саме? Вiн довго i нерозумно дивився їй у вiчi.
  - Ас, ти гаразд? - стурбовано запитала дiвчина.
  Вiн не знав, що й вiдповiсти, дивуючись на те, що сталося. Так. Тепер вiн все пам'ятав. Вiн пам'ятав себе вiд народження. Пам'ятав, як потрапив у цей свiт i все, що сталося надалi. Його iм'я Саймон Мальт i нiяк iнакше, i вiн мовчав у вiдповiдь.
   - Ас, ти мене чуєш, - дiвчина помахала йому долонею перед очима.
   Вiн усе ще не зрозумiло дивився на неї.
   - Шановна, можливо, з повернутими спогадами, вiн втратив...
   - Нiчого я не втратив, - перебив його Саймон, рiзко пiдводячись з мiсця.
   Анрiтi стояла в повнiй розгубленостi, здивовано дивлячись на свого друга, ледве встигаючи, зiб'ється вбiк, щоб не впасти.
   - Анрi, - нарештi звернувся до неї Саймон, - Поки є час, швидко лягай у це крiсло!
  - Ти хоч щось менi поясниш, любий? - Злякалася дiвчина.
  - Вiр менi! Поспiшай, ми можемо бути бiльшою небезпекою, нiж думали до цього моменту. Все зрозумiєш, як тiльки перейдеш у себе.
  Вiн майже силою посадив дiвчину в крiсло. Потiм, зосередившись, взяв вченого пiд контроль. Здiбностi, якi вiн отримав у подарунок разом iз новою особистiстю, не покинули його, навпаки змiцнiли, начебто харчувалися обома особами вiдразу.
  - Приступай, Доку! - крикнув вiн остовпiлому вченому, який одразу почав готувати.
  Саймон, так само взяв за руку дiвчину, схиляючись i притискаючи її теплу долоню до своїх грудей. Кому ще як не йому було краще знати, що його рука їй знадобиться. Дiвчина злякано дивилася йому в очi, поглядом благаючи прохаючи пояснити, що вiдбувається.
  - Все буде в порядку. Повертайся, Iро.
  Погляд дiвчини згас. Очi заплющились. Через мить її очi неспокiйно заворушилися пiд щiльно зiмкнутими вiками. Здавалося, вона бачить сон, що швидко проноситься перед очима. Пару разiв вона навiть скрикнула, що змусило Саймона ще мiцнiше стиснути її долоню, що охолола. Через хвилину Анрiтi заспокоїлася i розплющила очi. Їхнi погляди зустрiлися. Вiн мовчав, намагаючись дочекатися, поки вона самостiйно повнiстю перейде в себе. Нарештi вона проковтнула, що стояв у горлi ком i тремтячими губами вимовила пошепки.
   - Спасибi...
  Саймон допомiг дiвчинi пiдвестися i сiсти на край крiсла. Вчений, виконавши свою функцiю, тихо затих бiля дверей.
  - Iра, ти пам'ятаєш мене? - Обережно запитав Саймон, торкаючись до плеча дiвчини.
  - Тебе захочеш, не забудеш. - пожартувала вона, нiжно обiймаючи його за шию. - Як дивно почуватися двома рiзними людьми одночасно. Якесь дивне роздвоєння особи. Але воно минає. Зрештою, усвiдомлюю, хто ж я така насправдi. Багато стає ясним i стає на свої мiсця. Знаєш, це навiть добре, що ми якийсь час не пам'ятали себе та одне одного. Не впевнена, що не будь я якийсь час Анрiтi, я б з тобою зараз так обiймалася.
   Дiвчина посмiхнулася, i Саймон мiцнiше притиснув її до своїх грудей.
  - Все встає на свої мiсця, тiльки досi не ясно, що ми робимо тут i як ми потрапили до цього свiту. - сказав Саймон, як раптом дверi за спиною вченого вiд'їхала i в примiщення увiрвалася охорона, тримаючи зброю нацiленим на друзiв, що прийшли в себе, розмiщуючись по периметру кабiнету.
  - Я теж досi хочу це зрозумiти, - сиплим голосом промовив низький старий чоловiк з зморшкуватим обличчям. Його худi руки були складенi за спиною. Вдягнений у чорне вбрання, вiн бiльше нагадував католицького священика, нiж воєнного. Темнi очi пильно вивчали пару. Прямо за ним у тiнi коридору мовчки застиг Перший Помiчник Катр.
  - Привiт, тату... - борючись iз чимось у собi, видавила Iрина. - Давно я збиралася серйозно поговорити з тобою.
  
   - Роздiл 61 -
  
  Просторий кабiнет Тритiя, так звали главу Вiльних Мисливцiв, отця Анрiтi являв собою велику залу з високими стелями. На темних стiнах розмiщувалися витвори мистецтва невiдомих авторiв, з незрозумiлим та досить похмурим змiстом. Трикутний титановий стiл, виконаний у виглядi тварини, чиї численнi пащi упиралися в покриту пухнастим килимом пiдлогу, була накрита незлiченною кiлькiстю страв i напоїв. Пригашених гостей було двоє. Саймон та Iрина не стали чинити опiр, коли їх ввiчливо попросили пройти з ними, залишаючи лабораторiю зi створення нових спогадiв. Правда, першим бажанням Саймона було взяти пiд уявний контроль всю охорону в примiщеннi i з боєм прориватися на вихiд. Провiдник пiратського роду, мабуть, вловив його пекуче бажання i люб'язно повiдомив, що всi автономнi гарматнi установки в коридорах, спецiально запрограмованi таким чином, що якщо вiн через певний час не регулярно змiнюватиме команду, передбачливо введену ним перед несподiваним вiзитом, нiхто не зможе безперешкодно пройти по будь-якому з численних переходiв станцiї. Можливо, вiн блефував, але бажання перевiрити, як насправдi, у Саймона не виникло. Так, швидше за все вони могли б пiдкорити його свiдомiсть собi, але це так само було пов'язано з певним ризиком, тому вирiшили залишити спроби на екстрений випадок, скориставшись досить чемним запрошенням пообiдати втрьох. вiн блефував, але бажання перевiрити, як насправдi, у Саймона не виникло. Так, швидше за все вони могли б пiдкорити його свiдомiсть собi, але це так само було пов'язано з певним ризиком, тому вирiшили залишити спроби на екстрений випадок, скориставшись досить чемним запрошенням пообiдати втрьох. вiн блефував, але бажання перевiрити, як насправдi, у Саймона не виникло. Так, швидше за все вони могли б пiдкорити його свiдомiсть собi, але це так само було пов'язано з певним ризиком, тому вирiшили залишити спроби на екстрений випадок, скориставшись досить чемним запрошенням пообiдати втрьох.
  Коли високi стулки дверей зiмкнулися за спиною Першого Помiчника Катра, що залишив їх, вiдводячи з собою всю дорогу ескорт, що супроводжував, Тритiй взяв у руки фужер, жестом пропонуючи мимовiльним гостям так само приступити до трапези. Перекинувши перший келих, голова Вiльних Мисливцiв, намагаючись говорити якомога голоснiше своїм сиплим старечим голосом, почав.
  - Все таємне, колись стає явним. Скiльки ж менi говорили цю iстину мої батьки, тiльки зараз я починаю повнiстю розумiти змiст цих слiв.
  Iрина i Саймон мовчали, не торкаючись їжi. Вони намагалися насторожено вгадати думки загадково усмiхненого старого, який наливає собi черговий келих. Нарештi дiвчина, заручившись пiдтримуючим поглядом свого друга, наважилася пiдтримати розмову.
  - Тату... Зараз менi дивно називати Вас саме так. Думаю, настав час пояснити, що ж таки сталося зi мною насправдi i хоч якось пролити свiтло на долю мого друга.
  Старий, хитро примруживши праве око, глянув на неї, не вiдриваючись вiд келиха. Зробивши черговий ковток, вiн дiстав серветку i обережно витер вкритi зморшками губи.
  - Що ж, Анрi... Хоч ти i не вона, але я все ж таки називатиму тебе так. Вся каша заварилася не так давно... Не сидiть просто так, частуйтесь. Все найкраще з наших власних плантацiй. До того ж у мене немає жодного бажання вас цькувати, якщо я збираюся просити вас про допомогу.
   Його слова переконали Саймона, i вiн, подавши знак Iринi, взяв з однiєї з тарiлок плiд, що сподобався.
  - От i добре. Молодi повиннi добре харчуватися, особливо якщо витрачають стiльки енергiї даремно. Ех. Який же я був у вашi роки...
  - Шановний, - перебив старого Саймон. Пiсля того як його шлунок став наповнюватися їжею, вiн вiдчув себе набагато вiльнiше, невимушенiше i смiливiше. - Продовжуйте на тему.
  - Добре, добре, молодий чоловiк. Iнодi я надмiрно надаюсь спогадам. - задерся на мiсцi Трiтiй.
  &;nbsp; - А було все так. В однiй iз сонячних систем знаходилася єдина придатна для життя планета. Вона була облюбована Федерацiєю, щодо секретних розробок, зi створення понад зброю. Все нам вiдомо завдяки нашим агентам, якi перебували в штатi станцiї. З можливостями наших агентiв, я гадаю, ви вже встигли ознайомитися. Хотiлося б помiтити, що ми опосередковано причетнi до нападу на планету флотилiї "Туманностi". Це сталося пiд час чергової передачi матерiалу гiперзв'язком нашим агентом на станцiї. У момент трансляцiї стався непередбачений збiй в енергосистемi i сигнал вийшов у простiр. Там вiн був перехоплений флотом "Туманностi", який постiйно знаходився в цьому секторi простору. Секретна база Федерацiї, що знаходилася прямо пiд носом своїх ворогiв з нашої легкої подачi перетворилася на цiль номер один. Хто ж знав, що спричиненi аномалiєю неполадки енергосистем не було усунуто до кiнця. - ватажок Вiльних Мисливцiв, сумно подивився на дно келиха.
  - У тiй особливiй передачi була iнформацiя про подiю, що вiдбулася на планетi, i зроблену пiсля знахiдцi, яка розбурхала уми абсолютно всiх, кому пощастило отримати повiдомлення. Розумiючи, наскiльки великий ризик, ми тут же направили флот у цю систему, сподiваючись витягнути своїх людей ранiше, нiж за ними прибудуть люди в чорному.
  Запiзнилися ми не на багато, але флот "Туманностi" вже на повну силу пiдгортав блоковану планету. Нам залишалося лише чекати свого моменту, радiючи будь-якому недоїдку зi столу господарiв бенкету, у виглядi кораблiв, що проривали блокаду. На одному з них, ми знайшли високi чини Федерацiї, якi дивом уникнули полону "Туманнiстю". Також був виявлений один з досвiдчених зразкiв, успiшно евакуйований з планети. Людина з майбутнього, як називала її у своїх зведеннях наш агент. Корабель було доставлено сюди. Тодi ми ще не розумiли, що якась велика риба потрапила до нас у мережi. Захоплений вчений швидко уклав угоду, обiцяючи в обмiн на зв'язок з Федерацiєю, посвятити нас у секрети тих розробок, якi велися на станцiї. У той момент ми ще не могли самостiйно викачати всю iнформацiю зi свiдомостi цiєї людини, Тiльки на основi його матерiалу, ми органiзували свiй проект створення над розуму, паралельно вдосконалюючи свою агентурну мережу. Зв'язок був наданий, i незабаром за солiдний викуп ми вiддали Федерацiї її людей та зразки. Я не заперечую, що тiльки в той момент ми зрозумiли, яку дурiсть робимо, вiдпускаючи таку велику рибу, але власне благородство i слово, дане при угодi, було для нас понад усе. - старий перервав розповiдь, пильно дивлячись на Iрину. було для нас понад усе. - старий перервав розповiдь, пильно дивлячись на Iрину. було для нас понад усе. - старий перервав розповiдь, пильно дивлячись на Iрину.
  - Продовжуйте, - тихо промовила вона. - Якщо вже почали, не варто перериватися.
  - У мене була дочка, єдина спадкоємиця, дiвчинка-розумниця. Але сталося нещастя. Напевно, покарання, за всi мої нечистi справи. Вона загинула пiсля аварiї на цьому кораблi. Один з реакторiв, що знаходився неподалiк її апартаментiв вибухнув, забираючи життя багатьох. Це сталося саме в тi днi, коли технологiї Федерацiї перейшли до нас у руки. Багато хто пiдозрював, що це диверсiя, але потiм цi версiї виявилися безпiдставними. Моя дочка сильно постраждала. Ми пiдтримували життя в тому, що вiд неї залишилося досить довго, але продовжували муки. Її життя i моя надiя незворотно згасали - очi Трiтiя сповнилися сльозами. Вiн узяв серветку i голосно висморкався.
  - Так от, у тi днi, коли за умовою угоди ми передавали вантаж, конфiскований з корабля Федерацiї, його власникам. В одному з контейнерiв було виявлено, напiвживу голодну дiвчину. Вона була на межi життя та смертi. Тi, хто знайшли її, були смертельно наляканi, тим фактом, що молода особа виявилася точною копiєю моєї вмираючої дiвчинки.
  - Це була я? - без тiнi збентеження запитала Iрина, ледве з жалем дивлячись на зовсiм розкислу стару людину.
  - Так, це була ти, Анрi, - вiдповiв голова Вiльних Мисливцiв, називаючи Iрину iм'ям своєї дочки. - Дiзнавшись про це, я зважився на шалений крок. Скориставшись наданими технологiями, у повнiй секретностi тобi були записанi спогади моєї доньки. На жаль, лише тi, що вдалося зберегти. Тому твоя нова особистiсть виявилася трохи "недоробленою", але в тi моменти ти повернула до мене мою дочку.
   Наче вибачаючись, розводячи руками, Трiтiй продовжив.
  - Ми не змогли стерти твоє минуле, бо механiзм дав збiй. У наших силах виявилось лише блокувати справжнi спогади. Розбираючись, чому нам недоступнi тi областi пам'ятi, на яких апаратура давала збiй, ми, вивчивши дефектну пам'ять, зрозумiли, що ти є однiєю з трьох аномалiй, що потрапили в наш всесвiт, до втечi, будучи одним з об'єктiв вивчення Федерацiї. Тодi й виникла теорiя про те, що твоя свiдомiсть не може бути пiддана обробцi з однiєї простої причини, тому що вiдбитi в нiй подiї я саме твоє життя ще не вiдбулося. Вони, будучи для тебе найменшим, були для нашого свiту майбутнiм. Тут щось механiзм i давав збiй.
  Я зрозумiв, як менi дуже пощастило. Я набував доньку та людину, чия особистiсть i свiдомiсть були не пiдвладнi не однiй розумнiй iстотi у цьому всесвiтi. Iдеальний ватажок, який не пiдпорядкований нiкому. Я розумiю, що я виглядаю зараз незвичайним егоїстом, але в той момент я думав не лише про свої батькiвськi почуття, а й про весь народ.
  - То що сталося з її справжнiм батьком? - перебив оповiдь Саймон, наливаючи собi води. Пiсля подiї на пiратському крейсерi, вiн раз i назавжди вирiшив вiдмовитися вiд дурманних напоїв.
   Старий перевiв свiй затьмарений погляд з дiвчини на нього i продовжив.
  - Її батько був об'єктом угоди, на яку ми пiшли з ученим з Федерацiї. У результатi, пiсля всiх формальностей, вiн благополучно, дотримуючись всiєї секретностi, був доставлений на Аурiон. I, наскiльки менi вiдомо, мав бути там. Остання iнформацiя про проект Федерацiї, де був задiяний її батько, при невдалому транспортуваннi самої Анрiтi, безповоротно втрачена в космосi. Пiсля випадку з дослiдницькою станцiєю Федерацiї, ми вирiшили вiдмовитися вiд гiперзв'язку, щоб уникнути будь-яких накладок та провалiв.
  - Тобто вiн i досi може бути там? - перепитала дiвчина.
   - Так, - коротко пiдтвердив свої слова старий.
  - Добре, що ж тодi сталося зi мною? Я був на тому ж кораблi, що так вдало вирвався з дослiдницької планети. - Засмикнув Саймон. - Тiльки мав необережнiсть покинути контейнер.
  - Не знаю. Але можу лише припустити. Ми давно постачали живу силу у виглядi солдатiв "Туманностi", вiдкупляючись вiд їхнiх рейдiв. Ми їх передавали у такому виглядi, як i захоплювали. Вони, мабуть, мають свої розробки на тему перепрограмування свiдомостi. Оскiльки Федерацiя не погодилася платити за всiх своїх пiдданих, захоплених з кораблем, ми провели на них першi випробування нової технологiї.
  Стираючи пам'ять, як у солдатiв, так i у технiкiв та iншого обслуговуючого персоналу, i надаючи "Туманностi" чистий живий матерiал, ми йшли на хитрiсть, видаючи всiх опрацьованих за справжнiх солдатiв. Це було вигiдно. Так як захопити живим екiпаж торговельного судна набагато легше, нiж бойового крейсера, почав пояснювати Трiтiй.
  - Вибачте, трохи вiдволiкся. Так от тебе, швидше за все, знайшли в кораблi поруч з усiм iншим екiпажем i вiдправили на переробку. У загальних масах ти був не помiтний, а оскiльки будова твоєї свiдомостi така сама, як i Анрi, ти не втратив спогадiв. Вони були просто заблокованi. Далi твоя доля вiдома тобi за спогадами твоєї другої особи.
  - Мда, - Саймон, поринув у роздуми. - Якби я не вилiз з того контейнера, не ясно нiби склалося моє життя.
  Iрина мовчки щось жувала, намагаючись переварити все почуте. Дивно, те, як iнодi часом треба багато пройти, щоб раптом все стало на свої мiсця. Не те щоб пережити, а виживати, щоб дочекатися митi миттєвого розумiння. Вона дивувалася цьому дивному почуттю. Тепер було ясно, чому вона так переживала за ту людину на Аурiонi. То був її рiдний батько. Безперечний тепер факт того, що вiн не забув її, сповнював її безмежною радiстю. Теплi почуття, спогадiв її другої особистостi, викликали в неї жалiсть до сидячого з нею за одним столом, самотнього старого. Вона не була нiчого йому винна, навпаки, це ватажок Вiльних Мисливцiв, мав вiдчувати зобов'язаний їй. За всi тi збiги, що дали в руки можливiсть вирiшувати її долю. За тi хвилини продовженої батькiвської радостi, поки вона нарештi знову не стала господаркою свого життя. Але, незважаючи на всi почуття, дiвчина вiдчувала почуття провини. Таке, наче Iрина була сама у всьому винна.
  - На самому початку розповiдi ви згадали про допомогу, про яку ви хотiли нас просити. - нагадала Iрина, переглянувшись iз Саймоном, на мить застиглим зi склянкою в руцi.
  - Але спочатку, менi цiкаво дiзнатися, як ви, за такої кiлькостi пiдлеглих i справ, дiзналися де саме на цьому кораблi нас шукати. - встряв Саймон, трохи подавшись уперед.
  - Це так важливо? - спитав старий, простягнувши руку, повертаючи її з жменею горiхiв у долонi.
  - Ну, якщо ви раптом вирiшили бути дуже чесним з нами, то хотiлося б i це знати. Хотiлося б, щоби зовсiм не залишилося питань. - продовжив Саймон, жестом, змушуючи Iрину не втручатися. - До того ж, як я розумiю, ми вам потрiбнi. А якщо випливати з вашої розповiдi, то важливi не тiльки вам, а й, ймовiрно, всiм численним силам цього всесвiту.
   Старий залився хрипким смiхом, заспокоївшись лише за хвилину.
  - Все дуже просто. Як ви пам'ятаєте, мiй Перший Помiчник Катр супроводжував вас. I коли ви минули майданчик з полоненими, вiн легко вловив гучну думку вашої здогади. Катр одразу ж поспiшив повiдомити мене, про повернення моєї доньки. Пiсля цього ми просто стали чекати, коли ж ви приступите до реалiзацiї свого плану. Дiвчина, яка знає принцип впливу на свiдомiсть серед Вiльних Мисливцiв, на якийсь час збила нас стоку. Ми очiкували, що ви будете менш далекоглядними, використовуючи свої набутi здiбностi, засвiтившись на загальному тлi. Але, на жаль, ви зробили це набагато пiзнiше, тому ми не зумiли запобiгти цьому. Ситуацiю посилював ще й той факт, що в цьому секторi немає спецiальних камер спостереження. Це автономний комплекс, що добре охороняється, тому ми чекали лише вашого уявного вторгнення.
  - Чи не хочете ви сказати, що складеш обставини на вашу користь, ми, як i ранiше, прибували б у такому станi як до процедури? - Здивувалася Iрина.
  - Саме так. Я не хотiв втрачати доньку i ватажка, а так само по можливостi майбутню матiр - засновницю нового роду людей, якi роблять расу Вiльних Мисливцiв могутнiшими.
  З вигляду Iрини, було ясно, вона засмутилася не на жарт. В очах промайнули iскорки агресiї. Ймовiрно, пiсля слiв, що прозвучали, вона зовсiм позбулася раптово виниклого почуття провини. Як може бути приємно, коли з ким спати, а з ким дружити вирiшують за тебе. Саймон продовжив.
  - То що ж ви хочете про нас зараз, коли нiчого повернути вам не вдасться? Вашi гармати мене не лякають. Я людина принципу i якщо вже, ви зберетеся робити щось iз нами силою, постраждають усi. Думаю, зараз Iра зi мною буде згодна.
  Дiвчина подивилася йому в очi з недовiрою i промовчала. Вона була прибiчником силового варiанта.
  - Я, як i ранiше, хочу могутностi моїх людей, але хитрiстю чи силою використовувати вас, у мене вже не вийде. Тому я просто хочу надати вам право вибору. - старий пiдвiвся i вiдiйшов вiд столу за спинку свого крiсла, спираючись на нього руками. Пiсля деякої паузи продовжив. - У всесвiтi йде боротьба i вам вибирати, на чиєму боцi опинитися. За вами багато не мало, можливо, майбутнє людства. Зараз на кордонах Аурiона назрiває одна з вирiшальних битв, пiсля якої, можливо, Федерацiя перестане iснувати. Хто зможе протистояти "Туманностi" пiсля цього?
  - Питання в тому, чи варто їй протистояти, - закiнчив Саймон так само встаючи. - Цей вибiр зараз мене зовсiм не цiкавить. Нам з Iрою необхiдно витягнути з усiєї цiєї безглуздої заварушки її батька, i тiльки тодi я прийматиму будь-якi iншi рiшення.
  Дiвчина, стрепенулась, нiби отямившись вiд сну. В її очах з'явився вогник надiї та подяки за сказанi Саймоном слова. Вона рiзко повернулася до свого вiтчима.
  - Якщо ви хотiли дiзнатися, чи є в мене бажання залишитися ватажком Вiльних Мисливцiв, то воно є. - Саймон з подивом i нерозумiнням глянув на неї. - Але спочатку, я маю допомогти своєму батьковi i тому хочу очолити флот, який одразу повинен вирушити до Аурiона.
   - Це потребує часу, - занепокоївся Трiтiй, вiддаляючись у кут до термiналу, що дзижчить. - Але в силу цiєї згоди, я вiддам необхiднi розпорядження негайно.
  Саймон швидко обiйшов стiл i пiдiйшов до своєї подруги, рiзко беручи її за лiкоть. Вона весело подивилася на його здивоване обличчя.
  - Ти хоч зрозумiла, на що погодилася? - ледь чутно прошипiв вiн. - Ми ж завдяки твоїй згодi нiколи не повернемося додому.
  - Так любий. Я погодилася очолити, але ж я не сказала на який термiн. - пiдморгнула Iрина i дзвiнко поцiлувала його в нiс.
  
   ЧАСТИНА П'ЯТНАДЦЯТА
  
   "Доля на шахiвницi"
  
   - Роздiл 62 -
  
  Глава Ради Федерацiї продовжував з байдужiстю слухати доповiдь Лiдiйського Адмiрала. Голограма, що проектується прямо на капiтанський мiсток Флагмана вражала своєю яскравiстю реалiстичнiстю та якiстю. Головний корабель Аурiона був би забезпечений останнiми досягненнями в науцi та технiцi Федерацiї. Команда Федерального корабля складалася лише з корiнних Аурiонiйцiв, що подекуди викликало подив у полiтикiв, якi спочатку не згоднi з розмiром видiлених на будiвництво головного крейсера коштiв. Ця гiгантська гроза вiдомої частини всесвiту нiколи не покидав околиць Аурiонської планети-столицi, i служив символом могутностi та непереможностi Федерального флоту, якщо не згадувати про те, що цей корабель не разу не брав участь у боях. Капiтанське крiсло на просторому мiстку корабля-гiганта, давно припадало пилом без господаря. Не один чоловiк, що народився солдатом пiд Аурiонським прапором, ще не був гiдний стати капiтаном цього судна, збудованого ще за часiв, коли заснована частина всiх кораблiв Федерацiї будувалася на Хартiйських верфях, нинi захоплених "Туманнiстю". Можливо, тепер це крiсло займе Олексiй Федоров, хоча спецiально для нього в глибинах корабля було обладнано просторе примiщення, подiбне до навчального симулятора на орбiтальнiй станцiї. З нього йому i доведеться керувати величезною кiлькiстю бойових кораблiв у найбiльшiй космiчнiй битвi. Потужнi обчислювальнi машини, що служили судну серцем i мозком, зараз закiнчували свою працю за класифiкацiєю груп окремих одиниць бойового флоту, моделюючи їх у шаховi фiгури. Флот був зiбраний на порiвняно невеликому за Вселенськими мiрками вiдрiзку простору. Комп'ютери проробляли, кожен нюанс, кожну деталь можливого розвитку подiй вiд тарану до абордажу, пiдбираючи кiлькiсть, тип i клас кораблiв, скрупульозно враховуючи бойовий стаж та досвiдченiсть їхнiх командирiв. Ця енергоємна робота невтомно проводилася вже довгий час, вiдображаючи результат на величезнiй кулястiй проекцiї простору в центрi зали центру управлiння. Безлiч точок з неймовiрною швидкiстю, то спалахували певним кольором з наданим значенням, то згасали, коли комп'ютер розумiв, що за певних обставин позначена група кораблiв може, не впорається з поставленим ним завданням. Глава краєм ока стежив за процесом, вiдображеним на одному з монiторiв, встановлених на капiтанському мiстку, паралельно приймаючи щохвилиннi доповiдi адмiралiв союзних сил та власних Ауiонських флотiв. Всi були на взводi, i нервознiсть видавалась у кожному русi командирiв. Вони були повiдомленi про операцiю, що готується, i розумiли, що не буде не уявних команд не спiлкування мiж кораблями. Не один капiтан, не матиме права йти на допомогу гине товаришу, чекаючи своєї фатальної команди, що прирiкає його на перемогу або на жертву поразки. Команди, яка надiйде на основний комп'ютер у виглядi зашифрованого коду у кiлькостi двох лiтер та двох цифр, що перекодується бойовим комп'ютером у координати простору для руху в задану точку. Весь простiр передбачуваного бою, подiлений на сектори шахового поля, мав свої точнi координати. Двовимiрний простiр перетворювався на тривимiрнi глибини космосу. Групи бойових судiв, визначенi як постатi цiєї партiї, вирушали свої мiсця. Голова Ради та довгий час, сперечалися з нею тактики генерального штабу, нарештi, домовилися найоптимальнiшому мiсцi гаданого появи противника - майбутньому мiсцi битви. Останнi данi, переданi розвiдкою Силiнiї з поваленого сектора, давали бiльш-менш точне уявлення про кiлькiсть i тип сил противника. Той важкий вантаж обчислень, обрушений на електроннi плечi обчислювальних машин, був зовсiм невеликим, у порiвняннi з тим, що їх треба було обчислювати, як тiльки супротивник з'явиться в секторi досяжностi радарiв. Обробляючи групи ворожих кораблiв, об'єднуючи їх у фiгури супротивника. У разi перевантаження всi комп'ютери флоту будуть з'єднанi в єдину мережу, обробляючи потоки даних. Звичайно з загибеллю кожного корабля, потужнiсть i швидкодiя буде знижуватися, але до уваги бралася та ймовiрнiсть, що з загибеллю групи кораблiв. звичайно ж, ним самим. Надiя на швидкий результат битви без жертв зiгрiвала зсередини. Вiн не збирався залишати судна до кiнця битви, навiть якщо вона закiнчиться не на їхню користь. Команднi рубки окремих вузлiв кожному кораблi були iзольованi спецiальним полем, якi не пропускають людську думку. Не сигнали своїх неможливих спроб "Туманностi" взяти пiд свiй контроль команди кораблiв не увiнчалися б успiхом. Управлiння боєм з боку Федерацiї, вперше за iсторiю флоту, цiлком i повнiстю вручалося розумнiй машинi, що видає шифрування рядкiв з командами, а також нiкому крiм нього невiдомому оператору шахового столу. Глава Ради знав, що у разi програшу краще загинути, нiж стати марiонеткою в чужих руках. З цими думками вiн прийняв останнiй рапорт, Перед тим, як у намiченому просторi з гiперпростору стали з'являтися бойовi машини "Туманностi". Вони у повному спокої виходили тi позицiї, намiченi їм тактичними аналiтиками Федерацiї. Нiби ворог спочатку приймав правила гри, що нав'язується. Приглушено пискнув комп'ютер, повiдомляючи про те, що розставляння фiгур, асоцiйованих, з готовими до бою кораблями Федерацiї завершено. Почалася обробка нескiнченним потоком наїдливих знаряддями судiв прибувають гостей. Це було дивно, але все йшло за планом. В iсторiї всесвiту рiдко траплялися подiї, що збiгалися з точнiстю до кожної розрахованої секунди. Начебто битва двох титанiв була з давнiх-давен призначена долею. У цi моменти по всiй територiї кордонiв всесвiту оточеної в облозi Федерацiї запанувала тиша. Далеко на кордонах, за багато парсек вiд мiсця майбутнього бою, не один патрульний корабель ворогуючих сторiн не наважувався затiяти космiчну бiйку. Вони немов уболiвальники обох команд, на всьому протязi кордону, затихли в очiкуваннi результатiв фiнального матчу, на який були кинутi всi сили сторiн, а можливо лише Федерацiї.
  Глава Ради дивувався з того, наскiльки був радий появi супротивника. Бо той з'явився у потрiбному мiсцi у потрiбний час. Як тiльки перший успiх розрахункiв, не був затьмарений гiркотою подальшої поразки в битвi.
  
  Полковник Олексiй Федоров височив у зручному крiслi серед великого кулястого простору. У нього був лише один вихiд i вузька дорiжка, що веде до його сiдала. Дрiбна мережа, що складається з безлiчi п'ятикутникiв, напевно найбiльшого видимого Олексiєм голографiчного екрану, тяглася вздовж усiєї поверхнi стiн, буквально обволiкаючи все примiщення у своєрiдний кокон. Бiло-бiле волокно чутливої речовини гiгантського проектора, здавалося, ледь помiтно пульсувало чорними плямами. Вiд великої кiлькостi бiлого кольору, що випромiнює енергiю свiтла, у полковника рябило в очах. Почуття, що асоцiюються з вiдчуттями знаходження всерединi кульки для гольфу, було не пригнiчуваним. Неприємно вiдчувати себе козиркою, що випадково потрапила всередину кульки, по якiй ось-ось вдарять ключкою, i вiн з неймовiрною швидкiстю полетить у невiдомiсть. Федоров мотнув, головою, вiдганяючи навiяне свiдомiстю вiдчуття польоту. Почуття нудоти стискало горло в спазмах. Вiн заплющив очi руками. Що це? Страх перед тим, що вiн мав зробити або вiдчуття, викликане випромiнюванням навколишнього екрана? Екран точно тут не до чого. Вiн мав невелику копiю подiбної кiмнати пiд час навчання флотським премудростям на орбiтальнiй станцiї. Виходить, вiн просто боїться. Вiн чоловiк, що побував у боях, бачив рiчки кровi, що нiс на собi величезну вiдповiдальнiсть за сотнi довiрених йому людей, злякався. Чого? Масштабiв того, що вiдбувається, чи вiдповiдальностi за долю вiдомої йому розумної частини людства? Напевно, того й iншого. Олексiй поступово сконцентрувався, вiдволiкаючи поганi думки вiд неприємної теми. Вiн згадав їхню не особливо дружню розмову з Главою Ради. Згадав їхнiй гарний полiт. Чи брехав цей сивий чоловiк, про те, що його вченi знайшли пояснення його перемiщенню в часi чи просто заспокоював, пiдбадьорюючи його перед битвою, вселяючи надiї на свiдомiсть? Чи хотiв вiн того, щоб Федоров створив новi плани на майбутнє, прагнучи їх реалiзацiї? Розмiрковуючи, Олексiй раптом згадав один iз методiв психологiчної пiдготовки солдатiв. Вони повиннi були вiрити у свiтле майбутнє, щоб на полi бою не думати про можливу поразку, з кожним новим кроком та пострiлом наближаючи перемогу, навiть там, де вона здавалася нереальною. Чи знав про це Голова Ради? Швидше нi, але в жодному разi вiн не дiзнається правди до кiнця без перемоги у майбутнiй шахiвницi. Полковник згадав Iрину. Iз заплющеними очима вiн без працi згадав її знайомi риси. Його рiдна дiвчинка. Як вiн хотiв, щоб у цю важку хвилину вона опинилася поряд. Федоров лаяв себе, за те, що не мiг бути поруч iз нею частiше, нiж хотiлося б, знову i знову подумки називаючи себе дурнем. На очах з'явилися сльози, але швидко витер їх рукою. Потрiбно було зiбратися, зосередитись i згадати все те, що вiн колись читав про шахи. Якби його дiвчинка поряд, вона напевно хотiла б, щоб вiн був самим собою, а не розкислою ляпкою, що розтiкається по крiслi. Вона має пишатися своїм батьком. З цiєю думкою Олексiй розплющив очi i зосереджено подивився на шахiвницю з прикрiпленим до неї безлiччю датчикiв. Темна лампочка датчика основного комп'ютера, що займається обчисленнями, загорiлася зеленим. Маленьке табло поруч заблимало цифрами зворотного вiдлiку. Бiле свiтло екранiв навколо, почало поступово згасати, немов у кiнотеатрi перед сеансом. Увiмкнулося пiдсвiчування дошки, яскраво позначаючи цифри та лiтери на нiй. М'яким внутрiшнiм свiтлом засвiтилися постатi. Пальцi вже не тремтiли, вони були холоднi. Страх змiнився рiшучiстю вiдчуженої вiд решти свiту людини. Це лише чергова партiя в шахи, запевняв себе Федоров. I хоч я не чемпiон, однак зобов'язаний показати в нiй клас.
  Простiр навколо почав наповнюватися голографiчною проекцiєю зоряного простору, заповненого величезною кiлькiстю рiзного типу кораблiв "Туманностi" i Федерацiї застиглих навпроти одного величезними скупченнями, немов двi античнi армiї перед неминучим зiткненням легiонерiв i варварiв. Полковник був у центрi цього простору мiж ними. Зiрки навколо мерехтiли та iскрилися. Миготiли iскорки комет та метеорiв. Вдалинi мерехтiли своїми райдужними хмарами туманностi i темнiли чорнi дiрки. Федоров вразився всiєї краси довкола i вiддав належне якостi встановленої у примiщеннi апаратури. На своєму крiслi вiн нiби повис у цьому безповiтряному просторi космосу, здатний дотягнутися майже до будь-якої зiрки, ловлячи її в долоню. Вiн вiдчував свободу польоту, яку напевно вiдчуває лише птах у небi.
  Тим часом вiдлiк все ближче наближався до нульової позначки i Федоров знову зосередився, попередньо хруснувши суглобами пальцiв. Яскравою цифрою загорiвся нуль i чорний супротивник, причаївшись серед зiрок, чекав на його перший хiд.
   - Ну що ж почнемо, - сказав полковник, простягаючи руку до фiгури, справжнiх шахiв, спецiально виготовлених на його замовлення та малюнки.
   - Е2Е4...
  
   - Роздiл 63 -
  
  Командир кожного корабля розумiв, що на них чекає, спостерiгаючи за даними, що надходять з флагмана. Капiтани чекали необхiдної комбiнацiї цифр iз завмиранням серця. Їм було незвично воювати в незнайомих та незвичних умовах, цiлком iзольованими вiд зовнiшнього свiту, орiєнтуючись на електроннi команди комп'ютерiв. Кожен iз них напружено спостерiгав за проекцiєю простору, з цiкавiстю помiчаючи, як iз загальної однорiдної маси кораблiв, вiдокремилася група фрегатiв i корветiв у супроводi винищувачiв, у своєрiднiй самотi вони вирушили в бiк армади ворога. Комусь це здалося безумством, бачачи як легкi кораблi, йдуть в атаку, прирiкаючи себе на безглузду смерть, але раптом вони зупинилися.
   Зробивши перший хiд, Федоров, побачивши, як кораблi на зображеннi зрушили, почав спостерiгати за подiями збоку.
  - Так, перший крок зроблено. Тепер назад дороги немає. - промовив сам собi Олексiй, насторожено дивлячись на дошку.
  Вiн чекав на реакцiю супротивника. Чорнi постатi на дошцi не зрушували з мiсця, кораблi на проекцiї теж. Полковник починав турбуватися, не розумiючи, чому супротивник зволiкає з першим ходом. А раптом нiчого не спрацює, комп'ютер дасть збiй i вся їхня задумка не виправдає себе? Спокiйно Сашко, шахи гра не для нервових. Вiн склав руки човником i подув у долонi, набираючись терпiння. Цiлком несподiвано темна постать на дошцi рушила, а кораблi, вiдокремившись вiд армади, перемiстилися в просторi - Е8Е6
  - Опа! - радiсно потер руки полковник, беручи правого слона до рук.
   - Е1C4 -
  
  Лiдiйський командувач групи флоту, стоячи на мiстку склавши руки на грудях. Поруч iз ним був його ад'ютант, тримаючи на пiдносi, спустошену наполовину маленьку чашечку з мiцним напоєм. Командувач не дивився на проекцiю простору з кораблями, його бiльше цiкавила комбiнацiя цифр, яка ось-ось мала з'явитися на iндикаторi бортового комп'ютера.
   - Лейтенанте, ви вiрите в ту секретну зброю, здатну впоратися з самою силою темного розуму "Туманностi", - поставив вiн питання ад'ютанту, не обертаючись у його бiк.
  - Не знаю, Шановний. Але дуже хотiлося б вiрити.
  - Дивне вiдчуття, довiряти керування кораблем до рук бездушної машини. - продовжив Командувач, побачивши на табло кодову комбiнацiю.
  - Почалося. Надайте розшифрованi координати всiм кораблям групи.
  Група з десяти крейсерiв i кораблiв супроводу, що слiдували за ними, i руйнувальникiв, що оточували їх по флангах, висунулися на позицiї. Вони небезпечно просунулися в бiк супротивника, що оживився.
   Наступного ходу ворожого флотоводця довго чекати не довелося.
   - D7D5 -
  Велике скупчення торпедних фрегатiв супротивника, покинули ангари кораблiв, що несли, i в супроводi чорних птахiв штурмовикiв, що кружляли навколо немов рiй болотної мошкари, попрямували в бiк крейсерiв Федерацiї. Вiзуально їх кiлькiсть неможливо було порахувати.
  - Командувач Лiдiйської групи, ви стежите за ситуацiєю? - стурбовано покликав оператор радара, не вiдриваючись вiд екранiв.
  Командувач, уже сидячи у своєму крiслi, похмуро стежив за проектованою ситуацiєю. Вiн вiдчував, що щось подiбне могло статися. I тепер одне з найгiрших передчуттiв почало збуватися.
   - Я в курсi.
  Вiн не знав що-небудь робити або чекати чергової команди. Сумнiви мучили його, i вiн вирiшив чекати, з жахом спостерiгаючи за ромбиками на радарi.
  Численнi фрегати ворога одним залпом одночасно випустили величезний рiй плазмових торпед, що вiдобразилися на проекцiї яскравим зоряним потоком. Його стрiмкий рух продовжили прикривати штурмовики "Туманностi", вiдволiкаючи автоматичний вогонь турелiв та ракет крейсерiв на себе. Хижа зграя спритно накинулися на великi та неповороткi кораблi Лiдiйського Командувача. Перший залп торпед яскравими сплесками енергiї, наче дощ встромився в захиснi екрани, що розташувалися зiркою крейсерiв Федерацiї. Екрани спалахнули та пiшли рiзнокольоровими колами перевантажень.
  Командувача струснуло в крiслi i майже викинуло на пiдлогу. Вiн стиснув зуби майже до скрипу. Не може бiльше чекати наказу. Потрiбно було дiяти. Командир рiзко почав вiддавати команди.
  
  Зав'язався бiй схожий на бiй слонiв i зграї жалюгiдних комарiв. Крейсера, не отримуючи команд ззовнi очманiли досить пiзно, поспiхом випускаючи винищувачi зi своїх ангарiв. Вони були єдиним ефективним засобом захисту вiд штурмовикiв цих неманеврених кораблях. Кораблi Федерацiї, наїжачившись несмолкающими турелями, прикривали екiпажi, що стартують. Вони терпляче зносили, здригаючись всiєю конструкцiєю, отримуючи в свої борти все новi порцiї численних i всюдисущих торпед. Цi тварюки, досягаючи своєї мети пiсля чергових безперешкодних залпiв маневрених фрегатiв "Туманностi" на шматки роздирали їхню броню пiд зниклими вiд перезавантаження екранами. Винищувачi, що залишали свої ангари, були легкими мiшенями для асiв "Туманностi". Вони тут же гинули, перетворюючись на зоряний пил. Небагатьом вдавалося зайняти необхiднi позицiї i чинити опiр, що становлять реальну загрозу численним легким кораблям. У яскравому заревi серiї вибухiв зникли кiлька руйнiвникiв. Вибухова хвиля поглинула кiлька ланок обох сторiн, виводячи з ладу щити найближчого крейсера. З кожним новим попаданням торпед, тяжкi пошкодження завдавали непоправної шкоди кораблям. Чотири крейсери, що втратили свiй захист, горiли, виригаючи з сяючих пробоїн полум'я, але вперто не виходили з битви, згiдно з наказом, утримуючи позицiї. Їхнє помаранчеве полум'я гiгантськими струменями виривалося в космос iз залишками кисню, блокованих вiдсiкiв. Командувач Лiдiйської групи тримався руками за голову. Пiдлеглi йому люди були приреченi. У яскравому заревi серiї вибухiв зникли кiлька руйнiвникiв. Вибухова хвиля поглинула кiлька ланок обох сторiн, виводячи з ладу щити найближчого крейсера. З кожним новим попаданням торпед, тяжкi пошкодження завдавали непоправної шкоди кораблям. Чотири крейсери, що втратили свiй захист, горiли, виригаючи з сяючих пробоїн полум'я, але вперто не виходили з битви, згiдно з наказом, утримуючи позицiї. Їхнє помаранчеве полум'я гiгантськими струменями виривалося в космос iз залишками кисню, блокованих вiдсiкiв. Командувач Лiдiйської групи тримався руками за голову. Пiдлеглi йому люди були приреченi. У яскравому заревi серiї вибухiв зникли кiлька руйнiвникiв. Вибухова хвиля поглинула кiлька ланок обох сторiн, виводячи з ладу щити найближчого крейсера. З кожним новим попаданням торпед, тяжкi пошкодження завдавали непоправної шкоди кораблям. Чотири крейсери, що втратили свiй захист, горiли, виригаючи з сяючих пробоїн полум'я, але вперто не виходили з битви, згiдно з наказом, утримуючи позицiї. Їхнє помаранчеве полум'я гiгантськими струменями виривалося в космос iз залишками кисню, блокованих вiдсiкiв. Командувач Лiдiйської групи тримався руками за голову. Пiдлеглi йому люди були приреченi. Чотири крейсери, що втратили свiй захист, горiли, виригаючи з сяючих пробоїн полум'я, але вперто не виходили з битви, згiдно з наказом, утримуючи позицiї. Їхнє помаранчеве полум'я гiгантськими струменями виривалося в космос iз залишками кисню, блокованих вiдсiкiв. Командувач Лiдiйської групи тримався руками за голову. Пiдлеглi йому люди були приреченi. Чотири крейсери, що втратили свiй захист, горiли, виригаючи з сяючих пробоїн полум'я, але вперто не виходили з битви, згiдно з наказом, утримуючи позицiї. Їхнє помаранчеве полум'я гiгантськими струменями виривалося в космос iз залишками кисню, блокованих вiдсiкiв. Командувач Лiдiйської групи тримався руками за голову. Пiдлеглi йому люди були приреченi.
  Пiшак супротивника не на жарт погрожував слону Федорова. Потрiбно було термiново рятувати ситуацiю.
   - D5B3 -
   Олексiй перевiв фiгуру назад, наче обпалюючись, зробивши такий нерозумний хiд.
  Крiзь пальцi, долонi, що закривають обличчя, Командувач побачив рятiвну команду про вiдступ. Вiн i не сподiвався, вже прощаючись iз життям. Швидко вiддавши вiдповiдний наказ, кораблi, що залишилися, стали слухняно його виконувати, вiдступаючи пiд захист легких кораблiв власного флоту, якi своєю маневренiстю i чисельнiстю з легкiстю могли їх захистити i врятувати крейсера вiд повного знищення. Ворог не став переслiдувати втiкачiв, що вiдступають з поля бою, випускаючи їм навздогiн торпеду за торпедою. Два крейсери завмерли в просторi, покриваючись дрiбною мережею вибухiв по всiй своїй поверхнi, що розривають їх на шматки. В одному яскравому спалаху вони нiби розламалися на кiлька частин, перетворюючись на неживе космiчне смiття.
  Тисячi людей загинули за мить, i в цьому був винен Федоров. Дрiбний холодний пiт виступив пiтом на лобi полковника, який стежив за барвистою загибеллю кораблiв. Перед грою полковник розумiв, що жертви, як i в будь-якiй битвi, неминучi, намагаючись вiдмовитися вiд цього. Але тепер, через його необережний маневр, багато людей позбавлялися своїх життiв у нього на очах. Вцiлiлi крейсера вiдiйшли, не припиняли посилати в бiк кривдникiв нескiнченнi низки самонаводних ракет далекої дiї.
   Ворог, вiдчувши успiх, негайно став виводити на позицiї важчi та добре захищенi кораблi.
   - B8C6 - Хiд конем чорних.
  Група дредноутiв, у супроводi легких кораблiв та кiлькох крейсерiв, що знаходилися на задньому планi армади, пiрнувши на мить у пiдпростiр, з'явилися прямо в епiцентрi всiх подiй, створюючи непряму загрозу провiдним бiй легким кораблям Федерацiї.
  Противник не розрахував вiдстань виходу та її знаряддя було неможливо дотягнутися до юрких кораблiв Олексiя, надавали посильну пiдтримку товаришам. Вони, як i ранiше, прикривали вiдхiд пошкоджених крейсерiв, якi на ходу виконують автоматичний ремонт енергосистем та захисних щитiв. Керованi ракети винищувачiв, що належать групi першого пiшака, наздоганяли торпеднi фрегати та корвети супротивника, перетворюючи їх на спалахи маленьких сонцiв. Ворог не хотiв вiдступати i активно огризався вогнем. Зграї штурмовикiв, йдучи вiд ракет, сiдали на хвiст всюдисущим винищувачам, але їх одразу ж збивали фрегати Федерацiї. Їхнi знаряддя були спецiально створенi для знищення легких машин. Спалахуючи i крутячись, поваленi штурмовики, намагалися взяти на таран будь-яку мету на шляху їхнього прямування, часом стикаючись один з одним.
  Стратеги "Туманностi", прорахувавши, що зроблений на лiвому фланзi маневр важких кораблiв не виявився досить ефективним, повторили ту саму комбiнацiю на правому фланзi, пiдтягуючи в центр, що знаходилися десь знизу тi ж моделi важких вбивць винищувачiв - дредноути. Цього разу хiд правим конем виправдав себе, i далекобiйнi знаряддя стали прицiльно випiлювати пiлотiв групи Е2Е4.
  
  - Я пiдбитий! - пролунало в ефiрi i товариш, що летiв праворуч, спалахнув вогнем.
  Командир ланки, кинув свою машину вбiк, повертаючись вiд ракети, що несла на нього. Спалах розриву, i ракета зникла вогненному вихору. Влучний стрiлець ворога, вдало спiймав не ту мету. Кидаючи, свiй винищувач з боку в бiк, Командир намагався не слухати, збожеволiв, що збожеволiв, писком оповiщав його про щосекундне нове захоплення його машини у ворожий прицiл.
  - Аааа... - машина товариша перед ним зникла, обдавши його винищувач полум'ям, що утворилося на секунду хмари. Зiрковий пил i порох пiлота, тонким шаром осiли на корпус його машини. Бойовий комп'ютер неупереджено видавав повiдомлення про втрати у ланцi, i буквально за наступнi кiлька секунд вiн залишився зовсiм один. У сусiднiх ланках ситуацiя була схожою. Знову зумер i ворожий штурмовик, обравши його метою, нагородив пiлота, що вижив, чергою плазми по захисному екрану. Командир рiзко рвонув, намагаючись зробити дугу i зайти противнику в тил, але цього не потрiбно. Ракета товариша наздогнала переслiдувача i вiн, iскрячись i блимаючи, вiддалявся вдалину вiд мiсця бою. Знову розрив далекобiйної гармати, i знову йому пощастило. Федеральний фрегат злiва на борту все ще продовжував обертати турелями, коли в ньому утворилася наскрiзна дiрка.
  
  Заграва розривiв з кожним разом нагадували Федорову про щомитi загибель людей. Вiдчувши силу важких кораблiв, що прийшли на допомогу, безладно кружляли штурмовики i торпеднi фрегати супротивника, скориставшись моментом, почали спiшно перебудовувати свої ряди, намагаючись закрити проломи в оборонi, готуючись до контрнаступу. Федоров, не змусив на себе довго чекати, повторюючи маневр противника i виводячи позицiї свого лiвого коня.
   - B2C3 -
   Дредноути Федерацiї, що давно чекали свого моменту, включивши маршовi двигуни на повну потужнiсть, маневруючи мiж завислими перед ними зграйками корветiв, фрегатiв i нескiнченного числа винищувачiв, вийшли в задану точку простору.
  
  Командир Аурiнського Дредноута, котрий стежив за ситуацiєю вiд початку, не схвалював iдеї Глави Ради з управлiння боєм. Але завдяки ньому вiн вiдчував себе у бiльшiй безпецi, не боячись у гарячцi бою бути пiдлеглим розуму супротивника. Командир спостерiгав за тим, як постраждали крейсера, i вийняв урок. Комп'ютер, який вiддавав команди на рух, не давав бiльш докладних команд з тактики ведення бою. Потрапляючи в контакт iз противником, не потрiбно було чекати команд iз центру, слiд було негайно застосовувати свої знання та тактичнi навички. Тому Командир, хвилюючись походжаючи по капiтанському мiстку, уривчастими фразами кидав команди, що своїм тактикам застигли пiвколом бiля мереж приладiв та проекцiй.
  Лютим вогнем усiх своїх швидкодiючих знарядь, дредноути, немов струменем води, змивали з проекцiї радарiв заново збудованi ряди мошкари торпедних фрегатiв. Ланки винищувачiв, нарештi, вiдчули себе трохи вiльнiше, розбудовуючи свої порiдiлi ряди. Пiд прикриттям могутнiх знарядь, намагаючись зменшити свої втрати вiд важких кораблiв супротивника, що не припиняли свої влучнi дальнi вогневi атаки.
  
  Ворожi тактики не робив жодних дiй, i у Федорова знайшлася хвилина повнiстю поринути у вивчення проекцiї простору навколо нього. Сферу битви висвiтлювали яскравi лiнiї плазмових черг. Червонi, помаранчевi, синi i зеленi спалахи вибухiв, суден, що гинули, кораблi пiдтримки, що горiли, хвости всюдисущих ракет, з точнiстю годинникаря, що знаходять свою жертву, серед хаосу битви, що панував, - все змiшувалося в жорстокiй битвi. I це був лише початок. Величезна кiлькiсть кораблiв обох сторiн все ще чекали, застигши в просторi з обох бокiв. Зграйки винищувачiв i штурмовикiв нiби грали один з одним у наздоганяння. Але це виглядало кумедно лише на зображеннi. Федоров розумiв, що в кожнiй iз точках кораблiв, що спалахували, були люди, для яких це була не гра, а боротьба за життя. Несподiвано велика група крейсерiв
  Крейсера, не зменшуючи швидкостi, ракетами дальньої дiї, розпочали обстрiл застиглих у вихiдних позицiях корветiв Федерацiї, якi були далеко на правому фланзi. Не одна з них не завдала шкоди своїм цiлям. Цей обманний маневр намагався приховати справжнi намiри важких кораблiв i руйнiвникiв, що йшли з ними, що становлять реальну загрозу для великих кораблiв. Руйнiвники у великiй кiлькостi, безперешкодно досягнувши своєї мети, пригнiчували своїм вогнем, озброєння дредноутiв, а крейсера стали вистрiлювати десантнi шатли у напрямку до них, сподiваючись взяти на абордаж. Сили були не рiвнi, а тi, що знаходилися неподалiк на ремонтi крейсера Федерацiї, не вступали в бiй, тому що приступили до вiдновлення своїх енергетичних щитiв, пошкоджених пiд час атаки, а це вимагало значних ресурсiв батарей, перекинутих з вiдключених знарядь. Пiдступний удар "Туманностi" полягав у собi, прибравши зi своєї дороги групу важких кораблiв у центрi флоту, органiзувати прорив до флагманського корабля. Федоров не на жарт злякався. Адже це могло вирiшити не тiльки хiд бою, а й поставити пiд загрозу безпеку тактичного обчислювального центру та його самого, тому вiн вирiшив змiцнити той простiр, який планується бути ворогом для прориву.
  - C1D2 - вiн швидко перемiстив лiвого слона.
  Глава Ради, слiд за розбитою битвою з капiтанського мiстка флагмана, почав турбуватися, встаючи зi свого мiсця. Вiн неспокiйно перетнув простiр, що вiдокремлює його вiд оглядових екранiв на повний зрiст. Вони ще не були закритi захисними щитами. Взявшись за поручнi, вiн напружено вдивлявся в простiр битви. Його в черговий раз вiдвiдав серйозний сумнiв тому, що управлiння вирiшальною битвою було вручено шахiсту, який не за його словами не є фахiвцем цiєї гри. Але дороги назад не могло бути. Космiчне поле битви, затиснуте мiж планетами та їх супутниками, було iдеальним мiсцем для найбiльшої шахiвницi, але першi поразки в партiї вселяли занепокоєння за результат битви. Цiкаво про що ж думає зараз Олексiй Федоров, ворожив Глава Ради,
  Оглядаючись довкола, Олексiй шукав на проекцiї групу кораблiв, що вiдповiдали фiгурi слона. Десяток крейсерiв i руйнiвникiв, охопленi хмарою винищувачiв i фрегатiв, що передбачливо стартували з ангарiв, вийшло з зацiпенiння. Пiдготувавшись до пересування, i не бажаючи повторювати помилку iз власне захистом, як їхнi попередники, група кораблiв пересунулася ближче до флагмана. Завмерши в очiкуваннi нових наказiв, вони вирiшили так само дiяти автономно. Один за iншим у супроводi ескадрилiй винищувачiв сусiднього пiшака до атакованих дредноутiв рушили десантнi шатли з метою пiдтримки команд кораблiв у кровопролитних битвах, що йдуть на палубах.
  
  - Блокуйте вiдсiки корабля у мiсцях прориву! - кричав у мiкрофон на столi одного з операторiв Командир Аурiонського дредноута. - Мене не хвилює, що там залишиться частина екiпажу. Нам необхiдно затримати абордажнi команди ворога, до прибуття пiдкрiплення.
  По всьому кораблю надривалися бойовi сирени, що тримали на психiку мерехтiнням червоних ламп. Товстi перегородки опускалися, блокуючи вiдсiки корабля, яких зовнi вже присмокталися п'явки десантних шатлiв противника. Бойовi розрахунки команд iз сумом, але розумiнням вiдзначили, що опустилися у свої пази за їхнiми спинами аварiйнi стулки. Кожен солдат, замкнений у вiдсiку, тепер залишився вiч-на-вiч iз вторинними загарбниками. Пролунав вибух i шматок бронi, що утворився отвори, ввалився всередину коридорiв.
  - По ворогу вогонь! - пролунала команда сержанта, i в мить, що стукотiв по металi град куль, знайшов свої першi жертви. Десантники ворога у неприродних позах падали на пiдлогу. Тiльки показавшись з десантного шатла, вони, заливаючи кров'ю чужi палуби, продовжували прориватися, вiдкриваючи шквал вогню у вiдповiдь.
   Захоплення суден будь-якою цiною не повинно було бути допущене, i наступнi на допомогу своїм товаришам командири космодесанта крейсерiв, чудово це розумiли, нервово стукаючи пальцями по прикладу гвинтiвки.
  
  Федоров судомно зiтхнув i, пiдвiвшись, заново вмостився в крiслi. Ця шахова партiя погрожувала затягнутися надовго з пропорцiйно зростаючою кiлькiстю жертв з обох бокiв. Противник, бачачи, як первинний план атаки з трiском провалився, а концентрацiя сил Федерацiї на лiвому фланзi ставала все бiльш загрозливою, змiстив свiй флагманський корабель iз займаних центральних позицiй далеко на правий край армади. Там пiд захистом групи важких крейсерiв та есмiнцiв, вiн був набагато бiльшою безпекою. Скiльки там було кораблiв пiдтримки, невеликих фрегатiв i корветiв, Олексiй рахувати не став, уважно спостерiгаючи за рокiруванням чорних на дошцi. Потрiбно було посилювати атаку на лiвому фланзi. Беручи iнiцiативу до рук i Федоров, взяв до рук пiшака.
   - A1A2 -
  Тут же на рух була приведена група легких торпедних фрегатiв i корветiв у супроводi кiлькох сотень винищувачiв. Необхiдно було вибити угруповання крейсерiв ворога, якi все ще насiдають на стiйко вiдбиваючi атаки ворога дредноути. На жаль, цi великi кораблi вже припинили вогонь зi своїх знарядь i затихли. Навколо них у спалахах плазми схльостувалися ланки винищувачiв i штурмовикiв, що прикривали вiльний полiт торпед, тодi як усерединi давно вiвся бiй на багатоярусних палубах.
  Командир Аурiанського дредноута, з вiдчаєм спостерiгав за повiдомленнями своїх сусiдiв. Бiльшiсть ключових вузлiв їхнiх кораблiв було захоплено всюдисущим десантом ворога. У спробах вiдбити вже захопленi центри управлiння, було покладено багато вiдмiнних хлопцiв, якi тепер застилали своїми тiлами непрохiднi i розбитi коридори та пiдiрванi залишки мостiв палуб. Основна атака противника захлинулася, але й у Федерацiї мало було сил вiдбити захопленi точки. Командир зазначив на радарi, що йде на допомогу групу кораблiв, але, можливо, їхня допомога була вже сильно запiзнiлою.
  Пiдтягнутi Федоровим торпеднi фрегати випускали залп за залпом пiдпалюючи, що не бажали вiдступати крейсера "Туманностi". Раптом вся атакована група кораблiв супротивника, вже повнiстю втративши всi захиснi екрани i ремонтнi кораблi пiдтримки, мабуть, усвiдомивши, що вже не в змозi продовжувати облогу велетенських дредноутiв, пiшла на таран.
  
  Командир Аурiонського дредноута, i офiцери, що оточували його на мiстку, з тихим жахом спостерiгали, як палаючi зяючими пробоїнами крейсера противника, на всьому ходу стикалися з дредноутами Федерацiї, що їх перевищують їх розмiри. Кришилася броня, лопалися крiплення. Судна "Туманностi" не шкодуючи нiкого зi своїх десантникiв затиснутих у ключових вiдсiках майже захоплених кораблiв, в останньому кидку знищували i себе, i противника. Спалахали одночасно детонуючi реактори всiх добровiльних камiкадзе.
  - Командир! - крикнув один iз навiгаторiв. - Ворожий самогубець злiва на борту!
  - Вогонь iз усiх знарядь! - гаркнув Аурiонський Командир, бачачи, як палаюча маса пiдбитого крейсера йде на таран його непокiрного корабля. - Не дайте йому пiдiйти!
  Стрiлки не змусили себе довго чекати, концентруючи весь вогонь на супротивнику, що наближається. Яскравi вибухи попадань розмiтали на шматки всю передню частину судна, що наближається, вивертаючи навиворiт всi його нутрощi, якi тут же вiдносяться в космос. Але зiткнення було не уникнути. Командир, який все своє життя не раз пережив таран, мiцнiше втиснувся в крiсло. Очiкуваний страшної сили поштовх зiткнення струсив судно, зриваючи все обладнання зi звичних мiсць. Трiск i гуркiт конструкцiй, що руйнуються, супроводжується диким свистом, що виривається повiтря, був заглушений серiєю потужних вибухiв. Серед охопленого полум'ям капiтанського мiстка Командир в останню мить свого життя усвiдомив, що цього зiткнення йому вже не пережити.
  Яскравi вибухи осяяли проекцiю, на мить заслiплюючи Федорова, який безперервно стежить за драмою. Вiн замружився i коли знову розплющив очi, вiд дредноутiв i ворожих кораблiв у вiдомiй частинi простору не залишилося й слiду, лише величезнi шматки металу та скелетiв суден, наче метеоритне поле кружляли у рiзних напрямках, ускладнюючи просування iнших суден. Олексiй швидко перевiв погляд на дошку. Чорний слон взяв коня - B4C3.
  
  Судячи з проекцiї, було дивно, чому слон все ще залишався на дошцi. Придивившись уважнiше, Федоров помiтив два знерухомленi, сильно пошкодженi крейсери "Туманностi", що залишилися вiд групи противника, що шалено атакувала. У цьому миттєвому колапсi зникли мiльйони життiв, але тепер почуття полковника це вже не зворушило. У пам'ятi згадалася вiдома фраза Йосипа Сталiна: "Смерть однiєї людини - це трагедiя, смерть мiльйонiв - просто статистика". Невже вiн сам ставав черствим i байдужим до чужого горя механiзмом? Жодного спiвчуття лише нестримна лють. Вiн вiдвернувся вiд проекцiї i рiзко взяв слона, що провинився, пiшки - B2C3.
  Вiн розумiв, що сил торпедних фрегатiв i легких кораблiв буде цiлком достатньо, щоб добити залишки ворога, за пiдтримки вогню, що прикриває флагман, висунутих їм уперед крейсерiв. Усi битi фiгури змiтало спецiальне магнiтне поле. Чорний слон зник так само швидко, як i його жертва, що лежить бiля дошки. Але цього разу Олексiй не дозволив зробити невидимим силам ту саму процедуру з фiгурою супротивника. Першим схопивши чорного слона, вiн зганяючи всю свою злiсть, що було сил, зi злiстю шпурнув його в бiк проекцiї ворожого флоту. Перекидаючись у повiтрi, фiгурка пролетiла наскрiзь зображення флагманського корабля i зникла в глибинах космосу.
  - Щоб ти подавився гад! - нiкуди вигукнув полковник. Тихий шерех фiгури, що переставляється, був йому вiдповiддю - D5E4.
  Залишилися потужної вогневої пiдтримки, залишки Федеральних винищувачiв i те, що залишилося вiд фрегатiв, що утримують супротивника вiд початку бою танули на очах. Пiд вогнем далекобiйних знарядь дредноутiв супротивника судна розривало на частини, викидаючи вже мертвi тiла екiпажу в холодний вiдкритий космос. Не шкодуючи залишкiв своїх штурмовикiв, ворог навалився в останнiй спробi зломити опiр, роблячи йому непокiрними пiлотами. Нарештi останнiй корабель групи першого пiшака впав, що перетворюється на зоряний пил серiєю вибухiв останнiх суден. Полковник помстиво вiдправив новi сили винищувачiв, що прикривали зниклу з проекцiї групу вiйськ. Вiн знав, що атакуючi будуть перевершувати за силою та чисельнiстю, що зарвалися добряче пошарпаних штурмовикiв - D3E4. Чорний пiшак виявився бiля шахiвницi. Щiльним роєм, винищувачi оточили останнi фрегати "Туманностi", не даючи їм можливостi, точно прицiлиться. Штурмовики, вiдводячи на своєму хвостi до десяти винищувачiв, безуспiшно намагалися сховатися пiд захистом знарядь дредноутiв, але вiдстань була такою далекою, що лише їхнi уламки за iнерцiєю досягали безпечного простору. Незабаром iз противником було покiнчено. Тiльки зараз Федоров зрозумiв, у яку пастку заманив його ватажок "Туманностi", точнiше якусь дурiсть вiн зробив, задивившись на проекцiю, i забувши про iгрову дошку. Кораблi Федерацiї, що пiдпустили досить близько, Дредноути дали залп зi всiх своїх знарядь, швидко набираючи швидкiсть у просторi. Ворог перейшов у наступ. Разом, у одночасних спалахах прицiльних влучень, зникла третина всiх кораблiв групи месникiв. Зляканi, пiлоти в панiцi почали вiдступати, ослухаючись наказу та суперечить усiм правилам гри. Чорнi кораблi туманностi продовжували вогонь, нiкому не залишаючи шансiв. Залп слiдував за залпом i Федоров з кожним разом стискався у своєму крiслi. Вiн, незважаючи на проведену пiдготовку, все ще погано розбирався в тактицi флоту, а поряд з цим ще бiльше починав сумнiватися у своєму вмiннi грати в шахи. Пiлоти гинули як мухи, що потрапили пiд гiгантську мухобойку, а дредноути продовжували переслiдування, поступово займаючи щойно вiдвойований сектор. Нарештi вони зупинилися, повнiстю розiгнавши групу Федорова. Тим, кому пощастило пiти на повному ходу, поспiшали в ангари найближчих важких кораблiв, потiм, одержуючи новий наказ, перенаправлялися в рiзнi частини флоту. Комп'ютер, зарахував уцiлiлих до груп, що зазнали втрати в бою, тим самим, вiдновлюючи баланс - пiшак скотився зi столу - F6E4. Але й цьому ворог не зупинився, приймаючись здалеку обстрiлювати доступнi йому частини флоту Федерацiї.
  Отже. Частота терезiв недружелюбно хитнулася в бiк "Туманностi", що поступово переходить до масованого наступу. Намагаючись хоч чимось утримати втраченi позицiї, Федоров на зустрiч направив супротивнику рiвноцiнну йому групу кораблiв - G1F3, намагаючись прикрити кораблi, що були пiд щiльним обстрiлом. Цi герої досi примудрялися прикривати його крейсера на лiвому фланзi. Але ворог не збирався здавати позицiй i вирiшуючи змiцнити свiй успiх, продовжив рух уперед, розриваючи центральнi ряди флотилiї Олексiя. Вони впритул пiдiйшли до вже добряче пошарпаних крейсерiв, з ходу врiзаючись у їхнi лави i починаючи абордаж.
  
  Капiтан Хартiйського крейсера, розмiщеного безпосередньо в епiцентрi подiй, розумiв, що бiй мав далеко не на рiвнi. Його люди, що пройшли всю вiйну, зазнали безлiч поневiрянь, у тому числi i втрату свого свiту. Вони вiрили йому та беззаперечно виконували будь-якi накази. Капiтан розумiв, що сили ворога величезнi, але вiн продовжував вiрити у позитивний результат битви. Стоячи перед широко вiдкритими оглядовими вiкнами, вiн безстрашно дивився, як спереду з двох бокiв до його невеликого корабля затискаючи в лещата, наближалися два дредноути супротивника. Ворог хотiв взяти його тепленьким, готуючи абордажнi команди до залпу по обох бортах. Шалена перестрiлка висвiтлювала космiчний простiр рiзкими блискавками лазера та плазми. Кiлька разiв розряд потрапляв за метр вiд оглядового вiкна, але капiтан,
  "Сконцентрувати всю енергiю на гарматах з правого та лiвого борту!" - надiслав вiн думку операторам знарядь. - "Вимкнути щит на носi та кормi. Приготується до залпу за моєю командою."
  План був простим. Дочекатися, коли дредноути "Туманностi" пiдперши його з двох сторiн, приступлять до абордажу, зустрiти гадiв зливою з усього, що було в наявностi. Вiн розумiв, що навiть це його не врятує, але команди вiдступати нiхто не давав, тому вiн мав робити все, що в його силах. Радари засвiтилися точками шатлiв противника, що стартували з двох сторiн.
  "Вогонь!" - iз садистським задоволенням надiслав думку Капiтан.
  Крейсер, затиснутий мiж двома дредноутами, немов засвiтився як рiздвяна iграшка. Вся енергетична потужнiсть батарей була спрямована на посилення руйнiвностi без перебою знарядь, що стрiляли. Перша хвиля абордажних команд "Туманностi" була зметена, не залишаючи вiд себе навiть уламкiв. Капiтан Хартiйського крейсера, не припиняв вогонь, ризикуючи перегрiванням реакторiв, але вiн уже нiчого не втрачав, намагаючись заподiяти перед загибеллю якомога бiльшої шкоди вороговi. Другої хвилi абордажу не було. Два дредноута противника, оцiнили нахабство Капiтана i хором вiдкрили вогонь у вiдповiдь, тут же перетворюючи поверхню, незахищеною екранами бронi в пекло. До самої смертi Капiтан, що тонув у розривах, крейсера, що розривається, повторював лише одну думку - "Вогонь, вогонь, вогонь!", але виконувати наказ було вже нiкому.
  Нiхто не сумнiвався у результатi цього нерiвного бою, мiж переважаючими силами супротивника та групою крейсерiв та руйнiвникiв. Пiсля повного знищення групи судiв Федерацiї, ворог перенаправив вогонь всiх своїх знарядь, на кораблi iншої групи схожого класу i озброєння, що настирливо трiпали його з далека. Федоров був у сказi, коли фiгура чорного коня, завершивши пересування - E4D2, змiстила фiгуру слона.
  Вперше за всю битву заговорили гармати Федерального флагмана. Глава Ради неспокiйно глянув на операторiв, якi насторожено приникли до своїх екранiв. Ворог дiстався навiть їхнього, здавалося б, непереможного корабля, якому нiщо не загрожувало.
  
  - Що вiдбувається? - спитав вiн, пiдiйшовши до одного з офiцерiв.
  - Нiчого особливого, - вiдповiв той. Ми пiдтримуємо вогнем одну з найближчих груп. Флагману нiчого не загрожує.
  Це заспокоїло Главу Ради, але не надовго. Вiн хотiв попрямувати до Федорова, i дiзнатися якi несподiванки ще можуть чекати їх у майбутньому, але передумав, затримавши погляд на проекцiї бою. Обидвi флотилiї помiтно рiдшали, а космос наповнювався уламками та останками загиблих кораблiв, перетворюючись на своєрiдний пояс астероїдiв.
  Навiть у залi, Олексiй ясно вiдчув вiбрацiю крiсла, що нападала, коли нападники кораблi огризнулися килимовими серiями торпед, що перетворилися на нiщо, досягнувши потужних захисних екранiв головного корабля Федерацiї. Вони без особливих навантажень стримували цi порiвняно безболiснi укуси. Полковник, пiддавшись переляку, взяв фiгуру ферзя, спрямовуючи його на чорного коня - D1D2.
  
  - Що вiн робить? - вигукнув, Глава Ради, помiчаючи як кораблi, що знаходилися поряд з флагманом, iнтенсивно обстрiлювали нахалiв, рушили прямо на них, пiдпалюючи один дредноут "Туманностi" за iншим. Вiн злякався, помiтивши не проекцiї, яку групу кораблiв комп'ютер висунув на знищення незначних сил ворога. Тут були i численнi дредноути, i есмiнцi, що охоплюють майже всi основнi сили Федерального флоту, здатнi на швидке пересування будь-якої точки битви. Кораблi без труднощiв взяли ворога, що нахабно прорвався в сферу оточення. Через велику кiлькiсть активiзованих судiв, учасникам розправи довелося незручно розмiщуватися навколо жертви, намагаючись не зiткнутися один з одним. Зосереджуючись, вони методично почали розстрiлювати приреченi кораблi "Туманностi" з великокалiберного озброєння. Команди засуджених намагалися залишити гинуть пiд ударами суду, залишаючи їх немов щури на численних рятувальних капсулах. Але й цi дрiбнi судна ставали здобиччю стрiльцiв Федерацiї, спалахуючи, немов феєрверки пiд щiльним вогнем турелей. Зi сфери не було порятунку. Ворог методично i холоднокровно перетворювався на мотлох в покарання за свою зухвалiсть. Нiхто ще не розумiв, яка була зроблена жахлива помилка, зi зловтiхою знищуючи останнi ознаки життя дредноутiв. Полковник, не розрахував, що противник одразу скористається можливiстю пiдтягнути всi свої основнi сили у створений корадорами, що гинуть кораблями, що веде прямо до флагманського корабля, помстячи за загиблих товаришiв. Але й цi дрiбнi судна ставали здобиччю стрiльцiв Федерацiї, спалахуючи, немов феєрверки пiд щiльним вогнем турелей. Зi сфери не було порятунку. Ворог методично i холоднокровно перетворювався на мотлох в покарання за свою зухвалiсть. Нiхто ще не розумiв, яка була зроблена жахлива помилка, зi зловтiхою знищуючи останнi ознаки життя дредноутiв. Полковник, не розрахував, що противник одразу скористається можливiстю пiдтягнути всi свої основнi сили у створений корадорами, що гинуть кораблями, що веде прямо до флагманського корабля, помстячи за загиблих товаришiв. Але й цi дрiбнi судна ставали здобиччю стрiльцiв Федерацiї, спалахуючи, немов феєрверки пiд щiльним вогнем турелей. Зi сфери не було порятунку. Ворог методично i холоднокровно перетворювався на мотлох в покарання за свою зухвалiсть. Нiхто ще не розумiв, яка була зроблена жахлива помилка, зi зловтiхою знищуючи останнi ознаки життя дредноутiв. Полковник, не розрахував, що противник одразу скористається можливiстю пiдтягнути всi свої основнi сили у створений корадорами, що гинуть кораблями, що веде прямо до флагманського корабля, помстячи за загиблих товаришiв. яка була зроблена жахлива помилка, зi зловтiхою знищуючи останнi ознаки життя дредноутiв. Полковник, не розрахував, що противник одразу скористається можливiстю пiдтягнути всi свої основнi сили у створений корадорами, що гинуть кораблями, що веде прямо до флагманського корабля, помстячи за загиблих товаришiв. яка була зроблена жахлива помилка, зi зловтiхою знищуючи останнi ознаки життя дредноутiв. Полковник, не розрахував, що противник одразу скористається можливiстю пiдтягнути всi свої основнi сили у створений корадорами, що гинуть кораблями, що веде прямо до флагманського корабля, помстячи за загиблих товаришiв.
  - D8D2 - ферзь прямував на ферзя
  Двадцять п'ять дредноутiв i вiсiмдесят важких есмiнцiв у супроводi чотирьох руйнiвникiв кожен, а також нескiнченний потiк корветiв рiзного типу фрегатiв та iнших легких кораблiв "Туманностi" зникли з проекцiї i йдучи на мить у гiперпростiр. Комп'ютер жалiбно пискнув, це нiяк не пов'язувалося з розрахунками, якi вiн проводив. Але зникнення було не довгим. Скориставшись великим вiдкритим простором, що утворився пiсля останнiх розбiрок на лiнiї фронту, ворог одним махом перекинув основнi сили у центр Федерального флоту. Порiвняно велика група крейсерiв, що були поряд з флагманом, у яскравих спалахах розривiв, за кiлька секунд перетворилася на космiчний смiття. Неупереджений до подiй комп'ютер весело пискнув, виявивши солiдну частину флоту. Федоров схопився за голову. Вiн хотiв утримати фiгуру, що збивається, але магнiтне поле виявилося сильнiшим. Полковник не мiг змiнити перебiг фатальної гри.
  Глава Ради встав i в нервовому збудженнi наказав вiдкрити захиснi щити екранiв, бажаючи побачити майбутню бiйку на власнi очi. Вiн ще не розумiв, що група кораблiв флоту Федерацiї, за даними комп'ютера, була приречена.
  Побудованi в неправильному для масованої атаки ззовнi кораблi Федерацiї, що тiльки покiнчили з дредноутами, що прорвалися, були моментально знерухомленi, втративши свою маневренiсть. Кораблi супротивника, що з'являються з гiперпростору, завдавали удару за ударом.
  - Введiть убiк свiй посуд, - кричав у мiкрофон один з командиров есмiнця. - Ви не даєте нам мiсця для маневру.
  - Ми не можемо цього зробити! Справа по борту Аурiонський крейсер, - була вiдповiдь, палаючого дредноута, що спалахує при зiткненнi зi своїм корветом супроводу.
   - Дорогу!
  Неповоротливi кораблi, що збилися в купу, просто наскакували один на одного, намагаючись уникнути вогню супротивника. Катастрофа слiдувала за катастрофою. Занадто велика концентрацiя на маленькому вiдрiзку простору. У цей момент багато капiтанiв взялися за голови у поривi вiдчаю, намагаючись хоч якось вiдповiсти на удари кораблiв "Туманностi", не зачепивши своїх власних. Винищувачi, проходячи по нескiнченних лабiринтах величезних туш крейсерiв, натикалися на енергетичнi щити дредноута i гинули в останнiй спробi змiнити курс. Усi основнi сили Федерацiї, безпорадно борсаючись у просторi, приймали бiй рiвних сил супротивника, але що опинилися у вигiднiшому становищi, буквально бомбячи їх. Олексiй з жахом спостерiгав, як вiд п'яти ворожих судiв вiдокремилися численнi абордажнi шати, прямуючи до флагманського корабля.
   Глава Ради став розумiти, що ситуацiя вирiшується аж нiяк не найкращим чином, пiдбiг до свого крiсла та схопивши руками мiкрофон прокричав.
  - Командир Десанта, приготується до прийому абордажних команд. Активуйте коридорнi гармати. Не пропустiть їх до центру керування!
  - Так, що ж це робиться? - Видихнув вiн, впавши на своє мiсце. Вiн хотiв подумки втрутитися в управлiння флотом, але захисний екран захищав їх вiд думок ззовнi та виснаження. Залишалася лише використати голос. Новi попадання з усiх бокiв трясли корабель. На якусь мить погiршилася навiть якiсть проекцiї на радарах. Рiвнi ряди бойових машин "Туманностi" за лiченi хвилини змiшалися у звалищi бою. Де свiй, де чужий почав розiбрати майже неможливо.
  У цi моменти Федоров сподiвався, що розрахунки комп'ютера не вiрнi i ворожий ферзь буде зупинено на одну клiтинку вище, але зображення говорило про iнше. Шах королю був незаперечний. Самовпевнений ворог йшов на абордаж, не скуплячись на втрати людей та технiки. Вже завершилося захоплення суден постачання та кiлькох ближнiх крейсерiв Флагмана. Тiшило лише те, що ворог, так само як i флотилiя Федерацiї, втрачаючи корабель за кораблем, неминуче рiдшав. Палаючи та пошкодженi судна вiдступали або вибухали в серiї слiпучих спалахiв. Судна Федерацiї не встигнувши розiйтися один з одним стикалися з чорними махiнами "Туманностi", призводячи до загальних катастроф. Капiтани припинивши пiдкорятися командам комп'ютера тепер прагнули якнайшвидше вивести свої кораблi зi звалища. Втеча спостерiгалася з обох бокiв, а безмовний комп'ютер видавав новi накази, привласнюючи втiкачiв до нових груп фiгур, а також переквалiфiкуючи судна, що вiдступають, "Туманностi". Серед бедлама, що творився, полковник вловив регулярнi спалахи розривiв на ворожiй бронi кораблiв. Не в змозi визначити, хто i звiдки стрiляв, Федоров повернув свою увагу до шахiвницi. Так! Кiнь на правому фланзi виявився забутими далекобiйними дредноутами, що поливають ворога вогнем зi значної вiдстанi. Треба було виводити його на поле битви, щоб кораблi змогли використати всi переваги свого озброєння, знищуючи ворога одного за iншим i розчищаючи прохiд для пошкоджених суден, що вiдступали. Олексiй не знав, скiльки кораблiв з обох бокiв було знищено, а скiльки завмерло в безконтрольному станi, безмовно чекаючи на свою долю. Такого натиску та агресiї, мабуть, не чекала жодна зi сторiн, i до моменту, коли вiн здiйснив хiд - F3D2, сторони буквально розповзлися в рiзнi боки, зализуючи рани. На мiсцi битви, що залишилася, залишилося багато викручених скелетiв вигорiлих кораблiв, шматкiв рiзного металу i розплавленої бронi, купи, що обертаються в просторi мертвих тiл у скафандрах, а також iншого смiття, що залишилося пiсля бiйнi. Знищуючи на своєму шляху цi перешкоди, що небезпечно наближаються i загрожували пошкодити обшивку i захиснi екрани, розмiстилися дредноути Федерацiї, що досить пiзно прийшли на допомогу. На якийсь час запанувала тиша та спокiй. Сирени всерединi флагманського корабля змовкли. Аурiонськi солдати прибирали тiла членiв знищених команд абордажу "Туманностi", що прорвалися. Противник не дiяв не довго. Федоров з подивом спостерiгав, як кораблi.
  Виникла перепочинок була раптово порушена рухом легких кораблiв ворога на лiвому фланзi - A7A5.
  Федоров вiдповiв таким же зустрiчним рухом пiшака - A3A4. "Туманнiсть" знову почала пiдготовчi пересування у своєму тилу, розбудовуючи уцiлiлi важкi есмiнцi, готуючи їх до нового ривку в тому ж напрямку - F8D8. Полковник розкусив приготування, що готуються, збираючи власнi вцiлiлi сили i пiдтягуючи їх ближче до флагмана - A1D1. Туманнiсть знову активiзувала лiвий фланг, не збираючись вiдмовлятися вiд можливого прориву - B7B6. Олексiй не вiдставав, знову вiдправляючи на зустрiч групу легких суден - C3C4. Легкi фрегати пiд прикриттям вже вiдремонтованих та поповнених новими винищувачами крейсерiв, займаючи простiр у безпосереднiй близькостi до ворожих позицiй. Хмари знову густiшали, хоча вже не так грiзно, як на початку. Бiй уже не можна було виграти раптово, стадiя битви перейшла в виснажливу фазу. Група дредноутiв, що залишилася у противника, з метою послабити лiвий фланг Федерацiї, що готує контрудар, вдарила здалеку по незворушних, але постраждалих крейсерах - C6D4. На що полковник вiдповiв пiдкрiпленням з торпедних фрегатiв, що вклинилися мiж крейсерами, що обстрiлювалися, i дредноутами, що їх атакували, влаштовуючи активне торпедування супостата. Ситуацiя на лiвому фланзi загострювалася. Отримавши серiю влучень Федеральних "подарункiв", командир атакуючої групи "Туманностi" вирiшив пiти в гiперпростiр, виринувши прямо серед крейсерiв. Так само претендуючи органiзувати черговий прорив до флагмана Федерацiї, обстрiлюючи останнi прикриваючi сили, що зависли серед уламкiв недавнiх розбiрок - D4B3. з метою послабити лiвий фланг Федерацiї, що готує контрудар, вдарила здалеку по незворушних, але постраждалих крейсерах - C6D4. На що полковник вiдповiв пiдкрiпленням з торпедних фрегатiв, що вклинилися мiж крейсерами, що обстрiлювалися, i дредноутами, що їх атакували, влаштовуючи активне торпедування супостата. Ситуацiя на лiвому фланзi загострювалася. Отримавши серiю влучень Федеральних "подарункiв", командир атакуючої групи "Туманностi" вирiшив пiти в гiперпростiр, виринувши прямо серед крейсерiв. Так само претендуючи органiзувати черговий прорив до флагмана Федерацiї, обстрiлюючи останнi прикриваючi сили, що зависли серед уламкiв недавнiх розбiрок - D4B3. з метою послабити лiвий фланг Федерацiї, що готує контрудар, вдарила здалеку по незворушних, але постраждалих крейсерах - C6D4. На що полковник вiдповiв пiдкрiпленням з торпедних фрегатiв, що вклинилися мiж крейсерами, що обстрiлювалися, i дредноутами, що їх атакували, влаштовуючи активне торпедування супостата. Ситуацiя на лiвому фланзi загострювалася. Отримавши серiю влучень Федеральних "подарункiв", командир атакуючої групи "Туманностi" вирiшив пiти в гiперпростiр, виринувши прямо серед крейсерiв. Так само претендуючи органiзувати черговий прорив до флагмана Федерацiї, обстрiлюючи останнi прикриваючi сили, що зависли серед уламкiв недавнiх розбiрок - D4B3. вклинилися мiж обстрiлюваними крейсерами i дредноутами, що атакують їх, влаштовуючи активне торпедування супостата. Ситуацiя на лiвому фланзi загострювалася. Отримавши серiю влучень Федеральних "подарункiв", командир атакуючої групи "Туманностi" вирiшив пiти в гiперпростiр, виринувши прямо серед крейсерiв. Так само претендуючи органiзувати черговий прорив до флагмана Федерацiї, обстрiлюючи останнi прикриваючi сили, що зависли серед уламкiв недавнiх розбiрок - D4B3. вклинилися мiж обстрiлюваними крейсерами i дредноутами, що атакують їх, влаштовуючи активне торпедування супостата. Ситуацiя на лiвому фланзi загострювалася. Отримавши серiю влучень Федеральних "подарункiв", командир атакуючої групи "Туманностi" вирiшив пiти в гiперпростiр, виринувши прямо серед крейсерiв. Так само претендуючи органiзувати черговий прорив до флагмана Федерацiї, обстрiлюючи останнi прикриваючi сили, що зависли серед уламкiв недавнiх розбiрок - D4B3.
  З самого початку, розчарувавшись в ефективностi тактики використовуваної комп'ютером i секретною зброєю Аурiонцiв, Командувач Лiдiйської групою, безперервно стежив за подiями, що розвиваються. Невдача за невдачею дратувала його. I як тiльки ворожi кораблi виринули з гiперпростору прямо в їхньому строю, вiн вiддав команду.
  - Вимкнiть захисний екрани командних рубок. Я беру командування! Досить з мене цих дилетантських тактик!
  - Але, Шановний! Ви оголите нас для ментальних атак "Туманностi"! - заперечив ад'ютант.
  - Виконуйте! - вигукнув Лiдiйський Командувач востаннє.
   Доля крейсерiв, що прикривали наступ на лiвому фланзi, була швидко вирiшена їх ментальним пiдпорядкуванням i самознищенням.
  Голова Ради злякавшись, запросив зведення причин того, що сталося. Невже експериментальнi ментальнi щити є неефективними? Якщо так, то вони приреченi.
   - Шановний, вони самовiльно вiдключили щити, перед тим як потрапили пiд контроль "Туманностi" - вiдрапортував лейтенант, що увiйшов з надрукованою стрiчкою дiаграм.
  - МДАС. - промимрив Глава Ради, беручи в руки край дiаграми. - У мене двi новини. Хороша та погана. З якого почати?
   Лейтенант, який звик лише виконувати накази, здивовано глянув на цю дивну людину, трохи зам'явшись.
   - З поганий, Шановний...
  - "Туманнiсть" невiдомо може впливати на нашу свiдомiсть, навiть тут на пiдступах до столицi. Самi розумiєте, чого це може призвести. - Глава Ради зробивши паузу, перевернув лист i задумливо вивчивши все, до кiнця повернув лейтенанту. - А друга, мiй дорогий друже, те, що нашi ментальнi екрани винайденi, не даремно й виправдовують тi кошти, що були витраченi. Шкода, я не мiг у цьому переконатися ранiше, а то скасував би всю цю каламуту з шахами i уникнув невдоволення адмiралтейства.
   Останнє лейтенант не зовсiм зрозумiв, але сумлiнно кивнув i клацнувши пiдборами.
   - А може, я й не маю рацiї... - промовив сам собi пiд нiс Глава Ради, вивчаючи порiдлiлi ряди ворога.
   Федоров был вынужден тут же послать суда, все еще прикрывавшие Флагманский корабль на помощь гибнущим крейсерам, но не успел. Все произошло слишком быстро. Но застигнутые там врасплох корабли противника, не ожидали столь быстрой реакции Федорова, беспорядочно отступив, неся большие потери - D2B3.
  Сили з обох бокiв неминуче вичерпувалися. Олексiй розумiв реальнiсть загрози, що не зникає, але бачив, що побити один одного супротивникам вже було майже нiчим. Вiн втратив понад три чвертi всiх крейсерiв i дредноутiв Федерацiї. Не кажучи вже про купу есмiнцiв та легких кораблiв. Багато кораблiв, з виведеними з ладу енергетичними установками неслися в глибини космосу, багато хто перетворився на примари у виглядi скелетiв без бронi та обшивки та вивернутими назовнi нутрощами палуб. На проекцiї сил армади "Туманностi", полковник помiтив такий же великий недолiк кораблiв. Армада перестала бути такою, перетворившись на нiчим не примiтний, але ще сильний флот. Продовжуючи помiчати пересування у тилу супротивника - C8B7, Олексiй зауважував, що стратеги ворога не хотiли вiдмовлятися вiд скоєння прориву лiвим флангом, бажаючи знову пiдiбратися до флагмана непомiтно i спробувати здiйснити чергову спробу захоплення їх корабля. Олексiй, бажаючи запобiгти черговому задуму, який не випускає зi своїх рук iнiцiативу супротивника, вирiшив так само атакувати центром. Зiбравши в кулак половину кораблiв середнього класу, що залишилися в розпорядженнi, вiн наказав їм завдати удару прямо в центр армади - D1D8. Кораблi, пiрнувши в гiперпростiр, опинилися в самому центрi флотилiї противника. Такого повороту подiй нiхто не очiкував. Федерацiя, яка намагалася постiйно стримувати тиск наступу, раптово перейшла в атаку. Багато кораблiв було знищено до того моменту, як було пiдтягнуто сили резерву "Туманностi", вiдстороненi вiд приготувань атаки по флангу - A1D8. Блискавичний, але не настiльки результативний контрудар Федерацiї захлинувся. Кораблi в безладнiй втечi вiдступали, або, втративши двигуни, за iнерцiєю неслися в простiр, геть вiд мiсця зiткнення. Нiхто їх не переслiдував. Ворог не хотiв витрачати i так не великi сили з дрiбниць. Федоров втративши свою останню надiю i, залишивши оголеним центр флотилiї, наказав про негайне переведення флагмана на правий фланг, роблячи рокiровку. Обидва супротивники майже видихнулися, стягуючи в кулак усi наявнi кораблi для нових i нових наступiв. Хiд колишньої армади не змусив на себе довго чекати - H7H5. Олексiй, пiдсвiдомо розумiючи, що просто безглуздо витрачає останнi сили, в останнiй спробi прорватися на лiвому фланзi пересував вперед пiшаки, що залишилися. "Туманнiсть" уникаючи силового зiткнення на тому самому дiлянцi, несподiвано кинула крейсера, що залишилися - B7E4 в центр, влаштовуючи обстрiл, що прикривали флагман Федерацiї легкi судна. Раптом перекинутi сили з лiвого флангу послабили позицiю ворога на данiй дiлянцi i призвели до деяких незначних перемог на лiвому фланзi. Там уже майже не лишилося важких кораблiв. Виснаженiй Федерацiї не вдалося закрiпити успiх, досконалого прориву, i зi змiнним успiхом групи флоту знову були вiдкинутi назад. Олексiй, нарештi, повнiстю вiдмовився вiд iдеї атаки за знесиленим i виснаженим лiвим флангом, вирiшуючи сконцентрувати залишки сил на правому фланзi. Вiн повiв усi дредноути з лiвого флангу, пересунувши фiгуру бiлого коня в центр, а потiм ближче до розташування флагманського корабля. Вiн концентрував останнi сили флотилiї для удару на правому фланзi прямо за останнiми силами "Туманностi", використовуючи Флагманський корабель. Раптом перекинутi сили з лiвого флангу послабили позицiю ворога на данiй дiлянцi i призвели до деяких незначних перемог на лiвому фланзi. Там уже майже не лишилося важких кораблiв. Виснаженiй Федерацiї не вдалося закрiпити успiх, досконалого прориву, i зi змiнним успiхом групи флоту знову були вiдкинутi назад. Олексiй, нарештi, повнiстю вiдмовився вiд iдеї атаки за знесиленим i виснаженим лiвим флангом, вирiшуючи сконцентрувати залишки сил на правому фланзi. Вiн повiв усi дредноути з лiвого флангу, пересунувши фiгуру бiлого коня в центр, а потiм ближче до розташування флагманського корабля. Вiн концентрував останнi сили флотилiї для удару на правому фланзi прямо за останнiми силами "Туманностi", використовуючи Флагманський корабель. Раптом перекинутi сили з лiвого флангу послабили позицiю ворога на данiй дiлянцi i призвели до деяких незначних перемог на лiвому фланзi. Там уже майже не лишилося важких кораблiв. Виснаженiй Федерацiї не вдалося закрiпити успiх, досконалого прориву, i зi змiнним успiхом групи флоту знову були вiдкинутi назад. Олексiй, нарештi, повнiстю вiдмовився вiд iдеї атаки за знесиленим i виснаженим лiвим флангом, вирiшуючи сконцентрувати залишки сил на правому фланзi. Вiн повiв усi дредноути з лiвого флангу, пересунувши фiгуру бiлого коня в центр, а потiм ближче до розташування флагманського корабля. Вiн концентрував останнi сили флотилiї для удару на правому фланзi прямо за останнiми силами "Туманностi", використовуючи Флагманський корабель. i призвела до деяких незначних перемог на лiвому фланзi. Там уже майже не лишилося важких кораблiв. Виснаженiй Федерацiї не вдалося закрiпити успiх, досконалого прориву, i зi змiнним успiхом групи флоту знову були вiдкинутi назад. Олексiй, нарештi, повнiстю вiдмовився вiд iдеї атаки за знесиленим i виснаженим лiвим флангом, вирiшуючи сконцентрувати залишки сил на правому фланзi. Вiн повiв усi дредноути з лiвого флангу, пересунувши фiгуру бiлого коня в центр, а потiм ближче до розташування флагманського корабля. Вiн концентрував останнi сили флотилiї для удару на правому фланзi прямо за останнiми силами "Туманностi", використовуючи Флагманський корабель. i призвела до деяких незначних перемог на лiвому фланзi. Там уже майже не лишилося важких кораблiв. Виснаженiй Федерацiї не вдалося закрiпити успiх, досконалого прориву, i зi змiнним успiхом групи флоту знову були вiдкинутi назад. Олексiй, нарештi, повнiстю вiдмовився вiд iдеї атаки за знесиленим i виснаженим лiвим флангом, вирiшуючи сконцентрувати залишки сил на правому фланзi. Вiн повiв усi дредноути з лiвого флангу, пересунувши фiгуру бiлого коня в центр, а потiм ближче до розташування флагманського корабля. Вiн концентрував останнi сили флотилiї для удару на правому фланзi прямо за останнiми силами "Туманностi", використовуючи Флагманський корабель. i зi змiнним успiхом групи флоту знову були вiдкинутi назад. Олексiй, нарештi, повнiстю вiдмовився вiд iдеї атаки за знесиленим i виснаженим лiвим флангом, вирiшуючи сконцентрувати залишки сил на правому фланзi. Вiн повiв усi дредноути з лiвого флангу, пересунувши фiгуру бiлого коня в центр, а потiм ближче до розташування флагманського корабля. Вiн концентрував останнi сили флотилiї для удару на правому фланзi прямо за останнiми силами "Туманностi", використовуючи Флагманський корабель. i зi змiнним успiхом групи флоту знову були вiдкинутi назад. Олексiй, нарештi, повнiстю вiдмовився вiд iдеї атаки за знесиленим i виснаженим лiвим флангом, вирiшуючи сконцентрувати залишки сил на правому фланзi. Вiн повiв усi дредноути з лiвого флангу, пересунувши фiгуру бiлого коня в центр, а потiм ближче до розташування флагманського корабля. Вiн концентрував останнi сили флотилiї для удару на правому фланзi прямо за останнiми силами "Туманностi", використовуючи Флагманський корабель.
  Глава Ради, допивав свiй тонiзуючий напiй, краєм ока стежачи за млявими пересуваннями флотiв. Сили обох сторiн вичерпалися, а мiльярднi жертви найбiльшої в iсторiї битви були розпорошенi по всьому, що колись кишiв кораблями космосу. Тепер це був величезний цвинтар розбитих мертвих кораблiв i всiх тих частин, що залишилися. Неосяжний сектор, що став небезпечним для звичайного судноплавства у виглядi рухомих безладними траєкторiями останкiв, колись потужних i грiзних судiв. Було дивним, як Вiльнi Мисливцi досi не з'явилися в бажаннi пiдiбрати все, що представляло хоч якусь цiннiсть. Битва титанiв не закiнчилася, вона просто втратила свою гостросюжетнiсть. Вiн бачив як почав свiй рух Флагман, прямуючи до нiби очiкував їх сил "Туманностi". Допивши, вiн вiдкинув свою чашку убiк, спостерiгаючи як вона вщент розбилася об стiну. Оператори здригнулися i з цiкавiстю вiдiрвалися вiд своїх приладiв. Вiд чого такий спокiй? Можливо, вiд бездiяльностi вiдповiла свiдомiсть, i Глава Ради встав, розправивши форму. Тепер йому було просто необхiдно вiдвiдати Олексiя Федорова, тому що тiльки там, на шахiвницi, вiн мiг побачити реальну картину подiй, незахламлену космiчним смiттям, що колись вселяли страх у виглядi кораблiв, що наїжалися гарматами. Вiн давно збирався вiдвiдати Федорова, але боявся, що завадить йому, засудивши себе до втрати флоту, але тепер йому здавалося, що всi страхи повиннi бути позаду. З цими думками вiн, свиснувши ескорту, покинув капiтанський мiсток. вiд бездiяльностi дало вiдповiдь свiдомiсть, i Глава Ради встав, розправивши форму. Тепер йому було просто необхiдно вiдвiдати Олексiя Федорова, тому що тiльки там, на шахiвницi, вiн мiг побачити реальну картину подiй, незахламлену космiчним смiттям, що колись вселяли страх у виглядi кораблiв, що наїжалися гарматами. Вiн давно збирався вiдвiдати Федорова, але боявся, що завадить йому, засудивши себе до втрати флоту, але тепер йому здавалося, що всi страхи повиннi бути позаду. З цими думками вiн, свиснувши ескорту, покинув капiтанський мiсток. вiд бездiяльностi дало вiдповiдь свiдомiсть, i Глава Ради встав, розправивши форму. Тепер йому було просто необхiдно вiдвiдати Олексiя Федорова, тому що тiльки там, на шахiвницi, вiн мiг побачити реальну картину подiй, незахламлену космiчним смiттям, що колись вселяли страх у виглядi кораблiв, що наїжалися гарматами. Вiн давно збирався вiдвiдати Федорова, але боявся, що завадить йому, засудивши себе до втрати флоту, але тепер йому здавалося, що всi страхи повиннi бути позаду. З цими думками вiн, свиснувши ескорту, покинув капiтанський мiсток. Вiн давно збирався вiдвiдати Федорова, але боявся, що завадить йому, засудивши себе до втрати флоту, але тепер йому здавалося, що всi страхи повиннi бути позаду. З цими думками вiн, свиснувши ескорту, покинув капiтанський мiсток. Вiн давно збирався вiдвiдати Федорова, але боявся, що завадить йому, засудивши себе до втрати флоту, але тепер йому здавалося, що всi страхи повиннi бути позаду. З цими думками вiн, свиснувши ескорту, покинув капiтанський мiсток.
  
  - Роздiл 64 -
  
  Холодний Розум перший раз за всю iсторiю iснування їхньої раси був збентежений. Його незламна армада, втрачала корабель за кораблем, зазнаючи величезних втрат. Вiн не розумiв, як цi люди, блокувавши самих себе вiд ментальної комунiкацiї, могли так швидко i точно реагувати в моменти битви. Так. Вiн намагався пробити їхнiй захист i взяти пiд контроль головну людську iстоту, яка керувала боєм, але всi спроби не мали успiху. Вiн не сумнiвався в тому, що воно перебуває на величезному кораблi, за перехопленими уривками передач, охарактеризованими як Флагман. Але єдиний спосiб дiстатися до нього була фiзична атака на корабель. Пiд час усiєї битви "Туманнiсть" тримала iнiцiативу у своїх руках, але цiною цього були мiльярди покладених на iгровий стiл життiв пiлотiв та екiпажiв кораблiв. Розум не хотiв терпiти першу за всю iсторiю поразки, i наказав негайно дослiджувати данi, переданi з єдиних захоплених, а потiм знищених машин супротивника. На його удачу, цi дурнi вiдключили свiй захист, пiдставляючи свою примiтивну свiдомiсть на розтерзання. Звiт про аналiз даних, отриманих, повинен був надiйти з хвилини на хвилину.
  "Господар..." - тихо i несмiливо звернувся до нього головний аналiтик. Холодний Розум негайно поринув у його свiдомiсть, в одну мить, вивчаючи та розумiючи результати аналiзу. Вони не дуже втiшили його, якщо його сутнiсть взагалi було здатне вiдчувати це почуття, але дiзнався для себе багато. Флотилiя противника управлялася за допомогою комп'ютерних команд, що визначали стратегiю та голосовий зв'язок мiж командирами, що забезпечують зв'язок вчасно безпосереднього зiткнення та бою. Це забезпечувало, хоч i блискавичнi, але ефективнi тактичнi рiшення.
  Хитрiсть полягала в тому, що всi команди центрального комп'ютера прямували безпосередньо до бортового комп'ютера корабля, призначенi лише йому. Цей факт унеможливлював аналiз всiєї битви i загальної кiлькостi команд, визначаючи головний принцип прийнятих рiшень. Розум вiдмiлив припущення аналiтика у тому, що це бiй керувалося комп'ютером. Занадто багато комбiнацiй та змiнних. Припущення про невидимого керiвника було пiдтверджено. Пiд кiнець всiх розрахункiв та вивчення всiх деталей аналiзу групи технiчних аналiтикiв, Холодний Розум визначив собi два варiанти наступних дiй. Перший - вiн мiг, захопивши ще один корабель скористатися зворотним кодом i через локальну мережу флоту Федерацiї, впровадитись у центральний комп'ютер, зрозумiти та змiнити принцип дiї програми. В даному випадку виникали двi проблеми, захоплення нових судiв, реакцiя невiдомого оператора, який вирiшив потягатися силами з "Туманнiстю". Варiант другий - зрозумiвши принцип дiї генератора, що блокує проникнення енергiї думки, сконцентрувати енергiю всiх пiдлеглих йому людей на проникненнi пiд щит Флагманського корабля Федерацiї, намацавши свiдомiсть оператора, що зарвався. Тут єдиною невеликою проблемою був захисний екран. Зваживши всi "за" i "проти", Холодний Розум вибрав бiльш прийнятний та приємний йому другий варiант. намацавши свiдомiсть оператора, що зарвався. Тут єдиною невеликою проблемою був захисний екран. Зваживши всi "за" i "проти", Холодний Розум вибрав бiльш прийнятний та приємний йому другий варiант. намацавши свiдомiсть оператора, що зарвався. Тут єдиною невеликою проблемою був захисний екран. Зваживши всi "за" i "проти", Холодний Розум вибрав бiльш прийнятний та приємний йому другий варiант.
  
  - Олексiю, як у вас справи? - запитав Глава Ради, несподiвано для захопленого Федорова входячи в примiщення, занурюючись по колiно в зоряну безодню проекцiї.
  Полковник здригнувся i обернувся. Фiгура Глави Ради утворилася посеред проекцiї простору, поступово наближаючись i розганяючи ногами скелети розбитих кораблiв. Олексiй вразився, як спокiйно ця людина йшла трупами, хоча це i була для нього лише проекцiя.
  - Хочете знати правду? - серйозно спитав Федоров, на мить, вiдриваючись вiд партiї.
  - А що в нiй не так? - здивувався Глава Ради, пiднiмаючись на височину i дивлячись на шахiвницю. Тiльки тепер, порахувавши кiлькiсть фiгур, вiн став набагато серйознiшим.
  - Ви хочете сказати, що шанси, як i ранiше, рiвнi? Як i на початку партiї? - Запитав Голова Ради.
  - Я нiчого не хочу сказати. Я вам не астролог, передбачення складати. - огризнувся Федоров, винно упираючись поглядом у дошку.
   - А НАМ було б дуже цiкаво - не своїм голосом промовив Глава Ради, рiзко хапаючись за голову i заплющуючи долонями очi.
  У Федорова холодок пробiг спиною. Вiн вперше почув цей дивний начебто потойбiчний голос. Вiдiрвавшись вiд дошки, вiн повiльно пiдняв очi i глянув на Главу Ради, яка спокiйно опускала долонi в кишенi штанiв. Зустрiвшись з ним поглядом. Олексiй вiдчув, як заворушилися рiдкi волоски на його потилицi. Чорний погляд без зiниць уважно вивчав його. Вiн нiколи не бачив Голову Ради такою.
  - Що з вами? - ошелешено, спитав Федоров, до тремтiння вiдчуваючи себе незатишно.
  - Якщо ви маєте на увазi Голову Ради, то зараз її тут немає. - вiдповiв той самий неприємний голос.
   Олексiй, проковтнув слину i, зiбравшись з думками, не хоч продовжив.
   - А з ким я маю честь розмовляти?
  - Як би ви хотiли, щоб ми представилися? - заворушив губами Голова Ради.
  - Так, щоби менi було зрозумiло. - починав приходити до тями вiд подиву Федоров.
  - Добре. МИ ваш опонент у цiй грi. - була вiдповiдь.
  - Чому ми? - спитав полковник.
  - Тому що зараз iз вами спiлкується група розумiв. - Особа Глави Ради, як i ранiше, не виражала жодних емоцiй.
   - Як ви сюди потрапили... - спробував сформулювати фразу полковник. - Точнiше, як ви проникли в голову мого знайомого?
  - Це досить складна процедура. Ми могли, заволодiти будь-яким розумом на цьому кораблi, але в силу дiючого блокування, найрацiональнiше було вибрати саме його.
  - Ок. Тодi чому мене? - Обережно поцiкавився Олексiй, радiючи з того, що йому не пощастило стати жертвою.
  - Ми б не змогли заволодiти вашим розумом. А ваш друг, дуже важлива особа у Федерацiї, через якого ми можемо пiдпорядкувати її майже повнiстю. - була жахлива, але водночас i заспокiйлива вiдповiдь. У Федорова вiдлягло на серце i, переставши, непокоїться за свою долю, вiн поцiкавився.
  - Гаразд. I чого ви хочете?
  - Перемогти, як i ви. Продовжимо гру?
  - Хiба вам мало полагодити собi весь флот Федерацiї прямо звiдси? - зухвало осмiлiлий полковник.
  - Якби було достатньо, ми б це зробили. Але всьому провиною навколишнє кораблi захисне поле, на нейтралiзацiю якого в нас, поки що не вистачає енергiї.
  Олексiй розмiрковував. Вiн уперше задумався, чи варто взагалi продовжувати цю смертельну гру, залишивши все як є. Якщо перед ним справдi його опонент, може, варто просто домовитися, з'ясувати справжнi причини експансiї, закликати до голосу розуму, щоб уникнути подальшого кровопролиття або, нарештi, дiзнатися щось про свою доньку.
  - Ви дарма думаєте так голосно. - перервав його не Голова Ради. - Дивно, що за цей час вас не навчили блокування думок.
   Федоров здивовано скинув брову, не зовсiм розумiючи, що йому хотiли сказати.
  - МИ не надамо, вам жодних вiдповiдей на вашi запитання щодо мирного врегулювання, оскiльки це не ваша справа. Єдине, що ми можемо вам сказати. У нас немає Вашої дочки.
  - I де ж вона? Що ви з нею зробили?
  - Повнiстю нiчого. Вона була потрiбна нам для дещо iнших цiлей, нiж Федерацiї, але, судячи з останнiх даних їй та її друговi, вдалося втекти вiд наших пошукових груп.
  Федоров усмiхнувся. Ай та Iрина. Вiн не переставав пишатися своєю дочкою. Бiльше того, вiн, нарештi, отримав яскравий i незаперечний доказ того, що не помилився тодi на площi та його донька, як i вiн сам, перебуває в цьому ж божевiльному часi та просторi. Отже, шанси зустрiти її у нього зростають у кiлька разiв. Дiзнавшись лише небагато, полковнику, що розгорiвся цiкавiстю, раптом захотiлося вивудити з голови його вже зниклого для себе товариша якомога бiльше iнформацiї, раз вже представилася така унiкальна у своєму родi можливiсть.
   - А ви не могли б сказати, що про спосiб пересування в часi?
  - Ми нiчого не знаємо. - була вiдповiдь.
  - Може, ви знайшли щось у свiдомостi мого колишнього друга? - не вгавав Федоров.
  - Щось є, але вам це не допоможе. Є правда люди, якi знають набагато бiльше.
  - I де їх можна знайти? - Змовницьким тоном продовжував Олексiй
  - Полковнику, це надто цiнна iнформацiя, щоб повiдомляти вам, хоч i стосується вона саме вас та близьких вам людей. Вибачте, на даний момент ми не надамо вам жодних вiдповiдей на цю тему. - вiдповiв НЕ Голова Ради, обриваючи останню ниточку Федорова. Але полковник не знiяковiв i швидко переклав тему.
   - Що ви зробите, якщо переможете?
   - Продовжимо експансiю.
   - Для чого?
  - Ми ще раз повторюємо - це не ваша справа. Вам взагалi не слiд з'являтися в цьому тимчасовому вiдрiзку. Хоча ми не приховуємо того, що ви принесли користь нам, а можливо, ще принесете в майбутньому.
  - Ну а якщо програєте? - Вирiшив добити своїми нескiнченними питаннями Олексiй.
  - Тепер цього вже не станеться. - була холодна вiдповiдь, що супроводжувалась подобою посмiшки.
  - Це чому ж? - злякався полковник.
  Але тепер вiдповiдi не було. НЕ Глава Ради спритно вийняв руку з кишенi i пересунув одну iз чорних фiгур. Кораблi на проекцiї рушили. Жорстока гра, правила якої тепер були вiдомi i противнику, продовжувалась. Полковником, який зовсiм втратив до всiєї цiєї бiйнi iнтерес, раптом знову опанував неприхований азарт.
  Минуло ще пiв години, пiд час якої Олексiй зазнав поразки у своїй безглуздiй атацi на "Туманнiсть", сильно пошпарувавши флагманський корабель. Захопившись, вiн пропустив у тил важкi кораблi ворога. Фiгури танули, немов на очах i, нарештi, на полi бою залишилося лише два королi та два чорнi пiшаки. Федоров чудово розумiв, що це означало, i сумно подивився на нерухомого не голову Ради, який так само з байдужим виглядом вивчав його чорними обпалюючими холодними очима.
  - НАМ дуже сподобалася ця гра, Олексiю, але ви приреченi на поразку. Що, в принципi, було вiдомо з самого початку - поставив його перед фактом опонент, що переселився в тiло Глави Ради.
  - Як же так? - закричав Федоров, пiдводячись.
  - Все просто. Ви не навчилися блокувати перебiг ваших думок. Поруч iз вами нам були доступнi всi вашi запланованi ходи. Варто було скористатися нашою порадою i перестати розмiрковувати так голосно. У вас це чудово вийшло б, якби на вашому мiсцi була ваша дочка.
  Федоров у поривi злостi стискав i розтискав кулаки. Вiн не хотiв миритися з поразкою, бо вiдчував, що його просто надули. Обвели навколо пальця, хоча вiн сам був побiчно в цьому винен. Що вiдбудеться незабаром? Вiн боявся навiть припустити, адже для людини немає нiчого страшнiшого за невiдомiсть. Чи залишиться, вiн потрiбний їм? Федоров глянув на майже порожню шахiвницю i в поривi лютi одним помахом смiв усi фiгури, що лежали бiля неї. Простеживши їхнiй короткостроковий полiт, вiн оглянув простiр навколо. Проецiйований космос був схожий на величезний цвинтар, який став останнiм притулком для мiльярда людських життiв, але своє вiн просто так вiддавати не збирався. Зiбравшись iз духом, вiн перевiв погляд на НЕ Главу Ради i смiливо глянув у чорнi бездоннi очi опонента. Скрипнувши зубами,
  - Це ми ще побачимо, хто програв! - кинув вiн у безпристрасне холодне обличчя, повну ненавистi фразу, i рiзким рухом пересунув на дошцi єдину бiлу постать короля, що залишилася, на клiтку вперед.
  
   ЧАСТИНА ШIСТЬНАДЦЯТА
  
   "Додому"
  
   - Роздiл 65 -
  
  - Увага, вихiд з гiперпростору вiдбудеться через три... двi... - вiдраховував секунди оператор Вiльних мисливцiв, повiдомляючи всьому крейсеру, про те, як швидко їм належало вкотре схльоснутися в сутичцi з "Туманнiстю". Iрина була призначена головнокомандувачем флоту, чого власне i домоглася своєю згодою залишитись донькою лiдера Вiльних Мисливцiв. Але насправдi нею рухало нестримне бажання скорiше дiстатися Аурiона i визволити свого справжнього батька, заради якого вона була готова йти на будь-якi жертви. З подачi дiвчини вони на пару з Саймоном, не дивлячись на всi його так i не обґрунтованi протести, зайняли капiтанський мiсток вже знайомого крейсера Капiтана Рiтрела. Господар корабля в останнiй момент покинув свою каюту i прибув у супроводi своєї дружини,
  Саймон, помiчаючи докiрливi погляди Айвi, намагався не зустрiчатися з нею поглядом. Добре, що у нього теж було досить важливих справ, з ментальною пiдготовкою абордажних команд. За домовленiстю з Iрою до його обов'язкiв входило займатися управлiнням космiчним десантом пiратiв. Дiвчина ж безперервно готувалася до можливої iнтенсивної битви у космосi. Iншими словами, вони обоє зайнялися тим, що найкраще вмiли робити їхнi другi особи. Сидячи iз заплющеними очима на капiтанському крiслi, Iрина не помiтила, як у момент виходу Айвi навмисне вщипнула, що схилився над внутрiшньою проекцiєю Флагманських кораблiв Федерацiї та "Туманностi" Саймона. Десантник смикнувся вiд болю, i ледве носом не встромився в дослiджувану проекцiю, надбання та гордiсть агентурної розвiдки Вiльних Мисливцiв. Можливо,
   - Айвi... - з докором обернувся Саймон.
  Вона запитливо глянула на нього i, як нi в чому небувало, вiдвертаючись, взяла свого чоловiка пiд руку. Вдвох вони стали спостерiгати за поглядом космосом, огляд якого був доступний через не закритi щити оглядових вiкон-екранiв рубки.
   - Боже мiй... - видихнув Саймон, стежачи за тим, як повз них пропливали величезнi оплавленi шматки зруйнованих останкiв, велетенських кораблiв.
   Iрина розплющила очi i, кидаючи погляд то на об'ємну проекцiю радару, то на видовище, що представило її погляду, не могла повiрити в масштаби i обсяги битви.
   - Цiкаво, є тут хто живий, - задумливо промовив Капiтан Рiтрел, обiймаючи за талiю свою дружину в момент, коли об екран, iз зовнiшнього боку обертаючись по iнерцiї навколо своєї осi, стукнулося мертве тiло, закутого в броню скафандра Аурiонського пiхотинця.
  - Он ще один, - показала пальцем Айвi, - їх тут тисячi. Цiла армiя мерцiв.
  Iрина з жахом дивилася на краєвиди космосу, що пропливали за краном. Радар же в цей час знову i знову проектував данi про новi розбитi суди, розкиданi по всьому навколишньому флотилiю простору. Один за одним з'являлися скелети дредноутiв есмiнцiв та крейсерiв. Уламки корветiв та залишки фрегатiв. Щiльний зоряний пил, швидше за все, були знищенi та розпорошенi винищувачi та штурмовики. Весь цей мертвий мотлох ускладнював просування вперед кораблiв Вiльних Мисливцiв, але вони вперто пробивалися до центру битви, розчищаючи найскладнiшi мiсця вогнем зi своїх знарядь.
  - Шановна, - пожвавiшав один з офiцерiв, вiдриваючись вiд своїх приладiв. - Прямо по курсу помiчено функцiонувальну групу кораблiв i, схоже, бiй ще триває.
  Iрина, збiльшила оновлену дiлянку проекцiї. У просторi, оточенi численними штурмовиками та торпедними фрегатами "Туманностi" зчепилися два велетенськi кораблi. Вони так щiльно знаходилися один до одного, що знищення одного з них спричинило б смерть iншого. Сумнiвiв не залишалося мiж Флагманами ворогуючих сторiн, йшов жорсткий абордаж iз використанням стикувальних вузлiв. Вона зосередила всi свої думки i вiддала команду, що слiдував за ними флоту, попрямує на мiсце битви, потiм упiймала погляд Саймона i вимовила.
   - Ну, що милий, здається, у тебе буде ще один шанс показати, наскiльки ти хороший командир.
  Саймон усмiхнувся i послав повiтряний поцiлунок, краєм ока помiчаючи злий погляд Айвi.
  Незабаром їхнi кораблi зависли в безпосереднiй близькостi вiд подiй, що вiдбуваються. Капiтан кожного судна Вiльних Мисливцiв на власнi очi мiг насолодитися видовищем битви двох титанiв, оточених мошкарею винищувачiв i штурмовикiв. Iрина майже мала рацiю, передбачаючи жорсткий вигляд абордажу мiж двома непримиренними ворогами, але наскiльки ж було її здивування, коли, прибувши на мiсце, вона побачила справжнє видовище. Жодною стиковкою мiж флагманами i не пахло. Вони просто зiткнулися, розвертаючи та роздираючи один одному броньованi боки. Немов сiамськi близнюки вони об'єдналися в одне цiле. Їхнi захиснi поя, з'єдналися у велике дефектне поле, що перевантажує реактори i мерехтить лiловим кольором. З пробоїн, що виникли, виривалися язики полум'я, iншi пробоїни використовувалися нiби шлюзи, для проникнення на корабель супротивника. Рукопашна, мiж незграбними, одягненими в скафандри десантниками та пiхотинцями йшла навiть на поверхнi кораблiв. У цiй людськiй кашi було складно зрозумiти, де i кого б'ють Федеральнi сили, а де розстрiлюють свiй останнiй боєзапас, що мали iмперськi амбiцiї десантники "Туманностi". Дiвчина, як i пiдлеглi, їй пiвтори сотнi важких крейсерiв та есмiнцiв Вiльних Мисливцiв завмерли в розгубленостi в навколишньому просторi. За весь перебiг вiйни Вiльнi Мисливцi не виступали на боцi жодної зi сторiн. Що їм треба робити далi, залежало лише вiд бажання молодої особи, визначеної їхнiм провiдником єдиною спадкоємицею роду. А вона готова на ризик, все ж таки не хотiла ризикувати даремно. а де розстрiлюють свiй останнiй боєзапас, якi мали iмперськi амбiцiї десантники "Туманностi". Дiвчина, як i пiдлеглi, їй пiвтори сотнi важких крейсерiв та есмiнцiв Вiльних Мисливцiв завмерли в розгубленостi в навколишньому просторi. За весь перебiг вiйни Вiльнi Мисливцi не виступали на боцi жодної зi сторiн. Що їм треба робити далi, залежало лише вiд бажання молодої особи, визначеної їхнiм провiдником єдиною спадкоємицею роду. А вона готова на ризик, все ж таки не хотiла ризикувати даремно. а де розстрiлюють свiй останнiй боєзапас, якi мали iмперськi амбiцiї десантники "Туманностi". Дiвчина, як i пiдлеглi, їй пiвтори сотнi важких крейсерiв та есмiнцiв Вiльних Мисливцiв завмерли в розгубленостi в навколишньому просторi. За весь перебiг вiйни Вiльнi Мисливцi не виступали на боцi жодної зi сторiн. Що їм треба робити далi, залежало лише вiд бажання молодої особи, визначеної їхнiм провiдником єдиною спадкоємицею роду. А вона готова на ризик, все ж таки не хотiла ризикувати даремно. Що їм треба робити далi, залежало лише вiд бажання молодої особи, визначеної їхнiм провiдником єдиною спадкоємицею роду. А вона готова на ризик, все ж таки не хотiла ризикувати даремно. Що їм треба робити далi, залежало лише вiд бажання молодої особи, визначеної їхнiм провiдником єдиною спадкоємицею роду. А вона готова на ризик, все ж таки не хотiла ризикувати даремно.
  - Капiтан Рiтрел, спробуйте зв'язатися iз Федеральним флагманом. - звернулася вона, що тут же зреагував пiрату. Вiн випустив iз обiйми свого першого помiчника i швидко пiдiйшов до оператора зв'язку.
  - Що їм передати? - поцiкавився вiн.
  - Запитайте, чи не потрiбна їм допомога, - усмiхнулася Iрина, ловлячи на собi здивований погляд Саймона, який уже встиг пiдготувати всiх своїх командирiв. Якийсь незрозумiлий страх стиснув у нiй рiшучiсть самої зв'язатися з кораблем. Вона немов першокласниця боялася пiдняти руку на уроцi, навiть знаючи правильну вiдповiдь. Начебто зараз лише вiд неї залежало чи живе її батько чи загине. Вона боялася вирiшувати, але iнтенсивно боролася iз цим страхом.
  На виклик вiдгукнулися не одразу. Але незабаром на зображеннi з'явився лейтенант Аурiанського флоту. Рiтрел швидко запитав, отримуючи таку ж швидку ствердну вiдповiдь, потiм запитливо глянув на Iрину.
  - Гаразд. Спасибi, Капiтане, далi я сама. - Нарештi схопилася зi свого мiсця дiвчина, розумiючи комiчнiсть ситуацiї. Намагаючись бiльше не думати про поганий результат усiєї операцiї, вона пiдiйшла до проекцiї.
  - Лейтенанте, хто у вас там головний? У сенсi хто керує боєм? - надiслала вона запит.
  - Комп'ютер, Шановна. Ми виконуємо кодовий наказ. - вiдрапортував Лейтенант, неабияк здивував Iрину вiдповiддю. Хоча, з огляду на можливостi "Туманностi" заволодiти будь-яким розумом, можна було зрозумiти, навiщо Федерацiя йде на подiбнi екзотичнi рiшення.
  - Добре, хто оператор комп'ютера? - Поставила вона питання iнакше.
   - Це секретна для нас iнформацiя, Шановна, - винувато розводячи руками, видавив iз себе Лейтенант, розумiючи, що своїми вiдповiдями може позбутися добровiльної пiдтримки Вiльних Мисливцiв, яка б їм анiтрохи не завадила.
   Iрина глибоко вдихнула та видихнула.
   - Гаразд, для кого ця iнформацiя не є секретною?
  - Для Глави Ради, - здається, до лейтенанта дiйшло, що вiд нього хочуть, i додав. - Але вiн пiшов у зону експерименту i бiльше його нiхто не бачив. Усi уявнi сигнали блокуються нашим захисним полем, тому ми можемо зв'язатися з ним.
  - Чорт! - розсердилася Iрина. - I де ця зона?
  - У нас на палубi "Д", Шановна, - викарбував Лейтенант. - То ви допоможете нам чи нi?
   - Я подумаю, - рикнула дiвчина i вимкнула зв'язок.
  - Щось не в порядку з цiєю палубою "Д" - почав зi свого кута Саймон, розглядаючи проекцiю палуб Флагмана Федерацiї. - Думаю, треба допомогти їм, а вони в жодному разi не зможуть потiм вiдмовити тобi, зустрiтися з батьком.
  - У цьому є логiка... - вставила свої три копiйки Айвi, розташувавшись у крiслi оператора. Вона з усiх сил намагалася привернути до себе увагу об'єкта своїх бажань.
   - Гаразд, - зважилася Iрина - Саймон, вiдправляй своїх хлопцiв.
  
  Коли першi Вiльнi Мисливцi вступили в бiй, десантники "Туманностi" збентежилися, крок за кроком вiдступаючи з палуб Федерального судна за розбитi перегородки власного флагмана. Зграї з солянки змiшаних в одну купу винищувачiв фрегатiв i штурмовикiв Вiльних Мисливцiв, почали методично очищати простiр навколо чорної зарази штурмовикiв i фрегатiв "Туманностi", що зустрiчаються i пiдтримуються радiсними вигуками, що залишилися живими Аурiонськими пiлотами. Незабаром бiльшiсть палуб Флагманського корабля були очищенi вiд встиглих там десантникiв ворога. Загнаний чорний звiр продовжував кусатися, але вже не становив великої загрози. Правда вони ще могли влаштувати добровiльне самознищення свого Флагманського корабля, влаштувавши ситуацiю на кшталт "не нашим i не вашим".
  Саймон, що весь час рвався в бiй, не дивлячись на всi небезпеки, що загрожували, упросив Iрину, яка добряче переживає за нього, особисто вирушить на борт Аурiонського командного корабля. Дiвчина погодилася лише за однiєї умови, що вона пiде разом з ним, чому Саймон так само вiдчайдушно почав чинити опiр. Вiн не хотiв ризикувати її життям, зовсiм не турбуючись за своє власне, коли вона думала про всiх вiдразу. У результатi, пiсля поставленого Iриною ультиматуму, вони у супроводi солiдного ескорту попрямували на вiдбитий корабель разом. Бiй не вщухав, але центр баталiї змiстився на переходи, що утворилися при зiткненнi, з одного гiганта на iнший. Пересування рештою Флагмана не представлялося настiльки небезпечним як на початку битви. Саймон йшов першим, намагаючись триматися на два кроки попереду своєї супутницi. Перед ним,
  Нарештi, що цiкавить їхню палубу "Д" було досягнуто. Iрина сподiвалася знайти у ньому, командувача залишками Федеральної флотилiї серед одного пошкодженого корабля. Пiд загрозою пiратського флоту вона могла офiцiйно вимагати видачi її батька Вiльним Мисливцям. У душi ж дiвчина не хотiла робити аурiонцiв заручниками нової фракцiї, просто лише вiд її обличчя, вона могла робити будь-якi офiцiйнi вимоги або вносити пропозицiї. Особисто з Iриною Федоровою нiхто не став би розмовляти. В обмiн на вимогу запропонувати вона могла найактуальнiшу в даний момент для Федерацiї допомогу з численних знарядь флоту, що чекав їх зовнi. Впiймавши Саймона за руку, вона зупинилася.
   - Любий, пообiцяй менi одну рiч.
  - Яку, Iр? - зацiкавився Саймон.
   - Що, ти цiлком i повнiстю пiдтримаєш мене у всьому, що я б не сказала.
  - А чого ти взяла, що я можу не пiдтримати? - здивувався Саймон. - Хоча... дивлячись, що ти збираєшся сказати.
  - От бачиш! - усмiхнулася дiвчина. - Настав час припиняти пiддавати мої слова сумнiву. Якщо я погодилася очолити Вiльних Мисливцiв, то я все продумала з урахуванням iнтересiв усiх. I якщо я раптом ляпну, щось подiбне, але, на мiй погляд, необхiдне, не отримуй мене. Просто пiдтримай i не сперечайся.
   Саймон посерйознiшав i явно переборiв себе вiдповiв.
  - Добре, Iр, але ти хоча б пiдморгни чи що, а то я ще не звик довiрятися чужим авантюрам заздалегiдь не посвячений у них. Ти ж сама розумiєш, що це наслiдок того, що я весь час змушений був робити все сам i приймати рiшення за iнших. Це як хвороба. Вiд неї треба лiкуватися. А якщо доводиться й думати за iнших, то... ну ти сама розумiєш... своєрiдна проблема кожного лiдера.
   - Ну, то починай помаленьку, - усмiхнулася дiвчина, - Якщо на щось серйозне зi мною розраховуєш, доведеться вiрити менi без сумнiву.
  Саймон оторопiло i навiть пропустив Iрину вперед, здивовано дивлячись їй услiд. Прийшовши до тями вiд поплескування по плечу, що супроводжує їх Аурiонського Лейтенанта, вiн знову швидко пiшов уперед, на ходу вирiшуючи, що нехай всi переговори вестиме жiнка, якщо вона цього хоче. Краще одразу дати, нiж потiм страждати.
  Їхнiй невеликий загiн у щiльну наблизився до мiсця призначення. Палуба "Д" не була порушена боєм, але й тут вони зустрiли Аурiонських пiхотинцiв. У хiд пiшов, завбачливо захоплений iз собою Лейтенант, який пояснив солдатам ескорту Глави Ради, що їхньому об'єкту нiчого не загрожує, тим самим уникнувши дружньої перестрiлки. Дверi в примiщення були блокованi зсередини i Iрина для початку ввiчливо постукала. Не дочекавшись вiдповiдi, вона застукала кулаком. Результату не було. Вона зi злiстю штовхнула її ногою. Саймон запитливо глянув на Аурiонського Лейтенанта. Хлопець лише розсiяно розвiв руками.
  - Гей, сержант, - покликав колишнiй десантник командира їхнього ескорту. - Господарi не дуже ввiчливi. Не хочуть пускати. Попросiть їх, як у вас прийнято.
  Сержант усмiхнувся i, прикрiплюючи кiлька гранат по периметру дверей, дав знак усiм пiти на значну безпечну вiдстань. Саймон схопив за руку ще не зовсiм зрозумiли, що вiдбувається Iрину, i тягнув її за рiг. Нищiвний вибух вирвав перешкоду, з коренем утворюючи нерiвний зяючий отвiр, затягнутий їдким димом. На порозi з боку темного отвору, хитаючись i кашлю, з'явилася постать, що заперлася зсередини господаря примiщення. Вiн виходив, пiднявши руки вгору, наче здаючись у полон.
  - Дiстали таки, чорти! - пролунав хрипкий, але страшенно знайомий голос.
  - ТАТО! - Закричала Iрина, вириваючись iз рук Саймона. Вона швидкiстю блискавки скоротила вiдстань, що роздiляла їх, i, обливаючись сльозами радостi, повисла на шиї, що ще не прийшов до тями вiд несподiванки полковника Федорова. Оглушений вибухом, вiн ще не зовсiм розумiв, що вiдбувається, але, побачивши знайоме обличчя, опустив руки, стискаючи рiдну iстоту в мiцних обiймах, захлинувся сльозами вiд щастя.
  - Доче... - на бiльше слiв просто не вистачало. Почуття переповнювали усмiхненого Олексiя.
   Саймон непомiтно пiдiйшов до сержанта Вiльних Мисливцiв i прошепотiв на вухо.
  - Те, що ви зараз бачили - ви не бачили. Не варто поширюватися серед своїх колег про численних родичiв вашої молодої ватажки. Якщо ви не зрозумiли мене, зараз бiльше не буду повторювати.
  Сержант здивовано глянув у серйознi очi Саймона, дивуючись, що той просто не навiяв йому потрiбнi думки. Потiм шанобливо кивнув на знак розумiння. За виявлену повагу з боку цiєї людини, що своєрiдно надала їй вибiр, вiн був готовий зберегти будь-яку таємницю. Саймон же тихо вказав на солдатiв i покрутив бiля скронi, пропонуючи Сержанту особисто зайнятися промиванням мозку особового складу пiсля вiдбуття з корабля. Сержант кивнув, навiть не пiдозрюючи про те, що Саймон при всьому бажаннi не змiг би влаштувати йому сеанс терапiї свiдомостi, що дiяло ментального захисного поля в районi палуби "Д".
  Аурiонський Лейтенант, дочекавшись поки дим, розсiється, промайнув повз сiм'ю, що возз'єдналася в примiщення, i незабаром вискочив звiдти в тривозi i розгубленостi. Саймон запiдозривши недобре, пiдiйшов до нього i зазирнув усередину. На сходах бiля крiсла, що височiло, лежав не по роках сивий чоловiк. Його голова неприродно зiгнулася, а тiло не подавало жодних ознак життя. Приятелю однозначно згорнули шию. Саймон узяв Лейтенанта за лацкани мундира i, пiднявши, притиснув до стiни.
   - Як я розумiю, це i є ваш Голова Ради?
  Молодший офiцер з жахом у власних очах вiдповiв лише частим киванням. Саймон не знав, у що це могло вилитися.
  - Пiкнеш своїм, пристрелю. - грiзно прошипiв вiн, ставлячи Лейтенанта на землю.
   Забагато погроз за сьогоднi на одному мiсцi, подумав колишнiй десантник, треба було якнайшвидше виносити ноги, щоб уникнути здiйснення хоч однiєї з них.
   - Iра-а, - протяжно покликав вiн дiвчину.
  - Ой, тату! - пожвавiшала вона - Пам'ятаєш його?
  Вирвавшись iз обiймiв, Iрина пiдскочила до Саймона i за руку пiдтягла його ближче. Солдат розгублено простяг руку.
   - Радий вашому поверненню, полковнику!
  Федоров завмер з нерозумiнням у ще повних слiз радостi очах. Вiн чiтко пам'ятав незнайомця, який мало не вiдправив на той свiт його єдину дочку. Незрозумiлi почуття перемiшалися разом, але вiн стримався, у своєму зацiпенiннi здатний лише втерти вологу з обличчя, набуваючи серйозного вигляду.
  - Тату, все гаразд! - Поспiшила заспокоїти отця Iрина - Все минуле в минулому! Саймон уже кiлька разiв менi життя рятував, якщо не сказати, що навiть повернув.
  - Точнiше сказати, все минуле не в минулому, а в майбутньому! - поправив її батько, суворо продовжуючи вивчати Саймона з-пiд густих брiв. Потiм рiзко розплився в посмiшцi i вiд щирого серця потис руку колишньому вороговi. - У будь-якому разi тут ми всi в одному човнi.
  - Сер, якщо ви якось причетнi до жмурика за вашою спиною, то нам слiд покинути це судно якнайшвидше. - Тихо промовив Саймон, щоб чути було тiльки їм торимий.
   Iрина заради цiкавостi зазирнула в примiщення, i тут же зiрвалася з мiсця роздаючи накази.
  - Сержант, термiново проведiть нас до шатла. Лейтенанте, ви та вашi люди залишайтеся охороняти вхiд.
   Саймон, смикнув її за плече.
   - Це той, кого ми шукали?
   - Так.
  - Я все можу пояснити. - серйозно вставив Федоров.
  - Тату, пiсля. Все пiсля ... - Iрина схопила батька пiд руку i в супроводi, що похмуро оглядається Саймона, потягла його коридором, геть вiд мiсця злочину, залишаючи позаду розгубленого Аурiонського Лейтенанта i ескорт мертвого Глави Ради.
  Вони мовчки мчали коридорами та численними переходами, коли пiдлога рiзко сiпнулася i пiшла з-пiд нiг убiк. Стiни навколо заскрипiли i затремтiли частою тремтiнням.
  - Що вiдбувається? - намагаючись заглушити трiск конструкцiй, що лопаються, прокричав Саймон Сержанту.
   Той у пару раз стукнув кулаком по своєму шолому в мiсцi, де був встановлений навушник i перекрикуючи гуркiт i скрегiт вiдповiв.
  - Безумцi "Туманностi" вiдводять свiй Флагман, розриваючи обшивку на шматки. Аурiонцi вчасно вiдключили захисний екран, щоб не викликати загальну детонацiю, але один iз реакторiв ось-ось вибухне. Пробоїни збiльшуються! На лiвому борту всiх просто викидає у космос. Ми втрачаємо хлопцiв!
  - Передай усiма каналами, щоб вiдступали! - крикнув Саймон i ледве встиг пiдхопити Iрину, що падає на пiдлогу.
   Федоров намагався втриматися на ногах, тримаються за поручнi у стiнi.
  - Нам не можна зупинятись! Iра бiжи вперед!
  Корабель трясло зi страшною силою, нiби вiн потрапив до епiцентру землетрусу. Трiйця в супроводi загону Вiльних Мисливцiв, металася вiд стiни до стiни, немов бiльярднi кулi, поки, нарештi, не закотилися в лузу - десантний шатл Вiльних Мисливцiв, що завис над майданчиком ангару на реактивних струменях власних двигунiв. Тiльки так пiлотовi вдалося утримувати корабель у станi спокою, коли все довкола ходило ходуном i зривалося з мiсць. Федорову чомусь згадалася прогулянкова яхта Глави Ради. Не хотiлося залишати її тут. Але шукати її за численними ангарами, що знаходився на межi загибелi судна часу не було, як, мабуть, особливого бажання у всiх його супутникiв. Щойно десантний шатл своїм вiдкритим трапом пiдчепив останнього пасажира, у глибинi корабля пролунав вибух реактора. Пiлот встиг вирвати корабель у космос, у момент, коли вихор вогню увiрвався в ангар. Маленький кораблик невеликою зiрочкою вiдокремився вiд величезної тушi Федерального Флагмана, що всюди виригає iз себе вогнянi фонтани. Не дивлячись на всю силу вибуху, Аурiонський корабель встояв, але являв собою жалюгiдне видовище обвугленої в багатьох мiсцях конструкцiї. Саймон, Iрина та Олексiй вкотре вистрибнули з пащi смертi, яка не вiдступала не на крок у своїх спробах проковтнути трiйцю, що не належить цьому свiтовi. Начебто їхня смерть змогла б розставити все на свої мiсця, повернувши цей свiт до нормального перебiгу життя. Саймон, беручи за руку захекану Iрину, зосереджено заплющив очi, розсилаючи Капiтанам кораблiв накази, щоб тi в свою чергу негайно зайнялися евакуацiєю всiх своїх людей з цiєї купи космiчного металобрухту. Федоров подивився, на їх скрiпленi долонi i посмiхнувся, поринаючи в ностальгiчнi спогади. Як iнодi поневiряння та нещастя зближають людей, а ця пара чергове тому пiдтвердження. Хто знає, чи знайшли б вони один одного за iнших обставин?
  - Тату, то що там сталося? - порушила мовчанка Iрина. - Чому Голова Ради Федерацiї виявився зi зламаною шиєю?
  - Ой, доню, - зiтхнув Федоров, вириваючись i з задумом. - У хлопця розум скаламутився. Хлопцi з вашої "Туманностi" проникли до нього в черепашку i навели свiй лад.
  - Але як? - Здивувався Саймон, - Там же захист був.
  - Ось саме тому, ще бiльше цi хакери нашкодити не змогли. Пограли зi мною у шахи. Насамкiнець ще й надули. Втiм, одне за iнше. Посварилися, а результат ви бачили. Не хотiв цих тварин випускати звiдти. Їх усiх взагалi треба мочити, а потiм ставити запитання.
  - Якось усе складно виходить. - пошкрiб пiдборiддя Саймон.
  - Звикай, зятю, - пожартував Федоров i пiдморгнув Iринi, яка вiд несподiванки розплющила рота i округлила очi. - Я б на вашому мiсцi, дiти, навiдався до цього пораненого ведмедя прямо в барлiг. До того ж, я тут з однiєї розмови розумну думку дiзнався. Вони не можуть вплинути на нашу свiдомiсть. Тож час уже позбавити свiт цiєї чорної чуми.
  - Так воно так, тiльки ось чи впораємося ми поодинцi. - Саймон, нiби шукаючи пiдтримки, подивився на Iрину.
  - Я думаю, всi свої цiлi ми досягли. Можна i постаратися на благо цього всесвiту. Або на крайнiй випадок просто спробувати зрозумiти чого вони хочуть як вiд неї, так i вiд нас - задумливо посмiхаючись, промовила Анрiтi. - Капiтан Рiтрел, щойно повiдомив про те, що пiсля розриву Флагман "Туманностi" вцiлiв i пiшов на безпечну вiдстань. Цю громадину щойно покинуло невiдомого типу судно, намагаючись пiти в гiперпростiр, до того як його наздогнали нашi перехоплювачi. Думаю, якщо пiлот нашого шатла поспiшить дiстатися корабель Рiтрела, то ми встигнемо особисто взяти участь у гонитвi.
  
   - Роздiл 66 -
  
  Чорна туманнiсть, що не пропускає променiв свiтла, укутаних пiд її пеленою зiрок, вражала своїми розмiрами. Крейсер Капiтана Рiтрела застиг у просторi прямо на межi тiєї похмуростi. Не один iз Вiльних Мисливцiв не наважувався ще пiдiйти так близько до меж того темного мiсця у Всесвiтi. Головним розсадником чорної зарази, яка пiдкоряла свiти. Вони попрямували сюди однi, наражаючи себе на величезний ризик, але що це означало для них тепер. Що таке ризик для людей, якi досягли своїх цiлей у життi. Вони знайшли один одного i тому вже не бачили для себе в цьому свiтi нових занять, що займають їх уми. Можливо, залишилося лише одне бажання. Бажання повернутися додому.
  До виходу з гiперпростору весь екiпаж крейсера був занурений у штучну кому, щоб уникнути захоплення розуму Вiльних Мисливцiв. Не спати залишилися лише троє - полковник Федоров, його донька та колишнiй терорист Саймон Мальт весело проводячи час в офiцерськiй їдальнi, поки бортовий комп'ютер вiв їх до намiченої мети. За час, проведений разом, вони вже неодноразово переказали один одному iсторiї своїх поневiрянь. Федоров iз заздрiстю вiдзначив наявнiсть у доньки неординарних здiбностей набутих у цьому свiтi з новою особистiстю, яка мало не стала її основною. Поспiвчував Саймону, про тяжку втрату небагатьох придбаних у цьому свiтi друзiв. Вiн також розповiв у найдрiбнiших подробицях, що насправдi сталося на палубi Флагмана Федерацiї, з гiркотою описуючи свою невдалу партiю в шахи i почуття вiдповiдальностi за загиблих у його вiйнi людей. Тут полковник урочисто обiцяв, що на гарматний пострiл бiльше не пiдiйде до цiєї гри. Олексiй не поскупився обдарувати пiдозрами всiх господарiв "Туманностi". За його припущеннями саме вони могли знати секрет пересування в часi, а також пояснити сенс цiєї вiйни, оскiльки практично були її призвiдниками i основними агресорами. Пiсля четвертої пляшки дурману Федоров звинуватив своїх колишнiх опонентiв у тому, що саме вони виннi в їхньому перемiщеннi сюди, переслiдуючи досi незрозумiлi нiкому цiлi. Саймон, знаючи що вони залишилися зовсiм однi на сплячому кораблi, вирiшив порушити дану собi обiцянку, не встоявши перед наполегливим "Ти мене поважаєш?" полковника Федорова. Iрина не сильно налягала на дурман, бiльше придiляючи увагу милому її серцю друговi. Посидiти закiнчилися раптовим хропiнням, що уткнувся в стiл обличчям батька Iрини, який несподiвано розпластався серед спустошених ним пляшок мiцного напою. Молодi, одразу усамiтнилися в сусiднiй каютi, тому що пiти на бiльш далекi вiдстанi були не в змозi.
  
   Згадуючи недавнi подiї Саймон, нiжно обiймав Iрину за плече, а тверезий, як скельце, полковник Федоров стояв бiля поручнiв перед вiкном оглядового екрану крейсера, вивчаючи цю всесвiтню аномалiю.
  - Не подобається менi все це, - нарештi промовив вiн, обертаючись до воркованої пари. - За даними комп'ютера, крейсер втiкачiв увiйшов у туманнiсть саме в цьому мiсцi, але чомусь я не вiдчуваю особливої довiри до цiєї бляшанки.
  - Олексiй, ви хочете запропонувати щось ще, або, як i ми бажаєте покiнчити з усiм цим? - спитав Саймон. - Ми чужi у цьому свiтi, як, мабуть, i ця аномалiя. Може саме там ми знайдемо вiдповiдь, як повернутися додому i можливо ще встигнути виправити ще недосконалi помилки.
  - Тату, що нам втрачати? - пiдтримала свого друга дiвчина.
   Федоров задумався, потiм махнув рукою, наважуючись i прямуючи до термiналу бортового комп'ютера.
  Просування в глиб туманностi вже кiлька годин проходило без ексцесiв i особливих дивно, якщо не вважати дивнiстю прилади, що збожеволiли, i нульову видимостi. Проекцiя радарiв, показувала то густе i непереборне для крейсера поле астероїдiв, то величезнi порожнечi, але Федоров наполегливо спрямовував корабель уперед, не дивлячись на всi покази, нiби спецiально ведучи корабель на зустрiч невiдомої неминучостi. Саймон i Iрина стояли по рiзнi боки не закритого щитами оглядового вiкна, намагаючись вдивитись у туман, що їх сповивав.
  - Вiдчуття, нiби у Бермудському трикутнику. - вимовив Саймон, краєм ока спостерiгаючи за показаннями приладiв, що постiйно змiнюються.
  - Ти хiба там був? - поцiкавився Федоров, згадуючи свою особисту подорож на Бермудськi острови.
  - Ще як був. - почав розповiдь Саймон - Коли наш авiаносець йшов трикутником, був сильний нiчний туман. Такий щiльний, що вийшовши на палубу, його, здавалося, можна було зачерпнути в долоню. I цi тiнi скрiзь. Дивнi силуети, викликанi чи ефектом вiд прожекторiв, чи якоюсь iншою чортовиною. Багато хто з нас чув про незрозумiлi дивацтво цього мiсця, але ще не разу самi не опинялися в центрi подiй. З цiкавостi багато хлопцiв виходили нагору, познайомилися з особливостями оточуючої корабель завiси. Я думаю, не варто згадувати, що на ранок ми не дорахувалися п'ятьох. Трьох цiкавих i двох, що просто несли вахту. Офiцiйна версiя - впали за борт. Тiльки мало хто в це повiрив.
  - Так, моторошне мiстечко ... - тихо промовила Iрина потиснувшись. - Ще невiдомо, чого нам слiд боятися бiльше. Самої аномалiї чи її мешканцiв.
  - Краще не бояться нiчого, - запропонував полковник. - Коли ми пролiтали над Трикутником, нас врятувало лише почуття байдужостi. Я взагалi схильна думати, що своїми думками людина просто матерiалiзує свої страхи. А в цьому свiтi силi та енергiя думки означають набагато бiльше, нiж у нашому. Може в аномальних мiсцях, енергiя їх посилюється, перетворюючись на очiкування, що генеруються свiдомiстю власника. Надалi тi реалiзуються лише йому самого.
   - Може ви i маєте рацiю, сiр - пiдтримав його Саймон, вдивляючись у серпанок навколо корабля.
  - Дивiться! - несподiвано вигукнула дiвчина. - Прямо по курсу корабель! Вiн уже кiлька хвилин не зникає з проекцiї. Тiльки це безперечно щось бiльше, нiж просто крейсер.
  - Що ж тодi? - пiдiйшов розглядати проекцiю величезної безформної плями Саймон. - Датчики показують, що вiн не має тяжкого озброєння i взагалi не подає ознак життя. Немов примара якась.
  - А що ти сподiвався тут зустрiти? - посмiхнувся Федоров.
  - Справдi примара, i я навiть здогадуючись якийсь - загадково почала Iрина, згадуючи станцiю Вiльних Мисливцiв. - Це Матерiнський корабель колонiстiв, який не досяг пункту призначення, як колись корабель предкiв мого вiтчима.
  - Ти жартуєш? - здивувався Саймон
   - Не крапли i незабаром ти сам зможеш у цьому переконатись.
  Несподiвано стiна туманна, розiйшлась перед ними. Прямо по курсу їх порiвняно маленьке судно вперлося у величезну стiну, штучного походження, з борозенами та вирвами вiд метеоритних дощiв. Великими бiлими добряче потертими символами, кожна розмiром з їх крейсер, що наближається, був виведений довгий рядок, що колись визначала назву корабля. Переслiдуваного втiкача нiде не було видно. Можливо, вiн сховався саме в цiй велетенськiй махинi.
  - Не подобається менi це все, - сказав Федоров. - Все надто складно. Нiякого опору, наче вони тiльки нас i чекають до себе в гостi.
   - Тату, ти не повiриш, але за курсом нашого прямування вiдкрито кiлька ангарiв, здатних прийняти крейсер.
  - Тим бiльше, все те менi не подобається. Може ми навмисно, поводимося у пастку?
   - Не варто так переживати, - пiдбадьорив їх Саймон, - У мене є кiлька страховок на випадок, якщо щось пiде не так.
  - Яких це? - зацiкавилася дiвчина.
  - Краще, крiм мене, про них нiкому не знати, а то все зiрветься. Ми ж не знаємо точно, наскiльки нашi вороги можуть проникнути до нас у свiдомiсть. Полковник, направте судно до того самого непривiтного шлюзу.
  Федоров здивувався розпорядженню хлопця, але послухав його, вводячи команди на згадку про навiгацiйнi програми. Крейсер Вiльних Мисливцiв з присипленою командою на борту i трьома авантюристами бiля керма порiвнявся з темним прорiзом шлюзу величезного ангара, здатного одночасно прийняти два або три крейсери. Автоматично увiмкнулися прожектори освiтлення, що сковзали бортами крейсера. Гравiтацiйнi коригувальники стикування перейняли управлiння на себе, самостiйно ведучи судно в доки, а стулки основного шлюзу стали повiльно закриватися, тим самим замикаючи крейсер у закритому просторi всерединi корабля-примари. Пастка зачинилася, i iншого шляху назад не спостерiгалося. Механiчний хижак проковтнув свою жертву, поступово оживаючи зсередини.
  - Не одна з палуб не освiтлена, - продовжувала вдивлятися в непроглядну темряву Iрина. Лише променi прожекторiв, висвiтлюючи їхнiй крейсер, невпинно стежили за їхнiм рухом. - Таке враження, що тут або нiхто не живе, або надмiрно заощаджує електрику. Хоч би якiсь ознаки життя були.
  - Дивись! - Саймон вказав уперед, де пара за парою почергово спалахували освiтлювальнi лампи одного з майданчикiв. - Здається нам туди.
   Незабаром корабель справдi застиг, пришвартувавшись в одному з докiв iз єдиною освiтленою дорiжкою мосту.
  - Прилади показують, що кiлькiсть кисню за бортом приведено у норму. Тиск також у нормi. Дивно як ця релiквiя досi може функцiонувати. - дивувалась Iрина, не вiдриваючись вiд приладiв.
   - Iдемо до шлюзу, подивимося, що на нас чекає зовнi, - запропонував Саймон.
  - Нiхто не боїться? - поцiкавився Федоров.
  - Моторошно, але переживаємо, - вiдгукнулася донька, пiдходячи до Саймона, який робив манiпуляцiї на панелi управлiння енергосистемами. - Що ти робиш?
  - Повнiстю нiчого, просто невелика страховка. - Вiдгукнувся вiн, швидко скидаючи з екрана введенi данi. - Навчився у твого вiтчима Тритiя цiкавому способу, як змушувати людей вести переговори...
   - Iдемо тодi, - нiчого не зрозумiла Iрина.
  Незабаром вони в розгубленостi втрьох стояли бiля шлюзу, мiркуючи, чи варто робити ще один крок у невiдомiсть. Раптом стукiт з iншого боку випередив їхнє рiшення. Хтось просився увiйти. Полковник вiд несподiванки рефлекторно натиснув на кнопку, i дверi в кiнцi довгого шлюзного коридору з шипiнням пiднялися. Всередину вiдразу зайшла темна постать. Людина швидко наближалася. I чим ближче вiн пiдходив, Олексiй дедалi менше сумнiвався у приналежностi цiєї постатi до людської раси. Двi руки двi ноги, чорний балдахiн iз низько опущеним капюшоном. Кистi рук прихованi у широких рукавах. Справжнiсiнький чорний чернець. Швидко скоротивши вiдстань до трiйцi, що чекала його, вiн завмер за кiлька крокiв вiд них. Руки, одягненi в чорнi рукавички, рiзко вiдкинули капюшон, i полковнику постало знайоме обличчя.
  - Ми радi вiтати вас - без емоцiйно промовив капiтан Стеклов. - Особливо вас Олексiй.
   Не Саймон, не Iрина, не сам Федоров не могли вiд подиву зрушити з мiсця, не кажучи вже про те, щоб щось сказати, завмерши в нескiнченному здивуваннi.
  - Прошу за мною, - нарештi прокинувся Саймон, згадуючи, як вiн особисто всадив цiй людинi кiлька куль. Вiн, вказавши напрямок капiтанського мiстка, широким кроком поспiшив пiти першим, намагаючись пiти якнайдалi вiд примари з минулого. Йому вже здавалося, що ось-ось iз темряви шлюзу з'явиться Бред з акуратно зашитим кульовим отвором на лобi.
   - Ми не дуже готовi до такої зустрiчi... - видавив iз себе полковник Федоров i простяг гостю руку, але той лише вибачаючись, розвiв руками, не бажаючи знiмати рукавичок.
  Iрина, ледве вийшовши зi ступору, закрила шлюз. Потiм, протерши очi, ще раз подивилася на Стеклова, що вiддалявся разом з батьком, щиро вiрячи, що все це лише гра її уяви, але зображення не змiнилося. Почухавши потилицю, вона рушила слiдом за компанiєю, мовчки приходячи до тями.
  Дiставшись до мiстка, кожен iз учасникiв зустрiчi, розбревся у свiй кут. Федоров, схрестивши руки на грудях, сперся на пульт управлiння, Саймон не пускаючи погляду зi Стеклова, нечутно влаштувався на мiсцi, звiдки керував десантом, а Iрина, що замикала процесiю, зайняла крiсло капiтана. Сам гiсть, сховавши руки в рукави, залишився стояти посеред примiщення, переводячи погляд iз одного на iншого.
   - Нам легше було б спiлкуватися з вами думкою, але вашi свiдомостi чинитимуть опiр потоку нашої думки, тому я почну розповiдь бiльш звичним вам вербальним способом.
  - Почекай, Скло. Ти зараз хто насправдi? - поставив перше запитання полковник, згадуючи неприємну iсторiю з Главою Ради.
   - Олексiю, перед вами немає Стеклова.
  - Як це нi? - Здивувалася Iрина.
   - Донька, на мою думку, це такий самий трюк, як i тодi вони зробили з Головою Ради Федерацiї.
  - Не зовсiм так, усмiхнувся гiсть. Але щоб, вам не заплутувати себе вислухайте нашу розповiдь по порядку.
  - Чий наш? - наважився Саймон i подав голос.
  - Тих, чиї плани ви так успiшно рушите. - Була жорстка вiдповiдь. - I лише через це ми зважилися на цi переговори.
   - Вiдразу попрошу, - пiсля деякої паузи продовжив НЕ Стеклов, уважно дивлячись на полковника, - Постарайтеся без насильства.
  - Та ради бога, - пiдняв руки Федоров, - Тiльки будьте ввiчливi i поводьтеся чесно. А взагалi даремно ви такого хлопця занапастили. Найкращий мiй офiцер був.
   - Не ми, а ось ця людина, - тiло Стеклова звинувачує, кивнуло у бiк Саймона.
  - Так. Стоп. - суворо сказала Iрина. - Якщо це вже переговори, то приступимо до справи.
  - Добре, - кивнув їй головою гiсть, - Якщо ви не проти, то ми дозволимо собi деякий вступ, перш нiж перейдемо до справи. Все матиме сенс, тому наполегливо прошу. Прислухайтесь.
  - Гаразд, валяй. - махнув рукою Федоров.
  - Iсторична природа людства, - розпочав свою розповiдь НЕ Стеклов - це коли кожна людина iндивiдуальна у своїх прагненнях та бажаннях. На жаль, це призводить до того, що єдиною рушiйною силою розвитку людської цивiлiзацiї є конкуренцiя один з одним. Кожна iстота хоче бути кращою, мати бiльше, i не проґавити свою можливiсть, намагаючись урвати шматок у сусiда. Людина, немов окрема держава, з усiх сил намагається збiльшити територiї свого впливу. Набуває нових знайомих, збiльшує родиннi зв'язки, але й це призводить до краху. Якою б розумною, хитрою i спритною не була людина, знайдуться тi, з його кола хто перехитрить її, скориставшись накопиченими знаннями. Тому iндивiд намагається приховати всю iнформацiю, думки та iдеї, якi доступнi йому та не доступнi iншим. Це призводить до того, що конкуренти починають шукати iншi шляхи. У процесi виникають новi iндивiдуальнi та оригiнальнi iдеї.
  - Але й цей вид прогресу породжує агресiю. Конкуренти хочуть вiдстояти свої новi твори, наголошуючи на цьому тим, що вони теж мають право на життя. Виникають конфлiкти iнтересiв i вони поступово переростають у воїни. А вiйна призводить до руйнування всiх творiнь та загальної деградацiї. Чим гострiший конфлiкт, тим менше творчого залишається пiсля його закiнчення.
  - То я бачив, як ви прагнули уникнути деградацiї, привiвши свою армаду до Аурiонських планет. Уникли, млинець руйнування... - забурчав Федоров, оповiдач залишив випад без уваги.
  - Багато тисячолiть тому люди були iндивiдуальнi, кожен зi своїми думками та прагненнями. Їхня цивiлiзацiя досягла неймовiрних висот розвитку, але як це завжди буває - за злетом слiдує падiння. Розгорiлася страшна вiйна конкуруючих корпорацiй. Вона не щадила нiкого, несучи трильйони життiв. Людська цивiлiзацiя зустрiчала свiй захiд сонця. Бiологiчна та хiмiчна зброя не розбирала, де свiй, де чужий. Хитромудрий вiрус, народжений у процесi протистояння, самостiйно мутував i став винищувати людей як мух. Перед лицем виниклої загальної загрози, були забутi колишнi розбiжностi корпорацiй i вченi уми, що так недавно ворогували, об'єдналися в пошуку виходу зi створеної їх руками ситуацiї. Але рятiвнi знання були давно втраченi пiд нескiнченними бомбардуваннями, i здавалося, що вже нiщо не могло врятувати людський вигляд вiд вимирання. Коли стало остаточно ясно, що шансiв на порятунок людства немає, ця об'єднана група вчених спробувала створити нову расу людей шляхом клонування, змiнюючи звичну структуру ДНК спочатку закладену природою в людину. Створене у процесi роботи нове поколiння було роздiлено на касти за розумовими ознаками. Здiбностi свiдомостi представникiв кожної касти були обмеженi. Вища каста нових понад людей отримувала можливiсть управляти менш розвиненими у виглядi пiдпорядкування їхнiм думкам. Сила та енергiя загальної думки, що генерується однiєю людиною i посилюється всiма iншими, пов'язувала нову расу у велике спiвтовариство, що дiють у єдиному напрямi розвитку, повнiстю пiдкоряючись лiдеровi. зробила спробу створити нову расу людей шляхом клонування, змiнюючи звичну структуру ДНК спочатку закладену природою в людину. Створене у процесi роботи нове поколiння було роздiлено на касти за розумовими ознаками. Здiбностi свiдомостi представникiв кожної касти були обмеженi. Вища каста нових понад людей отримувала можливiсть управляти менш розвиненими у виглядi пiдпорядкування їхнiм думкам. Сила та енергiя загальної думки, що генерується однiєю людиною i посилюється всiма iншими, пов'язувала нову расу у велике спiвтовариство, що дiють у єдиному напрямi розвитку, повнiстю пiдкоряючись лiдеровi. зробила спробу створити нову расу людей шляхом клонування, змiнюючи звичну структуру ДНК спочатку закладену природою в людину. Створене у процесi роботи нове поколiння було роздiлено на касти за розумовими ознаками. Здiбностi свiдомостi представникiв кожної касти були обмеженi. Вища каста нових понад людей отримувала можливiсть управляти менш розвиненими у виглядi пiдпорядкування їхнiм думкам. Сила та енергiя загальної думки, що генерується однiєю людиною i посилюється всiма iншими, пов'язувала нову расу у велике спiвтовариство, що дiють у єдиному напрямi розвитку, повнiстю пiдкоряючись лiдеровi. Здiбностi свiдомостi представникiв кожної касти були обмеженi. Вища каста нових понад людей отримувала можливiсть управляти менш розвиненими у виглядi пiдпорядкування їхнiм думкам. Сила та енергiя загальної думки, що генерується однiєю людиною i посилюється всiма iншими, пов'язувала нову расу у велике спiвтовариство, що дiють у єдиному напрямi розвитку, повнiстю пiдкоряючись лiдеровi. Здiбностi свiдомостi представникiв кожної касти були обмеженi. Вища каста нових понад людей отримувала можливiсть управляти менш розвиненими у виглядi пiдпорядкування їхнiм думкам. Сила та енергiя загальної думки, що генерується однiєю людиною i посилюється всiма iншими, пов'язувала нову расу у велике спiвтовариство, що дiють у єдиному напрямi розвитку, повнiстю пiдкоряючись лiдеровi.
  Пiсля низки експериментiв було досягнуто необхiдного результату. Створюванi раси нових людей, у повнiй iзоляцiї вiд зовнiшнього свiту i нестримнiй заразi, що гуляла по нiй, зануренi в глибокий сон, вирушали в далекi глибини всесвiту до незнайомих i невивчених зоряних систем. З єдиною надiєю з часом вiдродити людство у новому бездоганному виглядi без непотрiбного iндивiдуалiзму. Першi експерименти зi створення змiненого вигляду людей були настiльки вдалими, як наступнi. Найскладнiшим було позбавити нижчi касти усвiдомлення власної особистостi. До дефектiв можна зарахувати нинiшню расу Вiльних Мисливцiв, яка має традицiю давати власнi iмена кожному новонародженому. Наступнi спроби виявилися успiшнiшими, створюючи iдеальне, рухоме однiєю думкою лiдера суспiльства.
  Нарештi, ресурси старого та вмираючого людського свiту вичерпалися. Вiрус убив всiх тих, хто забезпечував якийсь рух науки вперед, прирiкаючи тих, хто залишився живим на безцiльне iснування в усвiдомленнi свого близького кiнця. Так загинула цивiлiзацiя.
  - Багато колонiстiв, якi вдало прибули до пункту призначення, веденi вперед своїми лiдерами, розпочали розвиток колонiй. Iншi загубилися серед зiрок. Процес розвитку нової людської цивiлiзацiї йшов за закладеним далекими предками планом, але не передбачуване. Колонiї, вiдправленi до далеких зiрок, зрiдка опинилися в безпосереднiй близькостi один вiд одного. Незабаром з'явилися першi контакти мiж розкиданими космосом державами, що ведуть iнтенсивну космiчну експансiю. Лiдери зiткнулися з подiбними до себе лiдерами iнших рас, створюючи союзи i оголошуючи один одному вiйну. Рiзнi створенi культури стикалися в незастосовних i смертоносних сутичках. Подiбнi ж культури змiшувалися, утворюючи свої внутрiшнi проблеми та мiжусобицi усерединi сiмей лiдерiв. Першi конфлiкти всерединi родових гнiзд мiж феодалами i державами спричиняли велику i потужну деструкцiю, нiж конфлiкти людства у далекому минулому. Пiдкрiпленi енергiєю, думки керованих мас, задуми лiдерiв реалiзовувалися у значно руйнiвнiших наслiдках проти конфлiктами глибокого минулого старої цивiлiзацiї, у якiй кожен мав на плечах. Для нового людства настали темнi часи. Момент, коли група сильних колонiй взяла гору над слабшими та обдiленими ресурсами, створивши Федерацiю, був тимчасовим порятунком для всiх. Але час минав i ситуацiя посилювалася з кожним, що супроводжувалося шуканням джерел вiдомих ресурсiв. Назрiвав новий передiл життєвого простору та влади. У момент, коли людська агресiя знову досягла критичної маси, ми, маючи можливостi взяти все у свої руки, стали пiдминати пiд собою мир за миром щоб об'єднати розрiзнене людство напередоднi нової можливої катастрофи. Iсторiї властиво повторяться, i ми мали стати утримуючим чинником повного зникнення людства.
  - Ха! - вставив Саймон, який уважно слухав монолог з початку до кiнця. - I хто ви такi? Хто дав вам право вирiшувати за iнших? Чи може людству просто судилося зникнути?
  - Хто ми такi?, - Направив на нього свiй холодний погляд гiсть, - Ми остання надiя наших предкiв. Коли вченi минулого зрозумiли, яку вони припустилися похибки, вiдправивши до далеких зiрок безлiч нових рас з рiвними можливостями, вони створили нас - расу, яка несла в собi знання iсторiї i повинна була взяти пiд свiй ментальний контроль все розкидане по галактикам нове людство.
  - Але нас спiткала невдача. Корабель з колонiстами, потрапив у центр аномалiї всесвiту - чорної туманностi. Ми надовго застрягли в цiй хмарi з основними енергосистемами корабля, що вiдмовили, приреченi вмирати, так нiколи i не прокинувшись. Але особливостi космiчного простору цього дивного мiсця вiдкрили маємо iншi можливостi. Пiсля смертi, енергiя тiл, зване душею, не покинула цей корабель, наповнюючи його примарами. За багато столiть, проведенi тут, ми навчилися комунiкацiї один з одним, а також вiдродили збереженi пiсля смертi здiбностi розуму та свiдомостi. Ми, затиснутi в стiнах цього корабля i простору чорної туманностi, наче джин у пляшцi, створили нову расу Вiчних, проводячи щодня в очiкуваннi свого часу.
  Не в змозi виконати свого призначення, перебуваючи в туманностi, ми чекали на можливiсть скористатися чужими руками. Один з флотiв Аурiона виявився першим пiдвладним нам об'єктом, з якого все i почалося. Свiдомостi та думки солдатiв, переналаштованi у потрiбному напрямку, посилили наш вплив за межi нашого ув'язнення, але згодом ми натрапили на певне неприємне явище. Що далi думка, посилена нашими слугами вiддалялася до густонаселеного центру Федерацiї, то бiльше вона натикалася на бар'єр протистояння з колективних думок iнших людей, утворюючи невидиму межу взаємодiї двох колосальних енергiй. Ми усвiдомили, що, продовжуючи, перебуває у туманностi, ми можемо пiдкорити всi раси, об'єднавши їх пiд своїм керiвництвом. У наших руках уже були всi технiчнi можливостi, щоб вивести Матерiнський корабель за межi аномалiї, i ми спробували це зробити. Щойно корабель виходив iз впливу полiв туманностi, ми починали втрачати себе. Душi просто не могли бiльше втриматись на кораблi. У результатi ми усвiдомили, що лише дивацтва цього мiсця можуть утримувати нас разом. Тому довелося повернутися до своєї в'язницi i продовжувати свою справу, не покидаючи знайомих стiн.
   - Хмм, - хмикнув Федоров, - I ви не боїтеся, що ми зможемо скористатися цiєю iнформацiєю проти вас?
  - Ви не станете цього робити, навiть не складете навiть за пiдтримки ззовнi. - була вiдповiдь.
  - Згодом до нас стала доходити iнформацiя, що в таємницi один вiд одного об'єднанi раси Федерацiї ведуть розробки, зi створення унiверсального розуму людини, здатний стати незалежним вiд кастової приналежностi i, взявши до рук зброю, змiг би пiдкорити всесвiт. Ми зрозумiли, що майже спiзнилися, i теперiшнє людство, як i їхнi творцi з далекого минулого, прагнуть створити новий вигляд людей, своєрiдно вирiшуючи проблему кастового роздiльностi. Розробниками рухав постiйний страх за свою свiдомiсть, здатну будь-якої митi пiдкоритися людинi iншої раси з бiльш потужними ментальними здiбностями i головою повної чужих їм iдей. Страх породжував прагнення влади, але вони й пiдозрювали, який ящик Пандори могли вiдкрити. Спiраль часу, плавно роблячи свiй черговий виток, поверталася в момент, коли людство з точнiстю навпаки мало повторити свої помилки. Правильно iнодi кажуть, що все нове - це добре забуте старе.
  - Ми усвiдомили, що не можемо чекати, у свою чергу, починаючи експерименти зi створення людей з новою свiдомiстю. Рiзниця полягала лише в тому, що нашi створiння мали стати вмiстилищем, своєрiдною судиною для наших душ i свiдомостi. Ефективним передавачем, здатним з рiвною силою передавати вплив на чужу свiдомiсть у будь-якiй точцi простору. Перший примiрник майже вдався, але був не людини, а живий мозок, не здатний пересуватися в гiперпросторi. Вiн став провiдником, але не вмiстилищем. Довелося помiстити творiння в протилежному нашiй туманностi просторi всесвiту, тим самим замикаючи Федерацiю в ментальне кiльце.
  - I тут ви з'явилися. Подiї стали розвиватися набагато швидше. Пiсля захоплення дослiдницької станцiї Федерацiї в нашi руки потрапило тiло, яке iдеально пiдходило нам для виконання ролi вмiстилища наших свiдомостей та забезпечення подальшого переможного просування. Ми розумiємо ваше неприховане здивування, тому що ви припускали, що ваш знайомий капiтан Стеклов мертвий. Фактично, так воно i є. Недолiк у тому, що нам не вдалося зупинити розкладання тiла, лише сильно уповiльнивши процес. - гiсть зняв рукавичку, оголюючи гниючу руку, викликаючи в Iрини напад нудоти. - З огляду на те, що його мозок мiг розмiстити одну з наших свiдомостей, ми використовували оболонку i можна сказати знову тимчасово дали життя тiлу. На жаль, нiчого вiд колишнього Стеклова ви вже не знайдете.
  - Нiколи не думав, що розмовлятиму iз зомбi...- з огидою кинув зi свого кута Саймон, таємно радiючи, тому, що Стеклов особисто не повернувся з того свiту, - Тепер я спробую вгадати, навiщо вам потрiбнi ми. А потрiбнi ми вам як живi пустушки, що переносять вашi душi, по галактицi. Отож ви нас до себе пустили, та ще й таку щиру iсторiю розповiли про великi цiлi та спiльне призначення.
  - Майже так. Саме тому вас i шукали по всiй галактицi. Iнакше ви тiльки зриваєте нашi плани, - гiсть з докором подивився на Федорова. - Уявiть майбутнє без воєн та хвороб, конкуренцiї, на благо руху до спiльних цiлей пiд однiєю думкою, чия енергiя накопичується вiд кiлькостi зацiкавлених у нiй людей. Майбутнє для всiєї людської цивiлiзацiї. Ваше майбутнє!
  - Хоч би як, - заперечив полковник. - У мене взагалi iснує припущення, що ви маєте намiр перенести нас свого часу в особистих цiлях. Не заперечуватиму, що у нас там все в повному порядку, але майбутнє пiд вашим жорстоким контролем менi не до душi. Ви нi в що не ставите людське життя!
  - З якого часу ви її цiнуєте, Олексiю? - Запитав гiсть.
  - З теперiшнiх! - зло вiдповiв, розгнiваний Федоров. - З якого дива ми взагалi повиннi вам вiрити? Якщо тих, хто вас створив, давно вже нема.
  - Вiрити чи не вiрити. Ваше право. - не здригнувшись, продовжив НЕ Скло.
  - То що з приводу перемiщень у часi? - Тихо запитала Iрина, намагаючись повернути тему в потрiбне русло, - У вас є хоч якесь пояснення? А то я теж не маю особливого бажання брати участь в iнтригах однiєї зi сторiн.
   - Воно можливе, але, на жаль, лише у минуле.
  - Це чому ж? - поцiкавився Саймон, занепокоївшись. Йому стало нiяково. Наче хтось вiдiбрав у нього останнiй рятувальний жилет, що йде на дно "Титанiки".
  - Уявiть собi вертикальну спiраль, - почав НЕ Скло, чортячи в повiтрi пальцем кола, - Це час, скручений у пружину. Виток вгору майбутнє, виток униз минуле. Хоча, все залежить вiд того, як ви її сприйматимете. Обертаючи спiраль, ми можемо помiтити, як один з її кiнцiв намотує новi витки. Процес руху це перебiг часу. Кiнчик спiралi, це справжнє, що постiйно змiнюється. Ось тут починається найцiкавiше. Ви можете бачити, як минуле вже створено у виглядi виткiв, а майбутнє ще не настало, тому що перед кiнчиком спiралi порожнеча.
  - Що ви хочете цим сказати? - обережно запитав Федоров, обертаючи перед очима вказiвним пальцем i намагаючись вiдтворити картину, що пояснювалася.
  - Ми хочемо сказати, що для вас, той час, звiдки ви прибули справжнiм. У момент перенесення, ви злетiли з кiнчика рухомої спiралi i перемiстилися на незлiченну кiлькiсть виткiв вниз, опинившись у певнiй точцi, що стала для вас новим сьогоденням, наш час. Начебто ви просто зламали спiраль навпiл, вiдкидаючи верхню частину. Тобто вам нема куди повертатися.
  - Так... - промовив Саймон, нарештi, розумiючи їхнє становище. - Тобто, прибуваючи тут, ми створюємо нову iсторiю?
  - Саме так, - вiдповiв гiсть. - Тому у вас немає особливого вибору, якщо ви хочете благо людству.
   - Ми маємо вибiр, - ожила Iрина, - Ми можемо самостiйно побудувати майбутнє людства!
  - Майбутнє для кожної людини? Iндивiдуальної свiдомостi? Так званої демократiї та свободи думки? - Нова iсторiя, яка знову повториться, бо вже мала мiсце бути? I все знову по колу - конкуренцiя, вiйна, розруха? Людське майбутнє буде обмежено лише одним поколiнням, яке має лише особистi недовговiчнi цiлi. З кожним новим поколiнням - все по колу. I це краще за вiчнiсть, постiйний розвиток в iм'я загальної iдеї i не витрачання енергiї думки даремно?
  Настала тиша. Кожен обмiрковував сказане та почуте, намагаючись не заплутатися у своїх думках.
  - А чому нам так необхiдно вибирати мiж двома вогнями? Мiж двома крайнощами? - нарештi порушив тишу Саймон i в щiльну пiдiйшов до чорного силуету гостя. - Ми всi знаємо, до чого приведуть цi двi сторони медалi. З одного боку, люди кожен сам за себе, будуть тягнути ковдру у свiй бiк, доки вона, нарештi, не трiсне. З iншого боку колективний розум, не шкодуючи людських життiв, веде всiх до великих iдеалiв, якi, можливо, нiколи не стануть надбанням кожного, можливо взагалi заведуть людство в безвихiдь за вiдсутностi рацiонального вибору. Може, у цiй монетi варто вибрати ребро? Тонку i хиткi середину, що об'єднує двi крайностi i тим самим, збiльшуючи шанс на розвиток людської цивiлiзацiї?
   - Але це не прийнятно для НАС, - заперечив представник Вiчних.
  - А хто сказав, що вас хтось питатиме? - посмiхнувся Саймон. - Ви не можете вплинути на нас. Ви знаєте, що якщо ви не випускаєте наш корабель через... - вiн кинув швидкий погляд на монiтор. - Через двадцять хвилин цей корабель увiйде у фазу самознищення, перед цим автоматично, розряджаючи весь свiй боєзапас у вашi палуби?
   - Материнському кораблю це не завдасть великої шкоди.
  - ТАК! Але це зiрве усi вашi плани можливо на довгi роки!
   - Що ж, не можемо ментально, спробуємо фiзично... - гiсть дiстав з-пiд пiдлоги знайомий колишньому десантнику прилад i ввiв на ньому двi лiтери та три цифри, занiсши палець над кнопкою.
  Саймон похолов. Вiн чудово пам'ятав цей пристрiй для розправи з непокiрними офiцерами "Туманностi", яскраво продемонстрований на його друговi.
   Iрина, почувши недобре теж пiдiйшла до застиглої пари.
  - Щось не так? - встигла запитати вона, коли гiсть гладив пальцем кнопку.
   - Ви зараз мене випускаєте, iнакше вашому другу кiнець.
   - Та будь ласка, натискайте, - байдуже пирхнула Iрина.
  Саймон завмер вiд жаху та її слiв у той момент, коли гiсть вдавив кнопку. Але нiчого не сталося. У наступний момент вiн з розмаху вдарив у щелепу, так само здивованого приладом, що не спрацював, не Стеклова. Федоров поспiшив втрутитися, вiдтягуючи Саймона, тодi як удар Стеклов спокiйно вправляв на мiсце вибиту щелепу. Iрина гидко зморщила нiс i вiдвернулася.
  - Вiдпустiть мене, полковнику! Ця сволота не дасть нам пiти живими! Щойно вiн намагався активiзувати бомбу всерединi мене!
   - Дивно... - протягнув гiсть, дивлячись на прилад.
  - Нiчого дивного, - холодно виправила його Iрина. - Ваша пекельна штуковина була вилучена з його тiла при вiдновлювальнiй процедурi в медичному корпусi.
  - Значить, живими ви випускати нас не збираєтеся? - поцiкавився, Федоров, все ще утримуючи за руки Саймона, що виривається.
   - Ми не можемо дозволити вам цього, тому що ви можете знову повернутись проти нас.
  Федоров розтиснув руки i випустив колишнього десантника. Саймон нiби зiрвавшись iз ланцюга, кинувся на НЕ Стеклова, але той встиг вiдскочити.
  - Сволоти! - вигукнув Саймон, тицяючи вказiвним пальцем у бiк кривдника. - Ви там подумайте над моїми словами, поки цокає таймер.
   - Милий, ти, що цiлком серйозно?
  - Так. Я передчував такий розвиток подiй. Ось i звiв подаруночок, якщо вже вони заволодiють нашою свiдомiстю.
   Федоров лише нервово хихикнув, згадуючи особливi таланти Саймона.
  - Добре. Ми згоднi. - холодно вимовив НЕ Скло. - Тiльки мене ви вiдпускаєте негайно.
  - Ну, як же ви покинете нас у такий вiдповiдальний момент? - театрально розвiв руками полковник.
   - Ми вам видiлимо шатл, як тiльки покинемо аномалiю туманностi, - повiдомила Iрина, беручи пiд руку Саймона, що бушував, починаючи заспокiйливо гладити його по плечу.
   На капiтанському мiстку запанувала хвилина мовчання, поки нарештi посланець господарiв Материнського корабля не видавив iз себе.
   - Ми згоднi.
  
   - Роздiл 67 -
  
  Крейсер Вiльних Мисливцiв негайно залишив туманнiсть, на повному ходу мчав геть вiд цих мiсць. Перед самим входом у гiперпростiр вiд корабля вiдокремилася крихiтна зiрочка десантного шатла, прямуючи у зворотний бiк.
   - Блiн, так би i рознiс його з усiх гармат, - з прикрою сказав Саймон, стежачи за судном, що вiддаляється.
  - Любий, вмовляння є вмовляння. - обiйняла його Iрина.
  - Куди ж тепер? - пiдiйшов до них батько.
   - Хотiлося б додому... - простягла дiвчина.
  - I де наш будинок? - спитав Саймон, притискаючи її до себе.
   - Наша адреса не будинок i не вулиця, наша адреса радянський союз...- замислено пробубнила собi пiд носа Iрина.
  - Якби... - почухав потилицю Федоров. - Час готується до стрибка в гiперпростiр. Доставимо хоч наших сплячих друзiв за призначенням.
  Тут Саймон осяяло. Це був нiби грiм серед ясного неба. Як вiн ранiше про це не подумав. Напевно тому, що не було часу i причин про це згадувати, чи не говорити про той час, коли вiн просто не мiг згадати.
  - Дивно, що все встає на свої мiсця, нiби так i мало бути за сценарiєм. Залишається останнє питання, яке не дає менi спокою. Вас це, гадаю, цiкавить не меншою мiрою, - почав колишнiй десантник.
   Iрина на мить замислилась.
  - I питання це, як же ми сюди потрапили? Виявилися в цьому часi i цьому Всесвiтi? Чий це злий жарт?
  - Саме. I, думаю, ромi нас самих на нього нiхто не зможе дати вiдповiдi точнiше.
  - Чий цей жарт, я, здається, здогадуюсь, - жартiвливо пробурчав полковник, поглядаючи на усмiхненого Саймона. - Це йому ми маємо бути вдячнi за перемiщення.
  - Ага. - кивнув головою солдат. - Тiльки за допомогою чого, ви не здогадалися, Олексiю?
   - Так, щось нiяк поки.
   - Пам'ятаєте планету, де нас знайшли?
   - Так - дружно вiдповiли батько та дочка.
  - Тепер згадайте, як ми туди потрапили. - Змовницьким тоном продовжив вiн. Чому все було виною. - Полковнику, а вам раджу згадати, як виглядав той агрегат у вантажiвцi.
  Федоров насупився, намагаючись згадати, поглиблюючи зморшку на перенiссi. Потiм, здивовано вiдкривши рота, глянув на Саймона, нерозумно ляскаючи очима. Колишнiй десантник продовжив.
  - Ви розповiдали полковнику, що перед битвою з "Туманнiстю" вас довго навчали всiм технiчним тонкощам рiзних видiв кораблiв. Моя друга особистiсть так само нашвидкуруч була навчена, знання головних вузлiв корабля i принципiв їх дiї. Але в купi проблем, i ви, i я зовсiм забули про те, що спричинило нашу появу тут. I щоб бiльше не наводити вас на думку, сiр, попрошу назвати таки, що це був за агрегат?
  - Гiперустановка для скорочення вiдстанi подорожей у просторi! - випалив полковник, дивуючись сам собi.
  - Ви пам'ятаєте принцип дiї? - продовжив запитувати Саймон.
  - Звичайно! Менi ж це довго вселяли, пояснюючи як це можна використовувати пiд час бою.
  - Ну, то як, тату? - зацiкавилася Iрина насторожено, вдивляючись у очi батьковi.
  - Є двi точки прямування пункт А i пункт Б. Корабель, рухаючись по прямiй у звичайному просторi, може рухатися дуже довго. Щоб скоротити шлях по прямий, який у звичайному розумiннi нiяк скоротити не можна, гiперустановка поєднує цi двi точки, складаючи простiр навпiл. Залежно вiд кiлькостi планетарних мас на всьому шляху проходження по утвореному тунелю вiд точки А до точки Б, розташованих у звичайному просторi, залежить час стрибка в гiперпросторi... - випалив Федоров, набутi на Аурiонськiй станцiї знання.
  - Що ми скорочуємо, коли використовуємо установку? - не заспокоювався Саймон.
  - За вiдсутностi планетарної маси тiла, що переноситься установкою, ми стискаємо вiдстань, - продовжив Федоров. - А за наявностi планетарної маси ми стискаємо час! О Боже мiй...
  Саймон сяяв усмiшкою, нарештi, допомагаючи вирiшити основну загадку їхнього прибивання в цьому всесвiтi. А Федоров продовжив.
  - Ми задiяли встановлення на планетi, тим самим в розрахунки втрутилася маса планетарного тiла i, стискаючи час, перемiстилися в ньому. Якщо вiрити словам того хмира з туманностi, то можна перемiститися тiльки назад. I це також можна пояснити тим, що при нормальному стрибку в гiперпросторi час тече повiльнiше, толi, сповiльнюючись толi, йдучи назад.
  - Тепер ясно, чому кораблям забороненi стрибки у безпосереднiй близькостi вiд планет. - промовила Iрина. - Гiперустановка бере до уваги планету як об'єкт, що перемiщається, i дає збiй, викидаючи нещасних в iнший час.
   - Ну i справи...
  - Точно, - пiдтвердив Саймон. - I примiтно те, що поле переносить лише тих, хто всерединi його, знищуючи хвилею всiх, кому не пощастило залишитись зовнi. Цю особливiсть, полковнику, ви й хотiли застосувати у своїх вiйськових цiлях.
  - Ти маєш рацiю синку. Знав би ти, що я мало не перенiс у часi цiлий вiйськовий табiр, тiльки ось утримався. Хех.
  - Отже, планета, на якiй нас знайшли i є Земля в давнiй давнинi? - Уточнює запитала Iрина.
  - Не так, а так воно i є! - ствердно кивнув Саймон.
  - Одного зрозумiти не можу. Як усi цi речi та артефакти, опинилися в надрах того острова. - продовжив Федоров. - Адже там i зброя, i медикаменти, i ще гора всякого барахла з теперiшнього сьогодення.
   - Думаю все дуже просто, свекор, - Саймон пiдморгнув Iринi, - Згадайте багаторiвневу далеко пiд землю, розбиту дослiдницьку станцiю Федерацiї.
  - Вона? - здивувався Федоров, згадуючи перебiг розкопок. - Через неї весь сир бор i купа трупiв? Як iнодi минуле жорстоким чином змушує згадати себе.
   Саймон кивнув у вiдповiдь.
  - Здається, я точно знаю, куди нам тепер треба попрямувати наводити лад. - Iрина весело засмiялася, цiлуючи свого милого в нiс. - Ми вибилися з сил, намагаючись врятувати весь Всесвiт, зовсiм забувши про власний будинок. Наше сьогодення, яке ми все ще пам'ятаємо. Так що, думаю, настав час повертатися додому для створення нової людської раси! Назад на землю!
  - Ти що серйозно вирiшила пограти в Адама та Єву? - засмiявся Саймон, охоплюючи талiю Iрини. - А як же твоя обiцянка Вiльним Мисливцям?
  - А я хiба хоч раз була несерйозною, коли справа стосувалася нас iз тобою? - Здивовано пiдняла брови дiвчина. - А, моїм друзям, Мисливцям, давно вже пора, кинути свої космiчнi поневiряння i розсудливим. Бiльше того, ти сам чув, що вони найбiльше схожi на нормальних людей i цiлком зiйдуть за перших корiнних землян.
   - Якщо так, дочко, то не варто нам бiльше втрачати свого дорогоцiнного часу, - сказав колишнiй полковник Олексiй Федоров, запроваджуючи новi координати.
  У душi вiн уже остаточно попрощався з минулим, звiльняючи мiсце для нового майбутнього. Майбутнього як близьких йому людей, а й всього людства.
  
   КIНЕЦЬ.
  

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"